У вступі визначається вибір теми дисертації, її актуальність. Формулюється мета і завдання, наукова новизна дослідження, які виносяться на захист, визначається науково-теоретична і практична значимість дослідження.

У першому розділі "Аналітичний огляд методологічної та джерельної бази дослідження" автором визначено джерельну базу дослідження; розглянуто основні напрямки дослідження соціальних концепцій католицизму, православ'я та протестантизму світськими та конфесійними фахівцями; обґрунтовано релігієзнавчу дефініцію понять "соціальна доктрина", "соціальне вчення", "соціальна концепція", "релігійний модернізм", "християнський модернізм" та "християнський постмодернізм", які складають термінологічну базу дисертаційного дослідження; визначено й обґрунтовано основні методологічні принципи та методи дослідження соціальних концепцій християнських церков в контексті християнського модернізму, які й складають методологічну базу дисертації.

В цьому розділі автор дисертації обґрунтовує доцільність структурування джерельної бази дослідження наступним чином:

Тексти енциклік римських пап, декретів, апостольських послань, конституцій, булл, адортацій, а також інструкцій ватиканських конгрегації і рішень Соборів з соціальних питань; матеріали "Основ социальной концепции Русской Православной Церкви", соціальні концепції УПЦ КП ("Доповідь Святішого Патріарха Київського і всія Русі-України Філарета" на Помісному Соборі 9-10 січня 2001 року), соціальні доктрини адвентистів сьомого дня України та Росії (Основи соціального вчення церкви Християн-Адвентистів Сьомого Дня в Росії, 2003), соціальна концепція українських Греко-католиків (Декрет III сесії Патріаршого (Всецерковного) Собору Української греко-католицької Церкви, 2002).

Конфесійні дослідження проблем соціальної діяльності християнських церков, виступи богословів та церковних діячів вище означених конфесій.

Праці релігійних філософів XX ст. з проблеми церковно-суспільних відносин, з питань філософської та християнської антропології і християнського модернізму.

Наукові доробки вітчизняних та зарубіжних фахівців з академічного релігієзнавства, філософської антропології, соціології, історії тощо.

Автор розглядає ті зміни в релігійній парадигмі, які відображають об'єктивні зміни в соціально-економічному, політичному, культурному та ідеологічному житті сучасного суспільства, які обумовлюють секуляризацію масової свідомості. Індиферентність і атеїзм не є надбанням виключно філософського розуму. Релігійність стає справою індивідуального і довільного вибору.

В умовах зміни парадигм людського мислення, масової секуляризації суспільної свідомості, науково-технічної та інформаційної революції, соціальних і екологічних катаклізмів сучасне християнство змушене відповідати на "виклик часу", шукати і пропонувати людині такі духовні засади її життя, які допоможуть їй "знайти себе" перед обличчям стрімко змінюваного світу.

У будь-якому сучасному християнському релігійному співтоваристві виокремлюються три напрямки, які розрізняються по тому, як їх прихильники відносяться до проблем ставлення до релігійної традиції, реагують на пропозиції про релігійні нововведення. З огляду на це автор аналізує такі релігієзнавчі категорії - традиціоналізм, фундаменталізм і модернізм (обновленство).

Автором вирішується дослідницьке завдання - обґрунтувати релігієзнавчу дефініцію поняття "модернізм" у його застосуванні до соціальної активності більшості християнських конфесій і розкрити методологічні можливості застосування даного концепту при аналізі соціальних доктрин сучасного християнства. Оскільки поняття "модернізм" у його застосуванні до релігії вкрай неоднозначне, в дослідженні проведено системно-порівняльний аналіз розуміння цього терміну. У цьому зв'язку виникає необхідність дефініції поняття "соціальний постмодернізм", визначити зміст якого однозначно достатньо складно.

Деякі автори прагнуть відшукати спільне в постмодернізмі та релігії. Наприклад, Т. Горичева виявляє в постмодерністській незрозумілості і неосудності наближення до "глаголінь православної святості" юродивих і старців, а також припускає, що філософія літургії могла би бути вписана до постмодерністського контексту. Можливо, що подібного роду паралелі поміж постмодернізмом і окремими релігійними аспектами мають право на існування, але відволікають від розуміння дійсного співвідношення постмодернізму і релігії.

