Проблеми теоретичного визначення поняття "релігія"

Реферат

З релігієзнавства

На тему: Проблеми теоретичного визначення поняття «релігія»

План

Вступ

1 Проблема визначення поняття релігії

2 Філософсько - наукові тлумачення сутності й походження релігії

3 Структура сучасних релігій

4 Соціальні функціїта роль релігії в суспільстві

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Релігія - це складне соціальне і духовне явище , корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства - певної само відтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio - і означає зв'язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей. Спроба пояснення феномену релігії вилилася у формування спеціальної галузі знання - релігієзнавство. Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування і розвиток релігії, її будову.

У релігієзнавстві виділяються 2 важливі напрями, або розділи, - теоретичної та історичний. Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне - вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігій вірувань в їхньому взаємозв'язку , акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.

Обидва напрями складають цілісну систему наукового дослідження релігії. Однак теоретичні й історичні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сутність релігії та її функції.

Зазначимо, що релігія - явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості - однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.

Гасло, що релігія є “опіумом для народу”, автори ряду праць з філософії розглядали як головний аргумент на користь заперечення релігії. Проте в сучасному суспільстві існує потреба втіхи, зняття психологічної напруги, викликаної умовами повсякденного буття. Знищення цієї - хай ілюзорної - компенсації було б актом жорстокості. І можна погодитися з тим, що мова може йти не про знищення релігії, а про заміщення її іншими компенсаторами, які мають гуманістичний зміст. Однак необхідно враховувати й інше.

1 Проблема визначення поняття релігії

Слово «релігія» перекладається з латинської як благочестя, святиня, предмет культу. З цього випливає, що тут ми маємо справу з явищем, яке відноситься до чогось вищого, святого, надлюдського у людському житті. Це вище, абсолютне, має загальну назву Бога або Божества, хоча кожна окрема релігія має свої власні імена цієї вищої сили. Можна сказати, що не існує релігії без Бога, тобто якого-небудь уявлення про Бога, Бог є початок і сенс будь-якої релігії.

Релігія є не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю, Це й реальне життя, дії людей -- культ, богослужіння, церковна організація, нарешті, це форми і принципи організації суспільного життя, що тією чи іншою мірою грунтуються на релігійних підставах. Тобто релігія -- це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов'язані із відношенням її до Абсолютного.

Таким чином, поняття релігії безпосередньо пов'язане з поняттям Бога. Не заглиблюючись у філософське або богословське трактування цієї проблеми, підкреслимо, що Бог є перш за все Абсолют, який стоїть вище будь-яких людських або природних сил, здібностей, якостей та відносин. Він надприродний, надреальний. Він породжує природу, породжує все -- тому він не є нічим з того, що сам породжує. Бог є трансцендентним, тобто потойбічним, таким, що не міститься в межах даного замкненого кола свідомості (іманентного). Тому людина не може відкрити Бога, «побачити його», пізнати так, як вона може пізнати будь-яке природне явище. Лише сам Бог може відкритись людині, може перейти цю грань між трансцендентним і іманентним, тим більше, що не будучи сам творінням, Творець залишає в кожному своєму творінні маленьку частину себе.

Теологія і наука багато віків шукають докази як за, так і проти існування Бога. Але висновком цих пошуків є те, що ці докази марні. Вони нічого не доводять людині, яка не вірить, та вони не потрібні людині, яка вірує. Ще І.Кант вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.

Релігія існує багато віків, мабуть, так довго, як Існує людство. За цей час воно виробило безліч різновидів релігій. Своєрідні релігії існували у Древньому Світі у єгиптян та греків, вавілонян та євреїв. У наш час широкого розповсюдження набули так звані світові релігії: буддизм, християнство та іслам. Крім того, продовжують існувати національні релігії.

Протягом довгого часу продовжуються спроби з'ясувати, що ж являє собою релігія, які її суттєві характеристики набули форму спеціальної галузі знання релігієзнавства. Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування та розвитку релігії, її побудови та різні компоненти, численні виявлення релігії в історії суспільства та у сучасну епоху, й роль у житті окремої людини, конкретних суспільств та суспільства взагалі, взаємозв'язок та взаємодію з іншими галузями культури

Релігієзнавство -- це комплексна галузь людських знань. Воно сформувалося як результат зусиль представників богословсько-теологічної, філософської та наукової думки.

Історично першою формою релігієзнавства є теологія -- учення про Бога в католицькій та протестантській традиції, про богослов'я як науку, про прославлення Бога за православною традицією. Теологія, або богослов'я, виникає Із спроби пояснити загальні положення тієї чи Іншої релігії, перекласти образи, що містяться у священних книгах та постановах соборів, та догматичні формули на мову понять, зробити їх зрозумілими загалу віруючих. Теологія також має багато відділів догматика, моральне богослов'я, екзегетика, літургія (теорія богослужіння), каноніка (теорія церковного права) тощо Теологія, яка вивчається в духовних учбових закладах, безпосередньо пов'язана з конкретним віросповіданням, вона вивчає релігію та різні форми релігійного життя з точки зору їх практичного використання. Наука про релігію намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів з точки зору його історичного розвитку та сучасного стану. Богословсько-теологічний підхід до релігії -- це підхід до релігії з середини, з позицій самої релігії. Основою такого підходу є релігійна віра Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина. Нерелігійній людині вона просто недоступна.

Характерною для богословське теологічного релігієзнавства є концепція релігії, що подана у книзі відомого православного богослова та священнослужителя Олександра Меня.

О.Мень обстоює твердження про надприродність релігії. Релігія, з точки зору О Меня, є відповідь людини на виявлення. Божественної сутності Релігія є силою, що зв'язує світи, міст між тваринним світом та Духом Божественним Цей зв'язок органічно випливає з природного прагнення людської душі до спорідненої з нею, але такої, що перевищує Божественні субстанції.

