Правова оцінка діяльності нових релігійних культів деструктивного характеру (на прикладі культу Г. Грабового)

Размещено на http://www.allbest.ru

Правова оцінка діяльності нових релігійних культів деструктивного характеру ( на прикладі культу Г.Грабового)

Оленіч Т.С., Іванов П.М.

Ситуація в релігії, яка склалася в Україні, виділяє симптоми конфлікту між історичними церквами та неорелігіями, які активізували свою діяльність на тлі суперечностей традиційних релігій, загострення соціальних та політичних протиріч. Предметом дослідження є аналіз основних тенденцій стану релігійних конфесій в умовах багатоконфесійності в Україні. Завданням дослідження є визначення напрямків вдосконалення релігійної політики держави в філософсько-правовому аспекті.

Фундаментальну базу роботи склали наукові збірники, Відомості Верховної Ради України, Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації»(1991), матеріали Державного Комітету у справах релігії, Управління у справах національностей, міграції та релігії Донецької державної адміністрації, звернення та заяви у церковній проблематиці офіційних осіб та суспільних організацій, офіційні документи відділу внутрішньої політики міськвиконкому міста Маріуполя; матеріали світських та релігійних засобів масової інформації. Аналізу стану релігійних конфесій в Україні та проблемам міжконфесійних взаємовідносин присвятили свої дослідження В.Смолій, А.Колодний, О.Шуба, М.Юрченко, Л.Рябошапко та інші. Цінними для даної роботи є праці П.Баранова, Є.Несмєянова І.Оваденко, А^виля-Олинтер, В.Єленського, М.Мариновича.

Суперечності та протиріччя, які існують у традиційних релігіях, зазвичай призводять до активізації діяльності «нових релігій» та деструктивних культів. Важливим спрямуванням релігійної політики держави є позиція по відношенню до нерелігійних формувань, у тому числі, деструктивнихкультів. У цій роботі ми дамо оцінку їх діяльності на прикладі культу Г.Грабового.

В результаті соціологічного опитування, яке проводилося з теми «Стан релігійних конфесій в Україні» (курс «Релігієзнавство») у Маріупольському державному гуманітарному університеті з 1998-2008 були виведені наступні показники у Маріуполі, в Донецькій області продовжують діяти такі деструктивні культи, як «сайєнтологія», «послідовники вчення Карлоса Кастанеди», «культ Шри Чинмоя», «Культ Ауробиндо Гхоша», аналог «Богородичного Центра», муніти (зарекомендували себе як міжнародна студентська організація), «Чорний квадрат Г.Грабового» Так, архієпископ Іларіон справедливо зазначає: «Дійшло до того , що у нас проповідують люди із Замбії, Нігерії, Америки, Німеччини яких тільки наставників не з'явилось!»[1,4].

Важливо звернути увагу на проблему поняття «традиційні релігії». Діючі в Україні чисельні нові релігійні християнські об'єднання претендують на традиційність. З нашого погляду, традиційна релігія така релігія, яка додавала та й досі додає вагомий та позитивний внесок в історію, традиції, культуру, мову та свідомість народу, держави, людства. Із цих визначень видно, що «традиційність» багатофакторне явище, в якому тривалість діяльності релігійного об'єднання в часі не є обумовлюючою[2,302-303].

Так звані деструктивні релігії не тільки суперечать основним світовим релігіям, які мають високі вимоги до моральних якостей людини, а навіть широко пропагандують девіантну, або навіть делікветну поведінку як «пасторів», так і «віруючих» здебільше культу «пастера», або його уявленням істинного божества.

