Моральні принципи буддійського віровчення

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

Реферат

з дисципліни «Основи етики»

на тему: Моральні принципи буддійського віровчення

Дніпропетровськ - 2011

Зміст

Вступ

І. Виникнення буддизму

ІІ. Філософська концепція буддизму

ІІ. Морально-етичні принципи буддизму

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Буддизм - одна з найбільших релігій, що одержала своє поширення у багатьох країнах світу серед народів, що говорять на різних мовах. Мільйони людей падають ниць перед статуями Будди, вірячи в те, що тільки зазначений їм шлях веде до спасіння. Буддизм має сою велику історію. За оцінками фахівців буддизм виник на 500 років раніше християнства і майже на ціле тисячоліття раніше ісламу. Однак буддизм не залишився релігією властивою вузькому колі релігійних інститутів, а набув широкого поширення в країнах Азії. Він не тільки не вичерпав себе як застаріла релігія, а навпаки - і до цього дня залишається живою релігією мільйонів людей, складаю основу їх світогляду. В даний час буддизм має широке поширення в Непалі, Цейлоні, Бірми, Камбоджі, Таїланду, Лаосу, Японії, Індії і відіграє велику духовну, естетичну та політичну роль в житті цих держав.

Для того ж, щоб скласти більш повне уявлення про буддизм, слід ознайомитися з історією розвитку цього вчення, літературою, основними принципами, церковної організацією і формами культу. Тоді можна буде зрозуміти ту незамінну роль, яку відіграє буддизм в життях рядових представників прихильників цієї релігії і той інтерес, який проявляють до нього окремі представники вищих станів країн Сходу.

І. Виникнення буддизму

Буддизм, як і інші релігії, як, наприклад, іслам чи християнство, виник у результаті божественного одкровення. У християнстві - це Біблія і вчення, яке принесла сином божому Ісусом Христом; в ісламі - Коран, принесений пророком Мухаммедом; в буддизмі ж це земна проповідь, самого божества, зійшла на землю під ім'ям Будди, що на стародавньому індійському мовою (санскрит) означає «Просвітлений», «що досяг прозріння». Таке ім'я було дано царевичу Гаутама (Готама), або Шак'ямуні після його «великого прозріння». У священних книгах частіше можна зустріти ім'я Бхагавт (благословенний).

Буддійські священні книги містять чимало легенд, що розповідають про появу Будди на землі, його шляху до досконалості. Всі основні біографії Будди з'явилися не раніше II-III ст. н.е. Їх укладачі для складання біографії користувалися джерелами, канонічною літературою, складання якої приписується самому Будді і його учням. Відповідно існує кілька збережених до наших днів біографій Будди, і всі вони в деяких періодах життя значно відрізняються один від одного. Сама рання з них (II ст. Н.е.), на думку дослідників - Махавасту, написана на змішаному санскриті. У першій частині докладно описується пекло з усіма муками, потім розкриваються етапи, які повинен пройти людина для того щоб врятуватися. У другому і третьому томах послідовно викладають земну біографію Гаутами-Шак'ямуні, починаючи з його народження і закінчуючи «великим прозрінням».

Найважливішим із положень вчення буддизму є віра в переселення душ або перевтілення. Ця ідея більш-менш була пізніше розвинута в релігії індійців «ведичної релігії »яка, швидше за все, перейшла в брахманізм (брахманісти вірили, що кожна жива істота після смерті продовжує своє життя, переселившись в інше істота; причому форма відродження залежить від його провини і відношенню до релігії в «минулому житті»). Легенда про Будді виходить із тієї ж передумови. Одне з істот - Будда пройшов через нескінченну безліч цих перевтілень, причому безліч образів, яких змінив Будда, належать низьким станам (пастух, різьбяр, муляр, погонич слонів, танцівником і т.д.). Напевно тому ця релігія привертала увагу людей усіх станів.

Як стало ясно з біографії Будди, релігія, яку він сповідував, проповідує позбавлення від страждань шляхом відмови від бажань і досягнення «вищої істини» - нірвани. Буддизм відкидає брахманських релігію, притаманне їй кастове відмінність людей (у священних писаннях описується як Будда ставав як танцівником, каменярем, так і принцом, царем) і жертвопринесення богам. Буддизм відкидає існування величного істоти - Бога, а сповідує належні правила великого вчителі, які приведуть до порятунку. Буддизм шукає звільнення від страждань в моральне вдосконалення, що досягається шляхом відходу від мирських благ і суєти у нірвану. Будда прийняв вчення про коло народження (сансаре) і відплату (карму). Шлях порятунку ж полягає в придушенні «занепокоєння» дхарм (розглядається людська особистість, як потік змінюють один одного елементів матерії і свідомості - дхарм). Проте пізніше релігія перетворюється на поклоніння культу обожненого Будди, і сама релігія сповідує поклоніння Будді, від чого залежить спасіння людини. Тобто в кінцевому рахунку не йде розвиток якостей особистості, вдосконалення розуму і тіла, а лише поклоніння Будді як превеликий божеству (що до речі переросло в типову культову релігію, прикладом якої можна вважати християнство, де культами є Христос - Бог-Син, Бог-Отець і Святий Дух).

