Первісні релігії та мистецтво
Теорії походження релігійних вірувань. Форми первісних релігій: анімізм, фетишизм, тотемізм, шаманізм, магія. Первісне мистецтво кам'яного віку та бронзового століття. Печерний натуралістичний живопис. Скульптура, схематичні знаки і геометричні фігури.
Рубрика | Религия и мифология |
Вид | контрольная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 30.11.2014 |
Размер файла | 45,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ IНСТИТУТ”
КАФЕДРА ЕТИКИ, ЕСТЕТИКИ ТА ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
ПЕРВІСНІ РЕЛІГІЇ ТА МИСТЕЦТВО
Вступ
Первісні релігії є одним з типів релігій, вони виникали на ранніх етапах розвитку людства. Це релігії, поширені серед якогось племені або групи племен. Основні характеристики таких релігій обумовлені нерозвиненістю суспільства, та й самої людини, зокрема, її інтелекту, а також обмеженістю можливостей людей в їх взаємодії з природою, можливостей впливати на соціальні звґязки, непізнаністю навколишнього світу, який нерідко здається їм незрозумілим, лякаючим чи навіть ворожим.
Питання про первісні релігійні вірування - важливе і досить складне в історії релігії. Передусім це стосується часу появи найдавніших релігійних уявлень і чаклунства. З цією проблемою повґязана також низка питань про інтелектуальні, емоційно-почуттєві й вольові здібності людини, з якими, в свою чергу, сполучена проблема формування образів надприродного й віри в нього. Не менш важливим є питання про те, чому і як виникли примітивні форми релігійності. Відомо немало спроб відповісти на ці питання. Складніше сьогодні стоїть справа із зґясуванням "механізму" гносеологічної та психологічної можливості релігії.
Особливо великою розбіжністю думок позначене питання про форми ранніх чи первісних релігійних вірувань. Причиною цього є майже повна відсутність прямих свідчень щодо цих вірувань, взагалі недостатня наукова опрацьованість проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтованість дослідників.
Теорії походження релігійних вірувань
Більшість відомостей про первісні релігійні вірування ми отримуємо на основі порівняльного вивчення релігії. Основоположником цього методу був німецький мовознавець М.Мюллер. Його дослідження відіграли вирішальну роль у становленні релігієзнавства як самостійної наукової дисципліни. Мюллер поставив завдання -- зрозуміти, що таке релігія, яке підґрунтя вона має в душі людини, які закони вона наслідує у своєму історичному розвитку. М. Мюллер був переконаний, що знання стародавніх мов дає можливість досліднику проникнути в потаємні закутки людської душі і віднайти справжній зміст релігійної віри стародавніх людей, відтворити відчуття і враження, пов'язані в їхній свідомості з іменами богів, міфами і легендами про них. “Так само як людина володіє даром мови незалежно від усіх її історичних форм, -- писав М. Мюллер, -- вона має здатність вірити незалежно від усіх історичних релігій. Говорячи про те, що релігія відрізняє людину від тварини, ми не маємо на увазі яку-небудь окрему релігію; але ми маємо на увазі розумову здатність чи схильність, що незалежно від почуття і розуму, а іноді навіть усупереч їм, дають можливість людині осягати Нескінченне під різними іменами й у різноманітних формах”(п.9, с.42).
Однак спроба М. Мюллера знайти загальну прарелігію народів не була плідною, тому що її обґрунтування звелося до штучного підтасування фактів для доказу існування в древніх релігіях єдинобіжжя. Французький соціолог Е. Дюркгейм трохи по іншому використовував порівняльно-історичний метод дослідження релігії. Він також намагався відшукати прарелігію як найбільш просту й історично першу форму релігії. Дослідник думав, що для виявлення джерел релігії, що лежать не в індивідуальному, а в історичному розвитку людини, треба звернутися до найдавніших прошарків культури. Дюркгейм припустив, що примітивні суспільства, що дожили до нашого часу, являють собою модель таких стадій розвитку людства. Відповідно до цього, тотемізм, розповсюджений серед австралійських аборигенів, він розглядав як “елементарну“ форму релігії, тобто таку, котра вже не спирається на якісь більш ранні, попередні їй форми. Це -- самий початок релігійного життя. Дюркгейм стверджував, що у примітивній релігії об'єктом поклоніння є зображена в релігійному символі сама соціальна спільність.
Так, австрійський етнограф, лінгвіст і богослов В.Шмідт та його послідовники висунули концепцію прамонотеїзму, згідно з якою всі сучасні релігії беруть свої витоки з так званого "первісного монотеїзму". В.Шмідт у праці "Походження ідеї Бога", наводячи численні свідчення про вірування історично відсталих племен і народів, робить спробу довести, що нібито вже в ранніх віруваннях мали місце уявлення про єдиного Бога, а найдавніші фетишизм, тотемізм тощо були "магічними засобами" їхнього вираження. Проте ідея первісного єдинобожжя, яка обмежувала релігію виключно іманентними звґязками, тим самим фактично знімала питання про її еволюцію, а відтак не потребує якогось історико-культурного виправдання. Саме тому вона піддавалася критиці з боку тих релігієзнавців, які вважали, що задовго до появи теїстичних уявлень релігія існувала у формах, які не знали віри в богів, тим більше в єдиного Бога.
Представники згаданої вище еволюціоністської школи Е.Тейлор, Г.Спенсер та ін. фактично вперше розгорнуто поставили питання про історичність форм релігії, при цьому вважаючи її найдавнішою формою, "мінімумом" релігії - анімізм як віру в безплотних сутностей-духів. Але уявлення Е.Тейлора, Г.Спенсера та ін. щодо анімістичного "мінімуму" релігії не сприйняли ті, хто вважав, що вони некоректні, бо анімізм не є її найдавнішою формою, оскільки повґязаний з вірою в душу не як духовну сутність, а як чуттєво-надчуттєву істоту.
Відомі, крім зазначених вище, ще й інші спроби визначити "мінімум" релігії як вихідний стан її розвитку. Так, французький історик релігії Шарль де Брос, вважав найдавнішою формою вірувань фетишизм; Дж.Мак-Ленан, Дж.Фрезер, Дюркгейм та багато інших - тотемізм; чимало хто з дослідників ще й досі переконані, що анімізм був вихідною формою релігійних вірувань. До речі, Дж. Фрезер вважав, що магія не є релігійним феноменом, вона історично передувала релігії, яку вчений взагалі розглядав лише як віру в богів.
