Християнська антропологія Іоаникія Галятовського: філософсько-релігієзнавчий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СОЛОМАХА ІРИНА ГРИГОРІВНА

УДК 215:82:1

ХРИСТИЯНСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ ІОАНИКІЯ ГАЛЯТОВСЬКОГО:

ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ

спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ-2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціальної педагогіки психолого-педагогічного факультету Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка

галятовський ідеал православний антропологічний

Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент

БОГАЧЕВСЬКА Ірина Вікторівна, Український державний університет фінансів і міжнародної торгівлі, проректор з науково-педагогічної роботи.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

ГОРБАЧЕНКО Тетяна Григорівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, провідний науковий співробітник філософського факультету;

Кандидат філософських наук, доцент

ТИТАРЕНКО Олексій Русланович,

Національна академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри політичної аналітики та прогнозування;

Захист відбудеться 29 травня 2008 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університета імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано “28” квітня 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Г. Конотоп

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Процес формування української нації в сучасному періоді характеризується зростанням національної самосвідомості, підвищеним інтересом до національної історії, джерел духовної культури та релігійності, а саме української православної традиції. Це спонукає до ґрунтовного вивчення християнської антропології в системі духовної спадщини українства, яка належить до православної релігійної спадщини другої половині XVII ст.

Аналіз релігійної антропології спадщини І. Галятовського та його провідної ідеї - пошуку людиною правди та шляхів створення «правдивого суспільства», набуває актуальності як важливий чинник поєднання екзистенційних поривань сучасної людини з духовністю, що представлений в українській традиції .

В умовах філософського, політичного, релігійного та культурного плюралізму, притаманного сучасному українському суспільству, розуміння змісту, цінності та функцій поняття «правди» зростає. Саме в сучасній ситуації оздоровлення суспільства актуальними є спроби запропонувати певні рішення, що пов'язані з функціонуванням у суспільній свідомості понять «правда», «істина» та «справедливість». Сучасні українські дослідники намагаються вирішити цю проблему. І вітчизняна філософсько-релігійна думка має потужну традицію осягнення феномену «правдивого життя» в контексті православного світобачення. Ця традиція сягає своїм корінням творчості мислителів доби Київської Русі й досягає розквіту в другій половині XVII - на початку XVIII ст. у Чернігівському релігійному колі, видатним представником якого був І. Галятовський.

Християнські антропологічні ідеї, які розроблялися в українській релігійній думці ХVІІ-ХVІІІ ст., залишаються майже невідомими вітчизняній та світовій науковій спільноті. Багаторічне нехтування спадщиною І. Галятовського, пов'язане спочатку з імперською ідеологією російського православ'я, а потім з атеїстичною заангажованістю радянської науки, має бути змінено ретельним вивченням праць самобутнього вітчизняного християнського мислителя. У цьому контексті тема дисертаційного дослідження набуває додаткової актуальності.

Введення в науковий обіг сучасного українського релігієзнавства антропологічних ідей І. Галятовського дозволить внести певний доробок до розвитку вітчизняної релігієзнавчої науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в межах науково-дослідницької програми психолого-педагогічного факультету Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка як розділ наукових досліджень з теми «Історія філософії освіти на Лівобережній Україні (ХVІІ - початок ХХ ст.)» за держзамовленням, державний реєстраційний № 0100У006661.

Мета і завдання дисертації. Головною метою дисертаційного дослідження є проведення комплексного філософсько-релігієзнавчого аналізу християнської антропології І. Галятовського, зокрема його вчення про людину як шукача правди в контексті розвитку вітчизняної православної традиції в Чернігівському філософсько-релігійному колі другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст.

Реалізація цієї мети включає вирішення таких завдань:

з'ясування ідейних джерел формування християнських антропологічних поглядів І. Галятовського;

дослідження співвідношення понять «правда» та «істина» в православній антропології І. Галятовського;

аналіз уявлень І. Галятовського про ідеал православної людини;

вивчення християнських антропологічних поглядів І. Галятовського на особливості формування правдивої людини в українському суспільстві, специфіки осмислення правдивості як реалізації здібностей людини;

аналіз еволюції поглядів на людину як шукача правди у християнській антропології І. Галятовського.

Об'єктом дослідження дисертації є антропологічний зміст релігійно-філософської думки Україні другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст.

Предметом дослідження є християнська антропологія І. Галятовського.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження має міждисциплінарний характер і виконано на стику релігієзнавства, історії української філософії та філософської антропології. Специфіка предмету дослідження обумовила його комплексний характер і визначила використання як загальних, так і специфічних дослідницьких методів.

Підхід автора до досліджуваної проблеми визначає сучасна філософсько-релігієзнавча парадигма, дослідницькі принципи якої розроблено у фундаментальних працях провідних вітчизняних релігієзнавців, а саме: - В. Бондаренка, І. Богачевської, Л. Виговського, Т. Горбаченко, А. Колодного, Л. Кондратика, Л. Конотоп, П. Кралюка, В. Лубського, І. Мозгового, О. Предко, М. Рибачука, О. Сагана, П. Сауха, Л. Филипович, П. Яроцького. Дослідження виконано з дотриманням принципів історизму, об'єктивності, світоглядного плюралізму, системності, толерантності, позаконфесійності, світськості як базових підходів вітчизняної релігієзнавчої науки. Введення в релігієзнавчий обіг антропологічного доробку українського православного богослова-полеміста другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. зумовило звернення до історико-філософської та історіографічної методології, зокрема до вчення про філософську культуру (В. Горський, В. Іванов, О. Яценко); концепції історико-філософської синтези (В. Литвинов, В. Лісовий, В. Нічик, Я. Стратій); персонально-хронологічного аналізу (І. Огородник, В. Огородник, М. Русин); концепцій національного характеру й українського менталітету (П. Гнатенко, М. Попович); вчення про архетипи національної культури та філософії (П. Кононенко, С. Кримський, В. Шевченко); вчення про екзистенціальний підхід до історії філософії (А. Бичко, І. Бичко, С. Грабовський, А. Макаров). В процесі аналізу полемічних та проповідницьких текстів І. Галятовського використовувався семантико-герменевтичний аналіз (Г. Заїченко, В. Пронякін), а також релігієзнавчий аналіз християнської наративної традиції (І. Богачевська) та релігієзнавчий аналіз першоджерел стародруків, що спирається на методологію, яка розроблена Т. Горбаченко.

