Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігії в Стародавній Індії

Зміст

• 1. Релігія Вед
• 2. Реформаційні віровчення середини І тис. до н. е
• 3. Джайнізм
• 4. Ранній буддизм
• 5. Буддизм махаяни
• 6. Індуїзм
• Список використаної літератури


1. Релігія Вед

Джерела проливають світло на найдавніші форми духовного життя індійців лише з доби арійської міграції в крашу, коли там з'явилася й розвинулась релігія Вед. Спершу ведизм був звичайною системою міфів, однак поступово перетворився на релігійно-міфологічний світогляд, який дістав назву брахманізму. Відображений він у священних книгах Вед, складених санскритом архаїчної форми.

У Рігведі згадуються десятки, можливо, навіть тисячі богів (точно встановити їхню кількість не вдається тому, що кожне ведійське божество має безліч імен-епітетів). З'ясувати функції та ієрархію ведійських богів дуже складно. Найімовірніше, релігія Вед є генотеїстичною (кожна община вважала верховним свого бога, не цураючись при цьому й інших культів).

Ведійські боги поділялися на дві протилежні групи: добрих девів і злих асурів. Силами зла були у ведійському пантеоні також кровожерливі ракшаси, з якими боги вели невпинну боротьбу. Історики припускають, що ракшасами індоаріям уявлялися темношкірі аборигени-дравіди.

До найпопулярніших ведійських богів, чиї імена в Рігведі згадуються найчастіше, належав громовержець Індра -- великий воїн, нищитель арійських ворогів. Дуже поважним був і культ Варуни -- охоронця Ріти (віковічного світового порядку, вселенської гармонії, вищої моралі, що її не можуть змінити навіть боги). Варуну, на відміну, від інших богів, вважали праведником і побоювались. Вельми популярним був культ наркотичного напою Соми, з яким здружилися ведійські боги, особливо Індра. Населення супроводжувало ритуал, пов'язаний з цим культом, непристойностями та публічними оргіями. Проте особливу популярність здобув Агні -- культ священного вогню, на якому спалювали пожертви богам і якого вважали через це посередником між людьми та небожителями.

В уяві населення Індії ведійські боги співіснують із вселенською абстрактною силою, якій підкоряється все суще, навіть боги. Цю пантеїстичну ідею запозичили також інші індійські релігії, які визнавали авторитет Вед. Вона трактує Всесвіт як єдність макрокосму й мікрокосму, в якому все взаємозумовлене й детерміноване.

Основою ведійського ритуалу стало архіскладне жертвоприношення. Ведизм наділяв молитву, якщо вона супроводжувалась пожертвою богам, особливою магічною силою. Вважалося, що боги не можуть ні в чому відмовити моляшому, якщо він складає їм пожертву згідно з усіма тонкощами ритуалу. Отож ведійський люд будував свої взаємини з небожителями за принципом "do ut des" ("даю тобі, щоб дав мені").

Релігія Вед певною мірою пристосовувалась до змін у суспільному житті. Так, у першій половині І тис. до н. е. в Північній Індії з'явилося професійне жрецтво, яке поступово монополізувало ведійський ритуал і саме завдяки цьому перетворилося на елітний суспільний прошарок. Ряд тубільних племен (вони стали варною шудрів) було відлучено від релігійного життя. Ведійські боги стали кастовими: творець світу Брахма вважався покровителем жерці в-брахмані в, озброєний космічною блискавкою (вадж-рою) Індра -- покровителем воїнів-кшатріїв і царської влади, Рудра (його пізніше ототожнили з Шівою) -- покровителем купців, ремісників та землеробів (вайшів). Жерці відвели найпочесніше місце у ведійському пантеоні культу жертовної молитви -- Бріхаспаті. Зростала роль культів Вішну та Шіви (про них ітиметься далі) та їхніх жінок -- Лакшмі (богиня сімейного щастя, символ жіночої вроди, ласки, самопожертви) й Деві (охоронниця від демонів, символ невгамовності й фанатичної люті; тільки Шіва міг підібрати собі таку супутницю життя).

Загалом навіть пізня форма ведизму (брахманізм) залишилася примітивною релігійно-міфологічною системою, що морально застаріла в середині І тис. до н. е., коли в Північно-Східній Індії виникло класове суспільство й великі держави. У зв'язку з розвитком землеробства зросла роль робочої худоби -- і населення іншими очима подивилось на ведійські жертвоприношення, що супроводжувалися масовим її забоєм. Розвиток торгівлі та лихварства викликав переоцінку суспільних цінностей, похитнулася віра у святість багатьох варнових обмежень та заборон. Політичне об'єднання індійських земель зробило недоречним освячування релігією Вед основ родоплемінного устрою. Недоречними видавалися й претензії брахманів на елітарне становище в суспільстві. Все це спричинило важливі зміни в системі релігійно-міфологічного світогляду.

2. Реформаційні віровчення середини І тис. до н. е

Відразу зазначимо, що поява реформаційних віровчень, краще пристосованих до нових суспільних умов, аніж релігія Вед, не підписала смертний вирок брахманізму. Брахманізм, чимало ідей та сюжетів якого нові віровчення запозичили, і надалі утримував у своїх рамках духовне та світське життя маси населення, причому його вплив зберігся в Індії дотепер (сьогодні кожен письменний індієць знає напам'ять усі 1028 гімнів "Рігведи"). Майже не зменшився й колишній престиж брахманів. Ці творці й охоронці ведійської літератури забезпечували міжетнічний мир і злагоду, зберегли сам принцип станово-кастового поділу населення, який, за словами С. Ф. Ольденбурга, "на перший погляд, розчленовував, однак насправді виконував і об'єднавчу місію, бо він не рахувався ні з племенем, ні з державою, створюючи щось міцніше, ніж умовні кордони племені чи країни".

