Размещено на http://www.allbest.ru/

Іслам як світова релігія

Іслам - наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги, 1990 р. в різних країнах налічувалося понад 900 млн. послідовників ісламу. Мусульмани живуть більше як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95-99% населення, в 13 державах - впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія).

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв релігію, називають відданим (з араб. - мусульманином).

Витоки ісламу.

Зародження ісламу тісно пов'язано з двома містами: Меккою і Ятрибом. Перше з цих міст було торгівельним та релігійним центром аравійських племен, а друге мало значення міжнародного або міжрелігійного зв'язку, оскільки тут, крім двох арабських племен, проживали цілі племена, а навіть клани, євреїв. Звідси до гори Сінай і до Єрусалиму було рукою подати. Таким чином, місце зародження нової релігії прилягає до священних місць іудаїзму та християнства. Крім цього географічного зв'язку аравійської релігії з єврейсько-християнським одкровенням, є між ними спорідненість племен, мови і передань. Аравія здавна населена двома семітськими племенами, яких Біблія називає синами Йоктана (Буття Х, 25-30) і синами Ізмаїла (Буття, ХХV, 12-16). Північні аравійці задовго до Мухамеда засвоїли біблійну розповідь про Авраама, Агар та Ізмаїла і збагатили його місцевими деталями більше чи менше древнього походження. Джерело Земзем в Мецці було те ж, з якого по молитві Агар ангел Господній (за мусульманською версією архангел Жебраїл (Гавриїл)) напоїв помираючого від спраги Ізмаїла; невеликий чотирикутний храм або вівтар (Кааба), що знаходився біля цього джерела, був, за переданням, побудований самим Авраамом, що прийшов відвідати свого сина вигнанця; чорний камінь-метеорит, вбудований в одну зі стін Кааби, був тоді ж принесений з неба архангелом Жебраїлом; тут поруч був обломок скелі, на яку ставав Авраам з Ізмаїлом для молитви - місце Авраама (Макам-Ібрагім).

Мекка була заснована завдяки своєму святилищу. Хоча мусульманські перекази звичайно перебільшують виключне значення Кааби, але в будь-якому випадку вшанування цієї древньої святині було дуже поширене, такого висновку можна дійти з огляду на великі розміри священної огорожі. Мекка і її околоці були місцем священного паломництва у велике річне свято (хадж) в священні місяці перемир'я для аравійських племен. З релігійним рухом натовпу пов'язувались соціальні і торгівельні відносини.

Мухамед знав три релігії: національну релігію арабів, яка мала свою святиню в його рідному місті; релігію Мойсея від євреїв Медини, і релігію християн від монахів, з якими зустрічався під час своїх подорожей до Сирії, а також від ефіопців, що заходили в Мекку.

Національна релігія арабів була в стані плутанини і розпаду. Натуралізм місцевих культів, присвячених головним чином камінню і деревам, втрачав свою живу силу над розумами в процесі переходу племен від дикого стану. Через знайомство з чужими богами піддавалось виключне значення своїх власних. Саме поняття Божества хоча і починало усвідомлюватися в загальному, але невиразно і невизначено. Для його позначення у арабів завжди існувало слово Аллах загального семітського коріння (іль, ель тощо), але з цим словом, крім поняття про божество, поєднувалось також і уявлення про особливого головного бога - володаря Кааби.

Божество уявлялось зовнішніми матеріальними предметами і штучними ідолами, хоча звичайно, не співпадало з ними, а богопоклоніння складалося з виключно зовнішніх дій, оргій і жертвоприношень; були в застосуванні і людські жертвоприношення військовополонених і дітей.

