Релігія Зороастризм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Кафедра філософії

Реферат

на тему: ”ЗОРОАСТРИЗМ”

Виконала: Якушева А.О

Перевірив: Чорноморденко І.В.

Київ-2011

Зміст

Вступ

1. Соціально-економічні та історичні умови виникнення зороастризму

2. Поняття смерті та загробного життя в зороастризмі

3. Авеста - священний зороастрійський канон

4. Етнічні принципи зороастризму

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Найдавніші вірування та релігійні культи іранців мали багато спільного з релігійними уявленнями та обрядами індоаріїв. Колись індоіранська спільнота розкололася, і з часом між її частинами виникло взаємне відчуження. Це чітко простежується при вивченні релігійних уявлень і міфології давніх іранців та індоаріїв. Обидва комплекси уявлень ґрунтувалися на різному ставленні до божественних сил, які протистояли одна одній: в іранців -- деви й ахури, в індоаріїв -- дева й асури. Першу групу божеств вважали доброю, другу -- шкідливою. Головним девом (дева) був Індра, але в індоаріїв його вважали великим та шанованим богом, а в іранців -- злим демоном.

Чітке протистояння добрих сил (дева) та демонів (асурів) простежується в основі усіх релігійних конструкцій. Міфологічна картина світу будувалася на тлі протистояння сил Світла, втілених в етичному законі Арта та уособлених великим Ахурамаздою (гр. Ормузд), і сил Темряви та Зла, втілених у брехні та уособлених Анхра-Майнью (Ариманом). Цей ритуально-етичний дуалізм -- в основі всіх доісламських релігій Ірану.

Зороастризм -- (самоназва : Вахві Даена Маздаясна -- Добра Віра Вшанування мудрості) - стародавнє пророцьке віровчення, в основі якого знаходиться проповідь давньоіранського пророка Заратуштри, відома з зороастрійських гімнів -- Гат, які дійшли до нас у складі Авести -- священого зороастрійського канону.

Пророцтво полягає у тому, що існує два споконвічних вибори: благий і злий, які з'явилися Заратуштрі в одному з видінь, як Спента-майню («Дух cвятий») і його супротивник -- Анхра-Майнью («Злий дух»), який також був з самого початку, але цілком злий та жорстокий. Ці дві основні протилежності буття побачив Зороастр в їх початковому зіткненні.

Це найбільш древня з світових релігій одкровення, тобто релігія, яка була отримана пророком від бога, і, як побачимо, він мав на людство більше впливу, ніж будь-яка інша віра. Зороастризм був державною релігією трьох великих Іранських імперій, які існували майже безперервно з VI ст. до н. е. до VII ст. н. е. і головували на більшій частині Ближнього і Середнього Сходу. Влада і могутність Ірану забезпечили зороастризму великий престиж, і деякі з важливих його доктрин запозичені іудаїзмом, християнством, ісламом, а також гностичними сектами. На Сході зороастризм вплинув на розвиток північного варіанту буддизму. В теперішній час, під дією різних зовнішніх факторів, кількість зороастрійців зменшилась, вони розпались на невеликі общини і проживають переважно в Ірані та Індії, але вірування, вперше проголошені пророком зороастризму, все ще визнаються людьми всього світу.

Зороастризм є не тільки одною з найдревніших, а ще й однією з найблагородніших релігій. Окремі її положення є навіть унікальні. Вони давали можливість послідовникам вести цілеспрямоване і задоволене життя, що, в свою чергу, пробудило в них глибоку вірність до своєї віри. Зороастризм заслуговує вивчення і із-за тієї ролі, яку він відіграв у релігійній історії людства.

Ця релігія в науці називається по-різному: маздеїзм - в честь головного бога Ахура-Мазди; релігія Авести (авестизм) - так називалася головна священна книга; вогнепоклонство - через особливу роль вогню в цій релігії. Пізніше розгалуження іранської релігії отримало назву мітраїзм - в честь бога Мітри. А там, де збереглась вона і до сьогоднішнього дня в Північно-Західній Індії в дуже зміненому вигляді, називається парсизмом.

Звичайно, що ця релігія і до сьогодні викликає жвавий інтерес серед вчених, дослідників, богословів. Саме тому багато відомих науковців присвятили своє життя вивченню історії та вчення зороастрійців. Так, наприклад, Мері Бойс провела більшу частину свого життя в середовищі парсів (сучасних зороастрійців) і дослідила загалом їх вчення, вірування та звичаї, які і висвітлила в книзі “ Зороастрийцы. Верования и обычаи”.1 Паралельно з нею, працювала і Дорошенко О. А., яка відобразила життя послідовників Заратуштри в сучасному Ірані в праці “Зороастрийцы в Иране”.2 Заслуговують на увагу і роботи таких авторів як Струве В. В.,3 Фрай Р. Н.,4 Лелекова Л. А., Брагінського І. С.,5 Абаєва В. І.6 Історію Ірану, його політичний, економічний та релігійний розвиток опрацювали вчені Дьяконов М. М.,7 Васільєв Л. С.,8 Луконін В. Г.,9 Коростовцев М. А.10.

1. Соціально-економічні та історичні умови виникнення зороастризму

Іранське нагір'я - це обширні степові простори, бідні на воду і рослинність, обмежені горами, біля яких і виникали життєві центри племен, що з III тис. до н.е. переходили до осілого землеробства і скотарства.

На початку II тис. до н.е. на цю територію проникають індоіранці, арії. Звідси потім пішла назва цієї країни Іран - "країна аріїв".

Є припущення, що предками індоіранських племен були протоіндоіранці, народ, який жив у IV тис. до н.е. десь у південноукраїнських степах і на схід від Волги. На початку III, а може, і на початку II тис. до н.е. вони розділилися на два різномовних народи: індоарійців і протоіранців. Перші відійшли на північ Індії і далі, а другі зайняли територію теперішнього північно-східного Ірану.

