Вірування буддизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Буддизм -- одна з найдавніших світових релігій, яка існує понад 2500 років. Вона поширена переважно в Центральній, Південній та Швденно-Східній Азії (В'єтнам, Індія, Китай, Корея, Монголія, Японія та ін.). її послідовниками є понад 300 млн осіб. За час існування буддизм глибоко вкоренився в азійських країнах і зараз чинить значний вплив на різноманітні аспекти соціального та державного життя, визначає культурну самобутність народів Азії, став певним способом життя людей.

Буддизм виник у VI ст. до н. е. в Індії в умовах формування великих рабовласницьких держав, розкладу родоплемінних відносин, посилення соціального гноблення, падіння авторитету жрецької касти брахманів і переходу влади до касти кшатріїв, яка складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників. Відобра­жаючи інтереси останніх в їхній боротьбі проти касти брахманів, буддизм визначально виступав як противник каст взагалі та прибічник рівності людей. Народні маси буддизм приваблює ілюзорною рівністю людей та обіцянням позбавлення в потойбічному світі від земних страждань.

У III ст. до н. е. цар АІпока, об'єднавши під своєю владою більшу частину Індії, надав буддизмові статусу державної релігії та активно сприяв його поширенню як у країні, так і поза ЇЇ межами. Будучи понад тисячу років найбільш масовою релігією, буддизм у X ст. н. е. дещо втратив свій вплив. Його заступив індуїзм, що асимілював ідеї брахманізму та буддизму.

Буддизм поширився в багатьох країнах Азії. У І ст. н. е. він набув популярності в Китаї, де до виникнення конфуціанства відігравав значну роль. До Японії буддизм проник із Китаю та Кореї в VI ст., в VII ст. він закоренився в Тибеті. У Монголії буддизм у формі ламаїзму поширився в XVI-- XVII ст., в Бурятії (Росія) -- в XVII--XVIII ст. Розповсюдженню буддизму сприяла його здатність пристосовуватися до місцевих умов і вірувань різних країн. Це також обумовило розмаїття його напрямків, течій і сект, які хоч і спиралися на вихідні канонічні постулати, але різнилися пантеоном та обрядністю. У буддизмі існують два напрямки: хінаяна (мала колісниця, або вузький шлях спасіння), що поширений на півдні Азії, та махаяна (велика колісниця, або широкий шлях спасіння), послідовники якого проживають на півночі. В організаційному відношенні буддійські церкви в кожній країні існують автономно, буд­дизм не має єднального центру.

Виникнення і становлення буддизму

Буддизм є найдавніщою із світових релігій. Виник в індії у середині І тис. до н.е. За легендою, після нескінченних перероджень Будда (Будда на санскриті означає «просвітлений вищими знаннями») з'явився на Землю, щоб виконати свою рятівну місію і показати людству шлях до спасіння?Для свого останнього переродження спаситель обрав образ царевича Сіддхартхи, який належав до знатного роду (його родове ім'я -- Гаутама). Рід цей був із племені шак'їв, що жило 600 -- 500 років до н.е. в долині Гангу, в середній течії ЇТ. Мати Сіддхартхи, дружина правителя -- Майя (або Махамайя), одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійщов білий слон. Через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лум-біни (нині це територія Непалу). Через сім днів після пологів вона померла.

Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого «риси величі», Асита засміявся і заплакав. «Я сміюсь, -- сказав він, -- від радості, що рятівник з'явився на землю, і плачу тому, що мені не випадає шастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу». Новонародженого назвали Сіддхар-тхою, що означає «той, хто виконує своє призначення».

Але повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням і розкішшю, старанно маскуючи віл нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхар-тха вражав усіх своїми здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радістю і щастям.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого болячками хворого, згорбленого роками немічного старця, похоронну процесію І аскета, що поринув у думи. Після цих чотирьох зустрічей він подивився на світ іншими очима. Він дізнався про страждання, що випадають на долю людини. Тієї ночі він непомітно залишив свій дім, щоб самотужки знайти шлях, який би звільнив людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувілля (нині Бух Бодх-гая). Під кроною дерева Сіддхартху вразила істина, і він став Буддою. Вважають, що суть відкриття, зробленого Сіддхартхою в день великого прозріння (це і є суть самого буддизму), викладена Буддою в першій його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири «святі істини»: «жити -- значить страждати», «причина страждань -- бажання», «для звільнення від страждань треба позбавитися бажань», «шлях позбавлення від бажань -- дотримуватися вчення Будди*, яке може привести віруючого до головної мети його буття -- нірвани (заспокоєння, згасання), стану повного подолання людських почуттів, бажань, вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою. Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори інщого порядку. Будді, наприклад, приписують такі слова: «Володарі царств, котрим належать багатства і скарби, з жадністю поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?». Буддизм зводить в абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Будь-яке життя, існування завжди у будь-якій формі є обов'язково стражданням, злом. Саме цим буддизм відрізняється від інших релігій. Справді, в усіх релігіях, як правило, світ земний, світ чуттєвий принижується, а прогистаатений йому світ небесний звеличується, утверджується як істинне надбугтя. Звідси -- логічний висновок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до життя у свгі небесному. Зрозуміло, що «вічне життя» дається як винагорода за перенесені під нас земного існування страждання. Зробивши відправним пунктом свзго вчення тотожність будь-якого існування із повним стражданням, буддизм уже не міг припустити можливості інщого існування. Смерть, що е водночас стражданням, не позбавляє від мук. Після неї розпочинається нове, сповнене стражданнями існування, а вчення брахманізму про переродження залишилось у буддизмі незмінним. Звідси випливає висновок про необхідність примирення із стражданням. Але буддизм на цьому не зупиняється. Він вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Цей шлях полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у злитті з божеством й абсолютного спокою -- нірвани. Шлях до порятунку сформульований у «третій святій істині», яка проголошує: «Що ж є святою істиною позбашіення від страждань? Це повне позбавлення бажань, повне заперечення і усунення їх». Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном «сансара», запозиченим буддистами з брахманізму. Переконувати візуючих Індії епохи формування буддизму е тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійно-філософські традиції, це відчували прості люди саме тоді, коли руйнувалися вікові суспільні традиції: податковий прес вичавлював із людей усі життєві соки, а на кожному кроці людину очікувала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиііійно-релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя усім: тому, хто народився раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником, аби тільки вони дотримувалися релігійних обрядів, принесення жертв, -- то буддійські проповідники повністю заперечували існування життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати «просвітленого» жахливими страхіттями. Він посилав до нього своїх красивих дочок, щоб спокусити його радощами життя і змусити його відмовитися від вказування людям шляху порятунку. Сім днів (за іншими твердженнями, чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бєнареса (нині Сарнатх) Будда проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, «привів у рух колесо дхар-ми». Протягом 40-ка років, оточений учнями, ходив він горами й долинами Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалось дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника -- буддизм. Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Куши-нагарі (твердять, що це теперішній Каспі). Він лежав під деревом у позі лева і звернувся до монахів і мирян з такими словами: «Тепер, монахи, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх зусиль!». Смерть Будди послідовники називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повного місяця. Цю дату шанують, як і дату народження і прозріння, тому ЇЇ називають «тричі святим днем». Привертає увагу етично-практична спрямованість буддизму, що закликає до відходу від цього світу, байдужості до життя. Ідеал усунення від світу приводить прихильників цієї релігії до відмови про необхідність його вдосконалення. Але важливо підкреслити, що деякі послідовники буддистів не залишилися осторонь гострих проблем сучасності і беруть участь у суспільно-політичному житті своїх країн".

