Історія написання та склад релігії. Основні біблійні історії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Сумський державний університет

Реферат

на тему:

"Історія написання та склад Біблії. Основні біблійні історії"

Виконала:

студентка групи МТ-11

Клименко Н.В.

Перевірила:

Павленко В.П.

Суми 2013



Зміст

Вступ

1. Історія написання Біблії,її склад та структура

2. Біблія - як духовне джерело людства

3. Біблійні історії

4. Біблія на українських землях

5. Вплив біблійних молитов на українську культуру (літературу)

6. Переклади Біблії та їх поширення

Висновок

Література



Вступ

Бімблія (з грец. вйвлЯб - книги) - священна книга християнства, яка поділяється на дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт - і складається з окремих книг, написаних різними авторами. Старий Заповіт написаний давньоєврейською мовою (біблійному івриті), за винятком деяких частин, написаних арамейською мовою. Новий Заповіт написаний на одному з діалектів старогрецької мови - койне.

Біблія, як відомо, є Святим Письмом найпоширенішої релігії сучасності - християнства. Своє Святе Письмо має не лише християнство, а й інші великі світові релігії.

Біблію зараз увесь цивілізований світ сприймає не лише як основну релігійну книгу християн та іудеїв, а й одну з найвизначніших пам'яток світової літератури. Тому знати її має кожна освічена людина. Досить тривалий час (з 1926 по 1956 р.) у колишньому Радянському Союзі Біблія була забороненою. Лише починаючи з 1968 року, право видавати Біблію дістала Московська Патріархія. За кількістю видань Біблія не має собі рівних у світі. Наприклад, у 1989 році тираж Біблії перевершив 40 мільйонів примірників. Нового Завіту - 60 мільйонів. Називають Біблію Святим Письмом, Словом Божим, Одкровенням, Книгою Книг, Книгою спасіння. Найпостійніша ж назва - Біблія - утвердилась серед християн з IV ст. Вперше назвав її так Іоанн Златоуст, константинопольський патріарх. А його сучасник, перекладач Біблії латинською мовою - Ієронім - вживав вислів "божественна бібліотека", бо ж складається Біблія з різних за формою та змістом релігійних та світських творів - окремих книг: 50 із них входять до Старого Завіту, а 27 - до Нового. Маємо на увазі канонічну Біблію. У протестантів Старий Завіт складається з 39 книг, у католиків - із 47, у православних - із 50. Книги ці виникли в різний час і відрізняються одна від одної. Творили їх представники шістдесяти поколінь. Автори Біблії, а було їх більше сорока, займали різне соціальне становище. Так, Мойсей був вихований у знатній єгипетській сім'ї. Петро був рибалкою, Соломон - царем, Матвій - митником, Павло - рабином. А нещодавно з'явилась версія, що частина Старого Завіту написана жінкою - 40-літньою аристократкою, що була придворною дамою царя Соломона.



1. Історія написання Біблії, її структура

Створювалися Біблійні книги на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. І на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській, грецькій. Де тільки не створювалися книги Біблії! Мойсей писав перші п'ять книг (так зване П'ятикнижжя Мойсеєве) у пустелі, Єремія писав у в'язниці. Лука - під час подорожей, Іоанн - на острові Патмос, а деякі автори писали під час військових походів. Так, під час війни була написана частина книг Давида, а книги Соломона писалися у мирний час. І створювалися книги Біблії у XII ст. до н.е. - II ст. н.е.

В основі поділу - народження Ісуса Христа на Землі.

Старий Заповіт

Старий Заповіт або Старий Завіт - перша частина Біблії, що по обсягу складає близько трьох четвертих усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 50 книг у православних, 45 у католиків, та 39 у протестантів, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Через увесь Старий Заповіт простежується обіцянка Бога відновити посередництвом Месії (спасителя) зруйновані гріхом відносини із Богом. Головна ідея Старого Завіту - договір Бога Ягве з обраним єврейським народом. Умови договору зводяться до двох основних положень:

"Я - Бог Ягве: нехай не буде для тебе інших богів, окрім мене"

"Не рідніться з іншими (язичницькими) народами"

Структура Старого Завіту, яка складається з чотирьох головних груп:

1. Доісторичні книги

2. Історичні книги

3. Навчальні (поетичні) книги

4. Пророчі книги

Новий Заповіт

Новий Заповіт - друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. У Новому Заповіті розповідається про прихід на землю Месії (Христа) від Бога, Сина Божого, щоби він помер за людей і таким чином відкупив їх (від успадкованого ними від першого чоловіка Адама, та його дружини, Єви) гріха (про що розповідається і у Старому Заповіті). Будучи на землі, і проповідуючи про Небесне Царство Боже, Ісус (Месія) вибрав дванадцять апостолів (один з яких зрадив його) і доручив їм поширювати його вчення по цілому (знаному в той час) світі.Окрім самої Євангелії у Новому Заповіті, є і інші книги, де розповідається і стає відомо про виникнення та існування перших общини християнства. Апостоли у своїх посланнях (листах) до церков навчають томму, щом саме необхідно для спасіння, а також надають поради для повсякденного життя. Остання книга Нового Заповіту: Об'явлення - символічною мовою розповідає про другий прихід Христа на землю в якості Царя Божого Небесного Царства; про кару для тих, хто не повірив у Христа і не виконував його волю; про вибір співцарів у його царстві, правлячих над підданими на землі; про небесне місто збудоване Богом; про знищення роспустниці, названою "Вавилон Великий", символічним звіром; про війну Бога з земними царями - Армагеддон, провокуємі Божим ворогом - Дияволом. Самій назві "Біблія" ми зобов'язані грецькому слову "бібліон" - книга. Яке, в свою чергу, походить від назви стародавнього порту - Біблос, розташованого біля підніжжя Ліванських гір, через який до Греції експортувався єгипетський папірус. Так назва древнього порту увійшла до лексикону 1829 мов, на які сьогодні перекладено Біблію (Всього на Землі налічується близько 3000 мов і діалектів, з яких 1500 належить невеликим етнічним групам). Отже, Біблія - це просто слово - Книга. біблія християнство література духовний

Але це не просто слово. Як Ви пам'ятаєте (а якщо забули прочитайте статтю на чому писав Мойсей) первинною формою книги був сувій, коли п'ятнадцять - двадцять папірусних аркушів приклеювали один до одного і згортали (В середньому сувої з текстами Біблії мають від шести до десяти метрів довжини). За тим же принципом склеювалися також аркуші пергаменту. Текст у вузьких колонках розташовувався поперек свитка. При читанні свитка, лівою рукою згортали прочитану частина, а правою розгортали його. В кінці "рядка" доводилося перемотувати весь сувій, щоб знову дістатися до початку тексту.

