Виникнення та основні течії протестантизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

20

Київський національний університет технології та дизайну

Реферат

на тему:

Виникнення та основні течії протестантизму

Зміст

Вступ

1. Суспільно-історичні передумови виникнення протестантизму

2. Протестантизм, як різновид християнства

3. Релігійний зміст протестантизму

4. Напрями сучасного протестантизму

4.1 Лютеранин

4.2 Кальвінізм

4.3 Англіканство

4.4 Адвентизм

4.5 Баптисти

4.6 П'ятидесятники

4.7 Свідки Ієгови

4.8 Менноніти

4.9 Квакери

Висновок

Вступ

На початку ХVI в. в країнах Центральної і Північної Європи спалахує буржуазне по суті рух, направлений проти феодалізму і його церковного виразу - католицизму, проти самовладдя і безсоромного здирства папської курії.

Найяскравішими вождями стали Мартін Лютер (в Німеччині), Жан Кальвін і Ульріх Цвінглі (в Швейцарії). Одним з перших кроків руху реформації в Німеччині був виступ Мартіна Лютера проти індульгенцій. Лютер виступив проти претензій католицького духівництва контролювати віру і совість на правах посередника між людьми і Богом. Проголошувався принцип індивідуалізму в справах віри. Людина може врятувати душу тільки за допомогою віри, яка безпосередньо дарується Богом, без допомоги церкви. Це вчення Лютера про порятунок або виправдання вірою в спокутну жертву Христа, стало одним з центральних догматів протестантизму. Реформатори відкрито звинувачували католицьку церкву в спотворенні справжнього християнства і закликали повернутися до істинної віри християн, до загального священного.

1. Суспільно-історичні передумови виникнення протестантизму

У Німеччині відбувалася так звана реформація (спроба змінити західну католицьку церкву). Все почалося з виступу у 1517 році професора Віттенбургського універститету Мартіна Лютера (1483-1546), який…

Ні, звичайно, все почалося значно раніше.

Ще мислителі епохи Відродження звали церкву змінити своє ставлення до людей та світу. А гуманісти пропонували осмислити і прийняти основні ідеї давніх греків та римлян (наприклад, ідею про те, що людина є хазяїном власної долі). Але саму церкву це мало цікавило - вона у цей час заробляла гроші. Втім, звинувачувати її не треба - час, як кажуть, був такий. Історія з колонізацією Америки та швидке збагачення Іспанії показали, що є й така можливість заробити. І почався “економічний бум”.

Ніколи раніше розбіжність між словами духовенства та їх діями не кидалося так у очі. Служителі церкви закликали нехтувати земними благами, і проповідували добровільні злидні. Тим часом, єпіскопи (вищі церковні керівники) та аббати (управителі монастирів) володіли величезними маєтками і вели праздне, розгульне життя. В Римі відкрито торгували посадами єпіскопів. Та й самі священики не відставали від своїх керівників. Вони вимагали у віруючих гроші та різноманітні піднесіння за хрещення дитини, похорони, весілля. Але головне - з'явилися так звані індульгенції - особливі грамоти, що скріплювалися печаткою самого папи римського.

З економічної точки зору, це було чудова комерційна акція (дія). Адже індульгенції давали прощення всім, хто був готовий за це заплатити (наівть якщо перед цим ця людина вбила іншу людину). До того ж, були індульгенції, які надавали прощення за вже звершені злочини, а були навіть й такі, які надавали прощення за злочини, які покупець тільки но збирався зробити.

Коштувало це зовсім не дорого, тому й не дивно, що до “продавців” індульгенцій йшли толпи народу. А були серед отих “продавців” й дійсно унікальні, які, як сказали б сьогодні, творчо підходили до своєї справи.

