Проблема духовності в етико-релігійному вченні Лева Силенка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ГІРНИЧА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Анотація

Хміль Т.В. Проблема духовності в творчості Лева Силенка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Інститут філософії Національної академії наук України. - Київ, 2001.

Дисертація є першим вітчизняним філософсько-релігієзнавчим дослідженням творчості сучасного представника української діаспори Лева Силенка. В ній аналізуються філософські, релігійні та соціально-культурні проблеми, що зумовлюють особливості РУНВіри як етико-релігійного вчення, його походження та функціонування в українській духовній культурі др. пол. ХХ ст.

В роботі визначається роль та місце Л. Силенка в духовній спадщині української філософської думки та значення його творчості для розвитку світової культури.

РУНВіра Л. Силенка є не тільки закономірним наслідком кризи релігійної духовності в Україні, але також є проявом сучасного процесу “неорелігійного ренесансу”, поширеного зараз в світі, що впливає на розвиток сучасної української духовності. Етичний зміст релігійного вчення дає вирішення проблем про сутність добра і зла, про національну самосвідомість та само ідентифікацію українців, що особливо важливо для вітчизняної філософської думки.

духовний культура філософський силенко

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Зроблені перші кроки до національного відродження України ще не заклали у душах її громадян усвідомлення себе народом, яку несе в собі тисячолітню культуру, що має етичні принципи, в яких відбилася любов до своєї історії, мови, національних надбань, всього того, що робить її нацією на своїй землі, не принижуючи при цьому самобутності та традицій інших етносів, які населяють Україну.

Сьогодні наше суспільство мусить шукати духовні цінності, які виведуть Україну з кризи, бо ми живемо у столітті загибелі глобальних ідеологій, занепаду людського духу. На цьому новому просторі утворилася певна етична прогалина, щоб її заповнити, потрібні нові ідеї, нові погляди на минуле та майбутнє українського народу, які повинні дати можливість усвідомити складну дійсність та надати рецепти для її змін.

Останнє десятиліття йде пошук ідеології українства, того духовного стимулу, що зможе надати перспективу на майбутнє, у вітчизняній суспільній науці неадекватним змістом наповнене й саме поняття “духовне відродження”. Воно більше нагадує гасло, ніж має якийсь концептуальний зміст. На сьогодні відродження України вбачається переважно на шляху її економічного зростання, яке без духовного самоусвідомлення нації неможливе.

Кінець ХХ ст. позначився в житті української філософської культури знаменними подіями. З небуття повертається величезна філософсько-літературна спадщина, створена в еміграції талановитими українськими дослідниками. Ці філософи, вчені, письменники своїми творами збагатили не тільки національну, але й європейську та світову культуру.

Недостатнє знання справжніх філософсько-етичних досягнень представників західної діаспори Д. Чижевського, В. Липинського, О. Кульчицького, В. Зіньковського, В. Шаяна, Я. Оріна, Л. Силенка та ін., неспроможність поки що оцінити їх з точки зору сучасної вітчизняної філософської думки стають причиною розриву духовної історії України, що приводять до відсталості у методологічних питаннях політичної, економічної та культурної ідентифікації української нації.

Головне місце у філософії української діаспори займає етична проблематика взаємовідносин між людиною та нацією, людиною та Богом, питання призначення людини у світі, сутність добра, зла, що безпосередньо стосуються формування повноцінного світогляду сучасної людини.

Однією з причин звернення до творчості Лева Силенка, відомого духовного діяча діаспори є спроба ввести в науковий обіг його філософсько-етичну концепцію, що знайшла своє втілення у фундаментальній праці “Мага віра”, яка наповнила поняття “духовне відродження” новим змістом, розставила певні віхи, необхідні для виходу України з кризи.

Сучасне релігієзнавство не може обійти увагою таке духовне явище, як РУНВіра, де мова йде про духовний феномен відродження українського народу.

Національна ідеологія на сьогоднішній день до кінця ще не осмислена. З'являється питання того, що покласти в її основу, наскільки коректні при цьому для обґрунтування національної ідеї християнські православні цінності, в той час, як християнський світ роздертий сьогодні конфесійними протиріччями та чварами, які ще існують шляхи для пошуку громадянської ідеології в Україні?

На ці питання прагне відповісти Л. Силенко, розробляючи проблему національного самоусвідомлення, самоідентифікації української нації та здійснює пошук смислотворючих цінностей, що робить його вчення достатньо значним.

Звернення до філософського аналізу вчення Л. Силенка - це заповнення лакуни в вітчизняній релігієзнавчій науці, що утворилася в ній щодо духовної спадщини діячів української діаспори.