Однак вже до початку нового літочислення з'явився метод "приведення у послідовний порядок" листів папірусу і пергаменту - кодекс, коли листи складали один на одного і зшивали з одного краю.

Метод підказав необхідність упорядкувати акти при судочинстві - так легше було знайти потрібний акт. Однак звичайною формою "книги" як і раніше залишався сувій. Але після християнізації більшої частини суспільства загострилася потреба в біблійних писаннях. Виявилося дуже зручним зводити в одну книгу - кодекс декілька або навіть безліч сувоїв. Через якийсь час вже по одному тільки зовнішньому вигляді можна було відрізнити Біблію від язичницьких писань.

2. Біблія - як духовне джерело людства

Сьогодні, після тривалої неуваги до Біблії, негативного до неї ставлення, якими позначався ще вчора атеїстичний напрям нашої освіти, пильніше, уважніше маємо вчитатися в Книгу Книг і ми з вами. Адже у долі нашого народу, в історії його культури, літератури, освіти Біблія займає особливе місце. Недарма ж "зоряною, біблійною й пишною" величав землю рідну поет Богдан-Ігор Антонич. Від найдавніших часів мистецтво, живопис, скульптура, графіка, література черпають із Святого Письма теми, сюжети, мотиви, образи, переробляючи їх, переосмислюючи відповідно до животрепетних проблем свого часу. З давніх-давен біблійна міфологія зрослася з міфологією слов'янською: легенди та міфи про перших людей, про мудрого Соломона, про євангелійних героїв (у першу чергу про Ісуса Христа та Богородицю, про апостолів Петра та Павла) увійшли в народну свідомість. Щоб пересвідчитись у цьому, погортаймо уважно збірники "Легенди та перекази" (К., 1985), "Прислів'я та приказки" (К., 1989, 1990, 1991) або хоч ті, що увійшли до хрестоматії (с. 142-157). Переконаємося, що особи, які в Святому Письмі діяли цілком природно, у народній фантазії набули міфологічних рис. Так, творять чудеса апостоли Петро і Павло, перемагає змія святий Георгій. Образ Богородиці, як підкреслює Валерій Шевчук, походить від міфологічних образів Богині-землі й Богині-матері.

У різні віки ставлення митців до Святого Письма змінювалось. Так, в середні віки Біблія була непорушним каноном, у творах літератури використовувалась як джерело не лише образів, а й історичних відомостей. У "Повісті минулих літ" знайшли відголоски біблійні легенди, наприклад, легенда про Самсона: княгиня Ольга палить місто Іскоростень так само, як спалив поле філістимлян Самсон. Особливого значення для християнської міфології набуває культ святих, виникає житійна література, яка розповідає про життя святих, їх подвижництво, аскетизм і поширюється у формі окремих біографічних оповідань або у складі спеціальних збірників, таких, як "Четьї Мінеї", "Прологи", "Патерики". За хрестоматією або збірником "Дерево пам'яті" (К., 1990. - Т. 1) ви ознайомитесь із анонімними "Житієм Ольги" та "Оповіданням про святих князів Бориса та Гліба", з "Житієм Володимира" Димитрія Туптала. Святе Письмо позначилося й на творах ораторсько-проповідницької прози. Українські письменники-полемісти спиралися на Біблію, відстоюючи переваги віри православної. Так, знайомлячись на наступних заняттях із посланнями Івана Вишенського - першого "публіциста у великім стилі", за словами Івана Франка, - ми знайдемо сотні цитувань Святого Письма, зокрема Нового Завіту і послань апостола Павла. Та й самі послання Вишенського за стилем нагадують послання апостола Павла. Біблія була для Вишенського непорушним, незаперечним авторитетом, він ставив Її вище за праці мислителів античності Арістотеля та Платона, в той час як сучасники Вишенського зверталися до їх філософських трактатів все частіше й частіше. Бо ж і тоді вже помічено було чимало логічних суперечностей у багатьох біблійних положеннях - сьогодні їх, наприклад, американський пастор Сендерленд нараховує близько 10 тисяч*. Поступово образи Святого Письма починають трактуватися в літературі не буквально, а алегорично. Григорій Сковорода, в творчості якого Біблія посідає найповажніше місце, першим розмірковує про символічне, а не буквальне розуміння її образів, мотивів, тлумачень. Український мислитель вважав, що в Біблії є чимало суперечностей, тому недоцільно сприймати її догматично. Глибше знайомлячись із творчістю Сковороди, звернімо увагу на його неоднозначний погляд на Книгу Книг, яка для нього є плоттю і духом, божевіллям і мудрістю, морем і гаванню. Висміюючи "історіальний вздор" її, український Сократ разом з тим спонукає бачити у Біблії багатющий світ символів, за допомогою вдумливого осмислення яких людина спроможна глибше пізнати і навколишній світ, і саму себе в цьому світі. На біблійній символіці побудована переважна більшість прозових, драматичних і поетичних творів давнього письменства. В останніх традиція цитування біблійного тексту отримала назву "візерунки". Сьогодні завдяки ряду нових видань давньої української поезії маємо змогу простежити багатство і розмаїття переосмислення мотивів Святого Письма у віршах Г. Сковороди, І. Величковського, Л. Барановича, І. Максимовича, С. Климовського та багатьох інших. Звернімо увагу на те, що біблійною образністю багата не тільки духовна лірика, а й історичні вірші, світські, панегіричні.

3. Біблійні історії

Створення світу

Ми з тобою звикли до того, що поруч завжди люди, що ми не єдині на цій планеті.

Та й взагалі, що світ наш існує!

Але, як стверджує Біблія, були такі часи, коли ще нічого не існувало. Навіть сонця та землі ще не було! Всюди царювали лише пітьма та хаос. Але був Бог. Бог був завжди - так стверджує Біблія.

І ось одного разу подивився навкруги Бог та й вирішив створити наш з тобою чудовий світ. Так і виникло життя.

А було все це так.

Спочатку Бог сказав: "Хай буде світло!" І у світі, де ще нічого не було, вперше з'явилося світло. Бог побачив, що це добре і відокремив світло від тьми. Так виникли день та ніч, ранок та вечір.

Наступного дня Бог створив небо, після чого зібрав всю воду разом у великі моря, ріки та озера. Таким чином, вода та суша, яку Бог назвав землею, розділилися.

Третього дня Бог вкрив сушу деревами та рослинами. Виникли густі ліси, і забуяла земля квітами. І знову сподобалося Богові все, що Він зробив.

