Світові релігії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світові релігії

Складнішим і своєрідним явищем в історії релігії було виникнення наднаціональних, або світових релігій.

До них належать: буддизм (виник у VI ст. до н. е., нараховує до 400 млн віруючих), християнство (виникло у І ст. н. е., нараховує близько 1,7 млрд віруючих), іслам (виник у VII ст. н. е., нараховує 935 млн віруючих). Кількість віруючих світових релігій наведена на початку 90-х років і може розглядатись як приблизна.

Буддизм є найдавнішою з світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із запитанням про те, як виникла релігія, котру він сповідує, то відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак'ямуні (пустельник з племені шак'їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії.

За легендою, після численних перероджень Будда (що означає на санскриті "освітлений вищими знаннями") прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого останнього переродження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманітних тварин, Будда обрав царевича Сіддхартху (563--483 рр. до н. е.), який належав до знатного роду (родове ім'я -- Гаутама).

Рід належав до племені шак'їв, що жило 600-- 500 рр. до н. е. в долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сіддхартхи -- дружина правителя Майя (або Махамайя) -- одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон, а через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули усі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лумбіни, що знаходиться тепер на території Непалу, у 10 км на північ від індійського кордону. Цариця переселилася зі своєї столиці до батьків. Через сім днів після пологів вона померла. Боги подарували новонародженому подарунки.

Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши та тілі новонародженого "риси величі", Асита засміявся і заплакав. "Я сміюсь, -- сказав він, -- від радості, що рятівник явився на землю, і плачу тому, що мені не випадає щастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу". Новонародженого назвали Сіддхартхою, що означає "той, хто виконує своє призначення".

Однак повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням і багатством, старанно маскуючи від нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхартха вражав усіх своїми непересічними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радості і щастя.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого гнійними виразками хворого, згорбленого роками слабого старця, поховальну процесію та аскета, що поринув у думи.

Ці "чотири зустрічі" все в ньому перевернули. Він дізнався про страждання^ які випадають на долю людини. Тієї ночі він крадькома залишив свій дім, щоб на самоті знайти шлях, який звільнив би людей від страждань.' Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувіл'я (нині Бух Бодх-гая), коли під час відпочинку під деревом Сіддхартху осяяла істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Гаута-мою у день великого прозріння (що й є суттю власне буддизму), викладено Буддою у першій же його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири "святі Істини": "жити -- значить, страждати", "причина страждань -- бажання"; "для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань"; "шлях позбавлення від бажань -- дотримуватися вчення Будди", яке може привести віруючого до головної мети його буття -- нірвани (заспокоєння, згасання), тобто стану повного подолання людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори другого порядку.

Підкреслимо, що буддизм зводить у абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Власне життя, існування у будь-якій формі завжди є обов'язково стражданням та злом. Цим буддизм відрізняється від інших релігій, які були до і існують після нього.

Справді, в усіх релігіях, як правило, "світ земний", "світ чуттєвий" принижується, а протиставлений йому "світ небесний" звеличується, утверджується як "істинне буття". Звідси -- логічний висновок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до "життя" у "світі небесному". Зрозуміло, що "вічне життя" дається як винагорода за нестерпні страждання під час перебування на землі.

Зробивши відправним пунктом свого вчення тотожність будь-якого існування зі стражданням, буддизм вже не зміг припустити можливість якогось іншого буття, крім повного страждання. Смерть, що е водночас стражданням, також не позбавляє від мук. Після неї розпочинається нове, знову наповнене стражданнями існування: вчення брахманізму щодо переродження залишилося у буддизмі незмінним.

Однак буддизм вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Він полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, вічного блаженства у злитті з божеством і досягнення абсолютного спокою -- нірвани. Шлях до порятунку сформульовано у "третій святій істині": "Що ж є святою істиною позбавлення страждань? Це -- повне позбавлення бажань, повне заперечення їх і усунення їх". Допомогти у здійсненні цього шляху можуть вісім доброчинно-стей: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильний напрям думки і правильне зосередження.

Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном "сансара", запозиченим буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих Індії епохи формування буддизму в тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійні філософські традиції, це відчували прості люди на своєму життєвому шляху саме тоді, коли руйнувались вікові суспільні традиції: коли податковий прес вичавлював з людей усі життєві соки; коли на кожному кроці людину підстерігала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиційно-релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя тому, хто народився раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником у разі слідування релігійним діям, принесення жертв, то буддійські проповідники повністю заперечували існування життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати "Просвітленого" страшними бурями. Щоб спокусити його радощами життя і змусити відмовитись від вказування людям шляху порятунку, він посилав до нього своїх гарних дочок. Сім днів (згідно з іншими твердженнями -- чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бенареса (нині Сарнат) Будда проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, "привів у рух колесо дхарми". Протягом 40 років, оточений учнями, ходив він горами й долинами поблизу Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалося дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника -- буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літаьому віці в Кушинагарі (що, як твердять, відповідає сучасній Каспі) Будда, що лежав під деревом у позі лева, звернувся до ченців і мирян з такими словами: "Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене піддягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх зусиль!" Смерть Будди буддисти називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повнолуння. Цю дату шанують, як дату народження та прозріння, тому її називають "тричі святим днем".

Моральні заповіді буддизму (панчашила) мають характер заборон: 1) не вбивати жодну живу істоту; 2) не брати чужої власності; 3) не торкатися чужої дружини; 4) не говорити неправди; 5) не пити вина.

