Сучасна міжконфесійна боротьба в Україні

Відновлення православної ієрархії в Україні мало велике значення не лише для самої церкви, а й для козацтва, завдяки якому у великій мірі відбулася ця подія. Таким чином перемога православ'я у Києві кардинально змінила роль українського козацтва, різко піднявши його престиж. Нововисвячені владики у своєму Маніфесті від 28 квітня 1621 року назвали козаків спадкоємцями давнього князівського лицарства. У Маніфесті говорилося:

«Щодо козаків, то про цих лицарських людей ми знаємо, що вони рід наш, наші браття і правовірні християни. Це ж того покоління військо, що за Олега, монарха руського, по морю плавало і Константинополь штурмувало. Це їхні предки разом із Володимиром хрестились, віру християнську від Константинопольської Церкви прийняли і її обороняють».

З появою на Січі талановитих духовних провідників, козацтво міцніло духом, впроваджуючи в життя національно-духовні ідеї, які їм викладались духовними побратимами.

6. Шляхи розв'язання конфліктів, пов'язаних з діяльністю релігійних утворень

Для вдосконалення державно-церковних відносин в Україні доцільно використовувати позитивний досвід різних держав з протидії протиправній діяльності представників неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури, а особливо положення рекомендацій та резолюцій ЄС у зв'язку з європейською інтеграцією України. Доцільно також спрямувати зусилля на залучення коштів та ін. можливостей ЄС для створення державних і незалежних інформаційних центрів з вивчення неокультів та неурядових організацій жертв або родин жертв діяльності неокультів.

Для службовців законодавчих та виконавчих органів України має практичне значення досвід країн Європи та ін. держав, що давно й ефективно застосовують цілий спектр форм державного втручання: створення відповідних законодавчих рамкових умов, просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність неокультів, у разі необхідності, попередження про їх небезпеку, допомога особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності неокультів, впровадження протекціоністської політики стосовно традиційних церков як носіїв національної культури.

Аналізуючи діяльність неокультів, вироблені пропозиції з метою вдосконалення чинного законодавства України та оптимізації системи державно-церковних відносин в Україні з урахуванням світового досвіду та розроблені організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців, слід впровадити таку систему заходів:

По-перше, внести вiдповiднi змiни у законодавство України, що значно підвищили б ефективність державних органiв, спрямовану на протидiю деструктивнiй дiяльностi неокультiв. На жаль, через недосконалість правової бази України щодо діяльності на її теренах деструктивних культів правоохоронні та інші державні органи не мають можливості в повному обсязі запровадити потрібний механізм протидії антиконституційним виявам з боку зазначених угруповань.

З цією метою пропонується:

1. Вжити заходів до реального відокремлення церкви від політики, зокрема, та від держави у цілому. Розробити правовий механізм притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за зазначені правопорушення з метою попередження і припинення розробки іноземними функціонерами механізму втручання у справи нашої держави.

2. Внести зміни і доповнення до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, якими:

- надати Держкомрелігій та його регіональним управлінням додаткові повноваження, насамперед функції контролю (на зразок Мінюсту, який має право застосовувати до зареєстрованих об'єднань громадян різні стягнення: попередження, штраф та ін.);

- ввести часовий ценз для реєстрації релігійних об'єднань: для громади шість місяців, для управління, центру три роки, а для тих, що мають релігійний центр за кордоном, збільшити цей термін удвічі (для громади - один рік, а управління і центру - шість років);

- збільшити кількість засновників релігійної громади до тридцяти осіб;

- законодавчо закріпити практику реєстрації релігійних центрів та управлінь тільки за наявності зареєстрованих осередків у більшості областей України.

3. Розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України “Про захист громадян від шкідливих психологічних впливів на психіку людини”, котрий би регулював процедуру звернення до суду і доведення під час судового процесу фактів негативного впливу на парафіян. Процедурні питання притягнення до відповідальності за статтями Кримінального кодексу України 161 (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії) та 181 (посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних вчень чи виконання релігійних обрядів) потребують відповідних змін у Кримінально-процесуальному кодексі. Статті Кримінального кодексу 190 (шахрайство) та 189 (вимагання) потребують доповнень. Використання релігійних почуттів віруючих для скоєння цих злочинів повинно стати обтяжувальною обставиною при обвинуваченні.

По-друге, проводити загальнопрофiлактичнi заходи, а це: пiдтримка просвiтницьких програм, що висвітлюють діяльність деструктивних культiв, проведення науково-практичних конференцiй та випуск відповідної лiтератури, надання пільгового користування ефіром громадським і науковим дiячам, відповідним держаним службовцям та представникам традиційних конфесій у межах цих програм.

По-третє, необхiдно не допускати реєстрацiю статутів деструктивних неокультiв ні як релігійні об'єднання, ні під прикриттям громадських органiзацiй. Якщо подiбний культ вже зареєстрований і продовжує проводити протиправну дiяльнiсть, то його необхiдно дискредитувати через засоби масової iнформацiї або зняти з реєстрацiї у судовому порядку. З метою запобігання негативного впливу неокультів на військовослужбовців запропонувати керівництву національних військових формувань утриматись від контактів з їх представниками, особливо місіонерами закордонних релігійних центрів. Аналогічні рекомендації необхідно надавати керівництву місць позбавлення волі.