Таким був, наприклад, Іоанн Тецель, який продавав індульгенції за різними цінами, в залежності від їх категорій. Були в нього так звані “особисті” індульгенції - вони надавали право їх володарям викупити дев'яносто разів за рік злочини десяти чоловік за своїм вибором. Інші надавали можливість хазяїну індульгенції звільнити з чистилища таку кількість душ, яка дорівнювалася кількості відвідань церкви на протязі двадцяти чотирьох годин між першим та другим днями серпня. А ще за немалу суму Іоанн Тецель продавав індульгенції, які надавала право будь-якому християнину перед смерттю не тільки побачитися з богоматір'ю (матір'ю Ісуса), а й разом з нею полетіти на небо, до раю.

Саме продаж індульгенцій і була тією останньою краплею, що привела до реформації. В усякому разі, саме з цього приводу і виступив професор Вітенбергського універститету Мартін Лютер, який за звичаєм того часу висловив своє засудження у 95 тезисах (тобто ствердженнях), прибивши їх до дверей місцевого собору.

Мартін Лютер стверджував, що для “спасіння” душі зовсім не обов'язково платити гроші - головне, щоб людина вірила у Бога.

І, як було сказано у одному з енциклопедичних словників, це була іскра, що запалила Німеччину.

Міські багатії не хотіли платити величезні податки, що ними обклала їх церква, князі бажали захопити землі, що займали тоді монастирі та церкви, бідняки також не хотіли віддавати останні гроші.

Лише не доставало останнього - людини, яка б першою почала діяти. І така людина з'явилася - це й був Мартін Лютер.

Через рік Мартін Лютер повністю розірвав з католицькою церквою. А у 1521 році він стояв перед Вормським сеймом (зібранням німецьких князів та представників міста), на якому, нагадавши, що й папа та “батьки” церкви також не раз помилялися, заявив: “На тому стою, я не можу інакше, хай допоможе мені Бог!" Ці його слова були сприйняті всією країною як призов до дій, і вже через досить короткий час католицька церква була вигнана з Германії. Панування єпіскопів та пап закінчилося. А замість католицької церкви з'явилася нова, лютеранська, яка одержала назву, як ми вже зрозуміли, з імені Мартіна Лютера. А трохи пізніше її стали називати ще й інакше - протестанською церквою. Сталося це у 1526 році на з'їзді князів у місті Шпаєр. Коли князі-католики виступили з вимогою засудити лютеранську церкву, у відповідь п'ять князів, прихильники лютеранства, виступили з протестом. Саме з цього моменту і почали називати прихильників нової церкви протестантами, а саму церкву - протестанською.

2. Протестантизм, як різновид християнства

протестантизм баптизм лютеранство кальвінізім англіканство адвентизм

Тим часом протестантизм швидко поширювався Європою, внаслідок чого католицька церква втратила свій вплив у Англії, Германії та Швейцарії, де головною релігією став протестантизм. Деякі з правителів, щоправда, протестантами ставали з особистих причин. Так, англійському королю Генріху УІІІ, наприклад, потрібно було одержати дозвіл на розторгнення браку зі своєю дружиною Катериною Арагонською (до речі, дочкою Фердинанда Арагонського та Ізабели Кастильської). Він попросив у папи римського дозвіл на цей розвід, а коли той йому відмовив, Генріх УІІІ розірвав усілякі відношення з католицькою церквою. Сама ж церква спочатку не дуже серйозно віднеслася до всіх цих подій, але вже починаючи з середини 40-х років 16 століття вона перейшла у наступ.

Спочатку була реорганізована римська інквизиція, яка завзято почала діяти, спалюючи на вогнищах у Іспанії та Португалії всіх підозрюваних у протестантизмі. Але цього було замало - ідеї реформації все одно продовжувати завойовувати все нових і нових прихильників, тому у 1537 році за підтримкою папи було створено новий католицький орден - “Товариство Ісуса” (ієзуїти), головним завданням якого стали боротьба проти реформації, а також поширення католицької віри.

У ордені панувала жорстока дисципліна, яка передбачала повне підкорення членів ордену своїм керівникам.

