Релігія Стародавньої Греції

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Особливості формування релігійної ідеології в Древній Греції

2. Еволюція давньогрецької міфології: від хтонічних істот до героїв-напівбогів

3. Головні риси релігії древніх греків

4. Жертви і ходи -- форми шанування богів у Древній Греції

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Як і інші народи стародавнього світу, греки обожнювали сили природи, тому їхня релігія була язичницькою. Стародавні греки уявляли своїх богів у вигляді людей неперевершеної краси і шляхетної вдачі, які жили на високій горі Олімп, що знаходиться на півночі Греції, у Фессалії, тому грецьких богів називали олімпійськими. Головних богів було 12.

Боги, за віруваннями греків, мали значний вплив на життя людей і несли їм добро чи нещастя. Своїми вчинками боги нагадували смертних людей: бували мстивими й жорстокими, шляхетними і щирими. Боги, як і люди, ворогували між собою, сварилися чи навіть билися. Своєю зовнішністю і вдачею вони також були схожими на людей. Але й над богами панувала Мойра, безжальна та неминуча доля. Боги боялися її так само, як і люди.

Греки були переконані, що душа людини безсмертна-- вмирає тільки тіло. Підземна річка Стікс розділяла два царства--живих і мертвих. Після смерті душа відправляється мандрувати царством Аїда, яке починається на березі царства мертвих. Перевізник душ -- Харон -- брав з померлих платню, дрібну мідну монету (тому греки при похованні вкладали мерцям під язик мідну монету--платню для Харона). Вхід до Аїду сторожив Цербер, триголовий пес, який нікого не відпускав назад.

Той, хто потрапляв у царство мертвих, мав напитися води з ріки забуття -- Лети, щоб позбутися згадок про минуле земне життя і не сумувати за ним. Звідси й вираз: «кануло в Лету» -- тобто забулося назавжди.

Ті, хто прожив доброчесне життя, потрапляли в Елізіум, місце вічного блаженства. Греки вважали, що воно знаходиться на Місяці; іноді їм навіть здавалося, що вночі, при повному місяці, вони бачать на ньому обличчя померлих близьких і друзів. Неправедні ж люди мали потрапити у Тартар -- найжахливіше місце в Аїді, де на них чекали жорстокі муки й страждання.

1. Особливості формування релігійної ідеології в Древній Греції

У період переходу до класового суспільства формуються племінні релігії, головну роль в яких відіграють культ племінного вождя та культ духів предків. Виникає політеїзм (багатобожжя) як ідеологічне відображення створення родоплемінних союзів. Складається інститут жреців -- професійних священнослужителів.

Необхідно зауважити, що жреці монополізували знання, духовну культуру взагалі і використовували її в інтересах своєї касти. Проте завдяки жрецям до нас дійшло чимало давніх історичних пам'яток у формі "священних книг", де відображаються життя та ідеологія минулих епох.

Говорячи про формування релігійних уявлень, релігійної ідеології, варто розглянути питання про міфи (з грецьк. "оповіді"). Це теж фантастичне відображення дійсності в первісній свідомості, втілене в характерній для давнього світу усній народній творчості. Міфи -- це оповіді, які виникли на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами узагальнити і пояснити різні явища природи і суспільства. В міфах відбилися також моральні погляди і естетичне відношення людини до дійсності. Оскільки в міфології міститься уявлення про надприродне, вона має в собі елементи релігії. Записаний догматизований міф далі стає складовою частиною "священних книг" національних релігій, які виникають разом з державою.

релігія міфологія стародавня греція бог

2. Еволюція давньогрецької міфології: від хтонічних істот до героїв-напівбогів

Міфологія древніх греків була одним із самих чудових явищ у культурі средиземноморских народів. Міфологія досить сильно впливала на становлення релігійної думки в Древній Греції. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: хтонічний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний. Погляди, характерні для хтонического періоду, склалися в грецькому суспільстві задовго до дорійського завоювання XII ст. до н.е. і навіть до виникнення перших ахейських держав. Не збереглося джерел, у яких би ці погляди були представлені повно і послідовно. Тому приходиться використовувати окремі архаїчні образи чи міфологічні епізоди, що випадково відбилися в текстах, що відносяться до значно більш пізнього часу.