У процесі дослідження застосовувався комплекс як теоретичних, так і емпіричних методів. Використано методи аналогії (порівняння конфесійних проповідницько-полемічних традицій); компаративного аналізу (дослідження православно-християнських та філософських антропологічних систем ХVІІ-ХVІІІ ст.); синтези (формування концепції «правди» та «правдивого життя»); індивідуалізації (виокремлення структурних елементів вітчизняної християнської антропологічної традицій та концептів, що її репрезентують) і узагальнення (висвітлення ролі І. Галятовського у формуванні української православної антропології). Серед емпіричних методів застосовується джерелознавчий (дослідження фольклорно-етнографічного матеріалу, богословських, агіографічних, проповідницько-полемічних творів). Провідними виступають структурний та функціональний методи дослідження (аналіз антропологічних уявлень І. Галятовського як структурованого вчення, елементи якого мають певне функціональне навантаження), текстологічний аналіз риторичної спадщини І. Галятовського, а також герменевтичний аналіз богословських творів мислителя.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше розглядається антропологічна спадщина І. Галятовського, викладена в комплексі проаналізованих у дисертації богословських та проповідницьких творів видатного представника Чернігівського філософсько-літературного кола другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. Стрижневою проблемою християнської антропологічної спадщини І. Галятовського постає вчення про православну людину як шукача правди та ідеалу правдивого життя, яке розумілося мислителем як життя за законами християнської моралі задля служіння «православному народові й Батьківщині».

Філософсько-релігієзнавче дослідження спадщини І. Галятовського дало автору можливість сформулювати наступні теоретичні положення, які мають наукову новизну й виносяться на захист:

виокремлено три ідейних джерела, на основі яких формувалися погляди на людину І. Галятовського: фольклорно-міфологічні дохристиянські уявлення русичів (національно-міфологічні концепти правди); філософські вчення, зокрема києворуська традиція книжників; антична філософія (стоїцизм) та твори західноєвропейської схоластичної філософії: християнська антропологія, яка включає чотири досить суперечливих підходи: августиніанство (психологізм і дуалізм антропологічних уявлень); східна патристика й ісихазм (ідеал аскези й святості, обожнення певних рис людської особистості); католицька традиція (схоластичні прийоми аргументації томізму); єретичні гностичні вчення аріано-социніанського плану (ідея відсутності правди на землі й майбутнього тисячолітнього царства правди та справедливості);

доведено, що в творах І. Галятовського поняття «істина» та «правда» співвідносяться як «ідеал пізнання» й «ідеал поведінки», причому поняття «правди» є феноменом зв'язку істини (як атрибуту Бога) з життям людини, втіленням істини в людські долі, а вчення про «пошук людиною правди» виступає ідеальною моделлю життєустрою православних українців;

з'ясовано, що ідеалом православної людини в християнській антропології І. Галятовського постає патріот своєї Батьківщини, який знайшов у житті свою «правду»: власним життям і вчинками на благо людей стверджувати в Україні Божественну істину православ'я;

виявлено, що специфіка інтерпретації І. Галятовським правдивої особистості, умов її становлення полягає в протиставленні «недохрещеної» людини, потомка «старого Адама», душа якого мертва, дії спрямовані на задоволення «темних», егоїстичних інтересів, людині універсальній, яка має в собі всі доброчинні властивості і якості людства, і в повноті цих властивостей наближується до «нового Адама», яким для християн є Христос.

Переважна більшість людей може «перехреститися» шляхом освіти й служіння Батьківщині як «Церкві»;

простежено еволюцію поглядів на людину як шукача правди у філософії І. Галятовського, що визначається контекстом розвитку антропологічних уявлень Чернігівського філософсько-літературного кола і має всі специфічні риси українського барокового антропологізму.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів:

Результати дослідження дозволяють повніше осягнути розвиток вітчизняної християнської антропології в Чернігівському філософсько-літературному колі другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. Висновки дослідження можуть бути застосовані при вивченні інших персоналій цього періоду вітчизняної філософії, а також сприяти постановці нових релігієзнавчих проблем з християнської антропології .

