Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Реформаційний процес

2. Лютеранство й кальвінізм, історія виникнення й сутність

3. Вплив лютеранства й кальвінізму на розвиток капіталістичних відносин

Висновок

Джерела

Вступ

Передумови реформації

Кінець XV--перша половина XVII cт. -- переломна епоха людської цивілізації, яку прийнято називати епохою переходу від Середньовіччя до Нового часу. Це був період, коли, з одного боку, відбувалися глибокі соціально-економічні й політичні зміни, що зумовили зародження буржуазних відносин у Європі, з іншого -- кардинальна духовна перебудова усього середньовічного суспільства.

На початку XVI ст. внаслідок удосконалення знарядь праці, розвитку виробничих сил, зростання продуктивності у промисловості й сільському господарстві Європа переживає економічне піднесення. Крім внутрішніх чинників, існує чимало зовнішніх: розширення торгівлі спричинює великі географічні відкриття, смугу завоювань, утворення колоній. У зв'язку з цим відбувається розвиток нових господарських галузей, прогрес у науці, техніці, військовій справі, зародження елементів світового ринку.

Важлива прикмета часу -- бурхливий розвиток міст. Вони стають не лише центрами політичного і культурного життя, а й зосередженням великих промислових підприємств (централізованих мануфактур) і капіталу. Велике майно накопичувалося і раніше -- у процесі розвитку товарно-грошових відносин. Однак саме у цей час виникає капітал як результат додаткової вартості. Його поява, поступове накопичення призвели до розвитку фінансових операцій, утворення банківської справи. А поряд з цим -- до розладу структури феодального суспільства, поглиблення станового розшарування, появи буржуазії та найманих робітників. Буржуазія, як засвідчує сам термін буржуа (від франц. -- мешканець міста, у середні віки ще -- бюргер), походила із заможного міського торговельного і ремісничого стану. У ході накопичення капіталу бюргерство поступово стало могутньою суспільною силою, носієм прогресивних економічних змін. Не випадково в його середовище вливається і чиновництво, і частина тогочасної інтелігенції та дворянства, яке стає на шлях капіталістичного підприємництва, і заможна верхівка вільного селянства.

Новостворені класи буржуа та робітників намагаються виробити свою ідеологію -- систему поглядів, понять, уявлень, ідей, через яку вони втілюють економічні, політичні, світоглядні прагнення. У Середньовіччі ідеологічні програми, як і все духовне життя суспільства, виступали, здебільшого, у формі релігійних учень.

Головною релігією в Західній Європі до початку XVI ст. був католицизм, на Сході Європи -- православ'я. І там, і там церква мала величезний політичний вплив, ставши невід'ємним елементом феодальної системи. Зосередивши значні земельні багатства, вона домінувала у політичному і духовному житті, чинячи тиск на державну владу. Іноді церква навіть користувалася більшими привілеями, ніж світська верхівка (зокрема в юридично-правовій сфері). Найміцніші позиції в усіх галузях життя мала католицька церква. У V ст. римські єпископи повністю заволоділи титулом глави церкви -- папи. Оголосивши себе спадкоємцями святого Петра (за католицьким вченням, перший римський єпископ), а папу -- намісником Христа на землі, вони стали незалежними церковними господарями у Римі, намагаючись поширити владу на всі регіони Європи. «У духовних справах всіма народами однаково керував Рим, і данина, сплачувана Риму, і незчисленне воїнство ченців, кліриків, нунціїв, легатів важким тягарем лягло на країни Європи, всі найважливіші державні акти повинні скріплюватися печаттю церкви. В усіх державах судовиробництво було архікатолицьким. Устави народів, їхні звичаї повинні були безумовно відступати перед наказами пап і рішенням церковних соборів».

Внаслідок зазіхань на вселенську теократичну владу, папство, з одного боку, вступає у політичну суперечність із світськими князями, а також «всюди викликає проти себе опозицію національну, державну, станову, інтелектуальну і моральну, релігійний протест і бажання реформи»

У Західній Європі всесилля католицької церкви пов'язувалося і з феодальною роздробленістю, існуванням значної кількості малих князівств, пануванням Священної Римської імперії -- державно-церковного утворення, до якого у X-XIII ст. входили Німеччина, частина Італії, Швейцарія, Нідерланди, Бурґундське королівство, землі полабських слов'ян, Чехія. Духовним, як і світським главою утворення, що ґрунтувалося на насильстві та національному гнобленні, вважався імператор. Але папський престол постійно виборював у нього цю прерогативу.