Послідовник Будди не повинен відповідати злом на зло, має захищати інших від насильства, не метатися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті в ньому. Положення буддизму про непротивлення злу насильством, заклики до терпіння примиряють віруючу людину з її долею, роблять її пасивною та покірною.

Перші буддійські громади складалися з жебруючих ченців. Вони носили простий одяг жовтого кольору (ознака нижчої касти), жили з милостині, їли один раз на добу -- перед заходом сонця, тобто вели суворий, аскетичний спосіб життя. Чернечий буддизм отримав назву хінаяна. Але не всі послідовники Будди погоджувалися бути ченцями, а залишатися "у миру". Вони склали другий напрям у буддизмі -- махаяну. їхні головні релігійні обов'язки -- виконувати п'ять моральних заборон і жертвувати на користь чернечої громади. Основу буддійської релігійної організації (махаяни) складає група віруючих мирян, очолюваних ченцем, які групуються навколо певного храму.

Протягом VII--XIV ст. у Тібеті виникла і набула поширення така форма буддизму, як ламаїзм (лама -- чернець) (20,6 млн). Його засновником є тибетський лама Цзонкаба (кін. XIV -- поч. XV ст.). Ламаїзм, поряд з істинами буддизму, пропагує містичні уявлення про світ, про надприродні сили. На території Російської імперії лами з'явилися у 90-х роках XVII ст. Вони прийшли з Монголії, після її окупації маньчжурськими військами (Цинська імперія). На початку XVIII ст. вони створили кілька релігійних центрів -- дацанів.

Головним канонічним текстом ламаїзму є Ганд-жур -- збірка "одкровень" Будди (108 томів), а також Данджур -- переклад буддійських вчень (225 томів).

Ламаїзм надає Будді атрибути вищого божества -- творця, "істинної сутності світу". Пантеон ламаїзму включає в себе будд, ідамів (божества-охоронці), джар-мапалів (захисники віри) та інші фантастичні образи.

Без вчення Будди неможливе спасіння, вчить ламаїзм, але викласти це вчення може лише лама, чия допомога є необхідною умовою досягнення блаженства і позбавлення гріхів. Шанування лами розглядається як шанування самого Будди.

Буддійська людність в Росії має три відділення -- бурятське, тувинське і калмицьке на чолі з Центральним духовним управлінням буддистів Росії (дацан у с. Іволга, в 40 км від м. Улан-Уде).

Дзен-буддизм -- один з різновидів буддизму. Засновником цього напряму, який став за останні 30 років предметом широкого інтересу в СІЛА та Західній Європі, вважається індійський монах Бод-хідхарма (?--528 рр.), який начебто прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу "езотеричну", тобто призначену лише для вузького кола "посвячених", школу буддизму. Ця школа отримала назву чань-будцизму. "Чань" (японське -- "дзен") є модифікацією терміну, що передається в японській та китайській мовах поширеним у буддизмі санскритським словом "дх'яна" -- споглядання.

Розглянемо монастирський дзен-будцизм. Монастир був і залишається основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя монастиря починається звичайно о 3 годині ранку. Снідають поночі, обідають о 10 ранку, вечеряють о 4 годині дня, причому в їжу вживають лише рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і прийом страв здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, що мають символічний зміст. Після сніданку всі приступають до роботи: це -- прибирання приміщень і монастирського дворища, праця на землі, що належить монастирю, тощо. Фізична праця -- невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: "День без роботи -- день без їжі". Розпорядок дня включає також співбесіди з наставниками, які супроводжуються ритуалом.

Цей розпорядок певною мірою змінюється в періоди інтенсивних духовних сесій, які провадяться щомісячно протягом 7--8 днів. Під час сесій сеанси споглядання тривають по 17--18 годин на добу. Ченці сидять у позі лотоса, розслабившись і напівприкривши очі. їхня мета -- досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого "я" і зануритися у абсолютне "бездум'я", віддатися Пустоті й Абсолюту. За учнями спостерігає чернець, який походжає по залі й бамбуковим кийком б'є по спинах тих, хто втомився.

Вивчення дзенської премудрості в монастирі триває в середньому 10--12 років.

Дзен-будцизм наприкінці 50-х років XX ст. охопив широкі кола інтелігенції та студентство, а через десятиріччя -- дрібнобуржуазні верстви Західної Європи. Творча інтелігенція пов'язала з дзен-буддизмом надії на духовне оновлення, на отримання повноти буття, безпосередньої волі. На сучасному етапі розвитку людства важливу суспільно-політичну й культурну роль буддизм відіграє у країнах Індокитайського півострова. За винятком В'єтнаму, в усіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки обов'язково перебувають певний час у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії.

Буддизм в Україні репрезентують більше 30 громад, котрі нараховують близько 500 членів і 10 тис. симпатиків. Як правило, буддизм поширюється в Україні переважно в модернізованих формах (дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму).

Християнство. При вивченні цієї другої за хронологією виникнення світової релігії необхідно зазначити, що за змістом вона тісно пов'язана з іудаїзмом. Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.

Поразка народних рухів породжувала настрої відчаю, беззахисності, надії на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним, політичним, інтелектуальним і моральним розпадом Римської імперії християнство повинно було задовольнити духовну потребу суспільства, яке вже не мало надії на соціальне визволення.

Віра в месію, тобто у божественного спасителя, як основи християнської релігії, значно поширилася в східних провінціях імперії, де численні проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.