Результати дисертаційного дослідження використано у лекціях з філософії в Чернігівському державному інституті економіки і управління; у Чернігівському державному педагогічному університеті ім. Т. Г. Шевченка а також при розробці курсів «Основні проблеми української філософії», «Філософія освіти» та нормативного курсу з філософії та соціальної філософії. Актуальним є застосування висновків в спецкурсах з української культури, релігієзнавства, історії християнства, філософської антропології, риторики тощо. Матеріалами дисертації можуть користуватися при аналізі світоглядно-філософських основ соціокультурного та політичного процесу в Україні політики, державні службовці.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійної дослідницької роботи автора. Наукові результати і висновки отримані автором особисто, без співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на міжнародних, всеукраїнських та міжвідомчих наукових конференціях: на міжвідомчому філософському семінарі «Філософська антропологія і соціокультурні процеси на Гетьманщині» (Чернігів, 1999); Міжнародних Бердяєвських читаннях, які були присвячені 125-річчю з дня народження М. Бердяєва (Київ, 1999); міжвузівському науковому семінарі «Історія і філософія освіти Чернігово-Сіверщини ХVІІ-ХVІІІ ст.» (Чернігів, 1999); міжвідомчому історико-філософському семінар «Людина в контексті вибору» (Чернігів, 1999); ІХ Сковородинські читаннях (Переяслав-Хмельницький, 1999); міжвідомчих наукових читаннях «Чернігівські ієрархи ХVІІ-ХVІІІ ст. та їх вклад у розвиток національної культури» (Чернігів, 1999); ІІ Міжвузівському культурологічному семінарі «Некласична філософія моралі, мистецтва і культури» (Чернігів, 2002); ІІІ Міжвузівському культурологічному семінарі «Некласична філософія моралі, мистецтва і культури» (Чернігів, 2003); ХІІ Науково-практичній конференції «Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні» (Київ, 2003); Міжнародних синергетичних читаннях пам'яті І. Прігожина» (Київ, 2003); міжвузівському науковому семінарі «Філософія освіти і педагогіки К. Ушинського» (Чернігів, 2004); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія І. Канта і сучасність» (Дніпропетровськ, 2004), Міжнародній науково-практичній конференції «Духовна спадщина Лівобережної України: соціально-філософський зміст природи суспільства, релігії та освіти» (Київ, 2007), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Лівобережна Україна у всеукраїнському філософсько-культурному вимірі» (пам'яті Володимира Шевченка) (Чернігів, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми соціальної педагогіки: теорія і практика» (Чернігів, 2007), а також у формі виступів на методологічних семінарах кафедри філософії та культурології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка.

Структура і обсяг дисертації зумовлені логікою, яка ввипливає з поставленої мети і головних завдань. Дисертація складається із вступу, трьох роздiлiв, висновків i списку використаної літератури. У першому розділі дисертації розглядається джерельна база і стан розробки теми в науковій літературі, а також методи дослідження. Другий розділ дисертації аналізує конфесійний та історико-культурний контекст творчості І. Галятовського, джерела формування його християнської антропології, вчення про людину українських релігійних мислителів другої половини XVII ст. У третьому розділі дисертаційного дослідження розглядається ідея правди як стрижень релігійно-полемічних творів І. Галятовського, аналізується ідеал православної людини у вченні мислителя, шляхи і способи досягнення ідеалу правдивого життя, які він виокремлює у власних антропологічних міркуваннях. У висновках підводяться підсумки дослідження.

Зміст роботи подається на 186 сторінках, список літератури включає 221 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, розкрита наукова новизна дисертації, теоретична і практична значимість, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі дисертації: «Спадщина І. Галятовського як об'єкт філософсько-релігієзнавчих досліджень» розглядається джерельна база і стан розробки теми в науковій літературі, визначається місце дослідження в українській філософсько-релігієзнавчій науці, з'ясовуються головні принципи дослідження релігійно-філософської спадщини архімандрита І. Галятовського як представника Чернігівського філософсько-літературного кола доби українського козацького бароко, викладається методика аналізу його християнських антропологічних поглядів.

У підрозділі 1.1: «Джерельна база і стан розробки теми в науковій літературі» виокремлено три групи джерел дисертаційного дослідження:

праці самого І. Галятовського та його найближчого творчого оточення (І. Гізель, Л. Баранович, А. Радивіловський тощо);

богословські праці представників православних та католицьких Церков, що присвячені аналізу та оцінці доробку І. Галятовського з конфесійних точок зору;

наукові (дорадянські, радянські та сучасні українські) дослідження творчої спадщини І. Галятовського, Чернігівського кола книжників та доби бароко в Україні в цілому.

Аналіз стану розробки теми в кожній з означених груп джерел дає підстави для висновку, що релігійно-філософська спадщина І. Галятовського в цілому та його релігійно-антропологічне вчення зокрема, попри значний науковий інтерес до національної релігійно-філософської традиції, досліджена недостатньо в сучасній науковій літературі.

В межах православно-богословської традиції ставлення до творів І. Галятовського обумовлено традицією досить тривалого негативного ставлення конфесійних дослідників РПЦ, УПЦ МП до українського православ'я та його проповідницько-полемічної традиції як до схоластичної спадщини католицизму. Це призвело свого часу до заборони в Росії творів І. Галятовського і, навіть, до їх знищення. В останні роки УПЦ КП почала повернення віруючим богословсько-проповідницької спадщини видатного українського полеміста доби бароко.

У сучасному вітчизняному релігієзнавстві (І. Богачевська, А. Жаловага) й історії філософії зроблена спроба осягнути діяльність І. Галятовського як літератора та проповідника, але майже не вивчений його доробок в антропологічному аспекті. Праць, що аналізують філософські погляди І. Галятовського, недостатньо (В. Шевченко, С. Мащенко, О. Чорний). Інші дослідження мають або довідковий характер (І. Огородник, В. Огородник, М. Русин), або історико-літературний зміст (А. Макаров, В. Шевчук та інші), або досліджують педагогічні ідеї І. Галятовського (Г. Панчук). Причому погляди І. Галятовського на людину, яка шукає правду, у загальних рисах розглянуті лише в історико-філософських публікаціях В.Шевченка.