У пізньому Середньовіччі радикально змінюється не лише економічна, а й політична ситуація у Західній Європі. Економічний розквіт створює сприятливі умови для зміцнення окремих князівств, формування централізованих держав. Пробуджується національна свідомість європейських народів, і в цьому, по суті, співпадають інтереси всіх соціальних станів. Ще у Х ст. внаслідок появи міст і зародження передової міської культури в Європі з'являються єресі, що висловлюють протест, переважно низів, проти феодальних відносин і усталеної релігійної думки. У XI-XIII ст. виникають масові єретичні рухи, наприклад, арнольдистів у Італії, які вимагали позбавлення духовенства політичної влади і створення світського республіканського уряду. Високого рівня досягло вчення катарів та альбігойців у Франції, що продовжило єресь болгарських Богомілів (X-XI ст.). Їхні послідовники стверджували наявність двох начал у світі -- добра і зла, які перебувають у постійній боротьбі. В образі зла виступала феодальна церква, добра -- істинні віруючі, носії справжньої духовності й моралі. Єретики відкидали твори отців церкви та ієрархію духовних чинів, яких звинувачували у розпусті, бездуховності, відданості мамоні, владі. На основі раціонального аналізу християнського вчення вони заперечували більшість церковних таїнств, ікони, культ святих, не визнавали феодального суду, військової служби, смертної кари. З виступом проти середньовічної церкви була пов'язана й проповідь вальденсів -- передпротестантського єретичного руху, започаткованого у XII ст. на півдні Франції, поширеного згодом, через жорстокі переслідування, у Німеччині, Чехії, Богемії (де отримали ще назву пікардів), Польщі (у Франції та Італії існують донині). Їхнє вчення визнавало Христа єдиним посередником між Богом і людиною, вимагало хрещення дорослих за вірою, вільного читання Біблії (вальденсам належить один із перших перекладів біблійних текстів національною мовою -- так званий Провансальський переклад 1175 р.) та мирської проповіді, символічного тлумачення таїнств (сповідували лише хрещення та євхаристію), заперечувало церковну обрядовість, пости, чернецтво. Ці погляди взяли на озброєння ідеологи народних повстань, антифеодальних виступів (Дольчіно, Уотт Тайлер) і водночас готували ґрунт для вчення перших європейських реформаторів -- Джона Вікліфа та Яна Гуса.

1. Реформаційний процес

Реформація - це широкий релігійний та соціально-політичний рух, розпочався на початку XVI ст. в Германії і направлений на зміну положень християнської релігії. В цьому русі брали участь практично всі соціальні верстви суспільства. Реформація охопила ряд європейських країн і призвела до реформування церкви Англії, Шотландії, Норвегії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Чехії, Угорщини, частково Німеччини. Зміни в європейській дійсності не могли не торкнутися церкви. Термін «Реформація» виражає ту сторону руху, центром якого являється критика і атака на монопольні положення католицької папської церкви і її вчень в політичній, ідеологічній системі тогочасного європейського суспільства.

Відродження вперше показало різницю не тільки між релігією і науковими знаннями, але й між релігією та інститутом церкви. Різниця релігійних догм і норм з діяльністю церковних посадовців і особливо торгівля індульгенціями - відпущенням гріхів - призвела до серйозних наслідків. Все це стало приводом для виступу одного з теоретиків і практиків Реформації - Мартіна Лютера. Пізніше багато інших ідеологів Реформації доповнили її новими ідеями. В результаті цього виникла ще одна течія в християнстві - протестантизм, який в свою чергу включає багато напрямів: лютеранство, англіканство, кальвінізм.

Реформація намагалася знищити посередників між людиною та Богом, дати людині вільний доступ до Нього, можливість читати вільно Священне Писання - Біблію на своїй рідній мові, роблячи тим самим тільки саму людину відповідальною за свої вчинки.

