Релігії Cтародавнього світу
Релігійний синкретизм античного світу: релігія Стародавньої Греції та Риму. Даосизм: релігійно-філософське вчення Стародавнього Китаю. Сутність неорелігії як невід’ємний чинник суспільного розвитку. Характерні особливості культів найдревніших світів.
Рубрика | Религия и мифология |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 21.12.2010 |
Размер файла | 44,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
23
МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕСИТЕТ
ІНСТИТУТ ЗАОЧНОЇ ОСВІТИ
Курсова робота
з дисципліни «Релігієзнавство»
Виконала
Філіппова.В
Перевірила
Чорна А.М.
Одеса
План
1. Релігійний синкретизм античного світу: релігія Стародавньої Греції та Стародавнього Риму
2. Даосизм: релігійно-філософське вчення Стародавнього Китаю
3. Неорелігії як невід'ємний чинник суспільного розвитку. Неорелігії і закон
1. Релігійний синкретизм античного світу: релігія Стародавньої Греції та Стародавнього Риму
Синкретизм (від грец. ???????????? -- з'єднання, об'єднання) -- явище об'єднання різних релігій (або їх окремих елементів) в єдину релігійну систему[1].
Синкретизм -- загальнокультурне явище, аналогічне еклектиці у філософії: це зовнішнє, неорганічне, штучне з'єднання фрагментів або елементів різнорідних навчань релігійного, антропологічного або космологічного характеру. Духовні основи подібного з'єднання або не визначаються ясно, або не ув'язуються з вмістом залучених фрагментів. Приклади синкретизму --гностичні вчення, теософія та ін.
Історично синкретизм мав широке поширення в Стародавньому Римі і в державі інків, коли інкорпорація богів переможених земель у власний релігійний культ підтримувалася на рівні державної політики.Синкретизм слід відрізняти від релігійного плюралізму, який передбачає мирне співіснування і/або поділ сфер впливу між кількома конфесіями або релігіями без їхнього злиття.Деякі атеїстичні публіцисти вважають, що релігійний синкретизм в деякій мірі характерний для всіх релігійних течій. Так, на думку одного з публіцистів пізнього радянського періоду, християнство об'єднує в собі уявлення стародавнього іудейського релігійних течій, східних релігій, грецької і римської філософії тощо.
Релігія Стародавньої Греції
Особливості формування релігійної ідеології в Древній Греції
У період переходу до класового суспільства формуються племінні релігії, головну роль в яких відіграють культ племінного вождя та культ духів предків. Виникає політеїзм (багатобожжя) як ідеологічне відображення створення родоплемінних союзів. Складається інститут жреців -- професійних священнослужителів.Жреці монополізували знання, духовну культуру взагалі і використовували її в інтересах своєї касти. Проте завдяки жрецям до нас дійшло чимало давніх історичних пам'яток у формі "священних книг", де відображаються життя та ідеологія минулих епох.
Міфи -- це оповіді, які виникли на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами узагальнити і пояснити різні явища природи і суспільства. В міфах відбилися також моральні погляди і естетичне відношення людини до дійсності. Оскільки в міфології міститься уявлення про надприродне, вона має в собі елементи релігії. Записаний догматизований міф далі стає складовою частиною "священних книг" національних релігій, які виникають разом з державою.
Еволюція давньогрецької міфології: від хтонічних істот до героїв-напівбогів
Міфологія древніх греків була одним із самих чудових явищ у культурі средиземноморских народів. Міфологія досить сильно впливала на становлення релігійної думки в Древній Греції. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: хтонфчний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний. Погляди, характерні для хтонического періоду, склалися в грецькому суспільстві задовго до дорійського завоювання XII ст. до н.е. і навіть до виникнення перших ахейських держав. Не збереглося джерел, у яких би ці погляди були представлені повно і послідовно.
Головні риси релігії древніх греків
Для релігії Стародавньої Греції характерним є політеїзм, з широкорозвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями світу, а захопили його у готовому вигляді, під час боротьби з титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія поділяється на доолімпійську і класичну олімпійську.
Пантеон давньогрецьких класичних богів очолює Зевс. В результаті боротьби з різного роду чудовиськами, перемоги над титанами, циклопами, гігантами і ув'язнення їх до Тартару, Зевс стає головним, верховним богом. Він народився на о. Кріт, де його мати, богиня Рея, врятувала від власного чоловіка Кро-носа. Здобувши Олімп, Зевс формує власне оточення. До нього входять богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символ вічної юності -- Геба, Ганімед, мойри тощо.Родина Зевса складалася з його дружини Гери, покровительки шлюбів, сім'ї і дітей; Аполлона -- бога сонця і музики; Артеміди -- богині полювання; Аф-родіти -- богині краси і кохання; Афіни -- богині мудрості; Гермеса -- бога торгівлі. Крім них, до родини Зевса входили його брати: Посейдон -- бог моря і Аїд -- бог підземного царства.Ієрархія олімпійців доповнюється богами, які не перебувають на Олімпі. Це покровитель ковалів -- Гефест, богиня землеробства Деметра, бог виноробства та рослинності Діоніс, бог пастухів Пан тощо. Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої -- Прометей і Геракл.
Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Оскільки під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до життя, ніж тварини, Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесла, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу.
Подвиги Геракла відомі як перемоги смертної людини над природою. Син Зевса і земної жінки, переможець над різними чудовиськами (немейським левом, лернейською гідрою, керінейською ланню, ері-манфським вепром, стимфалійськими птахами, марафонським биком, кіньми Діомеда і стадами Геріона).Йому також притаманні надлюдські якості, завдяки яким він вичистив авгієві конюшні, здобув пояс амазонок, яблука, що дарують молодість, і вивів Кербера на поверхню.Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у релігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і тверезий характер обожнювання оточуючого світу. Давньогрецька релігія не приділяє особливої уваги моральним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існує. Перебування у царстві Аїда жалюгідне.Для давньогрецького релігійного культу є характерним полісний культ. Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, він був обов'язковим для усіх громадян. Виконавцями культу були як жреці, так і офіційні державні особи. Великого значення набули оракули. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя.В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християнства релігія стародавніх греків остаточно відкидається.
Жертви і ходи -- форми шанування богів у Древній Греції
Культ і обрядовість у греків зберігалися, ймовірно, у виді традицій від епохи героїв Гомера до значно більш пізніх періодів грецької історії, аж до римського завоювання і навіть після нього, майже до самого введення християнства як державної релігії у Візантійській імперії. У першу чергу, природно, варто вказати на здійснення жертвоприносин. Жертви могли відбуватися як у храмах, так і позаними. Храми споруджувалися звичайно на височинах і відокремлювалися від інших будинків огорожею. Усередині храму встановлювали зображення визначеного бога і вівтар для біс кревних жертв. Існували окремі приміщення для пожертвувань і священних реліквій. Криваві жертвоприносини відбувалися на особливій площадці перед храмовим будинком, але усередині огорожі.