Значення Л. Силенка як відомого релігійного діяча, важливість оцінки його творчості дозволяє аргументовано стверджувати, що філософське дослідження поглядів мислителя заслуговує на те, щоб стати предметом самостійної наукової праці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної цільової програми № 0194 У043134 “Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”, яку виконується кафедрою філософії Національної гірничої академії.

Мета і задачі дослідження. зумовлені основною проблемою, об'єктом і предметом аналізу обраної теми.

Метою дослідження є розгляд етичних поглядів Л. Силенка в контексті української філософської та етичної традиції, аналіз філософських, релігійних та світоглядних ідей, що зумовлюють особливості його етичного вчення, їх походження та функціонування в українській духовній культурі др. пол. ХХ ст., оцінка значення творчого доробку Л. Силенка в контексті своєї доби та розвитку української духовної культури в цілому.

Мета дослідження ще й в тому, щоб на основі дискурсу етичних ідей Л. Силенка з концепціями вітчизняних та зарубіжних філософів вибудувати чіткі й послідовні теоретичні уявлення про місце його в філософсько-етичній спадщині. Також важливо здійснити аналіз творчості Л. Силенка по відношенню до першоджерел, що використовувалися при формуванні його концепції.

Мета дослідження досягається постановкою і вирішенням пізнавальних завдань:

проаналізувати етико-релігійні погляди Л. Силенка відповідно сутності людини як моральної істоти, її місця, призначення та реалізації себе через національне самовизначення;

визначити основні теоретичні джерела та зміст релігійної концепції РУНВіри Л. Силенка. Здійснити порівняльний аналіз РУНВіри та інших релігій з проблеми національної самоідентифікації та самовдосконалення людини;

розглянути вирішення Л. Силенком проблеми соціокультурних ідентифікацій, що обумовлені національними релігійно-етичними цінностями народу; а також вплив позарелігійних чинників, що відбився в його вченні.

осмислити місце та духовні засади вчення Л. Силенка в контексті дискурсу вітчизняної філософської думки, на яких здійснюється пошук українських національних цінностей;

розглянути концепцію Л. Силенка в контексті сучасної світової філософської думки, визначити його відношення до громадянської релігії.

Об'єктом дослідження є РУНВіра як концепція національної української релігії.

Предметом дослідження є етико-релігійні основи української духовності розроблені Л. Силенком.

Методологічні основи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є основні методи науково-теоретичного знання та використання фундаментальних методологічних принципів релігієзнавчого аналізу. Це насамперед принципи об'єктивності, казуальності, системності та їх конкретизація. Також завдяки аналізу та синтезу вивчалась джерельна релігійна література, що допомогло виділити головні системообразуючі елементи РУНВіри, обґрунтувати її головні положення. Принцип історизму надає можливість дослідити проблему духовності в історичному та сучасному аспектах, а метод єдності логічного та історичного дозволяє визначити категоріальний зміст поняття “духовності”. Проведення порівняльного аналізу РУНВіри з іншими світовими та національними релігіями потребує позаконфессійного підходу, що висвітлюється в принципах плюралізму та толерантності. Для досягнення мети та вирішення завдань були використані інваріантні теоретичні положення, що поширені в сучасній філософській літературі з проблем духовності, етики та історії філософії, тобто, це перш за все проблемно-концептуальний та нормативно-аксіологичний підходи.

Дослідження спадщини Л. Силенка в історії української духовної культури вимагає відмови від використання як методологічної основи традиційного новоєвропейського розуміння релігійно-християнської етики. Для адекватної оцінки вчення Л. Силенка як явища культури, необхідно зрозуміти його не як різновид релігійного вчення, а як нову етико-релігійну концепцію.

Важливим методом роботи з текстами Л. Силенка було визначення ключових етичних, філософських та антропологічних ідей, які пронизують зв'язки між людиною та релігією, самосвідомістю людини та нацією. Такий підхід дає можливість зробити аналіз філософських та етичних поглядів Л. Силенка в духовно-національному вимірі.

Критерієм оцінки значення творчості Л. Силенка є попередні історичні етапи розвитку української духовності та актуальність його ідей сьогодні.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняному релігієзнавстві систематизованим дослідженням РУНВіри як етико-релігійного вчення, яке розглядає духовність в якості формовідтворюючого чинника національної самосвідомості.

Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати низку положень, що відрізняються науковою новизною:

РУНВіра є формою рефлексії національної самосвідомості на процеси глобалізації та універсалізації духовного життя українців та самоідентифікація їх через варіативний синтез соціальної міфології та релігії, як форм світосприйняття, що притаманне буденній свідомості.