І все ж було б несправедливим не підкреслити, що сучасне релігієзнавство в аналізі первісних релігійних вірувань спирається на серйозні наукові дослідження вірувань народів світу, представлені працями Е.Тейлора. Дж. Фрезера, Л.Моргана, Б.Малиновського. Шантепі де ля Сосея, Л.Штернберга, Огієнка, В.Іорданського, С.Токарєва та багатьох інших вчених. Саме ці праці й склали фактологічну основу наших уявлень про час, причини та передумови виникнення вірувань, про первісні форми релігійності й місце останньої у світосприйманні людини первіснообщинного суспільства. релігія мистецтво первісний
За даними сучасної науки, первісні релігійні вірування зародилися близько 40 тис. років потому - у пізнього неандертальця, який жив у мустьєрську епоху кам'яного віку. Саме тоді закінчувалося в основних рисах формування сучасного фізичного типу людини й починала складатися ранньородова організація суспільства. Щоправда, частина вчених повґязує появу первісних вірувань з більш пізнім часом - з добою кроманьйонця - викопного представника "готового" типу людини. Але свідчення історії матеріальної і духовної культури. археології, палеантропології, порівняльної психології спонукають надати перевагу першій точці зору.
Відомо, що саме в пізнього неандертальця на зміну хаотично розкиданим останкам давніх людей вперше приходять навмисні поховання з примітними рисами обряду. Так, череп неандертальського хлопчика з печери Тешик-Таш (Узбекистан) був оточений кільцем попарно ввіткнутих у землю рогів гірського козла, а в неандертальських похованнях у печерах Драхенлох (Швейцарія) і Петерсхеле (Німеччина) виявлено черепи ведмедів, обкладені камінчиками. Мабуть, цим елементам поховального обряду надавалося магічне значення Пізньонеандертальські поховання, як у печері Киїк-Коба (Крим), та ін. являли собою невеликі заглиблення, засипані землею й завалені кам'яними брилами. Знайдені в них кістяки мали незвичайне положення: у померлих були підібгані коліна, вони лежали на боку, в ряді випадків руки були покладені під голову, як це буває у сплячої людини. Це теж наводить на думку про можливість появи вже у давніх людей первісних релігійних вірувань, зокрема уявлень про потойбічне життя.
Як бачимо, в ранньородовому суспільстві складається специфічний, суперечливий збіг соціумних та гносеологічних обставин - саме таких, в яких була можливість появи релігійних вірувань. Соціумною причиною виникнення останніх став не просто низький, а такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який був ще недостатнім для послідовно правильної орієнтації людини в навколишньому світі, але вже достатнім для виникнення у неї вищих, суто людських пізнавальних здібностей Інакше кажучи, розвиток умов матеріального життя людей приводить до того, що на певному етапі їхньої історії, у ранньородовому суспільстві складаються і гносеологічні передумови появи релігії. Вони повґязані, загалом кажучи, здатністю абстрактного мислення і фантазії в умовах обмеженості знань відриватися від дійсності, уособлювати таємничі сили довкілля, абсолютизуваті й догматизувати певні риси пізнавальної діяльності, створювати образи надприродного, викликати віру в його існування та його здатність впливати на людину і її довкілля.
Наявність названих причин і передумов релігійних вірувань з необхідністю привела до віри в існування особливих, таємничих сил природи та уявлення про можливість чаклунського впливу на них. Це були наївні, не завжди чітко визначені первісні вірування, представлені чуттєво-надчуттєвим, а опісля - демоністичним типом.
Родоплемінні релігії, внаслідок вищесказаного, існують у вигляді різноманітних вірувань, культових дій тощо. Якусь цілісну в структурному відношенні релігію назвати практично неможливо. Можна лише говорити про загальні риси родоплемінних релігій та їх форми - тобто відносно цілісних вірувань, які підкріплені культовими діями і являють собою щось подібне до релігійних вчень. Рисами даного типу релігій є:
1. Відсутність чіткої повноцінної структури, що зумовлено нерозвиненістю суспільства.
2. Примітивність віровчення, що є наслідком первісного стану як суспільства та індивіда, так і суспільної свідомості.
3. Обожнювання природи (культ природи), що зумовлено тісною залежністю людини від неї.
4. Політеїзм (багатобожність) - за кожним явищем природи “закріплюється” свій Бог.
5. Полідемонізм - світ первісної людини - це середовище існування різноманітних духів, тобто різноманітних надприродних істот - “лісовик”, “домовик”, “водяний” тощо.
6. Зооморфізм ( “звіроподібність”)- “надання” надприродним уявним істотам як людських, так і тваринних рис та якостей ( русалка, сирена тощо).
7. Слабко регламентований культ - обряди відправляються на основі традицій, а не закріплених каноном норм, часто на основі імпровізації.
8. Етнічна та конфесійна ідентичність, це означає, що всі члени племені (соплемінники) - єдиновірні, релігійне інакомислення не допускалось.
Цей перелік можна продовжити й іншими характеристиками.
Форми первісних релігії
До основних форм родоплемінних релігій можна віднести: анімізм, фетишизм, тотемізм,шаманізм, магію.
Одним із найбільш розповсюджених вірувань первісної людини був анімізм (від лат. anima -- душа), що виявлявся у вірі в різноманітних духів, душу як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Анімізм (від грец. “душа”) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі матеріальні предмети і явища мають духовні сутності (душу). Іншими словами, кожен предмет уявляється живим. Матеріали про ці вірування зібрав і описав англійський етнолог і релігієзнавець Е.Тайлор у книзі “Первісна культура”. За Тайлором, теорія анімізму розпадається на два головних догмати, що складають частини одного цільного вчення. Перший з них стосується душі окремих істот, здатної продовжувати існування після смерті. Іншої -- решти духів. Аніміст визнає, що духовні істоти керують явищами матеріального світу і життям людини та впливають на них у цьому і потойбічному житті. Оскільки анімісти вважають, що духи спілкуються з людьми і що вчинки останніх приносять їм радість чи невдоволення, то рано чи пізно віра в їхнє існування повинна привести природно і, можна навіть сказати, неминуче до дійсного вшановування їх чи бажання їх умилостивити. Таким чином, анімізм у його повному розвитку включає вірування в “керівні” божества і підлеглих їм духів, у душу й майбутнє життя, вірування, що переходять на практиці в дійсне поклоніння.
Анімізм слід розглядати у тому сенсі, наскільки він складає древню і нову філософію, що у теорії виражається у формі віри, а на практиці у формі вшановування.
Характер вчення про душ у примітивних суспільствах можна з'ясувати під час розгляду його розвитку. Очевидно, мислячих людей, що перебувають на низькому ступені культури, більш за все цікавили дві групи біологічних питань. Вони намагалися зрозуміти, по-перше, що складає різницю між живим і мертвим тілом, що складає причину сну, екстазу, хвороби і смерті. Вони задавалися питанням, по-друге, що таке людські образи, які з'являються у снах і баченнях. Розглядаючи ці дві групи явищ, древні дикуни-філософи, імовірно, насамперед зробили “очевидний” висновок, що в кожної людини є життя і є привид. Те й інше, безперечно, перебуває в тісному зв'язку з тілом: життя дає йому можливість почувати, мислити і діяти, а привид складає його образ, чи друге “я”. І те й інше, таким чином, віддільне від тіла: життя може піти з нього і залишити його непритомним чи мертвим, а привид видається людям осторонь від нього.
