Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Релігія і політика

На рівні суспільства зникає інтеграційна функція релігії: вона об'єднує лише віруючих певної конфесії, громади і втрачає роль провідного ідейного фактора, що покликані зміцнювати суспільну систему.

Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінювати однозначно. Так, релігія відігравала важливу культурно-історичну роль. В межах релігійних віровчень формувались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.

Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формування відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей. Однак релігія може бути виразником зовсім інших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.

Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттєво змінюватися, набувати специфічних особливостей.

Соціальні функції релігійних організацій не тотожні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійних функцій.

У середні віки церква не тільки володіла монополією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві релігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю.

Релігійні організації можуть дотримуватися й прогресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи християнські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Багато релігійних організацій і в наш час активно виступають за мир, за ядерне роззброєння. В пострадянських суспільствах релігійні організації сприяють національній ідеї. Так, в Україні відродження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія - явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку суспільства, і саме суспільні процеси визначають в кінцевому підсумку її долю.

2. Природничо-наукове вільнодумство. Сучасні організації вільнодумців

Практичну реалізацію положень пролетарського атеїзму намагався здійснити Ленін. На його думку, завданням атеїстичної пропаганди насамперед є підпорядкування класовій боротьбі експлуатованих проти експлуататорів. Лише в процесі революційної боротьби, практичної діяльності поневолених соціальних прошарків у їхньому суспільному житті, за Леніним, здатні руйнуватися релігійні переконання, усуватися соціальні корені релігії. Необхідною умовою практичної діяльності створеної ним партії щодо релігії і церкви була пропаганда наукових знань серед народу. Ленін вимагав дати найширшим масам трудящих наукове, матеріалістичне пояснення причин виникнення, існування і збереження релігії. На практиці це вилилося у численні арешти й розстріли духовенства, активних віруючих, а також у створення системи ідейно-виховної роботи, яка силоміць нав'язувала всім атеїстичний світогляд. Діяльність численних груп «Союзу войовничих безбожників», ігнорування свободи совісті, яка лише декларувалася, втручання партії і держави у внутрішні справи церкви дискредитували пролетарський атеїзм і ще раз засвідчили, що демократичне вирішення проблеми співіснування в суспільстві релігійних і вільнодумних ідей можливе лише за умов їх правового регулювання в справді громадянському суспільстві.

Особливу увагу необхідно звернути на те, що, крім свого загально-філософського аспекту, в запереченні релігії вільнодумство досить часто зверталося до природничих наук.

Позитивні знання про живу та неживу природу людський організм, одержані у процесі практичної діяльності, не одразу почали конфліктувати з релігійним світорозумінням. Тривалий час вони без явних суперечностей вкладалися у його рамки. Часто служителі культу, переслідуючи культову мету, самі брали участь у дослідженнях природи. У давнину єгипетські та вавилонські жреці, аби від імені богів передвістити початок розливів Нілу, Тигру та Євфрату вели спостереження за рухом небесних світил, періодичністю пір року, складали календар. Ченцями були й такі вчені та мислителі середньовіччя, як Р. Бекон, Кузанський, Коперник. Вони щиро вірили в те, що одержані ними як підсумок досліджень та роздумів висновки допоможуть краще пізнати волю Господню.

Однак на певному етапі зростаюча кількість природничо-наукових знань увійшла в конфлікт з релігійним світорозумінням. Цей конфлікт дедалі більше поглиблювався, виявляючи непереконливість релігійних поглядів.

У давнину найбільш розвинутою спробою протиставити релігійному поясненню світу його природне пояснення було, як вже зазначалося, атомістичне вчення Демократа, Епікура, Лукреція. Головну ідею визнання існування в основі речей найдрібніших неподільних рухомих частинок - атомісти підкріпили знаннями, почерпнутими в результаті спостереження за різними явищами повсякденного буття. Проте це були лише здогадки, які набагато випереджали свій час.

