Витоки християнства. Футурологія релігій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Витоки християнства: ідейні, соціально-економічні та психологічні умови його формування

2. Можливі напрями еволюції релігії у III тисячолітті - футурологія релігій

Список використаної літератури

1. Витоки християнства: ідейні, соціальні-економічні та

психологічні умови його формування

християнство релігія футурологічний

Християнство - (від грецького Christos - помазаник) одна з так званих світових релігій (поряд із буддизмом й ісламом). За даними ООН, нині в світі нараховується близько 1,5 мільярдів послідовників християнства. Християнство - це збірний термін для характеристики трьох основних напрямів: православ'я, католицизму та протестантизму. Кожний з цих великих напрямів в свою чергу, підрозділяється на ряд дрібніших віросповідань і релігійних організацій. Але всіх їх об'єднують історичне коріння, певні положення віровчення та культові дії. Християни вірять у те, що світ створений єдиним Богом, і створений без зла.

Християнство виникло у другій половині I ст. в одному з східних районів Римської імперії - Палестині. Розглянемо основні причини та умови його формування.

Економічний лад Римської імперії характеризувався крахом дрібного виробництва, розвитком великого господарства, що базувалося передовсім на великому землеволодінні типу латифундій. Утворення латифундій супроводжувалося масовою експропріацією селянства. Численні його верстви з вільних землевласників перетворювалися на залежних орендарів, поповнювали наймане військо або декласоване населення великих міст, насамперед Рима.

Свого апогею набуло масове використання рабської праці. Вона була дешевою, проте характеризувалася вкрай низьким рівнем дисципліни, використання техніки та продуктивності праці. Це спричинило кризовий стан економіки. Використання рабської праці уживалося з розвитком різних форм економічної залежності вільних громадян: розквітало лихварство, масовим стало розорення селян та дрібних ремісників.

Розвиток універсального ринку в межах імперії призвів до посилення рівня експлуатації виробників землевласниками та представниками торгового капіталу. Основним джерелом економічної залежності стала централізована держава. Імперія потребувала чимраз більших видатків - на утримання армії, необхідної для завоювання нових та упокорення вже завойованих провінцій. На утримання численного репресивно-бюрократичного апарату (збирачів податків, суду та поліції в сучасному розумінні).

Нещадна економічна експлуатація завойованих Римом провінцій не тільки викликала там надзвичайну напруженість, а й поглиблювала кризу в самій метрополії. Адже конкуренція дешевої продукції з провінцій додатково підривала традиційні засади сільського господарства та ремісництва.

Трансформувалися також і традиційні способи суспільного життя. Змінювалися стан і самопочуття людей, що завжди, у кожну епоху прагнуть знаходити у власній належності до тих чи інших спільнот упевненість, заспокоєння, життєві орієнтири та перспективу існування.

Зростання кількості населення, яке не брало участі у продуктивному виробництві, його декласовість, необхідність утримувати в покорі величезні маси рабів, забезпечувати порядок у підкорених провінціях стимулювали утворення та розвиток потужної репресивно-бюрократичної державної машини.

Ще з часів імперії Олександра Македонського була підірвана автономія міст-полісів, які об'єднували довкола себе сільські громади. У Римській імперії досягла апогею нівеляція місцевої своєрідності в управлінні та самоврядуванні. В межах імперії відбувалися потужні міграції населення - переселення полонених та рабів, вихід безземельних селян до міст тощо. Міграції, часто вимушені, відривали людей від батьківщини, від звичного способу життя, призводили до руйнування традиційних форм громадського співіснування. Минали часи, коли своєрідним засобом досягнення цілісності індивідуального буття була належність до общини, рідного полісу. Людина втрачала "відчуття належності" до малої батьківщини - землі, дому, родини, до батьківських богів, які не змогли захистити від завойовників чи від зубожіння.

