Порівняльний аналіз православ'я і католицизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Будь яка релігійна система не консервується на рівні вихідних ідей і положень, а продовжує розвиватись і перетворюється в решті-решт на сукупність основних та більш дрібних відгалужень. Релігія є продуктом духовної діяльності, частиною культурного потенціалу кожного народу.

Православ'я і католицизм - дві основні галузі християнства, які мають його східну і західну традиції, мають свої характерні риси й гендерні відмінності.

На осмислення християнських догматів представниками християнського богослов'я заходу та Сходу в певній мері вплинула характерна їх культур ментальність.

Особливості й гендерні відмінності двох конфесій своєю чергою неминуче впливають в розвитку культур християнських народів.

Мета цієї курсової роботи - провести порівняльний аналіз православ'я і католицизму.

Неможливо врахувати все, написане теологами, істориками церкві та релігійному житті, просто істориками, соціологами релігії, і просто соціологами про специфіку католицизму і православ'я. Тож у цій контрольної роботі порушено найбільш основні загальновизнані особливості й гендерні відмінності двох головних християнських конфесій.

Особливо це стосується таких релігій які містять у собі такі елементи, що забезпечують їм поширення за межами традиційного культурно-етнічного та релігійного ареалу, в якому вони сформувались. Потрапляючи на інший ґрунт вони стають об'єктом інтерпретації, як на рівні індивідуальному так і на рівні суспільної свідомості. Це з неминучістю призводить до виникнення нових гілок даної релігії. В християнстві таким прикладом є існування православ'я і католицизму. Спробуємо з'ясувати, що ж є спільного і відмінного в цих християнських напрямках.

1. Особливості віровчення православ'я

Основні положення православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах "Священному Писанні" (Біблії) i "Священному Переданні (переказі)" (матеріали помiсних i вселенських соборів IV-VIII ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають "святими отцями", давня богослужебна практика).

Головні догмати викладено в Символ віри. (Нiкеоцаргородський Символ вiри) 825-981 рр. в 12 членах (параграфах). Це вчення про Трійцю, сходження святого духа тiльки вiд Бога-отця, боговтiлення, спокутування, воскресіння, вознесiння Ісуса Христа як боголюдини, визнання святості єдиної апостольської церкви, необхідності хрещення i чекання воскресiння з мертвих.

Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації "отців церкви" але й збереження їх догматичного формулювання.

Православ'я не припускає нi збільшення, ні скорочення кількості догматiв, що канонізовані вселенськими соборами. істинами вважаються тiльки ті положення віровчення які затверджені першими двома вселенськими соборами.

Таким чином, усi догмати, якi були прийняті після VII Вселенського собору i католицький догмат про "фiлiокве" православні богослови відкидають. Останнім "отцем церкви" православнi вважають Іоанна Дамаскiна (VIII ст.)

Християнський Захід знаходився під впливом Риму з його латинською культурою, яку сприйняли i варварські королівства у вигляді Римської Літургії i латинської лiтургiчної мови.

Але на Сході склалась зовсім інша ситуація. Культура народів які попали в орбіту християнства були дуже різні i не піддавались злиттю (культури вірмен, єгиптян, сирійців, ефіопів, еллінів тощо).

Нi одна мова не могла бути до кінця пануючою. Так на Сходi сформувався принцип, який зберігся до сьогодення, згідно з яким богослужіння повинно зберегтися i проводитись на мові зрозумілої народу. Цей принцип був священний в новозавітній легенді про заснування церкви Христа в день П'ятидесятниці коли на апостолів зійшов Дух святий i вони заговорили на мовах народів, якi перебували в Єрусалимі.

Крім того у Східній Римській імперії i пізніше у Візантійській імперії не склався однин загальний церковний центр. Тут було як, вже згадувалось, чотири єпархiї, які носили титул патріархату i претендували на керівництво загальноцерковними справами: єрусалимський антiохiйський, олександрійський та константинопольський. Останній з них хоч i був наймолодшим за часом, але використовуючи свої близькі стосунки з імператором, претендував на виняткове становище i навіть іменувався "вселенським".