Таке богопоклоніння не встановлювало ніякого зв'язку між людиною і божеством і не могло задовільняти релігійні почуття. Так само дуже мало воно могло спонукати до морального та соціального об'єднання людей. Зібрання людей довкола Кааби під час хаджу мало звичайно велике значення, оскільки воно знайомило їх, розширювало розумовий світогляд і представляло кожному наочно ідею єдності. Але для об'єднання такий зовнішній спосіб був звичайно недостатнім. Як з розміщення багатьох ідолів в одному приміщенні не виходило однієї релігії, так і тимчасове зібрання всіх арабських племен біля цієї огорожі для зовнішнього поклоніння різноманітним богам не утворювало з цих племен одного соціального цілого. Священні місяці проходили і жорстокі міжусобиці з вбивствами і пограбуваннями продовжувались з попередньою силою, і обов'язок кровавої помсти з роду в рід залишався відмінною рисою арабської поведінки і єдиним загальновизнаним законом арабського життя.

Як підсумок можна сказати, що з огляду на ці та інші причини іслам має чітко виражений синкретичний характер, і він увібрав у себе елементи різних релігій, зокрема іудаїзму, християнства, староарабського язичества.

Мекканський та мединський періоди становлення ісламу. Політична та релігійна діяльність Мухамеда.

Виникнення ісламу справедливо пов'язують з особою Мухамеда (Магомета) ібд Абдулаха, який народився в 570 р. Батько Мухамеда Абд-ель-Мутталіб Абдула (що за переданням означає служитель Божий) помер за два місяці до його народження. Мати - Аміна (або вірна) померла, коли дитині було шість років. Спочатку його виховував дід, а потім дядько Абу-Таліб, якого він ще підлітком супроводжував в Сирію (в торгівельних справах), і там в Босрі, за мусульманською легендою, мекканський караван, в якому мандрував Мухамед, запинився в одному з монастирів Сирії, монах-праведник Багіра, побачивши хлопчика, повідомив Абу Таліба, що його небожа чекає велике майбутнє, позаяк він помічений Божою печаттю. В 584 році, під час війни між корейшитами і Бену-Хавазін, він супроводжував своїх дядьків в битвах і піднімав для них падаючі стріли. Батьки Мухамеда, хоча й належали до пануючого роду, були дуже бідні, тому до 24-річного віку Мухамед служив у свого дядька, пас його стада або виконував обов'язки погонича верблюдів. Не дивлячись не таке незначне положення, він став відомим своїми здібностями і чесністю і дістав прізвисько елвамін, що означає надійний. В 594 році багата вдова Хадіджа звернула на нього увагу і взяла на службу. Він з успіхом водив її караван в Сирію, і в наступному році вона вийшла за нього заміж. Шлюб їх був дуже щасливий, хоча не дав Мухамеду чоловічого потомства.

Далі дослідники повідомляють, що коли Мухамеду було 40 років, особисте життя було вдалим. Дружина Хадіджа, яка володіла незвичайними силами духовними і тілесними, не дивлячись на свій вік користувалася його прихильністю. Відсутність чоловічого потомства було замінено всиновленням двох молодих людей, безмежно йому відданих, це були Алі, син його дядька Абу Таліба, і Зейд Ібн Харіс, невільник християнського походження, якому він дав свободу, а потім усиновив. Всі близькі любили Мухамеда, співвітчизники поважали за чесність, багатство дружини позбавляло його від матеріальних турбот, він міг би жити спокійно і щасливо, якби не заговорило в ньому його релігійне покликання. За переданням ще в ранній молодості від кожного року йшов на місяць у відлюдні гори і там віддавався самотнім роздумам. Його розум перепрацьовував і засвоював ті духовні впливи, яких він у звичайному житті зазнавав від іудеїв і християн. В ньому росло і зміцнювалось переконання, що боги його народу - бездушні і безсильні ідоли, і що істинний Бог, якого проповідував ще Авраам, один над всіма і для всіх, але араби не прийняли його.

