Размещено на http://www.allbest.ru/

9

ВСТУП

Релігія -- винятково складне явище суспільного життя і за змістом і за способами життєдіяльності. Релігія -- єдине явище суспільного життя, що стверджує і намагається обґрунтувати існування надприродного: Бога, богів, дияволів, духів, чудес. Специфічним поглядом на світ, природу, людину крізь призму надприродного релігія істотно відрізняється від науки, яка вивіряє вірогідність теоретичних висновків суспільною практикою. Це форма суспільної свідомості, в якій ілюзорно відображаються сили, що панують над людиною в її повсякденному житті і які трансформуються у її свідомості у формі неземних сил. Будь-яку релігію характеризує віра в реальне існування надприродного і система опосередкованих зв'язків з ним. Суспільна свідомість, незважаючи на її неосяжність і невичерпну багатоманітність, вичерпують сім її форм: філософія, наука, мистецтво, мораль, політика, право і релігія.

Релігієзнавство -- комплексна, самостійна галузь знань про релігію, структура якої охоплює філософію, історію, соціологію, психологію, що за допомогою певних методів досліджень вивчають релігію як соціально-історичне явище, пізнають закономірності її походження і розвитку, розкривають особливості відображення релігії в суспільній та індивідуальній свідомості. На цій основі виділяють теоретичний та історичний напрями релігієзнавства.

Релігієзнавство вивчає релігію як соціальне явище, причини її походження, процес відображення релігії у людській свідомості, її місце та роль в структурі культури народу. Ці аспекти вивчаються у тісному зв'язку з аналізом соціального і природного середовищ, що впливає на процес формування релігійних вірувань.

Складовою частиною релігієзнавства є вільнодумство.

Вільнодумство розкриває сутність різних уявлень, теорій і концепцій релігії, які склалися історично, з'ясовує зміст їх, причини походження та закономірності розвитку, вплив на суспільне життя і людську свідомість у різні історичні епохи, вивчає форми прояву вільнодумства у різноманітних сферах культури, зокрема в науці, моралі, мистецтві, політиці, філософії, теології, на рівні суспільної та буденної свідомості.

Вільнодумство різниться за формами прояву і відтінками змісту. Вихідним його принципом є визнання права розуму (мислення) на критичний аналіз релігії та вільне на основі наукового підходу дослідження (пізнання) навколишнього світу.

Релігієзнавство вивчає релігію як складову частину духовного життя суспільства, розкриває механізм її зв'язків з економічними, політичними і соціальними структурами суспільства, з'ясовує особливості впливу релігійних вірувань на свідомість людей у різні історичні епохи.

1. БУДДИЗМ ЯК ОСНОВА ВИНЕКНЕННЯ ЛАМАЇЗМУ

Буддизм -- найдавніша світова релігія, що виникла в Індії у VI ст. до н. є. На початку І тис. н. є. буддизм поширився по всій території Азіатського материка, і наприкінці тисячоліття він уже розпросторився від Каспійського моря до Тихого океану, від Якутії до Індонезії. Далі буддизм поступово розчинявся у національних культурах, витіснявся ісламом і християнством. З XV ст. у степових народів складається буддистська церква -- ламаїзм. У XIX ст. європейські сходознавці «відкрили» існування буддистської літератури, після чого інтерес до буддизму почав швидко зростати, з'явилися численні буддологічні школи в країнах Європи, Росії та США. У сучасному буддизмі існують три напрями, які значною мірою різняться і за доктринальними положеннями, і за характером культової практики. Це

ь хінаяна («вузький шлях спасіння»), або індо-південний і південно-східний буддизм;

ь махаяна («широкий шлях спасіння»), або дао-буддизм (далекосхідний буддизм);

ь ваджраяна, або тантраяна (центральноазіатський буддизм).

Перший напрям -- хінаяна -- тісно взаємопов'язаний з раннім буддизмом. Він визнає Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Головним у ньому є особисте спасіння, що вважається досяжним лише через відхід від світу, тобто прийняття чернецтва. За межами Індії хінаяна поширилася лише там, куди проникли індійські поселенці (Південна та Південно-Східна Азія). У країнах цих регіонів -- М'янмі, Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Індонезії, Шрі-Ланці -- буддизм сприймається як високорозвинена індійська культура, спроможна задовольнити всі верстви населення.