Минали часи, коли державні інституції були або принаймні видавалися пов'язаними з родовою демократією. В умовах імперії виникав новий тип суспільних стосунків - протилежність, антагонізм людини і держави. Навіть панівні верстви не були захищені від сваволі імператорів та бюрократії.

Як реакція на "атомізацію" індивідуального буття та його підкореність державній машині, відбувалася переоцінка традиційних і поява нових форм соціального зв'язку та спілкування індивідів. Тодішнє суспільство було класичною епохою різноманітних спілок, свого роду громадських організацій.

Криза античних порядків, породжувала загальну невпевненість в завтрашньому дні, відчуття апатії та безперспективності. Все частіше виникали конфлікти та зіткнення не тільки між рабами і вільними, але і між римськими громадянами та підданими провінцій, між римською знаттю.

Римська релігія, як і різні релігійні вчення Сходу, не могла дати розраду знедоленим і через свій національний характер не дозволяла затверджувати ідею загальної справедливості, рівності, порятунку. Спочатку християнство виступало як рух пригноблюваних: воно виступало по началу як релігія рабів і вільновідпущеників, бідняків і безправних, підкорених Римом народів.

Пригноблені неодноразово підіймалися на боротьбу за своє визволення. Проте усі повстання неминуче зазнавали поразки. Жорстокі розправи з повстанцями посилювали настрої загальної апатії, відчаю та безнадії. А для того, щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь перспективу в житті. Та частина рабів і пригноблених, котра відмовилася від боротьби, знайшла розраду в релігії.

Є ще одна дуже важлива причина по якій християнство набуло такого широкого поширення (а в 324 році було визнано державною релігією Римської імперії). Розклад рабовласницького суспільного ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і привів їх у зв'язку з цим до підтримки християнської релігії.

Християнство проголосило рівність всіх людей як грішників. Воно дало рабу надію отримання свободи простим і зрозумілим способом - через пізнання божественної істинні, яку приніс на землю Христос, щоб назавжди спокутувати всі людські гріхи і пороки.

Енгельс Ф. дав наступну характеристику стану тодішнього суспільства: "Сьогодення нестерпно, майбутнє, мабуть ще гірше." У ситуації такого роду бідняки готові були вірити будь-якому заклику, лише б той обіцяв звільнення. Проте у всіх класах повинна бути відома кількість людей, які, зневірившись в матеріальному звільненні, шукали б звільнення духовного, утіхи в свідомості, яка врятувала б їх від повного відчаю.

У міру погіршення політичного, соціального і економічного становища, посилювалася буквально втеча зі світу зовнішнього в світ внутрішній. Отже, з цієї ситуації загального економічного, політичного, інтелектуального і морального розкладання вихід знайшовся. І цим виходом стало християнство. Проте необхідно відмітити, що в тому становищі цей вихід міг бути тільки в області релігії. Цією релігією виявилося християнство. Виникнувши, християнство вступило в різку суперечність зі всіма існуючими до тих пір релігіями. Воно стає першою можливою світовою релігією. Причин тому багато. По-перше, християнська релігія заперечувала властиву всім іншим обрядовість. По-друге, вона ставала наднаціональною релігією.

Колишні релігії, що існували на території імперії, носили вузько етнічний характер (яскравий приклад - іудаїзм) і були нездатні об'єднати рабів і пригноблюваних різного етнічного походження; більш того, вони роз'єднували їх.

Християнство ж народилося як релігія, звернена до всіх народів. Вона відповідала умовам того часу, коли відбулося змішення самих різних етнічних груп, природні межі між якими були зруйновані римськими завойовниками. Тобто об'єднаність народів під покровом римської влади сприяла успіхам такої універсальної релігії, яким було християнство - особливо з тих пір, як ця влада знайшла собі конкретного представника в особі римського імператора.

Дійсно, християнство торкнулося струни, яка повинна була знайти відгук в серцях. Загальновизнаному відчуттю, що люди самі гріховні, християнство дало ясний вираз в свідомості гріховності кожної окремої людини; в той же час в жертовній смерті свого засновника, християнство створило легко зрозумілу форму внутрішнього порятунку від зіпсованості світу, розради в свідомості, до чого всі так пристрасно прагнули.

