Раннє християнство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Запорізький національний технічний університет

Кафедра філософії

Контрольна робота

по курсу

Релігієзнавство

Тема: Раннє християнство

Виконала: студентка групи ФЕУ з 611

Величко Аліна Анатоліївна

Перевірив: доцент

Володін Петр Володимирович

Запоріжжя

2011

Вступ

1. Зародження християнства

2. Причини виникнення християнства

3. Роль християнства у сучасному суспільстві

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Християнство одна з найбільш розвинутих релігій сучасного світу, яка нараховує понад 1,7 млрд. віруючих в різних частинах світу. Зародившись на Сході, в іудейських провінціях Палестини більш як 2 тис. років тому, християнство стало найвпливовішою релігією саме західного світу. В процесі історичного розвитку склались різні віросповідні форми християнства, котрі відрізняються специфічним трактуванням деяких догматів, своєрідністю культової обрядовості, але в цілому зберігаються непорушними основоположні принципи та біблійні істини.

Прийняття християнства як офіційної державної релігії в Центральній, Східній та Південно-Східній Європі припадає на період IX - перша половина XI ст..

Всесвітньо історична по своєму значенню подія, християнізація слов'янських і неслов'янських народів Європи, явилась наслідком великих перемін в соціально-економічному і політичному розвитку суспільства.

Введення християнства - проблема, яка заслуговує уваги та всебічного дослідження істориків. Актуальність її вивчення в наші дні особливо виросла в зв'язку з тисячоліттям хрещення Стародавньої Русі.

1. Зародження християнства

Багатьма своїми коренями християнство сягає в культуру стародавнього Сходу,звідки черпало свій багатий догматичний і ритуальний потенціал.

Християнство зародилося в середині І ст.н.е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю:постійно точилася боротьба між рабами і вільними(Повстання Спартака 73-71 рр. до н.е),багатими і бідними,загарбниками і підкореними(іудейська війна 63-73 рр.н.е).
Поразка народних рухів породжувала настрої:

песимізму,відчаю,беззахисності,приреченості,надію на допомогу надприродних сил.Віра в Месію,тобто,в божественного спасителя,значно поширилася в Палестині внаслідок зляття і взаємопроникнення ідей ряду месіанських сект іудаїзму-єссеїв,назореїв та ін.згідно х християнським вченням засновником нової релігії є Ісус Христос-Син Божий,який з волі Бога-Отця зійшов з небес на землю,і дав людям заповіді Нового Заповіту,прийняв страждальницьку смерть із метою спокути первородного гріха,воскрес і вознісся на небо і ще раз має прийти у світ для здійснення страшного суду. Одним із теоретичних джерел християнства була філософія Філона Александрівського(20р.до н.е.-5-р.н.е),зокрема його вчення про Логос-Сина Божога як посередника між Богом і людьми.

Християнство тісно пов'язане з іудаїзмом, від якого воно успадкувало найдавнішу частину Біблії -- Старий Завіт (в іудеїв він називається Танах), вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу, а також багато сюжетів та образів для створення життєпису Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені -- Христос -- є перекладом грецькою мовою іудейського релігійного терміна «месія» (букв, помазаник, у перекладі -- посланець Божий, рятівник людей).

Антична доба розвитку християнства охоплює три етапи: первісне християнство(середина І ст. -- середина II ст.), раннє античне християнство (середина II ст. -- початок IV ст.) та пізнє античне християнство (початок IV ст. -- кінець V ст.). До общин етапу первісного християнства належали соціальні низи. Представників заможних верств було мало, і вони не відігравали помітної ролі в общинах. Тому первісне християнство вважають релігією пригноблених. Церква тільки формувалася.

На етапі раннього античного християнства в общини активніше почали вливатися заможні люди, прибравши згодом до своїх рук керівництво ними. А самі общини, які стали називати парафіями, об'єдналися у єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Церква стала на захист існуючих порядків.