На думку багатьох дослідників термін “анімізм” не можна привласнювати якій-небудь певній, ранній чи пізній, формі або ступеню розвитку релігії, оскільки “навіть поверхневе знайомство з історією релігій показує, що анімістичні уявлення, тобто віра в душі й у духів, присутні в усіх без винятку релігіях, починаючи від найпримітивніших і аж до найбільш розвинутих “світових” релігій. Мало того, аж ніяк не можна сказати, щоб анімістичні вірування були найбільш характерні для ранніх стадій розвитку релігії, а на пізніх стадіях зберігалися б лише як пережиток, як це припускають прихильники “анімістичної теорії”. А з усього цього випливає, що анімізм ніяк не можна розглядати як визначену форму релігії. Навпаки, це невіддільна складова частина всякої релігії, особливо найбільш складних і розвинених релігій”.
Анімізм як певна форма релігії існував на первісних етапах розвитку людського суспільства, згодом увійшовши і ставши невід'ємною складовою частиною інших видів релігійних вірувань.
Ще одним розповсюдженим віруванням первісної людини є фетишизм (від португальського fetiзo -- чарівний, чудодійний), що полягає у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями. Фетишизм (“ідол”) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими різним предметам приписуються (“надаються”) надприродні якості, в результаті чого вони можуть стати обґєктами поклоніння (талісмани, амулети та ін.)
Поняття фетишизму як форми релігії оплутане значною неясністю, оскільки різні дослідники надають цьому терміну різних значень. Дійсно, у той час як одні дослідники (Шульце) називають фетишизмом шанування будь-яких матеріальних предметів (включаючи небесні тіла, людей і тварин), інші (Штернберг, Той) схильні обмежувати обсяг цього поняття, включаючи в нього тільки шанування неживих і притім земних предметів. Одні автори при цьому називають фетишем матеріальний предмет, якому віддається шанування (де Бросс), інші відносять цю назву не до самого предмета, а до духа, що перебуває в ньому (Тайлор, Спенсер, Шурц), в той час як треті вважають характерною рисою фетишизму саме невіддільність предмета від духа, що живе у ньому (Вайц, Харузін, Зеленін). Мало того, хоча більшість авторів називають фетишем матеріальний об'єкт культу, є дослідники, схильні настільки розширювати це поняття, що в нього включаються не тільки об'єкти, але і матеріальні приналежності культу (наприклад, церковне начиння, одяг), що самі по собі не є предметом шанування (Францев). Нарешті, для інших дослідників терміни “фетиш”, “фетишизм” означають не який-небудь визначений вид шанованих предметів, а певне ставлення людини до надприродного світу, саме те ставлення, при якому людина вірить у свою здатність примусити надприродні істоти служити собі.
Особлива, прихована сила фетишів, талісманів, амулетів -- це так звана мана. Термін “мана” європейські антропологи XIX в. запозичили в аборигенів Полінезії і Меланезії, які називали так силу, що керує природними процесами. Реальний зміст поняття “мана” не зводиться ні до “імперсональної сили”, ні до “надприродного”. Найбільш придатне значення слова -- “вища сила”. Людина володіє маною, коли вона щаслива, таланлива і демонструє якісь екстраординарні досягнення, наприклад, як хлібороб, воїн чи вождь.
Елементи фетишизму збереглися в релігійному уявленні людей і по сьогодення. Досить оглянути навіть загальним поглядом історію релігій усіх народів, щоб переконатися в тім, що фетишистські уявлення становлять невід'ємну частину будь-якої релігії. Навряд чи є хоч одна з них, у якій фетишистські вірування не займали б більш-менш помітного місця. Фетишизм складає один з найбільш постійних елементів усякої релігії. Це -- універсальне явище історії релігійних вірувань.
На нижчих ступенях культури часто зустрічається соціальний інститут, відомий під ім'ям тотемізму (мовою індіанців-оджибве ot-totem означає -- його рід) -- віра в існування родинного зв'язку між групою людей і визначеним видом тварин чи рослин. Тотемізм (його рід, наш рід тощо) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими між людьми, племенем, з одного боку, і тваринами, а іноді й рослинами, з другого - існує якийсь надприродній звґязок, що виявляється в співвідношенні деяких рис та якостей, спільності походження, взаємодопомозі тощо. Тотемна тварина, або її дух може стати обґєктом поклоніння, а відносини з цим видом живих істот регламентуються особливим чином (заборона полювання на цих тварин, використання їх в релігійних ритуалах, відображення в релігійній та іншій символіці тощо).
Тотемізм тісно пов'язаний з господарською діяльністю первісної людини: збиранням плодів, полюванням. Тварини і рослини, що давали людям можливість існувати, ставали об'єктом поклоніння. У тотемізмі відбилися також особливості соціальних відносин у первісному суспільстві, засновані на принципі кревного споріднення. Усвідомлюючи це споріднення, люди переносили його на навколишню природу. Тотем ( тварина чи рослина) вважався предком роду, його родоначальником. З ним була пов'язана низка міфів, що описували його життя і подвиги, приписів, що дозволяли його убивати лише за умов дотримання певного релігійного дійства, обрядів, що піддобрювали тотем і сприяли його розмноженню. Пізніше на основі тотемізму виник культ тварин.
Зазначимо дві основні риси тотемізму. Перша -- виділення в ролі головних об'єктів поклоніння тотемних духів, тобто двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були головним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Тотемам поклонялися настільки, наскільки вони були вмістилищем тотемних духів. Це поклоніння виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвоприношення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему. Під уподібненням розуміється прагнення зовні бути схожим на тотема хоч би однією якоюсь рисою. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зебру, вибивали собі нижні зуби.
Друга риса -- дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Важливим було одне: вбити і з'їсти за правилами, тобто так, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індіанці-шевенези (Канада) ще на початку ХХ ст. виконували такі процедури над тілом забитого “родича-оленя”: ставили перед мордою забитого посуд з їжею, танцювали мисливський танець, гладили тіло, дякували оленеві за те, що він дав себе забити, просили вибачення і бажали щастя духові оленя в країні померлих.
Тотемна тварина -- це священна тварина клану, кров якої символізує єдність клану, єднання його зі своїм божеством; ритуальне умертвіння і поїдання тотемної тварини -- цей прототип усякого жертвопринесення -- є не що інше, як укладення “кревного союзу” клану з його божеством. У тотемізмі людина переносить на всю природу риси свого суспільного устрою: природа тут поділяється на групи, суспільства на зразок людських спільнот.