Існують також інші класифікації моделей державно-церковних відносин, проте всі вони, врешті решт стосуються політики розподілу функцій релігійної та світської структури суспільства. Полярними позиціями такої політики є ворожнеча держави та церкви (як це мало місце свого часу в СРСР чи Франції) та «симфонічне» співробітництво держави та церкви (зазвичай ідеться саме про одну, домінуючу конфесію, що співпрацює з державою), а серединною ланкою відокремлення та суверенітет цих двох інституцій (іноді це антагоністичне розмежування, іноді неантагоністичне, залежно від ступеню конкуренції між ними та інших факторів). Значна амплітуда акцентів державно-церковних відносин у національних правових системах є похідною від історичного та регіонального розвитку тієї чи іншої моделі, а плюралізм підходів не порушує міжнародного права про свободу совісті. Кожна країна обирає свій шлях розвитку стосунків між державою та церквою, що найбільше відповідає інтенціям, які домінують у суспільстві.

Історичним прикладом коопераційної моделі державно-церковних відносин можна обрати «принцип симфонії», що існував у Візантійській імперії. Цей принцип став все більш явним зі зростанням ролі християнської церкви, а остаточно оформився у відомій шостій новелі імператора Юстиніана, що він адресує патріарху Єпифанію «Найбільш блага, що надані людям вищою благодаттю Божою, суть святенництво та царство, з яких перше (священництво, церковна влада) піклується про Божественні справи, а друге (царство, державна влада) керує та піклується про людські справи, а обидва, виходячи з одного джерела, складають прикрасу людського життя». Проте, модель симфонії, або співзвучності, все ж відокремлює церковну та державну структури, хоча її практичне застосування часто призводило до зловживання на користь держави, призводячи до так званого цезарепапізму.

Філософсько-правовий вимір даної проблематики виявляється в пріоритетній співпраці держави з традиційними релігійними організаціями за напрямками, які визначило законодавство: контролювати діяльність нових нетрадиційних організацій, адже дуже часто в релігійній діяльності НРТ (нових релігійних течій) використовується «контроль свідомості» свідомо насильницьке управління психікою та поведінкою. В зв'язку з цим, права та свободи «нових релігійних організацій»«повинні бути обмежені законом на стільки, на скільки це необхідно для захисту основ конституційного устрою, моральності, здоров'я, прав та законних інтересів інших громадян, забезпечення безпеки держави». Якби ця норма була введена в українське законодавство на початку 90-х років, то місто Маріуполь змогло б уникнути негативного досвіду реєстрації та діяльності релігійних організацій «криміногенного характеру». Наприклад: незалежна християнська повного Євангелія церква «Ісуса Христа» під керівництвом «пастора» М.Іващенка, що був притягнутий до кримінальної відповідальності згідно статті 121 УК України (розтління малолітніх). Ми маємо інформацію (за даними опитування), що пастор продовжує проводити сеанси «зцілення», де застосовує гіпноз до прихожан під час богослужіння.

Проблема безладного розповсюдження нових релігійних рухів в Україні є актуальною і у наші часи. Згідно статистичних даних України, у 2003 році зареєстровано 27286 релігійних організацій (для порівняння: у 1992 році 15707 організацій). За даними управління у справах релігії, національностей і еміграції Донецької облдержадміністрації, в Донецькій області зареєстровано понад 1000 релігійних організацій, більше 200 діючих без реєстрації, так би мовити, на громадських засадах. Українське ліберальне законодавство в області релігії дозволило двом сатанинським організаціям представити документи на реєстрацію(!). Це можливо лише в Україні.

Так один із опитуваних зазначив про існування такого культу: «Да!!! Это мой сосед, довольно замкнутый и странный парень. Носит черную одежду, в их компании ещё человек 6-8 они проводят странного рода ритуалы на кладбищах»(опитування 2009 року в МДГУ).

Ще у 1984 році, у відомому виступі Р.Коттлера на Асамблеї Ради Європи були запропоновані 13 аспектів легітимності нових релігійних організацій для дослідження їх країнами членами Євросоюзу. Дані аспекти широко захищають права неповнолітніх та визнаються міжнародним правом. Так, у 2003 році в Орджонікідзевському районному суді міста Маріуполя розглядалася справа про систематичне побиття дитини з метою «вигнання бісів» членом релігійної організації «Незалежної християнської повного Євангелія церкви «Ісуса Христа»« С.Гавриша. За словами судді Ю.Пономаренко, звинувачений відмовлявся лікувати сина від побоїв та психологічного шоку, стверджуючі, що «сину лікарі не потрібні, його лікує Бог». В характеристиці звинуваченого, наданим пастором Н.Іващенко суду, адепт представлений як добрий сім'янин.

