Прадавні форми релігії

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії

Контрольна робота

з дисципліни "Релігієзнавство"

на тему "Прадавні форми релігії"

м. Запоріжжя, 2014

Вступ

Найпростіші форми релігійних вірувань існували вже 40 тис. років тому. Саме до цього часу відноситься поява людини сучасного типу (homo sapiens), який значно відрізнявся від своїх передбачуваних попередників фізичним будовою, фізіологічними і психологічними характеристиками. Але найголовніше його відмінність полягала в тому, що він був людиною розумною, здатним до абстрактного мислення. Про існування релігійних вірувань в цей віддалений період людської історії свідчить практика поховання первісних людей. Археологами встановлено, що їх ховали у спеціально приготованих місцях. При цьому попередньо здійснювали певні обряди підготовки померлих до загробного життя. Їхні тіла покривали шаром охри, поряд з ними завадили зброю , предмети домашнього вжитку, прикраси і т. п. Очевидно, в той час вже складалися релігійно-магічні уявлення про те , що померлий продовжує жити , що поряд з реальним світом існує інший світ, де мешкають померлі .Релігійні вірування первісної людини відображені і в творах наскального і печерного живопису , які були виявлені в XIX - XX ст. в Південній Франції і Північної Італії. Більшість стародавніх наскельних малюнків - це сцени полювання, зображення людей і тварин. Аналіз малюнків дозволив вченим зробити висновок , що первісна людина вірив в особливого роду зв'язок між людьми і тваринами, а також у можливість впливати на поведінку тварин за допомогою деяких магічних прийомів. Нарешті, було встановлено, що у первісних людей мало широке поширення шанування різних предметів, які повинні приносити удачу і відводити небезпеку.

Загальна характеристика первісних форм релігії

Говорячи про ранні форми релігії, ми спираємося на опосередковані свідчення археологічних розкопок та спостереження етнографів за сучасними примітивними суспільствами. Так, австрійський етнолог В. Шмідт та його послідовники висунули концепцію прамонотеїзму, згідно з якою всі сучасні релігії беруть свої витоки з так званого "первісного монотеїзму". Але ми можемо створювати лише реконструкції цих релігійних форм, не маючи можливості безпосередньо спостерігати їх.

Дані сучасної археології свідчать, що близько 40 тис. років тому зародилися найпростіші форми вірувань одночасно із завершенням трансформації первісних людей (неандертальців) у людей сучасного типу (homo sapiens). Щоправда, частина учених пов'язує появу первісних вірувань з більш пізнім часом - з добою кроманьйонця - викопного представника "готового" типу людини. Але ми надаємо перевагу першій точці зору.

Однією із найважливіших проблем того часу було визначення сутнісного та символічного значення смерті людини. Про це свідчать розкопані поховання, які несуть в собі залишки ритуалу: поряд з померлим клали прикраси, зброю, предмети домашнього вжитку, рештки їжі. Таким чином покійного готували до "життя" після смерті. Це свідчить про те, що у людей тієї епохи існувала віра в душу, у загробне життя. Поховальні обряди набувають особливого значення як своєрідний зв' язок між буттям живих та померлих. Вважалося, що у разі невиконання живими своїх обов' язків щодо померлих їхні духи можуть занапастити рід або ж "забрати" у небуття своїх одноплемінників.

Існування ранніх релігійних уявлень підтверджують також пам' ятки первісного живопису. Схематичність цих зображень дає підстави говорити про наявність вірувань у надприродні зв' язки між людиною та певними тваринами. Іноді люди були зображені у шкурах тварин, а іноді це були напівтварини-напівлюди. Відтворені на малюнках рухи свідчать про існування комплексу магічних дій, тобто з' являється постать чаклуна як посередника між світом, що сприймається на чуттєвому рівні, та надприродним світом. На підставі цих знахідок ученими був зроблений висновок, що в цей період історії релігія існувала.

Ранньоісторичні форми релігії та родоплемінні культи: фетишизм, тотемізм, табу, магія, анімізм

До ранніх форм релігії належать: магія і фетишизм, тотемізм і анімізм, землеробський культ і шаманізм, які виникли в період формування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому). Цей родоплемінний лад пройшов три основні фази: ранній та пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній фазі відповідала своя форма релігійних уявлень: ранньому матріархату - тотемізм, пізньому - землеробський культ, патріархату - шаманізм. Але всі ці форми вірувань супроводжувалися фетишизмом і магією, анімізмом і аніматизмом.