У період пізнього античного християнства до нього в основному приєдналися рабовласники. За імператора Костянтина християнство було урівняне з усіма іншими релігіями, а в 324 р. стало державною релігією, користуючись економічною, політичною та ідеологічною підтримкою Римської держави. Почалася централізація церкви: єпископії та митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території Римської імперії діяли три патріархії -- Римська, Александ-рійська та Антіохійська. Наприкінці IV ст. до них приєдналася Константинопольська, у V ст. -- Єрусалимська.

З II ст. керівництво справами християнських общин здійснювали єпископи, з III ст. вищим органом влади в християнстві стали з'їзди єпископів -- собори. Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор у 325 р. в м. Нікеї (Мала Азія). Вселенським він був названий тому, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Собор зафіксував створення єдиної християнської церкви. Тоді ж було скріплено союз держави і церкви. Хоча Вселенські собори скликали порівняно рідко (з IV по VIII ст. -- всього 7), вони об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.

На етапі античного християнства сформувалася священна книга християн -- Біблія. Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духовенства, який відбувся в 325 р. у Нікеї (Мала Азія). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Скликання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборі духовенство імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча вселенські собори скликалися порівняно рідко (в ІV по VIII ст. було скликано всього 7), все ж вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.

Етап античного християнства змінився етапом феодального християнства (VI - XV ст.), коли відбувся розкол церкви на православ'я та католицизм. Розмежування між православ'ям і католицизмом у християнстві почало виявлятися після поділу Римської імперії на Західну і Східну (395 р)

Перші християнські об'єднання, які називалися еклезіями ( з грец. - „зібрання”, „збори”), створювались на території Іудеї, де проповідував Ісус Христос, але згодом їх велика кількість виникає в Сирії, Малій Азії, Єгипті, Греції і у самому Римі. Вони не мали храмів і постійних приміщень. Основне місце в релігійному житті ранніх християнських громад відігравали проповіді і молитви. У перші століття християни зазнавали переслідувань та гонінь. Особливо жорстоко переслідувались християни в період правління імператорів Траяна (98 - 117 рр.), Максимівна (235 - 238 рр.), Діоклетіана (284 - 305 рр.) та ін. Особи, які постраждали за віру та зазнали мученицької смерті, вшановуються християнами як святі Відтоді ідеал мученика займає визначне місце в християнській етиці.

Цікавим феноменом ранньої історії християнства було так зване “катакомбове християнство”. Оскільки для забудови Риму із середини гір, на яких було розташоване місто, вирубалась велика кількість кам”яних блоків, остільки під містом утворилась розгалужена система штучних печер - катакомб. Згодом в них почали робити масові поховання. В Римській імперії часів раннього християнства були заборонені будь-які масові зібрання або організації, окрім офіційно санкціонованих, християни почали утворювати дозволені поховальні братства. Під прикриттям цих братств вони здійснювали в катакомбах свої зібрання, церковні відправи, а інколи навіть ховались там від переслідувань з боку влади. Саме в катакомбах археологи знаходять ранні християнські розписи стін, знаки, зображення символів та ін. І саме цей, катакомбовий спосіб життя давав римлянам тих часів привід прирівнювати християн до щурів, що масово жили в підземних норах та культивувати негативне до них відношення. Хоча врешті спосіб життя християн, їх ставлення до своїх катів, їх абсолютно безстрашне відношення до смерті вражали навіть тих римлян, які змалку виховувались у дусі готовності віддати життя за справу Римської держави.

На початкову етапі в християнських общинах панував дух колективізму і всезагальної рівності, але згодом актуалізується завдання упорядкування внутрішніх взаємовідносин між віруючими. Вже до кінця І ст. вводиться інститут єпископства, запроваджуються посади служителів нижчого рангу - дияконів. Так, поступово утворюється церковна ієрархія.