Отже, виявлено суперечність між місцем вчення І.Галятовського про православну людину як шукача правди в суспільно-релігійному житті України другої половини ХVІІ ст. і сучасним філософсько-релігієзнавчим та історико-філософським розумінням значення І.Галятовського в національному філософському процесі. Вирішенню цієї суперечності підпорядковувалися принципи й дослідницькі методи дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.2: «Методи та дисертаційного дослідження» запропоновано логічну схему аналізу текстів мислителя, визначено рівень узагальнення, який запобігає безпідставному ототожненню богословських і філософських поглядів І. Галятовського, адже його чисельні філософські міркування про людину сформульовані на основі використання християнської символіки в бароковій манері православного українського проповідництва другої половини ХVII cт.

В якості критерія порівняння поглядів на людину І. Галятовського з подібними поглядами його попередників та західноєвропейських філософів ХVII cт. було взято канонічне (біблійне) християнське вчення про людини, адже антропологічні концепції мислителя, попри свою самобутність, чітко корелюються з православною антропологією.

Проблема розуміння православної філософської культури українського суспільства другої половини ХVІІ ст. із позицій українського суспільства початку ХХІ ст. розв'язувалася через підкреслення специфічних рис, що властиві сучасній українській філософії в її антропологічній спрямованості. Можливість такого порівняння забезпечило також запропоноване автором виділення пошуку правди і критеріїв «правдивого життя» в якості магістральної ідеї, яка пронизує не лише православне антропологічне вчення І. Галятовського, а, в певному смислі, може розглядатися як архетипова для національної антропологічної думки.

У другому розділі дисертації: «Антропологічні уявлення І. Галятовського в контексті релігійно-філософської думки ХVII ст.» наведено огляд соціально-історичного та філософсько-культурного контексту творчості І. Галятовського, а також тієї релігійної ситуації у якій формувались його погляди. Поєднання філософських, соціальних, інших чинників із яких народилася національна духовна традиція, увібрала у себе найрізноманітніші етнокультурні надбання різних народів, релігійних та духовних традицій, побутових та морально-етнічних настанов.

У підрозділі 2.1: «Соціально-історичний та філософсько-культурний контекст творчості І. Галятовського» розглянуто конфесійно-релігійну складову суперечливого та напруженого державотворчого і культуротворчого процесу формування української нації в ХVII ст., на тлі якого відбувалося становлення особистості І. Галятовського і його світорозуміння, яке втілилося в православному антропологічному вченні барокового типу.

Виокремлено специфічні риси українського бароко, наявні в творах І. Галятовського як комплекс історичних, соціально-політичних, релігійних особливостей. З'ясовано, що національна своєрідність українського бароко виявилася найбільше в межах християнського світогляду східного православного обряду. Саме стилістичні риси козацького бароко яскраво простежуються в проповідях, полемічних творах, прозі, поезії та драматургії подвижників Чернігівського кола та І. Галятовського як його видатного представника. Кожному з відомих нам богословських і проповідницько-полемічних творів І. Галятовського, в тій чи іншій мірі, притаманні зазначені барокові риси. Без їх врахування як єдиноможливих стилістичних канонів писемності доби неможливе адекватне тлумачення релігійно-етичних уявлень І. Галятовського.

Основою запропонованого в дисертації уявлення про бароко покладена думка про те, що дослідження культурних епох і «великих стилів» завжди, в остаточному підсумку, спрямовано на збагнення сутності створених ними вчень про людину. У розмаїтті філософських систем, художніх стилів і напрямків відбиті різні в типологічному й історичному змістах моделі людини. Вони породжені певною конкретно-історичною дійсністю і є її опосередкованим відображенням. Ці вчення і погляди, у свою чергу, незмінно виявляються «центром перспективи», більше того - «центром конструювання» культурного космосу доби (П. Тейяр де Шарден).

У підрозділі 2.2: «Джерела формування поняття «правди» у творчості І. Галятовського» розкриваються головні поняття православно-антропологічних творів І. Галятовського. Розкривається зміст таких понять, як «правда», «істина» та «справедливість», проаналізовано їх семантичне наповнення та специфіка вживання в українському мовно-смисловому контексті часів І. Галятовського і в сьогоденні. Підкреслюється, що «правда» - це поняття, яке містить основні риси світобачення та світовідчуття етносу, що зумовлює його національно-культурну й історичну специфіку. «Доброта», «правда», «справедливість» - ґрунтовні поняття української самосвідомості, її уявлень про світ і місце людини в ньому. Отже, в антропологічному контексті, проблема правди набагато складніша й ширша за змістовним наповненням і функціонуванням у суспільстві, ніж проблема істини. Розглянуто розходження між розумінням «правди» й «істини», наявні в повсякденному житті українців з часів І. Галятовського до тепер.

Аналіз розуміння правди в українській фольклорно-міфологічній традиції, усвідомлення дохристиянського тлумачення правди за матеріалами «Велесової книги» дозволили простежити національний характер поняття «правди» та «істини», які, разом з християнською антропологією, є базовими для православних мислителів барокового періоду української культури і яскраво виявляються в поглядах І. Галятовського й представників Чернігівського кола.

Українська думка починається з антропології. Давньоруська міфологія перейшла в християнську релігію, яка містила в собі й генетично, і концептуально етику, історію, антропологію, філософію. Світоглядною формою тут була релігія, основним змістом - людина, а в людині - моральність, контекстом же їх сумісного буття постала історія людства. Через Бога людина пізнає себе, бо для неї завжди найбільш цікаве й суттєве - це вона сама, а Бог - дзеркало, у якому людина пізнає саму себе. Ця особливість української філософії визначалася прийняттям християнства з Візантії і за певною мірою, впливом антропологічного вчення ісихастів.