Наш підхід до сутності релігійного постмодернізму відрізняється і ґрунтується на двох засадах: по-перше, релігійний постмодернізм - це соціологічне поняття; по-друге, ми виходимо з "класичної" інтерпретації постмодернізму. Таку точку зору, зокрема, обґрунтовує О. Ваторопін.

Дослідженню антропологічної і соціальної моделі християнства як її наслідку, присвячений другий розділ дисертації "Християнська антропологія як джерело богословського обґрунтування соціального вчення", в якому проводиться аналіз біблійного вчення про людину, як грунту християнських антропологічних уявлень. Розкриваються ключові позиції, загальні для християнської антропології, зокрема: сотворіння людини, в якій образ Божий проявляється у всій його досконалості; гріхопадіння, що постало причиною втрати цього образу; спасіння, яке розуміється як повернення до первісного образу або знаходження його знову; свобода волі людини і пов'язані з нею релігійно-філософські доктрини теодицеї й антроподицеї. Проаналізовано трансформації біблійних антропологічних принципів у християнському богослов'ї; виявлено конфесіональні розходження антропологічних поглядів католицтва, православ'я і протестантизму.

Християнські конфесіональні погляди на людину мають загальну підставу - біблійну історію. Це надає підстави говорити про існування християнської антропологічної концепції в цілому. Але кожна конфесія на основі власної інтерпретації цієї історії створила оригінальний варіант християнської антропології, актуалізуючи саме ті етапи біблійного шляху людини, які найповніше виявляють специфіку її розуміння християнства. Кожна конфесія бачить свої шляхи повернення людині втраченого в результаті гріхопадіння "образу і подоби Божої", пропонує свої рецепти лікування вад сучасного суспільства, свої правила поведінки в боротьбі за Спасіння. Тому при аналізі конкретних християнських соціальних вчень автором враховано конфесійні особливості антропологічних доктрин, оскільки змістовною основою соціального вчення є саме конфесійна інтерпретація християнського вчення про людину. Базові положення цього вчення незмінні для всіх християнських конфесій, але це не означає, що конфесійні антропологічні уявлення про людину не зазнають соціально-історичних трансформацій. Вони відбиваються в соціальних доктринах християнських Церков.

Автором розглянуто християнське бачення комплексу соціальних проблем, які вважаються християнськими церквами найважливішими в сучасному суспільстві. Це бачення ґрунтується на спільній для християнських конфесій теологічній базі - біблійному антропологічному вченні. Спільні для всіх християнських церков соціальні завдання, загальні проблеми і "виклик часу" рівно унапрямлені до будь-якої християнської громади. Саме ці моменти визначають сьогодні і будуть визначати в найближчому майбутньому змістовну основу соціального вчення.

В третьому розділі дисертаційного дослідження "Соціальна доктрина католицизму: політика "аджорнаменто" в дії" відтворено вузлові моменти системи соціального вчення католицизму; виявлено внутріцерковні богословські та зовнішні соціокультурні чинники, що обумовили необхідність модернізації католицизму - "аджорнаменто"; проаналізовано магістральні напрямки та механізми впровадження політики "аджорнаменто" в сфері суспільної діяльності Католицької Церкви; розглянуто особливості суспільної діяльності УГКЦ в контексті її модернізації в умовах національного відродження.

Соціальне вчення католицизму становить собою розвинуту і гнучку систему, що здатна швидко модернізуватися відповідно до "викликів часу". Створенню саме такої системи соціальних концепцій сприяли як внутріцерковні богословські, так і зовнішні суспільно-політичні чинники, які детально проаналізовано в розділі. Необхідність подолання кризових явищ в католицизмі на зламі ХІХ-ХХ ст. обумовила необхідність модернізації католицизму, відшукала своє втілення в політиці "аджорнаменто", що була проголошена II Ватиканським Собором. Аналіз магістральних напрямків та механізмів впровадження політики "аджорнаменто" в сфері суспільної діяльності Католицької Церкви надав можливість стверджувати її спроможність в модернізації підходів Церкви до вирішення різноманітних суспільних проблем сьогодення. Аджорнаменто, за своєю суттю, є своєрідним алгоритмом перманентного оновлення теологічних концепцій та практичних заходів Церкви в динамічному соціальному просторі. Впровадження принципу "інкультурації", як одного з домінуючих в політиці аджорнаменто, дозволяє РКЦ успішно провадити євангелізаційну діяльність в найбільш віддалених куточках світу, пристосовуватися до найекзотичнішого етноконфесійного середовища.