Успіхи природознавства XVI ст., вінцем яких стало геніальне відкриття Коперника, послужили матеріалом для створеної Бруно пантеїстичної концепції Всесвіту. За нею, Всесвіт ототожнюється з Богом, не має меж у просторі та часі, заповнений безліччю світів, де навколо своїх осей обертаються населені розумними істотами планети.

Значення теорії Коперника вийшло далеко за межі її астрономічного змісту. Об'єктивно його теорія нового розуміння місця людини у всесвіті закликала відмовитися від уявлення про біблійного антропоморфного Бога, що керує, подібно до самодержця, ходом подій у світі.

Позбавивши Землю значення центру Всесвіту і встановивши її справжнє місце як однієї з планет, що рухаються навколо Сонця, вчення Коперника припускало існування інших світів, подібних до Сонячної системи.

Для керування Всесвітом, який не має меж і включає безліч світів, Бог міг бути допущений тільки як безлика активна сила, розлита повсюди в природі, але не є особистістю. Для Бруно Бог - це душа світу, нерозривно з ним злита.

Успіхи математики та механіки в XVII-XVIII ст. привели до розвитку деїстичних поглядів. Всесвітні закони механіки сприяли створенню механістичної картини світу, в якій Бог виявився непотрібним для опису Всесвіту.

Відкидаючи ідею Бога як керуючого природою, механістичне світорозуміння залишало йому функції лише творця першоматерії та першодвигуна.

Деїзм був формою вільнодумного світорозуміння, найбільш відповідного рівню природничо-наукових знань другої половини XVII-XVIII ст. Коли ж ідеологи революційної французької буржуазії XVIII ст., спонукувані ненавистю до феодальних порядків і не сприйняттям їхнього релігійного справдовування, повністю відмовилися від ідеї Бога і намагалися дати цілісне природниче пояснення світу і людини, вони піднялися над рівнем науки свого часу та ввели положення про рух як про атрибут матерії, про простір та час як форми її існування.

ХІХ ст. стало століттям торжества атомістичних ідей. Геніальне відкриття Менделєєва - періодичний закон, що розкрив зв'язок зміни якостей хімічних елементів та їх сполучень із зростанням атомної маси, - засвідчило внутрішню єдність хімічних елементів. Спектральний аналіз, який став в середині ХІХ ст. засобом пізнавання внутрішньої природи космічних тіл, виявив спільність складу речовини різних об'єктів Всесвіту: Землі, Сонця та інших космічних тіл.

У галузі дослідження живої природи в 20-30-х роках XIX ст. було відкрито, що клітина є елементарною структурною одиницею рослин, тварин і мікроорганізмів. Цим самим було доведено специфічність структурної організації живої матерії порівняно з неживою.

Л. Пастер в своїх працях довів, що в природі не відбувається створення навіть найпростіших, одноклітинних організмів з неживої речовини («самозародження»). Це ще більше зміцнило переконання у якісній відмінності живого від неживого. Водночас існували наукові факти, які підтвердили, що, незважаючи на відмінність живого і неживого, між ними немає непрохідної межі.

1828 p. вперше було синтезовано сечовину - органічну речовину, яку раніше знаходили тільки у живому тілі. Слідом за цим природознавці синтезували й багато інших органічних сполук. Пізніше з'ясувалося, що білки - речовина, вкрай важлива для процесу життя і складна за своєю будовою. Вона складається з органічних сполук - амінокислот, які, пов'язуючись між собою у певному порядку, створюють довгий ланцюг білкової молекули.

Після відкриття Коперника жодна теорія не мала такого різнобічного вільнодумного значення, як дарвінізм. Теорія Ч. Дарвіна (1809-J882 pp.) довела розвиток видів і сприяла виникненню думки, що різноманітність сучасного тваринного і рослинного світів бере свій початок від не багатьох первісних форм життя.