Зміни в духовному кліматі Індії започаткувала поява літератури упанішад ("сидіти біля вчителя"). Упанішади завершують ведійську літературу, тому їх ще називають ведантою -- "кінцем Вед". Традиція налічує 108 упанішад, найдавніша з яких, "Бріхадараньяка-упанішада", датується VIII--VII ст. до н. е.

В науці упанішади характеризуються по-різному. Одні дослідники вбачають у них принципово нові релігійно-філософські вчення, інші органічно пов'язують їх з усім попереднім розвитком індійської релігійно-філософської думки. Однак у будь-якому разі упанішади виробили більш цілісну світоглядну систему, аніж Веди. "Якщо автори рігведійських гімнів були насамперед співаками й поетами, то автори упанішад -- це вже філософи й мудреці".

Упанішади поставили під сумнів твердження брахманів, буцімто лише жерцям доступна "вища істина", висловили впевненість, що наставником у релігійному житті може бути навіть безрідний, аби він лише мав відповідну підготовку, допускали безгріховність порушення станово-кастових обмежень та заборон. Саму варнову систему вони не відкидали, проте пов'язували належність особи до тієї чи іншої варни не з її походженням, а з моральністю та професією.

Упанішади породили (чи відродили) віру в переселення душ -- сансару. Згідно з цією релігійною ідеєю, Всесвіт -- це сансара, "колесо життя", тобто нескінченний цикл народжень і смертей, у якому смерть є переселенням душі в іншу матеріальну субстанцію. Долю кожної душі в її новому народженні визначає карма -- сукупність вчинків, слів, помислів у кожному з попередніх життів. Відповідно до непорушного закону карми, якому підлягає все, що живе в сансарі (тобто навіть боги), душа праведника відроджується в представникові тієї самої, а то й вищої касти, душа ж грішника -- в якійсь нікчемній істоті.

Карму образно порівнюють із річкою: "Життя річки підтримується тисячами струмків (бажань), що несуть водночас і чисті води (добрі діла), і нечистоти (лихі вчинки). Відринаючи нечистоти чи, навпаки, вбираючи їх, річка може змінити й свою майбутню карму (проте не теперішню) і в наступному існуванні стати прозорим гірським струмком чи смердючою канавою, річища яких знову ж будуть наперед визначені кармою...".

Витончене вчення про сансару і карму виправдовувало соціальну нерівність, перекладало провину за існування соціальної несправедливості на тих, хто став її жертвою, а тому підтримувало в країні соціальний мир і стабільність. Мовляв, якщо комусь доводиться сповна пити гірку чашу, то в цьому винен він сам, бо не заслужив собі кращої долі в попередніх життях.

Упанішади подарували людям омріяну надію на "самоспасіння", виразили (в теологічній формі) прагнення людини самостійно визначати свою долю. Вже тому вони мали колосальний вплив на світогляд і поведінку індійців. Проте упанішади не давали вичерпної відповіді на запити людини, яка у своїх духовних шуканнях прагнула не лише виявити причину зла у світі, а й віднайти шляхи його подолання. Тому в середині І тис. до н. е. в країні з'явилися й інші реформаційні вчення, які на свій лад розв'язували це завдання. Одне з них, Йога, пропонувало як вихід злиття індивідуальної душі з Абсолютом. Вирватись з проклятої сансари, розчинитись у природі можна, згідно з Йогою, шляхом спеціальних фізичних і психологічних вправ, містичного екстазу, трансу, завдяки яким людина перестає сприймати довколишній світ. На фунті Йоги виник і дуже поширився в VII--VI ст. до н. е. знаменитий індійський аскетизм -- наслідок глибоких змін у суспільстві. "Стародавні племінні об'єднання розпадались,-- зазначив англійський індолог А. Бешем,-- зникло почуття взаємної опори, згуртованості, притаманне родові. Людина опинилася наодинці із зовнішнім світом, вона вже не відчувала підтримки з боку одноплемінників... Почуття страху й невпевненості заполонило серця людей", кидаючи їх в обійми містики та аскетизму. Багатьох аскетизм приваблював новими знаннями, які він давав людині. Не випадково індійці вважали, що подвижництво наділяє кожного особливою мудрістю й магічною силою, а в їхній міфології аскетами ставали навіть демони -- щоб бути сильнішими й мудрішими за богів.

3. Джайнізм

Містичні ідеї подвижництва набули класичної довершеності в джайністському віровченні, яке вважають перехідним містком від веданти до буддизму. Його засновником традиційно вважають царевича Вардхаману, названого Махавірою ("Великим героєм") та Джіною ("Переможцем"). Якщо Джіна (його ім'ям назване віровчення -- джайнізм) особа історична, то жив він приблизно в VI--V ст. до н. е. Традиція запевняє, що Джіна у 28-річному віці залишив батьківський дім і 12 років був пустельником. Якраз у пущі він і збагнув, як можна "спастися", після чого став мандрівним проповідником-аскетом.

Джайністський канон -- "Сіддханта" (чи "Агама") -- складається із 45 книг, автором найважливіших з яких, за переказами, був сам Джіна. Канон спочатку передавався в усній формі і вперше був записаний наприкінці І тис. до н. е. на пракритах (коментарі до нього -- також на санскриті), а остаточно відредагований уже в середині І тис. н. е.