Засновник його - іспанський дворянин Ігнатій Лойола - так характеризував відношення між членами ордену: “Ієзуїт, - казав він - повинен коритися старшому, як труп, що його можна обертати в будь-якому напрямку”.

Досягти ж своєї цілі ієзуїти намагалися, поширюючи ідеї католіцизму (впливаючи, як кажуть, на душі та думки людей), використовуючи при цьому найрізноманітніші політичні інтриги.

Таким чином, у 1545 році у відповідь на реформацію римська католицька церква розгорнула і свій рух, що отримав у історії назву контрреформації. Крім того, були прийняті ще й деякі інші міри.

Так, розуміючи, що церковні багатства бажали б захопити королі та князі, які вважали себе реформаторами, папа римський добровільно віддав більшість своїх прибутків тим правителям, які залишилися вірними католицькій церкві. А також, за рішенням так званого Триденського собору, було прийнято рішення про припинення продажу індульгенцій та церковних посад. Розкол між католиками та протестантами привів до виникнення багаточисленних релігійних війн в Європі. Гоніння як на католиків, так і на протестантів іноді приймали такий жорстокий характер, що деякі протестанти почали шукати інші місця для проживання, де б можна було відкрито сповідувати свою віру (тобто вірувати і здійснювати релігійні обряді так, як вони вважали це необхідним робити).

Так їх погляди привернув нововідкритий материк Америка, куди вони й почали масово відправлятися.

Протестантизм - це третя, після православ'я і католицизму, найбільший різновид християнства, що охоплює безліч самостійних сповідань і церков. Протестантизм - це порівняно молодий різновид християнства. Особливості ідеології і організації сучасного протестантизму багато в чому обумовлені історією його виникнення і подальшого розвитку.

3. Релігійний зміст протестантизму

Розділяючи основні особливості розвинутої релігії, тобто віруючи в буття Бога, безсмертя душі, надприродний і замогильний мир і т.п., протестанти так само, як і католики і православні, уявляють собі Бога як триєдиного Бога - батька, Бога - сина і Бога - святого духу. Ісуса Христа вони ототожнювали з другим лицем цієї Трійці. Разом з тим протестантизм має свої особливості, що відрізняють його від православ'я і католицизму. Протестантизм очистив небо від цілого пантеону богів, які перетворили католицизм і православ'я фактично в многобожжя. Протестанти поклоняються тільки триєдиному богу (у них немає культу святих і богоматері), а особливо Христу, вважаючи його істинним розділом своїх церков в цілому і общин зокрема. Найважливішим догматом більшості конфесій протестантизму є вчення про виправдання однією вірою в спокутну жертву Христа. Інші способи добитися порятунку (обряди, аскези, богоугодні справи і т.п.) вважаються неістотними. Що стосується добрих справ, то вони є плодом любові до Бога, виникаючої з віри в Євангеліє Христа. Разом з тим з католицизмом протестантизм ріднить багато що: і филіокве (вчення про те, що «святий дух» виходить не тільки від Бога - батька, як вважають православні, але і від сина), і органи, і хрещення через обливання, і звичай сидіти під час богослужіння і багато що інше.

Відповідно до загального навчання християнства протестантизм всіх різновидів стоїть на позиції, що знання релігійної істини дається людині божественним одкровенням. Реформатори наполягали на особистому відношенні людину і Бога. В християнстві не викликає сумнівів положення про те, що основним джерелом одкровення є Біблія. Але в Біблії є багато суперечливого. Все це підлягає тлумаченню і роз'ясненню. Для католицизму право такого тлумачення належить тільки церкві, причому мирянам навіть забороняється без керівництва з боку духівництва читати Біблію.

Протестантизм відмовився і від ряду інших елементів культу - поклоніння потужностям, реліквіям, хресту, статуям і іконам. Відмова від поклоніння видимим зображенням базувалася в догматичному відношенні на старозавітному пятікніжії, що розглядає таке шанування як ідолопоклонниця. Всі ці принципи були направлені проти могутнього апарату католицької церкви. Протестантизм переносить центр тяжкості релігійного життя з церкви на окрему особу.