ІІ. Філософська концепція буддизму

буддизм релігія мораль церковний

Своєрідно вирішує буддійське вчення проблему особи й особистості. Дехто з дослідників твердить, що буддизм занижує роль особистості, оскільки вона - лише мить у ланцюгу перетворень. Але це не зовсім так, адже особа як конкретна комбінація карм втілює в собі певні кості та можливості. Від неї залежить, як вони будуть реалізовані. Щоправда, особистість скута надприродною Надособою - Божественним буттям. Як безкрайнє море породжує хвилі зі своїх вод, а через якийсь час вони перетворюються на морську гладінь, так Бог народжує із себе світ і знову вбирає його в себе. Людина при цьому - ніщо. Перевтілюється Єдине Божественне. Але це не приниження людини, бо вона єдиносуща з Божеством, вияв Божества. Головна проблема людини в тому, що вона не знає цього. Ця концепція відмінна від християнської, згідно з якою, душа - творіння Боже, але наділена свободою вибору і відповідальністю перед Богом. Людини не було. Бог створив її подібною до себе. Спасіння її - не в розчиненні в Богові, а в приєднанні до нього.

У буддизмі людина - комплекс реального матеріального тіла й духовної сутності (душі), вона через складну систему самоперетворень належить потойбічному світові, а її перебування в єдності з матеріальним тілом тимчасове. Але буддизм не тлумачить душу як окрему духовну сутність всередині людини, яка, покинувши згодом тіло, мандрує в потойбічності, підкоряючись волі Бога. Душа - органічна єдність комбінацій дхарм (карм), які породжують і матеріальне, і духовне. Особливі комбінації дхарм становлять п'ять скандх (частин) душі:

1) чуттєве буття, фізіологічне існування людського організму;

2) наслідки зіткнення людини у своєму фізіологічному існуванні із зовнішнім світом - емоції, переживання, уявлення, діяльність думки;

3) вольові імпульси, породжені вимогами карми;

4) перехід діяльності душі у сферу моралі;

5) свідомість людини.

Сукупність скандх утворює душу людини - атман. Атман і є людиною, її «Я». Це тлумачення особи у буддизмі відрізняється від уявлень матеріалізму, що розглядає її як прямий продукт матерії, та об'єктивного релігійного ідеалізму, що вбачає у ній окрему, незалежну від матеріального світу сутність.

Буддійське розуміння душі відкриває простір для її вдосконалення, бо одвічною сутністю є не вона, а потік психофізичного існування як поступове накопичення духовних заслуг через низку прогресуючих існувань. У цьому полягає прогрес особистості. А проблема особи зведена до проблеми удосконалення душі через перевтілення.

Атман як сума скандх у різних комбінаціях існує доти, доки триває зв'язок між ними. Смерть розриває його. В цьому розумінні душа смертна. Та коли виникає нове утворення, нова комбінація скандх, вона наслідує добро і зло з попередніх утворень, продовжуючи існувати у зміненому вигляді. Отже, вона безсмертна.

Буддійські концепції душі, її перевтілень, сансари та нірвани, позначені елементами брахманізму, покладено в основу оригінального вчення, яке втілює буддійське розуміння людини. Це «Чотири благородних істини», виголошені Буддою у першій проповіді в Бенаресі. Ці істини теоретично обґрунтовують доктрину спасіння людини.

Перша істина полягає в тому, що існує страждання. Страждає усе, стражданням сповнений весь світ, все буття є стражданням: життя, старість, хвороба, смерть. Страждання - це не перебування у певному стані, а очікування його, очікування наслідків страждання, емоції, пов'язані з таким очікуванням: страх, неспокій, напруженість, невдоволеність тощо. Усі ці емоції мають здебільшого соціальне походження.