Четвертого дня Бог створив два великих світильники - сонце та місяць, що б вони освітлювали землю, а також безліч яскравих зірок.

П'ятого дня Бог створив птахів, що відразу ж злетіли у повітря і почали будувати свої гнізда в гілках дерев.

Шостого дня Бог створив звірів…

Земля, створена всемогутнім Творцем, дихала спокоєм та первозданною красою. Але це ще не було кінцем творення - адже не було ще на землі нікого, хто б піклувався про землю та про звірів, хто б любив Бога й вихваляв Його.

І тоді Бог створив людей. Сталося це наприкінці шостого дня.

А наступного дня - сьомого за рахунком - Бог відпочивав…

Адам і Єва

Першу людину звали Адам. Біблія розповідає, що створив Бог Адама схожим на себе.

Адам жив у райському саду, що звався Едемським. Тут йому дуже подобалося, але інколи він почував себе страшенно безпорадним та самотнім. Він нудьгував і блукав доріжками саду.

Побачив це Бог і вирішив надати Адаму помічницю. І коли той спав, Бог створив жінку.

Уявляєте, як зрадів Адам, коли прокинувся і побачив поруч з собою красу-жінку - адже він зрозумів, що тепер не буде таким самотнім!

Адам назвав її Євою, і вони, вже вдвох, щасливо зажили у Едемському саду.

Як їм було добре разом! Перші люди почували себе весело і безтурботно, і щастю, здавалося, не буде кінця!

Бог дозволяв Адаму та Єві робити все, про що вони Його просили. Лише одного не дозволяв людям Бог - їсти плоди з дерева, що звалося деревом пізнання добра та зла. Пояснював він це просто:

- Якщо ви з'їжте цей плод, то помрете.

Але жив у тому ж райському саду злий та підступний змій, що підкрався одного разу до Єви та й почав їй нашіптувати:

- Навіщо вам слухатися Бога? Адже Він не дозволяє вам їсти ці плоди зовсім не тому, що ви помрете! Це - неправда! Насправді, якщо ви їх з'їсте, то й самі станете як боги! І про все-все на світі будете знати!.. Та й плід, ти тільки подивись, який смачний!..

Довго не звертала на змія ніякої уваги Єва. Але потім несподівано подивилася на дерево і раптом побачила на диво красивий плід.

І так їй закортіло його покуштувати, що Єва не витримала, зірвала плід і надкусила його. Плід виявився дуже смачним, і Єва простягнула його Адаму.

- Адам! - звернулася вона до нього - Знаєш, а він й дійсно чудовий!

Адам на якусь хвилинку замислився, не знаючи, що й робити - адже він добре розумів, що цього робити не можна!

Але плід був такий гарний, що Адам також не витримав і надкусив його.

Ах, люди, люди...

Коли Бог узнал про вчинок Адама та Єви, то дуже засмутився, після чого зі смутком вимовив:

- На жаль, я повинен прогнати вас з мого саду! Адже ви знаєте: непокірність Богу - гріх!

Він помолчав, після чого додав:

- Тепер для вас розпочнеться зовсім інше, важке та безрадісне життя в муках та стражданнях. І лише один спогад завжди буде зігрівати вашу душу - як добре було у райському саду...

І знову помовчавши, закінчив:

- А відбулося все це через те, що ви не захотіли виконати те, про що Я просив вас...

Так Адам і Ева були вигнані з раю.

Для них й дійсно настали тяжкі часи. Вони почали хворіти. Щоб прокормитися, їм доводилося багато та важко працювати.

А з часом люди почали вмирати…

Мойсей

Пройшло ще чотириста тридцять років.

Давно вже померли Яков та його сини. Їхніх нащадків почали називати ізраїльтянами, або євреями.

У ті далекі часи на чолі Єгипта стояв злий та жорстокий фараон.

Він дуже знущався з ізраїльтян, посилаючи їх на найважчі будівельні та польові роботи.

А якось навіть видав наказ втопити в річці всіх єврейських хлопчаків.

У цей самий час в однієї ізраїльської матері народився хлопчик.

Знаючи, що його так само можуть втопити в ріці, як це робили з іншими хлопчиками, мати цілих три місяці його ховала.

Коли ж ховати далі його стало складно, вона сховала сина в корзинці в очеретах на березі Нілу.

Сестра хлопчика залишилася сторожити брата.

Через деякий час на берег прийшла дочка фараона, яка побачила корзинку і наказала відчинити її.

Побачивши плачуче дитя, вона пожаліла його, хоча й зрозуміла, що хлопчик - єврей.

Сестра хлопчика все це бачила. Вона підбігла до дочки фараона та й запитала:

- Хочете, я покликаю ізраїльську матір, щоб вона виховала його?

Дочка фараона відповіла:

- Хочу.

Тоді сестра покликала свою матір. Та виховала дитину, а коли хлопчик виріс, привела його до дочки фараона.

Звали цього хлопчика Мойсей.

Вихід з Єгипту

Коли Мойсей став дорослим, він покинув палац фараона й пішов жити з ізраїльтянами.

Він допомагав їм і захищав від єгиптян.

Довідавшись про це, фараон задумав убити його. Тоді Мойсей утік у сусідню країну.

Пройшов ще якийсь час. І одного разу Бог повелів Мойсеєві вивести ізраїльський народ з Єгипту.

Мойсей повернувся в Єгипет і разом із своїм братом Аароном пішов до фараона.

- Відпусти мій народ. - сказав він фараону.

Але той нізащо не хотів відпускати ізраїльтян.

Тоді Бог передав через Мойсея, що пошле на Єгипет багато всіляких кар (тобто покарань), якщо той не відпустить євреїв.

І, тому що фараон усе рівно не погоджувався їх відпускати, Бог став насилати на Єгипет страшні бідування.

Так, наприклад, у кожній єгипетській сім'ї померли первістки (тобто старші сини), рої мух напали на Єгипет, уся вода перетворилася на кров...

Одним словом, багато всякого довелося перенести єгиптянам - мешканцям Єгипту, перед тим, як їхній правитель, фараон, погодився відпустити ізраїльтян.

Коли ж євреї пішли з Єгипту, фараон знову пошкодував про це і кинувся за ними в погоню.

І тоді Бог створив ще одне чудо.

На той час ізраїльтяни дійшли до так званого Чермного (тобто Червоного) моря. Єгиптяни вже наздоганяли їх.

І тоді Мойсей змахнув рукою.

По велінню Бога хвилі моря розступилися, й євреї по сухому дну перейшли на ту сторону.

Коли ж останній ізраїльтянин вийшов на берег, хвилі моря знову стулилися. Вода покрила єгипетські колісниці і солдатів.