Віровчення і культ

Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини, що їх відкрив Гаутама у процесі "просвітлення" під деревом мудрості (смоківницею):

1. Життя -- це страждання. Народження, хвороби, старість, смерть і навіть сили, що підтримують у нас життя (сканди), повні страждань (скан-ди -- це тіло, почуття, думки й сумління).

2. Причини страждань -- бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії.

3. Аби позбавитися страждань, слід звільнитися від бажань, подавити в собі будь-які їх прояви.

4. Спосіб позбутися бажань -- це наслідування шляху спасіння, що його відкрив Гаутама і виклав у таких восьми принципах: 1) правильне розуміння чотирьох благородних істин; 2) правильні прагнення, наміри; 3) правильна мова (подолання обману та утвердження правди); 4) правильна поведінка (не вбивати, не красти, бути людяним); 5) правильний спосіб життя (відповідно до людських чеснот); 6) належні зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешкоди на шляху до спасіння); 7) належний стан розуму (самоаналіз життя); 8) правильна медитація (глибоке роздумування над життям, постійне самозречення від земного).

Правильна поведінка (четвертий шлях спасіння) криє в собі п'ять моральних заборон -- не вбивати жодної живої істоти, не красти, не обманювати, утримуватися від перелюбства і не вживати п'янких напоїв. Окрім цих заборон, є ще п'ять заборон для монахів: не їсти після обіду, не бути присутнім на танцях, на весільних заходах, не прикрашати себе, не спати на широкому чи високому ліжку, не тримати золота і срібла.

Дотримуючись восьмеричного благородного шляху спасіння та вимог буддійської моралі, людина може досягти досконалості, стати архатом, (святим) і поринути в нірвану -- ідеальний стан людського буття, що означає звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки,

Буддизм не визнає існування Бога у вигляді персоніфікованої могутньої особи і стверджує, що світ змінний, потік ідеальних частинок -- дхарм, із яких комбінуються існуючі речі. Смерть людини -- це розклад комбінації дхарм. Сполучення їх у комбінації новонароджених визначається кар-мою, тобто сукупністю гріхів і добродіянь у попе­редньому житті. Карма -- це закон відплати або закон причинно-яаслідкових зв'язків. Душа людини також утворена з дхарм. Після смерті людини дхарми 0 душі не зникають, а переходять у душу нової істоти -- відбувається перевтілення душ. І тільки тоді, коли людина досягла нірвани, вона звільняється від неминучості нових перевтілень і закону карми, тобто не несе відповідальності за свої попередні перевтілення.

Космологічні уявлення буддизму зводяться до того, що світ з'явився з порожнечі. Завдяки рухові і змінам утворився матеріальний світ -- сансара, який з часом зникає, поступаючись місцем тій же порожнечі. Окрім сансари, існують два непомітні світи: нірвана та бодхїсатва, царство блаженства, населене духовними істотами, які^досягли стану бодхісатв (тих, чия сутність -- знання), але ще не перейшли в нірвану. БодхІсатва -- це світла земля, рай, володарем якого є будда Амітаба. Завдяки цьому світові віруючі отримали можливість перевтілюватись у світі Амітаби, щоби потім перейти в нірвану. Якщо будь-яка людина в світі сансари відмовиться від бажань або подолає їх у собі, буде знаходитись у самоспогляданні, виконувати буддійську обрядність, старанно молитись і слідувати настановам і порадам лам (монахів), тобто хубілга-нів (земних утілень будд і бодхісатв), то вона вийде з коловерті життя, зі стану перевтілень і перейде у світ бодхісатв, а потім -- у нірвану. Отже, всі люди рівні у своїх можливостях на шляху спасін­ня через віру в Будду та виконання заповідей та обрядів. Своєю чергою, їм допомагають бодхісат-ви, які не перейшли в нірвану тільки тому, що бажають спасти людей.