У 313 р. Міланський (Медiоланський) едикт про віротерпимість імператора Костянтина І Великого дозволив тобто зрівняв у правах християнство i язичництво. У 330 р. він переніс столицю імперії у Візантію (Константинополь). У 395 р. Римська iмперiя розпалась на Східну i Західну. Внаслідок цього починають формуватись Східний (константинопольська) i Західний (Римська) церква. Пани римські, спираючись на традицію згідно з якою Рим був резиденцією ап. Петра, вважали Рим центром Вселенської церкви. Це привело до претензій Пап до визнання супрiмацiї (главенства) панської влади над світською. Почалися політична i догматична конфронтація між папою та імператором.

Протистояння посилювалось також внаслідок догматичних, теологічних та обрядових розбіжностей.

У 589р. на Толедському соборі Римська церква внесла зміну в Символ Віри (Фiлiокве) Сходження духа святого від Ісуса Христа (бога сина) Східна церква засудила це як єресь.

VII (ІІ Нiкейський собор) останній який визнає Православна церква. До того ж папа Микола І фальсикував документ т. зв. "Констянтинiв дар" згідно якого сам Римський престол отримав право влади над Західними Римськими провінціями.

858 р. протиріччя це більше загострилися i 1054 на Константинопольському соборі остаточно відбувся розкол (схизма) християнської церкви на західну римо-католицьку (латинську) i схiдну-православну (ортодоксальну) греко-кафоличну церкву.

З ослабленням Візантійської імперії, поступово слабшали зв'язки між східними патріархатами, посилювались сепаратиськi тенденції. Поступово патрiархії перетворились на автокефальнi церкви Автокефалiя - вiд грецького (avtos-сам, кефалi-голова) - тобто незалежна самоправна церква. На відміну від Римо-католицькоi церкви де з самого початку склалась суворо централізована ieрархiя на основі супрiматii Пана Римського, якого католики вважають намісником Християн на землі, Вселенська Православна церква вважає єдиним головою церкви Ісуса Христа.

За довгу історію існування православ'я за різних історичних умов багато церков досягли стану автокефалії, спираючись на традицію i канони православної церкви. (Новий завіт, 34-е правило Святих Апостолiв, 9-е правило Антiохiйського собору).

В наш час існують: Константинопольська (Туреччина), Олександрійська (Єгипет), Антiохiйська (Сирія, Лiван), єрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська (Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елауська (Грецiя), Албанська, Польська, Чехословацька, Американська, Сiнайська, Фінляндська, Японська православнi церкви мають автономію.

Православна обрядність.

Православний культ відрізняється великою кількістю ритуальних дiйств, яким приділяється важлива роль. Абсолютизація обрядово-культовоi сторони релігії характерне для православ'я має назву - обрядовiр'я.

Вся культова діяльність православ'я, проникнути символічним значенням, втіленим в обрядах, таїнствах, святах та iн.

Цілим комплексом церковних обрядів e богослужіння. Головне православне богослужiння літургія в ході якої здійснюється таїнство євхаристії. В православ'ї лiтургiя має назву обідня. Під час обiднi здiйснюються пізні ритуали, молитви, проповідь, духовне пiснепiння (без муз. супроводу - хорове).

Літургія виконується кожної неділі i в свята. В найбільш значних святах виконуються служби якi продовжуються всю ніч - всенощне бдiння. Крім літургії проводиться: вечірня, повечірня (після вечірні), полунощниця, утреня (в 1-й, 3-й, 6-й, 9-й час (7, 9, 12, 15 годин). Але на практиці проводяться 3 служби - вечiрня, утреня, лiтургiя, решта приєднуються до них.

Проповідь e важливою складовою богослужіння i пропаганди та пояснення віровчення.

Основу православної обрядності складають християнські таїнства. В православ'ї визнається 7 таїнств: хрещення, причастя, покаяння, шлюб, єлеосвяття, священство i миропомазання.

