Релігієзнавчий аналіз проблеми життя та смерті в українській думці XI-XV століть

Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати ряд положень, що відрізняються науковою новизною:

У Вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначені мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, теоретико-методологічна основа дисертації, сформульовані її наукова новизна, теоретична і практична значимість, викладено зміст положень, що мають наукову новизну, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ “Історія та стан наукової розробки проблеми” показує рівень висвітлення теми. Проводиться аналіз науково-дослідницьких робіт та літератури, що пов'язані з проблемою життя та смерті. Доводиться потреба дослідження вищезгаданої проблеми в українській думці раннього періоду.

Показується, що проблема життя та смерті несе в собі ряд підпунктів: визначення життя як достойного ідеалу і дару від Бога; визначення смерті як факту не тільки втрати реального існування, але і як можливої загибелі під час Страшного суду; поняття безсмертя як посмертного існування до Другого пришестя (тимчасове) і після - вічне згідно з певними заслугами.

Наголошується, що людина самовиражається в символах життя та смерті, які виступають через саму міру буття. Як життя, так і смерть - рівнозначні символи. Усвідомлення людиною проблемності життя та смерті слугувало виникненню ряду детермінант для формування та розвитку давньоукраїнської богословсько-філософської думки. Для чіткішого окреслення предмету, дається дефініція ключових понять (життя та смерть). Остаточного визначення актуалізованого людського існування досі не дано та й напевне не може бути, бо життя настільки багатогранне, до того ж воно представлене у всіх своїх особливостях тільки в історичному бутті всього людства загалом, що впливає на визначення поняття “життя”. В даному випадку життя може виступати як форма дієвого, тобто здатного впливати та змінювати навколишній світ людського існування. В дослідженні використано особистісний та соціальний аспекти життєдіяльності, які дотичні до екзистенційних релігійних та філософських проблем. Зроблена спроба дати узагальнююче визначення смерті для більш чіткого і точнішого використання в дослідженні. Смерть - незворотна зміна існування певним чином організованої, динамічної системи, що веде до руйнації або повної зміни організації системи, а також перехід даної системи з динамічного (життєвого) стану в статичний (повного спокою). Відносно людини, це повне припинення життєдіяльності як тілесної, так і духовної, або хоча б однієї з них (залежно від точки зору на дану проблему). В процесі дефініції цих ключових понять використані різні підходи до їх визначення, що вироблені людством.

Поєднання життя та смерті в антагоністичну, але нерозривну діаду сприяло породженню ряду духовних феноменів. Як релігія, так і філософія зосереджують увагу на питаннях, що виникають під впливом даної проблеми. Щоб усвідомити в повною мірою цю проблему людство витворило різноманітні та різнопланові духовні феномени. Серед них найяскравіше виділяються релігія, філософія, мистецтво.

Проблема життя та смерті була присутня під час зародження та розвитку як людської релігійності у розвинутому вигляді, так і під час зародження філософських систем і течій. Це показано на прикладі давньоєгипетських та давньохеттських творів, літератури давніх Месопотамії, Індії та Китаю. Особливе місце цієї проблеми можна побачити в Біблії. Велике значення проблемі життя та смерті приділялось в релігійній та філософській традиціях європейської античності.

Зростає інтерес до цієї проблеми, починаючи з XIX ст. і до нашого часу. Про невідворотність проблеми життя та смерті в житті людини говорили С. К'єркегор, М. Хайдеггер, А. Камю, Е. Фромм та ін. Правда, не завжди ця проблема виступала у своїй цілісності. Відомий філософ і теолог П. Тілліх розглядає цю проблему в рамках дослідження людської турботи та страху перед смертю.

У сучасній вітчизняній науковій думці спеціальні наукові роботи, присвячені комплексному аналізові проблеми життя та смерті в історії богословсько-філософської думки України, а особливо давньоукраїнського періоду не спостерігаються. Вказана проблема знайшла своє висвітлення тільки в окремих її аспектах.

Ще з XIX-го, а особливо початку XX-го століть, коли зріс інтерес до історії східних слов'ян, з'явились праці, де частково показувались окремі фрагменти розвитку проблеми життя та смерті. Сюди можна віднести праці таких дослідників як М. Маркевич, В. Гнатюк, В. Милорадович, І. Франко, М. Костомаров, І. Порфир'єв, В. Зеньківський, М. Грушевський, А. Пипін, О. Новицький. Правда, більшість з них розкривали історичний аспект або етнографічну сторону відношення людини до життя та факту смертності, тим більше, що їх праці були часто більше інформативними, аніж аналітичними.