Перший період. Термін «хтонічний» походить від грецького слова «хтон» -- «земля». Земля сприймалася древніми греками як жива і всемогутня істота, що усе породжує й усіх живить. Сутність землі була втілена в усьому, що оточувало людини й у ньому самому, пояснює те поклоніння, яким греки оточували символи божеств: незвичайні камені, дерева і навіть просто дошки. Але звичний первісний фетишизм змішувався в греків з анімізмом, приводячи до складної і незвичайної системи вірувань. Крім богів існували ще і демони. Це невизначені і страшні сили, що не мають ніякого вигляду, але володіють жахливою могутністю. Демони з'являються невідомо відкіля, втручаються в життя людей, причому звичайно самим катастрофічним і жорстоким образом, і зникають. З образами демонів були зв'язані і представлення про чудовиськ, яких на цьому етапі розвитку грецької релігії, імовірно, теж сприймали як істот, що володіють божественною силою.

У подібних уявленнях про богів і в особливому шануванні Землі як Великої Матері помітні відгомони ідей різних етапів розвитку грецького суспільства -- і зовсім раннього часу, ще коли не відокремлювала людина себе від природи створювалися образи людинотварин, і періоду матріархату, коли панування жінок у суспільстві підкріплювалося розповідями про всесилля Землі-Прародительки. Але одне поєднувало всі ці погляди -- уяву про байдужість богів, про їхню глибоку відчуженість. Вони сприймалися як істоти могутні, але більш небезпечні, чим благодійні, від яких потрібно скоріше відкуповуватися, чим намагатися здобути їхню прихильність. Таким з'являється, наприклад, бог Пан, що, на відміну від Тифона чи гектанохейрів, у більш пізній міфології не перетворився в остаточного монстра, а залишився богом, заступником лісів і полів. Він зв'язаний з дикою природою, а не з людським суспільством, і, незважаючи на свою схильність до веселощів, може наводити на людей безпричинний страх. Козлоногий, бородатий і рогатий, він з'являється людям у полуденну годину, коли усі завмирає від жари, у годину, що вважався не менш небезпечним, чим північ. Він може бути і добрим, і справедливим, але все-таки краще не зустрічатися з богом Паном, що зберіг напівзвіриний вигляд і вдачу первісних породжень Матері-Землі.

Другий період. Розпад матріархату, перехід до патріархату, виникнення перших держав ахейців -- усе це дало поштовх до повної зміни всієї системи релігійного сприйняття, до відмовлення від старих богів і появі нових. Як і в інших народів, богів - уособлень бездушних сил природи заміняють боги-заступники окремих груп у людському суспільстві, груп, що поєднувалися по самих різних ознаках: класовим, становим, професійним, але в них усіх загальним було одне -- це люди минулого, як не намагалися ужитися з природою, а прагнувші підкорити її, перетворити в щось нове, змусити служити людині.

Не випадково самі древні міфи олімпійського циклу починаються з винищування істот, яким, імовірно, у попередній період поклонялися як богам. Бог Аполлон убиває піфійського дракона і велетнів, люди-напівбоги, сини богів знищують інших чудовиськ: Медузу, Химеру, лернійську Гідру. І остаточну перемогу над древніми богами тріумфує Зевс, цар богів Космосу. Образ Зевса дуже складний і сформувався в міфології греків не відразу. Уявлення про Зевса склалися тільки після дорійського завоювання, коли прибульці з півночі додали йому риси абсолютного бога-владики.

У щасливому й упорядкованому світі Зевса його сини, породжені від смертних жінок, завершують справа свого батька, винищуючи останніх чудовиськ. Напівбоги, герої символізують єдність світів божественного і людського, нерозривну зв'язок між ними і доброчинна увага, з яким боги спостерігають за людьми. Боги допомагають героям (наприклад, Гермес -- Персею, а Афіна -- Гераклові), а карають тільки нечестивців і лиходіїв. Представлення про жахливих демонів теж змінюються -- вони тепер виглядають скоріше просто могутніми парфумами, мешканцями всіх чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря.