Існує інше припущення. Вважають, що прабатьківщиною іранських племен є територія теперішньої Середньої Азії. Розподіл індоіранської спільності на індійську та іранську відбувся на початку II тис. до н.е., коли пройшла перша хвиля індійської міграції через Афганістан і на початку І тис. до н.е., коли хвиля міграції була скерована на Афганістан та Іран.

У І тис. до н.е. там утвердились мідійські та еломітські племена, перші - на півночі, другі - на півдні. У IX-VIII ст. до н.е. вони утворюють велику кількість міст-держав. Тривалий час цей народ був під владою Ассирії.

На початку VII ст. до н.е. на цій території виникає держава Мідія. Вона швидко зміцнюється, навіть разом з Вавилонією в 616-605 рр. до н.е. руйнує Ассирію. Мідія стає світовою державою.

У 550 р. до н.е. Мідія втрачає свої позиції, зазнавши поразки у війні з підлеглим їй царством Персидою. Влада в країні стала належати перській династії Ахеменідів. Країна стала називатись Персією. У 558 р. до н.е. в Персії почав царювати Кір II (558-530 рр. до н.е.). Він остаточно об'єднав усі перські племена, повністю звільнився від мідійського панування. Потім Кір II захопив Мідію (550-549 рр. до н.е.), Лідію (546 р. до н.е.), вийшов до Егейського моря, підкорив значну частину Середньої Азії (545-539 рр. до н.е.), завоював Вавилонію (539 р. до н.е.). Своє вторгнення до Вавилонії Кір II пояснив тим, що її цар Набонід виявив неповагу до богів своєї країни. Після завоювання Кір II сам приніс жертви богу Мардуку і заявив, що він отримав царство від нього. Незабаром під владу персів перейшло все східне Середземномор'я (Сирія, Фінікія, Палестина). У 530 р. до н.е. Кір II загинув під час походу в Середню Азію, владу успадкував його син Камбіс (530-522 рр. до н.е.). У 525 р. до н.е. він завоював Єгипет. Камбіс, як і його батько, теж визнав чужих богів, вклонявся єгипетським богам, оголосив себе фараоном і коронувався за єгипетськими звичаями з участю єгипетських жерців. Після невдалого походу до Ефіопії помер у 522 р. до н.е. на шляху до Персії при досить загадкових обставинах.

З 522 р. до н.е. царем став Дарій І (522-486 рр. до н.е.), який поширив владу Персії на Фракію і Македонію, на значну частину Північної Індії, але зазнав поразки від скіфів.

Так поступово в VI ст. до н.е. Персія стає світового державою.

Усе правління династії Ахеменідів було періодом постійних війн проти повстань підкорених народів. Дарій І вів наполегливу роботу по внутрішньому впорядкуванню держави. Він створив єдину систему управління імперією, поділивши її на сатрапії із загарбаних країн. У них зберігалися місцеві закони, релігія і культура. У державі Ахеменідів, в умовах релігійної строкатості, існувала досить широка віротерпимість.

Після завоювання нових територій і народів перські царі зберігали традиційні релігії, приносили місцевим богам жертви, брали участь у релігійних церемоніях місцевих храмів, підтримували місцеве жрецтво. Отже, перська держава була країною з різними релігіями, на які покладалося завдання служити єдиному цареві. Це було незручно ї неефективно. Назрівала потреба в єдиній релігії і в єдиному богові.

Ще за часів Дарія І почалися греко-перські війни, які тривали з 500 до 449 рр. до н.е. Вони значно послабили державу Ахеменідів, і в 330 р. до н.е. її завоював Александр Македонський.

Але повернемося до часів розквіту цієї держави.

Потребу в єдиній релігії, як виявилося, задовольнити було не так уже й важко.

Отже, була потреба в єдиній релігії, яка об'єднувала б цю клаптикову світову державу. Така релігія потрібна була і для обґрунтування династичних прав тих членів династії, які добиралися до престолу. Справа в тому, що коли Дарій став царем, його батько і дід ще були живі, тож права на престол у нього були досить умовні. Його сип Ксеркс, у свою чергу, мав династичні проблеми. Він став царем, незважаючи на те, що жив його старший брат Артобазан, який був сином Дарія від першої дружини. Ці обставини призвели до жорстокої боротьби за владу, і в цій боротьбі і Дарій, і Ксеркс мали спиратися на релігію. Це теж стимулювало релігійні пошуки.

Походження зороастризму становить предмет тривалих наукових суперечок. Одні вчені вважать, що зороастризм виник спочатку на заході Ірану, в Мідії, і звідти поширився на схід. Це - мідійська концепція походження зороастризму. Інші твердять, що зороастризм виник на сході Ірану, в Бактрії (тепер - Середня Азія). Звідти він поширився на захід, аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Остання точка зору переважає в сучасному сходознавстві.

Так чи інакше, але вже в VІІ-VІ ст. до н.е. у стародавньому Ірані виникло релігійне вчення, яке зв'язують з ім'ям мислителя Заратуштри, який начебто одержав це вчення шляхом одкровення. Ця релігія дістала назву зороастризму.

Цю релігію ще називають маздеїзмом - від імені верховного Ахура-Мазди, або ж релігією Авести - від назви її священної книги; прибічників її часто звуть вогнепоклонниками - за підкреслено важливе значення культу вогню. Зороастризм - перша з релігій одкровення, тобто релігій, учення яких одержано пророком від єдиного, неповторного Бога. За нею йдуть іудаїзм, християнство та іслам.

Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби племен східного Ірану за традиційну племінну демократію, яку не визнавав ахаменідський захід. Саме тоді у вченні Заратуштри були сформульовані певні демократичні мотиви, а сам зороастризм був ідейною основою значних народних рухів.

