Походження та своєрідність римської міфології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Походження та своєрідність римської міфології

2. Порівняльний аналіз грецької і римської міфології

3. Основні цикли

Висновки

Список використаних джерел

міф грецький римський бог

Вступ

Що таке міфи? У повсякденному розумінні - це насамперед античні, біблійні й інші стародавні "казки" про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх богів і героїв.

Саме слово "міф" має давньогрецьке походження й означає саме "переказ", "сказання". Європейським народам аж до XVI-XVII ст. були відомі лише знамениті і понині грецькі і римські міфи, тільки пізніше їм стало відомо про арабських, індійських, німецьких, слов'янські сказання та їх героїв.

Починаючи з III ст. до н. е. на римську релігію, а звідси і на римську міфологію дуже сильний вплив стала робити грецька релігія. Римляни ототожнили з грецькими богами своїх абстрактних богів. Так, Юпітер був ототожнений із Зевсом, Марс з Аресом, Венера з Афродітою, Юнона з Герою, Мінерва з Афіною, Церера з Деметрою і ін.

Серед римських численних богів виділилися під впливом грецьких релігійних уявлень головні олімпійські боги: Юпітер - бог неба, грому і блискавки, Марс - бог війни, Мінерва - богиня мудрості, покровителька ремесел, Венера - богиня любові і родючості, Вулкан - бог вогню і ковальського ремесла, Церера - богиня рослинності, Аполлон - бог сонця і світла, Юнона - покровителька жінок і шлюбу, Меркурій - вісник олімпійських богів, заступник подорожан, торгівлі, Нептун - бог морячи, Діана - богиня місяця.

Міфологія Стародавнього Риму носила печатку формалізму і тверезої практичності: від богів чекали допомоги в конкретних справах і тому скрупульозно виконували встановлені обряди і приносили потрібні жертви.

1. Походження та своєрідність римської міфології

Римська міфологія - збір переконаннь, ритуалів і обрядів надприродного походження, які відзначали древні римляни з найдавніших часів до часу, коли християнство повністю замінило корінні релігії Римської імперії.

Римська міфологія докорінно різниться від грецької. Тверезі римляни, фантазія яких не створила народного епосу на зразок Іліади та Одіссеї, не знали міфології. Їхні боги безживні. Це білі постаті без родоводу, без тих подружніх, батьківських і синівських зв'язків, які об'єднували грецьких богів у одну родину. Часто вони навіть не мали справжніх імен, а лише прізвиська, що визначали межі їхньої влади і діянь. Про них не складали ніяких легенд. Цей брак легенд, що свідчить про конкретне мислення, стародавні люди вважали достоїнством римлян, які мали славу найрелігійнішого народу. Греків дивувала ця релігія без міфів, які зачіпали честь і достоїнство богів.

Мандри Енея

Еней народився на горі Іда, його виховували німфи. За «Іліадою» (XX, 215 і наст.), Еней походив від Троя. У перші дні Троянської війни не брав у ній участі, та коли Ахіллес напав на нього й відтиснув до міста Лірнесс, Еней повів свої загони проти греків. У двобоях з Діомедом та Ахіллесом його врятувала від загибелі Афродіта, а потім Посейдон.

Післягомерівські міфи наділили Енея особливо доброзичливим ставленням богів; у нашаруванні міфічних сюжетів, що зосередились навколо Енея, вихідними пунктами були топоніми, зближені з його ім'ям та місцевістю, де процвітав культ Афродіти. Таким чином, перекази про Енея через острови Делос, Епір, Сіцілію та через Карфаген дійшли до Італії. У гомерівському гімні до Афродіти Еней залишився після падіння Трої в Троаді і владарював над троянським народом; пізніше поширюється легенда про його переселення на півострів Паллену (Гелланік), де він засновує місто Енею, згодом (за Стесіхором) -- у Гесперію. Про троянське походження римлян уперше згадує Тімей (сучасник Пірра), за свідченням якого, Еней заснував Лавіній із святилищем троянських пенатів та Рим. Сам Пірр, на думку Павсанія, вирішив розпочати війну проти римлян під впливом переконання, що він, як нащадок Ахіллеса, буде боротися з нащадками троянців. У III ст. до н. е. переказ про походження римлян від троянців утвердився в Римі, що знайшло свій вираз у творах Невія, Еннія, Фабія. Рим вбачав в Енеєві як представникові стародавнього царства свого предка, а піднесений у I ст. до н. е. рід Юліїв -- у сині Енея, Юлі, свого родоначальника.