Первісні люди, поділені на клани чи племена, повинні були неминуче вірити в те, що всі предмети, одухотворені і неживі, організовані за подобою того єдиного суспільства, про яке людина мала уявлення, тобто у формі людського суспільства; звідси мала виникнути думка про подібність видів тварин і рослин з родами і кланами людей: ці види тварин і рослин і були тотемами.
Бернгард Анкерман правильно підкреслював, що “психологічною передумовою тих специфічних відносин між соціальною групою і тотемом, почуття єдності між обома, що складає найхарактернішу рису тотемізму, була відсутність індивідуалізму, той колективізм роду, на ґрунті якого не могло ще розвинутися уявлення про індивідуальну душу, чому тотемізм і не можна виводити з анімістичних ідей”.
З точки зору Е. Дюркгейма, тотем -- ця елементарна форма божества -- є символом первісного клану, у його особі клан вшановує самого себе. “Бог клану, тотемний принцип, не може бути нічим іншим, як самим кланом, але гіпостазованим і представленим у зображеннях під чуттєвими видами рослини чи тварини, що служить тотемом”. Це і є бог, на думку Дюркгейма; і найранніша форма суспільства -- первісний клан -- усвідомлюється своїми членами як перша форма божества, як тотем клану.
Уявлення про тотемних предків є не що інше, як міфологічна персоніфікація почуття єдності групи, спільності її походження і наступництва її традицій. “Тотемні предки” -- релігійно-міфологічне схвалення звичаїв громади. Вони -- надприродні засновники тотемних обрядів, виконуваних членами групи, заборон, дотримуваних ними”.
З уявленням про тотемних предків пов'язана й інша ідея, широко розповсюджена знов-таки серед центральноавстралійських племен, -- ідея перевтілення (реінкарнації). Тотемні предки вважаються вічно втілюваними у своїх живих “нащадках”, тобто в членах тотемної групи. Особливо розвинуте це повір'я в аранда, у яких кожна людина одержує тотемне ім'я того з міфічних предків, що нібито запліднив його матір і через неї в ньому втілився. Усі люди, відповідно до цього повір'я, -- живі втілення тотемних предків.
Тотемізм як форма релігії без сумніву, значною мірою пояснює явища зоолатрії у первісному суспільстві.
Як можна побачити з наведеного, фетишистські, тотемістичні й анімістичні уявлення людини були в минулому і тепер є формами чуттєво-надчуттєвого типу вірувань. Вони характеризуються спільними рисами надприродного. Останнє тут ще "обтяжене" грубою тілесністю: душа, фетиш, тотем - це звичайна чуттєвість, на яку можна впливати предметним чином. Але водночас це й таємнича надчуттєвість, яка надає природному надзвичайної, надприродної якості. У цьому синкретичному чуттєво-надчуттєвому феномені постає сам акт зародження релігійного образу як символу, якому в подальшому судилося зазнати ще багато колізій і перетворень, перш ніж сформуватися в уявлення про єдиного Бога-Творця і промислителя. Але спершу сфера впливу надприродного обмежувалася безпосередньою предметністю звґязків "людина - довкілля"; надприродне саме завдяки його чуттєво-надчуттєвій сутності уявлялося таким, яке не стоїть над природним, а взаємодіє з ним, виконуючи орудну, розпорядницьку функцію. Логічним наслідком таких уявлень було вшанування надприродного, а не поклоніння йому.
Тоді ж, у ранньородовому суспільстві, виникає й інша форма чуттєво-надчуттєвого типу вірувань, що дістала назву шаманізму (евенкійською мовою шаман означає несамовитий) -- це віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів).
Найбільш типова особливість шаманізму -- застосування методів екстатичного спілкування з надприродним світом і у зв'язку з цим виділення особливих осіб, яким приписується здатність такого спілкування.
Звичайний ритуал дії шамана -- це так зване камлання -- несамовитий танець зі співом, ударами в бубон, громом залізних підвісок і т.ін. Камлання розглядається як спосіб спілкування з духами, що досягається двома шляхами: або духи вселяються в тіло шамана (чи в його бубон), або, навпаки, душа шамана вирушає в подорож у царство духів. У дійсності зміст камлання полягає в гіпнозі свого оточення і в самогіпнозі, завдяки якому шаман не тільки змушує глядачів вірити у свої надприродні здібності, але, звичайно, вірить у них і сам, переживаючи під час камлання галюцинації. На думку цілого ряду спостерігачів, шаманське камлання дуже нагадує істеричний припадок, та й узагалі шамани, зазвичай, нервові, схильні до істерії люди. Ціль шаманських обрядів загалом полягає в лікуванні людей чи тварин, а також у боротьбі з різними іншими нещастями та ін.
Не можна погодитися з традиційною і чисто ідеалістичною точкою зору, відповідно до якої в основі шаманізму лежить віра в духів і саме шаманізм зародився з потреби людини знешкодити, умилостивити і здобути заступництво цих духів. Навпроти, самі уявлення про шаманські духи є закономірним породженням шаманізму і його характерних рис. Що ж лежить в основі шаманізму?
Шаманізм не належить до числа найранніших форм релігії. У народів середньої ступіні дикості він перебуває як би в стадії зародження. Отже, формування шаманських вірувань і обрядів відбувалося при наявності вже цілком сформованих у свідомості людини уявлень про надприродне.
“Шаман має зі знахарем те спільне, що обоє вони виділяються із середовища громади як фахівці з лікування хворих. Але знахар на відміну від шамана має примітивні знання в області народної медицини. Шаману ж приписується здатність спілкуватися з духами. Однак ця уявлювана здатність, та й самі уявлення про шаманські духи є факт явно похідний. Це своєрідна релігійно-міфологічна інтерпретація якихось об'єктивних факторів. Не тому займає шаман у громаді особливе положення, що йому приписують здатність спілкуватися з духами; навпаки, йому тому і приписують таку здатність, що він займає особливе положення в громаді”.
Шаман -- це насамперед нервова, істерична людина, схильна до припадків, іноді епілептик. Момент шаманського “покликання”, суб'єктивно усвідомлюваний як голос духів, що вимагають від людини вступу в шаманську професію, є об'єктивно нервове захворювання, що, до речі, у своїй більшості трапляється з людиною в період статевого дозрівання. Саме камлання шамана має велику схожість з істеричним припадком. Щоб не бути голослівним, приведу кілька фактів шаманізму серед різних народів Сибіру.