2. Лютеранство й кальвінізм, історія виникнення й сутність

Мартін Лютер

Мартін Лютер народився в Айслебені в багатодітній побожній родині шахтаря мідних копалень Мансфельда. З п'яти років малий Мартін вже був відданий на навчання у міську школу в Мансфельді. Чотирнадцятирічним батько його посилає на подальше навчання до Магдебурга, а потім до Айзенаха. У 1501 Лютер поступає до Ерфуртського університету.

Одного разу, переживши велике потрясіння під час громовиці, він дає обітницю піти у ченці і проти волі батька переступає поріг монастиря августинців, де у 1507 дістає посвячення в священики. Взимку 1510-1511 Лютер з іншим монахом-августинцем здійснює прощу до Риму. Рим вразив його фальшивою побожністю місцевого духовенства і повною відсутністю очікуваної атмосфери святості у столиці католицизму. Розчарований, але непохитний у вірі, Лютер повертається додому, продовжує навчання і 1512 захищає докторську дисертацію у Віттенберзькому університеті.

18 жовтня 1517 папа Лев Х випускає буллу про відпущення гріхів і продажу індульгенцій з метою «Сприяння побудові храму св. Петра і порятунку душ християнського світу». Лютер вибухає критикою ролі церкви в порятунку, яка виражається 31 жовтня 1517 року в 95 тезах. Тези були також відправлені єпископу Бранденбурзькому і архієпископу Майнцському. У тезах Лютера в загальних рисах визначилися основи нового вчення. Чільне місце в ньому належало трьом положенням:

1.Людина спасається лише своєю вірою.

2.Спасіння отримується лише Божою милістю і не залежить від будь-яких «заслуг» людини, бо не люди, а лише Бог знає справжню вартість «добрих справ».

3. Єдиним авторитетом у справах віри є Святе Письмо, Слово Боже. Ч

Чутки про тези поширюються блискавично і Лютера викликають в 1519 році на суд і на Лейпцизький диспут, куди він з'являється, і в диспуті висловлює сумнів у справедливості й непогрішності католицького папства. Тоді Папа Римський Лев X піддає Лютера анафемі, в 1520 році буллу прокляття склав Пієтро з дому Аккольті. Лютер публічно спалює у дворі Віттенберзького університету папську буллу про відлучення його від церкви і в зверненні «До християнського дворянства німецької нації» оголошує, що боротьба з папським засиллям є справою всієї німецької нації.

Перекладені з латини на німецьку і видрукувані великим тиражем тези несподівано знаходять великий розголос у суспільстві, його підтримують такі самі вільнодумці, як він, -- рицарського стану Ульріх фон Гуттен, вчений європейського рівня, професор Віттенберзького університету Філіп Меланхтон, навіть курфюрст Фрідріх Мудрий. Їхня підтримка додає Лютеру впевненості і він відмовляється на вимогу вищого духовенства визнати свої помилки. Більше того, він ставить під сумнів саме існування не тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев Х своєю буллою від 15 червня 1520 року погрожує йому відлученням від Церкви і дає 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер далекий від покаяння, і тоді на вимогу папи новообраний імператор Карл V, який ще чекає на коронацію папою, видає едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера. В багатьох містах Європи, зокрема у Льєжі, Кельні, Майнці книги, брошури, плакати були кинуті у вогонь, що справило велике враження на публіку. Тим не менше у Лютера лишається багато прихильників і у відповідь на той акт студентство Віттенберга спалює католицькі книжки і ,серед них, Кодекс канонічного права. Присутній при цьому Лютер кидає у вогонь папську булу. Вісті про спалення Кодексу, неповага до якого каралася вічним прокляттям, блискавично поширюються по всій Німеччині і справляє ще більше враження, аніж спалення праць Лютера. Папі не залишається нічого іншого, як відлучити єретика від Церкви, що він й робить 3 січня 1521. 18 квітня 1521 р. Карл V скликає у Вормсі рейхстаг і викликає туди Лютера . Від нього вимагають зректися своїх поглядів, але Лютер у ввічливій формі відмовляється це зробити. Вже після його від'їзду рейхстаг оголошує його поза законом, але він на той час з допомогою курфюрста Фрідріха вже встиг надійно сховатися у замку Вартбург під виглядом «рицаря Йорга». Тут, а пізніше у Віттенберзі він перекладає на німецьку мову Біблію і піклується організацією лютеранських громад, які виникають всюди в Німеччині. Своїм досконалим перекладом він зробив вагомий внесок в розвиток німецької мови -- Біблія стала зрозуміла простим людям, хоч Лютер не дотримувався якогось одного діалекту німецької мови й широко застосовував власні новотвори. Лише у 1534 році він закінчує цю титанічну працю. Жодна літературна праця в ті часи не мала такого попиту, як Біблія Лютера. За двадцять років було випущено понад 400 її видань.

За допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес Реформації набирає силу. Демонструючи свій розрив з Католицькою Церквою, багато священників починають одружуватися, деякі цивільні особи зважуються виконувати ритуал причастя, а вірні -- нищити образи і церковну скульптуру. Реформація йде як «зверху», так і «знизу». Поступово виникає загроза соціальних заворушень, і Лютер виходить з підпілля у Віттенберзі, щоб пом'якшити радикальність руху і тим, з одного боку, запобігти введенню в місто військ для встановлення порядку, а з другого, не наражати на небезпеку прихильних до нього курфюрстів, допомога яких була йому ще потрібна. Тим часом у Римі папський престол займає Адріан VI, який розглядає процес реформації як кару Божу за гріхи і намагається прийти до примирення з Лютером.

У цей час в Німеччині лицарство піднімає повстання, а в 1525 починається Селянська війна, духовним лідером якої став Томас Мюнцер. Лютер намагається переконати його у хибності насильницького шляху, але марно. Мюнцер звинувачує його в тому, що він зрадив загальній справі, а він, Мюнцер, цю справу продовжить. Та сталося інакше. Об'єднаними зусиллями феодально-княжої аристократії повстання було придушено, і Мюнцер потрапив до рук ворога. Через кілька днів його стратили після нелюдських катувань.

Надалі реформація продовжується мирним шляхом, однак 1525 році 42-х річний Лютер робить несподіваний крок -- він одружується з 26-річною колишньою черницею Катаріною фон Бора, яка два роки перед тим втекла з монастиря. Цим актом він хотів подати приклад духовенству, і, дійсно, багато ченців і священників його наслідували, але найближчі прибічники були дуже розчаровані тим, що їхній лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши перевагу влаштуванню особистого життя.

Цей крок Лютера разом з іншими обставинами спонукали деяких діячів Реформації, здебільшого з числа гуманістів, повернутися в лоно Католицької Церкви. Зокрема, цьому сприяло загострення стосунків між Лютером і визнаним лідером гуманістів Еразмом Роттердамським, який спочатку займав нейтральну позицію у відношенню до Реформації, однак відверто висловлювана до нього неповага в листах Лютера викликала адекватну реакцію. Розходження у поглядах мало місце і серед самих реформаторів, спроби знайти спільну точку зору у теологічних і обрядових питаннях не мали успіху і врешті-решт розгалуження реформаторських церков стало неминучим. Решту свого життя Мартін Лютер провів у родинних турботах. Обтяжений фінансовими проблемами, він все ж не вимагає гонорару за свої книги, вдовольняючись скромною професорською платнею у Віттенберзькому університеті. Час від часу він бере участь у процесі ствердження протестантської Церкви, але цей процес вже йде незалежно від його волі. Він помирає в рідному Айслебені, куди виїхав залагодити суперечку про спадщину місцевого графа.

Лютеранство

Лютеранство -- напрямок протестантизму, названий так на честь засновника -- Мартіна Лютера, який поклав у віровчення не лише ідеї реформування церкви, але і свій власний духовний досвід.

Спасіння християнина розглядається як результат божественного втручання «даром даної благодаті», а не як підсумок накопичення заслуг перед Богом, церквою та людьми. Лютер наполягає на необхідності внутрішнього покаяння, яким повинне стати все життя християнина. До другого Пришестя Христа людина визнається духовно вільною від влади земного світу, хоча й повинна підкорятися його законам, і цю свободу віруючому дає саме віра.