Месіаністські погляди набули особливого поширення серед іудеїв Палестини і Малої Азії у зв'язку з Іудейською війною 73--66 рр. до н. е. В іудаїзмі виникає секта євусеїв (євсеїв). В 312 р. імператор Костянтин (306--337 рр.) урівняв християнство в правах з усіма релігіями імперії; в 324 р. проголосив його державною релігією, а у 325 р. скликав у м. Нікеї Перший церковний Собор, на якому фактично закріпив союз між державою і церквою.

Християнство навіть при зародженні ніколи не було єдиним з точки зору ідеолога та організації. У ньому виникало багато різних течій, обумовлених соціальними чинниками. Так у християнстві виникли три основні течії: православ'я, католицизм і протестантизм (з лат. protestan -- той, що заперечує).

Православ'я (308 млн віруючих). У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков -- Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехії та Словаччини, Американська. На середину 90-х років у вселенському православ'ї існували ще й 5 автономних церков: Синайська, Фінляндська, Японська, Критська і Естонська.

Основу православного віровчення складає Біблія ("Святе Письмо"), Святий переказ, Символ віри, затверджений на перших двох Соборах 325 і 381 рр.

Особливої уваги церква надає наверненню неофітів, внутрішньому пишному оформленню храмів, проведенню богослужіння, де важлива роль належить священику. Православне духовенство поділяється на чорне (ченці), що складає вищі церковні чини, і біле -- одружені парафіяльні священики.

Для православних віруючих є дуже важливим відвідання храмів, виконання постів, таїнств, у яких "під видимим образом передається невидима Благодать Божа". Православна церква визнає сім таїнств: хрещення, причастя, священство, сповідь, миропомазання, шлюб і єлеосвячення.

Хрещення -- прилучення до християнства шляхом занурення у воду або окроплення. Слово "охрещений" рівнозначне слову "християнин".

Обряд окроплення водою як магічна дія виник ще в далекому минулому. У багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини "нечисту силу". Тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплювати немовля водою і при занурюванні в неї Давати йому ім'я.

Раннє християнство не знало обряду хрещення. Воно впроваджувалося поступово і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст.) було оголошене обов'язковим. Форма обряду у різних християнських церков різноманітна: католики обливають свяченою водою; протестанти -- окроплюють або занурюють у воду; православні тричі занурюють немовля у «святу воду». Цією дією нібито змивається "пері вородний гріх", наслідуваний дитиною від "прабатьків людства", що відкриває перед нею перспективу спасіння.;

Причастя, або євхаристія, -- з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло й кров Христа. Причащаючись, вчить церква, віруючий приймає "подячну жертву" і "прилучається до божественного єства". У деяких протестантських церквах і сектах (євангельські християни-баптисти, адвентисти, менноніти, п'ятидесятники та ін.) специфічною формою причастя є хлібопереломлення. На відміну від православ'я та католицизму, вони вважають причастя не таїнством, а обрядом, який символізує духовну єдність віруючих у їхній вірі у друге пришестя Хрирта.

Першоджерелами таїнства причастя є ті самі стародавні вірування та обряди. Первісні люди вважали, що поїдання тотемної тварини надає їм її сили, властивостей. З появою землеробства хліб і вино почали вважатися кров'ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди "причащалися". З стародавніх релігій християни запозичили таїнство причастя, пов'язавши його з вченням про викупну жертовну смерть Ісуса.

Миропомазання -- передавання хрещеному "благодаті Святого Духу" змазуванням йоґо ароматичною речовиною -- миром.

Обряд змазування тіла оліїстими речовинами виник, звичайно, набагато раніше, ніж християнство. Люди вірили в магічні властивості речовин. Пізніше помазання здійснювалося, наприклад в Індії, при хрещенні, на весіллях і похоронах. У Єгипті застосовували помазання при освяченні жреців, змазували голову при освяченні первосвящеником згідно з обрядом іудаїзму.

Запозичивши з стародавніх релігій обряд миропомазання, християни оголосили його таїнством. У ранніх християнських церквах хрещення і миропомазання здійснювалося лише на Пасху. Таїнство миропомазання виконували, як правило, над немовлям.

Сповідь -- спокутуючи власні гріхи священикові, віруючі сподівалися одержати через нього прощення від Бога. Джерела таїнства покаяння, або сповіді, -- в первісних віруваннях про зло і гріх як "бісові сили", котрі переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим людям або промовляючи слова закляття.

У християнстві сповідь спочатку була прилюдною, і лише наприкінці IX ст.-- замінена таємною, тобто сповіддю віруючого священику, хоча в православ'ї тепер, поряд з таємною, існує і загальна сповідь.

У християнській релігійній обрядності таїнство шлюбу утвердилося порівняно пізно. Його ритуал склався лише у XVI ст. Згідно з твердженням православних і католицьких священиків, це таїнство освячує шлюбний союз "іменем Божим", передає одружуваним "благодать одностайності" в народженні й вихованні дітей.

Священство -- посвята у сан диякона, священика або єпископа. Рукоположений служитель культу після цього стає посередником між Богом і людиною.

Обряд священства існував і у дохристиянських релігіях, був запозичений християнами в період утвердження перших релігійних громад і посідав значне місце. Після проголошення християнства державною релігією розпочалося становлення церковної ієрархії -- священновладдя церковних чинів зверху донизу. Католицька церква встановила свою, власну ієрархію за феодальним зразком. Те саме можна сказати і щодо православ'я. У протестантизмі священновладдя спрощене. Всі християнські релігії визнають божественне походження церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоловіками і має три ступені: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон -- священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер (священик) може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визнаних у католицизмі й православ'ї, крім рукоположення. Єпископ -- священнослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім таїнств і має право висвячувати у сан диякона та пресвітера. Всі служителі культу наділені владою над віруючими.