Джайнізм вважає мирське життя неминучим злом, перемогти яке, досягти вічного блаженства можна триєдиним шляхом: беззастережною вірою у Джіну, знанням його догм та неухильним виконанням установлених ним правил. Ця релігійно-філософська система вважала все суще в природі одухотвореним й рішуче пропагувала ідею ахімси -- не пошкодження живих істот, причому нерідко доводила її до абсурду, забороняючи ченцям брати в руки зброю, займатися не лише тваринництвом, а й землеробством (мовляв, лопатою можна розрубати черв'яка). Щоб не вкоротити віку навіть кузьці, джайни пили воду через спеціальне ситечко, прикривали рот марлею, замітали перед собою шлях мітелкою, не милися, не чистили зуби, не розпалювали вночі багаття, не їли сирих овочів і фруктів тощо.

Ахімсу сповідували також буддисти та індуси. Завдяки їй Індія вирізнялася високою екологічною культурою. В цьому відношенні релігійно-міфологічні уявлення індійців вигідно відрізнялися від християнського віровчення, яке проголосило людину царем природи і цим теологічно обгрунтувало безцеремонне й жорстоке ставлення європейців до живого світу.

Культ ахімси виник, на думку вчених, як протест населення проти кривавих ведійських жертвоприношень -- яджи. "Наскільки безповоротно (релігійна) реформа VI ст. до н. е. поклала край цим жертвоприношенням,-- зазначав індійський історик Д. Косамбі,-- можна судити з того, що індуїзм донині категорично забороняє вбивати велику рогату худобу й споживати яловичину, хоч у наші дні ця заборона безглузда і навіть жорстока щодо самих тварин у країні, де обмаль пасовиськ".

Джайністи вважали, що шлях до "спасіння" лежить через найсуворіший аскетизм. Вражаюче подвижництво ченця-джайна починалося з того, що йому під час постригу бороду не голили, а виривали волосся з корінням. Джайни давали обітницю брахмачарії (целібату), декотрі з них (шветамбари -- "одягнені в біле") носили лише найпростіший одяг, який ніколи не скидали, інші (дігамбари -- "одягнені в повітря") навіть таке вбрання вважали надмірністю й прикривали своє тіло лише "сторонами світу". Найвищою формою подвижництва у джайнів були і є добровільна голодна смерть та інші форми самогубства.

4. Ранній буддизм

Найбільшим викликом релігії брахманів став усе ж буддизм, який успадкував ряд надбань інших релігійно-філософських систем, однак ще більше розробив власні, новаторські ідеї, був "увесь пройнятий неологізмами". Засновником буддизму традиція називає царевича Сідхартхі з роду Готами (звідси його родове ім'я -- Гаутама). Матеріали епіграфіки (напис на бронзовій посудині: "Тут спочиває прах Сідхартхі") підтверджують історичність цього релігійного реформатора. Буддійська традиція датує життя Сідхартхі 623/624--543/544 рр. до н. е., наука -- 480--400 або 430--350 рр. до н. е.

Як свідчать перекази, принц Сідхартхі випадково довідався, що на кожного чекають старість, хвороби та смерть і, приголомшений таким відкриттям, у 29-річному віці зрікся свого високого соціального становища й, полишивши свою дружину та малолітнього сина, став пустельником. Сподіваючись, що йому вдасться "спастись" завдяки суворому подвижництву, він ледь не заморив себе голодом, перетворився на ходячий скелет. Однак аскеза не вилікувала його від душевних мук. Тоді Сідхартхі припинив добровільне голодування, махнув рукою на брахманські Веди і лише після цього духовно прозрів, коли сидів у глибокому роздумі під деревом бодх поблизу міста Гая (на півдні штату Біхар). Тому Сідхартхі назвали Буддою, тобто "Просвітленим". Пізнавши велику істину спасіння, Будда став мандрівним проповідником. Помер він у 80-річному віці. Легенда запевняє, що Будда отруївся вегетаріанською стравою, якою його почастував сільський коваль. Будда, ясна річ, здогадався, що нічий шлунок не перетравить цей кулінарний "шедевр", але, щоб не образити господаря, мужньо доїв приготовлені йому гриби та овочі, внаслідок чого й розпрощався із цим світом. Тіло Будди спалили, причому під час кремації один з учнів зумів вихопити з багаття зуб Учителя. Цей зуб -- основна реліквія буддизму, хоч не відомо, справжній він чи підроблений. На його честь у Шрі-Ланці побудовано храм Зуба Будди.

Буддійська традиція називає смерть Учителя парінірваною, тобто остаточним переходом у нірвану ("заспокоєння", "згасання") -- блаженний стан, доступний лише праведникам. 1955 р. в багатьох азіатських країнах урочисто святкували 2500-річчя парінірвани.

Буддійський канон -- найбільший релігійний канон у світі. Існує кілька його різновидів, що складаються з численних багатомовних та багатожанрових літературних творів. Значна частина цих творів збереглася лише в перекладах на тибетську та китайську мови.

Найдавнішим і найповнішим каноном є складена мовою палі Тіпітака ("Три корзини"). Вона поділена на три основні розділи: Віная-пітака, Сутта-пітака та Абхідхамма-пітака. Віная-пітака -- це збірка повчань для ченців. Вона містить правила вступу до буддійської обшини-сангхи, визначає міру покарання за порушення монастирських правил і відступництво, застерігає від єресей тощо. Сутта-пітака викладає основи буддійського віровчення. Це збірка висловлювань і повчань Будди, переказаних його улюбленим учнем Анандою. Найважливіші релігійно-філософські сентенції Будди містяться у Дхаммападі -- настільній книзі буддистів. До Сутта-пітаки входить також книга Джатаки -- розповіді про 550 життів Будди. Абхідхамма-пітака -- це вміщений у семи релігійно-філософських трактатах систематизований виклад положень буддійського віровчення, які є в Сутта-пітаці.