Зороастризм мав ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва політичним об'єднанням у стабільну державу з міцною владою. Для цього потрібен був якщо не цілковитий монотеїзм, то хоч би стала тенденція до нього.

Зороастризм спочатку рішуче заперечував усі культи всіх народів, стверджуючи лише культ Ахура-Мазди. Але вій не міг не увібрати в себе попередню культову традицію. Поступово дозороастрійські божества індоіранських племен знаходять собі місце в зороастрійському культі, дозороастрійська культова творчість вливається в зороастрійські культові тексти.

Якщо виникнення зороастризму має відчутні "білі плями", то його становлення як державної релігії за часів Дарія і Ксеркса більш-менш зрозуміле.

Аналізуючи напис, що зберігся на двох кам'яних таблицях - "Антидевівський напис Ксеркса", В.В.Струве висунув припущення, що Ксеркс здійснив релігійну реформу, усунувши культи місцевих племінних богів-девів і запровадив зороастризм, визнавши єдиним богом Ахура-Мазду. Але це ще не було торжеством зороастризму, бо Дарій і Ксеркс боролися з культом старих богів-девів, але, водночас підтримували жертовні ритуали магів, зблизили їх з новим культом Авести. Проте вони ще не були цілковитими зороастрійцям. їх не згадує Авеста, бо редактори Авести, мабуть, відкидали намагання і Дарія, і Ксеркса самим стати посередниками між Ахура-Маздою і людством замість Заратуштри. В епоху Ахеменідів на сході Ірану Заратуштра був ще невідомий, релігія Ахеменідів ще не була зороастризмом. В.В.Струве вважає, що релігія ахеменідів і релігія Зороастра мали лише спільне джерело.

Інший історик стародавнього Ірану, М.А.Дандамаєв, вважає, що в ахеменідському Ірані існували три релігії: перського народу, ахеменідських царів і магів. Першою був комплекс дозороастрійських релігійних уявлень племінного характеру, друга і третя - різними варіантами зороастризму, причому зороастризм магів був більш послідовним. Якщо ахеменідські царі ховали своїх мерців звичайним способом, то маги виставляли трупи на поїдання тваринами і птахами. Заратуштра ще не згадується в ахеменідських написах. Тим не менше вже за Дарія І зороастризм стає державною релігією Ахеменідів.

Дарій І в "Бехістунському надписі" неодноразово, майже в кожному абзаці, згадує, що він одержав своє царювання і свої перемоги від Ахура-Мазди.

Втім ще й досі існує сумнів: чи були перші Ахеменіди (Кір, Дарій, Ксеркс) зороастрійцями чи ні? Мабуть, вони були активними провідниками в синтезі культур Ірану і Середньої Азії. Про це, зокрема, свідчить младоавестійський календар, у якому назви місяців і днів утворені з імен богів і персонажів зороастрійського пантеону і в якому використані досягнення єгипетської культури в галузі обчислення часу.

Заратуша. Особа засновника зороастризму, Заратуштри, спричинила дуже багато різних версій про його існування - від цілковитого заперечення до створення фантастичного образу надприродної істоти. Заратуштра (Заратустра) - це іранська форма імені пророка; існує інша, грецька - Зороастр ("той, хто приносить жертви зіркам").

Версії про роки його життя лежать у межах від XIV ст. до н.е. і до першої половини VI ст. н.е. Відома дослідниця зороастризму Марі Бойс висловлює думку, що Заратуштра жив між 1500-1200 роками до нашої ери. Історик XIX ст. А.Мензис вважав, що його життя стосується часу десь близько 1400 р. до н.е. Припускають, що він жив за VI-VII тис. років до Александра Македонського. А інші - всього за 258 років. Чи те, що він жив у VI ст. до н.е. і був сучасником Дарія І. Найбільш вірогідно те, що, на думку І.М.Дьяконова, Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е.

Місцем його народження називають і Східний Іран, і Середню Азію, і Афганістан. Те саме стосується і місця його діяльності. Зороастрійська історіографія схиляється до думки, що Заратуштра народився в місті Рага (поблизу сучасного Тегерана), де жили його батьки з роду магів Спітама. Але вона ж вважає й інше - він народився у 589 р. до н.е. в м. Урмії. Викладемо біографію Заратуштри в зороастрійському варіанті.

Усе життя Заратуштри від народження до смерті сповнене чудесами. Ще змалку він володів надзвичайною волею і творив чудеса: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості він навчався у халдеїв і досяг у цьому великої досконалості.

Коли він здобув освіту і став дорослим, бог Ахура-Мазда (Ормузд) закликав його на гору Альборджа і повідомив про своє вчення: будь чистим серцем, правдивим, відмовся від користолюбства. Вказав на джерело зла - злий дух Аріман. Заратуштра прохав у бога безсмертя, щоб повідомити цей закон і майбутнім поколінням. Але Бог відмовив йому в цьому, сказавши, що якби він подарував йому безсмертя, то він сам же незабаром попросив би у нього смерті. Ахура-Мазда навчив Заратуштру Авесті, тобто свого слова і поклоніння вогню.

Після бесіди з Ахура-Маздою Заратуштра ще двадцять років прожив у пустелі. Потім він прийшов до царя Гістапа і став викладати нове вчення. Супроти нього відразу виступили маги, почали вимагати чудес і випробувань. Його зв'язали, облили їдким зіллям, а потім розтопленою міддю. Але Заратуштра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька днів виріс у дерево в десять обхватів, на верхівці якого помістився палац.

Творячи чудеса і перемагаючи ворогів, Заратуштра успішно проповідував при дворі Гістапа. У нього було три дружини, він мав трьох синів і три дочки. За іншими джерелами, Заратуштра мав двох дочок.

Слава про нього дійшла до Індії. До Заратуштри приїхав брамін Ченгречхачаха, почав з ним дискутувати, але був переможений і повернувся до Індії проповідувати зороастризм.

