Українська греко-католицька церква

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) -- найбільша (понад 5,5 мільйонів віруючих) католицька церква східного обряду в світі, яку нині очолює Єпископ Кам'янець-Подільський та Верховний Архієпископ Києво Галицький, Кардинал Любомир Гузар. Церква є самоуправною (Ecclesia sui juris). Церква прагне до відновлення первісної єдності Київської Церкви; відстоює право українського народу на свою незалежну соборну державу та становлення в ній зрілого громадянського суспільства; реалізує велику кількість благодійних та громадських проектів в Україні та поза її межами.

Греко-католицька церква формально виникла із проголошенням Берестейської унії в 1596 у Бересті, проте першу спробу церковної унії на Русі можна віднести ще до часів Данила Галицького, який вимагав об'єднання сил усього християнського світу в умовах опору татаро монгольській навалі.

Ідея унії була зумовлена як і зовнішніми політичними обставинами, так і внутрішньому стремлінню вірних до церковної єдності: православні віруючі на терені Речі Посполитої та Угорщини зазнавали утисків від представників панівного римо-католицизму як схизматики -- та були схильні урівняти прихильників грецького обряду перед лицем Ватикану. Правда, далеко не всі православні приєдналися до унії: сталося розділення українських і білоруських віруючих на уніатів (прихильників унії) і православних.

Згідно з угодами Берестейської унії, у греко-католицькій церкві богослужіння, церковна організація й обряди залишились такими, як і вони були в греко-православній церкві. Церква, з черги, підпорядковувалася Папі Римському та прийняла як і католицький догмат про сходження Святого Духа від Отця і Сина (filioque), так і католицький догмат про чистилище -- які в ті часи являлися головними розбіжностями між православною та католицькою церквами.

Унаслідок трьох поділів Речі Посполитої, Київську митрополію греко-католицької церкви розділено на дві частини: на землях, що відійшли до Російської імперії, унію в році (1838) ліквідовано. Проте Австрійська імперія проводила політику сприяння унійним процесам, оскільки УГКЦ відігравала консолідуючу роль в українському суспільстві -- та позитивно підтримувала розвиток культурно-освітнього життя.

Розквіт Української греко-католицької церкви припадає на 19 століття. Провідною постаттю греко-католицького руху в першій половині двадцятого століття був львівський митрополит Андрій Шептицький. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях УГКЦ розпущено владою -- і церква існувала лише в підпіллі. Аж 1989 року -- за горбачовської перебудови -- церква вийшла із підпілля.

До 1596 року

У 988 році святий рівноапостольний князь Володимир (у святому Хрещенні -- Василій) запровадив християнство в його східній (візантійсько-слов'янській) традиції як державну релігію Київської Русі. Це сталося перед тим, як великий церковний розкол 1054 року розділив християнський Схід і Захід. Київська Митрополія була підпорядкованою Патріархові Константинопольському, проте, ця Церква продовжувала підтримувати зв'язки із латинським Заходом і його Патріархом -- Папою Римським.

Незважаючи на те, що між Константинополем та Римом існували суперечності, київські ієрархи намагалися зберегти християнську єдність. У 1095 році було встановлено празник на честь перенесення до міста Барі в Італії чесних мощей святителя Миколая Мирлікійського Чудотворця. Посланці з Русі брали участь у соборах західної Церкви в Ліоні (1245) та Констанці (1418). Сам київський митрополит Ісидор разом з Патріархом Константинопольським Йосифом II був одним з ініціаторів Флорентійської унії (1439). В 1458 році митрополитом Київським і всієї Русі з благословення Папи Римського стає Йосиф Болгаринович, визнаний і Патріархом Константинопольським.

Починаючи з початку XIV століття на північ від Києва, у Москві, сформувався та зміцнів новий церковно-державний осередок. Московська Церква відмовилася визнати Флорентійську унію -- і відокремилась від давньої митрополії в Києві, проголосивши свою автокефалію (самоврядування) у 1448 році. У 1589 році Церква у Москві здобула статус патріархату.

Як результат тривалого процесу унійних змагань Синод єпископів Київської митрополії під проводом митрополита Михайла Рогози приймає рішення відновити сопричастя з Римським престолом, забезпечивши при цьому збереження східної християнської традиції і власної церковної та етно-культурної самобутності. Таку модель церковної єдності було утверджено на соборі 1596 року в Бересті, від якого й починається інституційне існування Греко-католицької церкви в Україні.

XVII -- XIX століття

В 1646 році Мукачівська та Пряшівська єпархії проголосили «Ужгородську унію», яка стала опорою для збереження української релігійної та культурної ідентичності в умовах чужоземної окупації.