Палійський канон (Тіпітака) спершу передавався в усній формі і був частково записаний у Шрі-Ланці наприкінці І тис. до н. е. Остаточно він оформився в середині І тис. н. е. Китайський варіант буддійського канону відрізняється від Тіпітаки. Він містить додатково життєписи монахів, твори з історії буддизму, записи бесід най уславленіших буддійських вчителів та китайські коментарі до усіх розділів Тіпітаки.

Канон містить понад 15 тис. історій, легенд, проповідей, повчань, афоризмів, складених прозою чи віршами. На заучування його текстів буддійський монах витрачав 20--25 років. Щоб запобігти перекручуванням канону, знавці Тіпітаки регулярно збирались на собори, де за допомогою цілої системи перевірок узгоджували її текст.

Якою була доктрина раннього буддизму, що її вважають і релігією, і філософією, і ідеологією, і культурним явищем, і способом життя?

Наріжним каменем ранньобуддійського вчення були "чотири благородні істини", які можна сформулювати так: 1) життя -- це духовне й тілесне страждання; 2) існує причина страждань; 3) можна покласти край стражданню; 4) є шлях, який веде до припинення страждань. Суть першої "істини" полягає в тому, що кожного в житті підстерігає безліч неприємностей, нікому не вдається задовольнити всі свої бажання, що перетворює життя на безперервну муку. Друга "істина" називає першопричиною страждань людські жадання й уподобання (прагнення насолод, земних радощів, любов до життя тощо). На фунті бажань виростають заздрість і пожадливість, які породжують ворожнечу у світі. Згідно з третьою "істиною", можна припинити страждання, обмеживши свої життєві потреби, вгамувавши свої пристрасті. Четверта "істина" вказує шлях до припинення страждань і "звільнення". Цей шлях у буддійському розумінні має бути "серединним", лежати між двома крайностями: заплутаним культом, архіскладними обрядами, кривавими жертвоприношеннями брахманізму, з одного боку, і мученицькою практикою пустельників-аскетів, яку проповідував джайнізм,-- з іншого.

Буддійський "восьмеричний" шлях до припинення страждань і "звільнення" зводиться до: 1) "правильних поглядів" -- розуміння чотирьох згаданих "істин"; 2) "правильних прагнень" -- намірів дотримуватися цих "істин"; 3) "правильної мови" -- цурання неправди, наклепів, лихослів'я, базікання тощо; 4) "правильних дій" -- не завдавати шкоди живим створінням, не вбивати, не красти, не обманювати, не пиячити тощо; 5) "правильного способу життя" -- добування хліба насущного чесною працею; 6) "правильних зусиль, старань" -- подолання шкідливих помислів, впливів тощо; 7) "правильної уваги" -- постійної турботи про "звільнення"; 8) "правильної зосередженості" -- досягнення внутрішнього спокою, цілковитої непроникності, самозаглиблення. Восьмий шлях потребує оволодіння технікою медитації, тому доступний лише ченцям (техніку медитації буддисти частково запозичили в пустельників-аскетів, разом із тим вони розробили й свої способи само зосередження).

Буддизм вважав основним моральним обов'язком кожного щедрість і доброчесність, а найбільшою чеснотою -- безмежне милосердя до всього живого (легенда твердить, що Будда в одному із своїх життів віддався на поживу голодній тигриці) та приборкання природних інстинктів, передусім статевого. Він закликав до терпимості і всепрощення: "Не ненавистю долається ненависть, подоланням ненависті перемагається вона: така вічна дхарма". Нарешті, буддизм кинув виклик станово-кастовій системі, визнавши рівність усіх людей, щоправда, лише в релігійному, а не в реальному житті. Таким чином, Будда не належав до соціальних реформаторів, його вчення не передбачало соціальної перебудови.

Буддійське "звільнення" є переходом у нірвану -- протилежність сансари. Нірвана -- не смерть, яка означає нове народження, отож продовжує земні муки, а особливий стан душі за межами буття і небуття, цілковите звільнення від свого "я", повне згасання емоційної активності. Буддисти порівнюють перехід у нірвану із засиханням дерева чи згасанням світильника, коли в ньому вигоріла олія. З переходом у нірвану перестає діяти невблаганний закон карми, індивідуальна душа (Атман) розчиняється в природі, точніше -- зливається із вселенською душею (Брахма), до чого прагне все суще. Отже, буддійське звільнення -- це не досягнення вічного щасливого життя, як в інших світових релігіях, а, навпаки, його припинення. Будда похмуро твердив: "Сидіти краще, ніж ходити, спати краще, ніж не спати, найкраще ж -- померти".

Саму карму буддизм трактував незвично. Якщо у джайнів вона давала знати про себе лише після смерті, при переселенні душі, то буддійська карма засвідчувала своє існування постійно, через що душа переселялась безліч разів ще за життя. Людина зла раптом виявляла благородство, боягуз -- хоробрість і т. п.-- все це й означало переродження душі. Душа, як н розумів буддизм, це психічний стан, хвилинний настрій, нестійка комбінація дхарм. Вона, власне, і не переселяється, а перегруповується в новий комплекс дхарм, унаслідок чого життя є потоком "моментальних спалахів дхарм, які постійно змінюються, воно лише здається безперервним". У цьому відношенні душа віддзеркалює саму суть мінливої, ілюзорної природи. Ще однією специфічною рисою буддійської карми була її залежність не від дотримування кастових законів, а від етики життя в цьому та попередніх народженнях. Саме через це Будда, перш ніж досягти нірвани, прожив 550 життів, причому в різних личинах .

