Семантика міфологічного сюжету в трагедії Евріпіда "Гіпполіт"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра теорії та історії світової літератури

Самостійна робота на тему:

Семантика міфологічного сюжету в трагедії Евріпіда «Гіпполіт»

Студентки 1 курсу

групи 102

Чернової Лідії Евгенівни

Викладач: Біляшевич Т.М.

У первісному суспільстві міфологія була основним засобом розуміння світу, а міф виражав світосприйняття і світорозуміння епохи його створення. Зазвичай під поняттям «міф» розуміють легенди про богів, духів, обожнених або зв'язаних з богами своїм походженням героїв, про першопредків, діючих з початку часу, які брали учать прямо або скісно у створенні самого світу, його елементів як природних, так і культурних. Основою «міфологічної картини світу» є уявлення про космос і хаос (подолання якого є центральною темою міфу, а також про простір і час (тобто свого роду «міфологічний хронотоп»). Міф завжди характеризується наявністю бінарних опозицій і медіатора, який їх знімає.

Спробуємо розглянути це явище на прикладі трагедії Евріпіда «Гіпполіт», за основу якої був взятий однойменний міф. Однією із найважливіших опозицій цієї трагедії є протиставлення божественного і людського. У попередників Евріпіда боги були добрими і праведними, як би вони не карали людину. Проте він порушив цю традицію. В трагедії боги показані злочинцями, які здійснюють безглузді вчинки. Афродіта карає Гіпполіта за нелюбов до жінки, заздрить тому, що він кохає і славить Артеміду. Іпполіт каже: «Не всіх їх(богів), як і друзів рівно любимо». І в цьому міститься глибокий сенс, адже людина по-справжньому здатна кохати лише одного Бога, одну людину. Примушуючи Гіпполіта кохати себе також, вона тим самим вимагає від людини лицемірства, зла. А, як відомо, Бог існує, якщо його шанують, благословляють. Нешанований Бог перестає бути богом. Уперше в літературі з являється думка, що караючий Бог не є Богом, оскільки Бог являє собою абсолютне добро, а кара - зло, отже караюче божество перетворюється в злодія, тобто набуває людських рис.

Герої трагедії утворюють дві паралельні пари. З однієї сторони, дві богині-суперниці: Артеміда і Афродіта, а з іншої дві людини: Гіпполіт і Федра. Це дає нам змогу побачити ще дві опозиції. Розглянемо їх більш детально.

Трагедія відбиває тривожні роздуми людини під час кризи старої релігії, філософії та моралі. Гіпполіт протиставляє Афродіті - богині, якій служать у нічній темряві, - Артеміду, богиню чистоти і непорочності, надаючи перевагу останній.

Протиставлення Федри і Гіпполіта це протиставлення пристрасті замужньої жінки до пасинка і суворої непорочності чоловіка. Любовна знемога Федри, нападки пристрасті, відчай і усвідомлення ганьби; чистота і цільність внутрішнього світу Гіпполіта - усе це зображено з глибоким проникненням в таємниці людської душі. На мою думку, боротьба між спокусою пристрасті і збереженням честі є основною опозицією в трагедії:

І щоки горять від сорому…повертатися

До свідомості так боляче, що здається, краще

Коли б вмерти я могла, не прокидаючись.

(Федра, «Гіпполіт»)

міфологія медіатор евріпід

Страждання, які переживає Федра, конфлікт в її душі, є головним психічним змістом трагедії. Її мучить усвідомлення гріховності її почуттів. Та коли Гіпполіт нехтує нею, вона відчуває себе ще й знеславленою, не знає, як подолати долю, врятуватися, не хоче більше жити. Але вирішує помститися Гіпполіту, з чого витікає ще одна опозиція - протиставлення почесного і ганебного. Почесне в тому, що вона бореться зі своїми почуттями, а ганебне в тому, що нерозділене кохання вона перетворила у його протилежність - ненависть, звинувачуючи Гіпполіта у своїй смерті.

Ще однією важливою опозицією, на мій погляд, є протиставлення довіри і недовіри. Тесей відразу повірив словам дружини, про те, що Гіпполіт винен у її смерті, навіть не намагаючись у всьому розібратися, він не вірив і не хотів вірити словам рідного сина, не намагався дізнатися правду, що на мій погляд є дивним. І, піддавшись емоціям, попросив Посейдона вбити його.

Евріпід відхиляються від прямої відповіді на питання, звідки береться зло у світі, але рішуче відповідає, звідки береться зло в людні: від пристрасті. Усе у світі являє собою добро, а у зло його перетворює лише людське «божевілля», «безумство». «Хворобою» називає свою ненависть і свою любов Федра. Найгірша пристрасть - гнів, із нього витікає жорстокість. Саме тому, пристрасть треба контролювати силою розуму, бо вона повністю заволодіє душею людини, як це сталося із Федрою і Тесеєм.

На мою думку, усі опозиції трагедії знімаються зі смертю Гіпполіта, що робить його медіатором, адже саме навколо нього відбуваються усі конфлікти, Його образ поєднується з такими протилежностями як пристрасть і непорочність, почесне і ганебне, довіра і недовіра, кохання і ненависть, божественне і людське. Його смерть викликала появу Артеміди, яка розповіла усю правду Тесею, вирішивши тим самим конфлікт між батьком і сином. Отож, увесь трагізм полягає у моменті залежності людини від безладно діючих сил як усередині, так і ззовні, від несподіваних поривів, від зламу долі, від гри випадку.

Размещено на Allbest.ru