У 1620 році, через внутрішній розкол в середовищі ієрархії та вірних Київської митрополії, єрусалимський Патріарх Теофан III висвятив на Митрополита Київського Йова Борецького та шістьох єпископів. У 30-40-х роках XVII століття спроби митрополитів Йосифа Вельяміна Рутського та Петра Могили примирення «Русі з Руссю», скликання спільного Собору та проголошення Київського Патріархату закінчилися невдачею. Невдовзі православна Київська митрополія була підпорядкована Московському патріархатові (1686) й перетворена на звичайну єпархію в процесі послідовної, жорстокої уніфікаційної та русифікаторської політики царату.

архієпархія католицький церква

Під владою Австро-Угорської імперії

Після Поділу Речі Посполитої 1772 року галицькі землі опинилися у складі Австро-угорської імперії. В цій імперії опинилася перемиська, більша частина львівської (990 парафії), частина галицької та каменецької парафій (загалом -- 3432 парафії).

1774 року імператриця Марія Терезія змінила назву Церкви з «уніатського» на «греко-католицьку», яка зберігається за Церквою і до сьогодення. Греко-католицькі священники були зрівняні у правах з римо-католицькими, а їх синам отримали права бути представниками урядів на рівні зі шляхтою. Того ж року Марія Терезія відкрила «Барбареум» -- першу греко-католицька духовну семінарію, що розташовувалася у Відні, а 1783 -- Генеральну греко-католицьку семінарію у Львові.

У 1808 році у Львові була створена греко-католицька Галицька митрополія. З ініціативи Галицького митрополита Михайла Левицького започатковано процес відродження української церковної та народної мови. «Головна Руська Рада», створена в 1848 році у Львові й очолена єпископом Григорієм Яхимовичем (митрополит Галицький в 1860--1863 рр.), висунула перед австрійським урядом вимогу про автономію для Східної Галичини.

В 1868 році греко-католицькі священники виступили засновниками культурно-освітнього товариства «Просвіта», яке ширило українську освіту й національну свідомість в Україні й на поселеннях.

Під владою Російської імперії

1793--1795 року, після другого і третього поділів Речі Посполитої, уся Правобережна Україна за винятком Галичини, опинилася в Російській імперії. Імператриця Катерина ІІ розпочала боротьбу проти унійної Київської метрополії, спрямовану на її повне знищення та «поверненню» усіх вірян Російській православній церкві. 1795 року був затриманий під домашнім арештом митрополит Теодосій Ростоцький, звідки він, відокремлений від своєї митрополії, міг контактувати з вірними тільки дипломатичним шляхом. Наступні митрополити призначалися російськими чиновниками і не були визнані Папою Римським. 1839 на Синоді у Полоцьку Церква було примушено до об'єднання з Московським патріархатом.

Найдовше на теренах імперії греко-католицька церква проіснувала на Холмщині. Так, Холмське єпископство протрималось до 1871 року, а 1874 року Пратулинські мученики стали символом стійкості холмських українців у батьківській вірі. Не кращою була доля в Росії й для православних українців. За висловом історика Дмитра Дорошенка «До нового ХІХ ст. український народ перейшов позбавлений не тільки свого автономного устрою, своєї школи, але й своєї національної Церкви. Над його духовним життям залягла темна ніч».

Період піднесення

Світлою сторінкою вписана в історію Церкви діяльність митрополита Йосифа Сембратовича (1870--1882) по моральному та економічному оздоровленню ситуації в Галичині, створенні братств та товариств тверезості. Основи для духовного і матеріального піднесення Галичини було закладено в його посланні «Про велику гідність людини» (1876).

На порозі ХХ століття греко-католицька церква в Галичині удостоїлася визначної постаті митрополита Андрея Шептицького (1901--1944). На час його пастирського служіння припадають тривожні часи двох світових війн та семиразової зміни політичних режимів. За цей період, завдяки його жертовній посвяті та талантам церковного і народного провідника, Греко-католицька церква досягнула найбільших висот за увесь дотеперішній період свого історичного розвитку. Його стараннями відкрито семінарії для підготовки духовенства в Станіславові (тепер -- Івано-Франківську) та Перемишлі, засновувалися українські школи, бурси для молоді, шпиталі, сиротинці, надавалася підтримка українському мистецтву та культурі та допомога обдарованим студентам.