Через розбіжності з деяких питань Протестантизм із самого початку розбився на цілий ряд течій, церков, тямущий і дотепер на його ґрунті продовжується відділення сект. Серед різних відгалужень протестантизму не було єдності в деяких питаннях, пов'язаних з культом, зовнішньою обстановкою церков і т.д. Лютерани, наприклад, зберегли в своїх церквах розп'яття, вівтар, свічки, органну музику; кальвіністи ж від всього цього відмовилися. Меса була знехтувана протестантами майже всіх напрямів. Богослужіння стало вестися ними на національних мовах; воно складалося з проповіді, співу молитовних гімнів і читання тих або інших глав Біблії, переважно Нового заповіту. Багато протестантів дотримують найважливіші свята, успадковуванні від католицького церковного року, головним чином пов'язані з життям Ісуса Христа. Деякі протестантські об'єднання включають в свій календар цивільні свята, наприклад День подяки в США.

4. Напрями сучасного протестантизму

Організаційна і доктринальна картина протестантського табору християнства залишилася в ХХ в. приблизно такий же, який вона була і в попередньому сторіччі: йшли ті ж нескінченні процеси дроблення і злиття, розділення і з'єднання, робилися спроби прийти до єдино істинного віровчення.

Організаційні форми сучасного протестантизму дуже різноманітні - від церкви як державної установи (в Швеції, наприклад) і до майже повної відсутності якої б то ні було об'єднуючій організації (наприклад, у квакерів); від великих конфесійних (наприклад, Всесвітній союз баптистів) і навіть міжконфесійних об'єднань (екуменічний рух) до дрібних ізольованих сект.

4.1 Лютеранин

Найпоширенішим відгалуженням протестантизму є лютеранин. Церкви, названі згодом лютеранськими, або євангельськими, оформилися в північних німецьких князівствах. Зараз такі церкви існують в багатьох країнах - Ісландії, Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії і Німеччини. Багато лютеранських церков в Північній Америці. Найбільшою є лютеранська церква Бразилії. В країнах Азії лютеран мало, сильніше відчувається їх вплив в таких країнах, як Ефіопія, Судан, Камерун і інші.

Мартін Лютер (1483-1546 рр.) - видний діяч Реформації, засновник протестантизму. Він зробив великий вплив на всі сфери духовного життя Німеччини ХVI - XVIIвв. Лютеранський переклад Біблії зіграв важливу роль у формуванні загальнонаціональної німецької мови. Лютер був прихильником помірної бюргерської реформації. Він заперечував роль церкви і духівництва як посередників між людиною і богом. «Порятунок» людини, затверджував він, залежить не від виконання «добрих справ», таїнств, обрядів, а від щирості його віри. Лютеранин визнає авторитет Апостольського і Никео-Константінопольського символу віри, має свої віроучительні книги - «Аугсбургськоє віросповідання» (1530), катехізиси М.Лютера, «Книгу згоди» (1580). Центральний момент лютеранського віровчення складає вчення про виправдання вірою. Лютер чітко розмежовував дві сфери: релігійне і суспільне життя. Зміст першої складають віра, християнська проповідь, діяльність церкви; другий - мирська діяльність, цивільна мораль, держава і розум. Лютеранин скасовує чернецтво, поклоніння святим і їх потужностям.

Зараз в світі близько 75 млн. лютеран, 192 млн. лютеранських церкві. Близько 50 млн. віруючих з'єднано у Всесвітній лютеранський союз, створений в 1497р.