Встановлено, що у первісних людей дуже поширеним вшанування різних предметів, які відводили небезпеку і приносили удачу. Ця форма релігійних вірувань отримала назву фетишизм (від португ. feitico - амулет, магічна річ, або лат. factitius- магічно майстерний) - це віра в існування надприродних властивостей матеріальних об'єктів. Предмети поклоніння вперше були знайдені португальськими моряками в Західній Африці у XV ст., а потім численні аналоги фетишизму виявлені в релігіях майже всіх народів. Вперше феномен фетишизації описав французький дослідник Шарль де Брюс (1709-1777) у роботі "Культ богівфетишів". Він вважав, що фетиші - це предмети неживої природи, які привертали увагу людини якимись особливими рисами. Об' єктом поклоніння, або фетишем, міг стати будь-який предмет, що вразив уяву людини: каміння дивної форми, шматок дерева, зуб тварини тощо. Цьому предмету приписували не властиві йому функції (здатність лікувати, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні). Так, у давніх германців наймогутнішим фетишем вважалася ялина. Взимку вони приходили до однієї з найвищих у лісі ялин, просили у неї допомоги і заступництва, співали і танцювали навколо неї, вішали на неї подарунки. А члени племені дакота в Північній Америці, коли знаходили камінець, схожий на людське обличчя, пестили його, розфарбовували і називали дідусем, приносили йому подарунки і просили захисту від небезпеки. Звичай поклоніння камінню існував у багатьох племен Північної Азії. Не обійшов він і країни Європи. Але декілька століть тому в Англії та Франції існувала заборона поклонятися камінню, що свідчить про тривале збереження фетишистських вірувань навіть за часів панування в Європі християнської релігії.

Найпізнішим проявом фетишизму стала практика штучного виготовлення фетишів. Новий фетиш створювався завдяки єднанню природних компонентів (кора, листя, коріння) з предметами, що традиційно вважалися чудодійними (шматочки священних дерев, равлики, нарости на деревах, пісок з місця злиття двох річок, хвіст скорпіона тощо). Зрозуміло, що люди уявляли, як механічне з' єднання двох предметів приведе до багаторазового збільшення надприродних якостей тільки-но створеного об'єкта поклоніння.

Своєрідним кульмінаційним моментом фетишистських уявлень в Африці вважається виділення так званого "фетиша фетишів" - загальноприйнятої святині для великих об' єднань племен. Проте відомий дослідник Карл Мейнгоф вважає неправильним називати релігію народів Західної Африки "фетишизмом"; на його думку, її краще називати "демонізмом". Таким чином, з приводу західноафриканського "фетишизму" можна зробити два висновки, що не узгоджуються зі звичним уявленням про нього: по-перше, це порівняно пізня, а не початкова форма релігій народів Африки; по-друге, культ фетишів у цій країні і є переважно культом особистих заступників.

У період європейської колонізації Африки саме фетишистська практика залишалася чи не єдиною можливістю протидіяти європейським колонізаторам і місіонерам. Вона набувала різних форм - створювалися численні таємні товариства, які ставили за мету знайти засоби для протистояння "фетишам" білих. У фетишистський обіг вводилися предмети, запозичені у європейців (вогнепальна зброя, гроші, сірники, замки, порожні пляшки). Дехто з африканців навіть намагався потай охрестити власні фетиші, щоб посилити їх могутність.У пізніших формах релігії фетишизм зберігся у формі поклоніння ідолам - наділеним таємничою силою впливу матеріальним предметам з рисами людини або тварини. У сучасних релігіях він існує у вигляді вшанування священних предметів (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок - у вигляді віри в талісмани та амулети. Талісман, з точки зору марновірних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя (підкови, ладанки, кулони тощо).

Іншою ранньою формою релігійних поглядів можна вважати тотемізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) ot-totem - його рід) - віра у надприродну спорідненість людських колективів (рід, плем' я) з певними видами тварин та рослин (рідше - явищами природи та неживими предметами). Термін тотемізм з'являється у науковій мові на початку XVIII ст. й закріплюється на межі ХIХ-ХХ ст. в працях видатного англійського етнографа Джеймса Фрейзера (1854-1941). Першою фундаментальною роботою з тотемізму стала його книга "Тотемізм і екзогамія", в якій він висунув гіпотезу про виникнення тотемізму з давніх уявлень про природу дітонародження: жінка вагітніє, коли в її утробу проникає дух рослини або тварини. Оскільки в такому випадку дитина є причетною до життя тварини або рослини, ця тварина або рослина наділяється особливим значенням.