Єлеосвячення, або соборування, -- помазання хворого освяченою олією -- єлеєм. Згідно з вченням православної церкви, єлеосвячення зцілює немочі духовні й тілесні -- ті, які є наслідком гріхів. В православ'ї єлеосвячення здійснюється над особами старше 7 років, які хворіють тілесними або душевними хворобами (відчай, скорбота тощо).

Таїнство єлеосвячення в православній церкві спочатку здійснювалося сімома священиками. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім раз змазували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов і т. п.

Церковні свята своїми назвами зобов'язані дванадцяти місяцям року і належать до так званих великих свят, які православна церква відзначає урочистими богослужіннями.

Свято "Різдво Христове" православна церква зараховує до числа своїх "двонадесятих свят". Це одне з основних свят християнства. Своїм походженням воно зобов'язане євангельським оповідям про дивне народження Ісуса Христа -- сина Божого і водночас людини.

Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісні культові дії. У Стародавньому Єгипті, Наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу Осиріса, а 25 грудня -- день народження стародавнього іранського бога Митри. Утверджуючись в різних країнах, свято "Різдво Христове" вбирало в себе інші обряди і звичаї інших релігій, а також народних свят, набуваючи особливих рис, що не суперечили християнським догмам.

У Київську Русь свято прийшло разом з християнством у X ст. і злилося з зимовим старослов'янським святом -- святками.

Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з'явився для того, щоб взяти на себе людські гріхи і вказати шлях до порятунку.

Хрещення Господнє. Це свято -- одне з головних у християнстві. В писаннях, присвячених святу Хрещення, теологи зазначають, що воно було проголошене в пам'ять історичної події -- хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. Ця подія описується в Євангеліях.

Спочатку християнство, як ми зазначали; взагалі не знало обряду схрещення. Про це свідчить те, що в ранній християнській літературі немає жодних згадок про Цей обряд. Він запозичений християнством із стародавніх культів. Окроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворяючи явища природи, наші далекі пращури одухотворяли й воду -- важливе джерело життя людини. Вода вгамовувала спрагу, освіжала людину, землю, пасовища, забезпечувала родючість полів.

У дохристиянських культах важливого значення надавалося обряду "очищення" людини від будь-якої "скверни" -, "нечисті" за допомогою води. Згідно із стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від нечистої сили, злих духів, що могли зашкодити людині. Звідси й звичай окроплювати водою новонароджених.

Про здійснення хрещення вперше згадується в християнській літературі кінця І -- початку II ст. Однак остаточно хрещення закріпилося лише у другій половиш II ст. Тоді ж виникло і свято Хрещення, пов'язане з хрещенням Ісуса Христа в Йордані.

Свято Хрещення завжди було дуже урочистим.; Головний його обряд -- освячення води, її святили в церкві та ополонках. До ополонки рушав хресний хід, в якому брали; участь духовенство, місцева знать, віруючі, відправляли урочисті молебни. Освячення води в храмах та ополонках відбувається і в наші дні.

Свято Хрещення має і другу назву -- "Богоявлення". Воно проголошене, за словами церковників, як вшанування дивних подій. Нібито під час хрещення Ісуса Христа в Йордані "Бог-Отець" засвідчував з неба, що це Його "Син улюблений", і "Бог-Дух святий" зійшов на Христа у голубиноподібному вигляді.

Стрітення. Це свято присвячене представленню батьками Ісуса Христа свого немовляти Богові. Зустріч відбулася у єрусалимському храмі на сороковий день після народження Христа.

Впроваджуючи свято Стрітення, християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Римляни в лютому святкували "очищення", покаяння, дотримувалися посту, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно "очиститися від гріхів" і нечистої сили відповідними жертвоприношеннями духам і богам. Головний очисний обряд цього свята припадає на 2 лютого, коли люди на чолі з жрецями, озброївшись факелами, виганяли з домівок злих духів зимових холодів і хвороб. Саме 2(15) лютого християнська церква і заснувала свято Стрітення Господнього, відрахувавши від Різдва Христового (25 грудня) 40 днів, необхідних для "очищення" Марії.

Прихильниками православ'я це свято тривалий час не визнавалося. Тільки поступово, шляхом утвердження релігійних уявлень, православна церква спромоглася надати Стрітенню значення свята очищення. Його почали урочисто святкувати, супроводжуючи обов'язковим в цей день хресним ходом. В Україні це свято утвердилося, головним чином, як церковне, у побуті воно посідало незначне місце. В народній свідомості Стрітення знаменувало кінець зими і початок весни. В народі говорили: "На Стрітення сонце -- на літо, а зима -- на мороз"; "Зима з літом зустрічаються".

Вхід Господній в Єрусалим. Це свято має дві назви: офіційно-церковну -- Вхід Господній в Єрусалим і побутову -- Вербна неділя.

Вербна неділя -- це переддень так званого страсного тижня, який присвячується "згадкам про страждання Христа". Свято безпосередньо примикає до Пасхи і не має постійної календарної дати. В православ'ї воно належить до "двонадесятих свят". В основу свята покладено оповідку про вхід Ісуса Христа зі своїми учнями до Єрусалиму, куди він ішов на страждання і смерть. Похід супроводжувався творінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Ісус здійснив одне з найбільших див -- оживив Лазаря, який був мертвим уже чотири дні, а в неділю в'їхав до Єрусалиму. Народ радісно зустрічав його, кидаючи перед Сином Божим пальмові гілки. Про появу Христа в єрусалимському храмі розповідає Євангеліє. В Україні ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, що розпускаються на цей час і, згідно з народним повір'ям, захищають від злих духів.

Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Ісуса Христа завершується описом сцени вознесіння воскреслого після страти Сина Божого на небо. На честь цієї події християнська церква й встановила одне з своїх свят. Відзначається воно на сороковий день після Пасхи і тому постійної дати не має.

Грунтуючись на біблійних оповідках, християнські теологи запевняють, що воскресіння Христа відкриває праведникам шлях до неба, до воскресіння після смерті.

Трійця, або П'ятидесятниця. Це свято, яке у православ'ї також належить до "двонадесятих", встановлене в пам'ять чудесного явища: на п'ятдесятий день після воскресіння Христа на його учнів (апостолів) зійшов "Святий Дух" і вони заговорили різними мовами, хоча до того їх не знали.

Міфи про божественну Трійцю ще задовго до виникнення християнства існували у стародавніх вавилонян, єгиптян та інших народів, з вірувань яких християнство, яке формувалося, запозичило багато уявлень. Новозавітні оповіді про Трійцю з'явилися як наслідок необхідності пов'язати нову релігію з легендами Старого заповіту. Тому в новозаповітних книгах Христос є сином староєврейського бога Ягве, виявом якого є Дух Святий, що уособлює єдиного Бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення перехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Ягве, християнське духовенство запозичило й інші іудейські свята, серед них і П'ятидесятницю. Останнє виникло у стародавніх євреїв у зв'язку з переходом до землеробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали "сім седмиць", тобто сім тижнів.

Спочатку, в період багатобожжя, це свято кінця жнив мало своїм обрядовим призначенням жертвопринесення хліба нового врожаю місцевим польовим духам і божествам як подавцям врожаю та хазяям землі. Християнство надало "святові седмиць", або П'ятидесятниці, власного специфічного обгрунтування і змісту.

В Україні свято Трійці ще раз зазнало змін. Тут воно: злилося;, з місцевим святом первісних слов'ян -- семиком (інша назва "Зелені Свята") -- і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни пов'язували семик із завершенням весняних робіт. Його мета -- улещання духів рослинності у відповідальний період цвітіння і косіння трав та хлібів. У православ'ї свято Трійці пов'язане з поминанням душ померлих родичів (так звана поминальна субота).

Спас. В основу свята покладено євангельську легенду про чудесне перетворення Христа: наприкінці свого земного буття засновник християнства привів своїх учнів на гору і під час молитви "перетворився": "вигляд обличчя його змінився", "одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його божественне походження".

Здвиження. Свято Здвиження Хреста Господнього -- одне з найважливіших свят, присвячених культу хреста -- символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька міфічних подій. Про одну з них священики завжди згадують у святкових проповідях. За переказами, римський імператор Костянтин, який дозволив вільне сповідування християнства, ще будучи "язичником", перед однією з найбільших своїх битв мав чудесне видіння: на небі немовби з'явився осяяний хрест з написом: "Ним перемагай!" Тієї ночі, за церковною легендою, імператорові з'явився уві сні сам "Син Божий" Ісус Христос і порадив взяти у битву прапор із зображенням хреста. Костянтин зробив все, як велів Христос. Крім того, він наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин одержав перемогу і, як запевняють церковні історики, з того часу увірував у чудодійну силу хреста.

Богородичні свята. Окрім свят на честь Христа і божественної Трійці християнська церква встановила ряд свят на честь його матері -- Богородиці. Це: Різдво Богородиці, Введення у храм, Благовіщення, Першої і Другої Пречистої, Покрови (перші чотири зараховують до "двонадесятих" свят) і багато свят на честь її "чудотворних" ікон.

Свято Різдва Богородиці (Друга Пречиста) церква пов'язує з давніми землеробськими осінніми святами на завершення збирання врожаю. В день свята служителі культу з особливим натхненням розповідають віруючим, що Божа матір є "великою праведницею", помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства, що, "народивши Христа", вона зробила перший крок до "вічного спасіння" людей.

Свято Введення в храм Богородиці, згідно з ученням християнської церкви, пов'язане з передачею трирічної Марії на виховання до єрусалимського храму.

Благовіщення -- свято, що має своїм змістом оповідь про одержання Марією повідомлення від архангела Гавриїла, що вона народить від "Святого Духа". На Україні це свято пов'язувалося церквою з початком весняних польових робіт ("свячення" насіння тощо) і прикметами про майбутній врожай.

Свято Першої Пречистої церква відзначає як день пам'яті Богоматері. Багато в церковному тлумаченні цього свята нагадує стародавньосирійське сказання про смерть Кібели -- богині родючості. На Україні свято Першої Пречистої злилося з стародавньосло-в'янським язичницьким святом збирання врожаю і принесення хліба та плодів у жертву духам за "сприяння" новому врожаю.

Пасха (Великдень). Серед багатьох християнських релігійних свят особливе місце належить святу Пасхи. Святкування Пасхи встановлене першими християнами в пам'ять "страждань, смерті і чудесного воскресіння" Ісуса Христа.

Православ'я в Україні складалося на протязі багатьох століть і є логічним продовженням київського християнства. Його специфіка у обрядово-культовій сфері, мистецькому оформленні церков, оригінальному трактуванні деяких канонів обумовила формування в ньому таких рис, як демократизм, соборно-правність, народність, віротерпимість, гуманізм. Свій практичний вираз українське православ'я знайшло у русі за створення української автокефальної православної церкви та її визнання вселенським православ'ям (див. розд. IV).