Дослідники часом ідеалізують буддійську мораль через її нетерпимість до людських пороків і заклики до самопожертви. Але оцінювати її слід лише крізь призму життєвих реалій. "Будда,-- зазначив індійський філософ Д. Чаттопадх'яї,-- єдиний серед усіх сучасників-пророків, хто запропонував народу ілюзію свободи, рівності й братерства, якими -- і це неминучий наслідок законів суспільного прогресу -- було знехтувано і які в реальній дійсності було зруйновано". Під час ворожих нападів буддійські заклики проти насильства стримували населення від опору нападникам і тим самим сприяли завоюванню країни чужинцями.

Іноді ранній буддизм вважають не релігією, а морально-етичним ученням, оскільки він не визнавав ідеї всемогутнього бога-творця (вона суперечила буддійському вченню про відсутність вічної душі), не лякав пеклом і не манив раєм. Справді, ранній буддизм вважав Будду не богом, а звичайним учителем, велич якого полягала не у створенні світу, а у визначенні причин існування зла та способів його подолання. Однак він не заперечував ні існування душі (хоч і вважав її ілюзорною), ні ведійських богів (хоч і зрівняв їх певною мірою з простими смертними, підпорядкувавши космічному закону карми).

Ідеї раннього буддизму не здавалися тогочасному індійському суспільству крамольними, бо воно вже цілком дозріло для їхнього сприйняття. В країні змінилася шкала соціальних цінностей, руйнувалися раніше непорушні станово-кастові перегородки, тому заклики буддизму до рівності в релігійному житті нікого не кинули в холодний піт. Нова релігія завойовувала авторитет тим, що замінила складний і дорогий ведійський ритуал на загальнодоступне паломництво до святих місць, цуралася крайнощів аскетизму, допускала у свою общину жінок *, не заперечувала традиційні культи й ритуали, а також тим, що буддійські ченці проповідували не лише на санскриті, а й на інших місцевих мовах. Одним словом, буддизм органічно вписався в загальний перебіг суспільного й духовного життя. Він якнайкраще відповідав ідеологічним запитам соціальної верхівки, яка, за винятком частини брахманів, сприйняла нову релігію.

Окремо зупинимося на ставленні держави до буддизму. Воно зумовлювалося передусім політичною концепцією нової релігії. Згідно з цією концепцією, держава у своєму розвитку проходить три послідовні фази. Перша -- поява держави у формі взаємних обов'язків між володарем і підлеглими (володар зобов'язувався піклуватися про народний добробут і спокій, а народ -- сплачувати податки). У другій фазі влада узгоджує свої дії з вимогами релігії, у третій -- стає знаряддям і провідником дхарми. Монарх у цій фазі перетворюється на володаря всесвіту -- чакра-вартіна ("той, хто крутить колесо закону"). Отож буддизм ратував за централізацію влади. Якщо взяти до уваги, що він ще й руйнував міжетнічні та родоплемінні бар'єри, то стане зрозумілим, чому так ревно піклувалися про нього в імперії Маур'їв. Підтримка з боку держави, відмежування від системи варн і каст та ведійського ритуалу допомогли буддизму стати першою світовою релігією. У стародавніх азіатських суспільствах він виконав ту саму історичну роль, що й християнство в середньовічній Європі.

Однією з найважливіших концепцій буддизму була калачакра -- ідея про органічний взаємозв'язок природи й людини. Все, що відбувається у Всесвіті, повторюється у психіці й тілі людини. І навпаки, пульс людини б'ється в унісон з пульсацією Всесвіту, впливає на Всесвіт. Тому людина має пройнятись почуттям відповідальності за долю природи, не повинна бути стороннім спостерігачем.

Буддизм вважав, що люди самотужки не підготують себе до нірвани, тому мають об'єднатись у чернечі общини -- сангхи. Ченці цієї общини в ідеальному варіанті мають цуратися будь-якої власності й годуватися милостинею. В сангху записували всіх бажаючих, крім рабів, боржників, калік, воїнів та царських слуг (керівництво общини не хотіло конфліктувати із державою). В Індії виникли не лише чоловічі, а й жіночі монастирі, бо буддизм, хоч і вважав жінок сатанинським породженням, все ж на практиці не допускав їхньої дискримінації. Жіночі монастирі не були самоврядними, а підпорядковувалися чоловічим обителям. Ченці й черниці мали кілька ступенів святості. Соціальної рівності в общині буддистів не існувало, молоді ченці-послушники (ними були переважно вихідці із суспільних низів) фактично прислуговували своїм релігійним наставникам. Правила монастирського співжиття були суворими, однак на практиці їх часто порушували, бо, як зауважував дослідник, "багато нових монахів серйозно не сприймали спасіння й убачали в чернецтві лише зручний спосіб життя, тому не дбали про устав ордену".

Сангха була общиною самоуправною. Найважливіші рішення вона ухвалювала на загальних зборах монахів і послушників. Спірні питання обговорювали до тих пір, поки, стомившись, не знаходили компромісний варіант.

Буддійськими монахами ставало чимало людей. Сама сангха здобула в суспільстві неабиякий авторитет. Саме завдяки їй буддизм став для багатьох не просто релігією, а способом життя.