Лютер постійно підкреслює думку: якщо ти віриш -- ти маєш спасіння, якщо є сумніви -- ти загинув. Лютеранство акцентує увагу на особистій відповідальності людини за своє життя перед Богом. Саме тягар цієї відповідальності повинен спонукати людину творити добро і кожну хвилину свого життя приймати рішення на користь Бога. Замість традиційного трикутника людина-церква-Бог у стосунках між людьми та Богом утворюється вертикаль, де християнин залишається сам на сам з Богом. Тому лютеранство характеризують ще як релігію самотньої людини, бо акт віри має завжди індивідуальний характер.

Послідовно втілюючи ці принципи, Лютер відкидає особливий статус Папи Римського і папської влади, особливу благодать священства, піддає критиці вчення про чистилище, значущість молитов за померлих, практику індульгенцій, купуючи які християнин начебто позбавлявся як гріхів минулих, так і майбутніх.

Протестантизм означав і значне спрощення обрядності. В 1519 р. Лютер остаточно відмовився вважати християнськими таїнствами шлюб, конфірмацію, посвячення в сан, соборування, а надалі й сповідь, оскільки вважав, що вони створені самими людьми. Свою значущість в лютеранстві зберігають лише два з семи християнських таїнств: хрещення та причащання. Але, за Лютером, і ці таїнства не повинні бути в компетенції священика, їх мають право здійснювати усі віруючи, оскільки кожна людина стає священиком після хрещення, приймаючи Євангеліє і християнську віру. Священик не має також сили перетворювати хліб та вино на тіло та кров Христову під час причащання, бо, за Лютером, ця сила присутня в причащанні сама по собі.

У результаті радикально змінюється розуміння церкви як інституту, в якому священик відав таїнствами, а з ним реформується і все канонічне право, структура норм і регулювання священицької ієрархії. Кожен християнин, оскільки пройшов крізь хрещення, визнається рівним за благодаттю з усіма хрещеними по вірі. Тому всі мають право обирати керівників протестантських громад та бути ними обраними. Обирають спеціальних служителів -- дияконів, пресвітерів, пасторів, єпископів.

Основою богослужіння є читання Біблії та проповідь, що відбувається не латиною, а національною мовою. У лютеранських церквах немає ікон, але зберігаються розп'яття, використовуються богослужбове вбрання. Окрім Біблії, як Святого Письма, лютерани традиційно вшановують «Книгу Згоди», куди увійшли великий та малий катехізиси Лютера, а також інші богословські твори. лютеранство кальвінізм протестантський капіталістичний

В сучасному світі серед приблизно 408 млн. протестантів представниками лютеранства вважають себе близько 75 млн. віруючих . Переважна більшість з них мешкає у ФРН, США, Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії. З 1947 р. діє Всесвітній лютеранський союз, що поєднує більшість лютеранських громад.

Жан Кальвін

Жан Кальвін народився 10 липня 1509 року в місті Нуайон у французькій провінції Пікардія. У віці 14 років вступив до Паризького університету для вивчення гуманітарних наук і права. У 1525 р. батько відправив його навчатися на юриста в університет Орлеана. У 1529-1530 роках навчався в університеті міста Бурж у юриста та гуманіста Андреа Альчато, що значно вплинуло на світогляд Жана Кальвіна. 1532 року отримав в Орлеані докторську ступінь. Результатом його інтересу до класичної філології і взагалі гуманітарних наук став коментар до трактату Сенеки «Про милосердя» (De clementia), опублікований у 1532.

1 листопада 1533 друг Кальвіна Ніколас Коп, ректор Паризького університету, виголосив реформістську промову, яка була сприйнята в університеті як єретична. Ніколас Коп був змушений втекти з Парижа до швейцарського міста Базеля. Жана Кальвіна звинуватили в сприянню цій втечі, тож йому теж довелось покинути Париж і жити у Франції під чужим ім'ям. У січні 1535 Кальвін добрався до Базеля, приєднавшись до Ніколаса Копа.

Опублікувавши у Базелі «Повчання в християнській вірі», Кальвін поїхав до Італії, де недовго працював секретарем феррарської герцогині Ренати (Рене), дочки Людовика XII.