В місяць рамазан 610 (можливо 612) року, під час свого щорічного відлюдництва, зайшов він у печеру і, втомлений тривалими, але безплідними роздумами, ліг і заснув. Те, що сталося з ним в цю ніч в печері, було потім доповнено всіма можливими легендами, але є й його власна проста розповідь, яка зберігалася в його в одному з переказів і частково підтверджена в Корані: «Раптом я відчув у сні, що хтось наблизився до мене і сказав: читай. Я відповів: «ні». Тоді він стиснув мене так, що я думав, ніби помираю, і повторив: «читай». Я знову відмовився. І знову прибулий стиснув мене, і я почув слова: «Читай в ім'я Господа твого, який створює людину з кров'яного згустку. Читай: Господь твій, Він милосердний дає знати людині те, чого вона не знала». Коли я це прочитав, об'явлення відступило від мене і я пробудився. І я відчув, що ці слова написані в серці моєму».

Мухамед повернувся додому в нестямі. Хадіджа з зосередженою увагою і повною довірою вислухала його розповідь, а родич її Барка, якого вона покликала, сказав: «Якщо це правда, Хадіджа, то значить на нього зійшов великий Намус, що сходив колись на Мойсея, і тоді, він - пророк нашого народу.» Після цього з Мухамедом декілька тижнів не було нічого незвичайного, але він чогось чекав, оскільки знову пішов до пустелі. Потинявшись без толку в горах, він впав у страшну депресію і був готовий кинутися зі скелі, щоб позбутися від туги, яка душила його. Тут раптом його осяяло чудесне сяйво, і він почув повну впевненість і спокій в душі. Але додому він пішов в гарячці, загорнувся в плащ і ліг на підлогу в альтанці і тут в сильному нервовому приступі почув такі слова: «ти, загорнутий у плащ! Вставай! Проповідуй Господа свого! Прославляй Його! Одяг твій очисти! Нечистоти уникай! Не будь добрим з користі і Господа твого міцно тримайся!»

Після другого одкровення Мухамед більше не вагався визнати себе посланцем Божим і прийняти доручення з гори проповідувати арабам істинну віру.

Сім'я Мухамеда безумовно повірила його покликанню. І першими, до кого повинен він звернутися був його рід. Він запросив їх на зібрання і об'явив про посланництво. Всі, не лише не повірили, але здивувались і розгнівались, оскільки очікували повідомлення про вигідну комерційну або розбійницьку операцію.

Відкинутий своїми рідними Мухамед став проповідувати публічно. Його напади на національних ідолів були неприйнятні і навіть небезпечні для корейшитської верхівки, але довший час його не чіпали, оскільки боялися міжусобиць, його рід не повірив йому, але не відмовився від обов'язків захисту.

За перші роки Мухамедової проповіді нараховують 43 послідовники ісламу, більшість з бідноти і рабів. Навернення в іслам продовжувалось по-трохи (хоча і не кожного дня). На цій ранній стадії свого розвитку іслам ще не організований і не прийняв твердої форми, був головним чином як загальна протилежність політеїзму.

З часом між Мухамедом та його послідовниками з одного боку та меканською верхівкою з другого, почав назрівати досить великий за наслідками конфлікт. Дійшло до того, що частина прихильників Мухамеда були змушені емігрувати в Ефіопію. Позаяк Мухамед не припинив своєї діяльності невдовзі спалахнув новий конфлікт, в результаті якого цілому родові пророка було проголошено бойкот, який виражався у тому, що вже ніхто не брав їх у компаньйони до транзитної торгівлі, ані не брав їхніх дівчат заміж. Двох дочок Мухамеда, які вже були заміжні повернули у дім батька.

Мухамеду помимо волі довелося розширювати свою діяльність, перенести проповідь і інші міста. Він проповідував в містечках біля Мекки, але вона була безрезультатна. Тоді й особисті обставини Мухамедового життя спонукали його порвати зв'язки з Меккою: померла його дружина Хадіджа, а потім його дядько Абу Таліб. Родинні зв'язки були розірвані, в Мецці лишилися тільки вороги, оскільки прихильники в результаті гонінь були розсіяні.