Й усе військо єгиптян втопилося…

Манна небесна

Після переходу через Чермное море євреї вступили у пустелю.

Їсти їм було нічого, й вони почали ремстувати.

Тоді Бог так сказав Мойсеєві:

- Я почув ремство ізраїльтян. Передай їм: ввечері ви будете їсти м'ясо, а завтра зранку наїстеся хліба. І впізнаєте, що Я - Господь, Бог ваш.

Ввечері в стан ізраїльтян прилетіло багато перепелів.

М'ясом цих птахів й наїлися у той вечір ізраїльтяни.

А зранку на поверхні пустелі з'явилося щось дрібне, дуже схоже на крупу.

- Що це? - запитали в Мойсея ізраїльтяни.

- Це хліб, який Бог дав нам у їжу. - відповів їм на це Мойсей.

Євреї назвали його "манна".

Саме цією манною й харчувалися ізраїльтяни весь той час, у який вони перебували у пустелі.

Заповіді Бога

Через три місяці після переходу через Чермное море євреї дійшли до гори Синай й розташувалися поблизу від її підніжжя.

Мойсей же піднявся на гору і там довго говорив із Богом.

Бог передав через Мойсея їзраїльтянам так звані заповіді, тобто закони, за якими їм потрібно було жити:

1. Я - Бог Твій. Не повинно бути в тебе ніяких інших Богів, крім Мене.

2. Не вклоняйся нікому й нічому, крім Мене - ані на землі, ані на небі. Й не роби ніяких зображень або статуй для такого поклоніння.

3. Не вимовляй Моє ім'я дарма. Коли ж звертаєшся до Мене з проханням або молитвою, вимовляй його благоговійно, з повагою та любов'ю.

4. Пам'ятай: останній день тижня належить Мені. Шість днів працюй, а сьомий (останній) присвячуй Богу.

(До речі, в євреїв таким днем - вихідним - завжди вважалася субота; в інших же країнах світу, як правило, це - неділя)

5. Шануй своїх батька та мать.

6. Не смій нікого й ніколи вбивати! 7. Не порушуй вірності своїй дружині (або чоловіку).

8. Ніколи не кради.

9. Не кажи ніколи нічого поганого про інших людей.

10. Не бажай собі нічого з того, що тобі не належить.

Потім Мойсей опустився вниз та передав ізраїльтянам слова Бога, який сказав зокрема ось що:

- Якщо ви будете виконувати мої закони, то станете Моїм обраним народом.

Показав Мойсей ізраїльтянам також дві кам'яні скрижалі (своєрідні кам'яні "дошки"), на яких Бог власноручно записав ці десять заповедi.

Для того, що б зберегти ці скрижалі, пізніше євреї зробили спеціальний ковчег, що повинен був завжди зберігатися в скинії - наметі, що став помешканням Бога.

Після цього Мойсей знову піднявся на гору, де залишався ще багато днів та ночей.

4. Біблія на українських землях

А коли ж саме прийшла Біблія на українську землю?

Було це ще до Київської Русі. Відомо, що слов'янський просвітитель Кирило бачив у Криму в одного русина книгу, перекладену руською мовою. А в часи Київської Русі Біблія потрапила до нас як кирило-мефодіївський переклад. Незабаром ми матимемо нагоду ознайомитись із факсимільним виданням нашої Першокниги, прочитавши точну копію Пересопницького євангелія. Саме його вважають українці своєю Першокнигою: у 1561 році у місті Пересопниця (у літописах воно згадується з XII ст., а знаходилось поблизу міста Рівне) архімандрит місцевого монастиря Григорій переклав Євангеліє з мови церковнослов'янської на тодішню письмову староукраїнську мову, і українці, отже, здобули можливість читати і спілкуватися з біблійною книгою своєю рідною мовою. Ознайомте з нашою Першокнигою і своїх молодших братів та сестричок, прочитавши їм оповідання про неї О. Єфімова у збірнику "Дванадцять місяців. 1992" (К., 1991). Повне видання Біблії українською мовою здійснив видатний мовознавець, історик церкви, митрополит Іван Огієнко. Перекладена ним на українську мову Біблія вперше вийшла за межами України в 1962 р. і з того часу неодноразово перевидавалася.

Перший переклад повної Біблії власне українською мовою здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй. Книга вийшла у 1903 р. у Відні. Український першодрукар Швайпольт Фіоль серед перших книг видав і Псалтир - у 1491 р. Багатою на українські елементи є копія від 1543 р. Псалтиря Ф. Скорини, поширеного не лише на білоруських землях, а й в Україні. Не можна не згадати і знаменитого заблудівського Псалтиря з Часословцем, які видав у Заблудові 1569 р. російський емігрант І. Федорович при сприянні Г. Хоткевича. А вже починаючи з XVII ст., Псалтир видається регулярно і аж до XIX ст. він залишається однією з найпотрібніших книг для школи та церкви. Сама назва Псалтир походить від слова псалма (або пісня) - Псалтир і складається із 150 (а в грецькій та слов'янській Біблії - із 151) пісень, або псалмів. Псалми співалися з музичним супроводом, і на це є вказівки в самому Псалтирі. Автором Псалтиря вважають біблійного царя Давида. До певних місць у Псалтирі є позначки, що це псалом Давидів. Переспіви псалмів знаходимо у М. Максимовича, С. Руданського, І. Франка, П. Куліша, Лесі Українки, П. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, Ліни Костенко. А перший віршований переспів 42 псалмів українською мовою зберігся ще від 1642 р. І знайдено його в книзі Житомирського міського суду, де він записаний латинськими літерами. А трохи згодом - 1680 р. - видав свою "Римотворну Псалтирю" Симеон Полоцький, праця якого стала дуже популярною і посіла особливе місце в історії української духовності. За наказом царів Івана та Петра "Римотворну Псалтирю" було покладено на ноти. А на церковнім співанні українців - і це визнано в світі - відбились народні українські пісні. "...Прислухайтесь до Лаврського співу, - писав І.Огієнко, - і ви там розпізнаєте мотиви і наших народних пісень, і наших старих козачих дум. От чому співи в наших церквах ще за давні віки завше тягли до себе чужинців"*. Той же С. Полоцький розповідав про те, як у Росії, в самому граді царському Москві полюбили наше "сладкое й согласное пъніе", тому й запозичили там наші співи, запросили до себе українців-співаків, які й навчали росіян цього "сладкого пънія". А згодом Самовидець у своєму літопису напише, що цар Федір Олексійович велику любов до народу нашого мав, тож і "нашим напъвом по церквах й по монастырахъ отправовати приказалъ"*. Тож українське церковне співання дуже швидко розповсюдилося по всій Росії. Українських співаків часто кличуть до царського та патріаршого хору, до придворних капел, та й просто значні люди московські запрошують до себе на службу українців-музикантів, щоб вони навчали їх музиці та співам. Співаком при дворі в Петрограді був і юний Григорій Сковорода. Пісні ж бо наші - це "тихий рай, це привабливі чари, ті чари, що всім світом признано за ними"*. Всьому світові відомі й українські "старі думи козачі", як називає їх І. Огієнко, вказуючи, що вони справили й справляють величезне враження на чужинців: "Не дурно ж ними зацікавилась навіть церква і спів старих дум перенесла й до свого співу". На жаль, ми небагато знаємо сьогодні про тих багатьох освічених українців, які щиро віддавали сусідам свої знання та вміння. На церковнім, науковім, літературнім грунті українці завжди були першими в Москві. Протягом XVII ст., яке позначене розквітом української культури, науки, мистецтва, книгодрукування, освіти, саме українці, як справедливо зауважує І. Огієнко, підготували грунт для реформ Петра І. У XVIII ст. українцями була закладена в Москві слов'яно-греко-латинська академія на зразок Київської. На всіх вищих духовних посадах - митрополитами, архієпископами, єпископами та ігуменами - були по всій Росії теж українці; в працях дослідника М. Петрова наводяться довгі їх списки. А 1747 р. цариця Лизавета запросила для роботи київських професорів Варлаама Лащевського та Гедеона Слонимського, бо лише вони налагодили справу видання нової Біблії, яку цариця - не без допомоги українських вчених - прагнула видати без помилок. Відомо, що в московських церковних книгах була сила-силенна помилок. Тож наші земляки звіряли ці тексти з українськими зразками і правили, - читаємо у Івана Огієнка. Білоруси Ф. Скорина та С. Будний послідовно відстоювали ідею, що Святе Письмо має бути доступним і зрозумілим простому народові. Для широкої пропаганди Біблії Ф. Скорина активно використовував передмови, якими супроводжував кожне своє видання, вважаючи, що цю універсальну книгу повинні знати навіть ті, хто "коханнє имаши" у військовій справі".

