Буддизм

Размещено на http://www.allbest.ru/

У біографії Будди відбита доля реальної людини, увінчаної міфами і легендами, які згодом майже повністю відтіснили історичну фігуру засновника буддизму.

Більше 25 століть назад в одній з маленьких держав на північному сході Індії в царя Шуддходани і його дружини Майї після довгого очікування народився син Сіддхартха. Його родове ім'я було Гаутама. Принц жив у розкошах, не знаючи турбот, згодом завів родину й, напевно, змінив би на троні свого батька, якби доля не розпорядилася інакше.

Довідавшись про те, що на світі існують хвороби, старість і смерть, принц вирішив позбавити людей від страждань і відправився на пошуки рецепта загального щастя. У місцевості Гая (вона й сьогодні називається Бодха-Гая) він досяг Просвітління, і йому відкрився шлях порятунку людства. Трапилося це, коли Сіддхартхі було 35 років. У місті Бенаресі (сучасний Варанасі) він прочитав свою першу проповідь і, як кажуть буддисти, "повернув колесо Дхарми" (так іноді називають вчення Будди). Він мандрував із проповідями по містах і селах, у нього з'явилися учні й послідовники, що збиралися послухати наставляння Вчителя, якого вони й стали називати Буддою.

У віці 80 років Будда помер. Але учні й після смерті Вчителя продовжували проповідувати його вчення по всій Індії. Вони створювали чернечі общини, де це вчення зберігалося й розвивалося. Такі факти реальної біографії Будди - людини, яка стала засновником нової релігії.

Міфологічний життєпис набагато складніший. Відповідно до легенд, майбутній Будда перероджувався в цілому 550 разів (83 рази був святим, 58 - царем, 24 - ченцем, 18 - мавпою, 13 - торговцем, 12 - куркою, 8 - гусаком, 6 - слоном; крім того, рибою, пацюком, теслею, ковалем, жабою, зайцем тощо). Так було, поки боги не вирішили, що прийшов йому час, народившись у вигляді людини, досягти при житті просвітління, стати Буддою, почати проповідувати своє вчення, указати людству шлях до порятунку.

Так і відбулося. Народження Будди в родині кшатрія було його останнім народженням.

"Я народився задля вищого пізнання, для блага світу - і в останній раз".

Саме тому його назвали Сіддхартха (Той, хто досяг мети). У момент народження Будди квіти падали з неба, грала прекрасна музика, а з невідомого джерела виходило незвичайне сяйво.

Хлопчик народився із тридцятьма двома ознаками "великого мужа" (золотава шкіра, знак колеса на ступні, широкі п'яти, світле коло волосся між брів, довгі пальці рук, довгі мочки вух тощо).

Мандрівний аскет-астролог передвіщав, що Будду чекає велике майбутнє в одній із двох сфер: або він стане могутнім правителем (чакра-вартіном), здатним установити праведний порядок на землі, або ж буде великим пустельником. Мати Майя не брала участі у вихованні Сіддхартхи - вона померла (а за деякими легендами, піднеслась на небеса, щоб не вмерти від замилування сином) незабаром після його народження. Хлопчика виростила тітка. Батько Шуддходана хотів, щоб син пішов першим з напророчених йому шляхів. Однак аскет Асіта Девала напророкував, що здійсниться друге.

Принц підростав у розкошах й благополуччі. Батько зробив усе можливе, щоб пророцтво не збулося: оточив свого сина чудесними речами, гарними й безтурботними людьми, створив атмосферу вічного свята, щоб він ніколи не довідався про прикрості цього світу. Сіддхартха виріс, у 16 років одружився, в нього народився син Рахула. Але зусилля батька виявилися даремними. За допомогою свого слуги принцові вдалося три рази таємно вибратися з палацу. У перший раз він зустрів хворого й зрозумів, що краса не вічна й у світі існують недуги, які спотворюють людину. У другий раз він побачив старого й зрозумів, що молодість не вічна. Втретє він спостерігав похоронну процесію, котра показала йому недовговічність людського життя.