У червні 1536 Кальвін покинув Феррару, відвідав Париж, а звідти відправився до Стасбургу. У зв'язку з військовими діями, він був змушений їхати через Женеву. В Женеві Кальвін зустрівся з Гільємом Фарелем, який умовив Кальвіна поселитися в Женеві та допомагати у справах реформістської церкви. Кальвін читав лекції, у 1537 був вибраний пастором. У 1538 році вимушений був покинути Женеву, де до влади прийшли його супротивники. З 1538 по 1541 служив священиком в Страсбурзі. У 1541 женевський магістрат попросив Кальвіна повернутися в місто. Кальвін приїхав до Женеви, де залишався до самої смерті.

Кальвінізм

За Жаном Кальвіном, Бог наперед визначає долю та можливий життєвий шлях кожної людини. Завдяки дару віри одні люди є обраними задля спасіння у вічному блаженстві, інші ж приречені на страждання за життя та загибель душі після смерті. Згідно з цим положенням ні вірою, ні своїми справами людина не в змозі нічого змінити в своїй долі, бо обраність чи прокляття, доля людської душі після смерті -- то є велична таємниця Бога.

Підкреслюється, що за кожну хвилину свого життя, за кожен вчинок людина відповідає перед Богом і перш за все це стосується великих дарів Отця Небесного: часу, здоров'я та власності. Ознаками обраності до спасіння, за Кальвіном, є спроможність християнина влаштовувати свої життєві справи, проявляти енергію та докладати зусиль задля здійснення мети, реалізувати себе в професійній діяльності, підприємництві, зосереджуватися на повсякденних справах, роботі та досягненні успіху. Життя в цілому розуміється як виконання обов'язку щодо родини, суспільства, людства. Але любов до ближнього в кальвінізмі розуміється своєрідно -- як служіння Богові, а не його творінню. Сутність цього напрямку в протестантизмі багато в чому пояснюють вислови: «Бог допомагає тому, хто допомагає собі сам», а також «Працювати -- значить молитися».

В цій конфесії відкинуті майже всі зовнішні атрибути культу: ікони, свічки, хрест. Підкреслюється, що ніякі магічні засоби, ніякі релігійні церемонії не мають значення для особистого індивідуального спілкування з Богом. Навіть хрещення та причащання розглядаються лише як символічні обряди.

Єдиним джерелом віровчення визнається лише Біблія. Відсутній загальнообов'язковий «Символ віри», а книги самого Кальвіна та інших авторитетних теологів сприймаються як свідоцтва слова Божого в конкретній історичній ситуації. Центральним елементом спрощеного богослужіння є проповідь, характерними ознаками виступають також співання псалмів та молитви.

Кальвін проповідував граничне обмеження своїх життєвих потреб, відмова від земних задоволень, ощадливість, постійна завзята праця й удосконалювання професійної майстерності. Успіх у професійній діяльності -- ознака боговибрання, професія виступає як покликання, місце служіння богові, тому професійний успіх -- самоцінність, а не засіб досягнення матеріальних благ.

Критика розкоші й ледарства переходило в заперечення художньої творчості, літератури й мистецтва, у заборону на всі звеселяння й розваги.

Проголошену Реформацією волю совісті й тлумачення Біблії Кальвін звів до волі від католицизму, не допускаючи критики свого навчання.

В сучасному світі послідовники кальвінізму мешкають переважно у Швейцарії, Голландії, ФРН, США, Англії, Шотландії, Канаді та Австралії.

3. Вплив лютеранства й кальвінізму на розвиток капіталістичних відносин

Капіталімзм -- суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).

В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохоплюючим принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва), метою господарювання є максимізація доходів і користі, господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін.

Капіталізм виник та утвердився спочатку в Європі впродовж XV-XIX століть.

Великий вплив на розвиток капіталізму справили ідеї протестантизму.

Широкої популярності набула фундаментальна праця Макса Вебера "Протестантська етика і дух капіталізму". У ній дана глибоко аргументована відповідь на питання, чому капіталізм зародився в Європі, чому він не міг з'явитися і досягти сучасного рівня розвитку за межами "старого континенту".