Греко-католицька церква у цей період вкладала значні фінанси з метою становлення українського економічного життя. Митрополит Андрей вперше відвідав українських поселенців у Північній Америці та заснував для їхньої духовної опіки греко-католицьку ієрархію. Митрополит Андрей відновив автентичні форми східного чернецтва, дбав про подолання латинізаторських впливів та відновлення східнохристиянської ідентичності церковного життя. На початку минулого століття він виступив як зачинатель міжцерковного діалогу сучасних українських Церков -- спадкоємниць Хрещення святого Володимира, щоби наблизити час їхнього єднання навколо престолу Митрополита Київського. Саме оновлена греко-католицька церква, на думку Митрополита, мала б бути не перешкодою, але головною сполучною ланкою у відновленні сопричастя між християнським Сходом і Заходом.

Наступником Митрополита Андрея, після його смерті 1 листопада 1944 року, став Йосиф Сліпий (1944--1984). Він належав до найближчих сподвижників Митрополита Андрея як довголітній ректор Львівської семінарії та Богословської Академії (1928--1944 років) та єпископ з правом з наступництва (1939 р.).

На цей час припадає початок жорстоких переслідувань Греко-Католицької Церкви як в Радянському Союзі так і в усіх інших країнах-сателітах тоталітарного режиму. 11 квітня 1945 року радянська влада заарештувала Архієпископа Йосифа Сліпого, а згодом було репресовано і всіх інших владик. У травні 1945 року була створена «Ініціативна група з возз'єднання Греко-католицької церкви з Православною», про роботу якої М. Хрущов особисто доповідав Й. Сталіну^[1].

В березні 1946 року у Львові відбувся псевдособор, на якому проголошено ліквідацію Греко-Католицької Церкви, значну частину її майна передано Російській Православній Церкві, а вірних та духовенство насильно змушували зрікатися своєї Церкви. Свідками вірності Христові та Церкві стали мільйони мучеників-жертв новітніх переслідувань: єпископи, священики і миряни, монахи і монахині. Під час свого Пастирського візиту в Україну в 2001 році Святіший отець Іван Павло II проголосив блаженними 28 новомучеників.

В 1946--1989 роках Греко-Католицька Церква була змушена діяти в підпіллі. Провід Церкви продовжував здійснювати митрополит Йосиф Сліпий протягом довгих 18 років свого тюремного ув'язнення. Після його звільнення в 1963 році, завдяки старанням папи Івана XXIII, в 1964 році підпільну Церкву в Україні очолив сповідник віри митрополит Василь Величковський, а потім його наступник -- митрополит Володимир Стернюк. Незважаючи на всі зусилля режиму, під проводом підпільної ієрархії продовжувалося церковне життя на Батьківщині та в місцях заслань: діяли підпільні семінарії та монастирі, зроджувалися нові покликання до священичого та монашого життя.

Завдячуючи твердій волі та невтомній праці митрополита Йосифа Сліпого, після його насильного вивезення за межі України, значно пожвавилося церковне життя українських поселень на Заході. Митрополит брав участь у Другому Ватиканському Соборі, на якому виступив з пропозицією про довершення церковної структури Греко-Католицької Церкви Патріаршим устроєм, будує собор Святої Софії в Римі та засновує Український Католицький Університет.

Наступником Патріарха Йосифа став Мирослав-Іван Любачівський (1984 -- 2000 рр.).

Докладніше: Українська греко-католицька церква на переломі 80-90-х років ХХ ст.

З середини 80-х років в Україні розпочався процес відродження УГКЦ, очолюваний митрополитом Володимиром Стернюком та підпільною ієрархією. Переломними подіями були багатотисячний молитовний похід у Львові до Собору Святого Юра 17 вересня 1989 року з вимогою легалізації УГКЦ в Радянському Союзі і зустріч Папи Івана Павла II з главою Радянської держави Михайлом Горбачовим в грудні цього ж року. Ці події дали початок відродженню легальної структури УГКЦ, віднови монастирського життя, процесу повернення відібраних святинь, відбудові системи духовної освіти. За короткий час відновлено діяльність єпархіальних семінарій та Львівської Богословської Академії, розгорнулася видавнича діяльність, налагоджено співпрацю зі школою та душпастирство молоді, у війську. На жаль, початок 90-х років був позначений міжконфесійним протистоянням на тлі майнових суперечок, ускладнений розколом всередині Українського православ'я.

В 1996 році єпископом-помічником Глави УГКЦ обрано єпископа Любомира Гузара, а після смерті 14 грудня 2000 року Верховного Архієпископа Мирослава Івана Кардинала Любачівського Синод Єпископів УГКЦ обрав Владику Любомира його наступником.

Важливе місце в житті Церкви мали Патріарші Собори УГКЦ (1996, 1998, 2002 рр.), з метою обговорення усією церковною спільнотою найважливіших питань релігійного і суспільного життя: навчання і виховання у вірі, духовного відродження та соціального служіння.