Головним у буддизмі є культ Будди. У пантеоні буддизму їх чимало. Ще більше бодхісатв, за ними слідує велика кількість хубілганів. їм присвячено в буддизмі безліч зображень (скульптур, картин), що знаходяться у храмах. Найбільш поширеною є скульптура Будди в позі лотоса (сидячи зі схрещеними ногами), навколо якого ніби простягнуті тисячі рук із розкритими долонями. Сенс цього символу -- бачити всі страждання і несправедливості, а тисячі рук -- надання допомоги всім бажаючим. Розкриті долоні уособлюють допомогу, спасіння, вітання, а складені долонями руки -- непротивлення злу, прощення образ. Окрім зображень різноманітних бурханів, у храмах розміщують картини (ікони) релігійно-морального змісту і картини з зображенням різноманітних буддійських святинь. Досить поширеною є картина "Колесо світу", де образно викладено буддійське вчення про перевтілення і відплату.

Обрядовий бік буддизму має свої особливості. Богослужіння в храмах здійснюється виключно духовенством, без мирян. Останні є учасниками богослужінь -- містерій, які проводяться поза храмами, на відкритих майданах. Миряни здійснюють молитви вдома перед домашніми вівтарями, у степу перед обо (пірамідальні купи каміння, складеного на пагорбках і перевалах на честь духів землі), поклоняються бурханам і хубілганам у монастирях, ступах (культові споруди, де зберігаються реліквії буддизму), вшановують святі місця, пов'язані з народженням, "просвітленням", проповіддю та смертю Гаутами, деревом мудрості (смоківницею) і т. ін. У храмах запалюють свічки, лампади, підносять пожертви з квітів та їжі. Буддійська церква має досить велику кількість служителів культу в особі монахів (лам), які перебувають у численних монастирях.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах, найдавнішим із яких є палійський канон. Це -- "Трипітака" ("Три кошики мудрості"). ЇЇ частинами є "Віная-пітака" (збірник ритуальних правил стародавніх буддійських громад), "Сутта-пітака" (бесіди й висловлювання Будди), "Абідарма-пітака" (метафізичні міркування Будди), а також поеми, що складаються з п'яти книг -- "Сутта-пітака". Включено до канону і "Джатаку", яка містить розповіді про 550 попередніх перевтілень Будди

Дзен-буддизм як різновид буддизму

Дзен-буддизм.один із різновидів буддизму. а останні три десятиліття став предметом широкого зацікавлення у США та Західній Європі. Засновником вважається індійський монах Бод- хідхарма, який ніби прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу езотиричну. тобто призначену лише для вузького кола, школу буддизму", що отримала назву чань-буддизму. «Чань» (японське дзен є модифікацією терміна, що передається в японській та китайській мовах санскритським словом «дх'яна» -- споглядання. Традиція пов'язує його виникнення з легендою про те, як одного разу Будда замість багатослівної проповіді мовчки підняв угору подаровані йому квіти. Всі були розгублені, і тільки старець Махакаш'яна із спокійною посмішкою подивився на свого вчителя, зрозумівши всю красномовність його безмовної настанови. Побачивши ие, Будда урочисто промовив, що він володіє найдорогоціннішим скарбом, духовним і трансцендентним, який він передає Махакаш'яні. Цей випадок, що розкриває нібито приховану суть духу Будди, увійщов, відповідно до традиції, в основу вчення дзен. Індійське за походженням учення дзен сформувалося у Китаї у VI ст. на основі буддизму махакаш'янського тлумачення, що включає в себе деякі ідеї даосизму, та морального вчення конфуціанства. Дзен-буддизм мав значний вплив на ідеологію та культуру середньовічної Японії. У руках правлячої верхівки він перетворився у простий і надійний засіб формування у службовців і військових основи військово-етичного ладу -- відданості т.а дисципліни, стійкості та безстрашності перед лицем смерті. Дзен робить акцент на приголомшуючій раптовості. Поштовх"о'м може бути враження, переживання, потрясіння, а також спеціальна техніка тренування, спрямовані на те, щоб пробудити в людині інтуїцію.

Що ж відкривається послідовнику дзен, який досяг мети саторі? Мовчання у літературі дзен відносно центрального елемента системи пояснюється тим, що саторі не можна зобразити словами, не можна зрозуміти, йому не можна навчати, його можна тільки відчути. Тому, вчить дзен, людина, яка не пройшла через цей стан особисто, не може зрозуміти його зміст. Звідси випливає два інших головних принципи дзен-буддизму: особиста передача істини І незалежність від писемних знаків і слів. ! Акцент, дзен-буддизму на поза інтелектуальні форми передачі досвіду нерідко трактується як відмова від будь-якої словесної форми його виразу, будь-якої писемної традиції, будь-якої догматики. В дійсності дзен має величезну канонічну літературу, куди входять найважливіші буддійські сутри та роз'яснення до них, життєписи патріархів, їхні проповіді та висловлювання з віронавчальних та дисциплінарно-практичних питань, філософські притчі, поетичні мініатюри, діалоги, питання-загадки.

У багатьох буддістських країнах чернеча община та буддійське духовенство звуться «сангха». Правила прийому в сангху регламентуються каноном. Той, хто вступає до сангхи, повинен змінити свій зовнішній вигляд: спочатку поголитись і вдягнути єдиний для всіх членів общини жовтий чернечий одяг. На загальних зборах він підлягає бинтуванню, під час якого з'ясовувалося, чи не має він однієї з «п'яти хвороб», людина він чи ні (тобто, чи не злий дух, що прийняв людську подобу), чи не раб, чи не винен у чомусь, чи не перебуває на царській службі тощо. Прийом до сангхи відбувався за більшістю голосів присутніх. Ченці брали на себе зобов'язання одбувати пости, відмовлятися від мирських розваг, міцних напоїв, прикрас та парфумів, від сну на зручній постелі, від володіння золотом і сріблом. Теоретично єдиною власністю була його чаша для збирання підношень.