Відправним пунктом дослідження Вебера є теза про те, що господарська діяльність, яка зовні схожа на капіталістичну, спостерігалася тією чи іншою мірою в різні історичні епохи. Жадібність і нестримна гонитва за наживою, всупереч досить поширеній думці, не є особливостями західного капіталізму. Саме по собі прагнення до одержання максимально високого прибутку, вважає Вебер, узагалі має мало спільного з капіталізмом. Подібне прагнення, відзначає він, "неважко знайти в офіціантів, лікарів, кучерів, артистів, кокоток, корумпованих чиновників, у солдатів, у розбійників, відвідувачів ігорних будинків, у жебраків... можна сказати, знайти його у всіх епохах, у всіх країнах планети, де для цього існували або існують об'єктивні можливості. Безмежна жага наживи ні найменшою мірою не рівнозначна капіталізмові, і ще менше вона тотожна його духу".

Вебер висуває гіпотезу: лише розвиток "протестантської етики" створив соціальні та психологічні передумови, що виявилися особливо необхідними для виникнення західного типу капіталізму. Він висловив припущення про існування взаємозв'язку між релігійною етикою протестантизму і тими життєвими настановами, що сприяли появі "духу" капіталізму та забезпечили його розвиток з погляду особистісних мотивацій.

Якщо звернутися до основ католицького віровчення Середньовіччя, то привертає увагу відсутність у ньому насамперед професійної та господарської етики. Прикладом може бути людина, що цілий день проводить не в праці, а в молитві, як пише Вебер, -- "у всесвітній аскезі". Щодо прагнення до цього ідеалу в мирському житті, у повсякденній праці, католицька церква займає позицію нейтралітету. На зовсім інших підставах побудована етика протестантизму. Їй властиві два елементи, відсутні в католицизмі: а) методичність життєвого укладу, б) професійна етика або професійний обов'язок. Обидва вони відіграли величезну роль у розвитку західного раціоналізму. Професійний обов'язок і систематичність життєвого укладу складають основу нової соціальної етики, що виражає дух капіталізму.

Лютер був першим, хто порушив тему "богоугодності" професії. Але у вченні Лютера ще відсутні елементи раціоналізму, що стали необхідною складовою частиною "духу капіталізму". Професія в Лютера -- це осередок Божественного світового порядку, який відшукує і в який вбудовує себе людина в земному житті. Кальвінізм, на відміну від лютеранства, набагато більшого значення надає раціональній і "активізуючій" стороні нової професійної етики. Для реформаторської церкви головним стало не виконання професійного обов'язку саме по собі, а особистий, індивідуальний успіх, максимально високі трудові досягнення стають змістом і основою людського життя. Стиль життя протестантів визначається беззавітною відданістю професії, безустанною професійною працею. Моральному осуду піддавалися ледарство, небажання працею примножити вже нажите. Протестантська етика -- цілий каталог обов'язкових норм повсякденного життя: хто не працює, той не їсть, праця -- охоронець від спокус "нечестивого" життя, спати більше шести годин на добу -- неприпустима витрата часу, марне проводження часу -- це один із найбільш тяжких гріхів.

Вебер наголошує на ще одній важливій особливості протестантизму, що мала значний вплив на розвиток "капіталістичного духу". Протестантизм став першою світовою релігією, що виступила проти схвалення бідності й прославляння відсутності інтересу до матеріальних благ. Закликам католицизму до покірності та смиренності, до готовності непохитно і безмовно переносити на життєвому шляху випробування бідністю, хворобами, оскільки всі ці випробування послані Всевишнім, кальвінізм протиставив інше трактування євангельських заповідей -- обов'язок прагнути до поліпшення обставин, що склалися, знову ж таки ціною самовідданої праці.

Але багатство не суперечило аскетичному життєвому ладу протестантів, тому що надбане багатство не тільки не звільняє від аскези, але, навпаки, є новим стимулом до трудової діяльності. Надбане багатство -- це лише ознака можливої належності протестанта до кола обраних. Тим самим у протестантській етиці з'являється друга відмітна властивість, без якої сучасний західний капіталізм не зміг би досягти висот свого розвитку. Це пристрасть до заощадження, що відкриває можливість до широкомасштабного нагромадження капіталу. Це приводить до появи типової фігури невибагливого скромного підприємця, у якого немає інших помислів, крім примноження свого багатства заради того, щоб результати його трудових зусиль були помічені Всевишнім і нагороджені зарахуванням до кола обраних.