Останні роки життя Заратуштра прожив тяжко: при дворі Гістапа точилася релігійна боротьба, у пророка було багато ворогів. Заратуштра пішов у місто Балк, де й помер у 512 р. до н.е. своєю смертю (за версією стародавнього історика Зердуст-Наме), а згідно з переказом і за словами Меджіді і Шах-Наме - був убитий туренцями.

За іншими джерелами, Заратуштра походив з родини священнослужителів, із семи років сповідував стародавню релігійну традицію. У тридцятирічному віці він одержав одкровення під час набирання води для виготовлення священного напою - хаоми. Облитий чистим потоком води, в чистому ранковому повітрі він побачив сяючого Boxy-Монах, тобто бога Благої Думки, який привів його до Ахура-Мазди та інших богів. Після побачення з Ахура-Маздою він став вважати його єдиним, неповторним, одвічним творцем добра.

Ще інші повідомляють, що Заратуштра, справді, у себе на батьківщині був визнаний пророком, але мав піти у вигнання, був радо прийнятий царем Каві Віштаспою в невеликій давньоіранській державі біля озера Хамун (тепер - на кордоні Ірану і Афганістану). Там він знайшов послідовників і продовжувачів своєї справи. Дружина Віштаспи - Хутаоса першою зі своїми придворними стала послідовницею Заратуштри,

Щодо смерті Заратуштри є різні версії: чи то він загинув від блискавки, чи то від кинджала жерця якоїсь племінної релігії під час молитви, і було це в 583 p., коли йому виповнилося 77 років.

Безумовно, Заратуштра був конкретною історичною особою. Його ім'я в перекладі з авестійської дослівно означає "той, хто володіє старим верблюдом". Це просте селянське ім'я, яке навряд чи дали б богоподібній особі.

Значна розбіжність у фіксуванні фактів з життя Заратуштри не є бажанням заплутати це питання, довести, що ця особа не була реальною. Зовсім ні. Сумніву в тому, що Заратуштра - історична особа, немає. Ця розбіжність пояснюється тим, що зороастризм - яскравий спалах релігійної думки, і тому навколо особи його головного засновника склалося чимало таких самих яскравих міфів та легенд, а міфологізація особи завжди веде до втрати реальних орієнтирів. Це - по-перше. А по-друге, яскравість, з якою зороастризм проіснував майже півтори тисячі років, спричинила відповідний спалах ненависті і зневаги до нього збоку його релігійних конкурентів тоді, коли він мусив зійти з історичної сцени. Усі світові релігії одностайно нищили і піддавали забуттю все зороастрійське, хоча щедро запозичували в нього і віроповчальне, і культове. Адже Авеста, яка в усній традиції збереглася протягом багатьох століть, у фіксованому письмовому вигляді була майже вимита з іранської культури. Близько семисот років зороастризм був відсутній у культурному багажі людства, він не існував для християнської та ісламської цивілізацій.

2. Поняття смерті та загробного життя в зороастризмі

Допоки продовжувався такий зв'язок між людьми і богами, не передбачалось кінця світу. Існувала лишень віра в життя людини після смерті, і, згідно з найбільш раннім уявленням, душа, яка відійшла від тіла - урван - на три дні затримувалася на землі перед тим, як зійти вниз, в підземне царство мертвих, в якому володарював Йіма (санскритською - Яма). Йіма був першим царем на землі і першим з померлих людей.

В його царстві душі жили немов тіні і залежали від своїх нащадків, які продовжували перебувати на землі. Ці нащадки повинні були задовольняти їх голод і забезпечити одягом. Принесення для цих цілей здійснювались в певний час, так, щоб ці дари могли перемогти матеріальні перешкоди. Частіше всього принесення покійним здійснювалося на протязі першого року після смерті. Обов'язок здійснювати це належав переважно старшому синові, який повинен був робити їх на протязі тридцяти років - три декади, тобто приблизно на протязі життя одного покоління.

Обряди перших трьох днів після смерті вважались життєво важливими і для того, щоб захистити душу від злих сил, допоки вона покидає тіло, і для того, щоб допомогти їй досягнути потойбічного світу. Існувало, здається, досить давнє уявлення про якесь небезпечне місце, можливо переправа чи брід через похмуру річку, яку душа повинна перетнути на своєму шляху. Авестійською мовою воно називалося Чінвато-перету (“Перехід-розлучник”).

Щоб надати більшу допомогу покійнику, сім'я повинна була сумувати на протязі трьох днів, а священнослужителі читали багато молитов. Потім відбувалося криваве жертвоприношення і ритуальне принесення вогню. М'ясо жертви і одежу покійника освячували в третю ніч для того, щоб душа могла відійти в своє одиноке мандрування на зорі наступного дня нагодованою і одягненою. На тридцятий день здійснювалось друге криваве жертвоприношення. Після цього принесення робили раз в місяць до кінця першого року з дня смерті. Через рік робили третє і останнє криваве жертвоприношення.

Вважали, що після цього душа потребувала лишень одноразових принесень в рік на протязі тридцяти років. Тоді душа вже повністю з'єднувалась з усіма померлими і підкріплювалась жертвами, які сім'я здійснювала в час “Свята всіх душ” (авестійською мовою Хамаспатмаедайа).

Похоронна традиція, пов'язана з вірою в потойбічне помешкання мертвих, базувалася на захороненні. Зороастрійське слово дахма значить “могила”. Протоіранці належали до однієї з груп так званих “ямних” культур степових жителів. Вони захороню вали членів знатних сімейств на дні глибоких колодязів, покритих земляними курганами.

Пізніше уявлення про загробне життя змінилися. Тому “Перехід-розлучник” почав уявлятися у вигляді мосту, один кінець якого перебуває на вершині гори Хари, а інший веде в гору, на небо. Лишень достойні завдяки багаторазовим жертвоприношенням можуть пройти цим мостом. А душі інших впадуть вниз, в підземне царство мертвих.