Дивовижна пристосованість тваринних та рослинних організмів до середовища їхнього існування, доцільність їхньої будови та поведінки були пояснені в наслідок добору, в процесі якого все непристосоване гине. Цей механізм створення та зміни видів не має нічого спільного з біблійними міфами про створення життя Богом. Теорія Дарвіна допомогла науково розв'язати питання щодо походження людини. Вказуючи на значну кількість істотних рис подібності у будові та фізіології людини та вищих мавп, дослідник дійшов висновку, що людина походить від мавпи і є витвором еволюції всього тваринного світу. Знайдені археологами залишки кісток істот, які є проміжною ланкою між людиною та вищими видами мавп, фактично підтвердили цей висновок.

Нескінченність світу по-своєму розкривається перед наукою в космічній галузі.

Світ зірок, про які у XIX ст. знали тільки те, що вони являють собою кулі, подібні до Сонця, виявився надзвичайно багатоликим.

Виявилося, що існує багато різних типів зірок. Вони різняться між собою за розмірами, температурою, масою, хімічним складом. Великим досягненням сучасної астрономії є встановлення того, що деякі зірки мають власні супутники. Таким чином, геніальне передбачення Бруно про велику кількість світів у Всесвіті отримало підтвердження.

Світ зірок і галактик постав перед сучасною наукою як світ, який розвивається, в якому одні об'єкти є молодими з ще не встановленим режимом внутрішніх процесів, другі - упродовж мільярдів років зберігають свій стан майже без змін, треті - близькі до руйнування.

Цікаві роботи провадять вчені всього світу з дослідження навколоземних цивілізацій. Цією проблемою зайняті вчені, які працюють у різних галузях знань: зокрема, астрономи вивчають умови виникнення життя та розуму в космосі та ймовірність їхнього поширення.

Йдеться, по суті, про «ступінь заселеності» Всесвіту, наявність космічних систем, дещо подібних до Сонячної системи. Життя та розум уявляються подібними в основних рисах до земних, а умови їх існування - аналогічними умовам Сонячної системи. Хоч у такій постановці питання відчувається значний вплив гео - та геліоцентризму, але це є плодотворний шлях дослідження. Біологи звертають увагу на можливість космічного визначення поняття «життя», вивчають загальні механізми зародження і розвитку життя.

Так, якщо місце води на інших планетах (азотних) займає аміак, то біохімічною основою життя можуть служити аміачні органічні сполуки. Якщо ми п'ємо воду та дихаємо киснем, то не виключене існування організмів, які п'ють аміак і дихають азотом. Звичайно, всі ці «невуглеводні» варіанти життя більш абстрактні і менш очевидні, ніж структури, споріднені з земним життям.

На природничо-науковий характер критики релігійної картини світу зреагували практично всі релігійні конфесії, вірніше, їх найосвіченіші представники. Хоча їх погляди певний час не визнавалися ортодоксами, але поступово намагання примирити науку і релігію, знання та віру, встановити повну гармонію між ними реалізувалося в неотомізмі, «філософії всеєдності», тейярдизмі тощо. Так, відомий софіолог Павло Флоренський (1882-1937 pp.) вважав, що поміж Богом і людиною існує проміжна інстанція - Софія, іпостасна природа якої забезпечує рух нагору («сходження нас») і рух донизу («сходження до нас»). Звідси завданням релігії, за Флоренським, є необхідність синтезувати знання найрізноманітніших галузей науки, філософії, культури, мистецтва для створення «цільного світогляду». Наука не може його дати, тому що досягає лише «вторинних причин» і розкриває зовнішній зв'язок подій, а це веде до життя без Бога і, в кінці кінців, до занепаду, «гниття культури», до гибелі цивілізації. Софійне тлумачення Всесвіту приводить до виявлення «істинних причин» всього існуючого, що стосуються надприродного порядку буття, тобто Бога.