Третій період. Становлення і розвиток держави, ускладнення суспільства і суспільних відносин, збагачення уявлень про оточуючий Грецію світ неминуче підсилювали почуття трагічності буття, переконаності, що у світі панують зло, жорстокість, безглуздість і абсурд. У пізній героїчний період розвитку грецької міфології відроджуються представлення про силу, який підкоряються все існуюче -- і люди, і боги. Доля, невблаганна доля панує над усім. Перед нею схиляється навіть сам Зевс, змушений то силою випитувати в титана Прометея пророкування власної долі, то упокорюватися з іспитами і мученнями, через які повинний пройти його улюблений син Геракл, щоб він зміг вступити в сонм богів. До людей доля ще більш нещадна, чим до богів, -- її жорстокі і часто безглузді веління виповнюються з невідворотною точністю -- Едіп виявляється проклятий, незважаючи на усі свої зусилля врятуватися від передвіщеної долі, гине також ховається від волі долі Анхіз, дід Персея, навіть цілий рід Атридів не може піти від сліпого вироку доль, будучи втягнутим у нескінченну низку вбивств і братовбивств.

Та й боги тепер уже не настільки милостиво набудовані до людей. Покарання тих, хто порушив їхню волю, жахливі і невиправдано жорстокі: Тантал вічно мучається від голоду і спраги, Сізіф зобов'язаний постійно піднімати на пекельну гору важкий камінь, Іксіон прикутий до обертового вогненному колесу.

У пізнім грецькому суспільстві релігія поступово занепадала, вироджуючись у просте виконання обрядів, а міфологія ставала просто скарбницею образів і сюжетів для авторів поем і трагедій. Деякі філософи навіть заперечували головну роль богів у створенні світу, представляючи цей космічний акт як злиття чи першоелементів стихій. У такому виді грецька релігія проіснувала до початку походів Олександра Македонського, коли в елліністичних імперіях вона вступила в багатогранне і взаємозбагачуюча взаємодія з віросповіданнями Древньої Азії.

3. Головні риси релігії древніх греків

Для релігії Стародавньої Греції характерним є політеїзм, з широкорозвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями світу, а захопили його у готовому вигляді, під час боротьби з титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія поділяється на доолімпійську і класичну олімпійську.

Пантеон давньогрецьких класичних богів очолює Зевс. В результаті боротьби з різного роду чудовиськами, перемоги над титанами, циклопами, гігантами і ув'язнення їх до Тартару, Зевс стає головним, верховним богом. Він народився на о. Кріт, де його мати, богиня Рея, врятувала від власного чоловіка Кро-носа. Здобувши Олімп, Зевс формує власне оточення. До нього входять богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символ вічної юності -- Геба, Ганімед, мойри тощо.

Родина Зевса складалася з його дружини Гери, покровительки шлюбів, сім'ї і дітей; Аполлона -- бога сонця і музики; Артеміди -- богині полювання; Аф-родіти -- богині краси і кохання; Афіни -- богині мудрості; Гермеса -- бога торгівлі. Крім них, до родини Зевса входили його брати: Посейдон -- бог моря і Аїд -- бог підземного царства.

Ієрархія олімпійців доповнюється богами, які не перебувають на Олімпі. Це покровитель ковалів -- Гефест, богиня землеробства Деметра, бог виноробства та рослинності Діоніс, бог пастухів Пан тощо. Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої -- Прометей і Геракл.

Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Оскільки під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до життя, ніж тварини, Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесла, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу.

Подвиги Геракла відомі як перемоги смертної людини над природою. Син Зевса і земної жінки, переможець над різними чудовиськами (немейським левом, лернейською гідрою, керінейською ланню, ері-манфським вепром, стимфалійськими птахами, марафонським биком, кіньми Діомеда і стадами Геріона).

Йому також притаманні надлюдські якості, завдяки яким він вичистив авгієві конюшні, здобув пояс амазонок, яблука, що дарують молодість, і вивів Кербера на поверхню.

Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у релігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і тверезий характер обожнювання оточуючого світу. Давньогрецька релігія не приділяє особливої уваги моральним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існує. Перебування у царстві Аїда жалюгідне.

Для давньогрецького релігійного культу є характерним полісний культ. Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, він був обов'язковим для усіх громадян. Виконавцями культу були як жреці, так і офіційні державні особи. Великого значення набули оракули. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християнства релігія стародавніх греків остаточно відкидається.