В розділі, на прикладі діяльності РКЦ в Україні, розглянуто процес інкультурації "в дії". Виокремлено специфічні риси цього процесу, які характеризують роботу з віруючими в РКЦ та УГКЦ.

На цих засадах будується ставлення РКЦ до УГКЦ, яка намагається застосовувати основні принципи соціального вчення католицизму в умовах сучасного українського суспільства. Причому РКЦ толерантно ставиться до теологічної специфіки УГКЦ, як Церкви, що історично сформувалася на межі Західного та Східного християнства. УГКЦ усвідомлює необхідність потреби модернізації як внутрішньоцерковної структури, так і концептуальних підходів до власної суспільної діяльності в суспільстві "перехідного типу". Аналіз останніх документів УГКЦ свідчить про наявність певних зрушень на цьому досить складаному шляху.

Четвертий розділ дисертації "Соціальні концепції православ'я: промодерністські та контрмодерністські тенденції" присвячений аналізу процесу виникнення соціальних позицій православ'я; виявленню ідей "обновленських" та "консерваторських" кіл всередині РПЦ; розгляду "Основ соціальної концепції РПЦ" в контексті православного модернізму; з'ясуванню грунтовних принципів соціальної доктрини УПЦ КП як виразника соціальних поглядів православ'я в сучасній Україні. В якості православного соціального вчення розглянуто в основному соціальні позиції Російської Православної Церкви (РПЦ). Оскільки священноначаліє РПЦ прагне до доведення суверенності своєї канонічної території, в межах всієї колишньої території СРСР, то ця соціальна концепція застосовується і в Українській Православній Церкві Московського патріархату (УПЦ (МП)). Такий дослідницький підхід зумовлено й тим, що більшість православних в Україні й сьогодні є парафіянами цієї Церкви.

Соціальні погляди Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ (КП)), на жаль, не відрізняються самобутністю підходів до вирішення нагальних соціальних проблем. Посилаючись на "Доповідь Святішого Патріарха Київського і всія Русі-України Філарета" на Помісному Соборі 9-10 січня 2001 року, спостерігаємо намагання сформулювати деякі положення соціальної доктрини УПЦ (КП). Зрештою, УПЦ (КП), як заявляє її Предстоятель патріарх Філарет, підтримує головні положення "Основ соціальної концепції РПЦ". В тих питаннях, де розходження між позиціями цих напрямків православ'я в Україні дійсно існують, вони докладно проаналізовані в розділі.

Проблематика соціального вчення має найбільше входження до проблеми відношення церкви до світу. Вирішення цього питання обумовлено в кожній християнській традиції досвідом церковно-державних відносин. Православна церква, з одного боку, подібно до католицької завжди залишалася міцною інституцією. Але як національна церква вона завжди існувала в безпосередній залежності від світської влади. Таким чином, її інституціональний вплив був великим, але можливість вільної політики - обмеженою, що підривало авторитет церкви як соціальної інституції. З іншого боку, православ'я, як і протестантизм, спираючись на чіткий розподіл духовних і соціальних "речей" і, концентруючись на духовних, має великі можливості впливу на окремого індивіда в соціально-моральному вимірі. Але й тут державна залежність перешкоджала тому, щоб мати власну, відмінну від державної, ідейну концепцію. Власна сфера соціального православ'я зберігалася там, де воно було більш наближеним до обряду і віддаленим від політики - у буттєвості. Таким чином, "якщо католицизм здійснює свій соціальний вплив завдяки владі, протестантизм - за допомогою етики, то православ'я черпає свою силу в традиції, характері влаштування побуту".

