Загальні концепції ісламу

Загальні концепції ісламу

Вступ

Іслам або мусульманство - одна з трьох світових релігій, яка виникла у YII ст. в Аравії і вважається наймолодшою світовою релігією. За кількістю своїх послідовників іслам є другою (після християнства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, загальне число мусульман на планеті складає близько 1 мільярд. Вони мешкають у більше, ніж 120 країнах. В 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Марокко, Саудівська Аравія, Пакистан тощо). У 35 країнах мусульмани становлять 95-99% населення. Переважна більшість мусульман (понад дві третини від загальної кількості) живуть в Азії. Біля 30 % послідовників ісламу живе в Африці, що складає майже половину населення цього континенту. Отже, основна маса віруючих мусульман зосереджена на цих двох континентах світу. В мусульманських країнах всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релігією, яка виступає в ролі важливого соціального і культурного регулятора. Тому іслам є вирішальним чинником, який визначає історію, ідейне і культурне життя значної частини людства від середніх віків до наших днів. Будучи невід'ємною складовою частиною держави, іслам також активно втручається у міжнародну політику.

Після вивчення теми Ви повинні^

знати:

· в чому полягають найважливіші особливості ісламу як релігії;

· основні течії ісламу та їх особливості;

· основні положення (вимоги) віровчення ісламу;

· якими є священні книги мусульман;

· особливості історичних зв'язків України із ісламом;

· особливості культу та обрядовості ісламу.

· вміти:

· провести аналіз основ віровчення ісламу;

· окреслити історичні етапи та основні регіони поширення ісламу;

· зробити порівняльний аналіз віровчення ісламу та інших релігій;

· пояснювати на прикладах, які сторони життя мусульман регламентуються релігійними нормами;

· розрізнити та охарактеризувати основні течії ісламу.

· розуміти:

· відмінності віровчення Ісламу від інших релігій;

· історичну, етнічну та культурну обумовленість особливостей ісламу;

· спільне і відмінне між основними течіями Ісламу;

· особливості культу та обрядовості Ісламу;

· які сторони ісламу та як впливають на сучасні політичні процеси.

Логіка (план) викладу матеріалу:

1. Виникнення ісламу. Пророча діяльність Мухаммеда.

2. Священні книги та основні течії мусульманства.

3. Основи віровчення ісламу.

4. Іслам в сучасному світі та в сучасній Україні.

Ключові терміни та поняття:

· ІСЛАМ або МУСУЛЬМАНСТВО - наймолодша світова релігія, виник у YII ст. Друга за кількістю прихильників (бл. 1 млд.). Ґрунтується на вірі в єдиного Бога Аллаха та його пророка Мухаммеда.

· МУХАММЕД або МАГОМЕТ (570-632) - засновник Мусульманства, який у 610 р. оголосив себе посланцем Аллаха. Головний і останній пророк істинної віри.

· КОРАН - священна книга мусульман, яка зійшла Мухаммеду з неба шляхом одкровення.

· СУНА - друге після Корану священне джерело ісламу, у якому зібрані перекази (хадиси) з життя Мухаммеда.

· СУНІЗМ - найбільший релігійний напрям у мусульманстві (90% від загальної кількості), який визнає священність не тільки Корану, але й Суни.

· ШИЇЗМ - другий за значенням напрям у мусульманстві, який вважає, що другим пророком після Мухаммеда став його двоюрідний брат Алі.

· ДЖИХАД - у вузькому значенні - священна війна з невірними, у широкому значенні - боротьба за своє духовне вдосконалення.

· НАМАЗ або САЛЯТ - щоденна п'ятикратна молитва у мусульман.

· ХАДЖ - паломництво до священних міст Мекки та Медини, зв'язаних з життям Мухаммеда.

· ШАРІАТ - кодекс релігійних і правових норм, складений на основі Корану і Суны, що містить норми державного, спадкоємного, карного і шлюбно-сімейного права.