4.2 Кальвінізм

Кальвінізм - напрямок протестантизму - одержав свою назву від імені свого засновника, Жана Кальвіна (1509-1564). Жан Кальвін народився в сім'ї юриста. Він чудово знав латинську, давньогрецьку та давньоєврейську мови, читав Біблію в оригіналі. Навчаючись спочатку у Парижі, а потім у Орлеані, Жан одержав чудову освіту. Але у 1533 році, щоб уникнути церковних переслідувань, він переїхав у швейцарське місто Женеву, де через деякий час видав свою працю “Наставляння у християнській вірі”, яка зробила його ім'я відомим. Згодом, а саме у 1541 році, він став політичним лідером міста, під керівництвом якого Женева перетворилася на центр не лише швейцарської, а й європейської реформації. Жан Кальвін вважав, що кожна людина повинна сумлінно працювати, не відмовляючись від будь-якої можливості заробити гроші. Якщо ж вона цією можливістю не скористається, то це буде великим гріхом. Ці думки були дуже суттєвими для людей того часу, адже римська церква стверджувала зовсім протилежне - що головним гріхом людини є саме багатство (тим часом заробляючи величезні гроші на своїй пастві, тобто віруючих). Таким чином, Жан Кальвін розвивав ідеї першого “батька” протестантизму Мартіна Лютера, який стверджував, що головним боргом будь-якої людини є праця. Причому боргом не перед кимось, а перед самим Богом. Адже ніхто інший, як саме Бог зробив людей такими, які вони є, створивши когось ковалем, когось - солдатом, а когось - навіть і королем.

Але Жан Кальвін йшов ще далі. «Кожна людина, - казав він - повинна сумлінно працювати. Тоді й Бог почне їй допомагати. Адже саме для цього Він і створив нас. А у нагороду за цю працю, - продовжував далі Кальвін - чекає цю людину-праведника винагорода - багатство. А пізніше (щоправда, вже після смерті) ще одна - рай.» Так і народилася так звана “протестанська логіка”, як назвав пізніше це явище німецький економіст та соціолог 19-20 століття Макс Вебер, що привела до розвитку капіталізму, який почав розвиватися у першу чергу саме у протестантських країнах - Англії та Нідерландах. (Цікава подробиця: вже згадуваний Макс Вебер підмітив, що майже всі найбагатіші люди планети - протестанти).

Щодо ж цих ідей, то вони, як кажуть, “впали на благодатний грунт”, і у Жана Кальвіна з'явилося більше послідовників, аніж навіть у Мартіна Лютера. Жан Кальвін був жорстокою людиною, який відрізнявся величезною релігійною нетерпимістю. За будь-яку провину люди жорстоко каралися. Так, наприклад, за рішенням Кальвіна був страчений семирічний хлопчик, який вдарив свою матір. Кальвіністська церква, що була створена у Женеві, почала контролювала всі сфери життя. Були заборонені танці, святкування, пісні. Фактично це була диктатура (від латинського слова dictatura - необмежена влада) - тобто управління за допомогою насильства.

Тому дуже скоро Кальвіна почали називати “женевським папою”, а саму Женеву - “протестантським Римом”. Жан Кальвін бажав зробити з Женеви “град Божий”, цитадель протестантизму. Тому він, зокрема, закликав строго стежити за чистотою і порядком у Женеві - вона повинна була стати ще й найчистішим містом у світі. …Люди, які побували у сьогоднішній Женеві, розповідають, що вулиці там миють шампунем. Цікаво, може, це вже ознака “Божого града”? Чи просто показник високого економічного рівня Швейцарії - країни, столицею якої є Женева?..

4.3 Англіканство

Англіканська єпископальна церква є в даний час державною церквою Англії. Англіканські церкви існують також в США, в Індії і т.д., всього в 16 країнах. З 1867р. англіканські церкви, зберігаючи свою самостійність, об'єднуються Англіканським союзом церков. Главою церкви є англійський король. Збережена ієрархія, що нагадує католицьку. Єпископів через прем'єр-міністра призначає король. На чолі духівництва двох графств - Кентерберійського і Йоркського - стоять архієпископи. Зовнішня обрядова сторона католицизму в англіканській церкві майже не була реформована. Головне місце в богослужінні збереглося за літургією, яка відрізняється складною обрядовістю, урочистістю.