5. Вплив біблійних мотивів на українську культуру (літературу)

Важливим естетичним, моральним, етичним стимулом стало Святе Письмо й у розвитку літератури наступних періодів. У літературі XIX-XX ст. розвивається традиція алегоричного переосмислення біблійних мотивів, образів, тем та прямої обробки біблійних текстів. Активніше переосмислено біблійну образність у творах поетичних, з якими ви ознайомитесь, вивчаючи творчий доробок І. Франка, Т. Шевченка, П. Куліша, Лесі Українки, П. Тичини, І. Драча. Рідкісним, але плідним є звернення до біблійних мотивів у творах прозових (наприклад, "Авірон" Г. Хоткевича), драматичних ("Ціна крові" С. Черкасенка) чи художньо-публіцистичних ("Перебудова Вавилонської вежі" Є. Сверстюка*, "Молитва до мови" К. Мотрич* або ж "Вавилонська вежа і змішання мов" М. Трубецького)*. За багато століть біблійні образи стали органічною ознакою художнього мислення. Звичним, наприклад, став вираз "бути записаним на скрижалі історії", що означає здобути безсмертя, добру пам'ять нащадків. Рядок "високих дум святі скрижалі" з вірша М. Вороного, присвяченого І. Франку, ми не відразу співвідносимо з біблійною першоосновою. За легендою, на кам'яних плитах-скрижалях були написані заповіді, які Бог дав Мойсееві на горі Сінай. Не відразу, можливо, пригадується біблійний сюжет, коли чуємо вираз "за часів Адама", що означає сиву давнину. Знаменитий Шевченків вислів: "Усі на сім світі - і царята, і старчата - Адамові діти", нагадуючи про спільний корінь роду людського, проголошує рівність усіх людей. Мотив гріхопадіння, вигнання перших людей з раю - один із найпопулярніших у мистецтві різних часів і народів. Давайте бодай пунктирне простежимо його динаміку в українській поезії і побачимо, як по-різному, відповідно до злободенних суспільних, національних, моральних проблем, інтерпретовано його різними авторами, кожен із яких зумів через загальновідоме сказати водночас і щось нове, привернувши увагу читача до гармонійних чи драматичних, комічних або й трагічних вимірів давно зужитої, здавалось би, теми.

Зауважимо життєствердний, притаманний народному світобаченню гумор, яким відзначається цей діалогічний каламбур. Та й ім'я Єва означає життя, жива. Звучить він і в цілому ряді апокрифічних творів про те, як Бог створив Адама та Єву, про їхні пригоди. Так, в одному із офольклоризованих апокрифів розповідалось про те, як Бог, виганяючи Адама та Єву з раю, дав Адамові дерев'яну лопату і звелів йому копати землю і сіяти хліб, а Єві дав кужіль і веретено, щоб пряла.

Давньоукраїнські автори, творці гумористичних та пародійних віршів зводять поважне, канонізоване церквою до рівня буденного, комічного. Так, у бурлескному творі XVIII ст. - "Вірші, говорені гетьману запорожцями на світлий празник воскресеніє Христово 1791 года" про Єву та Адама говориться так:

Бідна Єва

Одну з древа

Вирвала кисличку, --

Збула власті,

Сіла прясти

На гребені мичку.

За нею ж там

Бідний Адам

Щось, кажуть, прокудив,

Землю копать,

Ціпом махать

Біг з раю пропудив...

Тут ми бачимо сміливе, іронічно-приземлене трактування канонізованого церквою сюжету із Книги Книг, яке було абсолютно неможливим раніше, скажімо, в часи появи знаменитого твору XII ст. - "Слова Данила Заточника", писаного до князя Ярослава Володимировича. Ви, певно, вже ознайомились із незвичайною історією народження цього твору, читаючи "Дванадцять місяців". 1993. Це був відомий на Русі твір. Данило Заточник звертався до біблійних сюжетів як до джерела духовної істини, а відштовхуючись від слів апостола Павла ("Хрест - голова церкві, а муж - жоні своїй"), розвинув думку про згубний вплив злих жінок, серед них і Єви, з вини якої "прадід наш Адам з раю вигнаний був"*. Загалом же цей мотив виведення родоводу жіночого зла від першої грішниці Єви не став традицією. Вже у XII ст. в "Поученні" дітям своїм Володимир Мономах мудро зауважив: власті жінці над собою не давайте, але любіть її і шануйте. Ця двоєдина позиція афористично звучить у вірші І. Франка, де поет назвав Єву першою вчителькою, бо ж "в доброму порівно, як і в злому, жона для мужа вчителька була"*. Кожна епоха народжує свій мотив, і пройдуть віки, перш ніж пролунає утвердження радощів, "народжених з проклять", - через заперечення біблійних істин, як то ми бачимо у вірші В. Симоненка "Покара":

Адам ходив насуплений, мов хмара,

У розпачі кривила Єва рот.