Разом з надією, що існує можливість досягнути раю, розвивалася віра у відродження тіла. Судячи з свідоцтв індійської традиції, вважалось, що на протязі першого року після смерті кістки тлінного тіла воскреснуть і, вдягнувшись у безсмертну плоть, з'єднаються з душею на небі. Можливо, саме із-за цього індоарійці поступово змінили свій похоронний звичай кремацією. Але іранці дуже вшановували вогонь, щоб використовувати його для знищення тіла. Тому серед них замість спалювання був прийнятий звичай виставляти тіло, відомий пізніше у зороастрійців. Тобто труп залишали в пустельному місці, де птахи і хижаки швидко з'їдали його. Сонячні промені ставали шляхом, яким душа піднімалася на небо.

Язичницька релігія іранців, здається, заключалась не тільки в обрядах та звичаях. Віра в богів мала деякі риси, які були зв'язані з уявленнями про істину-аша та божества-ахури. Ці риси наблизились до традиційних вірувань, згідно яких надію на щасливе потойбічне життя мали воїни-чоловіки. Та ці вірування мали величезний вплив на подальший розвиток зороастризму.

3. Авеста - священний зороастрійський канон

Авеста - збірник священних книг древнеіранськой релігії, що панувала на Близькому і Середньому Сході до арабського завоювання (VII-VIII ст. Н. Е..). Релігію цю в науці називають маздаізмом (на ім'я головного божества Агура-Мазди), зороастризмом (по імені легендарного її засновника пророка Зороастра, або Заратуштри), магізмом (за назвою її жерців - вихідців з племені магів), релігією Авести (по імені її головною священної книги), огнепоклонство (за особливої ролі вогню в її культі). Більш пізніше відгалуження цієї релігії отримало назву мітраїзму - від імені бога Мітри. Послідовники релігії Авести, що живуть зараз в Бомбеї (Індія) і його околицях, звуться Парс. Тому релігію Авести іноді називають парсизм. В Ірані збереглася невелика кількість вогнепоклонників, презирливо іменованих мусульманами Гебреї (невірні).

Багато ідей та подання Авести мали значний вплив на культуру ряду народів Азії і Середземномор'я, зокрема на їх релігійні погляди і мистецтво.

Авеста неоднорідна. Найбільш древні її нашарування - первісний зороастризм. Це була ідеологія докласового суспільства, багатобожжя, обожнювання сил природи. Верховний бог цієї релігії - Агура-Мазда, культ якого, можливо, зародився на території царства Урарту, звідки перейшов до Індії і Вірменію, був богом неба: земля вважалася його дружиною; вогонь Атар - його сином, а вода Хард-віт - його дочкою .

е раніше, можливо в 3-му тисячолітті до н. е.., зародилося уявлення про бога Мітре - спільне для Авести і для Вед. Ймовірно, у формуванні цього подання зіграли сврю роль давньоіндійські релігійні вірування.

Нарешті, шанування Заратуштри і пов'язані з ним міфи виникли в Середній Азії, яку не без підстави називають "колискою зороастризму" (В. В. Струве).

Не виключено, що спочатку існували дві різні релігії - у Східному Ірані (Бактрії, теперішньому Афганістані і Таджикистані) релігія Авести, а в Західному Ірані (Мідії і Персії) - релігія магів. Пізніше вони злилися в одну.

Складання Авести приписується пророку Заратуштре (грецька форма - Зороастр). Час життя цієї лехендарной особистості відносять до VI ст. до н, е.. або значно раніше.

Основний зміст Авести-вчення про непримиренну боротьбу світлого початку, який уособлює Агура-Маздою (в грецькому написанні-Ормузд), і темного початку, зла, уособленого Ангра-Майнью (грецький Аріман). Агура-Мазда очолює сонм духів світла і добра-Агуров. Ангра-Майнью - полчища духів зла і темряви - девів.

Обидва великі божества - рівноправні творці світу. Перший створив все хороше, розумне й корисне, торою - все погане і шкідливе. Це відноситься і до області етики - правда, добро протистоять брехні, злу, підлості і т. д.

Між тією і іншою сторонами йде вічна боротьба, в якій беруть участь і люди. Життя і смерть, небо і пекло - найважливіші елементи цієї боротьби для людей.

Основне в навчанні Авести - це положення про те, що добрий бог не може відповідати за зло світу, так як воно породжене інший, незалежної від доброго бога, силою. Зло і страждання непереборні в даний час. Їх подолання можливе тільки в майбутньому.

Шлях до подолання зла - очищення від нього, як моральне, так і культове, в якому особливу роль відіграє поклоніння священній вогню.

Зародившись як уособлення сил природи та поклоніння їм, релігія Авести пізніше основну увагу приділяє соціальним і моральних проблем, відображаючи перехід до рабовласницького суспільства, де релігія набуває класовий зміст. Спочатку проблеми добра і зла, питання "праведного" громадського порядку вирішуються з позицій селян-общинників, які намагаються захиститися від поневолення. Самі пізні "шари" Авести - ідеологічна опора гнобителів мас, обожнювання царської влади. Обіцянка соціальної справедливості переноситься на небо.

Найдавніший шар Авести - яшти - народний безіменний епос. Наступний - гати - оди, приписувані творчості Заратуштри. Інші частини - пізніші писання жерців.

Згідно з переказами, Авеста колись складалася з безлічі книг, які охоплювали всі сторони міфології, історії, етики, права, релігійних вимог. Олександр Македонський, завоювавши землі послідовників зороастризму, піддав їх релігію гонінню, а книги - знищенню. Вдруге Авеста знищувалася арабами-мусульманами. Найдавніший відомий науці список Авести датується XIII ст. н. е.. У що дійшов до нас вигляді Авеста поділяється на п'ять книг, чотири з яких написані на стародавньому "авестійском" мовою, близькою до санскриту, і одна на пехлеві, або среднеперсідском (мова Ірану епохи Сасанідів, тобто III-VII ст. н. е.).