У 2002 році Синод Єпископів УГКЦ прийняв рішення про перенесення Патріаршого престолу Церкви до столиці України та будову в Києві Патріаршого собору.

Адміністративно-територіальна структура УГКЦ

Після виходу з підпілля, в період з 1989 до 1992 року, греко-католики України належали до трьох єпархій -- Львівської, Івано-Франківської та Мукачівської. На Синоді Єпископів, який відбувся у Львові 16-31 травня 1992 року, було визначено новий територіальний устрій, згідно з яким кількість єпархій збільшилась на чотири: Самбірсько-Дрогобицьку, Коломийсько-Чернівецьку, Тернопільську, Зборівську. Окремий статус отримав Києво-Вишгородський екзархат, який охоплює територію поза Галичиною, Закарпаттям і Буковиною.

Згідно з рішенням Синоду Єпископів, який проходив у Бучачі в серпні 2000 року, створено дві нові єпархії -- Стрийську і Сокальську. Також реорганізовано Тернопільську і Зборівську: утворено Тернопільсько-Зборівську та Бучацьку єпархії.

Із листопада 2000 року юрисдикції Верховного Архиєпископа та Синоду Єпископів підлягає вся Україна. У лютому 2002 року проголошено утворення Донецько-Харківського екзархату, 28 липня 2003 року проголошено утворення Одесько-Кримського екзархату, а 15 січня 2008 року Волинського екзархату.

Автономний статус зберігає Мукачівська єпархія ГКЦ, яка формально є окремою Церквою свого права і не підпорядкована Главі УГКЦ. Також особливий статус має Пряшівська греко-католицька єпархія, вірними якої історично були русини (українці).

За даними офіційного сайту УГКЦ на даний момент запроваджено таку адміністративно-територіальну структуру УГКЦ:

· Храм св. Василія Великого м.Київ

· Україна

o Київська архієпархія

o Львівська архієпархія

o Івано-Франківська єпархія УГКЦ

o Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ

o Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ

o Стрийська єпархія УГКЦ

o Сокальська Єпархія УГКЦ

o Тернопільсько-Зборівська єпархія УГКЦ

o Бучацька єпархія УГКЦ

o Донецько-Харківський екзархат УГКЦ

o Одесько-Кримський екзархат УГКЦ

o Луцький екзархат УГКЦ

· Польща

o Перемишльсько-Варшавська архієпархія УГКЦ

o Вроцлавсько-Ґданська єпархія УГКЦ

· Франція

o Апостольський екзархат у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії

· Німеччина

o Апостольський екзархат у Німеччині та Скандинавії

· Великобританія

o Апостольський екзархат у Великобританії)

· Італія (В Італії поки що немає адміністративної структури УГКЦ, але існує близько 100 більш-менш організованих громад українців греко-католиків, якими опікуються греко-католицькі священики, більшість з яких навчається в Римі. У 2002 році Апостольський Престол призначив Апостольського Візитатора для українців греко-католиків в Італії. Ним був владика Гліб Лончина, а з 2009 його замінив епископ Діонісій Ляхович).

· Канада (Вінніпезька митрополія УГКЦ)

o Вінніпезька архієпархія УГКЦ

o Едмонтонська єпархія УГКЦ

o Торонтська єпархія УГКЦ

o Саскатунська єпархія УГКЦ

o Нью-Вестмінстерська Єпархія УГКЦ

· США (Філадельфійська митрополія УГКЦ)

o Філадельфійська архієпархія УГКЦ

o Чиказька єпархія святого Миколая УГКЦ

o Стемфордська єпархія УГКЦ

o Пармська епархія УГКЦ

· Бразилія

o Куритибська єпархія

· Аргентина

o Аргентинська єпархія

· Австралія

o Єпархія для українців-католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії

· Предстоятелі Української греко-католицької церкви

· Митрополити Київські

· Галицька митрополія

· Українська правовірна греко-католицька церква

Література

· Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. -- Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954--1989.

· Борцюків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939 -- 1950) / переклад з англ. Н. Кочан, за ред. О. Турія. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету 2005;

· Духнович А. История пряшевской Епархии, рос. переклад Кустодіева, перевидана у творах О. Духновича, т. 2. пряшів 1967;

· Пекар А. Нариси Історії церкви Закарпаття. Рим 1967;

· Hopko V. Greko-Katoliceskaja Cerkov 1846 -- 1946. Пряшів 1946;

· Pekar A. Historic Background of the Eparchy of Prjashev. Пітсбурґ 1968;

· Kubinyi J. The History of Prjasiv Eparchy. Рим 1970;

· The Tragedy of Gr. Cath. Church in Czechoslovakia. Нью-Йорк 1971.

Размещено на Allbest.ru