Навіть у найдавніші часи в окремих грецьких племен жреці не грали значної ролі в суспільстві, і жрецькі обов'язки могла виконувати будь-як вільна людина. Це положення збереглося і після виникнення окремих держав. Релігія в греків була справою державним, і жреци фактично залишалися на положенні державних службовців, що підкоряються законам, обов'язковим і для інших громадян. Жрецького ж обов'язку при необхідності могли виконувати чи царі глави окремих пологів. Жреци не навчали релігії, не створювали богословських праць, узагалі ніяк не розвивали релігійну думку, і коло їхніх обов'язків обмежувався виконанням обрядів, причому в конкретному храмі, до якого вони були приписані.Спілкування з богами під час богослужінь у греків обумовлювалося все тим же сприйняттям їх як могутніх, але зрозумілих і благодійних істот. Жертви були дарунками, в обмін на який боги повинні були виконувати прохання що молиться. Безкровні жертви складалися з овочів, фруктів, а також різних коржів і хлібців, присвячених окремим богам. Криваві жертвоприносини в основному зводилися до убивства тварин, але іноді, правда дуже рідко, у жертву приносилися і люди. Традиційними жертовними тваринами були вівці, свині і бики. Під час великих чи свят в особливі моменти державного життя (після перемоги над ворогом, перед народними чи зборами початком землеробських робіт, під час епідемій) могли убивати більш 100 тварин. Такі жертвоприносини називалися гекатомбами.Усі жертовні тварини повинні були бути бездоганні, без найменших недоліків. Жреци перед початком священнодійства облачалися в білі одяги й омивали руки в солоній воді. Обряд проходив у повному мовчанні, при музичному супроводі флейтистів. Частина заколотої тварини спалювалася на вівтарі, частина діставалася жрецам, а інше съедалось на урочистому бенкеті, що відбувався після богослужінь. Після жертвопринесення жрець вимовляв молитву до богів, що за ним повторювали всі учасники церемонії. Релігійними обрядами були клятва і проклін, тому що вимовлялися вони по строго встановлених правилах і з призиванням богів.Вдома в греків також зводилися жертовні вівтарі і встановлювалися статуї богів-заступників. Священним вважалося і домашнє вогнище, тому що його заступником була Гестия і, роблячи безкровні жертви у вогнища, грек прямо звертався до цієї богині. На п'ятий день після народження дитини обносили навколо вогнища, щоб відгородити від зла. Похорон також проходили згідно строго встановленої церемонії. Небіжчика умащали мазями і пахощ і в білих одягах, із дрібною монетою (оболом) у роті, що призначався для Харона, перевізника душ мертвих, клали на похоронні носилки. Один день його оплакували, потім урочисто виносили з будинку. Спочатку в Греції труп спалювали, але цей звичай поступово витиснувся традицією поховання тіла в чи землі в спеціальних гробницях.Однієї з найважливіших обов'язків жрецов були пророкування майбутнього. Деякі жреци займалися тільки гаданнями, у першу чергу по нутрощам умерщвленних тварин і польотам птахів. Але жреци-ефори пророкували прийдешні події по змінах неба, жреци- пифайсти -- по виду блискавок. Особливою пошаною в греків користалися святилища -- оракули, у яких боги через жрецов давали прямі відповіді на питання, що задаються. Відомі оракули Зевса в Додоне, Геракла в Бурі, Аполлона в Милете. Але воістину всегрецькою славою користався оракул у Дельфах, що був присвячений спочатку Геї, потім Феміді й Аполлонові. У центрі будинку оракула знаходилася ущелина, з якої виривалися димні випари. Над ущелиною був укріплений триніжок, на який усідалася віщунка -- піфія. Одурманена отрутними парами, вона впадала в транс, і в цей момент перед нею бог Аполлон відкривав таємниці майбутнього. Пророцтва Дельфийского оракула, щоправда, завжди були двозначні і мрячні. Так, Крез, цар Лідії, вопросил жрецов, чи належний він напасти на перського царя Кира. Піфія відповіла, що якщо він нападе на Кира, то знищить велике царство. Коли ж розбитий наголову Крез став проклинати віщунів, ті резонно відповіли йому: «Тобі ж було передвіщено, що буде зруйноване велике царство. Ти і зруйнував його -- тільки це було не царство Кира, а твоє власне».Як особлива форма служіння богам сприймалися і спортивні змагання. Представлення греків про богів як про істот, подібних до людей, але більш зроблених, диктувало прагнення уподібнюватися їм і в досконалості тел. Вважалося, що боги радуються, бачачи людей, блещущих здоров'ям і силою. Головним спортивним святом Древньої Греції були, розуміється. Олімпійські ігри, установлені, по переказі, самим Гераклом. Ці релігійні торжества були настільки важливі, що на час ігор полягав загальний світ і навіть літочислення в Греції йшло по Олімпіадах (починаючи з 776 р. до н.е.). У місті, що проводившиеся через кожні чотири года, Олимпии, ці спортивні ігри присвячувалися всім богам, хоча заступником міста і був Зевс. Змагання чергувалися з жертвоприносинами. Головним іспитом був «пятиборье» -- біг, стрибки, боротьба, метання списа і метання диска, також проводилися кулачні бої і змагання колісниць. Крім Олімпіад, найвідомішими були Немійські, Піфійські і Істмійські спортивні ігри.
Релігія Стародавнього Риму
Початок цивілізації на Апеннінському півострові пов'язують із започаткуванням Риму і навіть називають точну дату цієї події - 21 квітня 753 р. до н.е.
У VIII ст. до н.е. в північно-західній частині Апеннінського півострова утворилася держава, яка згодом дістала назву Стародавнього Риму. З 754/753 до 510/509 рр. до н.е. тривав царський період, під час якого відбувалось поступове злиття первісного населення цієї частини півострова.
Стародавньому Римі суспільство, складалося з трьох триб (племен). Це були латиняни, сабіняни і етруски. У кожній трибі було десять курій, a в курії - 10 родів, роди складалися з родин. Кожна курія мала спільну землю, спільних божеств і спільні обряди. Члени курії збирались у "священному місці", де приносили жертву своєму богові і здійснювали культову трапезу. .Виконував релігійні церемонії куріон, він же був військовим керівником курії.Родину очолював "патер фаміліас", він мав необмежену владу над життям і смертю будь-кого з родини. Члени родини, які брали участь у куріальних;зборах, звалися патриціями, вони були повноправними громадянами. Крім них, у римському суспільстві були ще особисто вільні, але без політичних прав, плебеї. Можливо, це були вихідці із сусідніх з Римом, общин. Крім того, існувала численна соціальна група - раби.