людина в РУНВірі розглядається не в якості другорядної істоти після Бога, а як співавтор Бога у творінні Світу. Людина звертається до Бога не в прагненні дива, а за натхненням, для освітлення душі. В той час як інші релігійні концепції не визнають самоцінності земного життя. РУНВіра навпаки, сприймає людське існування як повноцінне щастя людини в цьому житті, що накладає на людину відповідальність за результати її дій;

вчення Л.Силенка є новим варіантом цілеспрямованого проектування сучасних варіантів етнокультурних ідентифікацій. Український релігієзнавець одним з перших заклав підвалини етноетики як науки про національні духовно-етичні цінності, що містить у собі специфіку національних взаємовідносин у конкретному просторо-часовому, соціокультурному та психологічному вимірі нації. Методологічною основою його етико-релігійного вчення виступає етноетичний натуралізм;

архітектоніка морально-етичних конструктів у Л. Силенка базується на методології етноцентризму на внутрішньо-системному рівні, коли ж на рівні надсистемному вона узгоджується з етичним релятивізмом; Принципи етноцентризму А. Силенка, які розроблялися також У. Самнером, М .Герсковцем, М. Мід та ін., виступають проти універсальних наднаціональних етичних норм, а нація як окремість репрезентується як загальнолюдська цінність;

концепція Л. Силенка є спробою об'єднати інтелектуальні зусилля вітчизняних теоретиків та представників української діаспори у вирішенні спільної проблеми - формування духовної цілісності української нації, тому що його ідеї співзвучні поглядам Р. Мархоцького, С. Лісового, П. Куліша, А. Потебні та ін. Піддаючи критиці думки Ф. Прокоповича, І. Огієнка, Г. Сковороди, засновник РУНВіри однобічно осмислює ознаки самобутності нації відповідно дохристиянської духовності як умови для формування національної свідомості. В пошуках нової системи етико-національних цінностей Л. Силенко скасовує духовний спадок багатьох мислителів-носіїв християнської духовності, що, на думку дисертантки, значно збіднює палітру національних культурних надбань.

Релігійно-етичне вчення Л. Силенка знаходиться в руслі постмодерністської філософської парадигми. Пропонуючи здійснити “духовну революцію” через пошук основ громадянської релігії, його концепція виступає інваріантом нової культурологічної парадигми розвитку української нації.

Практичне значення роботи. Цінність роботи полягає в розробці концептуального матеріалу, який може бути використаний для підготовки лекційних та семінарських занять при вивченні курсу історії релігії, філософії, етики, культурології, релігієзнавства.

Метод дослідження та його логіка можуть бути використані для аналізу сучасних етичних концепцій, релігійних вчень, а також для нових розробок у галузі міждисциплінарних досліджень з етики, релігієзнавства, культурології. Означені тенденції можуть сприяти осмисленню та подальшому розвитку ідей, що стосуються становлення культури українського народу, його держави, самоідентифікації та місця у світовій спільноті.

Апробація результатів наукового дослідження. Головний зміст дисертації відображений у публікаціях та виступах дисертантки. Результати дослідження були оприлюднені автором на Всеукраїнській науковій конференції з проблем політичної психології в Києві у 1995 році, на науково-практичній конференції "Національна ідея у формуванні громадянського суспільства та правової держави в Україні” у Києві в 1996 р., а також на науково-теоретичній конференції “Україна на порозі ХХ1 ст.: пошук сучасної ідеології” (Дніпропетровськ, 1999 р). Матеріали дисертації використовувалися автором при викладанні курсів з релігієзнавства, етики та історії української філософії студентам та аспірантам Національної гірничої академії України.

Дисертація обговорена на засіданні кафедри філософії НГАУ.

Публікації та зміст дисертаційного дослідження відображені у 6 публікаціях загальним обсягом 3,2 д.а., в тому числі 5 статей в наукових фахових виданнях. Загальний обсяг 2,8 д.а.

Структура роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, двох розділів, восьми параграфів, висновку та списку джерел і літератури.

У першому розділі розглядається РУНВіра як складне духовне явище, що виступає синтезом етико-релігійних та соціально-філософських ідей, аналізуються джерела й література з проблем духовності, розглядаються релігійно-філософські підвалини вчення Лева Силенка. Здійснюється структурній аналіз РУНВіри як концепції релігійної моралі та форми соціокультурної ідентифікації.

Другий розділ визначає місце етико-релігійного вчення Л. Силенка в контексті вітчизняної та світової філософії через розкриття проблем взаємовідношення загальнолюдського та національного в етноетиці.

Дисертація викладена на 161 стор. Список використаних джерел складається з 148 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі ставиться проблема дослідження, визначається його предмет, мета, завдання і методологія, обґрунтовується актуальність та теоретичне значення теми дисертації.