З початком соціальних змін в XX столітті, суспільство і влада на теренах України перестають не тільки цікавитись цією проблематикою, а й витісняють її із сфери суспільної свідомості. Ті ідеї, що в Західній культурній традиції породили екзистенціалізм, психоаналіз, персоналізм, не змогли витворити на наших теренах якихось духовних течій, що займались би теоретичними дослідженнями проблеми життя та смерті. Мало того, через певну кон'юнктурну політику були втрачені вже отримані результати підходів до цієї проблеми. Вони були оголошені феодальними та буржуазними ідеями і традиція, що виводилась з давніх часів, поступово переривалась.

Частково цій проблемі приділялась увага в працях деяких дослідників ще до 90-их років XX ст. До таких можна віднести праці В.Горського, присвячені дослідженню історії філософської та релігійної думки Київської Русі. Ряд аспектів, особливо становлення та розвиток ідей філософського характеру, було розглянуто Д. Лихачовим, А. Замалеєвим та В. Зоцом, С. Бондарем, Т. Чайкою. Деякі сторони, а саме світоглядні парадигми тогочасного населення, досліджуваної проблематики аналізувались до 1991 року М. Поповичем, А. Бичко. Слід також згадати дослідження таких істориків цього періоду, як П. Толочко, Б. Рибаков. Важливе місце посідають праці по давньоруській літературній традиції М. Возняка, М. Гудзія, І. Єрьоміна, М .Прокоф'єва, О. Білецького. Слід також згадати праці М. Чубатого, І. Огієнка, С. Зеньковського, С. Килимника, які хоча і перебували за межами України, але займались дослідженнями її історії, релігії, етнографії та фольклору.

До дев'яностих років XX століття окремих робіт, присвячених даній проблемі, в українській філософській думці майже не було. Така ситуація склалась через певну політичну кон'юнктуру, що панувала на теренах України з двадцятих років. Роздуми, а тим більше дослідження проблеми життя та смерті, що виходили за межі ідеологічно дозволеного, не заохочувались. Дана проблема не могла розглядатись в рамках історії української філософської, а тим паче релігійної думки.

За межами України найбільш інтенсивно ведуться дослідження проблематики життя та смерті в загальнопонятійному вигляді. Правда, є і окремі праці, які висвітлюють деякі моменти досліджуваної проблеми і в давньоруський період. Проте вони частіше виступають як антології чи історичні огляди. Ряд цікавих положень можна найти в працях Сабірова В.Ш., Соболєва О.М., Балашова Л.Є., Ісупова К.Г. Окремо слід згадати відомого Санкт-Петербурзького танатолога Андрія Демичева, який намагався сформувати школу танатології. З'явились нові дослідження, що висвітлюють різні аспекти проблеми життя та смерті. До них можна віднести праці Суворової О.С., Минеева В.В., Вишева І.В., Мухамедьянова С.А., Хен Ю.В., Новик І.Б., Орлова А.Н., що свідчить не тільки про зростання інтересу до цієї теми в багатьох пострадянських країнах, але й про актуалізацію таких досліджень і про певний соціальний запит.

Аналіз досліджуваної нами теми у вказаний період нашої давньої історії висвітлений трохи менше, особливо з богословської точки зору. Проте і тут є свої досягнення. До таких робіт треба віднести твори О. Меня, А. Замалеєва, Д. Зеленіна.

В позаісторичному та загальнолюдському аспекті проблему життя та смерті досліджують в багатьох наукових та навчальних закладах світу. В Університеті штату Кентуккі професор Christian Perring читає курс “Death, Dying and the Quality of Life”, професор Charles Don Keyes з Duquesne University читає курс “Philosophy of Death and Living”. Канадський Університет Західного Онтаріо також має в своїй навчальній програмі курс “Philosophy 153F: Death”, який вже на протязі десятиліття веде професор Samantha Brennan. Загалом проблема життя та смерті в західній культурній традиції розглядається більше в її прикладному аспекті. Про це свідчать не тільки учбові курси у вищих навчальних закладах але й більшість наукових праць, зокрема С. Грофа, Д. Хеліфакс, Ф. Ар'єса, А. Токарчика.

