Релігія в житті людини і суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігія в житті людини і суспільства.

План

Вступ

1. Релігія в житті людини і суспільства

2. Сакралізація

3. Секуляризація

4. Взаємозв`язок сакралізації та секуляризації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Релігія - це особлива форма усвідомлення світу, обумовлена вірою в надприродне, що включає в себе збір моральних норм та типів поведінки, обрядів, культових дій а також об'єднання людей в релігійні організації. Релігійна система представлення світу (світогляд) спирається на релігійну віру і пов'язана зі ставленням людини до надлюдського духовного світу, якоїсь надлюдської реальності, про яку людина дещо знає, і на яку вона повинна певним чином орієнтувати своє життя.

Релігія являє собою важливий і необхідний феномен духовного життя людини та суспільства. Вона пояснює людині про необхідність поклоніння Богу, чинити молитви та робити жертви на шляху Всевишнього, а також служити не тільки теоретичною потребою розуму, але й цілям моральності та естетичному початку. Певною мірою вона виступає як потужний антидепресант людства. Вона фіксує правила життя людини, по яких вона має жити. Адже правила створені не для того, щоб їх порушувати, а виконувати. Для чого ж потрібні ці правила? Вони вчать людей, як гідно потрібно поводитись у суспільстві, бути культурним та вихованим по відношенню до інших людей.

Необхідно відзначити, що релігія справляє величезний вплив на життя людини та суспільства і є єдиним засобом досягнення 100% щастя та благополуччя. Цей вплив відбивається на всіх аспектах людського життя. Вона у свою чергу пропонує людині правильну, навіть можна й сказати ідеальну структуру життя. Релігія виступає в образі суворих батьків, яка виховує своїх дітей.

1. Релігія в житті людини і суспільства

Релімгія (від лат. religio -- зв'язок) -- віра, особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.

У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія -- це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Вона включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей і т. д. Вивченням релігії займається наука релігієзнавство.

Релігія була й залишається сьогодні важливим чинником у розвитку будь-якої цивілізації. Її місце в житті того чи іншого соціуму визначається різними обставинами: рівнем розвитку суспільства, суспільної свідомості, культури, традиціями, впливом суміжних соціально-політичних утворень (наприклад, Візантія і Київська Русь).

У сучасному світі роль релігії досить значна, хоча треба мати на увазі, що багато що залежить від вміння тієї чи іншої релігії адаптуватись до сучасних реалій в швидкоплинному сучасному світі.

Динаміка впливу релігії на суспільне життя описується двома основними поняттями - сакралізація й секулярізація.

2. Сакралізація

Сакралізація (лат. “священний) - це процес включення до сфери релігійного санкціювання свідомості, діяльності, поведінки людей, суспільних відносин й інститутів.

На ранніх стадіях розвитку цивілізації сакралізація відбувалась в рамках неопосередкованої діяльності людей і їх спілкування. Пізніше, з виникненням релігійних організацій сакралізація поглиблюється на основі клерикалізації суспільного життя.

Клерикалізація (лат. “церковний”) означає не тільки регуляцію всього особистого й суспільного життя, але напрацювання (розробку) відповідних ідеологічних засад.

Основними етапами її є: кодифікація, догматизація та канонізація віровчення, при чітко вираженому бажанні включити всі сфери інтелектуальної діяльності в систему богословсько-теологічного мислення.

У кожному суспільстві процес сакралізації мав свої особливості. Наприклад, в ісламі не було створено потужної релігійної організації типу церкви. Процес сакралізації в ісламі пішов шляхом формування теократичних держав. На відміну від інших релігій він прагнув не до того, щоб освячувати релігійним авторитетом існуючі суспільні й політичні відносини, а до того, щоб втілити в життя ідею релігійної громади, реалізувати симбіоз духовного й світського начал. В ісламі політичні лідери були одночасно й релігійними вождями (халіфи, еміри та ін. були носіями релігійного авторитету).

3. Секуляризація

Протилежний сакралізації процес називається секуляризація (від лат. “мирський”, “світський”). Це процес звільнення зі сфери релігійного санкціонування свідомості й діяльності, поведінки людей, соціальних відносин та інститутів.

Спочатку термін “секуляризація” означав акт відчуження церковного майна на користь держави або приватних осіб. Вперше він був використаний французьким посланником Лонгвілем в 1646 р. напередодні Вестфальського миру. Політична сторона процесу секуляризації передбачає визволення з під контролю церкви сфери владних відносин.