Бо ще не зжала ця наївна пара,

Що та жорстока помста і покара

Дорожча всіх утрачених щедрот*.

У поемі "Казка про любов" у шкільному театрі І. Драч мовби розвиває основну думку поезії В. Симоненка, в деталях розробляючи конфлікт Адама та Єви з Богом. Як і В. Симоненко, І. Драч інтерпретує покару перших людей на землі як несподіване, непередбачене Богом щастя - давати життя, вирощувати урожай, радіти красі земній. Бог не просто карає людей вигнанням із раю, а й мстить їм за те, що вони не хочуть навчити Всемогутнього любові: відбирає в людей молодість, силу, а потім і життя. Та сила Божа, образно розвиває цю думку в поемі І. Драч, мізерніє перед красою людини в її натхненній любові, вірності і пам'яті серця. Тричі відвідує Бог Адама та Єву, аби переконатись у слабкості людській, у скороминущості любові, не підозрюючи, що "ще могутніша і вже неосягненна краса людська" в любові помножується, стає непідвладною навіть Йому:



Найбільше диво світу - це Любов!

Схопився Бог за голову руками

І геть пішов з землі на небо.

З тих пір людина стала Богом на землі*.

Як бачимо, біблійний сюжет у мажорній поезії 60-70-х рр. трактується крізь призму актуальних гуманістичних проблем того часу, коли підкорений атом, освоєний космос вселяли віру в неперевершені людські можливості. Діалогічне відштовхування від Біблії ми знаходимо і в поезії наступних періодів, але помічаємо, що сили в ній набирають уже драматичні та трагічні обертони, особливо ж у творах так званого чорнобильського циклу. Ось як докорінно переосмислюється поняття раю, що став від смертоносної чорнобильської радіації пеклом, у вірші О. Пахльовської "Сучасне дерево пізнання":

...Тут по траві не пройдеш босоніж.

І Єва плаче - яблука достигли ж!

А Змій стурбований шипить:--

Не їж-ж-ж!

Бо істину пізнати вже не встигнеш-ш-ш...*

Навіть побіжний погляд на еволюцію найпоширенішого біблійного сюжету засвідчує багатство і неоднозначність різних інтерпретацій, у світлі яких виразніше проступає суспільна оцінка ролі жінки, матері на різних етапах історичного розвитку, за якою можна судити про духовний статус, моральне здоров'я і рівень культури суспільства. Біблійні мотиви, як ми можемо пересвідчитись, звернувшись і до інших сюжетів та їх художніх трактувань, не лише збагачують образність, поглиблюють підтекст творів, а й постають морально-етичним стимулом для осмислення найболючіших проблем. Значної еволюції зазнав і образ райського саду, який віддавна став поетичною алегорією. Смислове навантаження цього образу теж неоднозначне. Щоб переконатись у цьому, звернімось до поетичної збірки Григорія Сковороди "Сад божественних пісень" та вчитаймось у сторінки роману Івана Багряного "Сад Гетсиманський". Побачимо багатство і глибину відмінних від первісного значення переосмислень поняття раю, яке в перекладі з грецької означає "Закритий сад". Розміщувався він на землі, в країні Едем. Едем - означає: приємний, ніжний, делікатний.

Біблійний сюжет про блудного сина користувався величезною популярністю і серед художників голландської школи живопису. Прикладом може бути репродукція картини Рембрандта "Повернення блудного сина", представлена на нашій виставці.

А якщо уважніше придивитися і до робіт італійського художника Сальвадора Роза, і до праці Рембрандта, і до серії картин Т.Шевченка, помітимо відступ від первісного змісту притчі про блудного сина*. Ця притча потрапила на нашу землю ще в часи Київської Русі у складі Євангелія від Луки у рукописних списках. Протягом ряду століть відбувалася складна трансформація канонічного сюжету. Це простежив письменник Валерій Шевчук, виявивши у ряді творів чимало глибоко індивідуальних розробок теми життя людини, яка, вирвавшись із дому, живе безтурботно, весело, та згодом, зазнавши страждань та скрути, туги за рідним краєм, повертається до батька і старшого брата*. Традиційною була подача незмінного тексту цієї притчі, а нового змісту художньому творові надавало оригінальне авторське тлумачення. Образи притчі уже тоді сприймалися символічно: батьком вважалася церква, а блудним сином - відщепенець від неї. Поети та письменники XVI-XVII ст. не тільки по-новому тлумачать притчу про блудного сина, а й створюють на її основі нові твори. Наприклад, Іван Вишенський у своєму "Позорищі мисленному" зображує блудного сина позитивним героєм, а брата-домочадця - негативним. Письменник-полеміст, сам вигнанець, не приховує свого співчуття до блудного сина. Він наділяє його місією заступника рідної землі перед Богом - тут ми угадуємо автобіографічний мотив, який пов'язує долю героя з долею самого автора. Повернення блудного сина до рідної домівки Вишенський взагалі опускає. Тільки один мотив з притчі розробляє і письменник-проповідник Антоній Ради-виловський у творі "Огородок Марії-Богородиці", створюючи історію, відмінну від канонічної. А Симеон Полоцький у п'єсі "Історія, чи Дія євангельської притчі про блудного сина, творена в літо від Р.Х. 1685" не тільки докладно розробляє біблійну тему, а й супроводжує свій твір циклом гравюр. Від імені блудного сина веде розповідь поет XVII ст. Ілля Бачин-ський у "Пісні світовій". На основі притчі про блудного сина в ній народжується сирітська тема, надзвичайно популярна у давній поезії, згодом - у творах Т. Шевченка.