На тотемів люди дивилися як на заступників роду і племені, захисників, помічників у розв' язанні всіх конфліктів, вони вважали їх братами і сестрами. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемів. Наприклад, північноамериканські індіанці-оджибве у XVII ст. мали п'ять родових колективів, які носили назву журавля, сома, гагари, ведмедя, куниці. В Австралії наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. європейців дуже дивувала відповідь аборигенів на запитання "хто ти такий?" - "я - кенгуру", або "я - личинка комахи". Так через родовий тотем австралійці підкреслювали свою племінну приналежність.

Спочатку тотемом вважалася тільки справжня тварина, рослина, птах або комаха. Потім стало вистачати його більш-менш реалістичного зображення, кінець-кінцем люди стали задовольнятися будь-яким символом, словом або звуком, яким вони позначали власний тотем. Кожна людина перед сном і під час пробудження промовляла ім' я свого тотема, оскільки гадала, що завдяки його надприродній підтримці з нею нічого поганого не станеться, навпаки, і на полюванні, і в інших справах їй пощастить.

Виникнення тотемізму тісно пов' язане з господарською діяльністю первісної людини - збиральництвом та полюванням. Рослини і тварини, які дали людині можливість існувати, ставали об' єктами поклоніння. На перших етапах розвитку тотемізму таке поклоніння не виключало, а саме давало можливість використання тотемних тварин та рослин у їжу. Тому іноді, щоб виразити ставлення до тотему, первісні люди використовували слова "це наше м' ясо". Пізніше в тотемізм були привнесені елементи соціальних, у першу чергу кровних відносин. Члени родової групи (кровні родичі) стали вірити в те, що родоначальником і заступником їхньої групи є певна тотемна тварина або рослина і що їхні давні предки, які поєднували в собі ознаки людей і тотема, володіли неймовірними здібностями. Це призвело, з одного боку, до посилення культу предків, з іншого - до зміни ставлення до самого тотему, в тому числі до появи заборони на використання його в їжі, за винятком випадків, коли його поїдання мало ритуальний характер і нагадувало про давні норми та правила.

Так, у тотемному культі виникає табу - система заборон на використання в їжі тотемної тварини або завдання їй будь-якої шкоди. Класичною країною, де система табу отримала свій найбільший розвиток, є Полінезія. На думку Дж. Фрейзера, слово "табу" з мови полінезійців перекладається як "помічений" або "особливо виділений". Табу були важливим механізмом регулювання соціальних відносин. Так, статево-вікові табу поділили первісний колектив на шлюбні класи, тим самим виключивши статеві зв' язки між близькими родичами. Харчові табу суворо регулювали характер їжі, яку давали вождю, воїнам, старим, жінкам, дітям. Інші табу покликані були гарантувати недоторканість будинку або вогнища, регулювання правил поховання, заборону спілкування незнайомця з жінкою після її одруження тощо.

Ці табу були дуже суворими. Дослідники наводять такі приклади порушення заборон. Якось один із племінних вождів Нової Зеландії залишив недоїдки від свого обіду, які з' їв один із рядових членів племені. Коли останній здогадався, що використав у їжу харчі вождя (це було заборонено), він упав на землю, став корчитися у конвульсіях і помер. Ці приклади не одиничні. Сам факт усвідомлення порушення табу, що розумілося як щось священне, паралізувало волю порушника, а також і здатність його організму до життєдіяльності.

Тотемні табу надовго пережили сам тотемізм і залишилися у більш розвинутих релігіях у формі відповідних заборон на вживання "нечистих (брудних)" видів їжі. Так, наприклад, у євреїв та мусульман свинина вважається брудним м' ясом і тому не годиться в їжу. Зрозумілого пояснення цьому ніхто не може дати, а те, що це брудна тварина, виглядає непереконливо, адже свиня - дуже перебірлива в їжі.

В умовах розпаду родового устрою первинні тотемні вірування переростають в антропоморфні культи природи, стихій, тварин, де цим об' єктам поклоніння надається вже подібне до людського обличчя. Пізніше елементи тотемізму ввійшли до усіх релігій. Його вплив відчувається в індуїзмі, де багатьох тварин (наприклад, корову, слона, мавпу, змію) вшановують як священних. Пережитки цієї первісної форми релігії можна бачити і в образах кентаврів з грецької олімпійської міфології. Сліди тотемізму чітко помітні і в християнстві. Святий дух і сьогодні зображується у вигляді голуба, а Христос часто зветься "агнцем (ягням) Божим" або символізується рибою. Від обряду ритуального поїдання тотема веде свій початок християнське таїнство причащання: вважається, що під виглядом хліба і вина віруючі поїдають тіло і п' ють кров Христа.

