Роль ісламу в сучасній міжнародній політиці

Ідеологічну базу сучасного політичного ісламу складає фундаменталізм, метою якого є зміцнення віри у фундаментальні джерела ісламу. екстремістський політичний іслам мусульманський

Крайні, екстремістські течії політичного ісламу, названі у літературі ісламізмом, характеризуються агресивним неприйняттям європейсько-християнських духовних цінностей, готовністю до насильницьких методів, включаючи терористичні.

Трансформація віри в ідеологію, часом радикальну, визначає політичну позицію ісламістів, які представлені екстремістськими політиками і партіями, що виступають проти принципів демократії, прав людини й волі совісті. Ісламісти є поборниками ідеї “сильної влади”, твердого морального й ідеологічного порядку.

Довгий час ісламсько-фундаменталістичний проект залишався утопією, ідеалом, яким марили окремі політики і суспільні рухи. Нині ісламська опозиція у фундаменталістичному обличчі існує у всіх державах, де є прихильники ісламу. У ряді держав (Алжирі, Єгипті, Ізраїлі, Лівані) ісламісти проводять політику терору, намагаючись змусити суспільство й владу прийняти їхню програму.

Ісламські радикали виступають із пропагандою твердого, заснованого на ненависті до Заходу націоналізму, із популістськими, демагогічними і шовіністичними закликами. Лідер турецької партії “Рефах” Неджметдін Єрбакан, шейх суфійского братства Накшбандія і красномовний політик, що постійно вживає у своїх промовах слова “благоденство”, “процвітання”, “щастя”, пов'язує іслам з ідеями соціальної справедливості і суспільного порядку, із відторгненням західнохристиянских цінностей, що, на його думку, є чужими для ісламського суспільства .

В окремих державах фундаменталістам вдалося наблизитись до практичного втілення свого ідеалу. У Єгипті, Ємені, Йорданії вони ввійшли в урядову коаліцію, а в Туреччині -- очолили на короткий час уряд. Є кілька держав, де фундаменталістський проект був реалізований. Для прикладу можна скористатися Іраном, де після перемоги ісламської революції була реалізована нова суспільна система, що базувалась на “ісламському фундаменті” і є своєрідним синтезом революційної та релігійної ідеологій.

Іншими країнами, де був реалізований фундаменталістський проект, можна вважати Судан і талібський Афганістан. У цих державах фундаменталізм реально змінив хід суспільних процесів.

Було б помилкою вважати все населення і всі правлячі кола мусульманських країн однодумцями ісламістів чи фундаменталістів. В Єгипті, наприклад, терористичні акти ісламістів, спрямовані проти іноземців, викликали невдоволення і різку критику. Інший приклад - Алжир. Тут кампанія терору, яку розпочав Фронт ісламського порятунку проти інтелігенції й журналістів так налякала громадян, що в країні довелось запровадити надзвичайний стан, щоб зупинити терористичні дії загонів войовничого ісламу.

“Російський іслам”

Іслам є другою, після православ'я, домінуючою релігією в Росії, тому остання зацікавлена у підтримці політичної стабільності в мусульманських регіонах, що включає в себе постійну підтримку діалогу з мусульманською громадою. Як відомо, в Росії вже довгий час продовжується Чеченський конфлікт, що підсилює антиросійські настрої мусульманської громади. На щастя для Росії, прибічники політичного ісламу не змогли, поки-що формалізуватися у вигляді впливових рухів, партій, організацій, як це трапилось у державах Третього світу. До того ж,якщо на мусульманському сході прибічники релігійно-фундаменталістичних течій розглядають іслам як стержень, котрий дозволить зберегти ісламську цивілізацію в умовах домінування Заходу, то в Росії фундаменталізм затуманений ідеологією шовінізму і псевдокомунізму.

Прихильників політичного ісламу на Північному Кавказі називають ваххабітами - по аналогії з однойменною релігійно-політичною течією, що поширилась у Аравії та в інших територіях Арабського Сходу в середині XVIII століття і названа в честь свого засновника, богослова-проповідника Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба. Прихильники останнього вимагали повернення до простоти перших століть ісламу.

Поява “ваххабізму” на Північному Кавказі пов'язана з тим, що іслам посилює тут вплив на спосіб життя, все більше перетворюється в суттєвий фактор збереження національної самобутності.