1. Виникнення ісламу. Пророча діяльність Мухаммеда

Іслам у перекладі з арабської мови значить покірність, віддання себе Богові. Тих, хто прийняв іслам, називають відданими (араб. - мусульманин). Батьківщина ісламу північно-західна частина Аравійського півострова - провінція Хіджаз зі священними містами Мекка та Медина. Аравія була здавна населена різними семітськими племенами, предками теперішніх арабів. Частина їх жила осідло в оазисах і містах, займаючись землеробством, ремеслами і торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводячи худобу. Аравія була економічно і культурно зв'язана із сусідніми країнами - Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами проходили через Аравію. Один з важливих торгових вузлів знаходився у місті Мекка (біля узбережжя Червоного моря), яке перетворилося у великий торговий і політичний центр Аравії. Родово-племінна знать племені курейшитів, що населяло цей регіон, мала з торгівлі величезні вигоди. Мекка перетворюється також у релігійний центр всіх арабів. Історично склалося так, що кожне плем'я мало своїх богів, але поступово вірування племен, сильніших у політичному і економічному відношенні, почали витісняти вірування слабших родів і племен. Найвпливовішим було плем'я курейшитів, йому належало древнє святилище Кааба (з арабської мови - куб.), що знаходилося в Мецці і було побудоване задовго до появи ісламу. У зовнішній стіні цього кубоподібного храму знаходилася ніша з чорним каменем (імовірно метеоритного походження). Крім чорного каменю у Каабі були розміщені кам'яні зображення понад 300 племінних богів, тому вона вважалася центром релігійного культу для багатьох племен, які населяли територію навколо Мекки. Одного з племінних богів мекканських курейшитів - Аллаха - пророк Мухаммед пізніше оголосив єдиним і всемогутнім, поклавши тим самим початок монотеїстичної релігії арабів. На формування ісламу певний вплив мали юдеї та християни, громади яких здавна оселилися в Мецці.

У IV столітті в Аравії почався занепад караванної торгівлі, тому що торговельні дороги перемістилися на схід у Сасанидский Іран. Це порушило економічну рівновагу, що складалася століттями. Кочівники, що втратили прибутки від караванної торгівлі, стали схилятися до осілого способу життя, переходити до землеробства. Збільшилася потреба у землі, що вело до зростання сутичок між племенами. Починається розпад родово-племінного ладу та формування класового суспільства. Визрівала необхідність в об'єднанні роздроблених племен. Це з необхідністю відбилося на релігійних поглядах: виник рух за злиття племінних культів, за вшанування єдиного верховного бога Аллаха; тим більше що євреї та християни подавали арабам приклад єдинобожжя. Серед арабів виник релігійний рух ханіфів, що шанували єдиного бога. За таких умов і розгорнулася проповідницька діяльність Мухаммеда (Магомета), який став засновником мусульманства. Звідси ще одна його назва -магометанство.

Мухаммед (бл. 570-632) який проголосив себе у 610 р. "посланцем Аллаха" (головний і останній пророк істинної віри), є реальна історична постать. За переказами він походив із відомого і старовинного, але збіднілого роду. На наш час існує дуже мало відомостей про дитячі і юнацькі роки Мухаммеда Достовірно відомо, що він рано став сиротою і виховував його дядько Абу Таліб, який брав Мухаммеда у свої поїздки в торговельних справах у Сірію. В цих поїздках Мухаммед познайомився з новим для нього світом християнських, юдейських та інших релігійних громад. Потім він найнявся пастухом до багатої вдови, з якою невдовзі одружився, хоч вона й була на 15 років старша від нього, і став заможним купцем. Розповідають, що коли Мухаммед перебував у печері Хіра, під Меккою, йому з'явився архангел Джебраїл (у Біблії - Гавриїл) з наказом нести людям істинне слово - слово Аллаха. Ця подія відбулася в 610 р., коли Мухаммеду було приблизно 40років, і відтоді він почав проповідувати нове релігійне вчення: закликав відмовитися від поклоніння ідолам і звернутися до Аллаха, одного-єдиного Бога. Мухаммед оголосив, що інших богів просто не існує. У світі усе відбувається з волі одного Аллаха. Мухаммед проповідував також братство віруючих, необхідність допомагати бідним, прості норми моралі.