Про мандри Енея та про заснування ним міста в Латіумі існують розмаїті оповіді римських істориків; за «Енеїдою» Вергілія, Еней залишив Трою під час падіння міста. Він забрав із собою сина Асканія (Юла) і на своїх плечах виніс старого батька Анхіса. Зібравши вцілілих троянців, Еней відплив на захід, відвідав Фракію, Кріт і Сіцілію (тут помер Анхіс). Еней відплив у Латіум, але Гера викликала велику бурю, внаслідок чого флот Енея віднесло до Карфагена. Тут в Енея закохалася Дідона, але Зевс наказав героєві покинути Карфаген. Спустившись в Аїд, Еней довідався від Анхіса про своє майбутнє, після чого вирушив у Латіум, де його гостинно прийняв Латин. У творі Вергілія згруповано всі основні риси місцевих переказів про Енея. Як римська епопея, «Енеїда» мала на меті вказати на божественне походження Риму, уславити нащадка Енея, відновника римської держави -- Авґуста і відтворити в казкових образах міфічного минулого картини сучасної поетові епохи.

Поява Риму. Детальніше у статті Заснування Риму

Близнят Ромула і Рема вигодувала послана від Марса вовчиця, а виховав місцевий пастух Фаустул. Підрісши, хлоп'ята довідалися, що вони -- діти Реї Сільвії. Згодом Ромул і Рем повернули владу своєму дідові Нумітору, а самі вирішили заснувати нове місто. Під час зведення міських мурів між ними виникла суперечка, в якій Ромул убив Рема.

Викрадення Сабінок

Ставши володарем у новозбудованому (Римі), Ромул приймав усіх прибульців, рабів-утікачів та засуджених. Однак у міста не було жінок. Римляни вирішили взяти для себе дружин із сусіднього племені сабінів, проте дістали відмову. Під час ігор на честь Нептуна римляни підступно викрали сабінянок і одружилися з ними.

Сабіни пішли походом на Рим, але жінки, щоб уникнути кровопролиття, замирили суперників. Було укладено договір, за яким римляни й сабіни об'єднались і стали називатися квіритами. Цей переказ у загальних рисах віддзеркалює найдавніші зв'язки між сабінами й римлянами, підтверджені археологічними розкопками.

Міфи про рослин

Одним найдавніших міфів, що мав вплив на римську міфологію, був міф про походження людей від дерев. Так, існує розповідь про те, що в лісах на місці майбутнього Риму жили колись фавни, німфи і плем'я людей, породжених стовбурами міцного дуба. Ці люди не знали ніякої культури і саме їх навчав згодом землеробству Сатурн. Культ дерев і особливо дуба відігравав у римлян величезну роль. Дуб був пов'язаний з Юпітером, альбанські й римські царі носили вінки і листя дуба. Крім того, всі альбанські царі мали прізвисько Сильвш - «лісовик».

Царі Альби й Риму були втіленням духу священного дуба, а через те, що дуб був пов'язаний з Юпітером, то й цар латинян став Юпітером Латіарисом, який шанувався в гірському лісі. З Юпітером був пов'язаний також і бук, про що свідчить той факт, що Юпітер Фагутал шанувався в буковому лісі на пагорбі Фатугалі.

Культ окремих гаїв пізніше був об'єднаний у загальне свято Лукарії. Під час цього свята в гаї Деа Діа -- «Богині богинь» -- приносили жертви Юпітеру, Янусу, Ларам, матері Ларів, Флорі, Весті. Це були спокутні жертви за порушений спокій лісу. Будь-яка людина, що збиралася зрубати дерево, також повинна була принести спокутну жертву. Згадується бог Лукаріс, що охороняв сховище Ромула між двома гаями. У маєтках шанувалися священні дерева, найдавніші зображення богів виготовлялися і гілок дерева.

Гаї були присвячені найдавнішим римсько-італійським божествам - Фавну й Фавні, Піку, Карменті, Карні, Робіго, Деа Діа, Мінерві. Одні з цих божеств згодом втрачали частину функцій або забувалися, інші, залишаючись божествами, входили й у легендарну римську історію як царі або наближені до них. Так, Кармента була німфою-пророчицею, яка ще шанувалася як помічниця при пологах, що допомагала правильному розвитку зародка, і як покровителька дітей. А римська історія говорить про неї як про матір царя Евандра, який був союзником прославленого Енея.