В США англіканство представлено Протестантською єпископальною церквою США. Її очолює довічно обираний глава з числа єпископів, до керівного синодного органу входять представники кліра і прихожан. Єпископальна церква США веде велику місіонерську діяльність в країнах Азії, Африки, Латинської Америки.

4.4 Адвентизм

Адвентизм - одна з найчисельніших протестантських конфесій в Україні. Адвентизм виник у 30-40-х рр. ХІХ ст. у США у середовищі баптистів, методистів та інших. В основі доктрини адвентизму - очікування кінця світу і другого пришестя Ісуса Христа. Засновник адвентизму Вілліям Міллер пророкував кінець світу у 1843-1844 рр. Після цього прорахунку послідовники вчення В. Міллера відмовилися від такого вгадування конкретної дати кінця світу. Адвентисти відрізняються від інших протестантських конфесій ще й пошануванням суботи (звідси назва Адвентисти Сьомого Дня і народна форма “суботники”), забороною на деякі продукти і напої (“санітарна реформа”), запереченням безсмертя душі, вченням про 144 тисячі обраних, визнанням інших віровчень недостатніми для спасіння тощо. Через це тривалий час адвентистів не вважали християнською конфесією, а псевдохристиянською сектою. Велику роль в організації і догматичному оформленні Церкви АСД відіграла Елен Гасмон Вайт; її авторству належить 45 томів, в яких викладені її видіння і пророцтва. Саме Е. Вайт заклала фундамент чіткої доктринальної системи, соціального служіння АСД. Вона ввела “санітарну реформу” (задля збереження тіла для майбутнього воскресіння і проживання в тисячолітньому небесному царстві), правила поведінки віруючих. Сьогодні адвентизм нараховує у світі декілька течій - серед них найчисельніша Церква Адвентистів Сьомого Дня. У час Першої світової війни виник “рух за реформи” в адвентизмі - реформісти ввели закон про повну “санітарну реформу” (цілковиту відмову від м'яса тощо). Існують також інші, малочисельні течії адвентизму.

4.5 Баптисти

Велике місце в системі протестантських церков займає баптизм. Баптистські общини виникли на початку XVIIв., в них було введено хрещення дорослих зануренням. З цим пов'язана і назва конфесії (від греч. baptizo - занурювати у воду, хрестити). Першим англійським баптистом вважається Джон Сміт (1554-1612). Баптисти вимагали релігійної свободи, віротерпимості, відділення церкви від держави, надання права проповіді всім членам общини. У віровченні баптизму особливе значення надається особистій вірі і обігу. По своєму віровченню баптизм багато в чому стуляється з іншими протестантськими організаціями. Розділяючи загально християнські догмати про Трійцю, божественне походження Христа і т.п., баптисти разом з тим заперечують роль церкви як посередниці між богом і людьми, проповідують принцип «виправдання вірою». Подібно кальвіністам, вони вірять у визначення, проте цей принцип не доведений ними до крайності. Значно спрощений у баптистів культ. Вони відмовилися від шанування ікон, хреста, віра в святих. Богослужіння замінені у них молитовними зборами; хрещення проводиться над дорослими людьми і вважається не таїнством, а обрядом, символізуючи присвячення людини в члени церкви. Джерелом віровчення баптисти рахують Біблію (перш за все Новий Заповіт). Баптисти не визнають святих, чернецтво. В даний час позиції баптизму особливо сильні в США. Окрім США баптизм представлений у Великобританії, Бразилії, Канаді, Мексиці, Бірмі, Індії, ЮАР і ін. В 1905г. був створений Всесвітній баптистський союз. З баптизмом тісно зв'язані такі релігійні течії і організації, як «брати в Христе», «молоді християни» і ін. В світі налічується зараз понад 40 млн. прихильників цієї деномінації.