Не всі прихильники деструктивних культів можуть безболісно перенести даний психологічний вплив. Так, за словами головного лікаря психологічної лікарні №7 міста Маріуполя Е.Д'яченко, «щодня у психіатричну лікарню потрапляє декілька адептів нових релігійних течій...Щоб вилікувати таких хворих, у середньому, потрібно декілька років» (Інтерв'ю Е.Д'яченка маріупольському телебаченню МТВ//програма «Події тижня» 23.05.2004). У наш час релігійна організація деструктивний культ «Церков Ісуса Христа Повного Євангелія» продовжує свою діяльність у м.Маріуполі, тому що законодавство не дозволяє її призупинити.

Вчені та юристи виробили чіткі ознаки і основи, керуючись якими, можна розділити НРД на деструктивні і безпечні для свободи особистості, здоров'я, освіти, демократичних інститутів. Релігійні організації, що порушили закони, штовхають адептів на злочин і тим самим дестабілізують життя суспільства. Їх краще називати «деструктивними релігійними організаціями» або «екстремістськими релігійними організаціями». Латинське слово «дестукціо» означає «руйнування», а латинське слово «екстремус» «крайній».

Так, ст. 68 Конституції встановлює, що кожен громадянин зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції і законів України. Відповідно до ст. 35 Конституції України і Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» кожна людина має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно здійснювати особисто, або колективно, релігійні культи і ритуальні обряди, проводити релігійну діяльність[3,62].

Дана проблема стає все більш актуальною з погляду функціонування політичної і правової систем, вирішення повсякденних завдань економіки. Політико-правовий аспект значущості реалізації Конституції полягає, перш за все, у тому, щоб забезпечити здійснення основних прав і свобод людини і громадянина, поступовий розвиток суспільства на демократичних засадах.

Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я та моральності населення, або захисту прав та свобод інших людей, але законодавством не розроблено механізм і порядок реалізації обмежень таких прав. Наведемо приклад. Фахівці в галузі релігії виділяють сотні деструктивних культів, але найнебезпечнішим можна назвати культ Г.Грабового, діяльність якого побудована на обмані і отриманні грошей від людей, що втратили близьких. Вони свідчили про зустрічі з померлими та розмови з ними.

Так, засновником деструктивного культу ДРУГГ є Григорій Грабовий, що розпочав свою діяльність в Узбекистані, де виконував «роботи з екстрасенсорної діагностики літаків, що використовувалися для польотів Президента Республіки Узбекистан і членів уряду». На думку фахівців, підряди на екстрасенсорне обслуговування стали одним із способів «освоєння» бюджетів президентських структур. У 2004 році Григорій Грабовий був одним з численних цілителів «від всіх хвороб» доти, поки не оголосив себе спочатку «Ісусом Христом в другому пришесті», а потім і «триєдиним Богом-отцем». Його культ здобув широку популярність після терористичного акту у Бесланській школі №1. Він пообіцяв «воскресити» всіх вбитих заручників. Людина, що втратила близького, підсвідомо чекає дива, вона протестує проти цієї втрати. Грабовий знає цю особливість і володіє технікою формування та дії на аудиторію. Він вирішує провести масштабну рекламну акцію, а кращої ситуації, ніж ситуація у Беслані, для такої людини просто не знайти. Він оплатив квитки жінкам, у яких загинули діти, і тим самим «здобув» собі славу «добродійника і батька рідного». У 2005 році Грабовий створив партію ДРУГГ (добровільні розповсюджувачі учення Григорія Грабового) і провів шість її з'їздів. На з'їздах він неодноразово підкреслював, що планує стати президентом Росії і шляхом «магічних обрядів» позбавити країну від нещасть, подолати смерть. Всі його учні вірять в те, що Грабовий може воскрешати із мертвих, а також лікувати всі хвороби, діагностувати техніку, управляти подіями і врятувати світ від катастрофи. Проте, на думку психологів, в наявності штучно сформований психоз, розвиток якого починається після самого «воскресіння». Згідно заявам Грабового, він воскресив вже багатьох. Вони ожили або з іншою зовнішністю, або у іншій країні, можливо на «тонкому тілі». Популярний інший варіант «воскресіння» -- «з померлим встановлений контакт, але він не бажає повертатися у наш світ». Він стверджує, що деякі воскреслі можуть виступити на семінарах. На сайті «Центру Гармонії» можна прочитати оголошення про виступ того, хто воскрес - А.А.Некрасова, який наразі презентує свої нові книги.