Поряд з тотемізмом і табу визначне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія (від грецьк. mageia - чаклунство, ворожба) - віра в існування надприродних способів впливу на природу або людину, тобто навколишній світ. Між магією та релігією не існує поділу, неможливо протиставляти релігію магії, тому що кожний культ включає магічну практику - молитви, починаючи з первісних і до сучасних релігій. Людина - продукт матерії, і тому він повністю у її владі.

Витоки цієї форми релігійних вірувань повніше описані англійським етнографом Брониславом Маліновським (1884-1942) у його роботі "Магія, наука і релігія". Вивчаючи життя туземців тихоокеанських островів Тробріан, він помітив цікаву закономірність. Виявилося, що туземці використовують магію в землеробстві - у посадці бульбових рослин, але магія не використовується при культивації плодових дерев, які дають стабільний врожай. У риболовстві магічні прийоми практикуються при промислі акул або інших великих та небезпечних риб, при ловлі ж мілкої риби магія вважається зайвою. Майстрування човнів завжди супроводжується магічними обрядами, при спорудженні ж будинків магія не використовується. Ці дослідження дозволили Маліновському зробити висновок, що сфера магії - це діяльність підвищеного ризику. Вона приходить на допомогу, якщо не існує надійного алгоритму досягнення успіху, коли людина не впевнена у своїх силах, якщо нею керує випадковість та невизначеність. Це й змушує її покладатися на допомогу надприродних сил та здійснювати магічні дії.

Відносини, які установилися між людиною та природою, завжди мали подвійний характер: з одного боку, панування всесильної природи над безпомічною людиною, з іншого - вплив на природу, до якого людина прагнула, використовуючи свої недосконалі сили та здібності. Ці прийоми і є магічною практикою.

Імітація засобів полювання повинна сприяти успіху самого полювання. Перш ніж піти на пошуки кенгуру, австралійці ритмічно танцюють навколо малюнка, на якому зображена бажана здобич.

Магія поділяється на шість видів: виробничу, лікувальну, любовну, шкідливу (деструктивну), метеорологічну (магія погоди) та військову. Ця видова класифікація далеко не повна, оскільки в кожному її виді можна виділити багато підвидів. Так, виробнича магія, у свою чергу, мала багато різновидів: мисливська, рибальська, будівельна, землеробська, гончарна, навчальна, спортивна, ковальська тощо.

Іноді також говорять про "чорну", шкідливу, та "білу", позитивну магії.

Шкідлива магія переслідувала мету завдати шкоди надприродними засобами окремій особі або особам. Серед народів Південної півкулі домінували такі прийоми: націлення на ворога загостреною паличкою або кісткою, Північної - "порча" через їжу, напої, одяг тощо. Важливим засобом шкідливої магії є сміття, якщо його таємно закинути на чуже подвір' я.

Одним із різновидів шкідливої магії є віра в "погане око", яким наділялися і окремі тварини (змія, лев, кішка тощо) та люди (косоокі, із впалими темними очима, з насупленими бровами або такими, що зрослися). Є повір'я, що від поганого ока хворіють люди і тварини, корови та кози не дояться, зброя мисливця втрачає свої бойові властивості тощо.

Військова магія близька до шкідливої своїми цілями і завданнями. Різниця полягає лише у тому, що шкідлива - таємна і однобічна, а військова - публічна необхідність подолати активний опір жертви.

Любовна магія мала подвійну спрямованість: викликати потяг або навпаки, знищити його ("приворожити" чи "відворожити", "присушити" чи "відсушити"). Любовну магію слід вважати чи не найдавнішим видом чародійства. Її поява пов'язана з тим, що саме в цій сфері було дуже багато незрозумілого для людини.

Лікувальна магія відрізнялася від інших видів магії виключним різноманіттям обрядів. Зрозуміло, що це - народна медицина. Межу між медициною та магією провести дуже складно: натирання хворого бджолиним воском практикувалося для відлякування духів лісу, хоча й було хорошим зігріваючим засобом.

Виробнича магія - її виникнення зводиться до раціональної господарської діяльності людей, які використовують маскування, переодягання, підманювання тварин, наслідуючи їхні голоси. Давніші форми виробничої магії зафіксовані у наскельних малюнках.

Метеорологічна магія - це єдиний вид магії, який не залежить від людської волі та дій.

Зазвичай магічними прийомами займалися спеціально підготовлені люди - чарівники та шамани, які щиро вірили у свою здатність спілкуватися з духами, передавати їм прохання одноплемінників, впливати на духів або чудодійні сили. Але головне полягало не в тому, що вони самі вірили у свої незвичайні здібності, а в тому, що їм вірив колектив і звертався до них по допомогу в критичні моменти. Тобто чарівники та шамани користувалися особливими почестями і повагою одноплемінників. Отже, чаклунська практика не протилежна релігії, а навпаки, зливається з нею.