Монастир.був і залишається основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя тут починається звичайно о третій годині ранку. Снідають, коли ще темно, обідають о 10 ранку, вечеряють о четвертій годині, їдять лише рослинну їжу: рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і приймання їжі здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, які мають символічний характер. Після сніданку всі приступають до роботи: це -- прибирання приміщень і монастирського двори-ша, обробіток землі, яка належить монастиреві тощо. Фізична праця -- невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: «День без роботи -- день без їжі». У розпорядок дня включаються також співбесіди з наставниками, які супроводжуються ритуалом. О дев'ятій годині вечора життя в монастирі завмирає, а найпрацьовитіші продовжують роботу і вночі, влаштувавшись на терасі або в саду. Цей розпорядок певного мірою міняється в періоди інтенсивних духовних сесій, які проводяться щомісяця протягом 7--$ днів. В період сесій сеанси споглядання тривають по 17--18 годин на добу. Монахи сидять у позі лотоса, розслабившись і на-півприкривши очі. Ьсня мета -- досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого я і зануритися в абсолютний «бездум», віддатися таким чином Пустоті й Абсолюту. За учнями спостерігає монах, який походжає по залу і бамбуковою палицею б'є по спинах тих, хто втомився. Вивчення дзен-ської премудрості в монастирі триває в середньому 10--12 років. На сучасному етапі важливу суспільно-політичну й культурну роль відіграє буддизм у країнах індокитайського півострова. За винятком В'єтнаму, у всіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки проходять обов'язковий стаж у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії. Традиційний буддизм у Японії налічує понад сто великих і малих сект, головними з яких є три: буддистський рай (дзіодо-кей), лотосова сутра верховного закону Будди (хокіокей) і відверте слово Будди (міккіокей). Утворилися так звані «найновіші релігії» (синкоскжіс), які є різноманітними течіями буддизму. Вони втручаються в політичне життя країни. Йдеться про Сока чаккай, або Товариство по створенню моральних цінностей. Увага «Сокка чаккай» і «Комейто» звернена на розв'язання соціальних проблем, досягнення щастя на землі. Буддизм проник у Китай з Індії у II ст. Це одна з найвшіиво-віших шкіл китайського буддизму, яка отримала в сучасному західному світі значне поширення під японською назвою дзен (кит-чань). На грунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася тенденція до зближення буддійських храмів і окремих сект. На буддістському з'їзді в Коломбо (Шрі Ланка) в 1950 р. було утворено Всесвітнє братство буддистів. Резиденцію його виконавчого комітету пізніше було перенесено в Бірму, а потім Таїланд. Комітет, незважаючи на основну ідею буддійського віровчення, бере активну участь у міжнародній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у 'їхній боротьбі за мир, проти реакційних кіл. Інтерес до буддизму на Заході не новина. Одним з перших європейських мислителів, які звернули на нього увагу, був німецький філософ А.Щопенгауер. Послідовник Щопенгауера і попередник сучасних ірраціоналістів і волюнтаристів у західній філософії Е.Гартман у праці «Суть світового процесу або філософія несвідомого» доводить неминучість зростання страждань у міру прогресу. Перепущений через філософію Щопенгауера, Гартма-на, буддійський світогляд підхопили сучасні філософи відчаю -- екзистенціалісти. Дзен-буддизм ом наприкінці 50-х років охоплені широкі кола інтелігенції, студентство, а через десятиріччя --дрібнобуржуазні верстви. Творча інтелігенція пов'язала із ним надії на духовне оновлення, на отримання повного буття, безпосередність свободи. Різноманітні течії битників і хіппі вбачали у ньому ідейне виправдання морального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків. Добропорядні обивателі розраховували в цій модній новині знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск «безглуздого світу», альтернативу кризі європейської культури.

Захоплення дзен-буддизмом за часом збіглося з так званим релігійним бумом, який мав місце у США та ряді країн Західної Європи наприкінці 50-х -- на початку 60-х років. Він виявився в активізації церковних організацій, збільшенні тиражу релігійної літератури, в появі нових напрямів та сект. Як свідчить історичний досвід, масове тяжіння до релігії завжди пов'язане із загостренням у суспільстві соціальних суперечностей, із занепадом традиційних ідеалів і цінностей, загрозою термоядерної катастрофи, обмеженістю демократичних прав і свобод, зростаючою бюрократизацією та стандартизацією суспільства тощо. Все це не могло не відбитися на світовідчутті широких верств капіталістичних країн.

Що ж являє собою дзен-буддизм насправді? Як і будь-яка релігія він виходить з протилежностей двох світів: прихованого і явного -- істинного. Дзен висуває свій шлях врятування. Однак позбавлення від страждань він пов'язує не з перетворенням навколишньої дійсності, не з поліпшенням умов життя людей, а з перебудовою їхнього світогляду. Змученим боротьбою за існування дзен навіює: не існує ні того, що мучить, ні того, хто мучиться, і те й інше -- ілюзія свідомості, яку слід викорінити, аби покласти край стражданням. Він розглядає всі проблеми не в галузі соціальних відносин, а в суб'єктивно-психологічній сфері. Історія доводить, що шлях до кращого життя лежить не у втечі від себе, а в активній соціаль-ноперетворювальній діяльності людей, спрямованій на створення реальних умов для повноцінного життя кожного.