Після невдалої проповіді у місті Таїф (100 верст від Мекки), де Мухамеда побили камінням, він почав діяти обережніше. Під час святкування біля Кааби на дорозі він приєднався до подорожніх з ятрібського плені, яке знаходилося в союзі з семітським племенем, і від яких вони неодноразово чули, що має прийти пророк для винищення язичництва і проповідування Єдиного Бога. Він попросив їх вислухати його і вони повірили йому. На наступний рік вони пообіцяли повернутися і привести інших. І вони дотрималися обіцянки після чого прийняли іслам. Мухамед відрядив з ними свого послідовника Мусаба для настанови їх в Корані.

Невдовзі після цього Мухамед мав ще одне видіння у сні. «Невідома сила, яку він признав за архангела Гавриїла, підняла його з ліжка і вивела з дому. Він побачив чарівного коня ель-Барка (блискавка), і сівши на нього вмить опинився в Єрусалимі, біля дому молитви. Тут він знайшов пророків, серед яких Авраама, Мойсея, Ісуса Христа. Він помолився разом з ними. Потім йому запропонували три чаші: з водою (за іншими переказами медом), вином і молоком. Він почув голос: «Якщо він візьме воду, то потоне разом з послідовниками, вино - буде блудити, молоко - піде правильним шляхом з общиною своєю». Мухамед вибрав чашу з молоком. Після того він пройшов сім небес і досяг Самого Бога, від якого отримує заповідь для мусульман п'ятидесяти щоденних молитов. Але на зворотньому шляху біля воріт кожного з небес зустрічає пророків, які переконують його, що мусульманам не витримати такої кількості молитв і щоб він просив зменшення їх кількості. Він так зробив і при виході кількість молитов звелася до п'яти. Після повернення до себе Мухамед зауважив, що з посудини з водою, яку він перекинув не встигла витекти вода.»

Між тим, іслам завдяки діям Мусаба ширився в Ятрибі і ще через рік з Ятрибу прийшло 75 чоловік, навернених в іслам. Вони поклялись, що будуть захищати Мухамеда від образ хоч би й зі зброєю, так як захищають своїх дітей. Невдовзі після цього більшість мекканських мусульман переселись в Ятриб. Мухамед з невідомих причин залишався в Мецці. Але коли стало відомо, що корейшити збираються силою затримати пророка, то довелося вжити заходів для втечі до Ятріба, де їх радісно зустріли як переселенці, так місцеві новонавернені мусульмани. Сталося це 16 травня 622 року і з цього часу в мусульманських країнах ведеться літочислення, яке називають «літочислення по гіджрі». Позаяк для вуха віруючих втеча і пророк були несумісні, то цю подію називають гіджра, що означає переселення пророка з Мекки в Ятріб, який з того часу стали називати Медінет ан-набі, тобто місто пророка або просто Медина.

Невдовзі по прибутті Мухамеда в Медину, він дав своїй общині писаний статут. За ним всі віруючі, як з давно ворогуючих двох основних племен мешканців Ятриба, так і з переселенців, між якими назрівав конфлікт, складають нероздільний і рівноправний народ. Не було більше поділу на племена, був тільки поділ між вірними та невірними. Старі родові образи мають бути забуті, кровна помста відмінена. Правовірні мали захищати один одного зі зброєю проти будь-якого нападу. Вирішення всіх спірних питань було надано Богу і Мухамедові. Тоді ж було укладено договори з місцевим населенням, яке ще не приняло іслам та іудеями.

Нова релігія почала виробляти свою догматику і свій ритуал. В Медині впритул до будинку Пророка було збудовано Мечеть, яка згодом стала прототипом всіх мечетей. Правда, якийсь час напрямом, куди ті, що моляться поверталися обличчям, був Єрусалим, то після конфліктів з євреями, які почали звинувачувати Мухамеда в тому, що він не знає писання, Мухамед зробив напрямом молитви Мекку, як це є і у наші дні. Після цього Мухамед поступово плем'я за плем'ям вигнав всіх євреїв з Медини.