Сіддхартха вирішив шукати вихід із пастки хвороби - старості - смерті. За деякими версіями, він зустрів ще й пустельника, що навело його на думку про можливість перебороти страждання цього світу, якщо вести відокремлений і споглядальний спосіб життя.

УЧИТЕЛЬ? БОГ? ЧИ...

Смерть, або, як вважають буддисти, звільнення - нірвана (або навіть парінірвана, тобто "велика нірвана") Будди стала початком відліку часу існування буддизму як релігії. Хто ж все-таки Будда для буддистів - Учитель, Бог або лише рядовий представник досить численної категорії будд - особистостей, які досягли Просвітління і проживають у різних світах Всесвіту

Безсумнівно, що Будда - Учитель, тому що він не тільки відкрив Шлях, але ще й учив, як треба ним іти. Складніше відповістити на запитання, чи Бог Будда, тому що буддисти заперечують саме поняття божества. Однак Будді властиві такі якості, як всемогутність, здатність творити чудеса, набувати різного вигляду, впливати на хід подій і в тутешньому світі, і в інший світах. Це ті самі якості, який наділені боги, у всякому разі, так вважають люди, що сповідують різні релігії.

ВЧЕННЯ БУДДИ

Як і інші релігії, буддизм обіцяє людям порятунок від найтяжчих сторін людського існування - страждань, негод, страстей, страху смерті. Однак, не визнаючи безсмертя душі, не вважаючи її чимось вічним і незмінним, буддизм не бачить сенсу в прагненні до вічного життя на небесах, оскільки вічне життя з погляду буддизму й інших індійських релігій - це лише нескінченна низка перевтілень, зміна тілесних оболонок. У буддизмі для її позначення прийнятий термін "сансара".

Буддизм учить, що сутність людини незмінна; під впливом його вчинків міняється лише буття людини й сприйняття світу. Поступаючи погано, вона пожинає хвороби, бідність, приниження. Поступаючи добре - вкушає радість і умиротворення. Такий закон карми (відплати), що визначає долю людини й у цьому житті, і в майбутніх перевтіленнях.

Цей закон є механізмом сансари, що називається бхавачакра - "колесо життя" (воно ж круговорот буття або коло сансари). Бхавачакра складається з 12 нідан (ланок); невідання (авідья) обумовлює кармічні імпульси (санскари); вони формують свідомість (віджняна); свідомість визначає характер нама-рупи - фізичного й психічного вигляду людини; нама-рупа сприяє формуванню шести почуттів (аятана) - зору, слуху, дотику, нюху, відчуття смаку й сприймаючого розуму. Сприйняття (спарша) навколишнього світу породжує саме відчуття (ведана), а потім бажання (тришна), що у свою чергу породжує прив'язаність (угмдана) до того, що відчуває й про що мислить людина. Прив'язаність приводить до втілення (бхава), наслідком чого є народження (джоті). А всяке народження неминуче спричиняє старість і смерть.

Такий цикл існування у світі сансари: кожна думка, кожне слово й справа залишають свій кармічний слід, який приводить людину до наступного втілення. Мета буддиста - жити так, щоб залишати якнайменше кармічних слідів. Це значить, що його поведінка не повинна залежати від бажань і прив'язанності до об'єктів бажань.

"Немає уз у тих, у якого немає приємного або неприємного".

"Із прив'язанності і народжується сум, із прив'язанності народжується страх; у того, хто звільнився від прив'язанності ті, немає суму, звідки візьметься страх?"

"Як дерево, хоча й вирване, продовжує рости, якщо корінь його не ушкоджений і міцний, так і страждання народжується знову й знову, якщо не викоренена прихильність до бажання".

"Я все переміг, я все знаю. Я відмовився від усього, знищивши бажання я став вільним. Навчаючись у самого себе, кого назву я вчителем?" Так сказано в "Дхаммападі".