В цьому розділі проаналізовано "першу хвилю" спроб модернізації та оновлення церковних поглядів, яка охопила РПЦ (1905-1907 pp.). Наслідком реформаторсько-оновлюючих пошуків межі ХІХ-ХХ ст. була поява "християнсько-соціалістичних" і близьких до них за характером братерств, союзів та інших об'єднань. Ідеї позацерковної лінії реформаторства здійснили вплив на сучасні модернізаційні процеси в православному богослов'ї. Синтез традиційного православного вчення і етичних поглядів, на думку В. Розанова, Д. Мережковського, С. Булгакова, Н. Бердяєва, П. Струве, повинна була надати російському суспільству дійову альтернативу теорії марксизму. Однак релігійно-філософські течії цього часу не здійснили якогось суттєвого впливу на процеси, які відбувалися всередині Православної Церкви, також як не виправдалися сподівання щодо воцерковлення російської громадськості.

Наступний підйом модернізаторських настроїв у РПЦ, проаналізований в дисертації мав місце в першій половині 1960-х. Тоді під впливом духу "відлиги", розпочинається оновлення тлумачень, йдеться про "богословський розвиток". Архієрейський собор 1961 р. порушив традицію панування духівництва в приході, передав парафіяльну адміністративно-господарську діяльність мирянам (парафіяльній раді).

Сучасна суспільна ситуація також актуалізувала обновленський плин у РПЦ. В розділі проаналізовано пропозиції щодо модернізації таких сфер православного життя, як: літургійної, догматичної, еклезіологічної, канонічної, а також сфери парафіяльного життя.

Серед сучасних прихильників оновлення (на відміну від початку XX ст.) не з'явилося мислителів, які розробляли б певні оригінальні соціальні погляди, що відрізнялися б більш глибинним богословським тлумаченням суспільних питань. Однак політично вони тяжіють до ліберально-демократичного табору. Своїх опонентів модернізатори звинувачують у правих, антидемократичних поглядах.

Сучасні модерністи, безперечно, відбивають конкретні прагнення певної частини православних віруючих, в першу чергу, з числа "вестернізованої" інтелігенції великих міст, що незадоволена "архаїчністю" православ'я, наполягає на толерантності до неправославних, позитивно ставиться до екуменізму й інтелігенції, знаходиться під впливом певних успіхів і "мобільності" протестантизму в пострадянському просторі.

Українське і російське православ'я в сьогоденні, не зважаючи на чисельні труднощі, активізує власну суспільну діяльність. Православна Церква виявилася не підготовленою до пострадянської доби: вона не спроможна надати відповіді на актуальні суспільні питання та неспроможна використати шанси, що надала їй довіра суспільства на початку 90-х, тому що занурилася до внутрішніх розколів. Перше десятиліття "церковної незалежності" вимагало від неї вирішення складних завдань адаптації, здобуття орієнтирів в дезінтегрованому суспільстві. Можна констатувати, що РПЦ подолала цей історичний виклик. Свідченням тому є "Основи соціальної концепції РПЦ". Церква висунула дійсно значних церковних діячів, які змогли узагальнити наявний досвід і структурувати дискусію навколо проблемних питань суспільно-церковних відносин.

Поза сумнівом, православна соціальна концепція не набула такого розгорнутого та систематизованого як на теоретично-богословському, так і на практичному рівні пояснення та обгрунтування, як католицька соціальна доктрина. Такому положенню є низка відомих історичних та суспільних пояснень, які детально проаналізовано в розділі. Поміж тим, слід констатувати усвідомлення РПЦ і УПЦ МП та УПЦ КП необхідності детальної розробки власного соціального вчення, яке дозволяло б православним віруючим комфортніше почувати та відчувати себе у складних соціальних умовах "перехідного суспільства". Підтвердженням цьому є поява "Основ соціальної концепції РПЦ" та аналогічного документу УПЦ КП.

Разом з тим, модерністським тенденціям всередині РПЦ протистоять досить потужні лави контрмодерністськи налаштованого духовенства, яке прагне повернення імперської моделі церковно-державних та церковно-суспільних відносин. Аналіз "Основ соціальної концепції РПЦ" дозволяє вважати цей документ своєрідним компромісом поміж двома протилежними рухами в РПЦ та свідченням перемоги досить консервативних "центристів" на чолі з митрополитом Смоленським і Калінінградським Кирилом (Гундяєвим). Це втілюється у констатуючому підході до розв'язання більшості соціальних проблем сучасного суспільства.