Таким чином, центральним елементом вчення Г.Грабового є «принцип воскресіння людей». Він пропонує одну з багаточисельних власних методик воскресіння: Метод полягає у наступному: для того, щоб побутове мислення саме Людини-творця перевести для зустрічі з тим, хто воскрес, вам потрібно лише взяти будь-який об'єкт інформації, який знаходиться навколо вас, і даний об'єкт об'єднати з тим, що воскрес у плані управління від духу. Особливість даного методу полягає у тому, що: ви створюєте цей об'єкт свіченням свого власного фізичного тіла[4,189].

Інша методика Г.Грабового полягає у «передаванні кольору тій людині, що воскрешається як структура, що існувала до біологічного відходу» і так далі. Якщо Ви хочете зустрітися з тим, хто воскрешається у «жвавому місці», то це повинно відбуватися при «уявній концентрації якоїсь сфери у центрі жвавого місця» і «відчутті його біополя не далі, ніж на 25 метрів». «Однак, як помічає Грабовий, людина може знаходитис ближче, поруч,

і навіть кінокамери можуть знімати.., досить сказати: «Ось, повернись у сім'ю»[5,193-218]. Ці положення вчення доводяться на платних семінарах, де додатково використовуються так звані «наклейки дистанційного управління». Якщо обклеїти ними будь-яку територію за периметром, то всерединіпочинає діяти «закон заборони смерті».

Григорій Грабовий заявляє, що його «технології Воскресіння» благословляє Церква: «По-перше, я вважаю, що мене благословляє істинно віруючий християнин, бо Церква і віра побудовані на воскресінні Ісуса Христа», заявив Грабовий в прямому ефірі програми «Нехай говорять!»(на Першому каналі). При цьому він бачить свою «місію» у тому, щоб подолати смерть «шляхом особистої ініціативи». Однак, коли професор Свято-Тихонівського гуманітарного університету Олександр Дворкін в передачі А.Малахова попросив його повторити Нагірну проповідь та назвати перших двох учнів Христа, Грабовий ухилився від відповіді.

Переконати людей у тому, що загиблий або померлий родич не воскресне «технологічно» складно. «Лікувати людей, які потрапили під гіпнотичну дію нелегко. Тут необхідна професійна психіатрична або психологічна допомога», вважає керівник Центру правової і психологічної допомоги у екстремальних ситуаціях професор М.Виноградов.

Такого роду свідчення можуть бути пояснені змінами психічного стану людей, що втратили єдину дитину або близьку людину, що тяжко переживають своє горе. Доктор медичних наук Ю.Поліщук так характеризує стан потерпілих від діяльності Грабового: «У них внаслідок емоційно-насичених, оволодіваючи яскравими уявленнями, а також через психологічний механізм витіснення із свідомості факту смерті близької і дорогої людини можуть виникати зорові та слухові ілюзії і галюцинації. Вони починають бачити і чути образ і голос померлого наяву або у вигляді окремих епізодів зустрічі з ним, стають підґрунтям для віри у воскресіння. Ці стани можуть бути викликані людьми, що володіють технікою наведення таких станів з використанням різних видів навіювання.