Заслуговує на увагу таке сучасне тлумачення проблем співвідношення релігії і науки, як тейярдизм, яке отримало назву від імені члена ордену єзуїтів, вченого-антрополога П'єра Тейяра де Шардена (1881-1955 pp.).

Філософія Тейяра концентрується навколо двох головних проблем: розвитку природи і розвитку суспільства.

Чітко виражений еволюціонізм та історизм - яскрава риса світогляду Тейяра. Він переконаний, що розуміння дійсності як еволюційного процесу є єдино вірним і повністю підтверджене. Констатуючи якісну своєрідність явищ життя та їх неперехідність до нижчих форм існування матерії, Тейяр водночас розглядає життя як універсальний та споконвічно даний феномен. Натурфілософську концепцію Тейяра можна назвати панбіологізмом (або органіцизмом). Він твердить, що будь-яке природне тіло - це, по суті, живий організм і в природі немає нічого неживого.

На думку Тейяра, вся відмінність між неорганічним та органічним світом зводиться до того, що в першому життя існує у нерозвиненій і темній від людського сприйняття формі, тим часом як у другому біологічні процеси могутньо розвились і тому виступили, так би мовити, на самій поверхні речей.

Тейяр де Шарден зробив спробу асимілювати ідею розвитку на ґрунті релігійного світогляду, створивши власну систему «християнського еволюціонізму». Вона повинна була примирити науку і релігію, повністю приймаючи та ні в чому не обмежуючи, на відміну від офіційної догми церкви, наслідки наукового пізнання і одночасно залишаючись у межах релігійної свідомості. Так, визнаючи розвиток світу, Тейяр тлумачив його фіналістично, як рух від якогось вихідного пункту до кінцевої мети - Бога.

Залишившись на ґрунті телеології, Тейяр ототожнює «психічне» та «енергію», вводячи, таким чином, у матерію певний духовний початок, який видається за її внутрішню суть. «Психічне» приписується кожному матеріальному об'єкту як його «радикальна енергія» поряд з енергією у її звичайному науковому розумінні.

Еволюція як процес зростаючої концентрації психічного, ще не помітного для сприйняття на рівні фізики та хімії, в біології подається як інстинкт і, нарешті, у людському мисленні усвідомлює себе.

Таким чином, розглянувши природничо-науковий варіант критичного аналізу релігії та витончені способи релігійної реакції на них, можна дійти висновку, що різні способи примирення знання та віри, науки та релігії в найновітніші часи ведуть до розв'язання проблеми тільки у разі переходу від її радикально-екстремістського тлумачення до толерантних цивілізованих стосунків за умов правової демократичної держави.

Сучасні всесвітні організації вільнодумців наслідували вікові традиції критики релігійного світогляду, клерикалізму, а також різних форм містики і марновірства: Вони представлені Всесвітнім союзом вільнодумців, заснованим 1880 р. Згідно з уставом, союз полемізує з релігійною догматикою і мораллю, політичним клерикалізмом, обскурантизмом, виступає за раціоналістичний світогляд, свободу совісті, відділення церкви від держави. Союз друкує і розповсюджує свої періодичні видання.

Міжнародний гуманістичний і етичний союз (МГЕС) засновано 1952 р. першим президентом ЮНЕСКО Дж. Хаксі та Нобелівським лауреатом Дж. Бойд-Орром. Цей союз, штаб-квартира якого знаходиться у голландському містечку Утрехті, поставив собі за мету бути альтернативною догматичній теології і релігії, що посилили свій вплив на людей у повоєнні роки. За останні часи МГЕС перетворився на міжнародну організацію, що має філіали більш ніж у 30 країнах світу. В його діяльності активну участь беруть багато відомих вчених, лауреатів Нобелівської премії, діячі культури, літератори і філософи. Серед них можна назвати Г. Гріна, У. Куайна, А. Айєрта та ін. Головний напрямок діяльності МГЕС має два аспекти. Перший - розробка світської етики гуманізму на основі застосування наукової методології для критичних досліджень і оцінки найновіших релігійних уявлень та боротьби проти клерикалізму. Особливу увагу МГЕС приділяє створенню глобальної етики як основи майбутньої світової спільності. Другий - широка та інтенсивна просвітницька діяльність. МГЕС видає численні часописи, проводить конференції та круглі столи, організує теле- і радіопередачі, виступає з різними заявами і закликами.