Основою антропологічних поглядів І. Галятовського постає християнська антропологія в її біблійному розумінні. Але його самобутні уявлення про людину ширші. Аналіз тлумачення поняття «правди» в давньоруських християнських джерелах, стислий огляд базових для католицької антропології концепцій людини Августина Аврелія та Фоми Аквиньского, з'ясування розуміння правди в колі вчителів та сподвижників І. Галятовського є свідченням про наявності інших джерел антропологічних уявлень І. Галятовського.

У підрозділі 2.3: «Антропологічні уявлення українських мислителів XVII ст.» проаналізовано генетичний зв'язок вчення про правду й правдиве життя І. Галятовського з українською православною антропологічною традицією, започаткованою в добу Київської Русі, яка продовжувалася у філософії К.Транквіліона-Ставровецького та Чернігівського науково-мистецького гуртка другої половини XVII - початку XVIII ст., в контексті релігійно-філософських тенденцій, закладених Петром Могилою.

У Західній Європі світоглядні принципи культури бароко розглядають Б. Спіноза, Б. Паскаль та інші філософи. Аналіз праць професорів Києво-Могилянської академії ХVII-ХVIIІ ст. переконливо свідчить про значну автономність поглядів на людину як шукача правди у доробку П. Могили, І. Гізеля, І. Галятовського, Л. Барановича та інших мислителів України цього періоду. Центральним об'єктом їх досліджень є особа, яка втілює ідеал, який є реально досяжним у земному житті, тема правди й правдивого життя постає філософсько-антропологічною і морально-етичною проблемою.

Центральним об'єктом барочної філософії й мистецтва була «героїчна особистість». Але тому що, на думку києво-могилянців, людська душа складається із трьох частин - «тваринної, людської й Божественної», і ця розгалуженість душі прирікає людину на нескінченні поривання, сумніви й роздуми, то життєвим призначенням «героїчної особистості» є досягнення розумного компромісу між забаганками кожної із трьох складових душі. Кожний вільний обирати, що йому ближче: чи то здоров'я й силу, чи то вшанування й багатство, чи то духовні чесноти й вище благо - шлях до Бога, але важливо прагнути до рівноваги цих трьох елементів. Головне - завжди переборювати пристрасті й афекти, адже щира чеснота - у золотій середині, й саме її пошуки примушують людину вступати в конфлікт із собою, породжують внутрішній дискомфорт і роздвоєність.

Розгляд проблеми людини пов'язувався з розмежуванням духовного та тілесного начал. Якщо до 30-х років XVII ст. фіксується домінування в працях православних полемістів піднесення духовної частини людини -- «внутрішньої філософії», «внутрішньої мудрості», «духовного розуму», то пізніше орієнтація перейшла на «зовнішню філософію» та «зовнішню мудрість», свободу волі, що було пов'язано з впливом гуманістичних ідей. Одним із найскладніших питань стало узгодження Божественної етичної поведінки людини з ідеєю самовизначення особи.

У третьому розділі дисертації: «Вчення про правду у християнській антропології І. Галятовського» аналізується самобутня православна релігійно-філософська антропологічне вчення І. Галятовського, який фактично започаткував аналіз феномену правди й правдивого життя в Україні ХVІІ ст.

У підрозділі 3.1: «Пошук справедливого світоустрою як стрижень релігійно-полемічних творів І. Галятовського» доводить, що «правда» для мислителя - поняття не логічне, а життєво-практичне, екзистенціальне, пов'язане з поняттям «справедливості». Тому воно співмірно з усім світоустроєм, який для І. Галятовського, є тотожним поняттю «Бог». Безумовно, повна правда - істина - атрибут Бога.

Простежено два тлумачення поняття справедливості у творах І. Галятовського. Справедливість як одна з чотирьох кардинальних доброчинностей пов'язана з ідеєю співмірності благ і злиднів цього життя з доброчинністю й порядністю конкретної людини і ґрунтується на понятті рівності. Проте більш глибокий смисл справедливості розкривається через поняття «правди». Справедливість, при цьому, розуміється як «життя по правді». Правда ж розуміється як вищий, зразковий порядок буття й людських стосунків. Ідея правди виражає суто моральний зміст. Саме в аспекті пошуку правди справедливість вважається найважливішою етичною доброчинністю.

Справедливість ґрунтується у І. Галятовського не на ідеї рівності, а на ідеї ієрархії, адже ієрархічна світобудова є базовим принципом християнського світогляду. Проте принцип ієрархії передбачає підпорядкування вищій правді. Люди є рівними в праві на співучасть у служінні правді Божій. Джерелом служіння правді в людині є не розум, а вірувально-моральне «одкровення» людського серця.

Аналізується біблійне розуміння поняття «правда-справедливість», адже в «Ключі розумєнія» І. Галятовського прослідковується як старозавітне, так і новозавітне тлумачення правди. І. Галятовський усвідомлює парадоксальність християнського тлумачення правди порівняно з іудейською правдою, яка ним жорстоко критикується. Біблійне вчення про правду в інтерпретації І. Галятовського виявляється двоаспектним. Людина повинна «творити правду», адже суд Божий здійснюється протягом історії. З іншого боку, в перспективі задуму спасіння, людина розуміє, що не може оволодіти цією правдою через власні вчинки, але одержує її як дар благодаті.

У кожному з полемічних творів І. Галятовського правда розглядається в конкретному аспекті, адже правда в інтерпретації І. Галятовського виявляється складним багаторівневим поняттям, яке поєднує в собі вищу Божественну правду (тринітарну істину християнського Бога); істину науки й людського знання про світ і людину; і правду як соціальну справедливість (народну правду). І. Галятовський один з небагатьох мислителів того часу, хто спромігся осягнути неоднозначність поняття «правди». І. Галятовський виділяє в українській традиції світобачення правду-істину та правду-справедливість. Перша фіксує істини повсякденного буття і має ті переваги перед іншими істинами, що говорить про саме життя, а не про щось аналітично вичленоване з нього. Правда-справедливість не задовольняється «об'єктивним» ставленням до світу, дає йому оцінку, оцінює міру його справедливості.