З часом малочисельна громада мусульман Медини організувала напад на мекканський караван і здобула блискучу перемогу над значно сильнішим противником. Ця битва піднесла авторитет пророка. Однак мстиві мекканці взяли реванш у битві під горою Оход, де було поранено Мухамеда. Цього разу пророк звинуватив у поразці мусульманських лучників, які не дочекавшись кінця битви пішли грабувати ворожий обоз.

Після цієї битви була тільки одна спроба Мекканців перемогти Мухамеда, а саме, так звана, «війна окопів». Мекканці увійшли в союз з могутніми племенами бедуїнів і з великими силами прийшли під Медину. Але Мухамед перед тим наказав обкопати місто широкими і глибокими ровами, що унеможливило близький підхід ворога, і завойовники невдовзі пішли ні з чим.

Звичайний політичний прийом Мухамеда полягав в тому, що отримавши поразку від одного ворога, він перед тим, як зібратися з силами для помсти, підтримував свій престиж нападом на значно слабшого ворога, що увінчувалось перемогою. В результаті такої політики Мухамед здійснив багато переможних походів, одним з яких він підкорив плем'я корейшитів і став володарем Мекки і, що головне, основного храму - Кааби, де наказав повикидати всіх ідолів.

Отже, підсумувавши вищевикладене, можна зробити кілька висновків

1. в мекканський період іслам тільки зароджувався, Мухамед отримав одкоровення про покликання для прововідування Єдиного Бога, отримав Коран і цей період характеризується малочисельним наверненням послідовників та невизначеністю вчення.

2. мединський період характеризується неймовірно швидким збільшенням числа мусульман і поширенням ісламу як за допомогою проповіді, так і за допомогою блискучих військових перемог, було вироблено свою догматику і свій ритуал.

3. Мухамед - засновник нової релігії, з історичної точки зору, безперечно був талановитим лідером, виваженим і мудрим політичним діячем, а також здібним полководцем.

Коран. Сунна.

За мусульманським вченням одкровення, дане Мухамедові, міститься в Корані, що означає «читання», але це читання було на початках внутрішнім, Мухамед серцем сприймав його, а тоді говорив в слух. Коран завжди являв собою книгу, але вона не була подібна на витвір рук людських, оскільки існувала на небі і звідти була повідомлена пророку.

Одкровення Мухамеда його послідовники почали записувати ще при житті пророка - на лопаткових кістках тварин, на пальмових листках, словом на чому прийдеться. Зрозуміло, що ці записи були приватною власністю тих, хто їх вів, і доки пророк та його найближчі сподвижники були живі, якоїсь особливої потреби в них не було. Цю потребу мусульмани відчули досить болісно, коли в запеклих боях із лжепророком Мусейлімою полягло дуже багато людей, які напам'ять знали одкровення Мухамеда.

Тоді наступник пророка звелів зібрати воєдино всі одкровення пророка і звести їх в один кодекс, що мало дві спроби. В обох випадках головою редакційної комісії був Зейд ібн Сабіт - особистий секретар пророка. Редагуючи одкровення (сури) він розмістив їх в міру зростання їхнього обсягу, помістивши спочатку великі за обсягом і закінчивши найменшими за невеликими відхиленнями від цього принципу. Так був створени й Коран і тому зміст священної книги мусульман хаотичний і багатоплановий, що утруднює його сприйняття. Як бачимо, він створювався стихійно без будь-якого плану і чіткої сюжетної побудови. Коран складається з промов і проповідей, умовляльних і викривальних «пророцьких об'явлень», повчальних історико-релігійних оповідей про долю стародавніх народів і їхніх пророків - посланців Аллаха.

Будучи в основму релігійно-філософським і законодавчим пам'ятником, Коран водночас є унікальним історично-культурним пам'ятником Аравії кін. VІ - перш. пол. VІІ ст., а також літературним твором, що має видатну художню цінність. Крім того, Коран - глибокий психологічний документ, в якому викарбовані етапи еволюції особистості Мухамеда, його становлення як віровчителя і людини нової епохи - законодавця, політика, дипломата, воєначальника.