Вищу мету релігійного життя буддизм вбачає у звільненні від карми й виході з кола сансари. В індуїзмі стан людини, яка досягла звільнення, називається мокшею, а в буддизмі -- нірваною. Люди, поверхово знайомі з буддизмом, вважають, що нірвана - це смерть. Невірно. Нірвана - це спокій, мудрість і блаженство, вгасання життєвого вогню, емоцій, бажань, страстей - усього того, що складає життя звичайної людини.

ЧОТИРИ БЛАГОРОДНІ ІСТИНИ

Проповідь свого вчення Будда почав з "чотирьох благородних істин":

Перша істина - "існує страждання". Його неодмінно й обов'язково випробовує будь-яка жива істота, тому всяке життя - страждання. Народження є страждання, розлад здоров'я - страждання, хвороба - страждання, смерть - страждання. Зіткнення з неприємним - страждання. Розлука з приємним - страждання. Неволодіння бажаним також веде до страждання. Усе, що людина може осмислити, зрозуміти або оцінити, попадає в сферу п'яти скандх, з яких складається її індивідуальність. Нема кого звинувачувати у своїх стражданнях: винний ти сам; тому смиренно терпи всі муки й намагайся уникнути їх у майбутньому.

Друга істина - "є причини страждання". Людина, користуючись матеріальними речами й духовними цінностями, розглядає їх як реальні, постійні, тому вона бажає володіти й насолоджуватися ними, відмовляючись від інших. Подібні бажання ведуть до продовження життєвого процесу, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування. Однак ці бажання, відповідно до буддизму, стимульовані неуцтвом і приводять до вольової дії, яка створює карму.

Карма, як результат потоку свідомості, не обмежена часом і простором. Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною. Її можна назвати законом відплати, відповідно до якого кожний пожинає те, що посіяв у минулому.

Третя істина - "можна припинити страждання". Повне викорінення й добрих, і дурних бажань відповідає стану нірвани, коли людина виключається із процесу відродження. Нірвана - кінцева мета існування.

Четверта істина стверджує, що існує шлях до припинення страждання. Це так званий "благородний восьмеричний шлях", який складається із правильного розуміння, правильного наміру, правильної мови, правильної поведінки, правильного життя,. Людина, яка дотримується цього шляху, стає тим самим на "шлях Будди". Уявлення про світ. Напрямки буддизму.

ВСЕСВІТ І ЙОГО УСТРІЙ

Світ сансари для буддистів - це безперервний потік народжень, смертей і нових народжень, виникнення, руйнування й нового виникнення. У нього залучене все живе і неживе на всіх рівнях існування. Як же уявляли собі буддисти устрій світу?

На відміну від інших світових релігій кількість світів у буддизмі практично нескінченна. Буддійські тексти свідчать, що їх більше, ніж крапель в океані або піщин у Гангу. У кожному з світів є свої суша, океан, повітря, безліч небес, де живуть боги, і рівні пекла, населені демонами, духами злих предків - претами й таке інше. У центрі світу стоїть величезна гора Міру, оточена сімома гірськими хребтами. На вершині гори розташоване "небо 33 богів", очолюваних богом Шакрою. Ще вище, у повітряних палацах, знаходяться небеса трьох сфер. Боги, люди та інші істоти, які діють винятково заради задоволення власних бажань, живуть у камадхату - "сфері бажання", розділеної на 11 рівнів. У сфері рупад-хату - "світу форми" - на 16 рівнях розташовані 16 небес Брахми (верховного бога брахманізму). Над нею міститься арупадхату - "світ неформи", що включає чотири вищі небеса Брахми. Усі боги, які населяють три сфери, підпорядковані закону карми й тому, коли їхні заслуги вичерпуються, можуть втратити свою божественну природу в наступних втіленнях.

Однак, відповідно до найдавнішої космологічної схеми, існують три головні рівні - світ Брахми (брахмалока), світ богів і напівбогів (девалока) і світ бога Мари, що уособлює смерть і різні спокуси, яким піддається людина. Вплив Мари поширюється на землю й велику кількість підземних пекельних ділянок.