Шаманами в чукчів звичайно “стають нервові, легко збудливі люди”. У коряків кандидатами в шамани були “нервові молоді люди, схильні до істеричних припадків”.У гіляків “дійсні шамани майже завжди -- люди, що страждають різними видами істерії, придбаної чи, що найчастіше, успадкованої. Це індивіди, що найлегше піддаються гіпнозу й автогіпнозу”.
На алтайських шаманів їх “покликання” сходить раптово, як хвороба, і виявляється у вигляді тремтіння і слабості організму, тиску в грудях, гарячкового ускакування і вигукувань, в епілептичних судомах та ін.
Як будь-яка форма релігії, що закономірно виникає на визначеному ступені суспільного розвитку, шаманізм задовольняв якісь суспільні потреби, хоча й задовольняв її помилковим, перекрученим чином. Ця потреба в даному випадку була пов'язана, в першу чергу, з лікуванням хвороб, у меншій мірі -- з обслуговуванням мисливського промислу й інших господарських потреб. В основі; отже, і тут лежить безсилля древнього мисливця чи хлібороба перед довколишніми стихіями природи. Це безсилля в даному випадку привело до наділення надприродними здібностями осіб, певним чином виділених у громаді,-- шаманів
Магія (від грец. чаклунство, чародійство) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі предмети і явища перебувають в якійсь надприродній взаємозалежності, використовуючи яку, можна впливати на них в потрібному напрямку.
Магія є найбільш складною формою родоплемінних релігій, в тих чи інших різновидах вона розповсюджена й у сучасному суспільстві.
Класифікувати магію можна, керуючись різними критеріями: за сферами життєдіяльності - промислова, медична, любовна тощо; за цілями - позитивна (“біла”) чи негативна (“чорна”); за характером - агресивна чи захисна; за технологією проведення магічних дій - магія прямої дії і симпатичеська (опосередкована від грец. симпатія - схожість, співзвучність, звґязаність), котра, в свою чергу, розподіляється на: гомеопатичну магію, яка заснована на принципі “подібного” ( “подібне породжує подібне”), згідно з яким імітуючи чи моделюючи якусь дію або явище, можна досягти бажаного результату в дійсності; та контактну, що діє за принципом контакту (предмети, які були в контакті, продовжують впливати один на одного й після його припинення), згідно з яким для того, щоб вплинути в тому чи іншому напрямку на обґєкт, потрібно піддати впливу предмет, з яким обґєкт знаходився в контакті, й навпаки, особливим чином “оброблений” предмет може впливати на обґєкт при вступі з ним у взаємодію.
Розглядаючи форми родоплемінних, первісних релігій, природно, на наш погляд, відстежити, як вони проявляються в сучасному суспільному й релігійному житті (чудотворні ікони, як вияв фетишизму, вплив тотемізму на геральдику та символіку тощо).
Релігія - не тільки сукупність поглядів і почуттів. У ній, на зразок мистецтва та моралі, єдиним функціональним планом представлені уявлення, почуття і специфічні культові дії - молитви, пости, обряди, ритуальні піснеспіви тощо. Релігія є практично-духовним засобом входження людини в світ, оволодіння ним. Сказане, звичайно, стосується й первісної, чуттєво-надчуттєвої та демоністичної релігійності, в якій уявлення про надприродне, переживання звґязків з ним та чаклунські дії щодо нього були рівнодавніми. Діяльну сторону первісної релігійності за звичаєм називають магією (від грецьк. mageіа - чаклунство) і розглядають як зародкову форму релігійного культу.
Іноді магію зображують лише як сукупність заклинань, жертвопринесень, обрядів, табу і т.п. Але при цьому випадає з поля зору мотиваційний текст чаклування. Магія - не обрядовість, але і не самі по собі уявлення про надприродне. Її змістом є віра в можливість вплинути на реально суще через надприродне шляхом певного практично-умовного дійства; магія - єдність релігійної свідомості і дії, в ній немовби в концентрованому вигляді проявляється загальна характеристика релігії як специфічного практично-духовного засобу входження людини в світ. Для віруючого, як відомо, дійсним, реально сущим є і природне й надприродне. Тому мотивований текст, логіку його магічних дій можна виразити в такий спосіб: якщо на звичайні предмети і явища можна впливати практично, то з таким же успіхом практично можна впливати в бажаному напрямі й на незвичайне, надприродне, тобто на фетиші, тотеми, душі і духів. Тому магія, як зазначав Г.Плеханов, "доповнюється анімізмом, анімізм доповнюється магією". Цю думку можна було б продовжити: магія доповнюється тотемізмом, тотемізм доповнюється магією і т.п.
Відомі різні види первісної магії: промислова, землеробська, військова, лікувальна, любовна, шкодоносна та ін. Вони полягали в заклинанні мисливських пасток, чаклунських процедурах на полі, спробах навести порчу (тобто зіпсувати здоровґя, наслати морок), приворожити, в чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях тощо. Залежно від цільового призначення магію поділяють також на "чорну" (лиху) і "білу" (добру). Але в кожному випадку вона була або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною, або ж, нарешті, повґязаною з вірою в духів.
Адже магія як сплав чаклунського дійства і віри в можливість через нього вплинути на надприродне, набула становлення і розвиток як складник первісної релігійності в цілому і як "мова" розглянутих вище форм чуттєво-надчуттєвих та демоністичних вірувань. Тому, не зупиняючись в даному разі на різновидах магії за ступенем її складності, за її загальною спрямованістю, цільовим призначенням, вербальною чи прикладною формами, звернімо увагу на її зміст і засоби його вираження на різних етапах розвитку первісної релігійності.
Можна навести приклади магії, що грунтується на фетишистських уявленнях. Вірменські турки, зокрема, вірили, що в разі потреби дощ можна притягати, причому це притягування розуміли досить натурально. Вони кидали у воду камені-фетиші й вважали, що ті, йдучи на дно, потягнуть усю воду, в тому числі небесну, тоді вона випаде у вигляді дощу. Провідною ідеєю тут є фетишистський погляд на камінь, одна з рис якого - вага, гіпертрофована й наділена "особливими" властивостями, серед них і здатність притягувати воду. Але дощ можна не тільки притягувати, а й припиняти. Бачачи, як вода, що потрапляє на розжарене каміння, випаровується, повертається "назад", люди племені сулка (архіпелаг Бісмарка) підкидали гаряче каміння вверх, щоб припинити дощ. Австралійські аборигени, люди племені ар унта, вважали, що чуттєво-надчуттєве у деяких фетишах має лихі, отруйні властивості. Ці властивості могли, на їхню думку, проявляти себе тільки через дію предмета, віддільну від нього. Тому арунта, коли хотіли завдати комусь, скажімо чужинцю, пошкодження, ставили його між багаттям і паличкою, нібито наділеною магічною отрутою, вважаючи, що коли паличка достатньо нагріється. на стрибне на жертву і вразить її.