Друга істина гласить: страждання має причину, це - жадоба буття. Вони є сутністю всіх життєвих процесів, усієї сансари. Бажання заповнює сансару впродовж усього ланцюга перероджень. Щоб звільнитися від страждання, треба усунути їх причину - жадобу буття. Остаточне звільнення від страждань можливе лише в нірвані внаслідок позитивних перероджень. Буддизм засуджує прагнення людини до задоволення своїх потреб, до щастя і добробуту, до здоров'я, бо воно породжує страждання.

Третя істина встановлює: оскільки страждання має причину, воно має початок, а отже і кінець, тобто воно може бути припинене, а людина звільнена від нього. Ця істина фіксує стан звільнення від страждання та шлях до цього звільнення. Ним є подолання жадоби буття, придушення в людині не тільки бажання жити, а й всіх бажань. Найвищий ефект досягається усуненням факту буття.

Ототожнення буття зі стражданням змусило буддизм виробити відповідне уявлення про смерть, оскільки, за його вченням, сансара вічна, ланцюг перетворень довгий до нескінченності. Буддизм конкретизує уявлення про сансару к нескінченний кругообіг народжень і смертей, порівнює її з колесом («колесо сансари»). Смерть - це перехід з однієї фази життя в іншу, а не кінець життя. Тому вона не є трагедією, породжує сподівання. Вона не кара і не нагорода, а факт руху душі, рівноцінний факту народження людини.

В перших трьох «благородних істинах» йдеться про страждання і звільнення від нього к про певний суб'єктивний стан людини, її переживання. Суть і вирішення цих проблем супроводжують життя людини. Пізніше в буддизмі виникли й космічні мотиви страждань.

Четверта істина повідомляє про наявність способу спасіння. Це запропонований Буддою «Восьмискладовий шлях спасіння» - вісім вимог до віруючого, вісім настанов йому в практичному житті:

1) праведне бачення, праведні погляди , тобто тверда й беззастережна віра в Будду, засвоєння його вчення, особливо «Чотирьох благородних істин»;

2) праведні бажання, які полягають у готовності жити відповідно до вчення Будди і в устремлінні до нірвани;

3) праведне слово - не брехати, не зводити наклепи, не лжесвідчити, не грубіянити;

4) праведна поведінка - нікому ні в чому не шкодити, не вбивати;

5) праведний спосіб життя - працювати чесно, дотримуватися законів;

6) праведне устремління - послідовність у протидії шкідливим думкам і порадам, самоконтроль у думках і діях;

7) праведне мислення - не відступати від засвоєнь буддійських положень;

8) праведне самозаглиблення - відмова від усього земного, від усіх радощів, збереження спокою, вміння досягти глибокого медитативного трансу.

«Восьмискладовий шлях спасіння» Будда називав серединним, бо дотримання його допомагає уникнути крайнощів.

Серед цих настанов нема жодного слова про обряди, ритуали, культові вимоги. Вони, за буддизмом, зайві, як і звернення за помилуванням, прощенням гріхів до богів, навіть до самого Будди. Все - у людині, в її самовдосконаленні, у «Восьмискладовому шляху спасіння». Він фіксує елементарні норми моралі, без яких неможливе існування суспільства. Захист загальнолюдських норм моралі надає буддизму чіткого гуманістичного спрямування.

Буддійське вчення містить три принципи (трилакшани), які відрізняють його від попередніх релігій:

- анітья - визнання змінності світу;

- духкха - визнання життя як постійне страждання.

Буддійська космологія виходить з того, що світ - породження спокою, без початку і кінця, у ньому є імпульси, що породжують активну природу. Ця природа складається з психічних (пуруша) і фізичних (пракриті) начал. З них і формується буття. Так виникають світи. Окремі частини буття обмежені в просторі й часі, згодом зникають. Світи гинуть.

Вищою психічною субстанцією є космічне коло Будди-Абібудди - повсюдно існуюче тіло, яке співчуває істотам чуттєвого буття, що живуть у сансарі. Воно може самоматеріадізуватися, щоб допомогти людям подолати гординю і пиху («Червоного півня»), невігластво і всеїдність («Чорну свиню»), злобу і підступність («Зелену змію»). Так космологічні уявлення у буддизмі зливаються з моральними настановами.

ІІІ. Морально-етичні принципи буддизму

Стрижнем віровчення буддизму є людина. Про неї йдеться у «Чотирьох благородних істинах», у «Восьмискладовому шляху спасіння». Чітко визначена мета людського існування: самовдосконаленням домогтися зупинення перевтілень, вирватись із сансари і досягти нірвани. Для цього непотрібні жертвопринесення, культові церемонії. Звернення до людини - релігійне новаторство буддизму, воно має моральний аспект.