Уже тоді римляни шанували богів: Юпітера - бога неба, світла, володаря погоди і доту, носія перемоги; Юнону - дружину Юпітера; Марса - бога війни; Мінерву - богиню родючості, покровительку мирної праці, наук і мудрості, а також ремесла, медицини, мистецтва. Вони також вірили в численних дрібних божеств, духів, що населяють весь світ, у духів предків, займались ворожінням і всілякими магічними діями.Поступово відбувалося злиття культів курій і триб у відносно загальну релігію міста-держави.Особлива заслуга в утворенні початкової стародавньоримської релігії належить другому із семи царів Риму - Нумі Помпілієві. Вважають, що саме він і є засновником релігії стародавніх римлян.Стародавній історик Тіт Лівій у творі "Історія від заснування Риму" повідомляє, що Нума Помпілій, коли одержав владу, вирішив у місті, яке було започатковане силою зброї, встановити порядки, що спираються на право і закони. А авторитет права і законів мав триматися на страху перед богами, який є "найбільш дієвим засобом для неосвіченого і, відповідно тому часові, брутального натовпу".Нума Помпілій встановив посаду верховного жерця бога Юпітера, мотивуючи це тим, що цареві, який теж був верховним жерцем, доводилось дуже часто залишати Рим, керуючи військами у походах, а без верховного жерця місту бути не годиться. Він дав йому також двох помічників, які були жерцями богів Марса і Квірина, призначив дів, що служили богині Весті - весталок, встановив посаду понтіфика, якому доручив наглядати за всіма жертвоприношеннями, які сам розписав, визначивши жертви, дні і храми, де вони будуть здійснюватися. Отже, Нума Помпілій зробив перші кроки впорядкування релігійного культу, формальний бік якого потім набув у cтapoдавній римській релігії надзвичайної ваги.Тіт Лівій пише, що всі свої дії з нормування релігійного культу Нума Помпілій пояснював тим, що він "ночами сходився з богинею Егерією, за намовлянням якої нібито і встановлює він священнодійства, які богам більше до вподоби, призначає для кожного бога особливих жерців". Це певний натяк на одкровення, але все ж Нума Помпілій більше керується логічними аргументами своєї релігієтворчості.Так й повелося, що старанне дотримання всіх обрядових норм мало для римлян велике значення. Найменше порушення їх могло розсердити божество, і вся церемонія ставала марною. Всі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були суворо регламентовані: їх мало бути не менше, бо це зневага до бога, якому вклоняються, і не більше, бо це зневага до інших богів. Треба було також суворо дотримуватись установленого календаря поклонінь. І що особливо складно - враховувати всі обставини поклоніння чи жертви, визначаючи, сприяють вони процесові, чи пі? Усі ці складності розв'язувалися з допомогою численного жрецтва, серед якого виникла спеціалізація. Жерці-фламіни обслуговували якогось одного бога. Жерці-авгури ворожили за характером польоту птахів. Жерці-гаруспики ворожили на нутрощах тварин. Жриці-весталки доглядали вогнище в храмах богині Вести. Посада жерця була виборною, вона не оплачувалася, але мала свою вигоду, до того ж досить велику.
Релігія в республіканському Римі
За царським періодом в історії Стародавнього Риму настав період республіки, який тривав з кінця 6 до 30 р. до н.е. Майже п'ятсот років тривав процес піднесення могутньої держави і продуктивної цивілізації.Політична історія Риму періоду республіки була дуже буремною, а його політичний розвиток надзвичайно інтенсивний. Цілком природно, що це накладало відбиток і на розвиток староримської релігії, і на її функціонування в суспільстві.Республіканський Рим успадкував стародавню релігію царської епохи. Але ця релігія не могла встояти перед впливом еллінської культури і вже в III ст. до н.е. почалася її еллінізація, в римській релігії з'явилися грецькі культи. Грецькі боги Деметра, Діоніс і Кора стали римськими Церерою, Лібером і Ліберою, Меркурій - Гермесом, культ бога-цілителя Ескулапа - культом Асклепія тощо.Згодом, до початку II ст. до н.е., остаточно склався культ 12 головних богів: Юпітера і Юнони, Нептуна і Мінерви, Марса і Венери, Аполлона і Діани, Вулкана і Вести, Меркурія і Цербери. Усі вони мали відповідних "візаві". Були встановлені ритуальні трапези богів. У центрі Рима, де відбувалися збори римлян і всі державні події - Форумі, - були встановлені антропоморфні статуї богів. Усі релігійні справи вирішував сенат.Наприкінці 2-ої Пунічної війни з Карфагеном (218-- 201 р. до н.е.) у Римі набрав значного поширення східний культ Кібели, оскільки там з'явилися його прихильники зі Сходу. Стали поклонятися Кібелі і римляни. У 194 р. до н.е. на честь Кібели були запроваджені Мегалезійські ігри.Стародавня Римська держава майже постійно вела загарбницькі війни. Внаслідок цих воєн до кінця III ст. до н.е. римляни завоювали всі італійські землі. Потім римляни підкорили собі Карфаген, відібрали в нього Іспанію, вдерлися в Македонію і в Малу Азію. На це їм було потрібно 135 років (з 264 по 129 р. до н.е.). У ІІ-І ст. до н.е. римляни були вже на південному узбережжі теперішньої Франції, завоювали східне узбережжя Середземного моря, нові землі в Малій Азії (Віфінію, Понт, Фрігію). В середині І ст. до н.е. підкорили землі аж до Ла-Маншу. Тоді ж були завойовані землі на північ від Балкан, Нум і дія і Єгипет в Африці.До початку нової ери Римська держава, безперечно, була світовою державою. Вона вбирала в себе військовий і економічний потенціал завойованих народів. До культури і релігії цих народів римляни ставилися терпимо, хоч і-вважали їх варварськими.В умовах широкої демократизації суспільства республіканського Риму релігія набирає вкрай політизованого вигляду. Безумовно, насамперед вона обслуговує суспільство духовно, задовольняє релігійні потреби громадян відповідно до їхніх запитів. Разом з тим вона стає зброєю боротьби за владу. І це яскраво виявилося на заключному етапі існування Римської республіки. Той, хто приходив до влади, привласнював собі і зверхність у релігії, використовував її авторитет для закріплення влади за собою.Із середини II ст. до н.е. політична ситуація у Стародавньому Римі значно загострюється. Не припиняються повстання рабів. Зростає соціальний протест сільського плебсу, а також населення італійських провінцій. У сенатській верхівці йде гостра боротьба за владу.Швидко руйнуються демократичні порядки, одна за одною встановлюються диктатури. Піднесення політичного і військового діяча Гая Юлія Цезаря (100-44 р. до н.е.) після ряду його військових перемог привело до його одноосібної влади. Сенат визнав його довічну диктатуру, надав йому трибунську владу, титул "імператора", проголосив "батьком вітчизни" тощо.Светоній повідомляє цікавий факт ставлення римських імператорів до богів: коли буря знищила флот Юлія Цезаря, "він начебто вигукнув, що і Нептун не перешкодить йому здобути перемогу, а на найближчих святкуваннях усунув з урочистої процесії статую цього бога".