З'явились деякі дослідження в сучасній Україні, присвячені аналізу окремих фрагментів проблеми життя та смерті. Відзначаються праці В. Рички, Н. Фатюшиної, Н. Михайлівської, Н. Наумової, О. Бреусенко, Н. Караульної, В. Конобродської, Г. Кулагіної, В. Пономаренко, В.Давидюка, М. Нікітенко, О. Таланчука, Ю. Борейко, С. Безклубої, А. Глушка, Т. Чайки, Г. Лозко, М.Козлова, В.Скуратівського.

Дослідженнями раннього періоду нашої історії є праці таких провідних науковців, як А. Колодний, Л. Филипович, Т. Горбаченко, Б. Лобовик, П. Яроцький, М. Закович, О. Саган, О. Бучма.

Історіографія питання показує, що незважаючи на ряд наукових робіт, присвячених дослідженню проблеми життя та смерті, залишились недослідженими особливості формування самої проблеми в конкретних народів, зокрема українського. Не просліджується вплив соціальних та історичних факторів на формування та еволюцію поглядів на життя та смерть, а особливо у зазначений період залишився не дослідженим. Саме ліквідацію таких прогалин і намагався здійснити дисертант.

Слід зауважити, що загалом українські дослідники індиферентні до проблеми життя та смерті. Спостерігається якась розмитість дефініції, метизація, але не у формі чітких визначень, а життєвих прикладів, притч і т.п. Не стільки проглядається усвідомлення, скільки переживання проблеми життя та смерті. І хоча дослідженням життя, смерті, безсмертя займається багато науковців, але ця проблема є більше релігієзнавчою, виходячи з суті тогочасної культури, яка була релігійною. Тому це є перша релігієзнавча робота. В нас ця проблема не вербалізована в науковому плані, а Європейська культура її вже проаналізувала. Україна як європейська держава повинна прискорити такі наукові дослідження для пришвидшення темпів включення власної культури в загальноєвропейське ментальне поле.

Другий розділ “Джерела формування уявлень про життя та смерть в давньоукраїнській релігійно - філософській думці” присвячений дослідженню процесу формування та становлення досліджуваної проблеми в суспільній думці тогочасного східнослов'янського населення. Наголошується на факті взаємовпливу давньоукраїнського міфоепічного світогляду з християнською традицією східного (візантійського) напрямку, через який проходив певний вплив і античної (платонічної) філософії, що відобразилось на розвитку проблеми життя та смерті в суспільній духовності та давньоукраїнській богословській традиції.

У підрозділі 2.1. “Уявлення про життя та смерть в давньоукраїнському язичництві” аналізуються погляди на життя та смерть в дохристиянському та нехристиянському світогляді тодішнього населення. Проблема життя та смерті виступає через язичницьку основу, яка не знищується з приходом християнства повністю. Підкреслюється роль усної традиції, завдяки якій дотеоретизовані, міфологічні уявлення, ідеї богословського та філософського характерів, певна проблематика дійшли до наших часів. Аналіз української обрядовості та демонології дозволяє сформувати ідеальний образ існування проблеми життя та смерті в ментальному полі тогочасного населення.

Давньоукраїнський обрядовий рік дає інформацію про процес становлення проблеми життя та смерті. Прикладом таких уявлень можуть бути поетичні твори на честь Коструба, містерія-свято Купала. Ці образи свідчать про уявлення споконвічної боротьби Світла і Темряви, Добра і Зла, Життя і Смерті. релігія життя смерть україна

Дисертант відмічає значний вплив культу мертвих на культуру України протягом всього часу її існування аж до сьогодення. Українці того часу вірили, що мертві не відходять від живих повністю і назавжди, вони залишались “живими”, але у видозміненій формі. Спочатку померлі вважались охоронцями для своїх нащадків, але пізніше вони могли стати як добрими, так і злими. Після прийняття християнства такі уявлення дещо змінились, але основна ідея збереглася.

Виходячи з ідеї про незвичайно закінчене життя, чи особливість вмирання (втоплення, самогубство, вбите немовля та ін.) з'явились образи русалок, упирів, перевертнів, потерчат та безліч інших їм подібних. Ідея посмертного існування породжує нові культурні феномени (поховальні обряди та церемонії), з'являються уявлення про потойбічний світ, проходить просторове структурування світоуявлень. Язичницькі уявлення про життя та смерть прослідковуються і завдяки археологічнім знахідкам (Збруцький ідол).