Прийняте зараз розташування книг Авести не відповідає часу їх виникнення. Ца і в кожній книзі є різні за часом і місцем виникнення нашарування.

Перша книга Авести, Вендідад, - одне з найбільш пізніх творів (! ст. до н. е.. - I ст. н.е..). Вендідад починається з опису створення світу Агура-Маздою. Далі слід тоетіческое опис 16 країн, населених шанувальниками цього божества. Друга і третя глави розповідають про історію людства і про основатете цивілізації - Іаме. Інші частини першої книги Авести присвячені моральним, громадянським і релігійним розпорядженням, вираженим у формі законів поведінки людини, головне місце серед яких займають міркування про нечистоту, що виникає в результаті дотику до трупа, і виклад способів звільнення від цієї нечистоти Дві глави присвячені собаці і повчанням, як з нею поводитися. За вбивство собаки слід покарання більш тяжке, ніж за вбивство людини. Мабуть, у цих розділах відображено пережитки тотемічних уявлень Завершується Вендідад главами міфологічного змісту.

Друга книга називається Ясна. Це більш стародавня книга. Вона викладає богослужбовий культ зороастризму, призводить молитви і магічні формули, які супроводжують жертвоприношення. Серед інших молитов - звернення до вогню і воді. Культ вогню мав особливе значення. У зороастрійських храмах (в тому числі і в храмах сучасних Парс Бомбея) млостей ніяких зображень божеств. Віруючі поклоняються палаючого на вівтарі вогню. Вхід в храм для іновірців заборонений. Так як труп вважається нечистим, то оскверняти вогонь дотиком до трупа заборонено. Не можна ображати цим дотиком також священні стихії - землю, повітря і воду. Тому зороастрийсти віддають тіло небіжчика на розтерзання хижим звірам і птахам. Зазвичай це робиться в спеціально відведеному місці ("дакми", або "башти мовчання"). Обглоганчие кістки збиралися і складалися в особливі сховища - оссуарії.

Вісперед, третя книга Авести,-це збори літургійних молитов до божеств.

Четверта книга Авести - Яшти. Вона містить виклад найважливіших релігійних поглядів зороастризму і опис культу. Поряд з деякими нерелігійними темами (наприклад, розпорядження з підтримання фізичної чистоти тіла) тут же дано прийоми захисту від злих духів, формули проклять, розкаяння і т. д.

П'ята книга (написана вона на пехлеві) називається Бундехіш. Основне в ній - міркування про природу речей і опис кінця світу і страшного суду. На землю повинен з'явитися небесний рятівник Саошіант, який буде сином або новим втіленням Заратуштри. Він народиться від діви, переможе Ангра-Майнью, затвердить вічне царство Агура-Мазди і тим переможе зло і врятує праведників.

Ідеї зороастризму справили великий вплив на формування ряду релігійних систем. Особливого поширення отримав культ Мітри, колишній в II і III ст. н е.. серйозним конкурентом раннього християнства і що зробив вплив на вироблення християнського вчення і міфології. Об'єднавшись з іудео-християнськими уявленнями, зороастризм дав у III ст. н. е.. релігійне вчення маніхеев, на основі якого в середні століття з'явився ряд "єресей"-павлікане, богоміли, катари, пізніше - альбігойці та ін. Сліди зороастризму можна знайти серед частини курдів (езіди) і у деяких народів Кавказу. Аж до XX ст . в Баку існував діючий храм вогнепоклонників.

4. Етнічні принципи зороастризму

В інтерпретації Зороастра етика набула божественного сенсу, перетворившись на релігію, за якою все існуюче поділяли на два полярно протилежних табори -- світ світла, добра і царство темряви, зла. Між ними постійно точиться непримиренна боротьба, яка є основою всіх процесів к на Землі, так і поза її межами -- у світі богів. Ахурамазді допомагають духи світла, чистоти, істини та добра, Анхра-Майнью -- сила зла. Великий пророк немов звертався до людини із закликами допомогти благородним небесним силам у їх боротьбі, ставши для цього кращою, чеснішою, чистішою, сконцентрувавшись на подоланні зла, нечисті. Гімни Авести закликали бути доброзичливими, поміркованими у помислах та бажаннях, готовими жити в мирі та злагоді, допомагати ближньому. Вони схвалювали чесність та вірність, засуджували крадіжництво, наклеп, злочин.

Зороастризм обґрунтовує загальнолюдські норми моралі. Попередні релігії обмежувались соціальними нормами, визначали передусім ставлення людини до суспільних обов'язків, а потім -- до інших людей. Зороастризм акцентує увагу на особі, підносячись до рівня релігій одкровен­ня. В основі його етики -- тріада -- добра думка, добре слово і добра справа. Віруючий все життя мусить збирати ці елементи тріади. Найбільшим злом зороастризм вважає смерть, яка походить від Анхри-Майнью. Вона з'являється за його волею в час творіння і діє протягом ери змішання. Смерть примушує душі залишати матеріальний світ і повертатися в нематеріальний. Але це не просте повернення, а проходження через вищий суд, що здійснює бог Мітра, кому допомагають інші боги. На посмертному суді бог справедливості Рашну кладе на одну шальку терезів усе Добре, зібране віруючим, на іншу -- все зле (думки, слова, справи). Зважування й вирішує долю людини: вона спрямовується у рай до Ахурамазди чи в пекло до Анхри-Майнью. Вверх до раю душу супроводжує широким мостом. Чарівна дівчина -- даена, яка уособлює совість кожної людини. Униз до пекла вузьким, як лезо кинджала, місточком тягне душу огидна відьма. Ці образи наявні й в ісламському віровченні.