Хрещення - прийняття людини в лоно церкви. Після хрещення прощається первородний гріх. В православ'ї здійснюється шляхом занурення немовля в купель.

Покаяння (сповiдь вiруючим своїх гріхів перед священиком, щоб одержати через нього прощення вiд бога) Таємниця сповіді зберігається церквою (спочатку публічно таємно з VIII ст.)

Причастя (євхаристія) - головне таїнство християнської релігії. З'їдання хлiба та вина якi сприймають як тiло та кров Христа, через що вiруючi залучаються до союзу з Христом (в VIIст. прийнято всiма храмами, затверджено 787 Нiк. соб.) В Православ'ї здійснюється причастя хлiбом i вином (квасним хлiбом).

Миропомазання - таїнство що передає віруючому "благодать святого духа" шляхом змазування його ароматичною речовиною - миро. Проводиться після хрещення i причащання (в православ'ї відразу) щоб зберегти чистоту "накладають печатку Святого духа".

Шлюб - ґрунтується на уяві про те, що сам Бог з'єднує людей в родину. Затвердилось пізніше других (XVI ст.)

Єлеосвяття (маслосвяття) -- таїнство яке здійснюють над хворим або помираючим (називається соборовання). Шляхом помазання єлеєм передають благодать Духа Святого, що зцiлюe вiд хвороби тілесної i духовної. Читаються сiм послань апостольських i вимовляють 7 єктiнiй (прошенiй).

Священство - це посвячення в духовний стан шляхом рукопокладання (хiротонiї).

Пiд час ритуалу на рукопокладаємого сходить Святий Дух i той стає посередником мiж Богом i людьми.

Важливе місце в православній обрядності займає храм.

Православні храми зорієнтовані із сходу на захiд. У схiднiй частинi храму розташовані вiвтар - центр богослужбової дiяльностi, віддалений стіною, прикрашеною iконами (iконостасом), в захiднiй - центральний вхiд.

Культ iкон надзвичайно поширений в православ'ї.

Православнi поклоняються також хресту. В православ'ї хрест - чотирьох, шести та восьми кінцевий (куль хреста введено в 4 ст.)

Важливе місце займав також культ святих.

В православ'ї існує 7 рангів святих: ангели, пророки, праведні, преподобні, святителі, мученики.

Ангели (agelos - вісники) поділяються на 9 чинів, 3 лика: 1 - серафими, херувiми, престоли; 2- господства сили i властi, 3 - початки (начала), ангели, архангели. Сили - виконують волю Божу, серафiми - пломенiють любов'ю до Бога, херувiми - сяють свiтлом богопiзнання.

Ангели зла - дияволи. Голова дияволiв - сатана - протидiючий.

(Воланд, Вельзевул, Люцифер, Мефистофель).

Пророки - ті що наділені даром передбачати.

Праведні (преподобні) тi, що прославились подвигами во славу Божу.

Мученики - тi, що прийняли мученицьку смерть за віру.

Шануються також останки (мощі) святих.

Сучасна православна церква складається з:

1) первісного осередку церкви - громади віруючих (парафії).

Парафія очолюється верховним органом, який складається з мирян.

Духовенство задовольняє релігійні потреби прихожан але не втручається в адміністративно-господарську діяльність парафії. Витрати на утримання храму та обслуговуючого персоналу плануються за рахунок добровільних пожертвувань віруючих, продажу свічок, предметів культу, доходів від треб (хрещень, похоронних відправ, вінчань).

2) Парафії об'єднані в округи (благочиння).

3) Благочиння складають єпархiї, що територіально збігаються з областями.

Єпархiї очолюються архиреями якi підпорядковані голові автокефальної церкви - патріарху.

В православ'ї існує три ступені священства: єпископи, пресвітери, д'якони.

Єпископи - це всi вищi ієрархи (архиреї): патриарх, митрополити, архиeпископи, єпископи.

Займати вищi посади можуть тiльки представники чорного духовенства (ченцi).

Пресвiтери - це священники (iєреї).

Д'якони - помiчники священника при богослужiннi та вiдправленнi обрадiв (бiле духовенство - жонате).