5. Буддизм махаяни

Буддизм ніколи не був монолітним віровченням, у ньому існувало близько трьох десятків сект. Найглибший розкол відбувся в буддизмі на початку нової ери, коли з'явилося віровчення махаяни ("велика колісниця", "широкий шлях"), що його розробив, за переказами, теолог Нагарджуна. Вважається, що цей розкол було закріплено на IV Буддійському соборі за царя Канішки.

Махаяністи, перші сутки яких датуються І ст. до н. е.-- II ст. н. е., зневажливо ставилися до тхеравади -- найдавнішої школи в буддизмі. Вони називали її хінаяною ("мала колісниця", "вузький шлях"). вважали хінаяністів покидьками людства, за якими давно скучає пекло Хінаяна здавалась їм надто егоїстичним, "вузьким" віровченням, виявом "недружнього й несгавчутливого" ставлення до тих, хто прагне "звільнення", але не може чи не хоче стати ченцем. Махаяністи були впевнені, що людям потрібний "ширший" шлях у нірвану, доступний усім, хто живе за законами Будди, що слід домагатися не стільки особистого "звільнення", скільки "звільнення" інших. Вони розробили вчення про буддійські рай і пекло, а самого Будду проголосили космічною силою (за словами італійського історика М. Таддеї, він у них "змінив плащ Учителя на мантію Божества"). Було створено концепцію, згідно з якою Будд існує дуже багато. Мовляв, Буддами є ведійські боги (буддизм їх ніколи не зрікався), буддійські святі, боги тих азіатських народів, які сприйняли буддизм. Усі ці боги й святі, як і засновник буддійської релігії, наділені 32 ознаками досконалості.

Що являв собою махаяністський пантеон святих, піднесених у ранг Будди? Він складався з бодхісатв -- осіб, які вже підготували себе до нірвани, проте зволікали вкусити цього блаженства доти, поки не підготують до нього "останню травинку". Існує припущення, що махаянська концепція про страждальця-бодхісатву, який є не само-спасителем, а спасителем світу й, отож, утілює найвищу ступінь "просвітлення", ймовірно, навіяна месіанською ідеєю християнства.

Віровчення махаяни простіше й доступніше, між хінаяна, тому воно поширилось на більшій частині території Азії (в Тибеті, Монголії, Китаї, Японії, Кореї, хінаяна ж -- на Цейлоні, в Бірмі, Таїланді, Лаосі, Камбоджі). Махаяну іноді називають "північним" буддизмом, ахінаяну -- "південним".

Отож буддизм не закостенів у своїй ранній формі. Він поступово перетворився з доктрини, в якій переважало морально-етичне начало, на "готову" релігію.

Однією з форм буддизму був тантризм, що виник в Індії на початку нової ери й поширився в багатьох азіатських країнах. Тантризм ("сплетіння") створив величезний пантеон міфологічних персонажів, відводив чільну роль чародійству, чаклунству, чорній магії. Він пов'язував "звільнення" із сексуальним життям, ритуал тантризму походив від магічної еротики первісної людини -- гаранта родючості землі й приплоду худоби. Монахи-тантристи вважали, що сам Будда ніколи не випускав з любовних обіймів свою жінку Бхагаваті, завдяки чому він, власне, й став Буддою. Ідеї тантризму значною мірою вплинули на індійську літературу та мистецтво, були "винуватцями" наявності в них витончених еротичних мотивів.

Буддизм виявив безприкладну віротерпимість, толерантно ставився до іновірців, ніколи не проголошувався державною релігією Індії. Він потіснив ведійську релігію лише в містах та приміських зонах, у сільській же місцевості, де проживала основна маса населення, зберігалися традиційні форми релігійного життя. Навіть буддисти на весіллі чи похороні зверталися до послуг брахманів. Отож становище буддизму в Індії було неміцним. Зрештою, ця релігія, яка надійно завоювала майже всю Азію, в себе на батьківщині почала згасати. її занепад спостерігався вже в епоху Гуптів (IV--V ст.). До X ст. вогник буддизму ледь жеврів лише в окремих регіонах країни (Кашмір, Біхар, Бенгалія), а ще через два століття взагалі "залишив" Індію. Населення країни повернулося до старих, первісних форм релігійного життя.

Як пояснити цей парадокс історії? Історики вважають, що занепад буддизму в Індії був спричинений багатьма обставинами. Відіграли свою роль утиски прихильників буддизму з боку окремих володарів (а втім, вони не стали масовими і тому не послужили вирішальним чинником). Далися взнаки ворожі навали, під час яких було зруйновано чимало буддійських монастирів (лише гуни-ефталіти "загасили" в Гандхарі, якщо вірити Сюань Цзану, 1600 цих вогнищ буддизму). Оскільки буддизм поширився здебільшого в містах, то занепад індійських міст у після-гуптський період ослабив його позиції. Якщо в епоху Маур'їв та кушан буддизм мав підтримку з боку державної влади, то в періоди політичної роздробленості він ц втратив. Цілком імовірно, що буддизм виявився на той час занадто "інтелектуальною" релігією й саме тому програв суперництво з набагато простішим і доступнішим індуїзмом, який спирався не на теологічні мудрування, а на обрядовість. До того ж буддизм замахнувся на кастову систему, підвалини якої виявились міцними (не випадково буддизм швидко завоював саме ті азіатські країни, де не існувало поділу населення на касти).

6. Індуїзм

релігія індія віровчення буддизм

Буддизм в Індії не зник безслідно, а розчинився в брахманізмі. Синтезовану буддійсько-брахманську релігію, яка стала водночас і способом життя населення країни, назвали індуїзмом.