Важливість зороастрійської моральної тріади підкреслює гімн Ахурамазді.

Згідно з моральною концепцією зороастризму, справжній послідовник Ахурамазди не може бути пасивним, бездіяльним. Зоростризм засуджує чернецтво, пустельництво, зречення світу. Аскетизм розцінює як перемогу духів зла над людиною. Головна благочесність зороастрійця -- землеробство і скотарство, своєю працею він висловлює повагу до Ахурамазди і ганьбить девів.

Зороастрійський культ розвинувся з первісних фетишизму і магії. Спочатку він мав примітивний характер. Послідовники Заратуштри звертали свої молитви до Ахурамазди на вершинах гір і пагорбах, берегах рік, перед домашнім вогнищем. Жерцями були старійшини роду, родини, їм допомагали виконавці ритуалів і обрядів. Весь культ був спрямований на дотримання культової чистоти і захисту від нечистого. Ідею очищення уособлював вогонь.

Згодом зороастрійський культ ідейно та ритуально ускладнюється. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набувають потаємного змісту. Тлумачення їх та організація культових церемоній -- головна функція жерців. Коли зороастризм став державною релігією могутніх імперій, культ набув особливого ускладнення і пишності. Було споруджено величні храми з вівтарем на південь.

Обов'язковий елемент зороастрійського культу -- молитви. Головну молитву "Ахуна-Ваіра", чи "Ахунвар", склав сам Заратуштра.

Під час богослужіння відбувається символічне жертвопринесення: богам приносять у жертву хауму -- сік розтертої особливої рослини з наркотичними якостями, змішану з молоком, -- сому. До неї додають прісний корж і фруктову їжу. Жертву мають право готувати лише жреці з про­дуктів, принесених віруючими. Частину її спалюють на вогні з особливими церемоніями, а те, що залишилось, споживають жреці та віруючі. Під час церемоній читають Авесту.

Зороастрійці носять спеціальні елементи одягу, які свідчать про належність до цієї віри. Це натільна сорочка, розписана зірками з невеликим гаманцем біля комірця на знак того, що віруючий все життя мусить збирати добрі думки, слова і справи. Віруючому також належить носити шнур, яким користуються, к поясом, зав'язуючи його вузлом спереду і позаду.

Зороастрійський культ містить чимало свят. Це сім щорічних свят на честь Ахурамазди та його пантеону, їх встановив Заратуштра. Низку свят запозичено з дозороастрійського періоду. Вони пов'язані з певним періодом року і звуться гаханбарами (гахамбарами). їх шість: перше -- в середині весни, друге -- в середині літа, третє -- на початку осені (свято збирання врожаю), четверте --- наприкінці осені (повернення худоби з пасовищ додому), п'яте -- в середині зими, шосте -- на початку весни (у дні весняного рівнодення гаханбар триває п'ять днів, складаючись з двох частин: перша -- богослужіння з молитвами Авести, друга -- богослужіння з жертвами).

Особливо урочистим є святкування Нового року, яке відбувається в останній день шостого гаханбара -- в день весняного рівнодення. У зороастрійців історично існувало декілька календарних систем, їх рік налічує 360 днів, останні п'ять -- дні особливих молитов за душі предків, на четвертий рік до них додають ще один день. Останній день шостого гаханбара -- день народження Заратуштри.

Під час свят віруючі обов'язково вживають священний напій хауму, який, на їхню думку, викликає почуття релігійного піднесення, має позитивний магічний вплив.

Смерть у зороастрійців -- найбільше зло. З настанням її жрець вимагає від помираючого каяття і вливає йому р рот та вуха хауму. Це виглядає як причастя. Мертве тіло є продуктом перемоги злих сил, втілених у ньому. Звідси -- все, що пов'язане зі смертю, з трупом, -- нечисте. Землю, де померла людина, протягом року не можна ні зрошувати, ні засівати. У домі, де померла людина, взимку вогонь можна запалити чи внести знадвору через дев'ять днів, а влітку -- через місяць.

Зороастрійці вважають, що мертвих не слід закопувати в землю, опускати у воду чи спалювати на вогні -- це оскверняє природні стихії, їх виносили на високі, сухі, кам'янисті місця, закріплюючи тіла так, щоб не можна було розтягти їхні кістки. Якщо їх поїдали птахи, -- це доб­ре, звірі -- погано. Кістками викладали спеціальні слова.

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих баштах мовчання (декмах), які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовнішньому -- чоловіків, середньому -- жінок, внутрішньому -- дітей. Тіла ставали здобиччю шулік. Обгризені кістки скидали до колодязя у центрі декми. Вважалося, що у декмі збираються на свої біснуваті ігри діви, це -- закляте місце, його можуть відвідувати лише особливі служителі.

зороастризм заратуш потойбічний загробний

Висновок

Узагальнюючи викладений матеріал і висвітливши основні аспекти зародження та розвитку зороастризму, його культ та ритуали, можна зробити певні висновки:

Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби племен Східного Ірану за традиційну племінну демократію. Саме тоді у вченні Заратуштри було сформовано демократичні мотиви, а саме зороастризм став ідейною основою народних рухів. Він повинен був ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва завдяки політичному об'єднанню в державу з міцною владою. Для цього був потрібен якщо не цілковитий монотеїзм, то хоча тенденція до нього. Зороастризм спершу рішуче заперечував культури інших народів, стверджуючи культ Ахура-Мазди. Але він не міг себе ізолювати від попередньої культової традиції. Поступово більш ранні божества індоіранських племен приживаються в зороастрійському культі, а попередня культова творчість вливається в зороастрійські тексти;