Теоретизовані релігійні уявлення, ідеї філософського характеру, зокрема проблематика щодо життя та смерті нехристиянського характеру дійшли до наших часів в більшості випадків завдячуючи багатій та збереженій усній фольклорній традиції. Завдяки дослідженням та відкриттям в історії життя нашого народу в давні часи ми краще можемо побачити зародження і розвиток релігійної та богословсько-філософської проблематики, зокрема проблеми життя і смерті, а також специфіку самої української філософії аж до сьогоднішніх днів.

У підрозділі 2.2. “Християнські джерела, формування поглядів на життя і смерть в давньоукраїнській релігійно - філософській думці” розкривається роль християнства у становленні нового підходу до проблеми життя та смерті. Рефлексія над проблемою тимчасовості життя, індивідуалістичні тенденції у відношенні до світу проявлялись більш яскраво завдяки приходу християнства. Найбільший вплив справила християнська література. Аналіз місця та ролі проблеми життя та смерті в цих літературних джерелах дозволив краще дослідити вищезгадану проблему в духовній традиції України раннього періоду.

Першими за своїм значенням та впливом були книги Святого Письма. Сама історія життя Ісуса, що говорив про майбутнє людини після її смерті, про те, як треба жити, щоб заслужити щастя в Раю, про нікчемність та гріховність земного існування, мала великий вплив на світогляд наших предків. Апокаліптичні картини мали вагомий вплив на свідомість. Страшний суд для всього світу - це серйозний доказ необхідності роздумів над життям та смертю. Досліджуються праці богословів, житійна література, середньовічні повісті в яких часто зображалось, як ідеал, життя монахів, аскетів. Завдяки їм в давньоруській культурі значно поширилось чернецтво як дійова сила не тільки релігійного, але й богословського характеру. Самі твори присвячені показу та аналізу того, яким має бути життя істинного християнина. Підкреслюється, що усвідомлення смерті є фактором самоусвідомлення для християн. Відмічається, що в християнстві з'являється певний парадокс, коли майбутні події (смерть) починають формувати певний підхід до вибору стилю життя. Під впливом споглядання смерті виникає новий образ гідного та правильного людського життя.

Автор показує, що специфічною проблемою, яка постає у християнській богословській думці, є проблема безсмертя та її зв'язок із Страшним судом, що настане після другого пришестя Ісуса Христа. Дисертант говорить, що проблема життя та смерті розбивається на три складових. Першою складовою є положення про гідне людське життя. Другою - власне смерть, яка виступає в ряді модифікацій, зокрема смерть розуміється як процес вмирання (розлучення душі з тілом), а також як перебування душі після смерті до другого пришестя Ісуса Христа. Третьою частиною даної проблеми виступають уявлення та аналіз подій апокаліпсису, того, що буде після нього, та тлумачення поняття Раю. Серед тематики популярних апокрифічних творів виділені дві специфічні теми. Першою є тема про допотопне життя праведних людей, починаючи з Адама, пов'язане з образом райського життя і майбутнього життя праведників після Страшного суду. Другою темою виступають проблеми, пов'язані з фактом людської смертності.

Давньоукраїнська думка (XI - XV ст.) розвивалась в рамках східної християнської релігійної парадигми, саме через прихід східноєвропейської та малоазійської літератури в ментальне поле Київської Русі почала приділятись значна увага питанням індивідуального життя, смерті та посмертного існування. Паралельно з християнською духовністю, в суспільній думці продовжувала панувати язичницька культурна традиція. Таке двовір'я відобразилось і в розвитку проблеми життя та смерті в той період.

У третьому розділі “Проблема життя та смерті в релігійно-філософській культурі Київської Русі” досліджується специфіка розуміння проблеми життя та смерті у власній духовній традиції.

У підрозділі 3.1. “Уявлення про життя та смерть в період пошуків та формування давньоукраїнської богословсько-філософської думки (XI ст.)” аналізуються підходи до розуміння досліджуваної проблеми на початку становлення української богословсько-філософської думки після прийняття християнства. В розумінні проблеми тимчасовості та суєтності людського існування значну роль відіграло християнство, яке розпочало процес трансформації суспільної духовності києворуської держави. Християнство, на думку новонавернених, розкрило сутність життя людини, дарувало їй спасіння після смерті.