Перший розділ “Проблема релігійно-філософського статусу РУНВіри” присвячений аналізу вчення Л.Силенка як етико-філософської теорії, її головних положень, теоретичних витоків та соціальної значимості.

У першому підрозділі “Огляд літератури за темою дисертації, обґрунтування мети, завдань і методології дисертаційного дослідження” аналізуються історико-філософські підвалини досліджуваної теми. У зв'язку з браком літератури, присвяченої безпосередньо творчості Л. Силенка, аналізуються праці, в яких висвітлюються загальнотеоретичні проблеми, що мають відношення до тематики, визначеної в вченні Л. Силенка.

До першої групи можна віднести філософські праці, що присвячені проблемі духовності, які, в свою чергу, можна розглянути в двох напрямках - космо- та кордоцентризм в роботах вчених дореволюційного періоду Г. Сковороди В. Соловйова, М. Бердяєва, В. Ерна Г. Шпета, П. Юркевича, Д. Чижевського та ін. Їхня позиція є традиційною для вітчизняної філософської думки, в якій мірилом духовності було відчуття святості життя. Представники іншого напрямку, який репрезентований дослідженнями останніх десятиліть ХХ ст., обґрунтовують поняття духовності як цінностно-оріентаційну діяльність людини, що проявляється як самосвідомість й самопізнання. До них відносяться монографії радянських філософів А. Гуревича, А. Гусейнова, О. Дробницього, М. Кагана, роботи вітчизняних і російських філософів пострадянського періоду А. Бичко та І. Бичка, А. Колодного, Л. Філіпович, В. Малахова, Ф. Прокоф'єва, О. Соболь, П. Сімонова, П. Єршова, Ю. В'яземського та статті А. Єрмоленка, В. Жадька, С. Кримського та ін.

До другої групи праць потрібно віднести осмислення понять національно-духовного виміру власно українського народу, що виступають складовими його самобутності. Розгляду компонентів духовності соціокультурної ідентифікації народу присвячені праці представників вітчизняної етико-філософської думки минулого і сучасного: Н. Костомарова, М. Грушевського, І. Нечуй-Левицького, В. Горського, А. Єрмоленка, В. Жижченка, Є. Маланюка, І. Іванишина, Я. Радкевич-Винницького, І. Лисого, П. Ігнатенка, В. Павленка, В. Пазенка, Т. Пархоменко.

Поняття духовності в контексті національної ідентичності розглядається у двох напрямках: релігійному та етноетичному. Згідно з першим, релігія виступає важливою ланкою культури суспільства, втіленням духовної самобутності та національної самосвідомості. На означеній позиції стоять Р. Мархоцький, Л. Головацький, С. Здіорук, А. Колодний, Б. Лобовик, Г. Лозко, М. Попович, Б. Яськів. Велика увага означеному напряму приділяється представниками західної української діаспори С. Лісовим, І. Огієнко, в тому числі прихильниками “рідновірства” - Я. Оріоном, В. Шаяном, Л. Силенком.

До етноетичного напрямку належать праці Н. Костомарова, М. Грушевського, Д. Донцова, В. Винниченка, Г. Шпета, а також сучасні дослідження П. Гнатенка, А. Єрмоленка, В. Малахова, В. Пазенка, Л. Залізняка та ін. Важливим етапом у осмисленні етноетичного напрямку було проведення у м. Києві Міжнародної науково-теоретичної конференції “Культура та етноетика”, а також видання енциклопедії “Основи етнодержавознавства”.

Означена проблематика також знайшла своє відображення в дослідженнях зарубіжних авторів Е. Сміта (Smith A.D.), І. Гелнера (Gellner. E.), К. Конора (Conor C.), М. Герсковеца (Herskovitz M), К. Хенна (Hann C.M.), У. Самнера (.Sumner W.G.), погляди яких можливо поділити на дві групи. Прихильники етноцентричної концепції (У. Самнер, М. Герсковець, Е. Смит, Р. Бенедикт) вважають будь-яку етно-національну спільноту автономним і духовно унікальним явищем з власною історією та логікою розвитку. Протилежної точки зору дотримуються дослідники, що розвивають універсалістські етноетичні концепції, це - І. Гелнер, К. Хенн, Р. Райх, згідно з якими інтернаціоналізація культури, моралі та релігії приведе до злиття націй в єдину загальнолюдську спільноту.

Але серед розглянутих досліджень майже відсутні аналітичні праці, що присвячені творчості Л. Силенка. Винятком можливо вважати монографію С. Лисенка “Учитель Силенко. Його родовід, життя і віра в Дажбога”, в якій автор розглядає релігійні риси вчення Л. Силенка та як релігійного діяча сучасної української діаспори. Таких же позицій дотримуються автори чисельних газетних та журнальних публікацій Л. Білан, С. Плачинда, А. Лисенко, А. Качан, Я. Соколовська та ін. Короткі інформаційні довідки мають місце в сучасному навчальному посібнику В. Лубського з курсу “Релігієзнавство” та в словниках.