Луна “Чорного вівторка”

Міжнародний контекст, створений “Чорним вівторком” - трагедією, що відбулася у США 11 вересня 2001 року, - задав новий і досить суперечливий напрям у ставленні не мусульманського світу до ісламу. З одного боку, більшість політиків, державних діячів і засобів масової інформації говорять про те, що вони не ставлять знак рівності між поняттями «терорист» і “мусульманин”, що операція США і їхніх союзників в Афганістані була спрямована не проти ісламу, а проти “міжнародного тероризму”, осередком якого є Афганістан. З іншого боку мимоволі прослизає думка про те, що саме прихильникам ісламу, керованим ідеєю жертовності, мучеництва, і через особливості самого ісламського віровчення, з його догматом про приречення, що доведений до повного фаталізму і сліпого підпорядкування долі, найлегше здійснити акти терору. Додає чорних фарб у загальну картину ісламу і нагадування про те, що одним з головних релігійних обов'язків мусульманина є “священна війна” із невірними (джихад). У самому мусульманському світі військова операція в Афганістані лише підсилила антизахідні, антиамериканські, антиізраїльські настрої. Прості мусульмани сприйняли дії міжнародної антиталібської коаліції як війну “невірних” з ісламом. У цьому питанні їхні погляди відрізняються від поглядів їхніх урядів, що майже одностайно підтримали боротьбу з міжнародним тероризмом. Так, заклик Осами бен Ладена почати священну війну “із хрестоносцями і євреями” (США, Заходом і ООН.) був офіційно відкинутий мусульманськими лідерами. Генеральний секретар Ліги арабських держав Амр Муса у зв'язку з цим заявив: бен Ладен “не може говорити ні від імені послідовників ісламу, ні від імені арабів”.

Нагадаємо, що мусульманський світ, та й сам іслам більше ніж будь-який інший релігійно-культурний ареал, притягував до себе увагу західного світового співтовариства задовго до “Чорного вівторка” і воєнної операції в Афганістані. І це не дивно, якщо врахувати велике геополітичне значення мусульманських держав Близького й Середнього Сходу, Перської (чи, як її називають араби, Арабської) затоки, так і наявність на цих територіях величезних запасів нафти. Тому можна припустити, що Захід, котрий прагне зберегти стабільність у цьому життєво важливому регіоні, цікавився ісламом суто прагматично.

Іслам часто зводять до стереотипної тріади: “ксенофобія, насильство, жінконенависництво”, а “великий страх” з приводу “ісламського фундаменталізму” і його варіацій - ісламізму та інтегризму - часто породжує ідеї антимусульманства і навіть расизму; звинувачують мусульман у підвищеній політизованості, схильності до екстремізму й тероризму в ім'я віри. Такі тези висуває американський політолог Сємюэль Хантінгтон у своїй книзі. Він висуває протиставлення Північ -- Південь (багаті -- бідні) починає інтерпретуватися як неминучість зіткнення християнської й ісламської цивілізацій.

Між іншим прикладів прояву насилля достатньо і в християнському, і в буддійському, і в індуїстському, і в багатьох інших релігійно-культурних середовищах, а міркування про особливу нетерпимість мусульман до представників інших релігій, войовничості ісламу і його прихильників спростовуються самим життям.

По-перше, історія, у тому числі і сучасна, знає чимало воєн між самими мусульманськими державами - між Іраном і Іраком у 1980 - 1988 роках чи міжусобицю між Іраком і Кувейтом у 1990 р. Вступають у збройну боротьбу й прихильники різних течій ісламу: сунніти проти шиїтів і ахмадійців у Пакистані; алавіти, сунніти і шиїти у Лівані.

Нарешті, що стосується знайдених в ісламському віровченні виправдань дій терористів-смертників як мучеників віри, то уявлення про те, що воїн, котрий загинув в бою, потрапляє в рай властиві не лише ісламу, а й іншим релігіям. До того ж мучеництво, шахідизм (від слова шахід, буквально “свідок” -- той, хто жертвує своїм життям, щоб засвідчити свою відданість вірі) більше властиві догматиці і культовій практиці шиітської течії ісламу, де ідея страждання і спокути -- один із найважливіших елементів віровчення. Словом, акції мусульман-фанатиків, що забирають життя інших людей в Америці, Ізраїлі або Лівані, мають опосередковане відношення до ісламу як релігійної системи.