Цей зв'язок, вважає О.Мень, здійснюється перш за все за допомогою особливого виду духовного пізнання -- релігійного досліду. Релігійний досвід можна у самих загальних рисах визначити як переживання, що пов'язані з відчуттям реальної присутності у нашому житті, у існуванні усіх людей та всього Всесвіту якогось Вищого початку. Кінцева мета богословсько-теологічного підходу -- це захист та виправдання релігійного віровчення , доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини та людства взагалі.

Богословсько-теологічному підходу до релігії, як до підходу «зсередини», протистоїть філософський та науковий методи роз'яснення релігії, як підходи «іззовні» -- богословсько-теологічний підхід здійснюється на основі прийняття релігійного віровчення як початкової та безперечної істини.

Для філософської методології властиві універсалізм та субстанціалізм, філософія прагне з'ясувати всі явища та пронеси дійсності з точки зору виявлення їх загальних принципів та законів, визначення «сутності» речей, процесів та явищ їй характерний критичний підхід до всіх явищ дійсності, у тому числі і до релігії. Філософія, на відміну від теологи, не задовольняється прийняттям на віру все ставить під сумнів. Це не значить, що її метою є руйнування колективних вірувань, моральних підвалин людського буття. Філософи беруть під сумнів для того, щоб перевірити, наскільки міцні ці людські установлення, позбавитись тих з них, як виявили свою неістинність, а ті, які витримали перевірку, -- поставити на більш міцний щабель знань Реально ж філософія являє собою велику кількість вчень, шкіл, течій та напрямків. Існує напрямок релігійної філософи, у якому засобами філософської методології досягається така ж сама мета, що і у богословське теологічному підході до релігії. Разом з релігійною філософією у XVII--XVIII століттях зароджується філософія релігії. У філософії релігії також набуває перевагу позитивна тенденція у відношенні оцінки ролі релігії у житті людини та суспільства. Але тлумачення релігії виходить за межі того або іншого напрямку релігії, релігійних конфесій. У межах філософи релігії існує деїзм, що тлумачить Бога, як найвищий Розум, з буттям якого пов'язано будову Всесвіту, а також пантеїзм, що розчиняє Бога у природі та культурі.

Суттєвий вплив на становлення релігієзнавства справила матеріалістична тенденція в філософи релігії, яскравим представником якої був німецький філософ Л Фейєрбах (1804--1872).

Л Фейєрбах намагався розкрити емоційно-психологічні та гносеологічні механізми виникнення релігії. Вирішальне значення у формуванні релігійних образів він надавав силі уявлення, фантазії, яку називав «теоретичною» причиною релігії.

У працях Л Фейєрбаха здійснюється абстрактно-філософський підхід до пояснення земної основи, людського джерела релігійних вірувань. Л Фейєрбах дивився на людину взагалі, як на природне створіння поза його соціальних характеристик.

Філософський аналіз релігії створюється у європейській культурі, починаючи з XVII--XVIII століть, він панує аж до середини XIX століття

З середини XIX сторіччя поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий підхід. У чому ж полягає відмінність між філософським та науковим підходом у дослідженні релігії? Ця розбіжність є як у предметній сфері, так і у методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філософія акцентує на вивченні світоглядного боку релігії. Для філософів найбільш суттєвим є те, як вирішується у релігії проблема створення буття, що первинне духовний чи матеріальний початок Бог створив цей світ, у тому числі і людину, або людина створила у своїй свідомості Бога. Предметом науки про релігію не є проблема створення буття, або предмет релігійної віри -- Бог та всі його атрибути. Наука вивчає релігію як одну із сторін суспільного життя, у її зв'язках та взаємодією з іншими галузями цього життя яким шляхом формується релігія, як ті або інші релігійні системи пояснюють світ, які цінності, норми та образи поведінки вони формують у людей, як діють ті або інші релігійні організації, які функції має релігія у суспільстві.

Відмінність між філософією та наукою виявляється не тільки у предметній сфері, але також і в методах дослідження релігії. Філософія не провадить емпіричного дослідження дійсності.

У науковому релігієзнавстві з самого початку його формування широко застосовується історичний метод, що передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також урахування взаємодії у цьому процесі як загальних закономірностей історії, так і своєрідних конкретних обставин. Історичний метод може бути розслідуваним у вигляді генетичного підходу, коли дослідник виводить асі послідовні стадії з початкової фази. У розвитку цієї процедури важливе значення має відшукування усіх проміжних стадій у ланцюзі еволюції релігії. Активно використовуються у релігієзнавстві і порівняльно-історичні дослідження. У ході цього дослідження здійснюється порівняння різноманітних етапів роз витку однієї релігії у різних моментах часу, всіляких релігій що існують одночасно, але стоять на інших етапах розвитку, провадиться реконструкція тенденцій розвитку.

Проблема «мінімуму» релігії має ряд аспектів. Перший аспект пов'язаний з визначенням тієї сфери релігійного життя, у якій слід шукати цей «мінімум». Тут позначались три основних підходи. Перший підхід стверджує що цей «мінімум» слід шукати у сфері релігійної свідомості в особливості поглядів, уявлень і почуттів та переживань віруючих. Другий підхід стверджує, що специфіка релігії пов'язана з культовою діяльністю. Третій -- з релігійними організаціями.

Більшість релігієзнавців вважає, що «мінімум» релігії слід шукати у сфері релігійної свідомості Вони, як правило, пов'язують релігію з вірою. Не випадково, що і в широкому обігу слово «віруючий» ототожнюється з поняттям «релігійна людина».

Усяка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це «щось» не може виступати предметом віри у вигляді незалежної від свідомості об'єктивної дійсності. Не можна вірити у об'єкт як такий, а можна вірити тільки в ті або інші наші уявлення про цей об'єкт. Наприклад, вірити, що цей об'єкт існує, що він наділений тими або іншими характеристиками

Таким чином, віра -- це елемент людської свідомості, і вона безпосередньо спрямована на ті чи інші утворення свідомості поняття, уявлення образи теорії та ін.

Вчені відзначають, що предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, поняття та теорії. Але не всі гіпотези стають предметом віри.

Важливо відзначити, як активне емоційне та оціночне особисте відношення до свого предмета неминуче захоплює і вольовий процес та проявляється у тій чи іншій поведінці особистості.