Другий напрям -- махаяна -- визнає можливість спасіння не лише для ченців, а й для мирян. Увага зосереджується на необхідності рятувати інших, на активній проповідницькій діяльності та проникненні у різні галузі суспільного та державного життя. Подолавши аскетичні крайності хінаяни, махаяна легше адаптувалася до нових умов і вийшла далеко за межі Індії (на Далекий Схід). Другий напрям буддизму -- основа багатьох місцевих тлумачень і течій буддизму.

Третій напрям -- ваджраяна, або тантраяна, сформувався на початку II тис. н.е. Він практикує шлях йоги під керівництвом духовного наставника -- гуру- Кожний гуру має свою методику використання системи йоги для очищення думок. У ламаїзмі, що виник на основі вчення Цзонхави (1357--1419), такі духовні наставники називаються переродженцями, або живими богами. Ламаїзм -- це ієрархічна церковна система, що дублює світську державну ієрархію, встановлену Чингісханом. Цей різновид буддизму складається з двох частин. Зовнішня культова практика ламаїзму орієнтована на накопичення заслуг, подібно до хінаяни; внутрішня, духовна серцевина вчення, або вчення ваджраяни, спрямована на злиття розуму людини з космічним тілом Будди. Духовна серцевина має чотиричленну структуру, ототожнювану з ваджрою -- символом вічності, сталості і непорушності. Це формула типу чотирьох істин: Лама -- Будда -- Дхарма -- Сангха; посудина -- таємниця -- мудрість -- велике єднання та ін. Згідно з тибетською традицією, тіло лами є Сангхою, його мова -- Дхармою, його думка -- Буддою. Вчення лами як живого Бога містить чотири екзотичних посвячення, які стосуються посудини, таємниці, мудрості, великого єднання.

2. ЛАМАЇЗМ

2.1 Поширення ламаїзму

У Монголію ламаїзм проникнув у XVI-XVII ст. з Тібету, саме останній є колискою цієї релігії. Про час появи буддизму в Тібеті маються суперечливі дані, деякі з них датують цю подію V ст. На історичний ґрунт наука стає в даному питанні лише з царювання в Тібеті Сронцзангамбо, яке припадало на час приблизно з 620 по 650 р.

Тібет, оточений з усіх боків найвищими гірськими хребтами, суворий по клімату, знаходився у відносній ізоляції від сусідів. Примітивне гірське землеробство в сполученні зі скотарством, місцями кочовим, із працею забезпечувало убогий життєвий рівень населення, що піддавалося інтенсивній експлуатації з боку феодалів, які володіли основними масивами оброблюваної землі. Розповсюджені релігійні представлення і культи складали так званий бон, досить типову систему полідемонізму і шаманізму.

Ламаїзм проникнув у Тибет з Індії, відкіля в V і VI ст. населення північних районів переселялося в сусідні країни; якісь контингенти його просочувалися через південні перевали в Гімалаях на територію Тибету. Може бути, є частка істини в повідомленні про те, що індійські буддисти намагалися перетворити у свою віру пануючи Латотори, що викликало опір з боку населення і шаманів. Тільки через 100--200 років цар Сронцзангамбо, очевидно, по політичних розуміннях прийняв буддизм як державну релігію і зробив усе від нього залежне для поширення ламаїзму серед населення. Це дало йому можливість зав'язати необхідні матримоніальні зв'язки, узявши собі двох дружин-буддисток з Непалу і Китаю. Цар вів широку завойовницьку політику, об'єднавши під своєю владою не тільки весь Тибет, раніше роздроблений, але і ряд сусідніх держав, включаючи Непал і Ассам. Очевидно, за допомогою буддизму можна було ідеологічно скріплювати створену з різнорідних елементів імперію, тим більше що ця ідеологія проповідувала повне підпорядкування владі і непротивлення злу. Для тих же з завойованих країн, у яких буддизм був і раніш розповсюджений, перехід завойовників у цю релігію був додатковим аргументом на користь підпорядкування ім. Зіграла при цьому відому роль реформа віровчення і культу, здійснена в середині XI в. прибулим у Тибет з Індії буддійським релігійним діячем Аті-шей. Він організував переклад із санскриту на тибетську мову ряду канонічних документів буддизму, сам написав ряд богословських праць, провів у 1050 р. Собор тібетської церкви. Основним напрямком його діяльності було очищення буддизму від найбільше яскраво виражених форм магічної обрядовості, від шаманізму і полідемонічного культу бон. Він аж ніяк не до кінця процвітав у своїх починаннях, але зроблене їм зміцнило віро сповідальну й організаційно-церковну основу ламаїзму в Тібеті.