До Будди моральність визначали за приналежністю до касти, соціальним станом людини. Будда оголосив усіх рівними в духовній сфері. Матеріальний бік людського буття як вияв сансари він ігнорував. Тому заперечував право приватної власності, національну обмеженість, проголошував загальне братерство людей, позбавлених права приватної власності. Він був упевнений, що людство рухатиметься до самовдосконалення, незалежно від віри в Бога.

Етична система буддизму містить основні норми загальнолюдської моралі. Смиренність, лагідність, любов до всього живого, терпимість, співчуття, готовність до взаємодопомоги та інші моральні якості - це кроки до спасіння.

Буддизм вибудував цілісну моральну систему без догматичних норм поведінки, без канонізації зовнішніх форм (звідси нехтування культових проблем). Він визнає історичну і просторову різноманітність моральних норм, що сприяє співіснуванню протилежних моральних підходів. Наприклад, засуджує будь-яке вбивство, навіть комахи, і водночас дозволяє споживання м'яса. Подібно розглядає проблеми провини і відповідальності, злочину і кари.

Але загалом буддизм послідовно розвиває гуманістичну концепцію особи, відстоює цінність її, вимагає поваги до неї. Провідним мотивом його моральної концепції є людинолюбство. Він домагається утвердження духовної рівноваги людини, внутрішньої віддаленості від усього, бо світ (сансара) - найбільше зло. Водночас буддизм визнає необхідність жити і діяти, як і те, що людина не може жити в суспільстві й бути незалежною від нього. Але при цьому він наполягає на акцентуванні уваги людини на своєму внутрішньому бутті, психологічному стані, на самозаглибленні та відповідному моралізуванні.

Поглиблюючи моральні настанови «Восьмискладового шляху спасіння», Будда формулює «Десять великих доброчинностей»: щедрість у подаянні, дотримання етичних норм, терпимість, щирість, лагідність, смирення, само-обожнення, не гнівливість, не заподіяння зла живим істотам, милосердя, не протидія силою силі. Найбільші «П'ять поганей» - убивство, крадіжка, перелюбство, брехня, пияцтво, їх людина повинна уникати. Зазначає буддизм і «Десять зол» - це згадувані «П'ять поганей», а ще обжерливість; надмірна захопленість музикою, співами, танцями і театром, бо це розбещує слух; надмірна любов до натирань, запахів, квітів, коштовностей, бо це розбещує зір і нюх; пристрасть до м'якого ложа, бо це розбещує відчуття; користолюбство.

Буддійську мораль сучасний глава духовенства Далай-лама XIV розглядає через призму не доброчинностей: три фізичні не доброчинності - вбивство (від комахи до людини), крадіжка, розпуста; чотири не доброчинності мови - брехня, злослів'я, грубість, пустослів'я; три не доброчинності розуму - заздрість, зловмисність, хибні погляди.

Але буддизм не проповідує аскетизм, хоч і не заперечує його. Він наполягає на стриманості щодо матеріальних благ, дотриманні середнього шляху, заперечує як заглибленість у чуттєві насолоди, так і умертвління плоті.

Дещо своєрідною сприймається проповідь любові та милосердя до всього живого в етичних положеннях буддизму, який не вбачав різниці між добрим і злим, корисним і шкідливим. Буддист споживає воду, користуючись ситечком, щоб, бува, комаха випадково не постраждала при цьому. А йдучи дорогою, гілкою розчищає шлях перед собою, щоб не наступити на живе. Це стосується і людей: нікому не заважати, нікого не образити, нікому не вчинити шкоди.

Буддизм пропагує рівне ставлення до всіх, закликає до особливого співчуття людям, чиї інтереси ущемлено, вважає зайвим захищати людину від насильства, карати за недобрі вчинки, навіть за вбивство. Він проголошує, що, відповідаючи насильством на зло, люди лише множать його. Тому до всього слід ставитися спокійно, не виявляти пристрасті до зла, ухилятися від нього. Коли всі так робитимуть, зло зникне.

Новизна буддійського вчення не стільки у вирішенні моральних проблем, утвердженні загальнолюдських цінностей (це було відомо до нього), скільки у практичних рекомендаціях щодо їх досягнення. Ще одна особливість його моральної концепції - в наданні особливого значення не зовнішнім чинникам, що впливають на людину, а силам її особистості. Спасіння людини залежить не від жертвопринесення, не від молитви, не від чийогось покровительства чи заступництва, а тільки від її самовдосконалення.