Віра, як складовий момент акту вольового вибору, відбиває стверджувальну силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації її духовних та фізичних сил у відповідних проблематичних ситуаціях за браком інформації, відсутності логічних доказів, через сумніви.

Предметом релігійної віри є надприродне. Надприродне, за твердженням віруючих, не підпорядковане законам навколишнього світу, перебуває по той бік та порушує їх природний хід. Релігійна людина вірує у виключний характер надприродних істот або сил, і зокрема, не застосовує до них звичайні критерії емпіричної вірогідності.

2 Філософсько-наукові тлумачення сутності й походження релігії

Протягом усієї історії розвитку культури суспільства людина намагалася пояснити складне соціальне явище - релігію, причини та умови її виникнення. Окремі представники науки і культури відповідно до своїх філософсько-світоглядних поглядів давали різноманітні визначення сутності й походження релігії. Античні мислителі V ст. до н.е. Анаксагор, Антифонт, Ксенофан уявляли, що люди,самі створили собі богів за своїм образом і подобою. Критій та Полібій вважали, що люди вигадали богів, щоб наганяти на інших страх і змусити їх виконувати закони. За уявленням Демокрита, в основі релігії лежить страх перед грізними явищами природи. За Епікуром, богів створили страх і нікчемність.

За середньовіччя з'явилася своєрідна концепція "трьох ошуканців", буцімто християнство, іслам та іудаїзм виникли внаслідок пропаганди вчення Христом, Мухаммедом ї Мойсеєм. Філософи ХVІІ - ХVIIIст. також залишались у полоні уявлень про релігію як обман народу. Т.Гоббс вважав, що релігія грунтується на вигадках, що дозволені державою. Французькі просвітителі ХVIII ст.Ж.Мельє, Ф.Вольтер, С. Марішель та ін. розуміли релігію як певний обман народу своєкорисливими правителями та жерцями. П.Гольбах, не заперечуючи, що релігія пов'язана з обманом, причини її все ж таки вбачав у стражданнях і страху, що гнітять людину.

Певного поширення у свідомості набули традиційно-буденні уявлення про релігію як про сукупність легенд, фантастичних вигадок. Але якщо релігія справді є тільки наслідком уяви, вигадуванням, сукупністю легенд,то чому вона має великий вплив на свідомість і поведінку людей? І навпаки, чому відсутній такий вплив на людей у художній та науковій фантазії? Не можна погодитись із уявленням, що релігія - продукт обману, складена ошуканцями брехня. Якщо вона й справді така, то чому існує декілька тисячоліть? Чому люди не мають сили подолати нібито обман і нісенітницю? І потім, якщо релігія - обман,то як пояснити, що віруючим, як і іншим людям, властиві прояви героїзму, самовідданості, доброти, моральності? Чому люди йдуть на самопожертвування заради ціеї начебто нісенітниці. Згадаймо хоча б учинок боярині Морозової в ХVІІ ст. та долі інших старовірів в історії.

Зокрема, якщо говорити про негативну оцінку релігії, то вона використовувалась у минулому для ідеологічної, та навіть адміністративної, боротьби проти "релігійних ошуканців". Досить згадати репресії проти священиків, руйнування церков у Франції під час Паризької комуни, Албанії та СРСР. За Паризької комуни було знищено близько 8 тис., а в СРСР тільки в 1917 - 1919 рр. - майже 820 тис. священнослужителів.

Нарешті, існує уявлення, що релігія є набір абсурдних, примітивних понять, нікчемних уявлень, що властиві людям із низьким рівнем культури та освіти. Але як тоді пояснити, що віруючі були і є високоосвічені й культурні люди? І чому люди не мають сили позбутися цих начебто примітивних та абсурдиих уявлень?

Окрім буденних уявлень про релігію, в історії людської думки були вироблені певні науково-теоретичні або концептуально - ідеологічні пояснення сутності й виникнення релігії. Розгляньмо декотрі з найвідоміших конщептуальних пояснень релігії.

Всупереч твердженням про релігію як притаманну людській свідомості від народження, ряд мислителів визнавали релігію як соціальне явище.

Зокрема, французький соціолог Е.Дюркгейм уважав, що релігія - явище головно соціальне. Людський інститут не може бути заснованим на помилках та обмані, бо тоді він не міг би зберегтися. Якщо релігія - ілюзія, псевдореальність, то не може бути і предмета релігієзнавства. Релігія, на думку Е.Дюркгейма, відіграє певну роль у суспільстві. По-перше, вона створює та підтримує "соціальну спільноту". Релігія - це форма усвідомлення і створення соціальної єдності, важливим чинником якої є релігійні обряди. По-друге, релігія формує ідеали, які стимулюють суспільний розвиток. Нарешті, Е. Дюркгейм дає таке визначення релігії: цілісна система вірувань і дій, що належать до священних, тобто відокремлених, заборонених речей; вірування та дії, що об'єднують в одну моральну громаду - церкву всіх, хто їх наслідує.

Марксизм також визначав релігію як соціальне явище. За сутністю вона, по-перше, - необхідний продукт історично визначених матеріальних суспільних відносин, а не випадковий витвір, що його накинули людям мислителі, жерці чи правителі; по-друге, релігія є частиною соціальної надбудови суспільно-економічної формації, тобто релігійною надбудовою, яку складають релігійна свідомість, релігійні діяльність і відносини, релігійні організації та інститути; по-третє, релігія - це форма відчуження людської сутності, "священний образлюдського самовідчуження" (К.Маркс), за яким продукти свідомості відокремлюються від людини і протиставляються їй самій; по-четверте, ілюзійний вираз реальних суспільних відносин і діяльності людей, що виникає внаслідок спотвореного, крученого відображення в релігійній свідомості дійсних відносин і якостей; по-п'яте, релігія є фантастичним відображенням сил, що панують над людьми в повсякденному житті. Виходячи з гносеологічних якостей релігії, Ф. Енгельс в "Анти-Дюрингу" дає таке її визначення: "релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому повсякденному житті, - відображенням, в якому земні сили набирають форму неземних". Це є гносеологічний аналіз релігії, в якому визначається, що в релігії суспільне буття відображається у фантастичній формі, об'єктом відображення є зовнішні сили, які панують над людьми, внаслідок фантастичного відображення земні сили набирають форму неземних.