Символ віри християн складається із 12 членів (догматичних принципів):

1. Віра в єдиного Бога, що існує в трьох іпостасях (особах) - Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий (у православних Дух походить від Бога-Отця, а у католиків і від Сина (лат. - філіокве), що становить найсуттєвішу догматичну відмінність);

2. Догмат про боговтілення, згідно з яким Христос є одночасно Богом і людиною, народженою земною жінкою Дівою Марією шляхом непорочного зачаття від Духа Святого;

3. Догмат про спокутування Ісусом Христом гріхів людства, коли своїм стражданням і мученицькою смертю на хресті викупив гріхи людей;

4. Догмат про воскресіння Христове на третій день після розп'яття і смерті;

5. Догмат про вознесіння Христа на небо на 40-й день після воскресіння та друге пришестя Месії на землю і Суд Божий над живими і мертвими;

6. Віра в безсмертну людську душу, яка продовжує жити вічно;

7. Догмат про існування пекла для грішників і раю - для праведників;

8. Віра у небесну винагороду за благородні вчинки на землі;

9. Догмат про віру у єдину, святу, апостольську церкву;

10. Догмат про хрещення з метою зняття первородного гріха і прийняття людини в лоно церкви;

11. Віра у воскресіння з мертвих внаслідок другого пришестя Сина Божого на землю;

12. Догмат про прихід вічного Царства небесного для праведників та вічних пекельних мук для грішників.

Кожен християнин зобов'язаний дотримуватись цих визначальних догматів і свято їх виконувати.

В процесі становлення віровчення утверджувалась також і релігійна обрядовість. У культовій практиці християн особливу роль відіграє поклоніння хресту як символу страждань Ісуса Христа, поклоніння іконам із зображеннями святих, а також мощам божих угодників, чудотворців, мучеників за віру.

Найважливіші християнські обряди прийнято називати таїнствами, за допомогою яких віруючий християнин спілкується з Богом. Серед найважливіших виділяють сім таїнств, які визнаються обов'язковими і православними і католиками. Здійснюються вони священиками. Це - таїнство хрещення, миропомазання, сповіді, причащання, шлюбу, священства, єлеоосвячення, або соборування. Християнську обрядовість доповнює ціла система свят на вшанування найвизначніших релігійних подій: Різдво Христове, Паска, Вознесіння Господнє, Трійця, Покров Пресвятої Богородиці та ін. Важливим елементом християнського культу являються богослужіння, які здійснюються урочисто в храмі в супроводі церковного співу ( у католиків органу), читанням Євангелія тощо.

В церковній ієрархії виокремилось три ступеня священства: дияконство, пресвітерство та єпископство. Диякони не можуть самостійно відправляти таїнства, а лише допомагають у богослужіннях пресвітерам та єпископам. У греко-візантійських церква пресвітерів називають ієреями та протоієреями ( у чернецтві - ієромонах, ігумен або архімандрит). Церковні громади утворюють окремі парафії, які об'єднуються в єпархії очолювані єпископами. В свою чергу єпископи підпорядковуються митрополитам, а митрополити патріархам, котрі очолюють автокефальні (незалежні) церкви. Церковна організація остаточно сформувалась в IV ст. за імператора Костянтина (527 - 565 рр.), який офіційно визнав своїм указом її п'ять центрів: Рим, Константинополь, Олександрію, Антіохію, Єрусалим.

Від самого початку серед теологів та ієрархів не було одностайності в розумінні і поясненні окремих положень християнського віровчення, основним джерелом якого було Святе Письмо - Біблія. Біблія, якщо розглядати її в єдності Старого та Нового завітів, створювалась протягом багатьох століть (ХІІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.). Біблійну літературу прийнято поділяти на канонічну, неканонічну і апокрифічну. Канонічними (за церковним визнанням) вважаються ті книги, які мають божественне походження, тобто написані людьми, але за велінням Духа Святого, а неканонічними називаються ті, які мають земне походження. Їх відносять до кола біблійної літератури і називають душевнокорисними, повчальними. Апокрифічні (таємні, заборонені) твори трактуються як такі, що є помилковими, навіть шкідливими, позбавленими віроповчального значення. Більшість цих творів була знищена в ранній період християнства і збереглась в усній традиції або відома з інших літературних джерел. Якщо написання Біблії завершилось до кінця ІІ ст., то утвердження її канону тривало до кінця IV ст. На основі знайдених давніх рукописів Старого і Нового Заповітів відомо, що спочатку був відсутній поділ книг на розділи і вірші. На початку ХІІІ ст.. Кентерберійський архієпископ Стефан Ленгтон упорядкував біблійний текст, поділивши 66 біблійних книг на 1189 розділів. Лише у ХVІ ст.. відбувся поділ тексту на вірші (кардиналом Гуго Сен-Шерським), яких нараховується всього 31173. Сучасну форму розподілу Біблії на глави та вірші з їх нумерацією запровадили друкарі Сантес Папіно і Робер Етьєн наприкінці XV - в середині XVI ст. Відтоді Біблія набула сучасного вигляду.