Першими пропагандистами і творцями нового світогляду постали люди, які були тісно пов'язані з церквою. Автор досліджує твори Іларіона Київського, який радіє з того, що русичі через християнізацію спрямувались до вічного життя після смерті. Відзначається акцентуація на проблемі життя та смерті через уявлення про перебування душі після смерті на прикладі князя Володимира. Після смерті людина не помирає повністю, а залишається ніби сплячою до свого пробудження під час Страшного суду. Вперше звучить думка про відхід від марноти життя, бо ж в цьому полягає майбутня причина духовної смерті після Страшного суду. За Іларіоном Київським, проблема життя та смерті все ще не зовсім проаналізована, вона тільки переходить в стадію актуальної вербалізації.

В творчості Якова Мниха розкривається головна заслуга Володимира Великого, який, виходячи із загостреного розуміння проблеми життя та смерті, через християнську ідею посмертного існування допоміг іншим спастись під час Страшного суду. Виникає образ гідного життя, про що говориться під час аналізу творчості книжника київського князя Ярослава Луки Жидяти. Автор відзначив специфіку відношення до життя та смерті в мирян та духовенства (особливо монашества). Серед релігійних діячів виділяються для дослідження твори Феодосія Печерського. Він акцентує увагу на тому, що потрібно вести доброчесне та гідне життя монаха, що буде дане царство небесне після смерті. Специфічне місце займає твір про життя та страждання князів Бориса і Гліба, який є, по суті, глибоко філософськими твором про людину, проблематичність її життя. До такого ж виду можна віднести і “Житіє Феодосія Печерського” де іночество показується як особливий стан людини, яка одночасно перебуває в двох світах: реально вона живе земним існуванням, але завдяки монашеству та своїм духовним подвигам також живе небесним, ангельським життям.

В процесі аналізу “Повісті врем'яних літ” дисертант показує роль проблеми життя та смерті у формуванні та становленні християнського ставлення до життя на прикладі фрагментів про життя княгині Ольги, розповіді філософа під час вибору нової релігії князем Володимиром, діалогу волхва та княжого посланця. Відзначається вплив цієї проблематики на перші письмові юридичні пам'ятки. XI століття виділяється окремо, саме в цей період робляться перші спроби подумати над цією проблемою. Через християнську традицію ця проблема актуалізується для києворуської думки.

У підрозділі 3.2. “Відображення поглядів на життя та смерть у творчості мислителів XII століття” досліджується специфіка уявлень на життя та смерть в богословських, або світських за формою, але релігійних за змістом, творах тогочасних мислителів Київської Русі.

В XII столітті вперше проводиться теоретична вербалізація проблеми життя та смерті власною богословською мовою. Проходить узгодження язичницьких засад із християнським відношенням до життя та смерті. Автором досліджуються твори Кирила Турівського, митрополита Никифора, Климента Смолятича, Данила Заточеника, Володимира Мономаха. Часто проблема життя та смерті використовувалась як аргумент в побудові самого твору та метод впливу на опонента. Проблематичність людського життя часто ставала темою для тогочасної творчості. Одним з перших, хто відвів особливе місце проблемі життя та смерті, був Климент Смолятич. В творі, що дійшов до нас, ця проблема використовується як аргумент для захисту власної позиції.

Дисертант глибоко аналізує “Слово Данила Заточника”. Специфікою цього твору є не тільки те, що він глибоко особистісний, але й жанр, в якому він написаний. Він подібний до скарги князю, скарги на “нікчемне” життя, на страждання, що випали на долю автора внаслідок певних обставин. Страждання, біди, що звалюються на людину під час її земного існування, спонукають задуматись над проблемою цінності самого існування. Проблема людини, її життя - головна тема всього твору.

Проблема життя та смерті спонукала багатьох мислителів того часу звернутись до природи самої людини. Людина детермінується подвійністю свого існування, а саме наявністю душі та тіла. Життя та посмертне існування теж пов'язане із цією особливістю людської природи. Одним з найвідоміших мислителів, які задумувались над цими проблемами, був Кирило Турівський. Дисертант показує, що Кирило Турівський притримується концепції про воздаяння за гріхи не одразу після смерті, а тільки після Страшного суду. На відміну від побутуючих думок, згідно з якими після смерті душа відразу починає страждати, він наголошує на тому, що душа тільки зберігається в потаємному місці, хоча існує певне випробування душі і до судного дня.