З розвитком світської освіти процес секуляризації охоплює широку сферу науки й культури. Відтепер не віра, а розум розглядаються як джерело й основний імпульс будь-якої діяльності людини. Утверджується право на вільнодумство.

На думку західних соціологів процес секуляризації призводить не до ліквідації релігії, а лише до змін в її структурі й ролі в житті суспільства. У сучасному розумінні секуляризація - це процес, внаслідок якого всі сектори суспільства, культури, різні суспільні групи та окремий індивід звільняються від релігійного світогляду та впливу. Релігія втрачає монополію на пояснення дійсності, перестає бути загальним світоглядом, який інтегрує суспільство, і вже не становить єдиного джерела цінностей, ідеалів і норм.

Процес секуляризації нерідко супроводжується і релігійним відродженням, інколи й у формі крайнього традиціоналізму (наприклад ісламський фундаменталізм у країнах Сходу).

4. Взаємозв`язок сакралізації та секуляризації

Процеси сакралізації та секуляризації діалектично взаємозвязані. Модернізація віровчень та культів у сучасних релігіях дає всі підстави вважати, що релігія в тих чи інших формах продовжує впливати на всі сфери суспільного життя, процес соціалізації індивіда, науку, культуру тощо. Історія цивілізації вчить, що в більшості релігій є значний адаптивний потенціал, тобто здатність пристосовуватись до мінливих умов нашого світу, реагувати на зміни в різних сферах суспільного життя - економіці, соціальній сфері, політиці, культурі.

Щодо значення секуляризації слід підкреслити, що цей процес не співпадає (не одне й те ж) з “атеїзацією”, тобто утвердженням атеїзму. Секуляризація - передумова вільнодумства, що є елементом як суспільної, так і індивідуальної свідомості і являє собою світоглядну позицію, яка відстоює незалежність людини від релігії та церкви у вирішенні особистих та громадських проблем. Релігієзнавці виділяють такі різновиди вільнодумства : богоборчество, скептицизм, антиклерикалізм, індиферентизм, нігілізм, атеїзм.

Найвища форма вільнодумства - атеїзм, який не обмежується запереченням релігійного світогляду, критикою різних сторін релігії та релігійних організацій, але й утверджує матеріалістичний світогляд, гуманістичні ідеали. секуляризація сакралізація релігія клерикалізація

Оптимальним для розвитку суспільства і його стабільності видається утвердження в суспільній свідомості принципів віротерпимості, толерантності, права на свободу совісті, прагнення до діалогу між різними конфесіями, віруючими й атеїстами.

Висновки

Як уже наголошувалося, релігія - явище суспільне. Вона органічно вплетена в структуру соціуму, є одним з важливих її компонентів, знаходиться в тісних взаємозвґязках і взаємодії з іншими елементами архітектоніки суспільства. В цьому контексті надзвичайно важливою, як в теоретичному, так і практичному вимірі постає проблема свободи буття релігії в суспільстві. В історичному і сучасному прочитанні ця проблема залишається вельми актуальною і багатоаспектною. Свобода буття релігії в суспільстві включає: характер взаємовідносин держави та релігійних організацій, її ставлення до релігії; місце і функціональну роль релігії у суспільстві, правовий статус релігії і церкви, нормативний простір діяльності тих чи інших релігійних організацій, рівень можливості реалізувати їм свої функціональні потенції в конкретному соціумі; комплекс проблем, повґязаних з правами і свободами людини в аспекті її ставлення до релігії та церкви, умовами і можливостями її вільної самореалізації в системі релігійних чи арелігійних координат: питання міжцерковних, міжконфесійних, внутрішньоцерковних відносин.

Список використаної літератури

1. Кислюк К. В. Релігієзнавство : [підручник для студентів вузів] / К. В. Кислюк, О. М. Кучер. [5-е вид., виправ. і доп.]. К. : На-род. укр. академія, 2007.

2. Черній А. М. Релігієзнавство: [посібник] / А. М. Черній. К. : Академвидав, 2003.

3. Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник. Львів: Астролябія. 2005.

4. Лубський В. І. Релігієзнавство : [підручник] / В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська. К. : Академвидав, 2002.

Размещено на Allbest.ru