Однак аристократична верхівка племені курейшитів не прийняла його вчення.. Тому Мухаммед був змушений у 622 р. переселитися з Мекки в Медину Формально ця подія (арабською мовою "Хиджра" - переселення) вважається початком існування мусульманської спільноти, бо саме в Медині Мухаммед на основі існуючої громади своїх прихильників створює новий тип общини. Вона базувалась не на кровній спорідненості, а на релігійній вірі: ті, що вірили в Аллаха, ставали членами общини, жили не за родовими заповідями, а за моральними нормами, що їх проповідував Мухаммед. Ця община також збудувала першу мечеть (основний тип мусульманського храму). Відтоді бере свій початок мусульманське літочислення Іслам користується місячним календарем, який має 354 днів і ділиться на 12 місяців. Кожний третій рік є високосний (355 днів). Непарні місяці мусульманського календаря мають 30 днів, парні 29.

Нове вчення знайшло відгук у мединських низів. А войовничі виступи нового пророка проти мекканців залучили на сторону Мухаммеда і частину мединської знаті, бо між Мединою і Меккою протягом багатьох років велася запекла боротьба за сфери економічного та культового впливу. У 630 р. Мухаммед із своїми численними прибічниками повернувся в Мекку. Це повернення відбулося мирним шляхом тому, що, за переказами, Мухаммед пообіцяв не мститися нікому, якщо мешканці Мекки не будуть чинити опір і відчинять браму міста. За тими ж переказами, цю обіцянку Мухаммед виконав. Каабу було проголошено головним мусульманським святилищем, а всіх ідолів викинули із храму. Це було прихильно сприйнято населенням Мекки, яка тепер перетворювалася в центр ісламу. З цього часу мусульманська феодально-теократична держава одержала назву Арабський Халіфат. В 8-й день священного місяця зуль-хаджжа 632-го року Мухаммед разом з сім'єю відбув “велике паломництво” (хадж) в Мекку, що увійшло в історію як прощальне. Через три місяці після паломництва Мухаммед помер (день його смерті співпав з днем народження, що сприймалось як символ його богообраної місії) і був похований у Медині.

Об'єднання арабів під зеленим прапором ісламу завершили перші наступники Мухаммеда - праведні халіфи, які вважалися спадкоємцями, заступниками Мухаммеда, а пізніше і представниками Аллаха на землі. Вони зосередили у своїх руках усю повноту світської і духовної влади. Іслам швидко поширився по всій території Аравії і перетворився в панівну релігію арабської держави. Внаслідок завойовницьких походів незабаром він також поширився і на сусідні землі.

2. Священні книги та основні течії мусульманства

Основи віровчення ісламу викладенні у священній книзі мусульман Корані (арабською мовою “аль-куран” - читання). Вважається, що Коран існує передвічно, зберігається в Аллаха, який передав його у вигляді одкровення Мухаммеду. Мусульмани вважають його словом Аллаха, що зійшло з неба, тобто його текст був вкладений в уста Мухаммеда самим Богом. Коран був переданий пророку не повністю, а частинами, окремими одкровеннями, головним чином по ночах. Перше одкровення відбулося в ніч з 26 на 27 число місяця рамазану (“ніч вирішення долі”). У цю ніч Аллах приймає рішення про долю кожного мусульманина, зглядаючись на його бажання. Тому цю ніч прийнято проводити у мечеті за колективною молитвою, читаючи Коран, і просити Аллаха про виконання свого бажання. А місяць рамазан тому вибраний місяцем посту, присвяченого Аллахові.

За життя Мухаммеда люди вчили напам'ять слова одкровень, що він їх виголошував, подекуди записували їх на шматках пергаменту, плоских каміннях, кістках тварин, глеках та стовбурах дерев. Після його смерті виникла серйозна проблема щодо основи віровчення. З'явилася необхідність ретельно зібрати виголошені вустами Мухаммеда одкровення Аллаха. При халіфі Абу Бакрі цю роботу виконав Зайд ібн Сабіт, який служив секретарем у Мухаммеда останні 5 років. При третьому халіфі Османі текст Корану був остаточно впорядкований. Це впорядкування називають “кодифікацією”: даний термін підкреслює, що Коран не написаний якоюсь людиною (як звичайна книга), а наданий Аллахом і лише занотований та оформлений людьми. Для однозначного розуміння й інтерпретації Корану було створено традицію тлумачення його тексту (тафеіра). У мусульман існує традиційне мистецтво читати Коран співучо. Протягом віків діти в арабських релігійних школах вивчали тексти на пам'ять. Сьогодні в більшості мусульманських країн існує світська система шкільної освіти, але традиція вивчення Корану на пам'ять тими, хто готує себе для релігійної діяльності, зберігається.