Коран складався як діалог між Аллахом і Мухамедом, між Аллахом і людьми. При цьому Аллах говорить від свого імені і у першій особі: «Я» або «Ми». Це також діалог між Мухамедом і слухачами - язичниками, іудеями та християнами, з єдиновірцями і тими, хто не повірив у Мухамеда. Це була жива мова, звернена до конкретних людей у конкретних ситуаціях. Проте в багатьох випадках нічого не відомо ні про тих, ні про інших.

Коран написаний арабською мовою, що вважається священною. Більше того, Коран, перекладений іншими мовами, не вважається священною книгою. Лише арабською мовою він використовується в ісламі, що мало неабияке значення для розвитку і вивчення арабської мови та об'єднання племен, оскільки надало можливість їм вільно спілкуватися. Хоча і переклад на інші мови вважається благочесним вчинком.

Коран - основа релігії ісламу. Він визначає звичаї і традиції, важливі моменти побуту життя і способу поведінки сотень мільйонів людей, які сповідують ісламську релігію. У Корані знаходимо виклад вчення ісламу, регламентацію обрядів, моральних правил і приписів, правових норм і установлень. Тексти Корану проголошують під час громадських і приватних зборів, молитв, на державних і релігійних святах, під час різних заходів громадського і приватного життя.

Тим не менше, коли вже було відредаговано Коран, мусульмани зрозуміли, що в ньому немає відповіді на всі проблеми, з якими стикалася молода мусульманська держава. Тоді мусульмани почали згадувати про ті чи інші випадки, які вже мали прецедент за життя пророка і що сказав пророк з цього приводу (хадиси). Таких випадків (хадисів) було дуже багато і так утворилася Сунна, що являє собою приклад життєвого шляху Мухамеда - пророка Аллаха, еталон і керівництво для життєдіяльності громади і кожного мусульманина. Сунна у системі мусульманського права використовується у судовій практиці.

Вчення про Аллаха. Догматичні приписи Корану. Креаціоністське та есхатологічне вчення. Мусульманські свята.

Вчення про Аллаха Наскрізним стерженем цієї релігії є догмат про єдинобожжя. Іслам вчить, що є тільки один Бог, «істинний і єдиний», і що взагалі навіть допускати існування інших богів, крім Бога-Аллаха, є чи не найважчим гріхом.

Аллаха представлено у Корані як істоту з надлюдськими моральними якостями: він може гніватися на людей і прощати їх провини після покаяння, він любить праведників і ненавидить нечестивців. Водночас Аллах постає як безособова істота: він вічний, перший і останній, єдиний, нероздільний, володар світів, найкращий із суддів, творець, який дає життя, одним словом Бог в ісламі характеризується 99 епітетами.

Характерною рисою мусульманської ментальності є її взаємозв'язок з Аллахом як абсолютом, яка відображається у постійному звертанні до Аллаха, неперервному двобічному єднанні з Аллахом, виявах загальної покірності Аллахові. Іншою рисою - є ідея радісного підкорення закону, відведення розуму людини службової ролі. Іслам також вимагає від мусульман беззастережного виконання коранічних моральних норм, згідно з якими вони повинні стежити за своєю поведінкою не тому, що це розумно і гуманно, а тому, що цього вимагає Коран.

Поряд з цим в етиці ісламу зафіксовані і загальнолюдські цінності - бути справедливим, віддавати добром за добро, допомагати бідним. Коран закликає людину працювати, оскільки саме завдяки цьому вона забезпечить собі небесне царство. Людина повинна бути скромною і терпеливо, мужньо переносити всі незгоди цього світу.

Іслам має «п'ять стовпів», п'ять головних засад:

1. «немає Бога, крім Аллаха»;

2. «і Мухамед - пророк Його»

3. намаз - щоденна п'ятикратна молитва;

4. обов'язковий піст у місяць рамадан та оплата милостині бідним (згодом це перетворилося в державний податок);

5. хадж - обов'язкове паломництво в певний місяць до Мекки.