Підкреслюючи свою причетність до богів, Юлій Цезар, виголошуючи промову з ростральної трибуни на похованні своєї тітки Юлії, говорив: "Рід моєї тітки Юлії сходить по матері до царів, по батьку ж - до безсмертних богів... Ось чому наш рід освячений недоторканністю, як царі, які могутністю вищі від усіх людей, та благоволінням, як боги, котрим підвладні і самі царі."Це відверте застосування релігії для досягнення політичних інтересів разом з тим було і обґрунтуванням політеїзму римської релігії - потрібна була множинність богів, щоб серед них утвердити і культ диктатора. Ось тому в Римській імперії природний процес розвитку релігії в напрямі до монотеїзму був пригальмований, і до того ж надовго.
Стародавня римська релігія в імперії
З 27 р. до н.е. починається період існування Римської імперії. Після вбивства в 44 р. до н.е. Юлія Цезаря через деякий час до такої ж необмеженої влади прийшов його спадкоємець Октавіан (63 - 14 р. до н.е.). З народження він мав ім'я Гай Октавіан Фурін, з 44 р. до н.е. після усиновлення Юлієм Цезарем - Гай Юлій Цезар Октавіан, із 40 р. до н.е. - імператор Цезар, згодом до його імені було додано "Август", що означає "звеличений богами", "рівний богам".У творі "Громадянські війни" історик Аппіан зазначає: "...Цезар перший став в очах римлян священним і одержав від них ще за життя титул Августа".
Одержавши цей титул, він встановив державний лад принципата, фактично це була необмежена імператорська влада, погано замаскована під аристократичну олігархію.Сам Август був помірковано релігійним і забобонним, він побоювався грому і блискавки, вірив у сни і прикмети. До часу встановлення його влади в римському суспільстві було панувало скептичне ставлення до традиційної релігії, поширювалася елліністична філософія, містичні вчення і східні культи. Август намагався в руслі свого загального консерватизму відродити староримську релігію. Він поновлював і будував нові храми. У "Діяннях Божественного Августа" від імені Августа пишеться: "...храм на Капітолії Юпітера Феретрія і Юпітера Громовержця, храм Квірина, храм Мінерви і Анони-цариці і Юпітера-визволителя на Авентіні, храм Лаврів на Священному шляху, храм богів Пенатів у Велії, храм Юності, храм Великої матері на Палантині я побудував". Там же повідомляється про те, що він був верховним жрецем - великим понтифіком, авгуром (жрецем-птаховорожієм), членом колегії П'ятнадцяти (квіндецемвірів), що зберігали Сивілині книги, членом колегії Семи епулонів (що організовували релігійні трапези), членом Аральського братства з дванадцяти жерців, що навесні обходили римську міську смугу з молитвами про врожай, членом колегії Тіціїв і феціалів (дванадцяти жерців, що вирішували міжнародні проблеми). Це - в той час, коли він посідав усі вищі посади в начебто демократичному республіканському Римі. Август до культу Юпітера додав культ Венери, що вважалася праматір'ю роду Юліїв.Про те, як Цезар Август поважав своїх божественних предків, свідчить повідомлення Светонія, який писав, що після здобуття Перузії Август "відібрав із тих, хто здався, триста чоловік усіх станів і в іди березня біля вівтаря на честь божественного Юлія перебив їх, як жертовну худобу".
Клятва Генієм Августа (Геній був божественною силою - носієм усіх здібностей людини, її душею) вважалася найсвященнішою поряд з клятвою Юпітером. Це ще раз свідчило про необмеженість і винятковість релігійної влади Августа.Зміцнюючи авторитет римських імператорів, Август вніс поправки в римський юліанський календар: місяцю секстилію він дав своє ім'я ("август"), ще раніше місяць квінтілій одержав родове ім'я Юліїв ("йоль").Свій культ Август поширював і в підлеглих Риму країнах. У Єгипті Август вважався фараоном і сином бога Сонця - Ра. На честь Августа був присвячений храм Кесаріон в Александрії. Численні храми були присвячені Августу в інших містах. День народження Августа святкувався в усій імперії.Імператор Август посилено насаджував культ своєї особи. Таціт в "Анналах" наводить думки деяких римлян, що "богам не лишилось ніяких почестей, після того як він побажав, щоб його зображення в храмах були встановлені фламінами і жерцями як божества". Після смерті Августа в 14 р. н.е. його спадкоємцем став Тіберій Клавдій Нерон (42 - 37 р. н.е.). Почалася боротьба сенатської опозиції з імператорами, спочатку династії родичів Августа і Тіберія - Юліїв (до неї належали ще Калігула, Клавдій і Нерон), а потім з династії Флавіїв та Антонініа
Розповідаючи про події в Римі останніх десятиріч перед нашою ерою і початку нашої ери, які сповнені насильства, жорстокості, вбивства, ненависті, переслідувань, Таціт пише: "Ніколи ще боги не давали римському народові більш очевидних і більш жахливих доказів того, що їх справа - не піклуватися про людей, а карати їх".Стародавня римська релігія чудово обслуговувала римське суспільство. Особливо слід відзначити її комунікаційні якості. Римляни, під багатовіковим впливом демократичних принципів поважали колегійність не лише в управлінні державою, а й у повсякденному житті. Релігія давала їм можливості повсякденного спілкування. Принесення жертв, наприклад, завжди було колективним. Усі релігійні, суспільні, ділові, побутові справи вирішувалися спільно, відповідними групами. Релігійні збори полегшували спілкування. Ось тому релігія органічно входила в спосіб римського життя. Гастон Гоцасьє, характеризуючи римську релігію, зазначає, що порівняно з давньогрецькою вона привчає до дисципліни і підлеглості, вона моральна, краще піддається філософському тлумаченню, тому без неї римляни просто не уявляли свого існування.Обожнювання імператора було головним змістом римської релігії. Зі свого боку імператорська влада здійснювала безпосереднє управління всіма релігійними справами, і в таких умовах потреби в сталій системі церковного управління, в церкві - не було.В імператорському Римі посилюється вплив східних культів. Особливо активно вони сприймалися народними низами, які були пригнічені поневоленням і злиденністю. Ці східні культи обіцяли нужденним потойбічне щасливе життя, якого вони не могли одержати бодай в обіцянках від численних римських богів, які відверто покровительствували їхнім визискувачам. Шанувалися східні культи й у вищих колах. У І ст. до н.е. великої популярності зажив Аполлон Тіунський, якого вважали чи то філософом, чи то магом, чи просто шарлатаном. Астрологія, магія, ворожіння стали повальною модою.Імператорська влада, намагаючись зберегти політеїстичну релігію стародавності, де і їй знаходилося місце в обширному пантеоні, намагалася обмежити вплив східних культів. Але природний процес релігійного взаємовпливу робив свою справу, і вже імператор Калігула, що правив з 37 по 41 р. н.