Досить поширеним різновидом магії є чаклунство, що спирається на тотемістичні вірування. Вважаючи себе нащадками й співродичами того чи іншого виду тварин або рослин, люди вірили, що чаклунськими методами вони можуть впливати на своїх тотемів, на їхню плодючість, домагатися їхньої прихильності до себе, а також впливати на власну природу, безпосередньо, контактно переймати від тотемів найбільш цінні риси. Саме з цією метою австралійські туземці привґязували до литок ніг шматки шкіри з ніг кенгуру, щоб у такий спосіб їм передалася прудкість бігу цих сумчастих. Жителі островів Торресової протоки виготовляли чучела морських корів та черепи й кидали їх у воду, сподіваючись, що вони "притягнуть", приваблять своїх співродичів і наведуть їх на мисливців.
Усе це - найдавніші різновиди первісної магії. Спільною рисою їх є уявлення про можливість безпосередньо вплинути на природне шляхом контактного чаклування із злитим з ним надприродним. Пізніше, коли виникає демоністичний тип уявлень, коли складається віра в духів як окремих від тілесності, безплотних сутностей, зазнають істотних змін і магічні уявлення та дії. Тепер обґєктом чаклування є не сам предмет та його надчуттєві якості, а символічне зображення духа цього предмета, його привабливих рис. Здебільшого це були речовинні символи. Так, у свій час тюрінгський селянин висівав насіння льону обовґязково з довгого мішка і при цьому ходив по полю широкими кроками - щоб льон ріс високий, з довгими волокнами. Серед австралійських і баварських селян був звичай давати покуштувати перші плоди вагітним жінкам - це мало сприяти доброму врожаю відповідних рослин у наступному році. У словґян було заведено в перший день польових робіт обовґязково одягати чисту, світлу білизну - щоб і поле було чистим, щоб воно не заростало бурґянами. Прикладів демоністичної магії, тобто чаклунства. пов'язаного з вірою в духів, не можна перелічити. Їх обґєднує головна особливість: уявлення про можливість впливати на природне опосередковано, символічно впливаючи на духа - розпорядника урожайності, здоровґя, добробуту тощо. Як бачимо, і в найдавніші, і в давні часи первісна релігійність була спробою практично-духовного освоєння людиною світу, але в своєму історичному поступі вона зазнає досить помітних змін, все глибше поділяючи світ на природний і надприродний, готуючи грунт до формування теїстичних вірувань і культу.
Що стосується "мови" первісної магії, засобів її вираження й дії, то такими були чаклунські обряди, численні табу (полінезійське - "заборона"), що накладалися на певні дії, предмети й слова, заклинання, жертвоприношення. ритуальні ігри, пісні, танці, релігійні свята, а також ритуальні предмети - різні лопаточки, гачки, кошики для вловлювання душ, чучела і маски для навернення дичини, амулети і талісмани тощо. Спільно з уявленнями про надприродне усі вони теж пройшли складний і тривалий шлях розвитку. Як і первісні вірування, вони справили великий вплив на пізнішу й сучасну релігійність і багато в чому збереглися до наших днів у видозміненому або "чистому" вигляді.
Отже, в розвинутому первіснообщинному суспільстві сфера дії надприродного розширена, свідомість людини в цілому набирає світоглядних рис, тут же виникають міфологічні уявлення про світ і людину.
Все це дає підставу зробити висновок, що історично першим типом світогляду був не міфологічний, не релігійний і не наївно-реалістичний, а синкретичний світогляд людини розвинутого первіснообщинного суспільства, що брав свої витоки з досвітоглядного синкретизму більш раннього періоду суспільного розвитку. Звичайно, синкретичний світогляде щось аморфне. Він являв собою поліфункціональну цілісність відносно осібних реалістичного, релігійного, міфологічного і просто помилкового елементів. У ньому ці елементи не просто співіснували, а були включені в єдиний план синкретичного світорозуміння.
Наведене також свідчить про те, що синкретичний світогляд людини розвинутого первіснообщинного суспільства усіма своїми складовими був влитий у практично-духовне освоєння світу, тоді як більш пізня свідомість включається в таке освоєння лише художніми, моральними й релігійними уявленнями. Нарешті, ці останні, як і феномени демоністичної магії, у світлі сказаного можуть розглядатися тільки як відносно самостійні й осібні форми в загальному комплексі культури давньої людини й одна щодо одної. Відбиваючи складні перипетії і колізії розвитку, демоністична, як і чуттєво-надчуттєва релігійність, була необхідним для свого часу засобом входження людини в світ, закономірним попередником національно-державних і світових релігій.
Первісне мистецтво
Первісне (або, інакше, примітивне) мистецтво територіально охоплює всі континенти, окрім Антарктиди, а за часом - всю епоху існування людини, зберігшись у деяких народностей, що живуть у віддалених куточках планети, до наших днів. Звернення первісних людей до нового для них виду діяльності - мистецтву - одне з найбільших подій в історії людства. Первісне мистецтво відобразило перші уявлення людини про навколишній світ, завдяки йому зберігалися і передавалися знання і навички, відбувалося спілкування людей один з одним. У духовній культурі первісного світу мистецтво стало грати таку ж універсальну роль, яку загострений камінь виконував в трудовій діяльності.
Що наштовхнуло людину на думку зображати ті чи інші предмети? Як знати, чи стала розфарбування тіла першим кроком до створення зображень, або людина вгадав знайомий силует тварини у випадковому контурі каменя і, тесаного його, надав більша схожість? А може бути, тінь тварини або людини послужила основою малюнка, а відбиток руки або ступні передує скульптурі? Певної відповіді на ці питання немає. Стародавні люди могли прийти до ідеї зображати предмети не одним, а багатьма шляхами.
До недавнього часу вчені дотримувалися двох протилежних поглядів на історію первісного мистецтва. Одні фахівці вважали найдавнішими печерну натуралістичну живопис і скульптуру, інші - схематичні знаки і геометричні фігури. Зараз більшість дослідників висловлюють думку, що і ті й інші форми з'явилися приблизно в один час. Наприклад, до числа найбільш древніх зображень на стінах печер епохи палеоліту відносяться і відбитки руки людини, і безладні переплетення хвилястих ліній, продавлених в сирій глині пальцями тієї ж руки.
Мистецтво кам'яного віку
Кам'яний вік - найдавніший період в історії людства, коли знаряддя праці та зброя виготовлялися з каменю. Він почався понад 2 млн. років тому,тривав до VI тисячоліття до н. е.. Кам'яний вік поділяється на палеоліт,мезоліт і неоліт.
Первісне або, інакше, примітивне мистецтво територіально охоплює всі континенти, крім Антарктиди, а за часом - всю епоху існування людини, зберігшись у деяких народностей, що живуть в віддалених куточках планети, до наших днів.