За даними опитування соціологів ВЦІОМА, 12 відсотків росіян не виключають можливості воскресіння з мертвих. Наприклад: свідчення матері дівчини, втягнутої у культ : «Грабовий вимагає від своїх учнів, щоб його касети слухали постійно. Що від них йде позитивна енергія, яка оздоровлює організм. Щодня о 22 годині вона влаштовувала «сеанс дистанційного спілкування з Грабовим. Мені вона говорила, що це роблять всі його послідовники. Поступово ця людина стала для неї центром Всесвіту. Її більше нічого не цікавило. З нею стало неможливо знаходитися поруч. Коли приходили гості, вона всім розповідала лише про Грабового. Пам'ятаю, була подруга, в якої нещодавно помер чоловік. Марина почала переконувати її піти до Грабового. Я дуже добре пам'ятаю фразу: «Це дуже дорого коштує, але ти повинна це зробити!» Вона з такою люттю переконувала мою подругу піти до Грабового, що мені стало жахливо. Це був той момент, коли я зрозуміла, що втрачаю доньку.. , я втратила доньку задовго до того, як вона пропала. І я втратила доньку саме через Грабового. Коли він з'явився в нашому житті, воно перетворилося на жахіття. І якщо, врешті-решт, держава визнає, що ось це називається свободою віросповідання, і не покарає Грабового, означає, ми точно живемо в божевільній країні[6].

Обіцянки Г.Грабового не мають нічого спільного із принципами сучасної науки і суттю християнського віровчення. Доктор філософії, кандидат богослов'я завідувач кафедрою сектознавства Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету Олександр Дворкин прокоментував вчення Грабового таким чином: «Ноу-хау Грабового полягає у тому, що він з'єднав християнське обіцяння воскресіння і віру в науку, що залишилася нам у спадок з радянських часів... Все організовано хитро, як оплата фірмам за послуги... Грабовий називає себе Христом, але це блюзнірство для християн».

З Євангелії нам відомо три випадки воскресіння Христа з мертвих: це дочка Іаіра, син наінської вдови і чотириденний Лазар. Доказів того, що Грабовий воскресив хоча б одну людину немає, а доказів того, що він брав гроші за воскресіння більш ніж достатньо. Хоч би з тих журналістських розслідувань, які проводилися і програмою «Людина і закон», «Комсомольскою правдою», і «Вістями». Одного разу кореспондент «Комсомолки» прийшов до нього з фотороботом неіснуючої людини, сказав, що це фотографія його брата. Грабовий узяв гроші і заявив, що брат воскрес, але, правда, у Південній півкулі», відзначає Двойкін[7].

Свобода совісті має бути в Росії і в Україні, але вона не повинна вести до вседозволеності і аморальності, яскравим прикладом яких може послужити діяльність Грабового. Досвід регулювання діяльності нових релігійних організацій давно використовується за кордоном. Так, у Франції Національні збори проголосували за законопроект «проти нових релігійних рухів», що передбачає від З до 5 років позбавлення волі, а також штрафу від 300 до 500 тисяч франків за «залучення до секти». Спецслужбою Франції «Рансеньеман женеро» вироблені ознаки сектантства, а також вперше в історії французького права дано визначення секти: «Група, що має на меті створити та експлуатувати психологічну або фізичну залежність учасників». У законопроекті наведено визначення «маніпуляції свідомістю»: «Тяжкий і постійний тиск, або використання спеціальних методів, щоб змінити думку, добитися від людини, з його згоди або без неї, вчинити дію або утриматися від дії, внаслідок чого йому буде завдано серйозної шкоди». У США діє Закон «Про відповідальність за психонасильство», що має більше 2000 правових норм, які регулюють взаємини держави із релігійними організаціями. Нове законодавство Японії дозволяє правоохоронним органам здійснювати трирічний нагляд за діяльністю нових релігійних організацій. Поліції дозволено проводити обшуки у місцях розташування сект, члени яких були звинувачені в масових вбивствах. У Великобританії державні інстанції, у тому числі і суди, дотримуються установки, згідно з якою релігія визнається як система поглядів, що має теїстичний зміст.