Зороастризм - перша з так званих релігій містичного одкровення, тобто релігій, вчення яких одержане пророком від єдиного Бога. За ним ідуть іудаїзм, християнство, іслам. Пророка, якому було дано одкровення, звали Заратуштра, грецькою мовою - Зороастр (“той, хто приносить жертви зіркам”). Версії про роки його життя мають діапазон від XIV ст. до н.е. до I половини VI ст. н. е. Життя Заратуштри сповнене багатьох див. Мав надзвичайну волю і творив чудеса: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості навчався у халдеїв і досяг в цьому великої досконалості. Отримавши одкровення, почав проповідувати у себе на батьківщині, але побачивши, що тут його вчення не визнається, змушений піти у вигнання. Йому надав притулок цар давньоіранської держави Віштаспа, де зороастризм став панівною релігією;

Священною книгою зороастризму вважається Авеста. Цей складний твір створювався упродовж багатьох віків. Найдавнішою його частиною є Гати; в них було втілено вчення пророка Заратуштри, гімни богам і міфічним героям, яким поклонялися індоіранці ще до зороастризму. Вважається, що Гати склав сам пророк. Найдавніші частини Авести зберігалися спочатку в усній традиції. Письмові записи виникли значно пізніше. Сучасна Авеста поділяється на п'ять книг. Повністю збереглась лишень книга Вендідат, де розповідається про створення світу, історію людства, є тлумачення про охорону ритуальної чистоти.

В Європі зміст Авести став відомий у XVIII ст. після перекладу Дюперрона в 1771 році французькою мовою, що дало змогу навіть простежити вплив вчення Авести на формування релігійних систем пізнішого походження;

Зороастризм вперше в історії релігій висунув детальну систему есхатологізму (релігійне вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту). Основою цього вчення є дуалістичне розуміння двох його першоначал - добра і зла. З цією концепцією пов'язане і зороастрійське розуміння людини, яка є продуктом божого творіння, створена Ахура-Маздою для добра. Але людина має вільну волю, може піддаватися впливу зла і сприймати його.

Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемогою добра. Тоді все людство об'єднається під головуванням Саошьянта (Спасителя) і утворять єдину державу з єдиною мовою. Зло буде знищене вогнем і розплавленим металом. Така есхатологічна картина підносила авторитет зороастризму серед політеїстичних релігій давнього світу.

Звичайно, що в цій боротьбі людині допоможе Ахура-Мазда і його пантеон богів, які керували стихіями природи, порами дня і так далі. Окремим богам присвячено численні яшти (гімни) в Авесті.

Мав зороастризм і свій символ віри, який згадується в Авесті, де людина визнає Ахура-Мазду єдиним богом, відрікається від зла і обіцяє боротися з темними силами;

В інтерпретації Зороастра етика набула божественного сенсу, перетворившись на релігію, за якою все існуюче поділяли на два полярно протилежних табори - світ добра, світла і царство темряви, зла. Між ними точиться постійна непримиренна боротьба, яка є основою всіх процесів на землі і в світі богів. А для того, щоб добрі сили перемогли, потрібна і людська допомога, яка виявляється в чесноті, чистоті. Тому зороастризм обґрунтовує загальнолюдські норми моралі. Попередні релігії обмежувались соціальними нормами, відзначали передусім ставлення людини до суспільних обов'язків, а потім до інших людей. А зороастризм концентрує увагу на особі. В основі його етики - тріада - добра думка, добре слово, добре діло. Віруючий тому все життя повинен збирати ці елементи тріади. Головною доброчесністю зороастрійця є землеробство і скотарство;

Зороастрійський культ розвинувся з первісного фетишизму і магії. Спочатку він мав примітивний характер. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набувають потаємного змісту. Тлумачення їх та організація культових церемоній - головна функція жерців.

Обов'язковий елемент зороастрійського культу - молитви. Головну молитву “Ахуна-Ваірйа” склав сам Зороастр. Під час богослужіння відбувається символічне жертвоприношення: богам приносять у жертву хаому (сік рослини з наркотичними властивостями). До неї додають прісний корж і фруктову їжу.

Зороастрійський культ містить і чимало свят. Це сім щорічних на честь Ахура-Мазди і його пантеону богів, що їх встановив Заратуштра. Особливо урочистим є святкування Ноуруза (Нового року).

Смерть у зороастрійців - це найбільше зло. Мертве тіло є продуктом перемоги злих сил, втілених в ньому. Звідси - все, що пов'язане зі смертю, з трупом, - нечисте. Тому мертвих навіть не слід закопувати в землю, опускати у воду чи спалювати на вогні - це оскверняє природні стихії. Їх виносили на високі кам'яні вежі, де тіло поїдали звірі та птахи.

Зороастрійський культ незмінний впродовж десятків століть і до сьогодні зберігся у послідовників зороастризму - парсів.

Таким чином доречно підкреслити, що зороастрійська релігія з її культово-обрядовою традицією та практикою складає унікальний феномен в контексті релігійних, суспільних та соціальних явищ.

Список використаної літератури

1. Геродот. Історії: В 9 книгах. - К.: Наукова думка, 1993.

2. Фрай Р. Н. Наследие Ирана. - М., 1972.

3. Редер Д. Г., Черкасова К. О. Історія Стародавнього світу. - В 2 Ч. - К.: Вища школа, 1972. Ч. 1.

4. Аветисьян А. А. Очерки по истории религии и атеизма. Древний мир. - К., 1992.

5. Лелеков Л. А. Заратуштра // Мифы народов мира: В 2 Т. - Т. 1. - М.: Советская энциклопедия, 1991.

6. Релігієзнавчий словник / За редакцією професорів А. Колодного і Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996.

7. Брагинский И. С., Лелеков А. А. Иранская мифология / Мифы народов мира: В 2 Т. - Т 1.

8. http://ellib.org.ua/books/files/religion/relignowing2/p14.html

Размещено на Allbest.ru