е., будує богині Ісіді храм на Марсовому полі, де римляни з ентузіазмом споглядали релігійну драму вбивства Осіріса Сетом і його воскресіння. Його спадкоємець Клавдій (41-54) звеличує фригійську Кібелу.Друге століття нової ери характерне поширенням у Римській імперії мітраїзму. Прагматично мислячи, римляни захоплюються міркуваннями про добро і зло. Зло у них стає не наслідком невдоволення богів, а дією бога Арімана. Мітраїстські містерії, які відбувалися таємно, стають особливо привабливими. А за імператорів Діоклетіана (284-305) і Максиміана (286-305) культ Мітри входить до числа державних культів.Серед східних культів з'явилась і нова релігія, яку чекало велике майбутнє. Це було християнство. Воно зародилося в першій половині І ст. н.е. в Палестині як одна із сект іудейської релігії. З огляду на цілий ряд якостей і специфічних історичних умов розвитку воно поступово набрало великого значення в центрі імперії - в Римі. Велику роль в утвердженні християнства в Римі відіграв проповідник Савл з Тарса, відомий згодом як апостол Павло. Процес поширення християнства в Римі був досить складний. Його то дозволяли, то забороняли, християни зазнавали жорстоких гонінь, до християнства приставали й імператори. А вплив стародавньоримської релігії тим часом ставав дедалі меншим. Нарешті, в 313 р. імператори Константан (306-337) і Ліціній (308-324) надали християнству офіційної рівності з усіма іншими релігіями. У 324 р. християнство було оголошене державною релігією Римської імперії. Почалося нищення релігійного попередника християнства - стародавньої римської релігії. Храми і святилища руйнували, статуї богів розбивали, сама стара релігія одержала назву язичества - тобто релігія "язиків", народів, підлеглих Риму, оскільки поширення християнства з центру імперії Рима в провінції було не таким уже й швидким. Під гаслом боротьби з язичеством (ще вживається термін "поганство", але він є виразом зверхності християнства над старими релігіями, презирливою назвою їх, тому вживання його має відверту ідеологічну спрямованість) відбувалося нищення античної культури, це були ідеологічні видатки ствердження нової релігії.
Але вплив стародавньої римської релігії на розвиток культури неоціненний. Як і вся культура Стародавнього Риму, вона залишила глибокий слід в історії всесвітньої цивілізації, її вплив ми відчуваємо і донині.
2. Даосизм: релігійно-філофське вчення Стародавнього Китаю
Роль духовно-ідеологічної віддушини відіграв у Китаї даосизм.Конфуцій не визнавав духів і скептично ставився до марновірства та метафізичних спекуляцій: "Ми не знаємо, що таке життя, -- говорив він, -- як можемо ми знати, що таке смерть?" Не дивно, що все сумнівне, підсвідоме, що належало до сфери непідконтрольних розуму почуттів, конфуціанство залишало осторонь. Однак все це продовжувало існувати і в марновірстві простого народу, і в філософських пошуках творчо мислячих і допитливих індивідів. У передханьські часи, особливо на початку Хань (II ст. до н. е.), дуже насичену для історії Китаю еру, коли складалося й набувало свого остаточного вигляду вже реформоване ханьське конфуціанство, всі ці вірування й обряди були об'єднані в рамках релігії даосів -- релігійного синкретизму, що сформувався паралельно з конфуціанством.
Даосизм (31,2 млн прихильників) виник у Джоусь-кому Китаї одночасно з вченням Конфуція як самостійна філософська доктрина. Засновником філософії даосів вважається давньокитайський філософ Лао-цзи, попередник Конфуція. Жодних достовірних відомостей історичного або біографічного характеру відносно нього в джерелах немає. Легенди розповідають про його дивне народження (мати носила його кілька десятків років і народила старим -- звідки й походить його ім'я "Стара дитина", хоч той же знак Цзи означав одночасно і поняття "філософ"). Отже, ім'я його можна перекласти як "старий філософ". Існує легенда, що, залишаючи Китай, йдучи на Захід, Лао-цзи люб'язно погодився віддати служителю прикордонної застави свій твір "Дао де цзин" (IV--III ст. до н. е.).У трактаті викладені основи даосизму, філософії Лао-цзи. В центрі доктрини -- вчення про великого Дао, загальний Закон і Абсолют. Дао панує всюди і в усьому необмежено. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Невидиме і нечуване, недосяжне для органів чуттів, постійне й невичерпне, безіменне і безформне, воно дає початок, ім'я і форму всьому на світі. Навіть велике Небо наслідує Дао. Пізнати Дао, йти за ним, злитись з ним -- у цьому зміст, мета і щастя життя. Виявляється Дао через свою еманацію -- через де, і якщо Дао все породжує, то де все годує.У трактаті йдеться про те, що життя і смерть -- поняття відносні, але наголошувалося на житті, на тому, як його слід організувати (Чжуан-цзи, IV-- III ст. до н. е.). Містичний ухил у цьому трактаті, який виявлявся, зокрема, в нагадуваннях про фантастичне довголіття (800--1200 років) і навіть безсмертя, яких можуть досягти праведні відлюдники, що приєдналися до Дао, відіграв значну роль у трансформації філософського даосизму в даосизм релігійний.Проповідь довголіття і безсмертя забезпечила даоським проповідникам популярність у народі й прихильність імператорів. Офіційна підтримка допомогла даосизму вижити й зміцніти в умовах панування конфуціанства, але, вистоявши, даосизм дуже змінився. Облишивши метафізичні спекуляції на тему дао і де, відмовившись від відлюдності з ідеєю у-вей (недіяння), лаоські проповідники і маги активізували свою діяльність серед народу, вміло синтезували філософські ідеї "Дао де цзин" з примітивними віруваннями насамперед селянських мас, а також потурбувалися, щоб ці ідеї у вигляді міфів і легенд почали широко популяризуватися. Так, даосистами було створено міф про богиню безсмертя Сиванму, в саду якої квітнуть раз у 3000 років персики безсмертя. Створили вони і міф про першолюдину Пань-гу.Історія цього міфу особливо цікава. В "Дао де цзин" є твердження: "Дао родить одне, одне родить двоє, двоє родять три, а троє -- всі речі". Такий глибокий філософський зміст був явно недоступний розумінню простих людей, і даоси яскраво інтерпретували його у вигляді міфу про Пань-гу (Дао родить одне). Минуло 18 тисяч років, почав створюватися Всесвіт, все легке і чисте, ян-ци, піднялося догори, утворивши небо, все каламутне і важке, інь-ци, опустилося і утворило Землю (одне родить два).