Поряд із трудовою мораллю і культом ощадливості, у протестантській етиці з'явилася ще одна норма, дуже важлива для господарського розвитку. Це чесність, прямота і крайня конкретність в особистому й діловому житті. Одна з найважливіших причин збільшення багатства реформаторської церкви саме й полягала в тому, що підприємці та державні інститути охоче вели з нею господарські справи. Настільки ж добру репутацію набули підприємці-пуритани. їхня господарська поведінка нічого спільного не мала зі звичками представників "авантюрного капіталізму". Вебер визначив "ідеально-типові" риси нового підприємця, що з'явився в часи Реформації: це людина високих моральних якостей, наділена довірою клієнтів, партнерів і власних найманих робітників, що допомагають йому подолати всі перешкоди для досягнення власного успіху. На боці пуританського підприємництва опинилася робітнича верства, що вела аскетичний спосіб життя і вважала сумлінну працю справою Богоугодною, головною метою свого земного буття. Ця обставина стала вирішальною в розвитку західного капіталізму.

Відзначаючи важливість протестантської етики в генезисі капіталістичних відносин, Вебер, однак, зазначав, що справжнє поширення духу капіталізму і господарської раціональності відбулося лише тоді, коли нове ставлення до професійної діяльності і до практичного сприйняття аскетичного способу життя втратило зв'язки зі своїми релігійними коренями. Але й після цього вже сформоване протягом сторіч почуття професійного обов'язку, дисципліна і трудова етика визначали спосіб життя мільйонів людей. Капіталістична фабрика закріпила навички трудової дисципліни, а релігійні основи "нового укладу" життя почали слабшати ще до кінця XVIII століття. "Капіталізм, -- пише Вебер, -- не має потреби більше в подібній опорі відтоді, як він покоїться на механічній основі". Сучасний капіталізм уже більше не спирається на мораль протестантизму. Він сам успішно виховує суб'єктів господарської діяльності, генерує й розвиває економічний раціоналізм.

Присвятивши головну працю дослідженню генезису капіталізму і виділяючи особливу роль протестантської етики в його історії, Вебер багаторазово наголошував на тому, що в його книзі мова зовсім не йде про прямий причинно-наслідковий зв'язок між першим і другим. Він спеціально застерігав від прямолінійно-спрощеного підходу, на кшталт судження, начебто «капіталізм як економічна система -- це продукт Реформації. Потрібно було лише встановити, -- відзначав Вебер, -- чи дійсно і якою мірою релігійний вплив позначився на якісній і кількісній стороні процесу поширення в усьому світі того самого "духу", та які конкретні сторони культури, що ґрунтуються на капіталістичній базі, виникли під цим впливом.»

Висновок

Отже, лютеранство й кальвінізм - протестантські течій, що виникли у XVI- XVII ст. та набули поширення майже в усіх тогочасних країнах Європи. В основі протестантського вчення лежить особиста відповідальність людини перед Богом, зменшення ролі церкви в житті людини, невизнання авторитета Папи Римського, ідея «дешевої церкви», тощо. Особливо треба наголосити на ролі протестантизму у формуванні та розвитку капіталістичних відносин. Згідно з протестантським вченням людина повинна прагнути досягнути успіху. «Кожна людина, -- казав Жан Кальвін - повинна сумлінно працювати. Тоді й бог почне їй допомагати. Адже саме для цього він і створив нас. А у нагороду за цю працю чекає цю людину-праведника винагорода -- багатство. А пізніше (щоправда, вже після смерті) ще одна - рай.» Бідність визнавалася результатом ледарства. Звісно, ці положення сприяли розвитку капіталізму та формування класу буржуазії. Тож, можна з впевненістю сказати, що вплив протестантизму на формування капіталістичного суспільства був дуже значним.

Джерела

1) Вебер М. «Протестантська етика і дух капіталізму».

2) Зноско-Боровський М. «Православ'я, римо-католицтво, протестантизм, сектантство. Порівняльне богослов'я».

3) Матвєєв С.О., Лясота Л.І. «Економічна соціологія».

4) Брендлер Г. «Мартин Лютер: теология и революция».

5) Поршнев Б. Ф. «Кальвин и кальвинизм».

6) Ойзерман Т.І. «Філософія епохи ранніх буржуазних революцій».

Размещено на Allbest.ru