Індуїзм -- це не одна, а безліч релігій. Існувало лише кілька релігійних догм, які визнавалися всіма індуїстськими сектами (священна сутність Вед, сансара та карма, ідея божественного походження каст). Кожен індус вибирав свій шлях до "звільнення", залежно від своїх уподобань, сімейних та кастових традицій; жоден із цих шляхів не вважався неправедним. Самі поняття "іновірство", "єретичність" до індуїзму не мали жодного відношення. Індуїзм не знав місіонерства, прагнення навернути у свою віру. Індуїстами не ставали, ними народжувались. Кількість богів у цій релігії зросла до 300 мільйонів, проте, на думку дослідників, це вражаюче багатобожжя насправді було своєрідним монотеїзмом, адже індуїстські боги й герої дуже часто виступали як персоніфікація Вищого Духу: "Триста мільйонів богів -- це триста мільйонів проявів Абсолюту, це триста мільйонів імен, форм, і число це можна нарощувати до нескінченності, нітрохи не порушуючи цим основоположний принцип".

На тлі буддизму індуїзм, який сакралізував буквально все, що можна побачити, відчути, уявити (навіть природні відправлення організму), виглядав простуватим, щоб не сказати -- примітивним. У ньому не існувало молитов, проповідей, таїнств (у християнському розумінні), понять первородного гріха, диявола, чортів, пекла, ідеї про споконвічну боротьбу між добром і злом. В індуїстських церемоніях та обрядах, у паломництві до святих місць брала участь сила-силенна народу. На масове паломництво розраховані індуїстські святилища й храми, які вражали не стільки своєю монументальністю, скільки чудернацькою архітектурою. В індуїзмі не склалося догматичне "святе письмо" на кшталт Біблії чи Корану, він сакралізував багатожанрову й загальнодоступну літературу.

Найавторитетнішими релігійними текстами індуїзму вражалися шруті (вся ведійська література) та емріті (дхармічна література, пурани, Маха-бхарата, що її називають "п'ятою Ведою", Рамаяна тощо).

Індуїстські секти очолювали вчителі-гуру, суспільна роль яких була надзвичайно великою. Якщо брахмани опікувалися переважно справами релігійними, то гуру наставляли індусів не лише в релігійному, а й у світському житті, сприймалися вірними як земні боги. При цьому гуру не були священиками (в сан вони не висвячувались), а виконували свої сакральні функції на правах "двічі народжених". Ієрархії в інституті гуру, а отже й церкви, в індуїзмі не існувало. Не склався в цій релігії будь-який керівний орган, соборів індуси ніколи не скликали.

Звернімося до найважливіших культів індуїстського пантеону.

Індуїзм легко вбирав у себе чужі культи й асимілював їх, проте не сприйняв ті з них, з якими мали справу виключно брахмани, натомість подарував віруючим чимало нових богів і святих -- народних спасителів, і серед них -- темношкірого Крішну. В індуїстській міфології Крішну -- звитяжний воїн (він брав участь у бою на священному полі Куру, переміг царя зміїв Калію, здійснив інші великі подвиги) й ідеальний коханець. Ще в дитячому віці Крішна захоплювався жінками, а коли підріс, то оженився відразу на 16 108 красунях, які подарували йому 180 тисяч синів. Легенди про Крішну, таким чином, наскрізь пройняті еротикою. На півдні країни населення вшановувало бога-спасителя Раму -- епічного героя. Жерці причислили до індуїстського пантеону навіть Будду (мабуть, щоб представити буддизм у ролі переможеної ними секти).

На початку нової ери індуїстський пантеон очолили три боги: творець Брахма, покровитель Вішну та нищитель Шіва. Вони сприймалися як "трімурті" -- трійця. Згодом культ Брахми відійшов у тінь, індуси поділилися на дві основні секти -- вішнуїтів (вайшнавів) і шіваїтів (шайвів), залежно від того, кому -- Вішну чи Шіві -- вони надавали перевагу.

Шіва й Вішну -- боги-антиподи, які увібрали в себе риси багатьох богів. Шіва -- це грізне божество, втілення космічної енергії. Він символізує творчий (статевий) акт і руйнівну дію часу. "Шіва іти вбачали в ньому й страшну силу відплати, й гарантію їхнього захисту, він утілював і невгамовну (еротичну) пристрасть, і покірливість йогіна, хаос і гармонію". І жінку собі вибрав Шіва підходящу, імена-епітети якої -- Дурга ("Недоступна"), Калі ("Чорна"), Чандіка ("Жорстока"), Бхайраві ("Страшна") і т. п. дають змогу скласти про неї певну уяву. Вішну ж, навпаки, сповнений милосердя і доброти. Він -- бог щастя й благополуччя, бог-спаситель, який рятує світ від демонічних сил, катастроф та руйнувань.

Шіву зображували або аскетом у стані глибокої медитації, або у вигляді фалічного символу (лінгам) на жіночому символі (йоні). Іноді Його уявляли володарем оргаїстичного танцю --- Натараджою, який руйнує світ наприкінці космічного циклу. В образі Натараджі він зображений на відомій бронзовій статуетці, що нею захоплювався скульптор Роден. На ній фігура Шіви вписана у вогненне кільце, яке символізує руйнівну сутність цього бога. Поза і кожен жест Шіви глибоко символічні. Так, долоня піднятої й дещо нахиленої правої руки служить захистом для вірних. Ліва рука показує на ноги Шіви як надійне сховище. Піднятою ногою Шіва благословляє вірних. Права верхня рука тримає невеликий барабан -- символ первісного звуку, з якого виник світ. У лівій руці Шіви вогонь -- символ загибелі Всесвіту. Лівою ногою бог топче конаючого карлика, який символізує переможене зло. Син Шіви -- слоноголовий бог мудрості Ганеша. Шіва подорожує на священному бику Нанді.