2. Причини розвитку християнства

християнство релігія обряд

Різні чинники прислужилися до виникнення християнства. Одним із найвпливовіших серед них був соціально-політичний, що виявився у глибокій кризі Римської імперії, супроводжуваній невдоволенням населення існуючими порядками, повстаннями і навіть громадянськими війнами. Також у формуванні християнства відіграла помітну роль і централізація державної влади, що потребувала відповідної релігійної опори, якою було уявлення про єдиного Бога. Економічне, політичне спілкування народів Римської імперії живило у їх свідомості уявлення про наднаціонального Бога-спасителя всіх людей незалежно від національності.

Але,головною причиною є те,що люди прагнули бути захищеними, і вірили знайти цей захист за допомогою божественного спасителя.

3. Роль християнства у сучасному суспільстві

Для ефективного функціонування суспільства необхідно, щоб усі його члени дотримувалися системи загальноприйнятих моральних цінностей у всіх сферах життя.

Досконалим суспільством може бути тільки те, що своєю політичною незаангажованістю не суперечить моральному вченню християнства2. Християнські цінності, вироблені тисячолітнім досвідом, перевірені часом, вистояли у протистоянні з іншими світоглядними доктринами, отримали широке розповсюдження серед людства.

Церковно-релігійне життя тісно пов'язане з життям держави, в якій воно існує, незважаючи на те, що вони відділені одне від одного за конституцією та іншими нормативно-правовими актами.

Стимулом людської активності завжди були і будуть - ідея, мораль, релігія. Повернення до духовних основ суспільного життя - першочергова необхідність українського народу, що потребує соціального оздоровлення, навіть лікування.

Після відновлення незалежності України для церковно-релігійних інституцій створено сприятливі умови розвитку: зникли переслідування, а нещодавня дискримінація додавала ореолу гнаності та компенсувалася підвищеним інтересом раніше байдужих громадян. Комплекс вини привернув до Церкви частину інтеліґенції, серед якої з'явилися і ревні адепти. Деградація та скомпрометованість офіційної компартійної ідеології зумовили світоглядний та ідейний вакуум, який заповнила християнська віра, що була історично близькою і зрозумілою для переважної більшості українців.

Церква, вирішуючи одну з основних соціальних функцій - патріотичне виховання громадян, виконує важливу державотворчу місію8.

Система освіти повинна опиратися на світогляд, в основі якого - духовні цінності та моральні орієнтири. Від того, яке значення надається в державних структурах і в суспільстві загалом освіті і вихованню, залежить майбутнє нації. Для виконання цих завдань обов'язковою є наявність двох факторів: 1) усвідомлення того, що сааме християнські цінності і християнські традиції є основою нашої культури і моральності, джерелом всіх досягнень українського народу впродовж його тисячолітньої історії; 2) розуміння того, що вирішення поставлених завдань в ділянці освіти, культури і виховання неможливе без об'єднання зусиль суспільства, держави і Церкви.