Ламаїзм

Ламаїзм -- один із різновидів буддизму, що утвердився в Тібеті внаслідок проникнення махаяни і тантризму і об'єднання їх з релігією тібетців бон-по (різновид шаманізму). Наприкінці XV] ст. ламаїзм п0шиРився серед монголів, а з XVII ст. проникає на територію Р^сії, де знаходить прихильників серед бурятів, тувінців і калмиків Не відрізняючись основними догматами від інших течій буддизмУ ламаїзм перщочергову роль у спасінні відводить ламам, вважаючи, що без їх допомоги віруючий не зможе дістати переродження, потрапити до раю, досягти нірвани. Характерними рисами для ламаїзму є: пишне богослужіння в дацанах, монастиря, безліч обрядів, магічних заклинань, спрямованих проти злих; численне духовенство, яке існує на кошти населення (старший син у сім'ї, як правило, стає ламою). Головним ламаїзм вважає покірність ламі і властям (бурятські лами свого часу проголосили Катерину II, а за нею і всіх російських царів земним втілєнням богині Цаган-Дара-ехе). Ним розроблене вчення про «10 чорних гріхів» і «10 білих доброчесностей» як основ моралі. Ламаїзм механізував молитву: обертання наповнених текстами молитов і священною літературою барабанів різної величини замінює багаторазову промову молитов і заклинань.

Лама (готське -- вищий, небесний) -- буддійський чернець в Монголії- Бурятії, Туві, Тібеті. У кадиків звання «лама» при-своюєтьсЯ лише главі духовенства. В ламаїзмі ламу вважають представником Будди на землі.

У віровченні ламаїзму можна виділити сім головних позицій

Перша -- вчення про бурханів. Цим терміном визначаються як боги, які вшановуються ламаїстами, так і їхні скульптурні та мальовані зображення. Усіх шановних бурханів, яких налічуються тисячі, ламаїсти поділяють на кілька розрядів. До вищого належать бурхзни-будди. Будди -- це боги, які начебто по черзі з'являються У світ для проповіді шляху врятування. Усього будд, відповідно до вчення ламаїстів, рівно тисяча; п'ять з них вже з'являлося У світ, а 995 ще прийдуть у призначений час. Найшанованіший з усіх будд (і взагалі з усіх бурханів) -- Гаутама (його також називають просто Буддою), який, за визначенням буддистів усіх напрямів, був п'ятим буддою з числа тих, що вже приходили на землю. Він начебто сповістив людям істинне вчення -- буддизм і оголосив, що тільки прихильники цього вчення отримають посмертне благополуччя. З решти будд більше за інших визнаються «володар раю» будда Амітаба та прийдешній, щостий будда Майдарі, прихід якого пов'язується із створенням на землі царства справедливості.

Трохи нижче за божественним достоїнством стоять бурхани-бодхисатви -- божества, які заслужили нірвану (надприродний стан вищої насолоди), але добровільно відмовились від неї, аби бути ближче до людей І допомагати їм. Вважається, що місцем проживання вони вибрали рай Амітаби. Найшановніший бодхи-сатва -- Авалокішвара. Він вважається втіленням співчуття та любові до людей. Авалокішвара зображується як істота, яка має 11 голів та 22 руки.

Важливе місце у релігійному пантеоні ламаїстів посідають бур-хани-докшити. Це грізні захисники віри. На зображеннях вони завжди обкутані в полум'я та дим. У них жахливі обличчя. Часто вони мають багато рук і ніг. Найбільш шанується з цього розряду бурханів богиня Лхамо, яка начебто особисто вбила свого сина за зраду ламаїзму і з його шкіри зробила попону для мула.

До нижчого розряду ламаїстичні богослови віднесли бурханів-сабдиків (богів -- хазяїв місцевості). Однак у буденній свідомості сабдики зайняли таке ж почесне місце, як і інші оурхани. За уявленням віруючих, сабдики живуть в обо (свяшенних купах каміння) і є повними хазяями на певній території.

Особливий розряд становлять бурхани-лами. До них належать ті проповідники ламаїзму, які були зараховані до богів. Перше місце серед них посідає засновник ламаїзму Цзонкаба. є й інші розряди бурханів, але перелічені п'ять -- найпоширеніші. Крім бурханів визнають існування демонів (злих духів), глава яких. Ерлікхан, вважається володарем пекла.

Друга позиція -- вчення про «священні» книги. У послідовників хінаяни та махаяни збірка «священних» книг має назву Тіпітака (на мові палі), або Тріпітака (на санскриті), що у перекладі означає «три корзини» (маються на увазі три частини цієї збірки. Загалом у цьому зводі налічувалось більш як 100 томів. За релігійним переказом, Тіпітака -- це виклад учення Гаутами устами трьох його найближчих учнів. Насправді ж це праця багатьох невідомих буддістських проповідників, твори яких спочатку передавалися усно, а потім, приблизно у 80 р. до н.е були .викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон. Що ж до ламаїстів, то вони визнають за «священні» дві збірки книжок -- Ганджур-(з-тібетської -- переклад одкровень, складається із 108 .томів) та Данджур;(з тібетської -- переклад тлумачень, складається із 225 томів). Ганджур та Данджур шанують як зібрання висловлень та повчань, які начебто належать самому Гаутамі і його учням. Насправді ие тексти, написані тібетською мовою у XIV ст., включають як переклади з Тіпітаки, так і оригінальні твори невідомих представників ламаїстського духівництва.