ДХАРМА - ЗАКОН, ІСТИНА, ШЛЯХ

Найважливішим для буддистів є поняття дхарми - воно персоніфікує вчення Будди, вищу істину, яку він відкрив усім істотам. "Дхарма" буквально означає "опора", "те, що підтримує". Слово "дхарма" означає в буддизмі моральну чесноту, насамперед - це моральні й духовні якості Будди, які віруючі повинні наслідувати. Крім того, дхарми - це кінцеві елементи, на які, з погляду буддистів, розбивається потік існування.

У своїй першій промові після Просвітління Будда порівнює здібності різних людей до розуміння Дхарми з розмаїтістю лотосів у ставку:

"І оглянувши світ своїм оком Просвітленого, Благословенний, пройнятий співчуттям до всіх живих істот, побачив істот, розумний погляд яких злегка запорошений порохом, істот, чий розумний погляд покритий густим шаром пороху; побачив істот з гострою сприйнятливістю й зі сприйнятливістю млявою, істоти, що мають сприятливу форму, істот, що легко піддаються напученню і важко піддаються на пученню, а також побачив суті, що перебувають у страсі перед іншим світом і в страсі перед гріхом. Подібно до того, як у ставку, який заріс блакитними лотосами, або в ставку, який заріс червоними лотосами, або в ставку, який заріс білими лотосами, одні лотоси, хоч і породжені у воді, і виросли у воді, але не піднімаються над водою; інші - породжені у воді, і виросли у воді - стоять урівні з поверхнею води, а треті - породжені у воді, і виросли у воді, а піднявшись над водою, стоять так, що вода їх не торкається".

Різні цілі переслідують і буддійські проповіді. Вищою метою завжди залишається нірвана, але досягти її важко - це під силу лише самим завзятим і обдарованим. Для простих людей, не здатних на значні духовні зусилля в нинішньому своєму стані, проміжним етапом може стати втілення в кращих умовах або відродження на небесах якогось будди, за допомогою якого вони надалі досягнуть нірвани.

БУДДИЗМ - РЕЛІГІЯ БЕЗ БОЖЕСТВА

Якщо християнство нерозривно пов'язане з вірою в Христа, а іслам - з вірою в Аллаха, то віра в Будду Шак'ямуні не відіграє якоїсь важливої ролі в багатьох напрямках буддизму. З погляду буддистів, як уже зазначалося, будд було й буде нескінченна кількість, і деякі з них не менш авторитетні, ніж Шак'ямуні. У ряді течій індійського, китайського і японського буддизму більше шанують інших будд, наприклад Амітабху, Вайрочану або будду майбутнього - Майтрейю, а в країнах Південно-Східної Азії Будду Шак'ямуні шанують скоріше, як святого й великого мудреця. У пізньому буддизмі з'являється вчення про Адібудду - Споконвічного будду, який втілив суть всіх будд. Розбіжності між окремими напрямками буддизму в їхньому ставленні до Будди такі великі, що часом важко повірити, як такі протилежні вчення могли вийти з одного джерела. Наприклад, у японському буддизмі сусідять амідаїзм - культ будди Аміди (відповідає Амітабхе), за яким єдиною релігійною заслугою визнається багаторазове повторення імені цього будди, і дзэн-буддизм, де культ будь-якого будди вважається безглуздим, а головна увага приділяється практиці медитації, тобто поглибленому спогляданню природи речей. У цілому ж віра в богів і надприродні сили хоча й існує, але не відіграє в буддизмі такої ролі, як в інших релігіях.

Але якими б не були великими розбіжності між школами й напрямками буддизму - всі вони є формами однієї й тієї ж релігії, яку проповідував Будда Шак'ямуні.

Що дає підстави так думати?