Визначення сутності релігії з позицій методології психоаналізу дав 3.Фрейд та його послідовники. За його вченням: по-перше, бог є не що інше, як пряме сприйняття батька, а тому джерела релігії лежать у "батьківському комплексі ("едіпів комплекс"). Для дитини захисником від зовнішніх сил є батько, якого вона обожнює та боїться. Людина первісного суспільства також боялася зовнішніх сил і намагалася подолати їх у своїй уяві. Звідси персоніфікація природних сил, антропоморфізм релігії. Безсильна людина створює собі богів за образом і подобою власного батька - богів страху та втішання.

Вважаючи релігію соціально - культурним утворенням, 3.Фрейд водночас відзначав, що вона є ілюзією індивіда, який проеціює на світ образ власного батька; по-друге, релігійні уявлення виникають за існування незадоволених бажань людини. У релігії знаходять виявлення найвіковічніші бажання людини. Релігія ж дає їм ілюзорне задоволення або здійснення.

Потреба в релігії існуватиме доти, доки існуватимуть ці бажання; по-третє, релігія допомагала культурі пригнітити інстинктивні бажання людей, пропонуючи їм замість безпосередньої реалізації потягів "потойбічне блаженство". На думку 3.Фрейда, свого часу вона була необхідна для збереження культури, але нині її має заступити раціонально обґрунтований науковий світогляд - моральні цінності мусять звільнитися від релігійних санкцій, розум повинен посісти місце віри. 3.Фрейд гадав, що релігія обов'язково відімре, у неї немає майбутнього. Не треба лише забороняти й переслідувати ії.

Існують також різноманітні концепції походження та історії розвитку релігії. Уже в ХІХ ст, в історії науки склалася школа з вивчення походження релігії - міфологічна школа (інша назва -натурміфологічна, астрально-міфологічна або натуралістична), яка підтвердила свої погляди значним фактичним матеріалом, отриманим на основі порівняльної міфології та філології давніх індоєвропейських народів. Вчені А.Кун, В.Шварц, М.Мюллер та ін. намагалися довести, що первісні релігійні вірування виникли з обожнення небесних явищ (скажімо, Сонця, Місяця, Вітру та ін.), яких людина не розуміла, але намагалася пояснити собі через уособлення (в людському або тваринному образі).У такий спосіб представники міфологічної школи витлумачували походження не тільки образів власне релігійної фантазії: вони вважали, що й герої казок, пісень, народних ритуалів і звичаїв - це теж продукт давнього астральноміфологічного світогляду.

Така концепція була правдивою, хоч і однобічною. Вона визначала релігію як певну споглядальну і теоретичну діяльність людини, ігноруючи розвиток релігії в суспільстві від простих до складних форм.

Згодом, на основі етнографічного та антропологічного фактичного матеріалу Е.Тайлор, Г.Спенсер та ін. Висунули анімістичну теорію походження релігії. Згідно з нею первісна релігія зародилась як віра в "духовні істоти", в душі, тощо. Сама ж віра виникла тому, що первісну людину дуже цікавив той особливий стан, що його вона часом переживала сама: сон, непритомність, галюцинації, хвороби, нарешті смерть. Не спроможний вірно витлумачити подібні явища, "дикунфілософ" додумався до уявлення про душу як про маленького двійника, який сидить у тілі людини, але спроможний його покидати тимчасово або назавжди. Із цієї віри розвинулись інші, складніші уявлення: про душу тварин, рослин, неживих предметів, про душі померлих, про їхню долю, про переселення душі в нові тіла, про особливий потойбічний світ духів тощо (на цих уявленнях з годом склалися містичні вчення: астрологія, спіритизм та ін.). Рівночасно послідовники цієї школи не спромоглися пояснити історично-суспільного характеру походження релігії, не брали до уваги її емоційного аспекту, не змогли показати її історичну еволюцію.

Представники преанімістичної теорії, погоджуючись у цілому з тим, що анімістичні вірування могли виникнути так, як стверджував Тайлор, усе ж таки визнавали існування примітивніших, доанімістичних (преанімістичних) уявлень.

Надумку різних авторів, до виникнення віри в душу (духів) існувала єдина віра в магічну силу самої людини, віра в безособову таємничу силу, або уявлення про загальне уособлення природи, або віра в магічну діючу силу речей тощо.

Не обмежуючись тільки цими судженнями, деякі автори стверджували також, що в структурі релігії відіграють певну роль не лише уявлення й судження, а й емоції, афекти, імпульсивні й рефлексивні рухи; що самі уявлення з'явилися лише як осмисления афектів і дій.

3 Структура сучасних релігій

Будь-який сучасний релігійний комплекс має певну структуру, оскільки є складним соціальним явищем. У сучасних релігіях можна помітити окрему соціальну надбудову, що складається з таких частин: релігійна свідомість, релігійні відносини і діяльність, релігійні організації та інститути.

Релігійна свідомість - це форма суспільної свідомості, сукупність ідей, міфів, догм, поглядів та уявлень, почуттів та емоцій, традицій та звичаїв, у яких відображається навколишній світ через уявлення про надприродне. Основною ознакою релігійної свідомості є віра в реальне існування надприродних сил та істот. Релігійна віра - досить складне психологічне почуття людини, що сприяє затвердженню переконань про існування особливих зв'язків між людиною і надприродним; є засобом функціонування релігійних уявлень, формою сприйняття релігійних цінностей та ідеалів.