Третя позиція віровчення -- про надприродну душу. Відповідно до цього вчення, душа кожної людини складається з комбінації найменших надприродних смертних часток -- дхарм. Вважають, що одні й ті ж дхарми, об'єднавшись у різні комбінації, породжують різні тіла: людини або тварини, чоловіка або жінки тощо. Руйнування комбінації призволить до смерті тіла. Проте самі дхарми, за вченням ламаїзму, безсмертні і в такому розумінні безсмертна і душа.

Четверта -- вчення про потойбічне життя, яке у ламаїстів розпадається на три ступені: сансара; рай чи пекло; нірвана. Ламаїсти вірять, що душа людини багаторазово переселяється з одного померлого тіла в іншеї'Сансарою, по-перше, називають сукупність усіх цих переселень, а по-друге, -- найближче наступне життя душі, то переселилася. За віруванням ламаїстів, дхарми одразу ж після смерті старого тіла збираються у нову комбінацію, що призводить до відродження старої душі у новому тілі (або інакше, до її переродження). Нове тіло може бути кращим або гіршим, залежно від минулого життя душРЖиття душі у попередньому переродженні, що визначає наступне життя, називають кармою. Яка карма -- така й сансара, кажуть ламаїсти. За їхніми віруваннями, для доброго переродження треба дотримуватися обрядів, виконувати вимоги релігійної моралі і взагалі у всьому слухатися лам. Якщо душа поводить себе добре у багатьох переродженнях, то за віруванням ламаїстів, вона потрапляє у рай, а якщо погано -- у пекло, причому перебування у раю або в пеклі триває довго, але не вічно. У раю праведників чекають цілком конкретні насолоди, такі ж як на землі, але безперервні й у величезних масштабах. У пеклі на грішників чекають тортури середньовічного характеру: вогонь, котли, сковорідки, кілля та інт Перебування в раю чи в пеклі розглядається ламаїстами як один із етапів у низці перероджень. Після закінчення цього стану душі повертаються у сансару. Третій ступінь загробного життя -- нірвана, яка призначена для особливо праведних душ. Під нірваною розуміють таке вічне існування, яке позбавлене усяких прикмет земного життя і є найвищою насолодою та блаженством для людини. Досягнення нірвани означає припинення низки перероджень.

П'ята позиція -- вчення про лам як обов'язкових посередників між віруючими та бурханами. Вважають, що рядові віруючі можуть дістати загробну віддяку лише тоді, коли за них моляться лами. Численних представників вищого ламаїстського духівництва віруючі вважають живими богами, їх називають ху-білганами, що в перекладі з монгольської означає переродженці. Ламаїсти вважають, що в тіла хубілганів вселилися душі окремих бурханів. Так, тібетського далай-ламу вшановують як переродження (втілення) бодхисатви Аваїокішвари, а панчен-ламу -- будди Амітаби. Причому релігійна свідомість виходить з того, що ці бурхани якимось таємничим чином водночас перебувають і на землі (у тілі людини), і на небі (у власному тілі).

Шоста позиція -- вчення про священну війну, у ході якої мають бути знищені усі небуддисти. За цим вченням, цю війну поведуть воїни з легендарної країни Шамбали (тому війна називається шамбалінською) на чолі з буддою Майдарі. Перемога Майдарі означатиме встановлення царства справедливості на Землі.

Сьома позиція -- вчення про страждання. Ламаїзм, як і буддизм, ототожнює земне життя із стражданням. Страждання, за ламаїзмом, -- це обов'язкова, непереборна і головна риса земного життя. А це означає, що з погляду ламаїзму, безглуздими є усі спроби людей викорінити або істотно зменшити страждання у земному житті. Щоб позбутися страждань, треба припинити низку перероджень, тобто потрапити у нірвану. А щоб потрапити туди, треба поводити себе праведно.

У тлумаченні сутності праведного життя віровчення ламаїзму переходить у його моральне вчення, яке вимагає від віруючого терпляче переносити страждання, бути байдужим до земного життя, дотримуватися принципу непротивлення злу насильством тощо.

Основними центрами культової діяльності у ламаїзмі є дацани (монастирі). У храмах лами щоденно здійснюють богослужіння перед скульптурними та мальованими зображеннями богів. Під час відправ лами сидять на особливих лавах та зосереджено моляться, а рядові пересуваються у храмі за годинниковою стрілкою і, проходячи повз вівтар, залишають на ньому свої приношення (гроші, продукти, речі тощо). Вийщовши з храму, віруючі промовляють молитви, кладуть земні поклони, крутять «молитовні барабани». Чим швидше та довше крутиться циліндр із текстами молитов, тим більше останніх зараховується віруючим.

Значне місце у культовій практиці рядових ламаїстів посідає домашнє богослужіння. Віруючі мають удома вівтар -- шафу з поличкою, де розмішуються бурхани та різні священні предмети (чашечка для жертвоприношень, свічки, квіти). Домашнє богослужіння відправляється щоденно самими віруючими і складається з молитов, поклонів і жертвувань.

До головних свят ламаїзму належать цагалган (новий рік), Майдаріхурал (чекання будди Майларі) та свято обо (вшанування богів-сабдиків, які живуть в обо).