Немала роль в ісламі відводиться молитві. Молитва супроводжується певним комплексом молитовних поз та поклонів. Як правило молитва здійснюється арабською мовою, навіть тоді, коли мусульманин не араб і не розуміє тексту молитви. При цьому той, хто молиться має бути поверненим до Мекки з її храмом (Кааба).

Близько до стовпів ісламу підходить джихад, який має декілька видів: джихад серця (боротьба з власними недоліками, хибами), джихад язика (дозвіл схвального і заборона осуджуваного), джихад меча (або газават, озброєна боротьба з невірними).

Вчення про створення.

Згідно з Кораном, Аллах створив світ за шість днів. В останній день була створена перша людина - Адам, а з його ребра - Єва. Тварини були створені з води, а людина з пороху і згустку крові. В Корані відтворена ідея про перший гріх та інші біблійні оповіді про ставлення Аллаха до світу у специфічному вигляді.

Так, наприклад, у Корані доповідається про непокірність одного з ангелів, який став Іблісом (дияволом). Коли була створена людина, Аллах повелів всім ангелам поклонитися їй, що всі зробили, за винятком Ібліса, який загордився і не хотів поклонятися створеному з пороху, за що був скинений у пекло.

Есхатологічне вчення.

Незадовго до кінця світу, за мусульманським вченням, має настати епоха відступництва і має прийти антихрист. На зміну царства антихриста прийде царство Ісуса Христа і антихрист буде знищений. Через 40 років миру і спокою буде Страшний суд. Сам Аллах буде допитувати всіх живих і мертвих, в результаті грішники впадуть до пекла «з вогняною гієнною», а праведники отримають райське життя. Дорога до раю пролягає через Сірат, завтовшки як волосинка і гострий наче лезо ножа, який не може перейти людина. Її повинен супроводжувати той баран чи віслюк, якого вона пожертвувала Аллаху за життя. Рай зображався як прекрасний сад з ріками і джерелами, де правовірні за одним твердженням зустрінуть своїх супутниць життя, за іншими до блаженств раю відноситься і товариство прекрасних гурій.

Свята. Одне з найбільших свят у мусульманів - Кубран-Байрам - свято жертвоприношення. Воно пов'язане з біблійною оповіддю про Ібрагіма (Авраама), який змушений був принести в жертву свого сина Ісхака. В пам'ять про це кожен мусульманин повинен принести жертву - вівцю, корову, верблюда. Свято проходить дуже урочисто, продовжується 4 дні. В мечеті проходить спеціальне богослужіння, читаються проповіді, у будинках мусульман готуються святкові страви, відвідують могили померлих. З ним тісно пов'язане паломництво до Мекки або хадж, який має здійснити кожен мусульманин, при цьому дозволяється послати свого заступника. Якщо особа здійснила це, то до його імені додається почесне «хаджа».

Друге канонічне свято мусульман - рамадан байрам - присвячується завершенню мусульманського посту у священний місяць рамадан. Протягом цього місяця мусульманин в денний час від ранкової зорі до заходу сонця не повинен вживати їжу, купатися, курити, приймати ліки тощо. Ісламознавці вважають, що цей звичай походить від давніх часів, коли араби-кочовики у час найбільшої спеки в Аравії, в місяць рамадан, коли важко було прохарчуватися, берегли продукти, а господарські справи через велику спеку переносили на вечір.

Використана література

іслам мухамед коран аллах

Васильев Л.С. «История религии востока»

Баканурский Г.Л. «История и теория атеизма»

Древнекитайская философия. Собрание текстов. - М.: Мысль, 1972.

Концепція Людини і буддійському ініверсумі. Ірина Вайнтруб // Людина і Світ, Листопад-грудень, 2002

Катерина Вайнтруб. Китайський буддизм. // Людина і Світ, Листопад-грудень, 2002

Кочетов А.Н. Буддизм. М., Политиздат, 1968.

Кривелев И.А. Історія релігій. Т.2 М., «Думка», 1988.

Олександр Мень. Історія релігії. М., 1994.

Размещено на Allbest.ru