Особливість погляду на правду І. Галятовського полягає в тому, що він намагається обійти розбіжності між біблійним розумінням правди, як віри в Божественну істину, і розумінням правди в житті українського народу, як істини людського буття, що має екзистенційний характер.

У підрозділі 3.2: «Ідеал християнської людини у вченні І. Галятовського» зазначено, що людський ідеал та шляхи його досягнення реконструюються з текстів проповідей І. Галятовського. В оповідях, полемічних трактатах та передмовах-присвятах можновладцям І. Галятовський вміщує безліч фактів, що демонструють гідні наслідування й прославляння вчинки людей, у тому числі й дії громадянські, патріотичні. У своїх казаннях (проповідях) він постійно апелює до ідеалу правдивої православної людини та ідеалу правдивого суспільного устрою, що мають запанувати в Україні. Отже, особливістю релігійних поглядів І. Галятовського є практична спрямованість. І. Галятовський демонструє глибоке володіння реаліями суспільно-політичного життя та побуту співвітчизників. Однак професійна діяльність душпастира потребувала буденні проблеми пересічної людини переосмислювати в доктринальному контексті православ'я. Адже актуальні мотиви суспільного служіння Церкви, міжконфесійних змагань тощо поступаються пріоритетом фундаментальним проблемам духовного життя особистості, співмірюваного з євангельським ідеалом і досвідом праведників.

Зразком правдивого життя для І. Галятовського постає природа як розгорнута алегорія людини до гріхопадіння. Людина - частина природи, вінець творіння, вищий її щабель. Душа і тіло людини нерозривні і невіддільні, вони у своїй єдності можуть досягнути вищого ґатунку правди і осягнути все розмаїття істин. Щодо моральних норм, то вони не існують вічно і не даються Богом, а формуються в процесі розвитку людства.

Проблема формування людини правдивої ставиться й розглядається І. Галятовським як поява «нового Адама». Ідея «нового Адама» постає бароковою біблійною метафорою історичного поступу України від Руїни до незалежної держави, яка повинна будуватися на засадах Божої правди. Ідея «нового Адама» або ідеалу істинної людини, що розроблялася й іншими Чернігівськими мислителями, потрібна була Україні ХVІІ ст., бо тут діяв ще «древній Адам» - джерело розбрату, воєн, поневолень. Якщо біди людини - в її природі, тоді слід її змінити, тобто воскресити людину як «нового Адама». Ідеал «нового Адама», який знає як знайти правду й істину, набуває функції раціонально-символічної конструкції, що виконувала у роз'єднаній Україні роль методу раціонального й морально-естетичного обґрунтування національної єдності. Причому «древній Адам» поставав як конкретна правляча верхівка, яка своєю метою вбачала нагромадження земель, багатств, предметів розкоші за рахунок зиску селян, міщан, козацьких низів.

Отже, специфіка інтерпретації І. Галятовським правдивої людини, умов її становлення полягає в протиставленні «недохрещеної людини», потомка «старого Адама» язичницьких часів, душа якого спрямована на задоволення «темних», егоїстичних інтересів, універсальній православній людині, яка має в собі всі доброчинні властивості й якості людства, і в їх повноті наближається до «нового Адама», яким для християн є Христос.

У підрозділі 3.3: «Шляхи і способи досягнення ідеалу правдивого життя» розглядаються ті принципи І.Галятовського, які б допомогли людині віднайти істинний шлях до щастя.

Проте чернігівські мислителі вважали, що «воскресити» нову людину в Україні не так просто. Для цього треба пройти певний «шлях», а це можливо лише тоді, коли кожна людина усвідомить себе вільною від природи і відповідальною за свої вчинки. Нормативна сторона правдивого життя задається текстом Біблії, творами Отців Церкви, взірцем праведного життя, яке характерне для праведників взагалі і ченців зокрема. Проте людина не може бути замкненим у собі аскетом. Вона мусить мати «відкриту душу» і «чисте серце», жити за правдою та відчуттям істини, що водночас буде й свідченням «сокровенного» для тих, хто не знає істини воскресіння, котра має об'єднати всіх у громадській дії на благо України.

І. Галятовський припускав можливість різних способів формування в православному українському суспільстві правдивої людини, особистісного «преображення» за взірцем «нового Адама», аж до чернечого аскетизму. Проте чернечу аскезу архімандрит Єлецького монастиря не пропагував. Він вважав, що чернецтво - це шлях небагатьох покликаних на те людей, а переважна більшість православних людей може «перехреститися» шляхом освіти й служіння Батьківщині як «Церкві». Ідеалом для І. Галятовського-проповідника постає барокова аскетичність пуританського ґатунку - сувора, але благородна й мудра в головній інтенції: найпрекрасніше в людині - розуміння свого духовного призначення, відтак - свідоме заперечення в собі егоїзму, тваринної пожадливості, боротьба з власними стихійними пристрастями. Його проповіді просякнуті духом своєрідного «світського чернецтва», з яким пов'язаний принцип «убозтва», під яким розумілося не матеріальне зубожіння нації, а самообмеження, заперечення надмірного особистого майнового збагачення.