Буддизм та питання війни і миру

буддизм ламаїзм релігія

Буддизм в азіатських країнах має вплив на широкі верстви населення. Його роль у суспільно-політичному житті нерівнозначна. На різних етапах суспільного розвитку характер і ступінь участі, роль буддистів у політичному житті в різних країнах не рівноцінна. Ставлення буддизму до війни і миру, зумовлене буддійськими богословськими побудо­вами -- дуже спірне та суперечливе. Поняття добра та зла у буддизмі не поляризуються, представляючи собою іпостась буття (сансари). Проблеми війни і миру в буддійському світогляді перебувають на різних полюсах логічних умовиводів, оскільки, згідно з ученням буддизму, вступ на шлях прозріння знишує всі передумови агресії та ненависті. У цьому плані ідеологія буддизму нічим не відрізняється від ісламської ідеології, яка поділяє весь світ на правовірних (зона миру) та невірних (зона війни). Розглядаючи проблеми миру і війни з ортодоксальних позицій палійського канону, ідеологи буддизму звичайно посилаються на царя Ащоку, який сприйнявши вчення Будди, ніби відмовився від війни, або ж вільно трактують цю проблему, зводячи її до необхідності дотримуватися настанов буддизму. Що до буддійського способу життя, то він, за твердженням прихильників буддизму, не створює конфліктних ситуацій ані в суспільстві, ані поміж країнами. Більшість західних буддологів підкреслюють мирний характер вчення буддизму порівняно з ісламом та християнством, посилаючись на хрестові походи, на походи мусульман під зеленим прапором пророка і забуваючи про те, що багато правителів стародавнього та середньовічного Сходу у буддизмі називалися чак-равартинами, бодхисатвами, буддхараджами, хоча дехто з них відрізнявся надзвичайною жорстокістю та відомий винищенням цілих народів, наприклад Ащока та Чінгізхан. До того ж, в історії зафіксовано чимало випадків, коли агресія виправдовувалася релігійними цілями. Необхідність та справедливість загарбницької політики правителів ідеологи буддизму виправдовують посиланнями на едикти Ащоки, які є канонізованою екзегетикою буддизму тхеравади, і на канонізований трактат «Милиндапаньха»; в цілому ж розглядають природу иих воєн крізь концепцію чакравартина. Питання війни і миру не були актуальними для ідеологів буддизму до 50-х років. Лише з появою термоядерної зброї та інших засобів масового знищення і внаслідок цього перспективи загибелі людства під час третьої світової війни ці питання стали об'єктом гострої дискусії, що сприяло модернізації вчення буддизму. Можна виділити три підходи до цієї проблеми: моральний, кармічний, соціально-політичний. Моральний підхід до проблеми війни і миру аргументується з ортодоксальних позицій вчення буддизму. Прибічники цього підходу твердять, що тільки етичний спосіб життя, який проповідує буддизм, може врятувати людство від загибелі. Ця ідея доводиться посиланнями на життя та місіонерську діяльність принца Гуатами, едикти царя Ащоки, що стосуються буддійського віровчення, канонічні тести. При такому простому підході до проблем війни і миру, основне навантаження має висловлення з «Дхаммапади»: «Ніколи в цьому світі ненависть не зупиняється ненавистю, проте відсутністю ненависті вона припиняється . Перемога породжує ненависть; переможений живе у смутку. У щасті живе спокійний, що відмовився від перемог і поразок». За цією простотою -- система світогляду зі своїми догмами, теоріями І традиційною логікою. Буддисти, визнаючи агресивність імперіалістичних країн і необхідність боротьби за права трудящих, завжди підкреслювали вторинність соціальних, економічних і політичних проблем порівняно із завданнями морального удосконалення людини, тобто посилання для умовиводів виявляються нібито перевернутими: буддизм саме людину, як кінцевий продукт кармічних перевтілень, її думки, слова та вчинки розглядає як причину, а соціальні умови, політичні системи, міжнародні конфлікти вважає їх наслідком. Тому прибічники морального підходу обстоюють пе­редусім пропаганду вчення буддизму як основну альтернативу пом'якшення міжнародної напруженості і покладають надії тільки на добру волю уряду у боротьбі за встановлення миру на землі. Цей погляд найпослідовніше відображений у документах Всесвітнього братства буддистів, XV Всесвітня конференція якого відбулася в листопаді 1986 р. у Непалі. Кармічний підхід, незважаючи на його значне поширенню серед буддистів, особливо ченців, як правило, не описупьься у популярних журналах, оскільки його прибічники вважають», що поява у пресі кармічних концепцій з проблем війни і миру \може викликати конфлікт між представниками різних релігій., -мми завадить консолідації прибічників миру. Цей підхід породжеений вірою у непорушність кармічного закону, який гнітить пю^дей суспільство, нації, держави, все людство, нашу планету і весь Всесвіт (як сума карм живих істот). Такий підхід обгрунтову^єть-ся посиланнями на дію карми, «закону залежного існуЕаніня» стадіальну деградацію віри, описану у трактатах Буддхап.оїщі. В основі кармічного підходу лежать (виведені з екзегетикш до палійського канону) уявлення про неухильну деградацію лк,оди-ни внаслідок падіння моралі і втрати віри, особливо в результаті розвитку капіталізму і поширення мілітаризму. Справжня мораль, що формує сприятливу карму, властива людям, як, стали на серединний, або восьмирічний шлях, охоронцем цінностей якого є сангха; Звідси для поліпшення суспільної карм? трреба сприятливі умови існування буддійської громади, і там, де такі умови є, суспільство виживе під час термоядерної катасгрсофи. Інший аспект міркувань прибічників кармічного підходу ^водиться до твердження, що країни, які виробляють різні зассоби масового знищення, формують погану карму, і це призведе ц'х до взаємного знишення. Слаборозвинені ж країни ядерна катастрофа якимось чином обмине. Кармічний підхід не обговорюється на буддійських та інших форумах, оскільки це питання Вїри. яке не містить і не може містити конструктивних пропозицій. Буддійська «ахімса» забороняє віруючим завдавати шкоди живим істотам, тому повинна стати непереборною перешкодоко на шляху до воєнних дій. Проте будь-яка релігія, яка не Захишає себе і не поширює свою віру, неминуче зникає. З цього погляду буддизм не відрізняється від інших вірувань, тут, як і в інщіих релігіях, існує таке поняття, як війна проти єретиків та (безвірників. Очевидно, що ахімса та війна проти невірних пгреебу-вають, м'яко кажучи, у незгоді одна з одною. Буддисти не миролюбні насамперед тому, що будь-яка релтігія намагається завоювати прибічників. Це може здійснюватися діво-ма шляхами: коли одна нація насаджує свою релігію іншій Ішля-хом завоювання або коли верхівка даної нації, сприйнявша нюву віру, обертає в неї підданих. Те саме сталося із буддизмом. Тгема насильства замінюється темою жертви заради відданості Богу. Цікавою є спроба засновника династії Суй обгрунтувати ссвої завоювання за допомогою буддизму. Таким чином, ставленню до будь-якої війни є упередженим, незважаючи на те, що у буддистів існує заборона на вбивство. Вимова завдати шкоди всьому живому, вбивати чужоземців, прибічників інщої віри може стати вчинком заради війни. Тому це не заважає миролюбним монархам, які шанують Будду, кидати народи у хаос війни. Війна проти невірних, єретиків виправдовує будь-яке насильство. За біблійським ученням десь на землі є міфічна країна -- заступниця релігії -- Шамбала. її цар спрямовує свої війська проти невірних і всі вони, зрештою, будуть знишені. Заборона на вбивство і заклик до «війни проти невірних» мирно співіснували. «Ахімса» навіть не завжди діє всередині однієї релігії -- озброєні буддійські монахи завжди були великою силою. В Японії XVI ст. і Таїланді у XVIII ст. основною опорою претендентів на престол були саме вони. Звідси заборона на вбивство була дійсною лише для простих людей один щодо одного і до представників влади.