2.2 Обряди в ламаїзмі

Культ, як система обрядів, у первісному буддизмі був дуже слабко представлений, але в ході розвитку виник такий пишний складний театралізований комплекс ритуалів і церемоній, який навряд чи відомий якої-небудь іншої релігії світу. Особливо це відноситься до ламаїзму.

По своїй суті ритуали, що складають ламаїстський культ, мало чим відрізняються від практикуємих в інших релігіях. За своєю формою ламаїстські обряди включають словесний і музично-вокальний елементи, а також жертвоприносини, процесії, ритуальні тілорухи, навіть танці, причащання. Мабуть, усі ці елементи лише яскравіше виражені і більш інтенсивно проводяться, чим в інших релігіях.

2.3 Молитви в ламаїзмі

До молитв у ламаїзмі відноситься насамперед сповідання віри, яким звичайно починається ламаїстське богослужіння. Учасник богослужіння виявляє своє «преклоніння» перед «чотирма святинями» -- перед Буддою, дхармою, громадою і перед своїм духовним керівником. Іноді сповідання віри потрібно з докладним перерахуванням догматів, що складають віровчення буддизму. Потім випливають красномовні багатослівні хвали різним божествам. Існують, щоправда, хвалебні гімни, що складаються лише з повторюваних вигуків типу: «О славний, о великий, о могутній!» і т.п.

Перераховані молитви мають на меті підготувати божество до прийняття конкретних прохань тих, хто молиться. Прохання загального типу, що звичайно фігурує в богослужінні, укладає в собі два елементи: вигнання чи щонайменше приборкання злих демонів і дарування вічного чи в крайньому випадку тривалого життя. Умилостививши богів чи доброзичливих демонів жертвопринесенням (наприклад, жменькою рису, змоченого святою водою), лама звертається до злих демонів із грізним попередженням: «Якщо ж ви відмовитеся піти, те я, могутній Хаягрива (мається на увазі, що лама виступає тепер від імені божества-- И. К.), князь гнівних демонів, розтрощу вас, ваше тіло, мова і дух перетворю в порох. Слухайте мого наказу й ідете кожний у свій притулок, чи горі вам!» Після цього всі, хто моляться гучно констатують: «Боги подужали, демони видалилися!» Перед нами обряд, багато в чому аналогічний відповідним церемоніям вигнання Сатани і підлеглих йому бісів в інших «вищих» релігіях. Досить близьку аналогію йому складає і шаманська практика боротьби зі злими демонами за допомогою добрих.

Як уже говорилося, істотним елементом молитовного прохання є благання про дарування життя. Супроводжувана жертвопринесенням, вона звучить приблизно так: «Так буде життя постійне як адамант, переможна, як прапор пануючи, так буде вона тверда і сильна, як орел, і триває вічно. Так буду я благословенний даром життя вічної, і так виповняться бажання мої...»

Кожна молитва тією чи іншою мірою носить на собі риси магічного заклинання. Існують, однак, такі, у яких характерні риси магічної формули виражені з особливою ясністю. Ламаїстський ритуал містить у собі особливо багато таких заклинань. Вони або вимовляються на санскриті, незрозумілому що молиться, і носять, отже, формальний характер, або являють собою набір безглуздих слів і фраз, вимова яких покликано забезпечити потрібний молючий ефект. За допомогою цих так званих дарани ламаїст розраховує позбутися від хвороб, від укусів змій, від підступу драконів, від неприйнятного переродження, від вітру і дощу і навіть від невір'я.

2.4 Музика, що супроводжує богослужіння

Як правило, ламаїстське богослужіння супроводжується музикою і співом. Велику роль грає дзвіночок, дзенькіт якого служить сигналом для переходу до чергової фази богослужіння. Таку ж роль грають звуки, що витягаються з величезних морських раковин. Ці інструменти разом із сильними трубами складають оркестр, що грає надзвичайно могутньо, але какофонічно і врозбрід. Практикується також хоровий спів: звичайно пече хор хлопчиків, причому на відміну від звучання оркестру -- урочисто і мелодійно.