4.6 П'ятидесятники

П'ятидесятничество - одне з найпізніших утворень протестантизму, виникле в США в кінці XIXв. і звідти що розповсюдилося в інші країни. Активна діяльність місіонерів сприяла широкому розповсюдженню цього релігійного напряму в країнах Західної Європи і Африки. В Основі цієї конфесії лежить розповідь про зішестя на апостолів Святого Духу на п'ятдесятий день після Паски. Послідовники цього руху затверджують, що кожний істинний християнин може отримати здібність до пророцтва, зцілення хворих, говору на інших мовах. В п'ятідесятнічестві особливе значення додається так званим біблійним «духовним дарам», які віруючий може отримати в результаті «хрещення Духом Святим». В п'ятідесятнічестві, як і в багатьох інших християнських течіях, дотримується строга структурно - організаційна і посадова ієрархія. П'ятидесятники - одна з конфесій, що постійно ростуть, налічує понад 51 млн. членів різних церков.

4.7 Свідки Ієгови

Ця секта виникла в другій половині ХIХ в. в США. Віровчення Ієговізму значно відрізняється від інших конфесій християнства. Вони заперечують Трійцю і учать про єдиного Бога - Ієгові, джерелі всього життя, творці. Для Свідків Ієгови характерний заперечення віри в замогильне життя, а Христа вони вважають вищою надприродною істотою, створеним Богом. Після свого втілення в людський образ і воскресіння Христос, об'єднуючи 144 тисячі вибраних - «свідків Ієгови», готує на землі війну з Сатаною. Єговісти передрікають близьку вирішальну битву Ієгови проти сил Сатани - «армагеддон», в результаті якої диявол і його прихильники загинуть, а єговісти житимуть в новому світі - єдиній теократичній державі на чолі з Христом. «Свідків Ієгови» налічується близько 3 млн. 600 тис. людина. Їх журнали «Сторожова башта», «Прокиньтеся!» і інші видаються багатьма мовами великими тиражами. Штаб-квартира цієї організації, що має відгалуження в багатьох країнах світу, знаходиться в Брукліні (передмістя Нью-Йорка, США). Групи «свідків Ієгови» є і в нашій країні.

4.8 Менноніти

До числа що склалися ще за часів Реформації різновидів протестантизму належить секта меннонітів. Вона виникла в Північній Німеччині. Ця конфесія, історично близька анабаптистам, отримала в 1544р. назву на ім'я голландського проповідника Менно Симонса (1492-1559), який відстоював принцип хрещення дорослих по вірі. Навчання меннонітів, висловлене в «Декларації головної статі нашої загальної християнської віри» (1632), проголошує рівність всіх членів общини, непротивлення злу насильством, аж до заборони служити із зброєю в руках, автономію общин. Догматизм і обрядовість меннонітів багато в чому запозичений у анабаптистів. Менноніти не вірять у визначення. Вони надають велике значення особистій вірі, яка, згідно їх навчанню, має пріоритет навіть перед «Священним писанням». До основоположних канонів навчання меннонітів відносяться принципи: покаяння в гріхах, хрещення по вірі, обмивання ніг, церковні відлучення, відмова від військової служби і ряд інших догматів, ставлячих меннонітів в ситуацію самоізоляції від суспільства, особливо від держави.

З Голландії і Німеччини менноніти розселилися по багатьох країнах, включаючи Росію. В даний час секта меннонітів представлена переважно в Північній Америці і Європі. В Росії менноніти розділилися на церковних і братських, що зближувалися з баптистами і що хрестяться за допомогою занурення. Зараз в світі налічується близько напівмільйона меннонітів.