Православ'я визнає як чоловiчi монастирi так i жiночi. Головнi чоловiчi монастирi називаються Лаврами.

2. Догматичні, культові та організаційні особливості католицизму

Віровчення католицької церкви грунтується на Святому Письмі і Святому переказі Католицька церква, як відомо, вважає богонатхненною усю Біблію (Вульгату) а Святий переказ - джерелом віровчення, рівноцінному Святому Письму.

Право тлумачити Святе Письмо, католицька церква визнає тільки за ієрархією католицької церкви.

Визнаючи Нікео-Царгородський (Константинопольський) Символ віри (Symbolum, Credo) і його 12 членів католицький символ віри вже в ранньому середньовіччі було винесено зміни, які не вказані на Сході. Вже в IV ст. Символ було перекладено на латинь. При Карлі Великому (франкському) цей символ був декретовано булою папи Клімента VІ cт. "Унігенітус" 1349 р. і підтверджено І і ІІ Ватиканськими сборами. На основі "запасу добрих справ" розглянулась практика надання, а з ХІІІ ст. продажу "індульгенцій".

Індульгенція (від лат. - indulgentia - милість) - папська грамота, яка свідчила про відпущення здійснених та це ж здійснення гріхів.

Для католицизму притаманне надзвичайне панування Богородиці - Діви Марії. (Мадонна) яке набувало рис екзальтації. Її шанують як "заступницю" перед Богом, як особливо добре знає біди людей, особливо жінок. Католицизм утворив цілий напрям теології- маріологію.

В 1854 р. проголошено догмат про "непорочне зачаття Діви Марії" (легенда поширюється, ХІІ ст.). В 1950 р. прийнято догмат про тілесне вознесіння Богородиці після смерті на небо, а в 1964 р. Павло VІ ст. проголосив Діву Марію "матерію церкви".

Особлива роль католицизмі належить папі Римському. Він вважається не тільки головою католицької церкви але й вищою інстанцією в справах віри, вищим авторитетом.

В 1870 р. І Ватіканський собор проголосив догмат про непогрішимість папи у справах віри, колі він говорить с кафедри (ex cathedra), тобто виконує обов`язки пастиря всіх християн (І ст. 20 Вселенський) поширений у всій Західній Європі.

На Толедському церковному соборі у 589 р. в Символ віри було привнесено філіокве (лат. filioque й від сина). Добавлення стверджувало, що Дух святий сходить не тільки від Бога отця, а й від Бога сина. Остаточно цей догмат був закріплений в католицизмі в ХІ ст. що і стало приводом до розколу у 1054 р.

В 1439 р. на Флорентійському соборі було внесено догмат про чистилище.

Згідно з католицьким віровченням чистилище - місце між раєм і пеклом де душі грішників які не отримали прощення в земному житті, але які не мають смертних гріхів, перед тим як потрапити до раю горять у вогні чистилища. Час перебування душі в Чистилищі може бути скорочена "добрими справами" тих хто залишився на землі (мотиви, жертви, матеріальні внески тощо). Догмат був підтверджений у 1562 Тридентським собором.

З цим вченням пов`язано також вчення про "запас добрих справ". Згідно з яким клір має можливість полегшити долю душі за рахунок "запасу добрих справ" тобто сукупності заслуг здобутих подвигами Христа, Богоматері, святих та віруючих.

Це вчення було сформовано схоластами в ХІІІ ст. Разом з визнанням першості папи на усією християнською церквою католицизму притаманні й інші канонічні відмінності від православ`я: безшабашність (целібат), обов`язкова для всього духовенства, нерозривність церковного шлюбу. (від лат. caelebs - нежонатий) - введено Григорієм VII (1073-1085) підкріпленої 1967 р.

Культ католицизму теж має деякі особливості, хоча використовуються ті ж предмети і об`єкти культу. Храми, ікони, театралізовані дійства в яких більш ніж у православ`ї і протестантизму проявляються і використовуються різні види і жанри мистецтва.