Особливе місце у своїх працях відводить І. Галятовський возвеличенню одного з принципів громадянського гуманізму - патріотизму, любові до Батьківщини як вищої правди. Правдивий світопорядок постає єдиною надійною умовою нормального буття Гетьманщини. І. Галятовський визнавав два раціонально упорядковуючих суспільних начала, які пропагують та захищають правду як грунт життя українства: державу і православну церкву. Він робить висновки, що церковні діячі, як громадяни, повинні визнавати державну владу, але як «учителі народу», котрі задають зразки моральності, вони вищі ніж державна влада. Духовенство - «чистить душі» людей, у тому числі і царів, надаючи їм можливість відшукати свою правду.

І. Галятовський був одним із перших в Україні мислителів православного спрямування, які не лише вдавалися до міркувань політико-правового змісту, а й підходили до самої ідеї української держави в теоретичному вираженні.

У Висновках підсумовуються результати дослідження, у якому вперше в релігієзнавчий обіг вводиться об'єднаний антропологічною проблематикою комплекс богословських та проповідницько-полемічних творів видатного представника Чернігівського релігійно-філософського кола другої половині XVII ст.

Виявлено суперечність між місцем християнського антропологічного вчення І.Галятовського про людину як шукача правди в суспільному житті України другої половини ХVІІ ст. та сучасним філософсько-релігієзнавчим розумінням цього місця в системі національного філософського процесу, яка обумовлена конфесійно упередженою традицією богословського сприйняття творів І.Галятовського як полемічно-схоластичного доробку українського православ'я і недостатнім науковим їх вивченням.

Генетичний зв'язок вчення про правду й правдиве життя православної людини І. Галятовського з українською православною антропологічною традицією дає підстави вважати праці І.Галятовського одним із джерел і пам'яткою православної антропологічної думки українського бароко на Лівобережній Україні, свідченнями певного стану православного мислення ХVІІ ст.

Провідною проблемою християнської антропології І. Галятовського постає вчення про православну людину, пошуки нею «правди» й шляхів досягнення ідеалу правдивого життя. Смислом пошуку православною людиною власної життєвої правди стає боротьба за вільне життя в Україні, яку І. Галятовський вважає й виконанням заповідей Христа як «Месії правдивого», і способом ствердження одвічної «чорної» народної правди.

Основою антропологічних поглядів І. Галятовського є християнська антропологія в її біблійному розумінні. Але його уявлення про людину, її місце в житті та цілі існування є досить оригінальними. Ідейними джерелами, на основі яких формувалися погляди на людину І. Галятовського, є фольклорно-міфологічні дохристиянські уявлення русичів; філософсько-антропологічні уявлення києворуської традиції книжників; антична філософія (стоїцизм) та твори західноєвропейської схоластичної філософії; християнська антропологія (августиніанство, східна патристика та ісихазм, католицька традиція, єретичні гностичні вчення аріано-социніанського толку).

Це дає змогу стверджувати наявність синтетичності в антропологічній концепції І. Галятовського, сприймати її як спробу оригінального синтезу східних та західних релігійно-антропологічних ідей в українській.

У християнській антропології І. Галятовського поняття «істина» та «правда» співвідносяться відповідно як «ідеал пізнання» й «ідеал поведінки». Поняття «правди» є феноменом зв'язку істини (як атрибуту Бога) з життям людини, втіленням істини в людські долі, виступає в якості принципу справедливого світобудівництва, а концепція «пошуку правди людиною» постає як модель належного життєустрою православних українців.

Правдиве життя людини І. Галятовський аналізував у плані субстанціональному, пов'язаному із структурою самого світу, і в плані екзистенціальному, тобто у системі сприйняття світу людиною в окремих ситуаціях буття.

І. Галятовський визнавав два суспільних начала, які упорядковують життя, пропагують та захищають правду : державу і православну церкву. Ідеалом православної людини в християнській антропології І. Галятовського постає патріот своєї Батьківщини, який знайшов у житті свою «правду»: власним життям і вчинками на благо людей стверджувати в Україні Божественну істину православ'я, дотримуватися законів християнської моралі задля служіння «православному народові й Батьківщині».

І. Галятовський припускав можливість різних способів формування в суспільстві правдивої людини, особистого «преображення» за взірцем «нового Адама», аж до чернечої аскези. Але православне чернецтво він вважав шляхом небагатьох людей, які покликані, для кожної людини, а не обов'язком кожного. Пересічна людина, за Галятовським, має сповідувати ідеал «добровільного убозтва», тобто свідомого обмеження тілесних поривів на користь духовних потреб.

Еволюція поглядів на православну людину як шукача правди у християнській антропології І. Галятовського відбувається в контексті розвитку православних антропологічних уявлень Чернігівського літературно-філософського кола і має всі специфічні риси українського барокового православного антропологізму, який віддзеркалював складний та суперечливий процес українського націєтворення наприкінці ХVІІ ст.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ПОДАЮТЬСЯ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

Соломаха І. Г.Світ між подивом і роздумом. // Сіверянський літопис. - Чернігів, 1997. - №5 (17). - С.153.

Соломаха І. Г. Проблема вибору правдивого життя в антропології Іоаникія Галятовського. // Демократичний вибір як філософська і соціально-політична проблема. - Чернігів, 1999. - С.27-36.

Соломаха І. Г. Природознавство в структурі просвітницьких ідей І. Галятовського. // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. - Чернігів: ЧДПУ, 2001. - С.36.

Соломаха І. Г. Українська філософська антропологія. // Основні проблеми в історії української філософії / за ред. С.Т.Мащенко. - Чернігів: ЧДПУ, 2002., - С.113-121.

Соломаха І. Г. Людина як шукач правди у філософії Іоаникія Галятовського. // Сіверянський літопис. - Чернігів, 2003. - №1(49). - С.171-178.