Так, у США видається часопис «Вільне дослідження». Комітет наукових досліджень паранормальних явищ через часопис «Скептичний дослідник» регулярно виступає з критикою астрології, парапсихології, так званих нетрадиційних культів. Створено спеціальне видавництво «Прометей» для пропагування ідей МГЕС. Загальновідомими стали такі його видання, як «Заборонений плід. Етика гуманізму», «Трансцендентна спокуса. Критика паранормальних явищ», «Життя без релігії», «Гуманістична альтернатива», «Довідник скептика з парапсихології» тощо. Діяльність обох союзів є повчальною і для української дійсності. З набуттям незалежності в Україні все більше нав'язується точка зору, що лише релігія (православна, католицька, протестантська - залежно від конфесійної приналежності популяризатора) може стати основою національного відродження, а церква, в свою чергу, - основою становлення вітчизняної державності. Слова «вільнодумство» і «атеїзм» набувають в такому тлумаченні різко негативного значення. Такий підхід сприяв клерикальному забарвленню деяких статей проекту нової Конституції України, в яких була відсутня правова гарантія вільно ставитися до релігії або заперечувати її. Зрозуміти подібний підхід не складно, бо він є своєрідною реакцією на варварське ставлення до української культури за радянських часів, викривлення ролі релігійної спадщини, масові репресії духовенства і віруючих українських церков, на грубість і примітивізм так званого наукового атеїзму. Проте це не виправдовує появу нової крайності. Необхідно пам'ятати, що критичне ставлення до релігії не є спадщиною ленінсько-сталінського терору, а є давня і благородна течія в культурі, котра керувалася ідеалами вільнодумства, боротьби проти догматизму, невігластва і церковного деспотизму. Саме тому вона й має право на власних прихильників.

На XI Міжнародному конгресі МГЕС, який продемонстрував розмах і життєвість вільнодумних, антиклерикальних традицій на Заході, було проголошено, що «зараз у Європі проходить глибока гуманістична революція, пов'язана з секуляризацією суспільства, з домінуванням наукового світогляду, який стає основою глобальної етики світової спільноти». І тому теза про незаперечну роль релігії у формуванні духовності і моралі доповнюється ідеалами світського гуманізму і вільнодумства, які в постійнім і толерантнім діалозі повинні йти у майбутнє. Безперечно, набутий досвід необхідно використовувати для виходу з тяжкої релігійної ситуації в Україні, досягнення міжконфесійної злагоди, цивілізованих відносин між віруючими і вільномислячими людьми.

Література

релігія організація наука церква

1. Авиценна. Книга знания // Избр. филос. произведения. - І М., 1990.

2. Анаксимандр. // Фрагменты ранних греческих философов. - М., 1989. - 4.1.

3. Бекон Ф. Новый Орган // Сочинения. - М., 1972. - Т. 2. Боккаччо Дж. Декамерон. - М., 1980.

4. Дулуман Є.К. Релігія як соціально-історичний феномен. - К., 1974.

5. Косуха П.І. Наука про походження релігії. - К., 1976.

6. Лобовик Б.А. Религия как социальное явление. - К., 1982.

7. Скибицкий М.М. Мировоззрение, естествознание, теология. - М., 1986.

8. Сухов А.Д. Религия как общественный феномен. - М., 1973.

9. Танчер В.К. Проблемы теории научного атеизма. - К., 1985.

10. Угринович Д.М. Введите в религиоведение. - М., 1985.

Размещено на Allbest.ru