По-перше, сам Будда говорив про можливість різних способів викладу Дхарми й тим самим заздалегідь узаконив усі форми, які може прийняти його вчення в майбутньому. По-друге, як би далеко не відходив буддизм від свого первісного вигляду, у ньому завжди зберігалося вчення, що приписувалося Будді Шак'ямуні. По-третє, єдність і розмаїтість буддизму пояснюються його історичною долею - тими обставинами, які сприяли перетворенню цього релігійного вчення у світову релігію.

САНГХА - ГРОМАДА ВІРУЮЧИХ

У буддизмі на відміну від християнства та ісламу немає церкви, але є община віруючих - сангха. Це - духовне братство, яке допомагає в просуванні по буддійському шляху. Община забезпечує своїм членам тверду дисципліну (віная) і керівництво досвідчених наставників. У ній немає складної ієрархії, як у християнській церкві. Сангхою можна назвати й місцеву общину, і всіх буддійських ченців у світі разом узятих, а її члени не є священнослужителями, посередниками між богом і мирянами. Миряни повинні подавати ченцям - це їхній обов'язок і доброчесність; ченці, у свою чергу, вчать їх моралі, ведуть спасенні бесіди, але вони не мають права сповідувати або відпускати гріхи. Якщо в одних напрямках буддизму, наприклад, у тхераваді, сангха відіграє визначальну роль, то в інших, особливо в буддизмі махаяни, більшого значення надається монастирям-університетам. Втім, останні в широкому розумінні також є сангхами.

ВАДЖРАЯНА

З VI по IX ст. в Індії затвердився новий напрямок, що мав кілька назв: ваджраяна ("алмазна колісниця"), буддійський тантризм, езотеричний буддизм, тибетський буддизм та інші. Цей напрямок ще більше пов'язував буддизм із можливостями конкретної особистості. Поступовому навчанню й нагромадженню заслуг, характерному для махаяні, протиставлялася миттєво, подібна до блискавки реалізація природи будди. Ваджраяна пов'язувала освіту буддиста з ритуалом присвяти, що проходив під суворим контролем досвідченого наставника. Оскільки має місце передача знань "від посвяченого до посвячуваного", ваджраяну називають також езотеричним буддизмом, а європейці, ще в XIX в. звернули увагу на величезну роль наставників (лам) у практиці тибетських буддистів і називають цю релігію ламаїзмом.

Ваджра ("блискавка", "алмаз") є символом твердості, незламності, істинності вчення Будди. Якщо в інших напрямках буддизму тіло вважалося символом пристрастей, які втримують людину в сансарі, то тантризм ставить тіло в центр своєї релігійної практики, вважаючи, що в ньому міститься вища духовність. Здійснення ваджри в людському тілі є реальне поєднання абсолютного (нірвани) і відносного (сансари). У ході спеціального ритуалу розкривається присутність природи будди в людині. Виконуючи ритуальні жести (мудри), послідовник ваджраяни реалізує у власному тілі природу будди; вимовляючи священні заклинання (мантри), він реалізує природу будди в мові; а споглядаючи божество, зображене на священній діаграмі або схемі всесвіту (мандалі), реалізує природу будди у власному розумі і ніби стає буддою в плоті. Таким чином, ритуал перетворює людську особистість у будду, і все людське стає священним.

У ваджраяні розвивається не тільки ритуал, але й філософія. Вся буддійська література об'єднується у два основних збірники: "Ганджур" - канонічні твори і "Данджур" - коментар до них. До IX ст. ваджраяна досить широко розповсюджується, але укорінюється головним чином у Тибеті, звідки проникає в Монголію, а відтіля в XVI-XVII ст. приходить в Росію.

Як всеазійська релігія буддизм досяг свого підйому саме до IX ст. Під його впливом перебувала значна частина Азії й прилеглих до неї островів. У цей період релігійна практика в рамках одного напрямку буддизму в різних країнах майже не мала розбіжностей. Наприклад, махаяністи Індії читали ті ж тексти й займалися тими ж медитативними вправами, що й махаяністи Китаю, Центральної Азії й інших регіонів. Більше того, буддизм впливав на релігійні традиції цих регіонів: на індуїзм в Індії, даосізм у Китаї, синтоїзм у Японії, шаманство в Центральній Азії, бон у Тибеті. Ці ж релігії, сприймаючи буддійські ідеї й цінності, у свою чергу, самі впливали на буддизм.