Пань-гу лишився між небом і землею й почав швидко рости (з двох народжується троє). Коли він виріс, його очі стали сонцем і місяцем, тіло -- грунтом, кістки -- горами, волосся -- травами, дихання -- вітром. З бороди злетіли в небо зірки, а з паразитів на його тілі пішли люди (троє породили усіх). Даосист-ський міф про Пань-гу -- приклад післяханьських текстів, причому його деталі змушують згадати міф про "творця" Брахме, який народився з яйця, дві частини шкаралупи якого стали небом і землею. Та за допомогою таких міфів, апеляцій до містики і марновірства даосизм зумів не тільки завоювати довір'я і симпатії селянських мас, а й дати їм релігійні гасла, ставши їхнім прапором у політичній боротьбі (селянське повстання "жовтих пов'язок").Даосизм пропонує особливий шлях досягнення безсмертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який, в принципі, слід уподібнити до макрокосмосу, цебто Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує при взаємодії сил Інь і Ян, має зірки, планети тощо, організм людини є також скупченням духів і божественних сил, результат взаємодії чоловічого і жіночого начал. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен насамперед намагатися створити для усіх духів-манад (їх 36 тис.) такі умови, щоб вони не бажали залишити тіло. Це досягається, як вважають даоси, обмеженням у їжі -- шлях, до кінця вивчений індійськими аскетами-відлюдниками. Кандидат у безсмертя повинен був відмовитися спочатку від м'яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі, потім від овочів і зерна, які зміцнюють матеріальне начало в організмі.Другий важливий елемент досягнення безсмертя -- фізичні й дихальні вправи. До комплексу цих вправ входило постукування зубами, потирання скронь, розкошлатіння волосся, а також уміння володіти власним диханням: затримувати його, перетворювати у ледь помітне "утробне".Проте даосизм був все-таки китайським ученням, навіть якщо він і зазнав певного впливу іззовні. Це наочно виявляється у тому, якого великого значення лаоська теорія безсмертя надавала моральним факторам, причому моралі саме в китайському розумінні -- в плані доброчесних вчинків, демонстрації високих моральних якостей. Щоб стати безсмертним, кандидат повинен був здійснити не менш як 1200 доброчесних актів, при цьому навіть один аморальний вчинок зводив все нанівець.На підготовку до безсмертя повинно було йти багато часу і сил, фактично все життя, причому все це було тільки прелюдією до завершального акту -- злиття дематеріалізованого організму з Великим Дао. Ця трансформація людини у безсмертя вважалася дуже непростою, доступною лише небагатьом. Сам акт перевтілення вважався настільки священним і втаємниченим, що ніхто не міг його зафіксувати. Просто була людина -- і немає її. Вона не вмерла, але зникла, залишила свою тілесну оболонку, дематеріалізувалася, піднялась на небо, стала безсмертною. Даоси пояснювали, що видима смерть -- це ще не доказ невдачі: цілком можливо, що померлий піднявся на небо і досяг безсмертя.Зміцнівши за рахунок дальшої розробки своєї теорії, даосисти в ранньосередньовічному Китаї зуміли стати необхідною і незамінною частиною духовної культури країни й народу. В епоху Тан (VII--X ст.) даосисти розселилися по всій країні. Опорними пунктами даосизму стали великі монастирі, що будувалися повсюдно, де вчені лаоські маги й проповідники навертали неофітів, знайомлячи їх з основами теорії безсмертя. Даоські ворожбити й лікувальники, одержавши початкову освіту, розходилися по Китаю і практично зливалися з підданими Піднебесної, не відрізняючись від них ні одягом, ні способом життя -- тільки професією. Остання з часом перетворювалася у спадкове ремесло. Для оволодіння ним не було потреби в спеціальному навчанні на стороні -- необхідно було тільки засвідчити свій професійний рівень і одержати від властей сертифікат на право займатися власною справою.
Даосизм ставить перед собою ціль розкрити перед людиною таємниці світобудови, вічні проблеми життя і смерті і стає зрозуміло, чому він виник. Адже за межами конфуціанства містичне й ірраціональне, не говорячи вже про древню міфологію і примітивні забобони. А без цього людин почуває деякий духовний дискомфорт, деяку порожнечу, що потрібно заповнити і тому усі вірування й обряди були об'єднані в рамках релігії даосів, що сформувалася паралельно з конфуціанством.Одним із самих привабливих пунктів у навчанні Дао як для простого народу, так і для знаті була проповідь довголіття і безсмертя для людей, що пізнали Дао. Ця ідея настільки захоплювала, що імператори навіть споряджали експедиції за еліксирами безсмертя і фінансували роботи даоських магів по їхньому виготовленню. У такий спосіб даосизм зміг вижити і зміцнитися в умовах панування конфуціанства. При цьому даосизм досить сильно змінився, ідея про Дао і Де була відсунута на задній план, а на передній висунулися численні маги, знахарі, шамани, що примкнули до даосизму, що вміло синтезували деякі ідеї даосизму із селянськими марновірствами, і в такий спосіб отримавше над ними(селянами) дуже велику владу. Підтвердженням цьому стало селянське даоське повстання, що відбулося під час кризи влади після кінця династії Хань, яким керував даоський маг Чжан Цзюне. Він ставив своєю задачею скинення існуючого ладу і заміну його царством Великої Рівності(Тайпин). Він оголосив рік повстання початком епохи нового ''Жовтого неба'', тому його прихильники носили жовті пов'язки. Повстання було жорстоко подавлене сам Чжан Цзюне убитий, а залишки його прихильників сховалися на заході, у гірських прикордонних районах, де діяла інша даоська секта Чжан Лу. Ця, тепер об'єднана, секта після падіння династії Хань перетворилася в самостоялельтное теократичне утворення, що так само називають державою даоських тат-патріархів. Згодом з ними вважалися навіть офіційні влади. Влада в цьому «державі в державі» передавалася в спадщину, саме воно складалося з 24 громад, очолюваних єпископами. Життя в цих громадах була організована таким чином, щоб кожний міг очиститися, покаятися і, пройшовши через серію посад і обрядів, підготувати себе до безсмертя. Згідно Дао, тіло людини являє собою мікрокосм-це скупчення парфумів і божественних сил, результат взаємодії чоловічого і жіночого почав. Прагнучий до досягнення безсмертя повинний насамперед постаратися створити для всіх цих духов-монад (їх близько 36 000) такі умови, щоб вони не прагнули залишити тіло. Даоси припускали досягти цього за рахунок обмеження в їжі, спеціальних фізичних і дихальних вправ. Так само щоб досягти безсмертя, кандидат повинний був зробити не менш 1200 гарних учинків, і при цьому один поганий учинок зводив усі на немає.Сам акт перевтілення шанувався настільки священним і таємничої, що його ніхто не міг зафіксувати. Просто була людина - і немає її. Вона не вмерла, але зникла, залишивши свою тілесну оболонку, дематеріалізувалася, піднеслася на небо, ставши безсмертною.