В Італії і Римі шанували фавнів, богів лісу, захисників черід від вовків, що пророкували шумом листя або передвіщали майбутнє людям, які спали в лісі за переказом, в день свята фавнів -- Фауналії -- вовки не сміли торкатися худоби. Існувало ще одне, дуже давнє свято, пов'язане з культом Фавна. Це Луперкалії, свято очищення й родючості. Удень цей голі юнаки -- луперки -- бігали навколо Палатина, стібаючи жінок ременями зі шкіри жертовного козла. Цей обряд повинен був зробити жінок плідними, а також відігнати від черід вовків.

Як священні шанувалися в римлян і деякі трави. Марсу був присвячений грамен (гравілат), шо виріс із людської крові. Священною була вербена, яка росла на Капітолійському пагорбі, а також будь-який дерен, що клався перед жертвопринесенням на вівтар.

Крім культу лісу, дерев, трав у римлян існував культ височин і каменів. Про це свідчить те, що одним з імен Юпітера було камінь. Клятва ім'ям Юпітера Лапіса вважалася особливо священною й непорушною. Богиня жіночого культу, справжнє ім'я якої було під табу, забороненим, котра іменувалася тільки Добра богиня, також була якимсь чином пов'язана зі скелею.

Шанувалися водні джерела, окремі культи яких були об'єднані пізніше в єдиному культі бога Фонса. Йому було присвячене свято Фонтаналія. У римських джерелах мовиться: «немає джерела не священного».

Міфи про тварин

Первісні тотемні уявлення збереглися в культі деяких тварин. Шанувався присвячений Марсу дятел, птах Юпітера -- орел. З особливим трепетом побожно давні римляни ставилися до вовка, йому було присвячене свято Луперкалій. Ромула і Рема, за переказом, вигодувала вовчиця. З вовками були пов'язані різні повір'я. Вважалося, що вовчий жир і частини тіла вовка допомагають від хворобі, при одруженні, коли молода входила в будинок нареченого, поріг натирали вовчим жиром. Про зв'язок культу вовка зі шлюбом говорить повір'я про те, що вовчиця завжди єднається шлюбом із подружжям у присутності поважних свідків-вовків, а овдовівши, ніколи більше не одружується. Тому римляни поважали жінок, які були в шлюбі тільки один раз. Дуже поширена була віра в те, шо деякі люди можуть перетворюватися на вовків. Людина, яку вовк, вийшовши з лісу, побачить першим, за переказом, втрачала голос. Вовна й кінчик вовчого хвоста допомагали домогтися любові. Якщо вовк переходив людині дорогу з правого боку, це передвіщало надзвичайне везіння.

Інітіація

Багато міфів у первісних народів пов'язано з ініціацією -- обрядом посвячення, переходу дитини до категорії дорослих. У римлян збереглося тільки відлуння ініціальних обрядів, коли хлопчик, стаючи дорослим, присвячував свою дитячу буллу домашнім Ларам і приносив жертву богині юності -- Ювентас. Після цього хлопчик міг надягати чоловічу тогу. Можливо, якісь окремі елементи ініціації збереглися в обрядах луперкалій і в звичаї приносити богині Манії у дарунок ляльок. Манія колись була похмурою хтонічною богинею, у жертву їй приносилися діти.

Місце релігії та міфів в житті римлян

Важливою рисою римської релігії було те, що вона споконвічно пов'язана не з індивідом, а з колективами. Й інші релігії, що зародилися при общинному ладі, брали до уваги не окрему людину, а співтовариство, але в римській -- ця риса була особливо яскраво вираженою і закріпилася на особливо тривалий термін. Цікаво, що в римлян людські інститути і настанови первинні щодо божественних, релігійних. За переказами, культ тих або інших богів установлювався царями. Царі або жерці вказували окремим родам і сім'ям, як і яких богів вони повинні шанувати і як відправляти фамільний культ.

2. Порівняльний аналіз грецької і римської міфології

Стародавні греки були найбільшими міфотворцем Європи. Саме вони придумали слово "міф" (у перекладі з грецької "переказ", "сказання"), яким ми сьогодні називаємо дивовижні історії про богів, людей і фантастичних істот.