Християнство вчило любити і цінувати в людині не її зовнішні атрибути, не її достоїнства, а душу. Це була справді нова, якщо не революційна в тій історичній ситуації ідея: у тому світі особа мала значення тільки як частина роду, держави. Християнство очистило душу від всього випадкового і показало її нескінченну красу і цінність. Зневірившись в матеріальному світі будь-яка людина, будь він раб або вільний, міг розраховувати на отримання свободи духовної, на особливий духовний стан.

2. Можливі напрями еволюції релігії у III тисячолітті - футурологія

релігій

Футурологія (лат. futurum - майбутнє від грецького logos - вчення, слово) - уявлення про майбутнє людства, область знань, що охоплює перспективи соціальних процесів. Термін футурологія запропонував в 1943 р. німецький соціолог О. Флехтхейм, маючи на увазі надкласову "філософію майбутнього", що протистоїть ідеології і утопії.

Футурологія релігії передбачає можливі шляхи розвитку релігії в майбутньому, як розвиватиметься релігія в майбутньому. Не дивлячись на те, що релігія консервативніша, чим інші сфери свідомості, проте, вона змінюється в часі. Якби релігія залишалася незмінною, тоді як життя суспільства і сама людина постійно трансформуються, то неминуче б відбулося відчуження релігії від того, чим живуть люди, їх реальних інтересів і заборон.

Наприкінці XX століття дослідники демонструють набагато більше оптимізму щодо майбутнього релігії, ніж на його початку. "Слід чекати, - пише німецький релігієзнавець Д. Гольдшмідт, - що релігія існувала і буде існувати в усіх суспільствах в усі часи... Люди потребують Бога, щоби реалізувати свій життєвий шлях. Бог ніколи не помре. Людина не дасть йому померти".

Німецький дослідник Царнт взагалі категорично підсумовує проблему: "У XXI столітті або людини не буде взагалі, або вона віритиме в Бога".

Для того, щоб мати можливість дати які-небудь прогнози про майбутнє релігії, детальніше розглянемо ті процеси, які відбувалися з нею у минулому і продовжують відбуватися зараз. Найбільш помітними і важливими, на мій погляд, являються процеси секуляризації (зміни у взаємовідношенні релігії і суспільства) і модернізації (зміни в самій релігії, спроба йти в ногу з часом).

Вже впродовж декількох століть виявляється тенденція до зменшення впливу релігії в суспільстві і житті окремої людини. Релігія стає як би менш потрібною. У такій ситуації релігії доводиться йти на компроміс, пристосовуватися до умов, що змінилися, щоб остаточно не втратити свою актуальність.

Сьогодні секуляризація означає ряд соціальних змін, що знаменують собою визволення з-під контролю духовенства соціальної групи, соціального інституту (або моральної сили), тобто визволення від релігійного контролю в мирських справах.

У свідомості сучасної людини значно зменшилося значення релігії як путівника, способу розв'язування всіх життєвих проблем. Часто вона якщо не зовсім скидається, то як би вбудовується в систему сучасного світогляду і використовується в ній як допоміжний засіб. Сьогодні людина не хоче нічого приймати на віру, сліпо підкорятися силі традиції - він критично сприймає і оцінює їх.

Існує безліч концепцій подальшого розвитку релігій. Перша і найбільш поширена з них нараховує сотні років. Її проповідували і продовжують проповідувати католицькі папи, протестантські пастирі, православні патріархи, а також представники багатьох інших релігій. Всі вони бачать шлях спасіння Землі в об'єднанні всіх людей і прийнятті саме тієї релігії, проповідниками якої вони є.

Утопічність цієї концепції очевидна. Спростуванням їй служить вся світова історія. Не існує реальної можливості переходу мільярда мусульман в християнство та навпаки.