Окремо стоїть творчість Володимира Мономаха. Його твори - морально-загострене відношення до себе і до життя в цілому. На відміну від пропагованого монастирського життя, як кращого шляху до спасіння після смерті, Володимир Мономах вважає і мирське життя місцем духовних подвигів. Життя, його особливості, а найбільше те, що чекає після смерті - головний інтерес роздумів князя-філософа. Смерть приходить непередбачено, тому завжди потрібно жити “праведно”.

“Слово про Ігорів похід” - твір, де в поєднанні християнських та язичницьких основ проблема життя та смерті виступає в образно-поетичному вигляді. Проблемність людського життя виступає як пік духовного бажання, а неможливість його тілесного досягнення породжує специфічний екзистенційний біль.

Християнізація духовності, кардинальна зміна світоглядної парадигми з язичницької на власне християнську - ось, що характеризує період пошуків та утвердження власної концепції життя та смерті. Цей період (XI - XII ст.) характеризується тен-денцією до інтелектуалізації і гуманізації проблеми життя та смерті. В творчості Іларіона ми не бачимо і сліду песимізму та крайнощів аскези, немає слідів вчення про “монашеське ангелоподобіє” як умови майбутнього спасіння. Навіть у повчаннях Феодосія Печерського, хоча і відчувається певний орієнтир на потойбічне, все ж чітко проглядається бажання впливу на реальне, земне життя. Як XI, так і XII століття характеризуються певним оптимізмом у розгляді та аналізі проблеми життя та смерті.

У розділі 4 “Еволюція поглядів на життя та смерть в часи суспільних трансформацій (XIII - XV ст.)” досліджується специфіка розвитку проблеми життя та смерті в період суспільних змін, що розпочались із занепадом Київської Русі та навалою чужоземних загарбників.

У підрозділі 4.1. “Богословські концепції життя та смерті в період соціальних криз XIII ст.” аналізується досліджувана проблематика під час політичної та загальносоціальної кризи. Наголошується, що давньоукраїнська богословська думка, яка сформувалась до XIII століття, продовжувала впливати на суспільну свідомість.

Аналіз Києво-Печерського патерика показує, що в ньому проступають певні філософські узагальнення і навіть і своєрідна богословська концепція щодо такої проблеми, як людське життя, смерть та безсмертя. Ця проблема виступає через конфлікт між реальним, земним життям і небесним, або посмертним існуванням. На прикладі агіографічних викладок в даному творі про специфіку монашеського життя проблема життя та смерті проступає у найбільш загостреному вигляді. Підкорення тіла, відмова від мирських благ та постійна пам'ять про майбутнє існування після смерті -- ось що, на думку автора (авторів) “Києво-Печерського патерика”, має бути визначальним в людському житті.

Ідеї, вироблені релігійною традицією на українських землях, продовжували поширюватись та розроблятись на північних територіях тогочасного східнослов'янського ареалу розселення. Продовжувачем духовної традиції Києво-Печерського монастиря був Серапіон Володимирський. Будучи вихованцем цього монастиря, його архімандритом, Серапіон продовжує лінію київської проповідницької діяльності, основи якої він пізнав, будучи монахом. Серапіон часто звертається до трагічного елементу людського життя, апелюючи до того, що чекає всіх під час і особливо після Страшного суду.

Проблема життя та смерті починає узагальнюватись. З особистісних рамок ця проблема розростається до загальносоціальних, і навіть і всесвітніх.

У підрозділі 4.2. “Зростання песимістичних поглядів в релігійно-філософській думці після монголо-татарських завоювань. Галицько-Волинська доба” аналізуються процеси розвитку поглядів на життя та смерть в часи соціальних трансформацій після остаточного занепаду попередньої суспільної організації, поневолення та ліквідації державної незалежності загарбниками. Досліджуючи твір “Сказання про вбивство в Орді князя Михайла Чернігівського та його боярина Феодора”, показується продовження практики оспівування благочестивих християнських князів, започаткованої ще за часів хрещення Русі. Проблеми, що постають перед героєм, тепер не тільки індивідуальні, вони стають визначальними у всій суспільній свідомості. Проблема життя та смерті проступає через опис твердості в християнській вірі, мова йде не тільки про життєвий вибір, але й про перевагу смерті, а отже і посмертного існування перед негідним життям. Стоїчне відношення до тих реалій, що виникають через специфічний погляд на проблему життя та смерті, характеризує соціальну обумовленість розвитку цієї проблеми в той час.