Люди кам'яного століття надавали художній вигляд предметів повсякденного вжитку - кам'яних знарядь і судинах з глини, хоча в цьому не було практичної необхідності. Причинами виникнення мистецтва вважаються потребу людини в красі, радості творчості і вірування того часу.
Найдавніші художні твори, що збереглися, були створені в первісну епоху, приблизно шістдесят тисяч років тому. Це примітивні людські фігурки, переважно жіночі. Нерідко їх поверхню поцяткована поглибленнями, що означав, ймовірно, хутровий одяг.
Крім «одягнених» статуеток зустрічаються оголені постаті, так звані «Палеолітичні Венери» - примітивні жіночі фігурки, дуже далекі від реального схожості з людським тілом. Усім їм властиві деякі загальні риси: збільшені стегна, живіт і груди, відсутність ступень ніг.
Первісних скульпторів не цікавили навіть риси обличчя. Вони не відтворювали конкретну натуру, а створювали якийсь узагальнений образ жінки - матері, символ родючості та берегині вогнища. У переважній більшості особи їх лише намічені, зате окремі частини тіла дуже конкретні і різко перебільшені. Чи не грацію, не стрункість і млість юного жіночого тіла хотів тут передати первісний художник з вразливою душею, а - сувора геометричність ліній та обсягів - силу, важку,животворящим силу родоначальниці й охоронницею вогнища. Крім жінок зображували тварин: коней, кіз, північних оленів та ін Чоловічі зображення в епоху палеоліту дуже рідкісні. То був час матріархату,панування материнського роду, коли жінка керувала життям колективу і спорідненість визначалося по жіночій лінії. Володарка, мати, джерело благополуччя роду і його невичерпність. Люди ще не знали металу і майже вся палеолітична скульптура виконана з каменю або кістки.
З повір'ями пов'язують прекрасні пам'ятники кам'яного віку - написані фарбами, а також вигравірувані на камені зображення, якими покривали стіни і стелі підземних печер - печерні розпису. Первісні люди вірили, що за допомогою картин та інших зображень можна впливати на природу. Вважалося, наприклад, що потрібно вразити стрілою чи списом намальованого звіра, щоб забезпечити успіх справжнього полювання. Те ж саме характерно і для мистецтва сучасних відсталих народів. Мальовничі,графічні та скульптурні твори їх, близькі за духом і характером зразками мистецтва давньокам'яного століття, виготовлялися перш за все для того, щоб за допомогою засобів чаклунства, магії впливати на реальні істоти, одержати над ними нездоланну владу, зокрема, забезпечити вдале полювання.
Точний час створення печерних розписів досі встановити не вдалося. Найпрекрасніші з них були створені, на думку вчених, приблизно 20 - 10 тисяч років тому. У той час більшу частину Європи покривав товстий шар льоду, придатної для проживання залишалася лише південна частина материка.
Льодовик поволі відступав, а слідом за ним рухалися на північ первісні мисливці. Можна припустити, що в найтяжчих умовах тієї пори всі сили людини йшли на боротьбу з голодом, холодом і хижими звірами. Тим неменше він створював чудові розписи. На стінах печер зображено десятки великих тварин, на яких тоді вже вміли полювати; серед них зустрічалися і такі, які будуть приручені людиною - бики, коні,північні олені та інші. Печерні розпису зберегли вигляд і таких звірів,які пізніше зовсім вимерли: мамонти і печерні ведмеді. Первісні художники дуже добре знали тварин, від яких залежало саме існування людей. Легкої і гнучкою лінією передавали вони пози звіра.
Надалі печерні зображення втратили жвавість, об'ємність. Посилилася стилізація (узагальнення та схематизація предметів). В останній період реалістичні зображення відсутні зовсім. Палеолітичний живопис повернувся до того, з чого починався: на стінах печер з'явилися безладні переплетення ліній, ряди крапок, неясні схематичні знаки.
В епоху мезоліту, або середнього кам'яного віку (XII-VIII тисячоліття до н. е..), кліматичні умови на планеті змінилися. Деякі тварини,на яких полювали, зникли, на зміну їм прийшли інші. Стало розвиватися рибальство. Люди створили нові види знарядь праці, зброї (лук і стріли),приручили собаку. Первіснообщинний лад розвивався і зміцнювався вже з переважанням патріархату, тобто батьківського початку, батькового роду, над матріархатом. І головне - просте збирання й полювання як основні джерела прожитку поступово змінювалися землеробством і скотарством. Це дуже суттєвий момент.
Ці зміни вплинули на свідомість первісної людини, що відбилося і в мистецтві.
У XII тисячолітті до н. е.. печерне мистецтво досягло свого розквіту. Живопис того часу передавав об'єм, перспективу, пропорції фігур, рух. Тоді ж були створені величезні живописні «Полотна», що покрили склепіння глибоких печер. Центральне місце з наскального живопису зайняли сцени полювання, в яких мисливці і тварини пов'язані дією. Мисливці йдуть по сліду або переслідують здобич, на бігу посилаючи в неї град стріл, завдають останній смертельний удар або тікають від розлюченої пораненої тварини.
Раніше в центрі уваги стародавнього художника були тварини, на яких він полював, тепер - фігури людей, зображені у стрімкому русі.
Якщо печерні палеолітичні малюнки представляли окремі, не пов'язані між собою фігури, то в наскальному живопису мезоліту починають переважати багатофігурні композиції і сцени, які жваво відтворюють різні періоди з життя мисливців того часу. На зміну великим живописним творам прийшли малі. Вражають детальність композицій і кількість персонажів: іноді це сотні зображень людини і тварин. Людські фігури дуже умовні, вони швидше є символами, що служать для зображення масових сцен.
Так в мезоліті зароджується мистецтво багатофігурної композиції, в якій людина часто грає вже чільну роль.
Тоді ж з'явилися зображення драматичних епізодів військових зіткнень між племенами. У деяких випадках мова йде, очевидно, навіть про страти: на першому плані - фігура лежачої людини, пронизаної стрілами, на другому - тісний ряд стрільців, які підняли вгору луки. Зображення жінок зустрічаються рідко, вони, як правило, статичні і безживні.
Танення льодовиків в неоліті, або новому кам'яному віці (5000-3000 рр..до н. е..), призвело до заселення нових територій. Людині загрожувала гірша з небезпек - інша людина. Нові поселення виникали на островах у закрутах річок, на невеликих пагорбах, тобто в місцях, захищених від раптового нападу. Посилилася міжплемінна боротьба за володіння найбільш сприятливими мисливськими угіддями, за захоплення нових земель.