Католицизм -- один з трьох основних напрямів християнства, що має ряд особливостей у віровченні, відправленні культу та організації. Сучасний католицизм поширений у країнах Європи, Північної та Південної Америки, а також Африки, Азії і нараховує 1 млрд 17 млн 580 тис. віруючих.

У питаннях віровчення католицизм має багато спільного з православ'ям: віра у два джерела віровчення ("Святе Письмо" і "священний переказ"), Божественну Трійцю, рятівну силу церкви, наявність безсмертної душі, потойбічне життя тощо. Є загальні риси і в обрядовості. Але водночас віровчення та культ католицизму мають деякі відмінності. За поглядами католицьких богословів, Дух Святий йде не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина. Поряд з раєм та пеклом католицизм визнає чистилище, де душа нібито знаходиться доти, поки її не відправлять до раю. Католицька церква вчить, що тривалість перебування у чистилищі залежить від молитов та пожертвувань родичів і друзів померлого. У католицизмі значнішою мірою, ніж у православ'ї, розвинуте шанування Богородиці. Католики вірять, начебто Марія, на відміну від усіх інших святих, вознеслася на небо не лише душею, а й тілом. Вчення про Марію необхідне церкві для поширення свого впливу серед жінок. Однією з головних відмінностей католицизму від інших напрямів у християнстві є вчення про зверхність римського папи (мається на увазі претензія бути керівником усіх християн) та догмат папської непогрішності у справах віри й моралі. Католицькому духовенству всіх рангів заборонено одружуватися.

Головним богослужінням у католицькій церкві є меса (літургія), яка до нещодавнього часу проводилася латинською мовою. Для посилення впливу на парафіян тепер дозволено користуватися національними мовами і вводити у літургію національні мелодії. Деякі відмінності є у формі проведення таїнств: хрещення проводиться не зануренням немовляти у купіль, а обливанням; на відміну від православних, католики причащаються тільки хлібом, випеченим з прісного тіста; миропомазання (конфірмація) здійснюється не над немовлям, а у 7--8-річному віці; сповідь здійснюється перед особливою сповідальницею, де священик відгороджений від того, хто сповідається.

Очолює католицьку церкву папа римський, який діє за допомогою особливої системи установ (її називають "римською курією"). Усі ці установи (секретаріати, конгрегації, трибунали, комісії) є за своєю сутністю особливого роду міністерствами, які керують різними галузями церковного життя (монастирі, релігійна освіта, церковні кадри, контроль за обрядами тощо). Усі найважливіші центральні органи управління церквою очолюють вищі католицькі ієрархи -- кардинали.

Папська курія знаходиться у місті-державі Ватикані, світським главою якого (монархом) є папа. Обирається папа на конклаві (зборах) кардиналів довічно. Він вважається вікарієм Христа, вищим главою вселенської церкви, західним патріархом, примасом Італії, архієпископом Римської провінції, сувереном держави-міста Ватикан, розташованим у межах Риму. Незважаючи на свої карликові розміри (44 га), Ватикан має усі атрибути держави (збройні сили, тюрму, грошові та поштові знаки, герб, прапор, гімн).

Ватикану підпорядковані численні позацерковні політичні католицькі організації: партії, профспілки, об'єднання молоді, жінок, студентів, вчителів та ін. В цілому державний секретаріат Ватикану керує 34 міжнародними політичними позацерковними об'єднаннями. Католицька церква розпоряджається великою кількістю газет та журналів, під її контролем і керівництвом діє широка мережа установ народної освіти.

На сьогодні в державі діє понад 750 католицьких громад, що охоплюють всі області, 33 монастирі, 6 духовних навчальних закладів, зокрема Український римсько-католицький університет, працюють 12 періодичних видань та більше 400 служителів культу.

Протестантизм (380 млн) являє собою різновид християнства, що виник у XVI ст. і започаткував собою епоху Реформації. Оскільки віджилий феодальний устрій захищала католицька церква, то Реформація насамперед була спрямована проти католицької ієрархії. В результаті від папства відмежувалися деякі країни Західної та Північно-Західної Європи, де й виникли у XVI ст. незалежні від римської курії так звані протестантські церкви: лютеранська, реформатська, меннонітська, анабаптистська (в континентальній Європі), англіканська, пуританська, пресвітеріанська, конгрегаціоналістська (в Англії). Строкатість протестантизму віддзеркалювала інтереси соціальних і національних сил, які брали участь у буржуазних революціях.

Заперечуючи католицьку ієрархію, протестанти відкинули рішення церковних соборів, послання пап, тобто "святий переказ", а також культ Богородиці, святих, ікон. Оскільки протестанти поставили за основу не магічну релігійну дію (богослужіння), а внутрішню віру, то літургія була усунена, а молитовні будинки більшості протестантських церков (сект) мало чим відрізняються від звичайних будинків. Вони лише повинні мати великий зал для всієї громади.

Із семи християнських таїнств, що практикуються в католицизмі та православ'ї, протестантизм залишив лише два -- хрещення (дорослих) і причастя.

До основних принципів протестантизму належать: спасіння особистою вірою, священство всіх віруючих, виключний авторитет Біблії.

Подаючи характеристику деяких напрямів протестантизму, окреслимо їхнє становище, особливості віровчення і культу, регіон діяльності.