У наш час буддизм, попри багато існуючих історичних суперечностей у минулому, залишається символом миролюбства. Відомим є вислів Оги-перу про те, що кінець кінцем людство повинно зробити вибір між ученням буддизму та водневою бомбою. Соціально-політичний підхід до проблеми війни і миру характерний головним чином для міжнародної буддійської організації «Азіатські буддисти за мир». Завдання цієї організації були сформульовані першим президентом хамбо-ламою С. Гомбоджавою у журналі «Буддисти за мир» за 1968 р.:

-- забезпечити тісне співробітництво буддистів усього світу для зміцнення миру в Азії і в усьому світі;

-- пропагувати і здійснювати ідеї миру, справедливості і людської гідності -- суть вчення Будди;

-- захищати і підтримувати національну незалежність і протистояти імперіалізму, колоніалізму і неоколоніалізму;

-- протистояти агресивним військовим блокам та їх базам в Азії;

- сприяти повному роззброєнню та забороні виробництва, випробування, накопичення і використання термоядерної зброї та інших засобів масового знишення;

-- захищати права людини шляхом ліквідації голоду, злиденності, неосвіченості, расової та соціальної дискримінації, несправедливого економічного порядку і релігійної нетерпимості та сегрегації;

-- підтримувати співробітництво з іншими миролюбними рухами релігійних та нерелігійних організацій, що мають подібні цілі.

Слід визначити прогресивний вплив багатьох буддійських організацій країн Південної та Південно-Східної Азії, які беруть активну участь у боротьбі за встановлення миру на землі, формування нової політичної свідомості. На міжнародному форумі <-За без'ядерний світ, за виживання людства», який відбувся 14-- 16 лютого 1987 р. у Москві, президент Шріланкійського буддійського конгресу, віце-президент Азіатської буддійської конференції за мир сказав: «Тут зібралися представники багатьох світових релігій. Я, буддист із Шрі Ланки, передаю вам братерські привітання від Азіатської буддійської конференції за мир. Всесвітньої «Ради Сангха», індійського товариства «Маха Бод-хи».

Висновок

Буддизм є особливою релігією світу. По-перше, він своїм корінням проріс у багату на філософські традиції індійську культуру. По-друге, буддизм -- це релігія, яка не знає Бога-творця. Тому, обґрунтовуючи свої релігійні догми, адепти буддизму не апелювали до авторитету Бога-творця, а розвивали філософсько-теоретичне тлумачення релігійної ідеї спасіння. По-третє, в буддизмі існує відповідний категоріальний апарат, який визначає специфіку буддійського світогляду. Останні десятиліття внесли в діяльність буддійських організацій нову важливу рису: почали створюватися міжнародні об'єднання буддистів, які ставлять перед собою завдання вирішення екологічних проблем» збереження миру. Перщою великою організацією стало Всесвітнє братство буддистів, створене 1950 р. в Коломбо. У 1969 р. буддійські кола Азії створили Азійську буддійську конференцію. Буддисти є активними членами міжнародного церковного руху. Підхід до проблеми війни і миру, найбільш важливих проблем новітнього часу, яскраво висвічує специфіку буддійського світогляду, оскільки подібна аргументація про спроби досягненая миру і ліквідації воєн властива не тільки буддійським ченцям, а й політичним і суспільним діячам-буддистам. Філософська та світоглядна сутність буддійського підходу до проблеми побудови міцного миру рівнозначна. Це підкреслення домінанти моральних цінностей над економічними, політичними, ідеологічними програмами.

Література

1. Кочетов А.Н. «Буддизм» М.,Политиздат,1968.

2. Крывелев И.А. «История религий» Т.2 М.,"Мысль",1988.

3. Александр Мень. «История религии» М.,1994.

4. Бублик «Релігієзнавство», К., 2000

5. Лубський, «Релігієзнавство»,К., 1997

6. Калінін, «Релігієзнавство», К., 2002

Размещено на Allbest