Релігійна свідомість містить ідею бога (головна ідея взагалі релігій), міфи або легенди про основоположників релігійних учень, про створення світу, уявлення про ангелів, рай, пекло, почуття любові до бога, гріха, злагоди, обряди покаяння, сповіді та ін. Релігійні парадигми віруючі висловлюють в уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, тобто логічних формах, властивих також реалістичному світорозумінню. Релігійна свідомість виявляється на буденному і теоретичному рівнях. Буденна релігійна свідомість - це властиві масі віруючих релігійне мислення й пізнання, поняття та уявлення про об'єкти релігійного поклоніння, що формуються в процесі їх буденного життя. Теоретичний рівень релігійної свідомості складають поняття, концепції та вчення певним чином систематизовані, раціонально опрацьовані теологами та апологетами релігії. Важливий аспект релігійної свідомості складає релігійна психологія - сукупність психологічних емоцій (страх, благоговіння, радість тощо), звичок, настанов і традицій, що виникають унаслідок дії соціально-психологічних механізмів наслідування, навіювання, емоційного зарядження тощо.

Релігійні погляди та ідеї разом із релігійною психологією, тобто релігійне світорозуміння і світовідчуття, утворюють єдиний релігійний комплекс, або форму суспільної свідомості.

Релігійна свідомість існує, функціонує та відтворюється засобами релігійної мови, термінів. Останні є знаковою системою, одиниці якої мають сакральне релігійне значення та зміст. Ця система може бути звуковою або письмовою, а її мета служити засобом спілкування віруючих, передавання релігійних уявлень, міфів, норм від покоління до покоління тощо.

Зміст релігійної мови і термінів поділяється на дні групи: 1)позначає дійсні предмети, яким надають сакральних, священних рис ("ікона", "хрест", "храм" та ін.);

2)позначає істоти, властивості, зв'язки, що вважаються об'єктивними, хоча складають лише предметний зміст релігійних образів ("бог","ангел","душа" і т.д.). Одиниці другої групи є іменами "порожніх класів", знаками "уявних предметів", оскільки подібні істоти, якості тощо реально не існують. У релігійному комплексі мова набуває сакрального змісту, окремі слова - магічних властивостей.

Релігійна діяльність. Релігійна діяльність є видом соціальної діяльності й криє в собі позакультову і культову діяльність. Перша здійснюється в духовній і практичній сферах. Духовну релігійну позакультову діяльність складають продукування релігійних ідей, систематизація і тлумачення догматів теології, складання богословських творів тощо. Віруючі та релігійні громади ведуть також практичну позакультову діяльність: благодійну, місіонерську, викладацьку в навчальних закладах, управлінську в системі релігійних організацій і центрів, пропагандистську, реставраційно-будівельну, нормотворчу тощо.

Важливим видом релігійної діяльності є культ. Якщо релігію визнати видом духовно-практичного опанування світу, то практичним аспектом цього процессу є культ. Зміст культу визначається відповідними релігійними ідеологемами, культовими текстами, до яких належать Святе Письмо, молитви, псалми, співи тощо. Відтворення цих текстів під час здійснення культів формує у свідомості віруючих релігійні образи та уявлення, принципи релігійної ідеології. Об'єктом культової діяльності є усвідомлені у формі релігійних образів ті реальні явища, що уявляються як надприродні. Залежно від цього виокремлюють два різновиди культовихдій:

1)магію (чаклунство);

2)умилостивлення. Магія - система дій, за допомогою якої бажають вплинути на надприродне. Різновидами є: промислова, воєнна, лікарська, любовна тощо. Культ умилостивлення звернений до Бога чи духів і криє

в собі жертвоприношення, обряди, молитву, богослужіння тощо. Суб'єктом культової діяльності є віруючий або релігійна група. Засоби здійснення культової діяльності - храм, молитовний будинок, мистецтво, культові предмети (хрест, свічки тощо). Особливе, символічне значення серед засобів культу мають храми, собори, мечеті тощо та релігійне мистецтво (архітектура, живопис, скульптура, музика).

Результатом культової діяльності є насамперед задоволення релігійних потреб.

Позакультова і культова діяльність визначається і регулюється відповідно системою норм і правил. Так, культову діяльність у духовній сфері регламентують церковні канони (правила), тому вона має канонічний характер. Позакультову діяльність у практичній сфері та безпосередньо культову діяльність (культ) регламентують як церковні канони і статути (церковне право), так і відповідні нормативно-правові акти.Взагалі релігійна діяльність церкви в суспільстві не може здійснюватися поза державно-правовим контролем.

Релігійні відносини - вид ідеологічних відносин, що реалізуються через стосунки віруючих, релігійні зв'язки громад і церков. Схеми відносин приписуються релігійними звичаями, нормами, правилами й статутами. Релігійні відносини за змістом найчастіше будуються за схемою: державно-церковних відносин (Бог - цар небесний, патріарх - владика); судочинства (суд Христа, Страшний суд, Бог-суддя); внутрішньосімейних (Бог-отець, Бог-син) та ін. У ролі посередників відносин можуть виступати предмети (храм, ікона, хрест), індивід або група осіб, образи Бога, духів, святих, релігійні знаки (окремі слова чи речення, що мають релігійний зміст і значення).

Існують позакультові та культові релігійні відносини. Носіями релігійних відносин можуть бути віруючі, сім'я, соціальні групи тощо. Нарешті, релігійні відносини можуть мати різний характер - солідарності, терпимості й нейтралітету, конкуренції, конфлікту, ворожості тощо. Тому в окремих випадках релігійні відносини регламентовані нормативно-правовими актами.