За своєю чергою, УПЦ КП як виразник соціальних поглядів православ'я в Україні, у соціальних поглядах, дотримується загальноправославного ставлення до більшості "викликів часу", що дозволяє констатувати певну вторинність соціальних побудов УПЦ КП. Поряд з тим, ставлення Патріарха Київського і всія Русі-України Філарета до церковно-суспільних відносин відрізняється більшою толерантністю до поліконфесійного середовища, більшою динамічністю щодо церковно-державних стосунків, стриманістю в геополітичних висловах. Це свідчить про готовність та здатність УПЦ КП до модернізації.

В п'ятому розділі "Теорія соціального служіння в практиці протестантських церков" розглянуто протестантські суспільно-етичні доктринальні розробки як підґрунтя постійної модернізації протестантизму та з'ясовано модернізаційні процеси в протестантській теології.

Модернізація соціальних поглядів протестантських спільнот розглядається в розділі як двобічний процес, що досить автономно розгортається на таких рівнях релігійного комплексу, як: на рівні теоретичному в теології і на рівні практичному - через практику "соціального служіння", "суспільної євангелізації". Саме тому логічна структура цього розділу дисертаційного дослідження передбачає аналіз модернізаційних процесів в протестантській теологічній думці та аналіз соціальної активності протестантських громад в Україні.

Теологія має своїм завданням постійно призводити систему християнського віровчення до відповідності з конкретно-історичними соціальними формами прояву релігійних почуттів. А це можливо тільки шляхом надання традиційним релігійним догматам нового значення за допомогою актуальних домінантних концептів у філософських теоріях. На думку протестантів, теологія має бути антидогматичною і не повинна замикатися в один раз сформованих і незмінних релігійних істинах: вона мусить бути своєрідною оповіддю, в якій відображалися б багатоманіття та мінливість життя людини.

Процес сучасної модернізації протестантської теології, пристосування до світської культури пов'язаний із втратою традиційного зв'язку теології та церкви.

Протестантизм сьогодні - різноманітний конгломерат релігійних об'єднань, які динамічно розвиваються та суттєво відрізняються одне від одного. Тому говорити про єдину соціальну доктрину протестантизму сьогодні достатньо важко. Така ситуація викликає методологічні труднощі аналізу сучасних соціальних концепцій протестантизму.

Разом з тим, необхідно констатувати, що протестантські Церкви, представлені сьогодні на теренах України, прагнуть до вироблення чітко сформульованих доктринальних основ свого соціального існування. Це виявляється природним, тому що саме протестантським громадам, в їх більшості, властиве суворе дотримання норм християнської соціальної етики і моралі на практиці. За цим пильно стежать самі члени будь-якої громади баптистів, адвентистів, п'ятидесятників і багатьох інших протестантських напрямків. Одним з впливових факторів, що активізують "формулювання соціальних концепцій", є оприлюднення "Основ соціальної доктрини РПЦ".

Протестантська традиція, особливо в тій редакції, в якій вона затвердилася в сучасному євангельському християнстві-баптизмі, церкві АСД, п'ятидесятницьких об'єднаннях, наполягає на новозавітній сентенції - "Церква не від світу цього". Однак, разом з тим, церква несе своє служіння саме в "світі". З другої половини 80-х років увага концентрується навколо соціальних проблем. Відбувається інтенсивне богословське осмислення суспільної дійсності, витіснення індиферентності в сприйнятті політичних подій, настороженості стосовно секулярного оточення. Окрім того, помітно підвищилася зацікавленість протестантів щодо питання про характер взаємин між церквою та суспільством, яке все частіше обговорюється в баптистському, адвентистському, а останнім часом, й в п'ятидесятницькому та неопротестантському (харизматичному) середовищі.