Так, ґрунтуючись на даній концепції, суди в цій країні відмовляють визнати сайєнтологів благодійною організацією, звільненою від сплати податків, оскільки остання є «філософією існування», а не релігією. У Греції де більшість громадян по віросповіданню є православними, в законній діяльності закріплені норми, що обмежують права католицьких та протестантських організацій. У 1999 році у Польщі при прем'єр-міністрі створена спеціальна «експертна рада», яка складалася з представників міністерств, що координують релігійну сферу суспільства. Ця рада координує діяльність державних органів щоб протистояти поширенню сектантства у державі. В Бельгії в цілях нагляду за «сектантським середовищем і новими культами» створена спеціальна служба «Сюрте де Л-Єта», яка також збирає всю необхідну інформацію про порушення законодавства на релігійному ґрунті.

Враховуючи позитивний міжнародний досвід в галузі вдосконалення релігійної політики, в країнах колишнього СНД законодавчі органи лише приступили до розгляду і реалізації законопроектів в області релігії, спрямованих на підтримку психологічної безпеки, захист прав і свобод громадян, в більшості своїй сповідуючи традиційні релігії (Вірменія, Білорусія, Росія, Литва, Латвія). Так, в Росії в 1995 році прес-служба ФСБ РФ розповсюдила заяву, в якій позначила діяльність частини неорелігійних організацій, загрожуючих національній безпеці держави. Закон РФ «Про свободу совісті і релігійні об'єднання» 1997 року, обмежує права церков, які діють в Росії менше 15 років.

Важливо, з нашого погляду, щоб законодавство чітко передбачало відповідальність за негативний вплив деструктивного культу (приклад культ Г.Грабового) на людину, якщо це буде підтверджено висновками судово-психіатричної експертизи.

На даний момент у стадії обговорення знаходиться проект закону України «Концепція державно церковних відносин в Україні», який оголошує наявність в Україні «партнерських взаємовідносин держави і церкви (релігійних організацій)». Отже, після набуття Україною незалежного статусу відбувається постійний процес лібералізації державно-церковних відносин, а також процес налагодження стосунків між релігійними організаціями як рівними учасниками діалогу. Після періоду кризи, що пов'язана була з різким переходом до легальної та плюралістичної моделі існування релігійних організацій та їхніх відносин, починається спад конфліктогенної активності окремих учасників державно-церковних відносин, налагодження засад взаємоповаги та толерантності. З часом постала можливість не тільки проведення спільних заходів соціальної направленості, а й співпраця релігійних організацій у межах окремих міжрелігійних та міжконфесійних утворень, серед яких Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій та інші. Ці спільні інституції дозволяють також полегшити відносини з державою, оскільки враховують позиції не кожної окремої традиції, а спільну позицію багатьох учасників діалогу. Таким чином можна зазначити, що співпраця в межах таких спільних інституцій приносить результати у розбудові державноцерковних відносин.

Розвінчання деструктивних культів і навіть боротьба з ними в межах моралі, а з девіантними та делікветними ще й на грунті законів, які конче потрібно розробити та прийняти, це і буде відповідати моральним та гуманістичним ідеалам нашого вкрай складного суспільства.

Література

релігійний культ деструктивний грабовий

Архиепископ Иларион. Духовность воскрешает человека.//Жизнь.2000.№32.С.4.

Хвыля-Олинтер А.И. Пособие для православных миссионеров по сравнительному богословию и сектоведению. М.,2001. c.302-303.

Конституція України. Київ,2006.

Грабовой Г. Радость вечного развития. Санкт-Петербург, 2005.с.189.

Грабовой Г. Радость вечного развития. Санкт-Петербург, 2005. с.193-218.

Соколов Митрич Д. Грабовой отнял у меня дочь// Известия.2005.12 октября.

Орехова С. Фабрика «воскрешення»// Московская правда.2005.-15 ноября.

Размещено на Allbest.ru