Релігійні організації та інститути. Релігія як соціальне явище має свої організаційні форми, головною ознакою яких є культова діяльність і яким властиві специфічні відносини, структура, групова свідомість, система орієнтирів, контролю та ін. Найпоширенішою організаційною формою релігії є церква. Церква - це об'єднання віруючих на основі спільних догматичних уявлень, обрядів, канонів. Конституювальні елементи церкви - це віровчення, культова діяльність і відповідна організаційна структура (слід розрізняти поняття: "церква як культова споруда", "церква як релігій - не віровизначення", "церква як соціальний інститут"). Будь-яка церква має свою ієрархію: служителі культу, клір, миряни), основу якої складає професійне духовенство, священнослужителі. У церкві діє певна система норм, цінностей, санкцій, за допомогою яких здійснюється контроль за поведінкою віруючих. Секта - це відносно закрите об'єднання одновірців, що виникає як опозиційна течія стосовно до існуючої конфесії. У секті діє певна система контролю, ідейних принципів, цінностей і настанов. Для секти характерні претензія та винятковість, тенденція до ізоляціонізму, фанатизм певної частини віруючих. Деномінація - це специфічне релігійне об'єднання, яке знаходиться на стадії становлення, організаційного оформлення. Будучи централізованим релігійним об'єднанням, деномінація характеризується власним самоуправлінням, відсутністю священиків тощо. 3а певних умов у деномінації може виникати тенденція до перетворення в церкву або секту.

Окремо від релігійних організацій існують різноманітні релігійно-політичні інститути, релігійно-політичні партії, релігійно-професійні та молодіжні союзи, міжнародні релігійні об'єднання тощо.

4 Соціальні функціїта роль релігії в суспільстві

Будь-яка релігія, існуючи в суспільстві, виконує певні функції, які характеризують сутність впливу церкви на соціальні відносини. Функції - це способи дії релігії в суспільстві, а роль релігії - це сумарний результат, наслідок виконання релігією функцій. Функції релігії в суспільстві різноманітні та визначаються багатьма чинниками: історичними, національно-етнічними, політичними, соціально-економічними тощо.

Функції релігії в суспільстві можна умовно розділити на загальні соціальні функції та функції релігійних організацій.

Загальні соціальні функції релігії в суспільстві: світоглядна, інтегративна, комунікативна, регулятивна, ілюзорно-компенсаторна тощо.

Світоглядна функція - це виконання релігією визначника щннісної орієнтації особи, ролі певного світорозуміння, світовідчуття, світовідношення. Релігія як світогляд дає віруючому певну інтегративну суму знань, набір символів, понять, цінностей, ідеалів, у межах яких особа мотивує своє ставлення до світу, місце в суспільстві, вирішує питання сенсу свого існування. Релігійний світогляд - це духовно-практичне перетворення світу відповідно до ідеалів, намагань і потреб віруючого. Це особлива форма мислення й пізнання світу, що реалізується в поведінці та стосунках віруючих, діяльності церков. За обсягом релігійний світогляд є універсальним, оскільки дає відповідь на найрізноманітніші питання буття.

Інтегративна функція - здатність релігії бути засобом ідейного об'єднання, згуртування мас, індивідів та інститутів, спільністю єдиної віри, догм, сповідання. Інтегративна функція релігії - конкретно-історична. За одних історичних умов віросповідання може об'єднувати, за інших - виконувати дезінтегративну роль, послабляти стабільність, усталеність окремих соціальних груп та інститутів або суспільства взагалі. Виявляється вона всередині конфесій на рівні соціальної спільності, через діяльність церкви та індивідів.

Розглядаючи інтегративну функцію релігії, необхідно розрізняти її виявлення всередині певної конфесії та стосовно до суспільної системи взагалі, через діяльність релігійних інститутів і церкви як певних систем організаційних структур і поведінку окремих індивідів чи віруючих.

Релігійна інтеграція за ознакою єдиного віросповідання може, зокрема, виступати соціальним знаком, "міткою", за допомогою яких віруючий співвідносить себе зі спільністю. Тобто, через релігію особа включає себе в окрему соціальну групу, ідентифікує себе з нею. Вона може усвідомлювати і визнавати себе, наприклад, християнином, мусульманином, буддистом тощо. Ця релігійна ідентифікація може мати не лише індивідуальний, а й ширший характер, поєднуватися з усвідомленняметнічної чи національної належності. Так, стало загальноприйнятим і традиційним ототожнення татар із мусульманами, французів із католиками, греків із православними. Релігія як соціальний ідентифікаційний знак дотепер зберігає своє значення не лише для віруючих.

Історично усталене ототожнення знаків релігійної та національної ідентифікації приводить до того, що окремі люди бачать у виконанні релігійних обрядів спосіб співвіднести себе з конкретною етносоціальною спільністю, нацією.

Комунікативнафункція - це виконання релігією різноманітних зв'язків між віруючими, засіб їхнього спілкування в межах єдиного віросповідання. Вона є похідною від інтегративної функції та дозволяє віруючим у такий спосіб установити господарсько - побутові, сімейні та інші зв'язки на основі єдиного віросповідання.

Комунікативна функція релігії має різний ступінь вияву в окремі історичні епохи, що обумовлено відмінністю в рівнях і характері об'єктивно існуючих економічних, культурних та інших зв'язків між окремими країнами і народами.

Взагалі, віросповідна єдність і відповідне установлення внутрівіросповідних зв'язків можуть стати основою формування, наприклад, етноконфесійних груп чи інших соціальних спільнот, певних відносин між обособленими соціальними системами. І навпаки, процес установлення міждержавних і міжнаціональних зв'язків, спілкування між індивідами може стати основою єдності віросповідання. На грунті єдності віросповідання може здійснюватись і своєрідний процес взаємопроникнення та взаємовпливу культур різних народів. Наприклад, християнізація Київської Русі послужила формальною основою розширення економічних відносин із Візантією та сприйняття через християнство досягнень візантійської культури. Власне, тут християнство, як і інші релігії, було не творцем чи носієм культури, а служило своєрідним трансляційним каналом здійснення процесу обміну культурними цінностями.

Регулятивна функція - це здатність релігії бути засобом регулювання поведінки людей, визначення певного типу (стереотипу) їхньої поведінки завдяки наявності в релігії певної системи норм і правил. Релігійне регулювання здійснюється насамперед у культовій діяльності через систему різноманітних заборон і настанов, що їх віруючі мають виконувати обов'язково. Своєю чергою, релігійні правила й настанови, поєднуючись із життєво - буденними нормами, звичаями і традиціями, створюють своєрідний комплекс правил і норм, виконання яких є неодмінним у найрізноманітніших сферах життя. Слід також зазначити, що релігійне регулювання проникає в усі соціальні сфери, нерідко заступаючи інші вид регулювання (правові, моральні), навіть намагається регулювати найпотаємніші та найінтимніші стосунки між людьми.