Зберігається культ ангелів і святих мощей, реліквій. Проте католицька церква надає більшого значення і активніше проводить канонізацію (зарахування до святих) і беатифікацію (піднесення до рангу блаженних). Право канонізації і бестифікації (початкова ступінь канонізації) поступово була зосереджена в руках папи. В католицизмі дуже розвинутий культ мощей і святих.

Католицизм як і православ`я визнає 7 таїнств. Головним богослужінням є літургія (месса), під час якої здійснюється обряд причащання (євхаристії). До недавнього часу мирян причащала тільки хлібом (облатка) (гостії - від лат. - жертва) з зображенням хреста.

Хрещення в католицизмі відбувається шляхом занурення і обливання. Миропомазання здійснюється у 7-12 років обов`язково єпископом (конфірмація).

У католицизмі існує строгий поділ на клір і мирян. Крім історично усталених трьох ступенів священства (диякони, пресвітери, єпископи), в католицькій церкві і ієрархії виділяється особлива група - кардинали.

Кардинал (від лат. cardinalis - головний) призначається папою з погодження консисторії - зібрання кардинальської колегії. Символом кардинала з ХІІІст. є червона шапка. (У папи - тіара - потрійна корона яка символізує троїстість прав пари як судді, законодавця і священнослужителя). Іоан Павло І і ІІ відмовились від коронації). На папський престол обирається на все життя на спеціальному зібранні колегії кардиналів (конклав) один з його членів. Папа вважається вищих ієрархів, вікарієм Ісуса Христа, наступником св. Петра, західним патріархом, прімасом Італії, архієпископом і митрополитом римської провінції, сувереном міста - держави Ватикан".

Вікарій (лат. vicarius - замісник, намісник) Прімас - (лат. - перший) титул голова церкви.

До вищої ієрархії віносносять тих кого призначає папа (вікарії, легати) до нижчої тих чия влада виходить від єпископа.

Адмінистративним центром католицизму є Ватікан. (Vatikano - пагорб в Римі) де розташовані палац, собор Петра (территорія 44 га). На основі Латеранського конкордату з Мусолліні, Ватикан - держава, яка має терит, юрисдикцію, кордони і уряд - курію. (3 тис. службовців і 1тис. підданих).

До католицької церковної організації належать також чернечі ордени і конгреції, серед яких найбільшими є єзуїти - 25 т., Францисканці - 20 т., салціанці - 20 т., християнські брати - 16 т., бенедиктинці - 10 т., домініканці - 8 т. Всього католицька церква має 1,5 млн. ченців і чорниць. У тому числі 400 т. священників.

Висновки

християнство католицизм віровчення догматичний

1. Внаслідок поділу Римської імперії на Західну, де домінувала латинська мова і культурна спадщина та один церковний центр Рим та Східну (Візантію) де культурної та церковної домінанти не склалось утворилось дві церкви з специфічними рисами. Схизма 1054 року привела до остаточного поділу християнства на католицизм та православ'я.

2. Католицизм і православ'я мають досить істотні відмінності на рівні догматики, культу та церковної організації. Для католицизму притаманна певна гнучкість, схильність до пристосування до соціального оточення. Православ'я міцно тримається догматичної закостенілості, що спирається на визнання тільки Нікео-Константинопольського Символу віри.

Література

1. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. - К.: Наукова думка, 1995.

2. Глубоковский М. Православ'я з його суті. М., 1991

3. Дамаскін І. Точне виклад православної віри. М., 1992.

4. Завершинcкий До. Культурологія. - М.,2000.

5. Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник. - К.: Вілбор, 1997.

6. Релігієзнавство / За ред. Рибачука. - К.: Освіта, 1997.

7. Релігієзнавство / За ред. Бублика. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

8. Тютюн Ю. Православ'я і католицизм. Основні догматичні і обрядові розбіжності. - СПб., 1996.

9. Удовик З. Про причини розколу між православ'ям і католицизмом // Світ філософії. - 2001. - №9.

10. Устян Г.Р. Історія релігій. - М., 2005.

Размещено на Allbest.ru