Протягом століть даосизм переживав зльоти і падіння, підтримку і гоніння, іноді ставав офіційною ідеологією якої-небудь династії. Але проте він був потрібний як утвореним верхам, так і неосвіченим низам китайського суспільства. Утворені верхи зверталися найчастіше до філософських теорій даосизму, до його древнього культу простоти й естетественности, злиття з природою і волі самовираження. Часто відзначалося, що китайський інтелігент(кожної), будучи в соціальному плані конфуціанцем, у душі завжди був небагато даосом. Неосвічені низи шукали в даосизмі інше. Їх залучали соціальні утопії зі зрівняльним розподілом майна при найжорстокішій регламентації життєвого розпорядку. Ці теорії грали свою роль як прапор у ході середньовічних селянських повстань. Крім того, з народними масами даосизм був зв'язаний обрядами, практикою гадання і лікування і т.п. Саме на цьому, нижчому рівні даосизму складається той гігантський пантеон, яким завжди відрізнялася релігія даосів. У цей пантеон поряд із главами релігійних доктрин міг потрапити будь-який неабиякий історичний діяч, навіть простий чиновник, що залишив після себе гарну пам'ять. Даосизм у Китаї, як і буддизм, займав скромне місце в системі офіційних релігійно-ідеологічних цінностей, однак у періоди криз, коли централізована влада занепадала, даосизм виходив на передній план, виявляючись у народних повстаннях, що рухали утопічні ідеї даосизму.
даосизм релігія стародавній культ
3. Неорелігії як невід'ємний чинник суспільного розвитку. Неорілігії і закон
Нетрадиційні релігії породжені глибинними процесами суспільного життя ХХ ст. і виявилося не тільки і відновленні ортодоксальних релігійних традицій, а й у пошуку нових цінностей, духовних орієнтацій. На позначення цього явища вживають багато синомічних термінів: (неорелігії”, “неосекти”, “неокульти”, “нетрадиційні вірування”, “севдорелігії”, “неомістицизм”, “релігії Нового віку”.
Неорухи народжені кризою традиційної релігії. У ХХ ст. позиції усталених релігійних течій підірвав передусім науковий світогляд. Досягнення НТР висунули проблеми, перед якими офіційна церква виявилась безсильною.
До нетрадиційних релігій належать:
Неохристиянські течії, вірування на загально християнській основі:
а) Церква Воскресаючої Богородиці;
б) Мормони;
в) Новоапостольська церква;
г) Церква Христа;
д) Нова церква (Церква Нового Єрусалиму).
2. Релігії орієнталістського напряму:
а) Неоіндуїзм;
б) Міжнародне товариство свідомості Кришни;
в) Послідовники Шрі Сатьї Саї Баби;
г) Центри Шрі Гінмоя;
д) Ошо-центер;
е) Вселенська чиста релігія.
3. Езотеричні об'єднання:
а) Теософія;
б) Братство Грааля.
4. Неоязичництво:
а) Рідна Віра;
б) РІН-віра;
в) Собор рідної віри.
5. Синтетичні релігії:
а) Біле братство;
б) Церква єднання;
в) Всесвітня віра Божа.
6. Сайєнтологічні рухи:
а) Діанетика;
б) Наука розуму;
в) Християнська наука.
7. Сатанізм.
У своїх догматах культом синтетичних релігій, створюється на поєднання елементів різних традиційних релігій, створюючи власні вчення, систему обрядових дійств, церковну організацію, претендуючи на статус над релігії. У них розвинуті культ лідера, авторитет власних віросповідних джерел, наявна ідея багатообраності їх послідовників.Кількість релігій “Нового віку” надзвичайно велика. Але умовно їх можна поділити на три категорії. Перш за все це культи, що проголосили себе новітніми варіантами християнства, та пропонують унікальну “боговідверту” істину та єдиний шлях до спасіння людства. Серед них такі відомі організації, як Сімя любові (раніше Діти Бога), Церква Армагеддона, Церква живого слова , Життєвий шлях, Церква біблійного розуміння, Міжнародний шлях, Віра алтаря та інші. Голосніше за всіх про себе заявляла відома , войовнича Церква уніфікації Сен Мюн Муна(Sun Myung Moon), який запевняв, що має мільйони прихильників по всьому світі. Значну частину серед культів складають гурти, що ведуть свій родовід зі Сходу. Вважається, що в США у них більш ніж два мільйони прихильників. Найбільші та найвідоміші наступні: Рух Харе Крішна(Hare Krishna) (Міжнародна громада свідомості Харе Крішна), Місія Божественного світла та дзен- буддизм. Можна також згадати Організацію здоровя, щастя та святості, Рух Мехер Баби, Ананда Марга та ряд інших.Особливу групу становлять обєднання, що займаються виключно «духовними вправами», психотерапевтичними сеансами та процедурами, під які звичайно проводяться різні релігійні спекуляції. Тут особливо виділяється Церква сайентології, по її власним (та явно перебільшеним ) даним маюча біля 5 міліонів прихильників у багатьох країнах. Не менш відомою є Громада трансцендентної медицини, яку правильніше було б віднести до другої групи. Назвемо також Синанон, що так рекламує свої успіхи у лікуванні алкоголіків та наркоманів. До них також можна додати безліч дрібних груп, що пропагують астральні та окультні уявлення, спіритизм, парапсихологію.При знайомстві з цими новоутвореннями можна виділити ряд загальних рис, що помітно відрізняють їх від традиційних церков, так і від обєднань, що називаються «сектами». Головне тут можливо те, що вони не повязані з вже існуючими в країні релігійними течіями та віросповіданнями. В 60-ті роки в край переповнену релігійними ідеями атмосферу США почали вриватися різноманітні пророки - зазвичай крикливі та надзвичайно брутальні, претендуючи на роль єдиних «рятівників» людства, що загубилось в гріхах та темноті. Вони не тільки ігнорували традиційні респектабельні церкви, але й обзивали як прислужників «духовного Вавилона», спроможних довести світ лиш до погибелі. Якщо все ж таки такі месії часом і зверталися до окремих сюжетів традиційних священних книг, то використовували їх як допоміжний матеріал для побудови своїх фантастичних доктрин, проникнутих самовозвеличуванням.Далі впадає у вічі не зовсім звичний соціальний склад прихильників релігій «Нового сторіччя». В США і до цього не раз заявляли про себе різноманітні пророки та месії. Проте до них звертаються люди з найменш забезпечених верств населення, здебільш люди похилого віку. Общини ж культів в основному поповнюються людьми іншого типу. Більшість з них складають молоді люди віком від 18 до 24 років так званого середнього класу. Як правило, вони мають не погану освіту та в минулому не зазнавали суттєвих матеріальних труднощів.