Досягнення сучасної науки, культури, економіки, політики повинні бути спрямовані на виховання громадянина, патріота, високосвідомого, високоморального, активного, з розвинутим почуттям відповідальності перед суспільством, а також державою. Важливими елементами у вихованні громадянина є ціннісні орієнтири, закріплені життєвим досвідом, сформовані на основі всього національного та загальнолюдського. Значення Церкви значно зросло після краху комуністичної ідеології, що зневажливо ставилася до істинно українського: історії, культури, виховання та ін.

Рейтинг довіри серед населення до Церкви залишається незмінним через стабільність і незмінність християнсько-моральних цінностей, які проповідують її представники. Церква не несе відповідальності за державу, але вона як соціальний інститут проводить важливу державотворчу функцію, адже формує і виховує громадянина. Своєю ідеологією Церква втручається в політичне життя країни шляхом впливу на політичні погляди віруючих. Самі політики неодноразово використовували християнську мораль для партійних політичних програм, розраховуючи на прихильність віруючих під час виборів. Християнська мораль у сучасному українському суспільстві виступає не сукупністю ізольованих індивідів, а комплексом соціальних відносин, системи суспільних інтересів (економічних, соціально-політичних, релігійних, духовних, сімейних, культурних та інших), які виражають різнорідні цінності, інтереси і потреби членів суспільства.

Важливо, щоб громадянське суспільство не тільки теоретично, але й на практиці стало полем вільної життєдіяльності людей. Громадянське суспільство існує за умови спільної участі всіх громадян у суспільних процесах, в тому числі і християнської спільноти. На Землі живе більш мільярда послідовників християнства. На основі християнства виросли сучасні європейська й американська цивілізації, більш тисячі років пройшло з тих пір, як християнство в його православному різновиді затвердилося в Україні. У суспільному, державному і культурному житті нашої країни християнство грало і грає донині виняткову роль. Без знання основ християнства неможливо зрозуміти корені цивілізації, особливості історії багатьох країн світу, культуру різних епох і народів. Вивчати християнство можна все життя, тому що воно являє собою величезний найбагатший світ, скарбницю мудрості, краси, джерело глибоких почуттів і переживань.

Висновки

Незважаючи на конфесійну різноманітність християнство становить цілісну теологічно-філософську та культурну традицію. Характерна для різних конфесій відмінність у трактуванні певних догматів та канонів не заперечує ідею єдиної (поза конфесійної) Церкви Христової (за Новим Заповітом - тіла Христова). Вважається, що саме ця різноманітність дозволяє якнайповніше розкрити сутність визначених доктрин в конкретно-історичному та духовно-культурному контексті різних народів, громад і особистостей. Єдність витоків християнської традиції, її ідейне розмаїття власне закріплені у Святому Письмі. Тому саме така різноманітність складає найбільшу цінність християнства і є основою збереження його ідентичності, незважаючи на поліконфесійність. Внаслідок особливостей соціокультурного розвитку людства в лоні християнської традиції витворились самобутні національні культури. Протягом більш як двохтисячолітньої історії християнство було невіддільне від загальнолюдської культури, в усій її повноті, у всіх проявах.

Християнство - це специфічний спосіб життя, особливий психологічний настрій і спосіб мислення. Такі християнські чесноти як любов, добро, милосердя, терпіння, готовність до самопожертви і в сучасному, вкрай секуляризованому і прагматичному суспільстві, відіграють фундаментальну роль, об'єднуючи всіх людей доброї волі задля врятування світу і подолання апокаліптичного стану сучасної культури.

Список використаної літератури:

1.Академічне релігієзнавство. За ред. А.Колодного. - К.,2000.

2. Волинець О. Релігія в системі світоглядно-морально-етичних цінностей українського суспіль-

ства // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів: Видавництво НУ

“Львівська політехніка”, 2007.

3. Головащенко С. Історія християнства. Курс лекцій. - К.,1999.

4. Релігієзнавство. За ред. В.І. Лубського. - К.,2002.

5. Пасічний Р. Релігія і політика: взаємовідносини в Україні // Українська національна ідея: реа-

лії та перспективи розвитку. - Львів: Видавництво НУ “Львівська політехніка”, 2007. - № 19.

Размещено на Allbest.ru