4.9 Квакери

В XVIIв. в Англії виникло «Християнське суспільство друзів внутрішнього світла». Його засновник ремісник Джордж Фокс (1624-1691) проголосив, що істина віри виявляється в акті осяяння «внутрішнім світлом». До нього прилучилися багато баптистських груп. Унаслідок того, що вони підкреслювали необхідність перебувати в постійному «трепеті» перед Богом, послідовники цього руху отримали назву квакерів (від англ. quake - трястися).

Основу віровчення квакерів складає уявлення про те, що Бог укладений в серцях людей; істину слід шукати в «внутрішньому світлі», осяяння яким означає одночасно перемогу над гріхом, над силами мороку. Щоб знайти «внутрішнє світло» потрібно йти «правильним шляхом», потрібна, перш за все, молитва. Відповідно цьому квакери повністю відкидають зовнішню обрядовість і церковну ієрархію, у них немає строго регламентованого церемоніалу богослужіння, вони не визнають таїнств, не хрестяться і не причащаються. «Внутрішнє світло» адекватно втілено в Біблії, що розглядається квакерами як необхідне джерело релігійної істини. Браки між квакерами скоюються на основі обіцянки вірності, даної у присутності старійшин. Квакери розробили доктрину абсолютно безкомпромісного пацифізму, категорично відкидаючи насильство навіть як самозахисту. Тому квакери завжди відмовлялися брати в руки зброю. Вони виступають проти зовнішньої розкоші, чиношанування, не дають клятв, прагнуть максимальної простоти в мові, одязі, поведінці, вимагають безумовної правдивості і чесності у всьому, відмови від розваг. Вони широко практикують добродійність. Протягом століть квакери вели послідовну і енергійну боротьбу проти рабства, смертної страти, неписьменності, проституції. В даний час частина квакерських організацій бере активну участь в боротьбі проти расизму. Основні принципи і форми організації, що склалися в ХVII в., збереглися і до нашого часу майже незмінними.

Квакерів в світі налічується близько 200 тис. Їх общини існують в США, Англії, Канаді і деяких інших країнах. Ними створений «Всесвітній консультативний комітет друзів».

Крім розглянутих конфесій є і інший перебіг протестантизму, одні з яких існують декілька сторіч (вальденси, данкери, моравські брати, гернгутери, унитаріі), інші склалися в XIX-XXвв. (мормони, Новоапостольськая церква, Християнська наука). Деякі дослідники називають їх «маргінальним протестантизмом», оскільки вони вводять положення віровчення, невластиві більшості християнських конфесій.

Висновок

Протестантизм - один з трьох найбільших напрямів християнства разом з католицизмом і православ'ям. Це поняття об'єднує ряд самостійних церков і сект, декількох відмінних один від одного культом і організацією, але зв'язаних спільністю походження і догматизму. Поступово відбувалося перетворення старих протестантських церков в державні, рівноправні з церквами інших віросповідань. В них посилювалася тенденція до перетворення в звичайні церковні організації з властивими церкві формалізмом і чисто зовнішнім «благочестивістью».

Протестантизм виник в XVIв. як новий, специфічно «буржуазний різновид» християнства - в протилежність середньовічному, феодальному в своїй основі, католицизму. Основні догматичні положення нового напряму християнства були сформульовані найбільшими протестантськими теологами XVIв. - засновниками протестантизму - М.Лютером, Же. Кальвіном, У. Цвінглі. В період XVI-XVIIвв. протестантизм, сприйнятий самими різними соціальними шарами, був в першу чергу ідейною зброєю буржуазії, що боролася з феодалізмом, прапором перших буржуазних революцій.

До основних форм протестантизму відносяться лютеранин, кальвинізм і англіканство. Протестантські церкви налічують на сьогоднішній день близько 235 млн. прихильників. Релігія поширена в США, скандинавських країнах, Німеччині, Швейцарії, Нідерландах, Великобританії і її колишніх домініонах (Австралія, Канада, Нова Зеландія) і в інших. В XXв. розвернувся екуменічний рух, ставлячи за мету об'єднання християнських церков - Всесвітня рада церков.

Размещено на Allbest.ru