В "Основах соціального вчення" Церкви Адвентистів Сьомого Дня в Україні викладається погляд Церкви на основні проблеми сучасного суспільства, а також окреслюються напрямки соціального служіння, які здійснюються членами і служителями Церкви АСД. Аналіз змісту тексту "Основ соціального вчення Церкви Християн-Адвентистів Сьомого Дня" дозволяє говорити про сильний вплив на нього "Основ соціального вчення РПЦ", як в плані змісту, так і в плані вибору тих або інших соціальних проблем сучасності в якості актуальних для віруючих-адвентистів і церкви АСД. Разом з тим, в напрямках соціальної роботи чітко прослідковується доктринальна специфіка адвентизму, наприклад, так називана доктрина "здорового способу життя". Окремий акцент робиться на есхатологічності доктринальних уявлень і способу життя адвентистів. Оцінку свого соціального служіння Церква АСД прагне проводити в двох вимірах: богословському і соціально-історичному. З одного боку, Церква повинна співвідносити своє служіння з життям Христа, Писанням та власним соціальним вченням, а з іншого боку - з соціально-історичною дійсністю, в якій вона перебуває.

В умовах легалізації релігійної організації свідків Єгови, вони постають більш "відкритими" до суспільства. Модернізація їх суспільної поведінки проявляється в тому, що соціальна проблематика посідає важливе місце в літературі Свідків Єгови, в якій дискутуються суспільні проблеми. В Свідків Єгови є цілісна, добре обґрунтована не стільки теологічна, оскільки цивілізаційна концепція сімейно-шлюбних відносин, виховання підростаючого покоління, ставлення до світської освіти, вибору професії, влаштування особистого життя з урахуванням духовних і культурних потреб індивіда. Світське, повсякденне, досить виважено чергується із сакральним, есхатологічним. Сучасне ставлення Свідків Єгови до держави, права громадянських обов'язків, свого місця в суспільстві, в цілому - позитивні. Цьому сприяє застосування Свідками Єгови в Україні за повною мірою соціальних стандартів їх вчення.

В умовах незалежної української держави баптистські керівники усвідомлюють необхідність формування баптистського богослов'я в Україні, розробки чіткої системи соціальної поведінки. Їх суспільна позиція детально проаналізована в розділі. Проблематично говорити про модернізаційні процеси в неохристиянських (неопротестантських) громадах, тому що багато з них (зокрема харизматичні) щойно завершують етап свого інституціалізаційного оформлення на українських теренах. Але аналіз саме цих процесів надає можливості побачити ті форми інституалізації неопротестантизму, який дозволяє харизматам стрімко інтегруватися майже в усі сфери діяльності українського суспільства. Виокремлені в дисертації тенденції розвитку сучасних українських харизматичних церков дають змогу констатувати їх підвищену суспільну екстравертність, у порівнянні із діяльністю традиційних церков, зусилля яких, більшою мірою, направлені на подолання внутріцерковних проблем. Якщо раніше можна було спостерігати створення харизматичними церквами свого субсуспільства - певного ідеального християнського мікросоціуму, який визначався спільністю пережитого харизматичного релігійного досвіду, то зараз вони направлені назовні і є включеними майже в усі сфери суспільного буття людини. Тобто спостерігається тенденція розширення "харизматичного простору", якій притаманна підміна суспільних структур церковними. Загальнопротестантське гасло: "Церква в суспільстві", таким чином, трансформується в харизматичне гасло: "Суспільство в церкві". Саме ця установка визначає наполегливе намагання харизматів ввійти майже в усі сфери громадсько-політичного та економічного життя сучасної України.

В цілому модернізація суспільно-церковних та державно-церковних відносин протестантських громад в Україні рухається в напрямку досягнення більшої відкритості громад до суспільства, інтеграції їх майже в усі ланки соціальної структури суспільства, зміцнення не тільки традиційної для протестантів "вертикалі" - "людина - Бог", але й "горизонтальних" зв'язків - "людина - суспільство", "Церква-держава".

релігійний модернізм християнська конфесія

Висновки

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиеведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2004.

В диссертации осуществлено философско-религиеведческое исследование социального учения основных христианских конфессий на территории Украины - православия, католицизма и протестантизма в контексте религиозного модернизма. В ходе диссертационного исследования использован комплексный метод, который интегрирует две социальные парадигмы: модернистскую и постмодернистскую. Эти социальные парадигмы философско-религиеведческого исследования репрезентируются в религиозной сфере двумя генетически связанными парадигмальними понятиями - религиозным модернизмом и религиозным постмодернизмом. Обоснована религиеведческая дефиниция парадигмального понятия "религиозный модернизм" в использовании его относительно активности большинства христианских конфессий.