При цьому повністю відсутній етико-філософський аналіз творчості Л. Силенка, який віддзеркалений в його працях “Мага Віра” (1979), “Рунвіра. Священна книга обрядів. Требник” (1991), “Святе вчення. Силенкова віра Дажбога” (1995), “Week-days of Our Epoch” (1988), “Переоцінка духовних вартостей” (1988), “Гість з храму Предків”(1996) тощо.

При аналізі творчості Л. Силенка використовуються методи проблемно-концептуального та компаративного аналізу.

У другому підрозділі “Становлення релігійно-філософських підвалин Лева Силенка” розглядаються теоретичні джерела формування концепції РУНВіри та еволюція поглядів її засновника. Залишившись на Заході після другої світової війни, Л. Силенко, ведучи активну громадську діяльність, розробляє основні положення нового етичного вчення, в якому головна увага приділяється проблемі відродження українських національних духовних цінностей. Л. Силенко здійснює цей пошук на шляху створення суто української національної релігії - “рідновірства”, підґрунтя якої заклали представники української діаспори В. Шаян, Я. Оріон, І. Лісовий та ін. На думку Л. Силенка, ці теоретично розгорнуті принципи можуть бути важелями для нової моделі соціальної регуляції, тобто розглядатися як підвалини етики постіндустріального майбутнього українського суспільства.

На відміну від В. Шаяна, Я. Оріона, які проголошують необхідність повернення до батьківської віри, “панарійського ренесансу”, Л. Силенко йде шляхом пошуку національних цінностей, що можуть бути отримані при глибокому реформуванні дохристиянських релігійних традицій українського народу.

Однією з причин звернення Л. Силенка до побудови релігійної етики РУНвіри послужило протиріччя між сьогоднішнім занепадом української нації, культури, держави, суспільства та тим первісним духовним внеском, який, на його думку, був зроблений предками українців у розвиток європейської та світової цивілізації.

На думку Л. Силенка, РУНВіра характеризується перш за все тим, що націлює людину на розв'язання своїх життєвих проблем не в потойбічному, а в цьому світі, знімає обмеженість її “Я”, задовольняє прагнення до свободи, водночас обмежуючи її егоїзм. На думку дисертанта, РУНВіра Л. Силенка - це пошук оптимальної системи орієнтації для нового суб`єкта.

Розробці цього вчення присвячена низка праць Л. Силенка, серед яких головною виступає “Мага Віра”.

У третьому підрозділі “Дуальність релігійної форми та етико філософського змісту РУНВіри” дисертантка досліджує проблему духовності в двох напрямках - компаративному та аналітичному. По-перше, Л. Силенко, розробляючи свою релігійну доктрину, виходить із тотожності релігійності та духовності народу. Проведений порівняльний аналіз РУНВіри з іншими релігіями, перш за все національними - юдаїзмом, зороастризмом та індуїзмом, дав змогу Л. Силенку підкреслити специфіку національних релігій, яким він віддає перевагу над світовими в якості адекватного втілення рідної духовності того чи іншого народу. На думку дисертанта, на відміну від багатьох сучасних релігій, РУНВіра не містить у собі есхатології, відсутні ствердження про можливість надчуттєвого та надрозумового спілкування з Богом, а його трактування як Світла, Добра, Гравітації тощо, демонструє відмову від креаціоністської позиції, що перетворює Бога в суто етичну категорію. По - друге, про нерелігійний характер змісту РУНВіри свідчить те, що Л. Силенко обґрунтовує свою концепцію з позицій наукового дискурсу та логіки. На цьому ґрунті, дисертантом зроблений філософський аналіз РУНВіри в гносеологічному, онтологічному, антропологічному та соціальному вимірах.

Так, розглядаючи співвідношення віри та розуму, Л. Силенко віддає пріоритет розуму з причини, що головні положення віри не повинні бути догматизовані, а, навпаки, потрібно здійснювати спробу їх раціоналістичного осмислення. Л. Силенко значно ширше трактує віру, виходячи за межі її релігійного розуміння.

У підрозділі також іде мова про етносоціальний вимір РУНВіри через зв'язок ментальності етносу та природного середовища, яке є вирішальним чинником формування світосприйняття та самоусвідомлення будь-якого народу, в тому числі українців, греків, росіян. Л. Силенко не виходить за межі географічного детермінізму, продовжуючи традицію, яка мала місце в працях М. Грушевського, Є. Маланюка та ін.