Міфи були покладені в основу всіх літературних пам'яток Давньої Греції, включаючи поеми Гомера, настільки улюблені в народі. Наприклад, афіняни з дитинства були знайомі з головними героями "Орест", трилогії поета Есхіла. Жодне з подій у його п'єсах не було несподіваним для глядачів: ні вбивство Агамемнона, ні помста його сина Ореста, ні переслідування Ореста Фурією за смерть матері. Їх більш за все цікавило підхід драматурга до заплутаної ситуації, його тлумачення мотивів провини і спокутування гріха. Важко по достоїнству оцінити значення тих театральних постановок, але, на щастя, у людей залишилися джерела багатьох трагедій Софокла і Евріпіда - самі міфи, що зберігають велику привабливість навіть в короткому викладі. І в нашому столітті людей хвилює стара як світ історія Едіпа, вбивці батька; пригоди Ясона, що перетнули Чорне море в пошуках чарівного золотого руна; доля Олени, найгарнішою з жінок, яка послужила причиною Троянської війни; мандри хитромудрого Одіссея, одного з найхоробріші грецьких воїнів; дивовижні подвиги могутнього Геракла, єдиного з героїв, хто заслужив безсмертя, а також історії великого безлічі інших персонажів.

Римляни, спадкоємці культурних традицій Егейського світу, багатьох італійських божеств прирівняли до богів грецького пантеону. У зв'язку з цим цікава історія з богом родючості, вина і оргій Діонісом-Бахусом. У 186 р. до н. е.. римський сенат ухвалив суворі закони по відношенню до шанувальників цього бога.

Кілька тисяч чоловік було страчено, перш ніж культ Бахуса вдалося привести в відповідність з моральними нормами.

Римські міфологічні герої виглядають набагато блідіше в порівнянні з грецькими та, якщо так можна висловитися, більш "політично заангажованим". Наприклад, вибір Енея як родоначальника римлян і Риму був на руку його перший імператору Августу, а створена Вергілієм епічна поема "Енеїда" скоріше нагадує панегірик могутності Риму, ніж захоплююча героїчне розповідь.

Йде з глибини століть антична традиція, що подарувала світу чудові твори давньогрецьких і давньоримських майстрів пензля і різця, починаючи з епохи Відродження стала одним із джерел розквіту мистецтва. Їй віддали данину великі художники - Мікеланджело, Тіціан, Веронезе, Рубенс, Веласкес, Рембрандт, Пуссен, Торвальдсен і багато інших.

3. Основні цикли

Серед усієї безлічі міфічних переказів і розповідей Стародавнього Риму прийнято виділяти кілька найважливіших циклів:

- космогонічні міфи - міфи про походження світу і вселеної;

- антропогонічні міфи - міфи про походження людини і людського суспільства;

- міфи про культурних героїв - міфи про походження і введення тих чи інших культурних благ;

- есхатологічні міфи - міфи про "кінець світу".

Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство опановувало секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем - інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні блага.

В багатьох міфах розповідається про народження богів - фантастичних істот, що уособлювали різні природні явища - грім, блискавку, вогонь, воду. В кожному природному явищі римляни, як і інші народи, вбачали надприродну силу, втілену в людській подобі.

Висновки

Стародавні римляни, як і інші давні народи, вважали: різні лиха, що їх зазнавали люди - хвороби, смерть, посуха, паводок, пожежа, - за кару богів, розгніваних якимись поганими вчинками людей. Вони вірили, що боги з висоти свої величі стежать за ними і оцінюють їхню поведінку, винагороджуючи шанобливих і караючи неслухняних.

Часто в римських міфах діють фантастичні істоти - чудовиська.

Неможливо переоцінити значення римської міфології для світової культури. Багато поколінь письменників і художників брали і беруть образи для своїх творів з римської міфології. Звичайно, Древня Греція виступає батьківщиною давньої міфології, і римська міфологія тісно переплетена з грецькими міфами, однак це аж ніяк не позбавляє її індивідуальності і яскравості, древньої довершеності і багатої уяви стародавніх римлян.

Яку ж роль грали міфи і міфотворчість Стародавнього Риму в історії людського суспільства і людської культури:

- вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину;

- вони у своєрідній, але дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім людства;

- вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага.

Список використаних джерел:

1. Мусієнко М.С. Древній Рим і його культура. - К., 2005.

2. Галанічєв І.М. Міфи Стародавнього Риму. - К., 2007.

3. Смик К.І. та ін. Стародавній Рим і Греція. - К., 2010.

4. Словник античної міфології. -- К.: Наукова думка, 1985.

Размещено на Allbest.ru