Галицько-Волинська доба розкриває нові пласти поглядів на життя та смерть. Наростання тривожності через певні соціальні проблеми ілюструються через бажання втечі від різних життєвих негараздів, особливо через полишення мирського життя, що можливо здійснити через прийняття монашества. Виникає стан трагічного сприйняття світу.

Проблема життя та смерті виступає як одна з форм вираження зростаючого соціального песимізму. Історичні реалії тогочасного соціального життя стали таким каталізатором. Серед причин дисертант називає занепад, а потім і розвал Київської Русі, навала монголо-татар та духовне приниження, міжусобні конфлікти, які знівелювали значимість особистості і підкреслили минущість та непередбачуваність людського життя. Ці причини спонукали до зміщення інтересу та пріоритетів в сторону потойбічного життя.

Відмічається, що на відміну від раннього періоду XI та XII століть, коли згадувалось про такий собі християнський героїзм в народі, тепер все частіше говориться про гріховність людей. Проблема життя та смерті починає зміщуватись від зацікавлення життям до акцентуації на смерті. Через вищеназвані причини соціально-історичного плану літературна, як і будь-яка інша духовна діяльність (іконопис, церковна архітектура, музика), виступає виключно в релігійній сфері. Саме тому майже всі зразки такої діяльності, що дійшли до нас, пов'язані з релігійними діячами тієї епохи. Такими діячами були митрополити Петро, Олексій, Кіпріан, а також Василій Новгородський, Епіфаній Премудрий. Були і переклади запозиченої літератури, наприклад “Суди Соломона”.

Дисертант відмічає, що у вказаний період життя стає нестабільним, втрачає свою вагу. Люди починають шукати вихід з такого становища. Одним з варіантів такого виходу є відречення від важких реалій життя. Тому зростає тенденція втечі в монастирі.

У Висновках приводяться результати дисертаційного дослідження. Дисертант наголошує, що проблема життя та смерті, особливо давньоукраїнського періоду, виростала із релігією, як з християнством, так і з залишками язичництва.

На основі вивчення давньоукраїнських джерел, знайомства з аналітичною літературою робляться висновки:

джерелами формування специфічних давньоукраїнських світоглядних конструктів про життя та смерть в давньоукраїнській духовності, були дві традиції: християнська релігійно-філософська та язичницька релігійно-міфологічна;

в язичництві відношення до життя та смерті було специфічне в плані ставлення до власного життя та смерті. Тут людина була захищена родовим світоглядом, про що свідчить колективне визначення покійних предків, що чекають на людину після смерті і допоможуть їй в посмертному існуванні;

прихід християнства трансформував язичницькі уявлення про життя та смерть, адаптував та доповнив, а частково і замінив;

в XI столітті відчувається значний християнсько-богословський вплив на формування власної давньоукраїнської концепції життя, смерті та безсмертя. Через збільшення інтересу до майбутнього Страшного суду зростає доля робіт присвячених проблемі смерті;

в XII столітті збільшується сила світського впливу на цю проблему. Часто ідеї про життя, смерть та безсмертя використовуються не як самоціль, а як допоміжний засіб вирішення інших життєвих проблем. Тому зростає інтерес до питання, що ж є життя, яке воно має бути. З'являється велика кількість настанов та повчань як треба жити “тут” і “зараз”, а не тільки після смерті;

проблема життя та смерті, а також похідні від неї, як то проблема безсмертя, сенсу життя, вибору соціальних цінностей і т.п. в пізньому середньовіччі, до якого можна віднести період з XIII по XV століття (до поділу Київської митрополії в 1458 р.) виступає як одна з форм вираження зростаючого соціального песимізму. Як причини такого песимізму можна назвати занепад, а потім і розвал Київської Русі, монголо-татарські завоювання, міжусобні конфлікти. Подібні причини часто спонукали до зміщення пріоритетності в сторону потойбічного життя;

в діяльності відомих вітчизняних мислителів XI - XV століть, особливо в духовно-творчій можна побачити значний практичний момент в узагальненнях проблеми життя та смерті;

зафіксовані в давньоруських джерелах поняття (уявлення) про життя та смерть, з одного боку, є результатом живого досвіду окремого народу, вираженого його найталановитішими представниками, а з іншого - вони, без сумніву, впливали як на їх сучасників, так і на наступні покоління, що свято відносились до Слова, слова сказаного і писаного. Врешті-решт сформувавши цим певний тип світоставлення, специфічно-український (споглядальність, працелюбність, терплячість, життєрадісність, індивідуальну спрямованість, нерішучість, невпевненість).