У висновках мова йде про те, що здійснений аналіз дозволяє встановити, що концепція Л. Силенка є доктриною, в якій релігійна форма виконує роль організаційного начала для філософсько-етичного змісту.

В четвертому підрозділі “Етноетичний натуралізм Л. Силенка як методологічна основа концепції релігійної моралі” розглядаються особливості етико-категоріального апарату творчої спадщині Л. Силенка, в якій приділяється особлива увага національній специфіці в розумінні таких понять як “добро”, “зло”, “щастя”, “справедливість” тощо.

Дисертанткою доведено, що джерелом морального закону в ученні Л. Силенка виступає народ як культурно-історична спільнота, що сакралізує свої звичаї та традиції, і тому закони суспільного життя для нього тотожні божественним Законам. Сам народ складає релігію на основі своїх моральних уявлень про добро, справедливість, тому для Л. Силенка божественний Закон існує як онтологізація внутрішнього морального закону.

У роботі простежено, що зміст понять, відображених у моральному законі, постійно корелюється Л. Силенком у відповідності з його методологічним принципом про пріоритет національного над загальнолюдським. Суб'єктом моралі в суспільстві виступає етнос, нація, тому свідоме виконання морального кодексу РУНВіри, що знайшла своє відображення у “Семи Законах правильного життя”, - це умова збереження та існування нації взагалі і кожної людини окремо. Методологічною основою такої трактовки змісту моралі в Л. Силенка виступає етнокультурний релятивізм, що підтверджується його думками: “українська справедливість органічно поєднана з психологією життя України, з особливостями української вдачі, з самобутністю життя”.

На думку дисертантки, зведення змісту життя людини до семи названих законів надає можливість обмежити особисту свободу в приватній сфері життя людини. У цьому і проявляється суто релігійна риса соціальної функції РУНВіри.

У висновку дисертант звертає увагу на комплексний аналіз творів Л. Силенка, що є новим варіантом цілеспрямованого проектування етнокультурних ідентифікацій, а це свідчить про необхідність подальшого розвитку української національної ідеї.

В п'ятому підрозділі “Концепція держави як морально-релевантного чинника духовності в РУНВірі” аналізуються взаємовідношення між православ'ям та державою. Візантія перетворила Україну-Русь у свою духовну колонію, і держава почала служити православ'ю, а не народові. Завдяки багатьом історичним фактам Л. Силенко доводить, що “християнська віра була руйнівною силою в державному житті України”, бо вона не була заснована на духовній силі народу, на його вірі і культурі, чим і було зруйноване уявлення народу про справи віри та справи держави. “В цьому схована тайна її жахливої багатовікової національної трагедії”.

Простежено, що пошук Л. Силенком консолідуючого чинника примушує його звернути увагу на погляди М. Макіавеллі, К. Маркса, Д. Донцова та ін., протиставляючи ідеологію національної держави як морального утворення, а не політичного конгломерату протилежних сил. З цього твердження виходить, що духовне життя суспільства визначається моральними факторами. Але при цьому, Л. Силенко віддає перевагу авторитарним політичним діячам як духовним лідерам, вважаючи їх головними чинниками в справі побудови нової української держави. Методи та засоби, які використовують лідери, засновані на переконанні та втіленні нових невичерпних можливостей духовного розвитку української держави та суспільства.

У підрозділі обґрунтовані патерналістичні уявлення Л. Силенка про державу. Вона зображена ним як абсолютний ідеал, але в сучасному розумінні, на погляд дисертантки, вона в більшій мірі нагадує тип бюрократичної соціальності, що несе в собі й месіанський комплекс, тобто ілюзорне уявлення про виключну роль провідника в розвитку суспільства.

У висновку говориться, що розроблена Л. Силенком релігійна етика знайшла своє втілення в його моделі держави з єдиною національною ідеологією, на роль якої претендує РУНВіра.

Другий розділ “Місце релігійно-етичного вчення Л. Силенка в контексті світової філософії” присвячений осмисленню місця його творчості в українській та світовій філософії.

У першому підрозділі “РУНВіра як подальший розвиток української філософської духовної традиції” зроблено аналіз специфіки дохристиянської та християнської ментальності українців, а також культурної та філософської спадщини народу. Л. Силенко вирішує проблеми соціокультурної ідентифікації завдяки дискурсу концепцій відомих українських і російських мислителів О. Потебні, С. Соловйова, М. Грушевського, Я. Оріона, Ф. Прокоповича, І. Огієнка, Г. Сковороди та ін. Ставлення до названих мислителів неоднакове: на одних він відкрито посилається та часто цитує, ідеї інших висловлює без усяких посилань, а деяких діячів та теоретиків піддає гострій критиці.