Цей незвичайний склад на стільки очевидний, що деякі американські автори назвали підростаюче покоління 70-х років «релігійним поколінням». На противагу «бунтуючого покоління» попереднього десятиріччя. Тижневик U.S. News and World report писав, що «знову багато хто з молодих людей Америки спрямовують свою увагу до радикально нового життя, але на відміну від 60-х років - до релігійних культів. З рештою помітну роль серед прихильників релігій «нового століття» відіграють «східні» групи, вже в 50-х роках, багато хто з битніків були залучені до дзен-буддизму. Проте, це торкнулося лише незначної частини молодих людей і не призвело до виникнення особливих організацій. Але вже в 70-і роки в США утворилися культи східного спрямування до чого деякі з них набули безпрецедентного впливу, американські експерти вважають, що , наприклад, в Громаду трансцендентної медитації «Т.М.» залучено не менше одного мільйона їх співвітчизників. В обстановці пошуків позитивної програми дій, стійких моральних цінностей закономірно розцвітають різноманітні пророки, спасителі, месії, які в край емоційній та агресивній форми драматизують пессимистичні роздуми та пропонують рецепти від їх лікування.
Про що б не говорили наставники нових культів, їх проповіді загалом зводяться до передбачення всесвітньої катастрофи, до оцінки сучасної епохи «залізного віку» (Харе Кришна), «віку неподобств» (Громада трансцендентної медитації), періоду «великих мук», «кінця часів» (Церква тіла Христова).Часом такі застереження формулюються більш конкретно. Глава Церкви уніфікації Сен Мюн Мун, наприклад, стверджує, що начеб то космічна боротьба з Сатаною, що передує настанню віку «завершення Нового завіту», вже почалася, а діти Бога чекали «кінця світу» в 1993 році.
Саме ідея «граничності» нашого часу, історичної його відміченості його існування й складає «найвищу істину», що її самозвані пророки передусім хочуть подати світу. Офіціальні ідеології, стверджують вони, не спроможні ні зрозуміти не розвязати її. Сробити це можуть лише «нові месії» (кожний з них при цому, звичайно, має на увазі самого себе), освячені небесною мудрістю. Саме вони зі своїми послідовникам, що вчасно розірвали звязки з грішним суспільством, зможуть пережити неминучий катаклізм історії. Дивує те, що самі фантастичні та екстравагантні заяви такого виду знаходять відклик в серцях багатьох людей, що турбуються про своє майбутнє. Та й дійсно, чи може віруючий залишитись байдужим до релігійної апокаліптики, коли провідні політики та науковці визнають можливість загибелі світу. Тут потрібно було б сказати про сказати декілька слів про проблему класифікації даних релігійних утворень: в масовій літературі за звичай вживається термін «секта» , в релігієзнавчих роботах «нетрадиційні», «неконфесійні» , «народні» і т. п. релігії. Дані назви здається не зовсім виправданими, тому що в них не відбивається конкретно - історичних характер та специфіка соціальної основи такого роду організацій. Самі ж лідери називають свої вчення релігіями «Нового сторіччя», експерти звичайно вживають термін «культ». Отож терміном релігії «Нового сторіччя» позначаються всі релігійні новоутворення , що виникли за останні чверть сторіччя. Відомо звичайно, що по своїй організації та типу повсякчасного життя вони вкрай різні: «від гуртів зустрічі вихідного дня до вбивць, що називають себе месіями»
Подобные документы
- Характеристика античного релігійного світогляду на прикладі стародавньої Греціх і стародавнього Риму
Проявом античного релігійного світосприйняття є культура, релігія і міфологія Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. В цих регіонах склалися умови для розвитку наповненої сакральним свідомості. Релігія та міфи мали великий вплив, на майбутню культуру.
курсовая работа [59,5 K], добавлен 19.06.2008 Особливості релігії Стародавнього Єгипту: космологія, покарання людей за гріхи, культ померлих, посвячення. Характеристика релігії Стародавньої Греції: грецька міфологія походження світу і богів, грецький культ. Відмінні риси релігії стародавніх слов’ян.
контрольная работа [29,3 K], добавлен 02.09.2010Лінгвістичне релігієзнавство як релігійний напрям, сутність і особливості. Історія виникнення та розвитку хетської релігії, характерні ознаки, мистецтво та архітектура. Ідеал досконалої людини за Конфуцієм, вплив на формування китайського суспільства.
контрольная работа [35,4 K], добавлен 13.02.2009Релігія як невід'ємна складова духовного життя народу, оцінка її впливу на культурно-побутові відмінності та особливості демографічних процесів. Світові віровчення як системи вірувань, їх класифікація та різновиди: єдинобожжя, багатобожжя та безбожжя.
презентация [310,2 K], добавлен 07.04.2014Первісна міфологія як підґрунтя релігійних вірувань. Створення світу в перших релігійно-міфічних системах народів світу. Анімістичні вірування. Віра у відносно самостійне існування душі. Негативний і позитивний аспекти існування надприродного.
реферат [15,2 K], добавлен 09.08.2008Становлення іудаїзму як національної релігії. Основи віровчення і особливості культу іудаїзму. Система ритуальних харчових заборон. Значення іудейської релігії в контексті розвитку філософських й моральних принципів. Філософія основних положень іудаїзму.
реферат [16,2 K], добавлен 09.11.2010Про першооснови світу в науці і теології. Біблія і наука про створення світу. Християнське розуміння ролі розуму в житті віруючої людини. Співвідношення релігії та науки. Релігійні вірування сучасних учених, декілька цитат. Філософія вчителів Церкви.
реферат [40,5 K], добавлен 06.10.2010Сутність та походження релігії. Релігія - феномен духовного життя людства. Основні світові релігії: буддизм, християнство, іслам. Біблія - першоджерело мистецтва. Фантастичні образи релігії. Одна з форм суспільної свідомості. Духовний Всесвіт.
реферат [25,9 K], добавлен 12.12.2006Буддизм як одна зі світових релігій. Буддизм в Китаї та Японії. Характерні риси даосизму та конфуціанства. Основний принцип вчення Лао-цзи. Коротка біографічна довідка з життя Конфуція. Синтоїзм як релігія національної переваги. Священні книги синтоїзму.
курсовая работа [57,1 K], добавлен 08.10.2012Сутність та етимологія релігії. Сучасна релігієзнавча література. Ознаки релігій. Визнання надлюдської реальності. Ідея визволення, порятунку (спасіння). Спільна основа релігійного знання. Філософські концепції природи релігії. Релігійний досвід.
реферат [23,2 K], добавлен 09.08.2008