2.5 Богослужіння

У жертву богам і демонам ламаїсти приносять під час богослужіння крім рису спеціальні хліби, іменовані балин. Аналогія з християнською проскурою тут тим більше повна, що з трьох видів балина, принесених на хурал, два лунають віруючим; третій залишається в храмі, відкіля його виносять після богослужіння і спалюють. Існує в ламаїзмі і такий ритуал, що близько нагадує таїнство причащання в християнстві: після ряду церемоній і проголошення молитовних формул ведучий хурал лама роздає присутнім по ковтку освяченого вина і по трьох пігулки, виготовлені з борошна з цукром і олією по спеціальному рецепті. Проковтнувши все це, що вірує вважає, що він прилучився до благодаті тих богів, на честь яких відбувалося богослужіння .

Особливістю ламаїстського культу є те, що миряни грають у ньому саму незначну роль. Хурали відбуваються в монастирях, і їх виконавцями є численні проживаючі там лами. Віруючі найчастіше під час богослужіння навіть не мають доступу в храм, їм надається право ззовні слухати звуки молитов, що доносяться, і музики, повторюючи про себе незліченне число раз формулу «ом надь» і даючи багаторазових обітниць уникати п'яти головних гріхів. Крім того, що вірує ламаїст має можливість робити в дверях храму молитовні тілорухи, у числі яких на першому плані колінопреклоніння і простягання ниць на землю.

Найважливішу роль у становленні ламаїстського культу зіграло те, що при цьому не відкидалися, а, навпаки, асимілювалися добуддійські культи, що існували у відповідних народів. Найбільш яскравим прикладом цього є культ так званих про.

2.6 Поклоніння божествам

релігієзнавство буддизм ламаїзм

З незапам'ятних часів у монгольських і тюркських народів шанувалися окремі місцевості, чим-небудь особливі в навколишній природній обстановці,-- гори, печери, перевали, береги озер і рік і т.д., вони називалися про. Точніше сказати, об'єктом шанування тут були не самі ці місця, а їхні парфуми, чи демони божества, що вважалися зв'язаними з ними. Для встановлення контакту з цими надприродними істотами люди повинні були приносити їм жертви. Як правило, це були жертви символічного характеру -- ціпка, уткнуті в землю, шматки тканини, камені, найчастіше -- останні. З цих каменів складалися цілі купи, згодом саме вони стали іменуватися про.

Поступова ламаїзація культу приводила до того, що в число імен хазяїнів кожного з них поряд з доламайськими демонами включалися й імена буддійсько-ламаїстських божеств, починаючи із самого Шакья-Муні і Майтрейи (Майдари в тібетсько-монгольському варіанті) аж до Авалокитешвари і рядових докшитів -- охоронців житла.

Проста купа каменів була для ламаїзму занадто примітивним символом святості. Релігія, що володіла архітектурно-вишуканими монастирями-дацанами і храмами, повинна була й у даному випадку вдатися до більш складних форм культового інструментарію і культових споруджень. Результатом цього була поява двошарових будівель: унизу це купа каменів, а над нею надстроєна чи кумирня буддійська каплиця. Такі комбіновані святилища надзвичайно численні в країнах поширення ламаїзму, а культ, зв'язаний з ними, зайняв у ламаїстів по поширеності перше місце серед внедацанських обрядів.

Ламаїзм успадкував доламаїстські обряди, зв'язані з про, зокрема поряд з епізодичними, випадковими жертвоприносинами і заклинаннями періодичні служби. Ламаїстський обряд служіння про полягає в наступному: лама читає деякі тексти по служебнику, потім починається свого роду «хресний хід» навколо про, протягом який учасники бризкають у повітря молоко, чай, горілку, що залишилася випивають самі. Адресат жертвоприносин, що вказується ламою, що веде обряд, містить у собі імена як ламаїстських божеств, так і доламаїстських демонів. Тексти ж молитов і гімнів, які промовлялися першими, нерідко буквально повторюють шаманські заклинання і вигуки, адресовані демону даної місцевості.

У сімейному побуті ламаїстів займає чимале місце культ докшитів -- богів-охоронців. З поширенням ламаїзму він вступив у свого роду боротьбу з культом, який раніше існував, онгонів - демонів до-ламаїстського пантеону. Справа скінчилася миром: поважають і тих і інших.

2.7 Фетиші

Віруючий ламаїст носить на шиї оберіг від підступу злих демонів. Це або шматок паперу чи матерії, який обшили шкірою, з написаними на ньому заклинаннями, або в маленькому футлярчику статуетка Будди. Немовляті цей оберіг надівається на шию, руки і ноги. Аналоги ми знаємо в християнстві - натільні хрестики чи іконки, і в іудаїзмі -- надягаються на голову і на ліву руку шухлядки з текстом «Слухай, Ізраїль» (тефілім). Правда, в останньому випадку цей своєрідний фетиш надівається тільки на час молитви.