Ілюзорно-компенсаторна функція - здатність релігії ілюзорно відтворювати належні соціальні відносини, в яких людина почувається вільною і щасливою. Так, соціальну нерівність, а надто в сучасному суспільстві, релігія долає в "рівності перед Богом", "братстві Христовому" та ін. На рівні індивідуальної психології ця функція виявляється як ілюзорне вирішення об'єктивного протиріччя в суспільстві, як утіха від безсилля людини в реальному житті. Справді, релігія надає людині емоційну втіху перед станом невизначеності, невпевненості, страждань, насилля тощо. Релігія, забезпечуючи емоційну підтримку людині, допомагає звести до мінімуму незадоволення та розчарування.

Певні соціальні функції виконує, зокрема, релігійна культова діяльність (релігійні обряди, засоби культу та ін.). Основна функція релігійного культу - це відновлення, зміцнення й посилення релігійних ідей та уявлень. Релігійний культ виконує також психологічно-терапевтичну функцію, тобто виступає засобом психологічного впливу на особу (оживляє та підігріває настрій віруючих, формує у свідомості систему релігійних почуттів та емоцій, допомагає зняти психічний конфлікт або стрес тощо).

Релігійний культ виконує також естетичну функцію, тобто за допомогою використання різноманітних видів і жанрів мистецтва задовольняє естетичні потреби віруючих, формує естетичні почуття, сприйняття та ідеали.

Певні функції в суспільстві виконують релігійні громади та організації, які діють у межах однієї держави та є складовою системи історично утворених соціальних інститутів, закладів та організацій. Окремі з них такі:

богослужбова функція - задоволення релігійних потреб віруючих через проведення проповідей, обрядів, ритуалів і церемоній культу духовенством. Будь-яка релігія має певну систему богослужіння, яке охоплює своїм впливом усю життєдіяльність віруючого, приписує йому певний порядок поведінки та дій. Врешті-решт, метою богослужіння є впровадження в маси релігійних вчень і моралі, соціально вагомих ідеологем. Безпосередня участь віруючих у богослужінні є вимогою всіх церков;

місіонерська функція - поширення за допомогою місіонерів (священиків) віровчення, запровадження чи захист релігії серед населення. Вона здійснюється як серед іновірців, так і серед невіруючих. Будь-яка церква активно пропагує своє віровчення, щоб залучити нових адептів віри. Здійснюється воно різними методами чи формами, поєднуючись інколи з благодійною та просвітницькою діяльністю. У минулому вдавалися навіть до адміністративно-насильницьких методів (приміром, насильницьке залучення до католицької церкви народів Африки та Америки у ХVІІ-ХVІІІ ст.; використання грошової винагороди чи майна для залучення до Російської православної церкви народностей Поволжя - мордви, чувашів, марійців тощо у ХVIII ст.). Водночас слід відзначити, що місіонерство мало певні позитивні наслідки, оскільки місіонери разом з ідеями віровчення несли інший спосіб життя і стиль мислення, прогресивнішу політику й культуру (скажімо, прихід місіонерів-християн із Греції до Київської Русі позитивно вплинув на розвиток писемності, літератури, храмове будівництво у слов'ян). Часто місіонери демонстрували в історії взірці мужності, високої моральності, чим викликали людську повагу;

пропагандистська (ідеологічна) функція - розповсюдження за допомогою радіо, телебачення, газет і журналів, кіно й театру тощо релігійних парадигм та віровчень. Сучасні церкви володіють відповідними трансляційними каналами ідеологічного впливу на людей, сучасною системою засобів масової пропаганди, переслідуючи мету ввійти в кожний дім, стати елементом традиційного способу життя. Намагаючись поширити вплив релігії, церква часто здійснює богослужіння та читання проповідей у громадських місцях (стадіони, палаци спорту, клуби тощо);

політична функція - це діяльність церкви чи священнослужителів, а також релігійних організацій у політичному житті країни, в управлінні державою, у створенні клерикальних і релігійнополітичних партій, організацій та союзів. В історичній ретроспективі політична функція релігійних організацій виявлялась у безпосередній участі церкви в політичних процесах держави, у здійсненні державних функцій усуспільстві тощо. Чере проповідь, через слово священика до свідомості віруючих доводилася певна політична інформація (про початок війни, встановлення миру, смерть монарха, народження престолонаступника тощо). Держава часом використовувала церкву як засіб контролю за політичною благонадійністю людей, поліцейського нагляду, політичного виховання людей. Так, на Русі цар Петро І офіційно запровадив поліцейське покарання за відмову від сповіді, а водночас зобов'язав священиків доповідати про політичну крамолу, висловлену під час тайни сповіді. В наші дні також існує проникнення церкви в соціально-політичне життя суспільства, завдяки впливові створених політичних парті (ХДС, ХДП тощо), масових релігійних молодіжних, жіночих організацій, клерикальних утворень. Помітний вплив на політичну свідомість суспільства чинять, зокрема, соціально-політичні доктрини церкви;

господарсько-економічна функція. Знаходить прояв у веденні господарства, виробничій діяльності з випуску культових предметів і сільськогосподарської продукції для внутрішніх потреб, провадженні реставраційно-будівельних робіт тощо. Майже всі релігійні організації та церкви, маючи власність і право юридичної особи, виконують цю функцію, яка є необхідною для їхнього існування. Частину прибутку від цієї діяльності церква використовує для благодійності, для допомоги знедоленим і бідним;

благодійна функція. Здійснюється через систему матеріальної допомоги різноманітним громадським організаціям та установам. Це - надання різними установами грошової допомоги, майна й матеріальних цінностей жертвам стихійного лиха, а також на збереження й відбудову пам'яток культури та історії. Церковна благодійність є важливим додатком до вирішення складних соціально-культурних проблем у суспільстві;