Представникам релігієзнавчої експертної ради при Держкомрелігій більш ретельно проводити експертизу віросповідних доктрин неокультів, займаються вивченням процесів у їхньому середовищі. Також активізувати роботу міжвідомчої комісії при Міністерстві охорони здоров'я з вивчення питань дотримання чинного законодавства в діяльності релігійних організацій харизматичного спрямування. Державним службовцям більш активно проводити вивчення порушень адміністративного, податкового та кримінального законодавства щодо його достатності для унеможливлення протиправної діяльності неокультів. При реєстрації громад нових релігій, які є підрозділами закордонних центрів, до уваги обов'язково брати діяльність цього центру за кордоном. Через МЗС налагодити отримання інформації з європейських та інших країн щодо методів роботи та поведінки представників неокультів, які мають негативну міжнародну репутацію.

При впровадженні загальнодержавних заходів щодо виявлення, попередження та припинення протиправних діянь представників неокультів правоохоронні органи повинні вирішувати такі завдання:

- збір даних про протиправні дії представників неокультів з метою інформування органів влади для прийняття ними відповідних управлінських рішень та дискредитації у засобах масової інформації;

- надання інформаційної та іншої підтримки державним програмам, що спрямовані на протидію деструктивній діяльності неокультів;

- розроблення пропозицій органам влади щодо вдосконалення чинного законодавства;

- припинення порушень чинного законодавства, котрими супроводжується діяльність вказаних організацій.

Висновок

Отже, існує велика кількість конфліктів, тому є досить багато шляхів їх завершення і механізмів розв'язання.

Чисельність релігійних конфесій, їх різноманітність відповідають розмаїттю умов, у яких вони формувалися, особливостям історичного шляху і характеру окремих народів. Це стає причиною багатьох непорозумінь, суперечок між різними церковними організаціями, а іноді й ворожнечі на релігійному грунті. Проте саме життя дає приклади того, як запобігти релігійним конфліктам і розколу церков. Це так званий екуменічний рух у християнському світі. Екуменічним був названий рух кінця ХІХ-початку XX ст. за діалог, співробітництво і зближення христианських віросповідань, повязаних з пошуками єдності у дусі, вірі та любові.

Екуменізм став синонімом світотворчої діяльності церкви, що забезпечує авторитет держав на міжнародному рівні за рахунок представництва ієрархії в усіх міжконфесійних та інтернаціональних акціях. Саме у такому контексті цей термін увійшов у політичний лексікон. Лідери екуменістичного руху на рубежі ХІХ-ХХ ст.ст. бачили його перш за все масовим, народним рухом, в якому церковний люд сам усвідомлює і будує свою духовну єдність. Згодом екуменічний рух стає позитивним чинником світової політики, висловлюючись за підтримання миру, міжнародної безпеки, вирішення екологічних та інших глобальних проблем.

Але завдання власне конфесійного зближення вирішуються значно складніше. Тут слід розрізняти організаційний, догматичний та обрядовий аспекти справи. Екуменізм не передбачає уніфікації церковного життя і обрядовості, тому з цього боку особливих проблем не виникає. Але реальне міжконфесійне єднання можливо лише на грунті спільного розуміння головних догматів віровчення.

Сьогодні вплив релігії на свідомість мас у світі є істотним, і з цим феноменом не можуть не рахуватися державні і політичні діячі будь-якої країни. Більше того, за релігійною ознакою створюються і діють громадські об'єднання і партії, складовою програмою яких є релігійні ідеї або вчення. В умовах соціального і науково-технічного прогресу релігії намагаються пристосуватися до сучасності переглядаючи і уточнюючи свої політичні доктрини.

У демократичних державах, де конфесійна політика грунтується на Загальній декларації прав людини, а закон гарантує свободу совісті, забороняється розпалювати ворожнечу, ненависть у зв'язку з релігійними віруванннями. Законодавство України, як деяких інших держав, передбачає можливість припинення діяльності релігійних організацій у разі поєднання обрядової чи проповідницької діяльності з посяганнями на життя, здоров'я, свободу, гідність особи; систематичного порушення релігійною організацією встановленого чинним законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів, спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку і посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій.

Отже, релігійні конфлікти існують у нашому житті поряд з іншими конфліктами, тому знання про є них необхідною умовою їх цивілізованого врегулювання і припинення.

Список використаної літератури

1. Академічне релігієзнавство: Підручник. За ред. А. Колодного - К: Світ Знань, 2000. - 862 с.

2. Бондаренко В.Д., Єленський В.Є., Журавський В.С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. - К.: Логос, 2001. - 50 с.

3. Вайг Б. Ставлення держави до сект та “нових релігій” // Національна безпека і оборона. - 2000. - № 10. - С. 73-76.

4. Голотін С.І., Кальниш Ю.Г., Колосков В.В., Петрик В.М., Штоквиш О.А. Соціально-правове регулювання діяльності релігійних організацій: Навчальний посібник. - К.: Вид-во НА СБ України, 2001. - 78 с.

5. Єленський В. Новітні рухи - зони занепокоєння // Людина і світ. - 2000. - № 9. - С. 2-10.

6. Здіорук С.І. Етноконфесійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти: Препр. / НІСД. - К.: НІСД, 1993. - 59 с.

7. Парахонський Б.О., Сьомін С.В. Нетрадиційні релігійні культи як питання національної безпеки України // Стратегічна панорама. - 2000. - № 1-2. - С. 200-212.

8. Петрик В.М., Ліхтенштейн Є.В., Сьомін С.В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України: Монографія / За заг. ред. З.І. Тимошенко. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. - 331 с.

Размещено на Allbest.ru