Особливу симпатію у нього викликають дослідження таких відомих вчених як А. Потебня, С. Лісовий М. Грушевський, В. Липинський, на яких він часто посилається.

У підрозділі також доведено, що засновник РУНвіри прямо не посилається на Е. Голубинського, Я. Оріона, В. Шаяна, Д. Чижевського, але деякі їх думки у переформульованому вигляді розпорошені по всьому тексту “Мага Віри” та “Святому вченні”.

Підкреслено, що об'єктом критики Л. Силенка є релігійні діячі та філософи І. Огієнко, Ф. Прокопович, Г. Сковорода та ін. Так, Л. Силенко не приховує свою антипатію до православного ідеолога митрополита І.Огієнка, заперечуючи йому, що рабська православна ментальність призвела не до розквіту, а до втрати духовності народу: “Справа не у хрещенні Русі, а в тому, що в народі почала плекатися зневага до рідних духовних цінностей”.

Висвітлено, що Л. Силенко засуджує громадянську позицію Ф. Прокоповича, який, на його думку, зрадив ідею духовного та національного звільнення та відродження України. У підрозділі обґрунтовані причини негативного ставлення Л. Силенка до філософських поглядів Г. Сковороди. Духовність, яка осмислюється Г. Сковородою, зв`язана з християнсько-православною самообмеженістю людини, зведенням її фізичних потреб до мінімуму. У його працях, на думку Л. Силенка, відсутній патріотизм, почуття національної гідності.

Дисертантка зауважує, що Л. Силенко не зрозумів спадщину Г. Сковороди, особливо щодо концепції “сродного труда”, елементи якої присутні і в працях Л. Силенка. Доведено, що без ідеї “сродного труда” Г. Сковороди неможливо осмислювати концепцію Л. Силенка про самовдосконалення людини в РУНВірі.

У висновку мова йде про те, що пошуки Л. Силенка вписуються в широкий напрям суспільствознавчої літератури Х1Х-ХХ століття, яка досліджувала тематику національного потенціалу українців у плані їх культурної ідентифікації.

У другому підрозділі “Проблематика РУНВіри та дискурс західної філософії” дисертантка розглядає актуальні проблеми світової філософської думки в царині духовного прогресу людства та нації її історичне місце в означеній проблематиці Л. Силенка.

Для Л. Силенка дійсний прогрес історії визначається тим, як вирішується конфлікт індивідуальної долі людини та долі нації. Прогрес є там, де гуманістичні цінності нації не виступають засобом пригнічення та приниження людини.

Виділено, що в контексті світової філософської думки Л. Силенко осмислює проблему пріоритету національних цінностей над загальнолюдськими, скасовуючи абсолютність моральних категорій. Для з'ясування позиції Л. Силенка дисертанткою простежені різноманітні форми етичного релятивізму як методологічного принципу - від абсолютного релятивізму скептиків до поміркованого релятивізму Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Юма та ін., які багато уваги приділяли побудові моральних систем на підґрунті суспільних та психологічних джерел моралі.

Соціально-культурний вимір етичного релятивізму Л. Силенка висловлює сучасну тенденцію розвитку етичної теорії у представників неоарестотелізму, постмодернізму, неопрагматизму. В цілому Л. Силенко, як і представники американської культурної антропології М. Мід, К. Клакхон, У. Самнер, М. Герковець, зробив спробу обґрунтувати моральний релятивізм на основі етноцентризму.

У підрозділі також обґрунтовано, що універсалістські концепції моралі мали місце в В. Дильтея та набувають поширення в культурному монізмі Е. Геллнера, Р. Райха, які формують ідеї домінанти єдиної всесвітньої інтернаціональної культури, яка б зняла в собі нерозв'язані суперечності нації та світової спільноти. Якщо цінності підходять до всіх, то тим більше, що вони підійдуть і до кожної нації. Ці думки висловлювалися філософами нашого століття М. Вебером, К. Поппером, Д. Бергманом та ін. Дисертантка зауважує, що Л. Силенко суперечить їх поглядам, бо сама ідея існування універсальних конструктів моралі гнобить самобутність, неповторність світових національних культур.

У третьому підрозділі “Парадигмальний характер духовності в етноетичній концепції Л. Силенка” аналізуються напрями осмислення Л. Силенком “духовної революції”, усвідомлення нового знання етноетики та створення основ громадянської релігії, що дають змогу вийти на визначення нового культурологічного алгоритму розвитку нації.

Простежено, що протестантська виробничо-ринкова етика напередодні третього тисячоліття поступово втрачає активну цивілізаційну роль, бо вже не в змозі виконувати певну функцію морально-регулятивного обґрунтування, оскільки є духовним відображенням індустріальної епохи.