4. Жертви і ходи -- форми шанування богів у Древній Греції

Культ і обрядовість у греків зберігалися, ймовірно, у виді традицій від епохи героїв Гомера до значно більш пізніх періодів грецької історії, аж до римського завоювання і навіть після нього, майже до самого введення християнства як державної релігії у Візантійській імперії. У першу чергу, природно, варто вказати на здійснення жертвоприносин. Жертви могли відбуватися як у храмах, так і поза ними. Храми споруджувалися звичайно на височинах і відокремлювалися від інших будинків огорожею. Усередині храму встановлювали зображення визначеного бога і вівтар для біс кревних жертв. Існували окремі приміщення для пожертвувань і священних реліквій. Криваві жертвоприносини відбувалися на особливій площадці перед храмовим будинком, але усередині огорожі.

Навіть у найдавніші часи в окремих грецьких племен жреці не грали значної ролі в суспільстві, і жрецькі обов'язки могла виконувати будь-як вільна людина. Це положення збереглося і після виникнення окремих держав. Релігія в греків була справою державним, і жреци фактично залишалися на положенні державних службовців, що підкоряються законам, обов'язковим і для інших громадян. Жрецького ж обов'язку при необхідності могли виконувати чи царі глави окремих пологів. Жреці не навчали релігії, не створювали богословських праць, узагалі ніяк не розвивали релігійну думку, і коло їхніх обов'язків обмежувався виконанням обрядів, причому в конкретному храмі, до якого вони були приписані.

Спілкування з богами під час богослужінь у греків обумовлювалося все тим же сприйняттям їх як могутніх, але зрозумілих і благодійних істот. Жертви були дарунками, в обмін на який боги повинні були виконувати прохання що молиться. Безкровні жертви складалися з овочів, фруктів, а також різних коржів і хлібців, присвячених окремим богам. Криваві жертвоприносини в основному зводилися до убивства тварин, але іноді, правда дуже рідко, у жертву приносилися і люди. Традиційними жертовними тваринами були вівці, свині і бики. Під час великих чи свят в особливі моменти державного життя (після перемоги над ворогом, перед народними чи зборами початком землеробських робіт, під час епідемій) могли убивати більш 100 тварин. Такі жертвоприносини називалися гекатомбами.

Усі жертовні тварини повинні були бути бездоганні, без найменших недоліків. Жреци перед початком священнодійства облачалися в білі одяги й омивали руки в солоній воді. Обряд проходив у повному мовчанні, при музичному супроводі флейтистів. Частина заколотої тварини спалювалася на вівтарі, частина діставалася жрецам, а інше съедалось на урочистому бенкеті, що відбувався після богослужінь. Після жертвопринесення жрець вимовляв молитву до богів, що за ним повторювали всі учасники церемонії. Релігійними обрядами були клятва і проклін, тому що вимовлялися вони по строго встановлених правилах і з призиванням богів.

Вдома в греків також зводилися жертовні вівтарі і встановлювалися статуї богів-заступників. Священним вважалося і домашнє вогнище, тому що його заступником була Гестия і, роблячи безкровні жертви у вогнища, грек прямо звертався до цієї богині. На п'ятий день після народження дитини обносили навколо вогнища, щоб відгородити від зла. Похорон також проходили згідно строго встановленої церемонії. Небіжчика умащали мазями і пахощ і в білих одягах, із дрібною монетою (оболом) у роті, що призначався для Харона, перевізника душ мертвих, клали на похоронні носилки. Один день його оплакували, потім урочисто виносили з будинку. Спочатку в Греції труп спалювали, але цей звичай поступово витиснувся традицією поховання тіла в чи землі в спеціальних гробницях.