Історією про блудного сина цікавився і Г. Сковорода, який сам провів своє життя в мандрах. Звернімося хоча б до його байки "Про безногого і сліпого" із "Розмови п'яти подорожніх про істинне щастя в житті", щоб переконатись, наскільки оригінальною є переробка первісного сюжету: в мандри вирушає не один, а два сини. Тяжко покалічені життєвими пригодами, вони рятують один одного: сліпий бере на плечі безногого і обидва сини повертаються в обійми свого батька. Найбільшу ж кількість розробок цього сюжету в українській літературі залишив Т. Шевченко, у якого тема відходу з рідного краю і повернення до нього, тема пригод на чужині блукальця, тема каяття й повернення - одна з наскрізних у поезії*. Мотиви життя людини, що силою різних обставин була викинута з рідного краю, з отчого дому, розробляються Шевченком у певній залежності від поворотів його власної долі.Так, вони стають домінуючими у ранній творчості поета, посідають значне місце і в час важкої для Шевченка осені 1845 р., і в час ув'язнення та роки заслання. З гіркотою і болем говорить поет про свою самотність у вірші "Вітре буйний, вітре буйний", у творі "На вічну пам'ять Котляревському", у відомій поезії, яку ви знаєте з дитинства як пісню "Думи мої, думи мої", у заспіві до "Мар'яни-черниці", що вражає образом перекотиполя, з яким асоціюється доля вигнанця:

Коли нема щастя, нема талану,

Нема кого й кинуть, ніхто не згадає,

Не скаже хоть на сміх: "Нехай спочиває,

Тілько його й долі, що рано заснув"*.

Особливо своєрідно тема блукальця розвинута в поемі "Тризна", написаній російською мовою. Перечитайте цей прекрасний твір, і ви дізнаєтесь, якої "страшної, святої" драми зазнає її герой, бажаючи стати для рідного краю пророком, прагнучи допомогти рідній землі і гинучи далеко від неї, в муках і каятті, яке приходить до нього, як і до блудного сина з євангельської притчі. Самостійно ви опрацюєте і названі твори, і умовно визначену групу наступних творів ("Сон", "Кавказ", "Саул", "Не нарікаю я на Бога"), у яких Кобзар звертається до іншої євангелійної притчі - про сіяча (Євангелія за Матвієм, за Лукою). Ця притча користується великою популярністю в українських письменників, що пояснюється просвітительським призначенням красного письменства, прагненням митців слова показати своєму народові його життя в усій повноті й протиріччях, пробудити свідомість народу, як це бачимо у творах Ю. Федьковича ("Нива", "Дикі думи", "Думи мої, діти мої"), М. Старицького ("На Новий рік", "Нива"), В. Самійленка ("Ой добрий я сіяч, нівроку!.."), І. Франка ("Гріє сонечко!..", "Ходить туча по голій горі") тощо. "Сівачем зерен плодючих" називає Іван Франко Михайла Павлика у вірші "На смерть М. Павлика. Дня 26 січня 1915 р.", змальовуючи в алегоричному образі сіяча відомого просвітителя, науковця, гуманіста. Ремінісценцію притчі про сіяча знаходимо й у творах Лесі Українки, зокрема в її драмі "Адвокат Мартіан". Ставлення Лесі Українки до Біблії було неоднозначним, та поетеса (за свідченням її чоловіка) ніколи з Святим Письмом не розлучалась. Загалом же їй належить більше п'ятдесяти творів, у яких вона звертається до Старого і Нового Завітів, трансформуючи біблійні сюжети у зв'язку з болючими національними та загальнолюдськими проблемами. "Вавилонський полон" Лесі Українки вважають вершиною художнього переосмислення біблійних мотивів, ставлячи його поряд із поемою "Мойсей" І. Франка, творами "Марія", "Давидові псалми", "Пророк", "Неофіти", "Саул" Т. Шевченка.

На всіх етапах розвитку літератури митці слова постійно зверталися до Книги Книг. До XIX ст. біблійна фразеологія була обов'язковим елементом розвитку художнього образу, сама ж Біблія - джерелом істини, авторитетним суддею, духовним Всесвітом.

6. Переклади Біблії та їх поширення

Перші переклади

Книжки Старого Заповіту були перекладені вперше на грецьку мову за єгипетського Птоломея Філадельфа (283-247 до Р. Хр.) 72 єврейськими мудрецями, і тому цей переклад носить назву Септуаґінти - Семидесятки (Переклад семидесяти). Новий Заповіт був написаний давньогрецькою мовою. У IV столітті все Писання було перекладено на латинську (382-405) Святим Єронімом. Цей латинський переклад відомий під назвою Вульґати (найстарший друк - 1462 р. в Майнці). Сама назва Біблії означає з грецького власне - "книги" і почала прикладатися до Святого Писання тільки десь з кінця III - початку IV століть.

Переклади Біблії українською мовою

До України Святе Письмо прийшло у X столітті у так зв. церковно-слов'янській мові, але то не була вся Біблія, а тільки Новий Заповіт, а з нього Євангелія (найстарший текст з 1092 р. переховується в Рум'янцівському музеї в Москві, далі - Бучацьке з XIV ст., переховувалася в монастирі оо. Василіян у Львові), та окремі твори Старого Заповіту (головно Псалтиря).Першою друкованою книгою зі Святого Письма був у нас Апостол, видання Івана Федорова (Львів, 1574 р.), а першим виданням всього Святого Письма була Острозька Біблія 1581 року. У XVI ст. реформаційні впливи з Заходу підсилили в українському народі прагнення читати Св. Письмо живою зрозумілою мовою. Тоді й появилися перші переклади св. Євангелії на живу народну мову. З того часу маємо три переклади святої Євангелії - ченця Григорія, Архімандрита Пересопницького монастиря на Волині, далі Василя Тяпинського, і Валентина Нагалевського. З них найцінніша пам'ятка "Пересопницьке Євангеліє" зі 1561 р. Перекладач чернець Григорій так і зазначив, що переклад з болгарської мови на українську зроблено "для ліпшого вирозуміння люду християнського посполитого."У XVII ст. процес ународовлення текстів Святого Письма до деякої міри був загальмований в Україні внаслідок панування в тодішній школі латинської схоластики.І не зважаючи на те, в катехізисі митрополита Петра Могили тексти св. Письма наводяться Українською мовою. Становище погіршало наприкінці 17-го ст., коли українська Православна Церква була підпорядкована Московській патріархії (1685 р.).Російський уряд почав вбачати в ужитку української мови в церковних книгах - вияв українського сепаратизму, і тому заборонено друк церковних книжок, що відрізнялися б будь-чим від московських. А в XVIII ст. за Катерини II запроваджено по школах і церквах України московську вимову церковно-слов'янських текстів. Але в XIX ст. Григорій Квітка в Харкові, Маркіян Шашкевич на Галичині, майже одночасно, починають перекладати витяги з св. Письма Нового 3аповіту на українську мову. "Псальми, переложені на малорускоє нарєчіє" професором Михайлом Максимовичем.Дуже видатна праця 19-го ст. - переклад Євангелії й Діянь Апостольських, що його зробив Пилип Морачевський, інспектор ліцею на Чернігівщині. Морачевський переслав свій переклад Священному Синодові російської Церкви і російській Академії Наук. Академія Наук прихильно поставилася до пропозиції дати цей переклад до друку для добра українського народу. Але розглядали цей переклад і шеф канцелярії князь Долгоруков та Київський генерал-губернатор Аннєнков. І перемогли політичні мотиви: Синод заборонив друкувати переклад Євангелії українською мовою. Тільки під тиском революційних подувів 1905 року, себто 45 років після закінчення перекладу, коли вже не жив Морачевський, його переклад святої Євангелії побачив світ у 1906 році. Текст перекладу зредагував єпископ Подільський Парфеній.