Методисти (26 млн). Ця секта виникла на грунті англіканства, яке за своїм змістом є компромісом між католицизмом і протестантизмом. Повністю порвавши з Римом, усунувши католицьке "чистилище" і заборонивши продаж індульгенцій, знищивши ікони та мощі, а також прийнявши протестантський принцип спасіння особистою вірою, методисти не прийняли другий принцип -- священство всіх віруючих. Тут збережено ієрархічний устрій, підпорядкованість парафіян. З обрядів практикуються хрещення і причастя.

Методистська громада розподілена на "класи" по 12 чоловік. "Класи" об'єднуються в округи на чолі з суперінтендантами або єпископами. Щорічно проводяться конференції віруючих, які вважаються вищим органом для даного округу.

В Україні методисти з'явились у 1-й пол. XX ст. Нині вони мають по всій Україні 8 громад.

Лютерани (43,5 млн). Назва цієї течії протестантизму походить від прізвища його основоположника М. Лютера (1483--1546 рр.). Виникла 1517 р. в Німеччині. Основи віровчення викладені в "Книзі угоди" (1580 р.). З Біблії лютерани особливу увагу приділяють Новому Заповіту, а в ньому -- Євангелію від Іоанна і посланням Павла.

Особливостями культу є те, що ікони усунеш, хоча релігійні картини, вівтарі, свічки, розп'яття і органна музика збережеш. Богослужіння проводиться рідною мовою парафіян. Католицька меса відкинута. Перше місце посідає проповідь, пояснення тих чи інших пунктів віровчення. З таїнств визнаються, як звичайно, лише два -- хрещення і причастя.

Оскільки шлюб не вважається таїнством, дозволяється розлучення і другий шлюб. Найбільш поважною причиною для розлучення лютерани, як і всі християни, насамперед вважають подружню невірність.

Лютерани визначили церкву як "конгрегацію святих, в якій Євангелія правильно сповідуються, а таїнства правильно здійснюються". Лютеранську громаду очолює виборна церковна рада і пастор.

З'явившись в Україні разом з німецькими переселенцями, лютеранство нараховує на сьогодні понад 50 громад. Його репрезентують такі церкви, як німецька, шведська і українська.

Баптисти -- найпоширеніший різновид протестантизму, який нараховує понад 35 млн послідовників у всьому світі. В Україні баптисти складають 80 % від загальної кількості членів протестантських церков. Баптизм виник 1609 р., коли керівник амстердамської групи конгрегаціоналістів Дж. Сміт (1550--1612 рр.) хрестився вдруге сам (обливанням) і хрестив вдруге своїх прихильників. Звідси й назва "баптисти" (з грецьк. -- "хрестити водою").

Визнаючи загальнохристиянські догмати (Символ віри), баптисти, проте, заперечують роль церкви як посередниці між Богом і людьми, проповідують принцип "спасіння особистою вірою". На відміну від лютеран, баптисти хрестять дорослих: хрещення, мовляв, це початок навернення у віру.

Баптистський культ значно спрощений: не вшановуються ікони, хрест, святі. Богослужіння замінені молитовними зборами, які проводяться кілька разів на тиждень, але обов'язково у неділю і включають бесіду на релігійно-моральну тему, колективну молитву, співи релігійних пісень у супроводі музичних інструментів. У першу неділю кожного місяця причащаються. Молитовні збори, на яких здійснюється обряд причастя, називаються "вечорами любові", а сам обряд -- хлібопреломленням. Буханець спеціально випеченого хліба ламають на шматки і кладуть на піднос. Потім великі шматки ламають на дрібніші. У спільну чашу наливають розбавлене вино. Кожний член громади з'їдає шматочок хліба і запиває ковтком вина. Єдиний коровай -- символ єдності громади. Після причастя всі цілуються один з одним -- символ баптистського "братства у Христі".

Сенс життя баптист вбачає у тому, щоб врятувати власну душу від гріха і підготуватися до гідної зустрічі з Христом на тому світі, а також залучити до своєї віри принаймні хоч одну людину.

Зараз в Україні діють близько 2 тис. громад ЄХБ. Вони утворили Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн-баптистів (ВСОЄХБ), який опікується питаннями розвитку державності України, відродження духовної культури. Практична реалізація цих ідей здійснюється через євангелізаційну роботу серед населення, спорудження і реставрацію культових приміщень, розвиток своїх друкованих органів, навчальних закладів тощо.

Інші різновиди протестантизму, які існують в Україні, варто характеризувати у порівнянні з баптизмом з якого вони вийшли.

Адвентизм (7,2 млн) виник у середині XIX ст. в СІЛА, коли баптистський проповідник Уільям Міллер виступив з пророцтвом про друге пришестя Хри-ста (з лат. агіуепіш -- пришестя). Він "вирахував", що ця подія станеться між 21 березня 1843 р. і 21 березня 1844 р. Коли ж пророцтво не підтвердилося, прихильники У. Міллера не розгубилися і заявили, що "пришестя" відбулося, але невидимо, в "небесному храмі". Щодо пришестя Христа на землю, то, мовляв, воно буде скоро, але точних строків назвати неможливо. Культ адвентистів мало чим відрізняється від баптистського. Три -- чотири рази на тиждень проводяться молитовні збори, їхня форма і зміст такі самі, що й у баптистів. Причащання проводиться один раз на квартал, хрестять тільки дорослих, заперечують безсмертя душі. За вченням адвентистів, під час "другого пришестя" Христа Бог воскресить як тіла, так і душі померлих, після чого піддасть їх суду. Грішники будуть знищені назавжди, а праведники існуватимуть вічно. "Друге пришестя" адвентисти ототожнюють з "світовою пожежею", яка пов'язується з термоядерною війною, з "кінцем світу".