Однієї з найважливіших обов'язків жреців були пророкування майбутнього. Деякі жреци займалися тільки гаданнями, у першу чергу по нутрощам умерщвленних тварин і польотам птахів. Але жреці-ефори пророкували прийдешні події по змінах неба, жреці-пифайсти -- по виду блискавок. Особливою пошаною в греків користалися святилища -- оракули, у яких боги через жрецов давали прямі відповіді на питання, що задаються. Відомі оракули Зевса в Додоне, Геракла в Бурі, Аполлона в Милете. Але воістину всегрецькою славою користався оракул у Дельфах, що був присвячений спочатку Геї, потім Феміді й Аполлонові. У центрі будинку оракула знаходилася ущелина, з якої виривалися димні випари. Над ущелиною був укріплений триніжок, на який усідалася віщунка -- піфія. Одурманена отрутними парами, вона впадала в транс, і в цей момент перед нею бог Аполлон відкривав таємниці майбутнього. Пророцтва Дельфийского оракула, щоправда, завжди були двозначні і мрячні. Так, Крез, цар Лідії, вопросил жрецов, чи належний він напасти на перського царя Кира. Піфія відповіла, що якщо він нападе на Кира, то знищить велике царство. Коли ж розбитий наголову Крез став проклинати віщунів, ті резонно відповіли йому: «Тобі ж було передвіщено, що буде зруйноване велике царство. Ти і зруйнував його -- тільки це було не царство Кира, а твоє власне».

Як особлива форма служіння богам сприймалися і спортивні змагання. Представлення греків про богів як про істот, подібних до людей, але більш зроблених, диктувало прагнення уподібнюватися їм і в досконалості тел. Вважалося, що боги радуються, бачачи людей, блещущих здоров'ям і силою. Головним спортивним святом Древньої Греції були, розуміється. Олімпійські ігри, установлені, по переказі, самим Гераклом. Ці релігійні торжества були настільки важливі, що на час ігор полягав загальний світ і навіть літочислення в Греції йшло по Олімпіадах (починаючи з 776 р. до н.е.). У місті Олимпії, ці спортивні ігри присвячувалися всім богам, хоча заступником міста і був Зевс. Змагання чергувалися з жертвоприносинами. Головним іспитом було «п'ятиборство» -- біг, стрибки, боротьба, метання списа і метання диска, також проводилися кулачні бої і змагання колісниць. Крім Олімпіад, найвідомішими були Немійські, Піфійські і Істмійські спортивні ігри.

Висновки

Для релігії Стародавньої Греції характерним є політеїзм, з широкорозвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями світу, а захопили його у готовому вигляді, під час боротьби з титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія поділяється на доолімпійську і класичну олімпійську.

Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у релігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і тверезий характер обожнювання оточуючого світу. Давньогрецька релігія не приділяє особливої уваги моральним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існує. Перебування у царстві Аїда жалюгідне.

Для давньогрецького релігійного культу є характерним полісний культ. Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, він був обов'язковим для усіх громадян. Виконавцями культу були як жреці, так і офіційні державні особи. Великого значення набули оракули. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християнства релігія стародавніх греків остаточно відкидається.

Список використаних джерел

Адрiанов В.М. Релiгiєзнавство: Навч. посiб. - К.: Юрiнком Iнтер, 2001.

Гловацька К. Міфи Давньої Греції. - К.: Веселка, 1991. - 263 с.

Гудима А.М. Релігієзнавство. - К.: Знання, 2002. - 262 с.

Закович М.М. Релігієзнавство. - К.: Лібра, 2000. - 349 с.

Калiнiн Ю.А. Релiгiєзнавство: Пiдруч. для студ. вузiв. - К.: Наук. думка, 2002. - 352 с.

Кенель А. Древние греки /Пер. с фр. Л. Птицыной. -М.: Диалог, 1995. - 48 с.

Кислюк К.В. Релiгiєзнавство: Навч. посiб. - К.: Кондор, 2004. - 643 с.

Лубський В.І. Релігієзнавство: Підруч. - К.: Вілбор, 2003. - 432 с.

Причепій Є.М. Філософія: Посіб. - К.: Академія, 2001. - 364 с.

Релiгiєзнавство: Курс лекцiй/ А.Г. Баканурський, Г.Л. Баканурський, Н. I. Ковальов. - К.: Професiонал, 2004. - 301 с.

Титов В.Д. Релiгiєзнавство: Пiдруч. для юрид. спец. вузiв. - Х.: Право, 2004.

Ходькова Л.П. Релiгiєзнавство: Навч. посiб. - Л.: Афiша, 2000. - 312 с.

Чернiй А.М. Релiгiєзнавство: Навч. посiб. для студ. вузiв. - К.: Академвидав, 2003. - 351 с.

Размещено на Allbest.ru