У новокаменний час люди навчилися обпалювати глину, перетворюючи її в тверде водонепроникну речовину. Поява кераміки - один з основних ознак неолітичної епохи, яку тому іноді називають керамічним століттям. Більше того, цей винахід знаменує справжню революцію, подію величезної ваги у розвитку людства. Адже до цього людина використовувала тільки дане йому в готовому вигляді природою. Обпалюючи ж глину, вона створювала новий, невідомий у природі матеріал.
Кераміка мала велике значення і в розвитку того неусвідомленого почуття, яке, виділившись з інших, стало згодом називатися естетичним: прикрашаючи примхливим візерунком виготовлені їм судини, людина поступово вдосконалював мистецтво орнаменту, зазначене ще більшою геометричною стрункістю, ритмом барв і ліній, народжених її творчим натхненням.
Наскельний живопис в епоху неоліту стає все більш схематичним і умовним, зображення лише злегка нагадують людину або тварину. Це явище характерне для різних районів земної кулі. Поряд з стилізованими зображеннями людей і тварин зустрічаються різноманітні геометричні фігури (кола, прямокутники, ромби і спіралі і т.д.),зображення зброї (сокири та кинджали) та засобів пересування (човни та кораблі). Відтворення живої природи відходить на другий план.
Знаменно, що мистецтво, характерне для неоліту, ще довго продовжувало існувати у африканських племен, що зберегли первіснообщинні відносини. Так, у Південній Африці воно ще жило до проникнення туди європейців. Чудовий наскельний живопис бушменів по натхненню і стилю - неолітичний.
Мистецтво бронзового століття
Бронзовий вік отримав свою назву від широко розповсюдженого тоді сплаву металів - бронзи. Епоха бронзи почалася в Західній Європі порівняно пізно, близько чотирьох тисяч років тому. Бронзу було набагато легше обробляти, ніж камінь, її можна було відливати у форми і шліфувати. Тому в бронзовому столітті виготовляли всілякі предмети вжитку, багато прикрашені орнаментом. Орнаментальні прикраси складалися переважно з кіл,спіралей, хвилястих ліній і тому подібних мотивів. Особливу увагу приділяли прикрасам - вони були великого розміру і відразу кидалися в очі.
Протягом доби бронзи людина займає в мистецтві первісного суспільства все більше і більше місце. Якщо в кам'яному віці звірів зображували набагато частіше, ніж людей, в бронзовому - співвідношення зворотне.
У III-II тисячоліттях до н. е. з'явилися своєрідні, величезного розміру споруди з кам'яних брил, зобов'язані своєю появою також первісним віруванням - мегаліти (від грец. «Мегас» - «великий» і «Літос» - «Камінь»). До мегалітичних споруд відносяться Менгір - вертикально стоячі камені заввишки більше двох метрів. На півострові Бретань у Франції на цілі кілометри розтягнулися поля т.зв. Менгір. Мовою кельтів,пізніших мешканців півострова, назва цих кам'яних стовпів висотою в кілька метрів означає «довгий камінь». Збереглися і іншого роду споруди - дольмени - кілька вкопаних в землю каменів, перекритих кам'яною плитою, які спочатку служили для поховань. До мегалітів відносяться також і кромлехи - складні споруди у вигляді кругових огорож діаметром до ста метрів з величезних кам'яних брил. Мегаліти були широко поширені: вони знайдені в Західній Європі, Північній Африці, на Кавказі і в інших районах земної кулі. В одній тільки Франції їх виявлено близько чотирьох тисяч.
Численні Менгір і дольмени розташовувалися в місцях, які шанувалися. Особливо знамениті руїни такого святилища - кромлех в Англії недалеко від міста Солсбері - Стоунхендж (II тисячоліття до н. е..). Стоунхендж побудований зі ста двадцяти кам'яних брил вагою до семи тонн кожна, а в діаметрі складає тридцять метрів.
Подобные документы
Історичні науки про виникнення релігії. Різні концепції походження релігії. Ранні форми релігії: тотемізм, фетишизм, магія. Сутність аніматизму, формування уявлень про душу. Чинники формування політеізму. Особливості релігійних вірувань проукраїнців.
реферат [17,6 K], добавлен 25.06.2010Міфологічний комплекс первісних людей. Фетишизм – віра в одухотвореність предметів і сил природи. Тотемізм. Іпатіївській літопис. Дерево життя — складова космогонічних і часових первісних уявлень. Магія в первісних віруваннях. Генеза надприродного.
реферат [17,4 K], добавлен 09.08.2008Зародження та формування релігії, виникнення міфів. Первісні релігійні форми: фетишизм, анімізм, тотемізм, шаманізм. Політеїстичні та монотеїстичні релігії: зооморфізм, антропоморфізм. Дохристиянські вірування українців: язичність, зародження політеїзму.
реферат [25,8 K], добавлен 23.04.2009Значення міфологічної системи. Магія як віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне шляхом чаклунського дійства. Форми та види ранніх чи первісних релігійних вірувань. Їх місце у світосприйманні людини первіснообщинного суспільства.
реферат [14,1 K], добавлен 09.03.2015Дослідження проблеми виникнення релігійних вірувань. Розгляд проблеми палеолітичних релігійних вірувань через дослідження явища палеолітичного мистецтва. Різні концепції установлення найпершої форми релігії та найхарактерніші відмінності між ними.
курсовая работа [55,4 K], добавлен 15.07.2009Релігієзнавство як галузь наукового знання: предмет, структура, методологія. Класифікація релігійних уявлень. Тотемізм, анімізм, фетишизм, магія, поховальний культ. Релігійні вірування доби розпаду первісного ладу. Світові релігії. Християнські конфесії.
учебное пособие [179,6 K], добавлен 05.10.2011Величезна роль міфів в культурній свідомості людини будь-яких часів. Становлення вірувань як тотемізм, фетишизм, анімізм, антропоморфізм. Процес відродження міфологічної свідомості в європейських культурах. Періодизація розвитку грецької міфології.
реферат [34,8 K], добавлен 14.03.2015Віра в існуванняматеріальних об’єктів і процесів надприродних двійників (анімізм). Віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів). За яких історичних умов виник шаманізм. Уявлення про Бога, сатану.
практическая работа [1,9 M], добавлен 13.02.2009Характерні риси примітивних релігій: тотемізма, табу, землеробського культа, фетишизма та магії. Сукупність табу, що накладалися жерцями і вождями та охоплювали різні сторони життя. Система магічних дій, виконавці магічних обрядів та їх здатності.
презентация [4,6 M], добавлен 12.03.2014Поняття соціального інституту. Релігія згідно теорії Маркса та її суспільна функція. Світові релігії та їх вплив на хід історії згідно Веберу. Структурний план релігії. Поява релігійних вірувань. Становлення християнської церкви як соціальної організації.
реферат [25,2 K], добавлен 04.10.2009