Підкреслено, що, осмислюючи основні характеристики Духовної революції, котрі зводяться до виявлення протиріч між національною державою та християнством, до розриву України з минулою колоніальною ідеологією, Л. Силенко розробляє загальні риси етноетики, що мають пряме відношення до становлення національної самосвідомості та самоідентифікації нації. Таке визначення духовної революції надає право зарахувати автора “Мага Віри” до одного з засновників нового напряму етичної теорії.

Проблема об'єднання українців розв'язується Л. Силенком на ґрунті глибокого осмислення національної ідеї в контексті пошуків основ громадянської релігії, якою може стати РУНВіра.

Дисертанткою аргументоване посилення теоретичного інтересу до процесів етнічного й національного відродження локальних культур. Прикладом є праці Е. Сміта, М. Фуко, М. Бубера та ін., які віддають перевагу розмаїттю цінностей національних форм життя. Гідне місце серед них займає і Л. Силенко.

Нова релігійна етнопарадигма, запропонована Л. Силенком, заявляє про себе складним процесом перетворення європейської спільноти в постіндустріальне суспільство, по-новому ставить проблему співіснування націй, етнічного й національного відродження як головної цінності світової цивілізації.

Виділено, що нова парадигма духовності, висунута Л. Силенком, виступає інваріантом соціального моделювання ХХ1 ст., формою інституціолізованої етноетики.

У висновках підсумовуються результати та розглядаються перспективи подальшої розробки теми дисертаційного дослідження. У творчості Л. Силенка вирішуються проблеми сутності та призначення людини, духовності, сутності добра та зла, морального ідеалу, норм поведінки людини в суспільстві. Вирішення цих проблем відповідає актуальним духовним потребам людини, становленню її національної самосвідомості, що має велике значення для сьогоднішньої релігійної та філософської думки.

РУНВіра Л. Силенко визначає нові вартості для українського суспільства, спираючись на пріоритет духовної сфери над економічними й політичними чинниками розвитку. З цієї причини цінність РУНВіри полягає в тому, що вона намагається сформулювати норми нової етики, стати підґрунтям духовної ідентифікації українців у сучасному світі, послужити їх самовдосконаленню.

Вбачаючи у РУНВірі громадянську релігію, Л. Силенко знаходить їй місце в українському суспільстві, формує важливі принципи її існування. Пропонуючи здійснити “українську Духовну революцію” через нову громадянську релігію, Л. Силенко дає можливість вийти на нову парадигму ідентифікації української нації на основах етноетики.

Обґрунтовано, що для Л. Силенка джерелом морального закону виступає народ як культурна, історична, етнічна єдність, а саме з цієї причини внутрішній закон, традиції та звичаї життя тотожні божественному закону. Сам народ складає собі релігію на основі уявлень про своє майбутнє.

Л. Силенко занадто захоплюється позарелігійними чинниками формування людської духовності, включає до кола “науки РУНВіри” проблеми історії, політики, етнографії, лінгвістики, вирішує їх на рівні сучасної науки. Це знижує трансцендентну напругу РУНВіри як релігійної системи, тому вона виступає переважно етико-філософським вченням ніж релігійним.

Дисертанткою доведено, що як конфесійне утворення РУНВіра сьогодні має невисокий рівень життєздатності, але як етико-філософська концепція вона заслуговує на увагу, тому що відображає певні потреби молодої нації у визначенні свого майбутнього.

Головні положення дисертації відображені в публікаціях автора

Хміль Т.В. Проблема релігійної та національної ідеології України в розробці Л. Силенка // Нова парадигма. Вип. 16. - Запоріжжя 2000. - С.75 - 83.

Хміль Т.В. Проблема філософського статусу РУНВіри // Філософія. Культура. Життя. Вип.8. - Дніпропетровськ Наука і освіта, 2000. - С.289-294.

Хміль Т.В. Проблема етичного релятивізму Л. Силенка в дискурсі західної філософії ХХ ст. // Мультиверсум. - № 16 - Київ, 2000. - С. 124-132.

Хмель Т.В. Экологическая этика как гармония человека и природы в учении Льва Силенка // Философские, социальные и экономические проблемы современной экологии. - Днепропетровск: Наука і освіта, 1998. - С.106 - 113.

Хміль Т.В. Держава як моральна та етична категорія у розумінні Л. Силенка // Грані. - № 4 (12). - Дніпропетровськ, 2000. - С.111-113.

Хміль Т.В. Поняття духовної революції в релігійно-етичної концепції Лева Силенко // Українське релігієзнавство. - 2001. - №17. - С.29-37.

Размещено на Allbest.ru