філантропічна функція дуже подібна до благодійної та здійснюється за допомогою безпосереднього, коштом церкви, утримання притулків для сиріт, кволих і жебраків, лікарень для бідних, дитячих закладів, а також надання їм безпосередньої допомоги за участю віруючи певного фаху. Виявляється ця функція інколи у вигляді руху милосердя. Філантропічна діяльність, властива церквам упродовж усієї історії їхнього існування, особливо активно виявлялась у тяжкі часи лихоліття (стихійні лиха, голод, неврожаї тощо). Так, у Йосипо-Волоколамському монастирі на Русі в ХVІ ст. під час голоду постійно харчувалися 400 - 500 голодних, а на трапезу збиралися 600 - 700 осіб. Католицький монастир у м. Клюні (Франція) харчував в окремі роки до 17 тис. бідняків. У голодні таневрожайні роки церква влаштовувала роздачу харчів, позичала селянам зерно тощо. Особливого значення набуває благодійна й філантропічна функція діяльності церкви у слаборозвинених і відсталих у культурному відношенні країнах. Різноманітні релігійні організації насправді витрачають певні кошти на соціальний розвиток цих країн, тому церковна благодійність певною мірою сприяє підвищенню загальнокультурного рівня населення, покращенню медичного обслуговування, подоланню неграмотності. Безперечним є те, що серед духовенства, яке працює добровільно в цих країнах, часто в тяжких умовах, є чимало людей чесних, налаштованих на щиру допомогу народам відсталих країн. Церковна благодійність є частиною загальної благодійної діяльності в державі, а тому може регулюватися відповідним законодавством;

просвітницька функція полягає в поширенні церквою чи її організаціями певної суми знань про історію чи культуру, мораль і т. ін. Вона проявляється:

1) в діяльності з підготовки кадрів духовенства у відповідних навчальних закладах (академії, семінарії, курси);

2) у здійсненні релігійної освіти віруючих та невіруючих (недільні школи, церковні школи), викладанні релігії в загальноосвітніх закладах;

3) в утриманні загальноосвітніх і вищих навчальних закладів;

4) у вихованні людей за допомогою видання і розповсюдження релігійно-повчальної літератури;

5) у діяльності в напрямку історичного просвітництва - проведенні святкування різноманітних церковно-історичних дат і подій;

6) у діяльності з передавання вищого рівня культури відсталим народам через місіонерську діяльність;

збереження національної культури й мови. Проявляється в різноманітних напрямках: 1) через підтримку та збереження національних традицій і звичаїв, національної мови й культури, етнічної психології, з широким використанням їх у богослужінні та культовій діяльності; 2) засобами безпосереднього впливу на національно-етнічні відносини, міжнаціональні конфлікти й національно-визвольну боротьбу, підтримки національного відродження країни. Так, примусове розселення вірмен по світу в ХІХ ст. об'єктивно визначило Вірмено-григоріанську церкву єдиним етноінтегративним інститутом народу, що сприяло збереженню мови й культури;

нормотворча функція - створення норм і правил, що допомагають церкві здійснювати своє панування, контролювати поведінку віруючих і створювати відповідну церковну структуру. Практично втілюсться в написанні статутів церкви, інструкцій для священиків тощо.

Такі загалом функції та роль релігії в суспільстві. Вони, ясна річ, історично змінювалися, залежали від установленого політичного ладу країни та інших чинників. Але церква як об'єктивно існуючий соціальний інститут неминуче знаходила гідне місце в структурі соціальних відносин.

Висновки

Отже, релігія є складним соціально-духовним творенням, феноменом культурно-історичного прогресу людства. Від найдавніших часів до сьогодення вона існує як форма суспільної свідомості, певний вид духовно-практичного освоєння світу, раціонального та ірраціонального мислення і пізнання людського буття. Як продукт соціальних відносин релігія існує разом із суспільством, відтворюється під впливом соціальних умов життя, труднощів пізнавального процесу, певного емоційно-психічного стану людства. Як особлива структурно-організована система діяльності людей релігія за певних історичних умов виконувала роль провідного чинника інтеграції та стабілізації, збереження і зміцнення існуючих соціальних систем, консолідації та централізації державно-політичних режимів, формування і збереження етноконфесійних спільностей людей, етногенезу та національно-визвольної боротьби народів, спілкування і взаєморозуміння людей» Водночас релігія у ряді історичних подій була суттєвою детермінантою соціального протесту, дестабілізації та дезінтеграції суспільства, колоніального поневолення народів, економічно-політичного гноблення мас тощо.

Як особлива складова системи духовної діяльності людей релігія відігравала важливу культурно-історичну роль, була певним засобом відродження національно-духовних цінностей народу, культурно-освітнього розвитку, захисту національної мови, упорядкування та збереження народних традицій і звичаїв, відчуття духовної єдності етносу та людського роду взагалі, значущості загальнолюдських моральних норм і цінностей, певного способу духовного життя людей. Втім, в історичній ретроспективі релігія була також виразником духовної деградації, перепоною культурно-історичного прогресу та поширення освіти серед народу, засобом духовного поневолення, спричиняла фанатизм, нетерпимість, ненависть до людей іншої світоглядної орієнтації. Отже, релігія -- явище суперечливе, багатопланове та багатозначне. Збагнути всю складність релігійного феномена допомагає релігієзнавча наука.

В сучасний період із відокремленням церкви від держави не є ознакою того, що закони, де втілено загальнодержавну волю і волю інших політичних субєктів, взагалі не регулюють відносини між церковними організаціями і державними органами. Така постанова питання не відповідала б соціальній природі релігійно-церковного комплексу. Релігія є складовою частиною суспільства. Релігійні відносини виступають змістовним елементом неполітичних стосунків громадянського суспільства, тому держава зобовязана захищати і надійно регулювати такі відносини. Але суспільство складається з релігійних і нерелігійних груп населення, тому держава через законодавство також регулює відносини між цими категоріями громадян. При цьому на перше місце виступає надання з боку держави можливості сповідати будь-яку релігію за умов, що відправлення певного релігійного культу не порушує законів, не посягає на права інших громадян і не зашкоджує здоровю людей.