Самовдосконалення у буддизмі пов'язане з уявленнями про істинне знання, скероване не на зовнішній світ, а на самоспоглядання. Воно досягається шляхом медитацій, практикою буддійської йоги чи так званої дхьяни. Завдяки медитативному трансу людина має досягти чотирьох щаблів сходження, чотирьох вищих станів: доброзичливості, піднесеної радості, співчуття до близьких, цілковитої безпристрасності. Щоб стати праведною, вона повинна виробити у собі здатність постійно перебувати в одному з цих станів. Це забезпечить їй незалежність щодо сансари внаслідок набуття чотирьох найвищих доброчинств. Допоможуть людині в цій справі вісім досконалостей (певних стадій зосередженого міркування) та відповідні здібності:

1) відсторонення від зовнішніх подразників;

2) відключення внутрішніх подразників;

3) цілковите припинення розумово-емоційної діяльності;

4) екстатичний стан цілковитої відчуженості;

5) подолання відчуття простору і часу;

6) усвідомлення хибності «Я»і вихід за його межі;

7) усвідомлення «пустоти» всього сущого;

8) подолання антиномії (суперечності) «свідоме- несвідоме».

Завдяки цьому можна осягнути чотири вищі мудрості:

1) радість, що виникає внаслідок відмежування від зовнішнього світу і концентрації мислення на важливій ідеї;

2) спокій, який зупиняє розумову діяльність;

3) захоплення, що виникає внаслідок відключення відчуттів;

4) транс, що забезпечує цілковиту ізольованість від будь-яких подразнень, повну самозаміненість душі.

Висновок

Отже, стрімке поширення буддизму було зумовлене його соціальним змістом - він виявився потрібним людям в умовах жорстокого рабовласництва. Будда дав їм надію на спасіння. На початку І тис. н.е. буддизм охоплює всю південну частину азіатського материка, а наприкінці його - територію від Каспійського моря до Тихого океану, від Якутії до Індонезії. Цей масштабний вихід на історичну арену наштовхувався на місцеві культи, що супроводжувалося взаємними асимілятивними процесами. Цьому сприяли пластичність віровчення буддизму і не розробленість його культових аспектів.

І так, ознайомившись лише в загальних рисах з дуже ємним і багаторазовим поняттям «Буддизм». Бачили, що ця релігія, яка протягом багатьох століть служила життєвим керівництвом сотень мільйонів людей, та й до цього дня привертає до себе увагу, а подекуди й ще панує над свідомістю віруючих, не є ні «дурницею», ні «порожньою вигадкою», ні «великої мудрістю», здатної відповісти за всіх часів на всі ставляться життям питання.

Виникнення буддизму і складна його доля - закономірний результат існування такого суспільства, в якому страждання дійсно було для переважної більшості людей незмінним супутником життя. Буддизм містифікувати це страждання, перетворив реальні людські нещастя в «ілюзію свідомості» і тим самим направив зусилля людей до звільнення від страждань по своєму руслу. Більше того, сам спосіб позбавлення від страждань, запропонований буддизмом, об'єктивно виявився опорою того суспільства, в якому співчуття неминучі.

Релігія це інструмент для спокійної безтурботного життя, роботи, щастя. Чудовий інструмент, налагоджений тисячоліттями, що дозволяє людині зректися атеїстичних поглядів на такі складні і пригнічують поняття як, наприклад, смерть. Віруючи, людина позбавляє себе зайвих сумнівів і мук невідомістю майбутнього, тим самим отримуючи можливість стати повноцінним членом суспільства, тобто що має відповідні естетичні і моральні принципи. Буддизм ж є, на мій погляд, одним із кращих інструментів для заспокоєння людської душі.

Список використаної літератури

1. Етика: навчальний посібник. / Т.Г. Аболіна, В.В. Єфіменко, О.М. Лінчук та ін. - К. 1992.

2. Черній А.М.. Релігієзнавство. Київ., 2003.

3. Харковщенко. Релігієзнавство. Київ., 2003.

4. Гусейнов А.А., Иррлитц Г. Краткая история этики. - М. 1989.

5. Иванов В.Г. История этики Древнего мира. - Л. 1980.

6. Регілієзнавство: підручник. / В. І. Лубський, С. М. Бурлак, та ін. - [Електронний ресурс] - http://pulib.if.ua

7. Бібліотека ELLIB/ Світові релігії. Буддизм. - [Електронний ресурс]: http://ellib.org.ua

8. Кірвель Ч.С., Історія філософії, Гродно, 1997

9. Сайт Буддаяна. Шлях Будди - [Електронний ресурс]: http://buddhayana.ru

Размещено на Allbest.ru