2.8 Допомога лами

У важких випадках життя ламаїст звертається до лами, виконуючому обов'язки астролога, за тим, щоб той, ознайомивши з положенням небесних світил і порадивши з відповідними дружніми демонами, дав указівки, як «правильно» надійти і заодно які магічні обряди треба зробити, щоб запобігти можливі неприємності. Ці обряди зробить сам лама за відповідну, звичайно, винагороду.

Особливо часто ламаїст звертається по магічною допомогу до лами у випадках чи хвороби узагалі важкого фізичного стану. Вступають у справу звичайні шаманістські прийоми інформації від дружніх демонів про причину хвороби, після встановлення такої починається магічне ж лікування. Широко розповсюджений забобон, по якому ламаїстське лікування чи зближається навіть прямо ототожнюється з так називаною тибетською медициною. Імовірно, у тім, що іменується цією назвою, є якісь елементи стихійного досвіду народних мас, але їх ніяк не можна змішувати із шамансько-ламаїстськими поняттями про причини хвороб і методи їхнього лікування.

2.9 Смерть і поховання

Становить відомий інтерес і сукупність обрядів, зв'язаних у ламаїзмі зі смертю і похованням. Ці обряди виглядають в очах буддиста особливо важливими, тому що смерть, з його погляду, є не кінець існування людини, а реалізація процесу переходу в нове існування. І хоча характер цього переродження заздалегідь визначений тим, як небіжчик провів своє життя, усе-таки точне виконання всіх розпоряджень може йому з погляду ламаїзму полегшити перехід у нове існування, а може бути, навіть якоюсь мірою вплинути на характер останнього.

Насамперед важливо забезпечити душі померлого найкращі умови її виходу з тіла. Треба, щоб вона вийшла через верхівку, а не через яке-небудь інше місце, наприклад через чи ноги задній прохід. Щоб здійснити це, лама, що розпоряджається обрядом, змазує верхівку трупа особливим складом -- саме через змазане місце і буде виходити душу. Після цього треба довідатися в лами-астролога, які в даному випадку треба дотриматися умови: число і порядок похоронних хуралів, яким образом виносити тіло, хто з лам і близьких небіжчика повинний брати участь і в якій ролі в обряді поховання.

ВИСНОВКИ

Ламаїмзм - одна з течій махаяністського буддизму. Склався у 12-15 століттях у Тибеті як феодальна ідеологія на базі віровчення і культу буддистської секти Гелуг-ба ("жовтошапочників"). Головними теологічними джерелами ламаїзму є Канджур ("переклад одкровень" будди Шак'ямуні) і Танджур ("переклад тлумачень" буддистських догматів до 10 століття). В основі теоретичних побудов ламаїзму лежать ідеї йоганчарів, а також містика тантризму. Для ламаїзму, як і для всього буддизму характерні догми про тотожність буття і страждання, про необхідність спасіння від буття шляхом подолання "вічного переродження".

Головне місце в культі належить шануванню лам і хубілганів (тобто "живих богів", якими вважаються Далай-лама і панчен-лама), що оголошується найважливішим чинником спасіння. Ламаїзм поширений у Центральній Азії - у Монголії; в автономіях Росії - Бурятії, Тиві, а також у Калмикії; в автономіях КНР - Тибеті і Внутрішній Монголії, частково у Непалі та на півночі Індії. Ламаїзм - основна релігія монголомовних народів Центральної Азії - монголів, в тому числі китайської Внутрішньої Монголії, бурятів і калмиків, а також тюркомовних тувинців. У КНР і колишньому СРСР протягом ХХ століття (до 90-х років) прибічників ламаїзму і лам переслідували, а ламаїстські культові споруди дацани руйнували або закривали і перепрофілійовували. Тільки з демократизацією 90-х років пов'язане відродження ламаїзму у російських автономіях. Однак китайська влада і досі переслідує Далай-Ламу Тибету.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1) Позднеев А. Подробное описание ламаистского богослужения в различных его разновидностях . М., 1980

2) Кочетов А.Н. Ламаизм. М., 1973

3) Жуковская Л.Н. Ламаизм и ранние формы религии. М.,1977.

4) Кочетов А.Н. Буддизм. М.,1977.

5) Крывелев И.А., т. 2. М.,1982.

6) Релігієзнавство. Підручник. - К., 1999.

Размещено на Allbest.ru