Вішну зображували чотирируким і синьошкірим, нерідко -- у вигляді жіночого символу (йоні). Син Вішну та його красуні-дружини Лакшмі -- бог кохання Кама. Вішну подорожує на велетенському людино-орли Гаруді. Ліжком в океані йому слугує тисячоголовий змій Шеша (Ананта), який своїм отруйним диханням знищує світ наприкінці кожного етапу творіння.

Індуїзм розробив учення про аватари ("сходження", "втілення"). Згідно із цим ученням кожен із великих богів прожив кілька земних життів -- заради "спасіння світу".

Вішну, наприклад, мав 10 основних та 22 другорядні аватари. Зокрема, він був рибиною, яка попередила прабатька індусів Ману про наближення всесвітнього потопу й допомогла вціліти йому та священним текстам Вед. Був він і гігантською черепахою, яка після потопу поринула в молочне море і допомогла богам збити його (збивачкою послужила гора Меру) й одержати напій безсмертя -- амріту. В аватарах дикого кабана, людино-лева та карлика Вішну силою чи хитрощами переміг злих демонів. Перевтілившись у Парашураму, він повалив тиранію кшатріїв. Аватарами Вішну були також царевич Рама (герой Рамаяни), боги Крішна та Будда. Майбутньою аватарою Вішну стане Кал кін -- вершник на білому коні з вогненним мечем у руці. Він учинить на землі праведний суд і відродить на ній "золотий вік".

Багато індуїстських культів ущерть сповнені містикою та еротикою. Це передусім грізні жіночі божества кохання і смерті -- такті . Проте в індуїстському пантеоні переважали добрі боги й духи (гноми якші, небесні музики гандхарви, небесні співачки й танцівниці апсари, небесні мудреці ріші тощо).

Розвинувся в індуїзмі культ богів -- покровителів окремих каст, професій, місцевостей. Існували місцеві культи священних тварин (корови, гадюки, мавпи тощо), священних пагорбів та гір (передусім Гімалаїв -- підошви міфічної гори Меру, де живуть боги), священних дерев та гаїв (смоківниці, ашоки тощо), священних водоймищ (особливо Гангу, можливість зануритись в очисні води якого чи померти на його березі -- вершина щастя для індуса).

Космогонія індуїзму привчала вірних "сприймати життя роду людського в контексті величезних пульсацій Всесвіту". Згідно з нею, Всесвіт не має ні початку, ні кінця, його щоразу створює бог Брахма впродовж першої половини космічної доби (доба триває 8 640 000 000 земних років). Людство у своєму розвитку проходить чотири етапи -- юги (кожен такий етап триває 10 800 000 земних років): від Крітаюги ("Золотий вік") до похмурої нинішньої Каліюги, яка почалася в ніч з 17 на 18 лютого 3102 р. до н. е. Наприкінці останньої юги Брахма засинає -- і тоді відбувається світова катастрофа, внаслідок якої гине все живе. Через 24 космічні години Брахма прокидається й відновлює акт творіння. Тисяча таких циклів складають день Брахми. Коли закінчується цей "день", настає ще страшніша катастрофа, жертвою якої стає навіть частина богів. Потім приходить ніч Брахми, що дорівнює своєю тривалістю дню. З таких "діб" складається 100-літнє життя Брахми. Коли ж Брахма помирає (не лякайтесь, нинішньому Брахмі виповнилось лише 50 космічних років), настає Великий Космічний Катаклізм -- загибель усього сущого. Однак через 100 космічних років народжується новий Брахма -- і все починається знову.

Індуїзм зберіг концепцію сансари й карми, збагативши її висновком про те, що доля кожного в майбутньому народженні залежить також від похоронного ритуалу. Ортодоксальним похороном вважалася кремація, причому, якщо це можливо, на березі священного водоймища. Саме з цим ритуалом пов'язана традиція самоспалення індійських удів *. Важлива роль в індуїзмі відводилася також ініціації уявам та носінню брахманського шнура.

Індуїзм освячував систему каст, пов'язував спосіб життя вірного з його кастою. Так, читати Веди брахманам він дозволяв, а шудрам забороняв, вживання алкогольних напоїв шудрам прощав, а "двічі народженим" категорично забороняв.

Індуси більшу увагу приділяли домашнім обрядам, аніж храмовим, причому їхня обрядова практика зазнавала змін. Так, поступово втрачали своє значення криваві жертвоприношення яджни (особливо у вішнуїзмі), їх замінювали пуджі -- підношення богам квітів, води з Гангу, куріння пахощів. В індуїзмі (очевидно, під впливом буддизму) поширилося паломництво до семи священних міст.

Індуїзм уберіг індійське суспільство від соціальних вибухів і релігійних воєн, сприяв культурно-історичній спадкоємності.

Список використаної літератури

1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.

2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011

3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.

4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). -Львів, 2012.

5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.

6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.

7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.

8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.

9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - К; Запоріжжя, 2012

10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.

11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.

12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012

13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.

14. Крип'якевич І П. Історія України. - Львів, 2013

15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012

16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2012.

17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.

18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.

19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012.

20. Українці в світі. - Мельбурн, 2012.

21. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 2011.

Размещено на Allbest.ru