Буддизм - найдавніша світова релігія

Реферат

Буддизм - найдавніша світова релігія

Буддизм є найдавнішою з світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із запитанням про те, як виникла релігія, котру він сповідує, то відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак'ямуні (пустельник з племені шак'їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії.

За легендою, після численних перероджень Будда (що означає на санскриті "освітлений вищими знаннями") прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого останнього переродження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманітних тварин, Будда обрав царевича Сіддхартху (563-483 pp. до н. е.), який належав до знатного роду (родове ім'я -- Гаутама).

Рід належав до племені шак'їв, що жило 600-- 500 pp. до н. е. в долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сіддхартхи -- дружина правителя Майя (або Махамайя) -- одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон, а через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули усі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лумбіни, що знаходиться тепер на території' Непалу, у 10 км на північ від індійського кордону. Цариця переселилася зі своєї столиці до батьків. Через сім днів після пологів вона померла. Боги подарували новонародженому подарунки.

Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши та тілі новонародженого "риси величі", Асита засміявся і заплакав. "Я сміюсь, -- сказав він, -- від радості, що рятівник явився на землю, і шгачу тому, ,що мені не випадає щастя жига довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу". Новонародженого назвали Сіддхартхою, що означає "той, хто виконує своє призначення.

Однак повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину пік-луванням і багатством, старанно маскуючи від нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхартха вражав усіх своїми непересічними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радості і щастя.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого гнійними виразками хворого, згорбленого роками слабого старця, поховальну процесію та аскета, що поринув у думи.

Ці "чотири зустрічі" все в ньому перевернули. Він дізнався про страждання, які випадають на долю людини. Тієї ночі він крадькома залишив свій дім, щоб на самоті знайти шлях, який звільнив би людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувіл'я (нині Бух Бодхгая), коли під час відпочинку під деревом Сіддхартху осяяла істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Гаутамою у день великого прозріння (що й є суттю власне буддизму), викладено Буддою у першій же його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чоти-ри "святі істини": "жити - “значить, страждати", "причина страждань -- бажання”; "для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань"; "шлях по-збавлення від бажань -- дотримуватися вчення Будди", яке може привести віруючого до головної мети його буття -- нірвани (заспокоєння, згасання), тобто стану повного подолання людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори другого порядку.

Будді, наприклад, приписують такі слова: "Володарі царств, котрим належать багатства і скарби, пожадливо поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?"

Підкреслимо, що буддизм зводить у абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Власне життя, існування у будь-якій формі завжди є обов'язково стражданням та злом. Цим буддизм відрізняється від інших релігій, які були до і існують після нього.

Справді, в усіх релігіях, як правило, "світ земний", "світ чуттєвий" принижується, а протиставлений йому "світ небесний" звеличується, утверд-жується як "істинне буття". Звідси -- логічний висновок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до "життя" у "світі не-бесному". Зрозуміло, що "вічне життя" дається як винагорода за перетерплені страждання під час перебування на землі.

Зробивши відправним пунктом свого вчення тотожність будь-якого існування зі стражданням, буддизм вже не зміг припустити можливість якогось іншого буття, крім повного страждання. Смерть, що є водночас стражданням, також не позбавляє від мук. Після неї розпочинається нове, знову наповнене стражданнями існування: вчення брахманізму щодо переродження залишилося у буддизмі незмінним.

Однак буддизм вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Він полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, вічного блаженства у злитті з божеством і досягнення абсолютного спокою -- нірвани. Шлях до порятунку сформульовано у "третій святій істині": "Що ж є святою істиною позбавлення страждань? Це -- повне позбавлення ба-жань, повне заперечення їх і усунення їх". Допомогти у здійсненні цього шляху можуть вісім доброчинностей: правильні погляди, правильна рішучість, пра-вильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильний напрям думки і правильне зосередження.

У Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном "сансара" запозиченим буддистами з брахманізму.) Переконувати віруючих Індії епохи формування буддизму в тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійні філософські традиції, це відчували прості люди на своєму життєвому шляху саме тоді, коли руйнувались вікові суспільні традиції: коли податковий прес вичавлював з людей усі життєві соки; коли на кожному кроці людину підстерігала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиційно-релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли пер-спективу радісного щасливого життя тому, хто народився раджею, багатим купцем, могутнім воєна-чальником у разі слідування релігійним діям, принесення жертв, то буддійські проповідники повністю заперечували існування життя без зла, без страждань. Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати "Просвітленого" страшними бурями. Щоб спокусити його радощами життя і змусити відмовитись від вка-зування людям шляху порятунку, він посилав до нього своїх гарних дочок. Сім днів (згідно з іншими твердженнями -- чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бенаре-са (нині Сарнат) Будда проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, "привів у рух колесо дхарми". Протягом 40 років, оточений учнями, ходив він горами й долинами поблизу Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалося дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника -- буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Кушинагарі (що, як твердять, відповідає су-часній Каспі). Будда, що лежав під деревом у позі ле-ва, звернувся до ченців і мирян з такими словами: "Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене піддягає руйнуванню! Для врятуван-ня докладіть усіх зусиль!" Смерть Будди буддисти називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повнолуння. Цю дату шанують, як дату народження та прозріння, то-му її називають "тричі святим днем".

Буддійська релігійна література нараховує багато тисяч творів. Канонічною вважається Трипітака, що включає в себе 3 частини: віная-пітака (міфи про Будду та його повчання); сутта-пітака (притчі й бесіди Будди та його послідовників), абхідхарма-пітака (філософія буддизму).

Різноманітні школи і течії буддизму вносили поправки до Трипітаки. Тому у 1871 р. в Мандалаї (Бірма) було скликано спеціальний собор, на якому 2400 делегатів шляхом зіставлення різних списків та перекладів Трипітаки створили її уніфікований текст. Пізніше його вирізьбили на 729 мармурових плитах, кожна з яких зберігалася у невеличкому окремому храмі. Так було створено своєрідну бібліотеку, яка зберігала канон і стала місцем, шанованим буддистами всього світу.

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. В цілому це збірники біографії Будди, або коментарі до канону; складалися вони у: II--VIII ст. н. е. Найбільше неканонічної літератури було написано у IV--VIII ст. н. е. в період розквіту буддизму в Північній Індії і на Цейлоні.

Моральні заповіді буддизму (панчашила) мають характер заборон: 1) не вбивати жодну живу істоту; 2) не брати чужої власності; 3) не торкатися чужої дружини; 4) не говорити неправди; 5) не пити вина.

Послідовник Будди не повинен відповідати злом на зло, має захищати інших від насильства, не мститися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті в ньому. Положення буддизму про непротивлення злу насильством, заклики до терпіння примиряють віруючу людину з її долею, роблять її пасивною та покірною.

Перші буддійські громади складалися з жебруючих ченців. Вони носили простий одяг жовтого кольору (ознака нижчої касти), жили з милостині, їли один раз на добу -- перед заходом сонця, тобто вели суворий, аскетичний спосіб життя. Чернечий буддизм отримав назву хшаяна. Але не всі послідовники Будди погоджувалися бути ченцями, а залишалися "у миру". Вони склали другий напрям у буддизмі -- ма-хаяну. їхні головні релігійні обов'язки -- виконувати п'ять моральних заборон і жертвувати на користь чернечої громади. Основу буддійської релігійної орга-нізації (махаяни) складає група віруючих мирян, очолю-ваних ченцем, які групуються навколо певного храму.

Протягом VII--XIV ст. у Тібеті виникла і набула поширення така форма буддизму, як ламаїзм (лама -- чернець) (20,6 млн). Його засновником є тибетський лама Цзонкаба (кін. XIV -- поч. XV ст.). Ламаїзм, поряд з істинами буддизму, пропагує містичні уявлення про світ, про надприродні сили. На території Російської імперії лами з'явилися у 90-х роках XVII ст. Вони прийшли з Монголії, після її окупації маньчжурськими військами (Цинська імперія). На початку XVIII ст. вони створили кілька релігійних центрів -- дацанів.

Головним канонічним текстом ламаїзму є Ганджур -- збірка "одкровень" Будди (108 томів), а також Данджур -- переклад буддійських вчень (225 томів).

Ламаїзм надає Будці атрибути вищого божества -- творця, "істинної сутності світу". Пантеон ламаїзму включає в себе будд, ідамів (божества-охоронці), джар-мапалів (захисники віри) та інші фантастичні образи.