Віра в магію збереглася і до наших днів як елемент сучасних релігій (віра в надприродну силу обрядів: молитва, жертвоприношення, очищення, піст) та в самостійній формі (гадання на картах).

У ранньородовому суспільстві поширеними були й анімістичні уявлення. Анімізм (від лат. аnima - душа) - віра в духів та душі як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Детальніший аналіз анімістичних вірувань був описаний англійським антропологом, етнологом та релігієзнавцем Едуардом Тейлором (1832-1917) у роботі "Первісна культура". Він був упевнений, що відправною точкою для анімізму послужили роздуми первісної людини над такими питаннями: у чому полягає різниця між живим та мертвим тілом, причина сну, екстазу, хвороби, смерті, а також переживання трансу і галюцинацій. Але не в змозі правильно пояснити ці складні явища, вона формує поняття про душу, що знаходиться в тілі і залишає його час від часу. Далі формуються більш складні уявлення: про існування душі після смерті тіла, загробний світ тощо.

Потім уявлення про людську душу стали переноситися на навколишній світ. Спочатку люди гадали, що душі можуть мати вигляд птахів, іноді - тварин і рослин. Як видно, тут тісно переплітаються анімістичні і тотемістичні вірування, хоча тотемні образи були необхідні людям не самі по собі, а як вмістилища для духів.

Пізніше виникла віра у переселення душ, з якою можна зустрітися у багатьох релігіях, особливо індуїзмі. Ще пізніше люди стали одухотворювати й неживі явища - каміння, гори, ріки й озера, сонце та зірки. Це було необхідно, по-перше, для того, щоб пояснити причину всіх природних явищ цілком задовільним способом, по-друге - приписати духам все добре та погане, що траплялося протягом всього життя. Безпосередньою ж причиною появи таких анімістичних поглядів може бути і своєрідне тлумачення первісними людьми цілої низки акустичних та оптичних явищ: еха, шумів, тіней тощо. Вони уявлялися їм свідченням не тільки існування людської душі, а й подібних нетілесних двійників майже усього, що існує в світі. Це вже стадія пізнього анімізму, або демонізму, що веде до появи віри в Бога, ангелів, сатану, русалок, гномів, фей, німф, водяних, безсмертні душі тощо. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди, спіритизм (можливість спілкування з душами померлих за допомогою різних пристосувань).

релігія тотемізм магія анімізм

Висновки

Усі релігії Стародавнього світу пройшли через стадії ранніх релігій (фетишизму, магії, анімізму, культу предків) та зберегли зв'язок з ними і в пізніші періоди свого розвитку. При цьому у різних релігіях цей зв'язок мав різний, специфічний для даного народу і культури характер. Наприклад, для Давнього Єгипту більш характерний зв'язок з тотемізмом, що виражався у зооморфізмі, уявленні богів напівлюдьми-напівтваринами; у східних слов'ян тотемізм і анімізм проявилися в одухотворенні сил природи.

Для усіх релігій Стародавнього світу характерним є язичництво. Саме поняття „язичництво” багатозначне. У християн язичниками називали всіх нехристів. Слово „язичництво” походить від церковно-слов'янського слова „языцы”, тобто народи, іноземці. В сучасній науці язичництвом називають комплекс релігійних обрядів, вірувань, уявлень, що передували виникненню світових релігій (буддизм, християнство, іслам) і стали їх основою. Часто язичницькими називають релігії, в яких присутній політеїзм (багатобожжя) і поклоніння природним стихіям.

На відміну від ранніх релігій, що виникли на початку існування людства та існують донині в тій чи іншій формі, релігії Стародавнього світу зникли і не існують сьогодні, зберігаючись лише як міфи, казки, перекази, легенди, тобто в культурно-філологічній формі. Виключення становить в деякій мірі релігія стародавніх слов'ян, яка збереглася до сьогоднішнього дня у вигляді свят, забобонів, прикмет, гадань тощо.

Список літератури

1. Іванченко М. Г. Дивосвіт прадавніх слов'ян: Наук.-популярний нарис. - К., 1991.

2. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Істор.-релігійна монографія. -- К.,1991.

3. Костомаров М. І. Слов'янська міфологія. -- К.,

4. Токарев С. А. Ранние формы религии. -- М., 1990.

5. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. -- М., 1986.

Размещено на Allbest.ru