Однак після IX ст. ситуація змінилася. Буддизм занепав і до XII ст. поступово був витиснутий з Індії.

Оле Нідал ( 19 березня 1941) -- вчитель буддизму Діамантового Шляху. Передає вчення лінії Карма Каг'ю в адаптованому для європейців, відмінному від автентичної традиції вигляді. Карма Каг'ю є відгалуженням Каг'ю -- однієї з чотирьох найбільших шкіл Ваджраяни, тибетского буддизму. З початку 1970-х років Оле Нідал подорожує, читаючи лекції, проводячи медитаційні курси та засновуючи буддійські центри.

Навчання та зустріч із буддизмом

Оле Нідал виріс у Данії. Протягом 1960--1969 рр. навчався в університеті Копенгагена, а кілька семестрів -- у Тюбінгені та Мюнхені в Німеччині. Спеціалізація: філософія, англійська та німецька мови.

1961 році знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ханною. У 1968 р. вони їдуть у весільну подорож до Непалу, де зустрічають свого першого буддійського вчителя Лопена Цечу Рінпоче -- Ламу лінії Другпа Каг'ю. Під час наступної мандрівки вони знайомляться з Шістнадцятим Кармапою Рангджунга Рігпе Дордже, головою лінії Карма Каг'ю, і стають його першими західними учнями.

Ставши близькими учнями Шістнадцятого Кармапи Оле та Ханна Нідал знайомляться з іншими вчителями Каг'ю -- Калу Рінпоче, Кюнзігом Шамарпою, Джамгоном Конгтрулом Рінпоче, Сіту Рінпоче тощо. Вони також стають учнями Лопена Цечу Рінпоче та Кюнзіга Шамарпи.

Центри Діамантового Шляху

Шістнадцятий Кармапа доручив Оле Нідалу засновувати центри Карма Каг'ю на Заході. Згідно з побажаннями своїх учителів, починаючи з 1973 року він подорожує і проводить лекції, неодноразово також відвідує Україну. Відтак заснований перший медитаційний центр у Копенгагені, який пізніше відвідує Чотирнадцятий Далай-лама Тензін Ґ'яцо.

Центри, які заснував Оле Нідал, називаються Центрами Діамантового Шляху. Діамантовий Шлях -- це варіант перекладу Ваджраяна з санскриту.

Починаючи з 1970-х рр. Оле Нідал і його дружина Ханна заснували більше 500 медитаційних груп у Центральній та Західній Європі, Азії, Америці та Австралії. Оле Нідал переважно не читає лекції і не відкриває медитативні центри Діамантового шляху в країнах, де населення переважно сповідає Іслам, і в Африці. За його думкою, йому не вдалося би ефективно захищати своїх учнів в цих країнах у разі притиснень.

На сьогодні в Україні існує 15 центрів та медитаційних груп.

Усі учні Оле Нідала -- миряни, які, переважно, представляють західну цивілізацію. Традиційна буддійська освіта із складанням обітниці безшлюбності, на думку Оле Нідала, більше відповідає потребам монастирського життя, ніж стилю західного суспільства. Так само більшість учнів Оле Нідала не здобувають традиційної буддійської освіти без прийняття обітниць безшлюбності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Абаева Л.Л., Андросов В.П., Бакаева Э.П. и др. Буддизм: Словарь / Под общ. ред. Н.Л. Жуковской, А.Н. Игнатовича, В.И. Корнева. -- М.: Республика, 1992.

2. Крижанівський О.П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. -- Київ.: Либідь, 2000.

3. Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. -- Київ: Либідь, 1997.

4. Торчинов, E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2000

5. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. -- 2-ге вид. -- К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

буддизм релігія індія азія

Размещено на Allbest.ru