В Україні діють громади (бл. 500) реформованого адвентизму -- адвентисти сьомого дня (АСД), понад 40 тис. членів якого ведуть широку місіонерську роботу, працюють в лікарнях, сиротинцях, будинках пе-рестарілих тощо.

П'ятидесятники вийшли з баптизму наприкінці XIX ст. у СІЛА (16 млн). Назва секти походить від християнського свята П'ятидесятниці -- на відзначення євангельської оповіді про зішестя Святого Духа на апостолів Ісуса Христа на п'ятидесятий день після його воскресіння.

На відміну від баптистів, п'ятидесятники практикують не лише водне хрещення, а й "хрещення" Святим Духом. Вони вірять у можливість безпосереднього спілкування з Богом і одержання від нього так званих видимих дарів Святого Духа: здібності говорити іншими мовами (глоссолалія), пророцтва, зцілення.

Хрещення Святим Духом -- специфічний обряд, коли учасники молитовних зборів доводять себе до стану колективного трансу.

В Україні нараховується низка течій п'ятидесятництва, що об'єднані у майже 1 тис. громад. Найбільшу з них тривалий час очолює М. Мельник.

Свідки Єгови (4,4 млн). Секта виникла наприкінці XIX ст. Засновник -- Ч. Рассел (1852--1916 рр.), який 1872 р. створив гурток "дослідників Біблії". В 1884 р. зареєстрував "Біблійне і трактатне товариство вартової вежі". Вчення Рассела доповнив Д. Рутерфорд (1869-1942 рр.).

Змінивши кілька назв, секта врешті прийняла у 1931 р. назву "Свідки Єгови". Вважають себе християнами, але християнську догматику заперечують. Вірять в єдиного бога Єгову, готуються до "армагедону" -- кінця світу.

В Україні перші громади з'явились на поч. XX ст. У радянський період єговистів забороняли і переслідували. 1991 р. Свідки Єгови офіційно зареєстровані, кількість їх членів, що об'єднані у бл. 600 громад, наближається до 60 тис.

Всі вищерозглянуті течії християнства своїм Святим Письмом вважають Біблію. Вона складається з двох основних частин -- Старого та Нового Заповітів. Перша, давня частина Біблії -- Старий Заповіт, як зазначалося, визнається також іудаїзмом.

Іслам -- наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги, 1990 р. в різних країнах налічувалося понад 900 млн послідовників ісламу.

Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95--99 % населення, в 13 державах -- впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія та ін.).

Іслам виник на початку VII ст. в південно-західній частині Аравійського півострова в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної держави. Одним з засновників цієї релігії є Мухаммед (570--632 рр.), який 610 р. оголосив себе посланцем єдиного Бога.

Термін "іслам" у перекладі з арабської означає "покірність", а того, хто прийняв цю релігію, називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси -- друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще "магометанство" (від зміненого імені Мухаммед -- Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипет, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоширенішими з яких є суннітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і обрядами. Основні визначення ісламу викладено у "святій" книзі мусульман -- Корані (у перекладі з араб, означає "читання"). Написаний він у VII ст., але протягом тривалого часу в нього вносилися доповнення й зміни.

Другим після Корану джерелом віри мусульман-суннітів є Сукна (араб.: поведінка, приклад). У Корані й Сунні поряд з релігійними догматами і переказами про всесилля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладено принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Сунни покладено в основу феодального мусульманського права -- шаріату, в якому чітко виявлено суть ісламу.

Варто звернути увагу на такі особливості віровчення ісламу:

* віра в одного бога Аллаха і його посланців -- Мухаммеда і Алі. Аллах -- один, невіддільний і єдиний. "Доповнюють" Аллаха пророки, ангели, демони, які також шануються як боги;

* шанування "священного писання" (Корану), в якому розповідається про створення світу, страшний суд, містяться ворожбитські заклинання, міфи, старо-давньоарабський фольклор, сказання про пророків, вказівки, які регулюють суспільні й сімейні стосунки. Коран створювався майже 100 років, роботу над ним було завершено у VIII ст.;

* шанування "священного писання" (Сунни) -- зведення оповідей про діяння, вчинки Мухаммеда, його висловлювання з різних приводів, його автобіографії. Сунна є основою фікха -- мусульманського правознавства -- і шаріату -- зведення мусульман;

* щоденна п'ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво- і одноразова молитви -- намази. Перед намазом -- ритуальне обмивання (водою або піском);

* сплата податку (закят); у давньому ісламі -- на користь бідних (чим іслам завоював симпатії пригноблених), а нині -- на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком -- добровільним пожертвуванням;

* дотримання посту (уразу). Протягом дев'ятого місяця (рамазан) за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п'є, а з настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють на виробництві, у сільськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок та деяких інших категорій віруючих;

* ходіння на молитви до Мекки (хаджж) -- покаяння у гріхах і прилучення до святих;

* священна війна з невірними (джихад, або газават). З давніх часів цей елемент ісламського символу і віри насаджував ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не висувається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від політичної ситуації.

У ісламі велику роль відіграє складна релігійна; обрядовість. Мусульманин повинен п'ять разів на день; здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати паломництво.

Тридцятиденний піст місяця рамазану належить | до обрядових звичаїв, які існували в стародавній; Аравії до ісламу. Ймовірно, що за давнини постилися у найжаркіший літній місяць. Звідси, напевне, й назва місяця "рамазан" (по араб. -- рамадан), який походить від арабських слів "рамад хар", що означає спека, виснажливий час.