Друга концепція значно молодше і суть її в наступному: всі існуючі релігії підуть в минуле і поступляться місцем єдиній світовій релігії, що виникла в результаті злиття всіх існуючих на землі віросповідань або, принаймні, найбільш поширених. У основу цієї нової універсальної релігії буде покладений етичний синтез всіх передуючих.

Ця концепція не менш утопічна, чим перша. Якщо перша допускає, що мільярди прихильників десятків релігій відмовляться від своїх поглядів і перейдуть на позиції однієї релігії, що збереглася, то друга концепція допускає, що тепер віруючі всіх релігій повинні будуть відмовитися від всього специфічного в їх культі і прийняти той мінімум, який стане загальним для всіх.

Третя концепція полягає в тому, що існуючі нині релігії відімруть, поступившись місцем цілком нової, молодої, тільки що виниклої достовірно істиною релігії. По суті, на роль такої релігії претендують всі релігійні течії, які виникли в XIX - XX ст. Проте, як правило, кількість їх послідовників дуже мала, а вплив на людей не йде ні в якій порівняння з існуючими світовими релігіями.

Четверта концепція - це повернення до стародавнього культу природи, до давньосхідних релігій. Рятівна ідея полягає в тому, що на основі східних релігійних культів можна буде подолати екологічну кризу. Згідно стародавнім міфам, Бог створив людину для милування природою, і перехід від сучасних технологій до давньосхідної дотехнологичної організації життя людей, до поклоніння силам природи допоможе запобігти загибелі планети від екологічної катастрофи. Проте дуже складно навіть уявити, що людина погодиться проміняти сучасні наукові технології і досягнутий до сьогоднішнього дня рівень технічного прогресу на спілкування з природою і повернення до примітивних форм життя.

П'ята концепція єдиного світогляду, на базі якого можна буде досягти єднання людства, була багато років поширена в СРСР та в інших країнах так званого соціалістичного табору. Йдеться про радянський варіант атеїзму. Передбачалося, що атеїзм стане єдиною світоглядною основою всіх народів, не буде підстав для світоглядних суперечностей, настане згода, і тоді будь-які проблеми, зокрема глобальні, можна буде вирішувати одноголосно. Офіційний атеїзм радянського типа, що насаджувався десятиліттями, по суті представляв із себе своєрідну релігію, в якій були свої боги і святі - партійні вожді, а так само свої храми, релігійні свята, обряди, ритуали.

Найбільш нестандартною є шоста концепція, яка полягає в тому, що люди поступово дійдуть абсолютно нової, не баченої раніше релігійності, яка ніколи не зможе стати ідеологічною перешкодою в справі єднання людей. Йдеться про те, що в релігії "ми" зміниться на "я", і у кожної людини буде своя віра, особисте пізнавання святині. Прихильникам особистої віри, не пов'язаної з якою-небудь конкретною конфесією, не потрібні будуть ні вчення про Бога, ні організації, які це учення поширюють. Їм досить буде відчувати Бога в собі, а так само навколо себе, в світі, в космосі.

Релігія часто була точкою спотикання, причиною розбрату між різними народами. Релігійні війни, хрестові походи, криваві гоніння на іновірців, військові конфлікти на релігійному ґрунті - все це служить роз'єднанню, неприязні й навіть нетерпимості по відношенню до людей іншого віросповідання. Але в умовах глобалізації у людства немає іншого вибору, окрім як подолання всіляких релігійних конфліктів і суперечностей з метою об'єднання та порятунку.

Список використаної літератури

1. Головащенко С. Історія християнства. - К.: Либідь, 1999. ? 350 с.

2. Лубський В.І. Релігієзнавство. - К.: Вілбор, 1997. ? 479 с.

3. Радугин А.А. Введение в религиоведение: курс лекций. - М.: Центр, 2000. ? 236 с.

4. Електронна бібліотека соціологічного факультету МГУ ім. Ломоносова. www.lib.socio.msu.ru.

Размещено на Allbest.ru