У 1936 році Святий Синод Православної Церкви Польщі видав Євангелію, в тій же редакції, як велику Напрестольну.

Переклади	Інформація про переклади
Переклад П. Куліша	Не маючи змоги в XIX ст. друкувати в Росії Святе Письмо українською мовою, українці перенесли цю справу за кордон. Український письменник Пантелеймон Куліш, сам православний, разом з українським ученим Іваном Пулюєм, греко-католиком, спільними силами перекладають майже весь кодекс Біблії. Заслугою цього перекладу становить те, що воно являє собою перший повний переклад з єврейських та грецьких текстів українською новітньою мовою.[1] Частинами цей переклад друкувався у Львові й у Відні. Під час пожежі згорів рукопис перекладу Старого Заповіту. Але Пантелеймон Куліш з незламною енергією вдруге взявся за цю працю. Він не встиг закінчити її до своєї смерті, але закінчив її Іван Пулюй (переклав: книги Рут, 1-ше і 2-ге Паралипоменон, Ездри, Неємії, Естери і Даниїла) і письменник Іван Нечуй-Левицький (переклав Псалтир)[2]. Право власності на переклад здобуло Британське Біблійне Товариство, яке вперше видало Біблію українською мовою в 1903 році. В Україні ці видання були заборонені. Українську Православну Церкву, яка відродилася під час визвольної боротьби, ліквідувала радянська влада, після чого не можна було друкувати церковних книг українською мовою. Передрук цього перекладу Біблії відбувся 1947і 1969 роках.
Переклад П. Морачевського	Перший повний переклад Святого Письма тогочасною українською літературною мовою здійснив Пилип Морачевський - інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька. Однак Синод Російської православної церкви, хоча й відзначив високий рівень перекладу, через політику Російської імперії заборонив друкувати Біблію українською мовою. Лише 1906 р. почали друкувати чотирикнижжя Нового Заповіту окремими випусками. Але ініціатори видання дуже виправили мову перекладу, що, на жаль, знизило літературну цінність праці.
Переклад М. Кобрина	В Польщі, крім Напрестольної Євангелії, надруковано українською мовою ввесь Новий Заповіт і Псалтир, що їх переклав проф. Михайло Кобрин.
Біблія перекладу І. Хоменка	"Святе Письмо Старого і Нового Завіту" перекладено католицьким священиком Іваном Хоменком і видано в Римі у видавництві Василіян 1957 року. Відрізняється красивою літературною мовою і наявністю таких книг Сирах, Макавеїв і інших, що їх протестанти вважають неканонічними. Видання Біблії в перекладі Куліша--Пулюя було вже вичерпане, а передруковувати його не видавалося розважним, бо українська мова за останні десятиліття значно розвинулася і збагатилася, тому Британське Біблійне Товариство замовило Іванові Огієнку (він же митрополит Іларіон) новий переклад канонічної Біблії у 1936 році.
Біблія перекладу І. Огієнка	Стокгольмське Товариство для поширення Євангелії в СРСР видало в 1942 році Новий Заповіт і Псалтир у перекладі професора Івана Огієнка. В 1955 р. митрополит Іларіон закінчив увесь переклад Біблії для Британського Біблійного Товариства. Сьогоднішній варіант, яким користуються всі протестантські церкви і частково православні і греко-католицька був виданий у 1962 р.
Біблія перекладу Р. Турконяка (або Біблія УБТ)	Українські церкви об'єднали свої перекладацькі зусилля, щоб створити сучасний, загальноприйнятний переклад Слова Божого. Так у 1997 році перекладачі під головуванням архімандрита Рафаїла Турконяка завершили переклад Нового Завіту. Перекладання Старого Завіту завершене у 2007 році. 2011 року вийшов друкований варіат Нової Біблії.
Біблія перекладу О. Бачинського	Видавалась як "Новий Завіт" і "Псалтирь" (Львів, 1903 рік), а також як "Святе Письмо Старого і Нового Завіта" (1900--1908 роки) церковнослов'янським текстом з поясненням Іоанна Бартошевського. З-за свого формату та зовнішнього вигляду переклад Бачинського не знайшов поширення серед народних кіл, а залишився радше настільною книгою кліру.

Висновок

Біблія, як відомо, є Святим Письмом найпоширенішої релігії сучасності - християнства. Своє Святе Письмо має не лише християнство, а й інші великі світові релігії.

За кількістю видань Біблія не має собі рівних у світі. Наприклад, у 1989 році тираж Біблії перевершив 40 мільйонів примірників. Нового Завіту - 60 мільйонів. Називають Біблію Святим Письмом, Словом Божим, Одкровенням, Книгою Книг, Книгою спасіння. Найпостійніша ж назва - Біблія - утвердилась серед християн з IV ст. Вперше назвав її так Іоанн Златоуст, константинопольський патріарх. А його сучасник, перекладач Біблії латинською мовою - Ієронім - вживав вислів "божественна бібліотека", бо ж складається Біблія з різних за формою та змістом релігійних та світських творів - окремих книг: 50 із них входять до Старого Завіту, а 27 - до Нового. Маємо на увазі канонічну Біблію. У протестантів Старий Завіт складається з 39 книг, у католиків - із 47, у православних - із 50.

Біблію зараз увесь цивілізований світ сприймає не лише як основну релігійну книгу християн та іудеїв, а й одну з найвизначніших пам'яток світової літератури.

Тому знати її має кожна освічена людина.



Література

1. Святе Письмо. Переклад Хоменка-1991р

2. Біблія перекладу Куліша-1947р

3. Утворення християнства на Русі. Бранчевський М.Ю-К,1989

4. Основи Українського православ я. Губаржевський І.

5. Короткий нарис історії християнської церкви. Дорошенко Д.-1970

6. Історія релігії в Уркаїні:навчальній посібник. Колодний А.М.,Яроцький П.Л.-1999

7. Біблія і українська література. Сулима В.-1998

Размещено на Allbest.ru