Соломаха І. Г. Співвідношення правди та істини у житті людини за трактуванням Іоаникія Галятовського. // Сіверянський літопис. - Чернігів, 2003. - №5-6 (53-54). - С.145-149.

Соломаха І. Г. Правда як перемога над Хаосом у філософії І.Галятовського. // Міжнародні синергетичні читання пам'яті І. Пригожина. - К., «Знання», 2003. - С.54.

Соломаха І. Г. Проблема істини в контексті українознавства. // Концепція українознавства. Збірка доповідей Третьої всеукраїнської науково-практичної конференції. - К., 2004. - С.403-406.

Соломаха І. Г. Етичний ідеал І.Канта і моральна особистість в українській філософії. - Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. Вип.10. - Дніпропетровськ: РВВДНУ, 2004. С. 287-293.

Соломаха І. Г. Стратегії проповідницького дискурсу І.Галятовського: антропологічний аспект // Сіверянський літопис. - Чернігів, 2006. - №.5 (71). - С.101-106.

Соломаха І. Г. Образ людини в добу українського бароко.// Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства.-К., 2006. - Т.ХІІ. - С.390-403.

Соломаха І. Г. Ідеал людини в концепції І.Галятовського // Сіверянський літопис. - Чернігів, 2007. - №.3 (75). - С.64-69.

Соломаха І. Г. Творчість І.Галятовського як предмет філософської рефлексії: історична ретроспектива // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: збірник наукових праць. - Київ: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. - №14 (27). - С.247-254.

АНОТАЦІЯ

Соломаха І.Г. Християнська антропологія Іоаникія Галятовського: філософсько-релігієзнавчий аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук з спеціальністі 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертація репрезентує філософсько-релігієзнавче дослідження православної барокової антропології Іоаникія Галятовського, зокрема провідної її проблеми - концепції православної людини, пошуків нею правди й шляхів досягнення ідеалу правдивого життя, що розумівся як життя за законами християнської моралі задля служіння «православному народові й Батьківщині».

Вперше у вітчизняному релігієзнавстві в науковий обіг вводиться комплекс проаналізованих в дисертації богословських та проповідницько-полемічних творів видатного представника Чернігівського релігійно-філософського кола другої половині XVII ст. Простежується генетичний зв'язок вчення про правду й правдиве життя православної людини І. Галятовського з православною антропологічною традицією, яка започатковується в Україні в добу Київської Русі, знаходить своє відновлення й продовження у філософії Транквіліона-Ставровецького та Чернігівського науково-мистецького гуртка другої половини XVII - початку XVIII ст., в цілому ж приєднується до української релігійно-філософської православної традиції, закладеної Петром Могилою.

У роботі розкриваються релігійні та філософські основи, а також ідейні джерела християнських антропологічних поглядів І. Галятовського, релігійно-філософські засади його розуміння людини, правди, істини. Досліджується співвідношення правди та істини в православній антропології І.Галятовського.

На основі порівняння біблійного вчення про людину і антропологічних творів І.Галятовського визначаються особливості інтерпретації І.Галятовським правдивої особистості, умов її становлення. Вивчаються релігійно-філософські погляди І.Галятовського на особливості формування правдивої православної людини в суспільстві, специфіка осмислення правдивості, як реалізації здібностей людини; аналізується еволюція поглядів на людину як шукача правди у християнській антропології І.Галятовського.

Стверджується наявність синтетичності в антропологічній концепції І. Галятовського, вона трактується як спроба оригінального синтезу східних та західних релігійно-антропологічних ідей на українському ментальному підґрунті.

Ключові слова: християнська антропологія, українське православ'я, доба козацького бароко, правда, істина, справедливість.

АННОТАЦИЯ

Соломаха И.Г. Христианская антропология Иоаникия Галятовского: философско-религиоведческий анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертация представляет собой философско-религиоведческое исследование православной барочной антропологии Иоаникия Галятовского, в частности основной ее проблемы - концепции православного человека, поисков им правды и путей достижения идеала правдивой жизни, который понимался как жизнь по законам христианской морали ради служения «православному народу и Родине».

Впервые в отечественном религиоведении в научное обращение вводится комплекс проанализированных в диссертации богословских и проповедническо-полемических произведений выдающегося представителя Черниговского религиозно-философского кружка второй половины XVII ст. Прослеживается генетическая связь учения о правде и правдивой жизни православного человека И. Галятовского с православной антропологической традицией, которая возникает в Украине в епоху Киевской Руси, восстаноавливается и продолжается в философии Транквилиона-Ставровецкого и Черниговского научно-художественного кружка второй половины XVII - начала XVIII ст., в целом же примыкает к украинской религиозно-философской православной традиции, заложенной Петром Могилой.

В работе раскрываются религиозные и философские основы и идейные источники христианских антропологических взглядов И. Галятовского, религиозно-философские основы его понимания человека, правды, истины. Исследуется соотношение понятий правды и истины в православной антропологии И.Галятовского.

На основе сравнения библейского учения о человеке и антропологических произведений И.Галятовского определяются особенности интерпретации И.Галятовским правдивой личности, условий ее становления. Изучаются религиозно-философские взгляды И.Галятовського на особенности формирования правдивого православного человека в обществе, специфика осмысления правдивости, как реализации способностей человека; анализируется эволюция взглядов на человека, как искателя правды в христианской антропологии И.Галятовского. В произведениях украинского мыслителя смыслом поиска православным человеком личной жизненной правды становится борьба за свободную жизнь в Украине, которую он считает и выполнением заповедей Христа как «Мессии правдивого», и способом утверждения вечной «черной» народной правды.