Коран ділиться на 114 розділів, які називаються сурами. З них 90 "меккських" і 24 "мединських". Кожна сура ділиться на аяти. Аят - це фраза чи фрагмент фрази. Кількість аятів у сурі може бути різною - від 286 до 3. Усього в Корані від 6204 до6236 аятів (в залежності від різних варіантів рахунку). Суры розміщені не по змісту і не за часом їхньої появи, а в порядку зменшення довжини, за винятком першої суры, фатіхи. На початку Корану розміщенні найдовші сури, а в кінці - найкоротша, яка має всього 3 рядки.

Коран за змістом у дечому нагадує Біблію, але за формою разюче відрізняється від священного письма християн. Це не цілісний літературний твір з єдиною композиційною схемою, а тим більше - теологічний трактат з послідовним викладом системи віровчення. Коран структурується за формальною основою - довжиною сури. Сури розміщенні без будь-якого логічного, сюжетного, змістовного чи хронологічного зв'язку. Ранні і пізні, “мекканські” і “мединські” сури перемішанні. Витримується, як було сказане, тільки один принцип - величина сур.

Коран - перша письмова пам'ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ та природу, настанови, повчання, правила, заборони, накази культового, етичного, юридичного, господарського характеру. Крім релігійно-філософського, законодавчого та історико-культурного, викликає інтерес і літературний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам'ятка прози арабською мовою, що відобразила життя та побут арабів, етапи еволюції особистості Мухаммеда, його утвердження як віровчителя і людини нової епохи. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом формування єдиної літературної мови арабських народів. Багато слів і виразів із Корану увійшли в літературу та побутову мову мусульман незалежно від їхньої національності.

Коран є цінною історичною і літературною пам'яткою ранньосередньовічної епохи в історії арабів. Він навчає відповідальності кожної людини перед Богом, що повинно забезпечити виправлення існуючих у суспільстві недоліків і несправедливостей. Вплив Корану на духовний і суспільний розвиток народів Сходу дає право віднести його до найцінніших здобутків культурного поступу всього людства.

Коран як священне джерело віровчення доповнюється священним переказом - сунною (араб. - поведінка, приклад.). Сунна складається з хадисів (переказів), які зібранні у 6 томах. В них учні Мухамеда зібрали перекази про свого духовного наставника, легенди, повчання, висловлювання Мухаммеда, які не ввійшли до Корану. Останні присвячені тим чи іншим конкретним питанням “належної” поведінки мусульман в різних ситуаціях життя (ставлення до інших народів, до жінок, до власності тощо), здійснення релігійних відправ, тощо. Положення Сунни інколи конкретизують загальні положення Корану; наприклад, Коран стверджує необхідність молитися та обмивати руки й обличчя перед молитвою, але не описує, як саме це належить робити. Сунна містить опис того, як це робив Мухаммед, що й вважається взірцем такого роду дії. Моральні та правові принципи, викладені в Корані та Суні, покладені в основу священного мусульманського права - шаріату (араб. шарі - вірний шлях до мети). Шаріат - комплекс юридичних норм, приписів та правил поведінки, дотримання яких є угодним Аллаху. У більшості ісламських країн і нині діють шаріатські суди, в компетенції яких справи ритуального, родинного, приватного, частково й карного права. За нормами шаріату застосовують тілесні покарання (биття ціпками та батогами, відрубування рук за крадіжку, побиття камінням за подружню зраду). Смертну кару також застосовують у випадку незгоди з Богом, чотириразове порушення посту, неодноразове вживання алкогольних напоїв, гомосексуалізм тощо.

За шаріатом, основними мусульманськими святами є “ід аль-адха” - велике свято жертвоприношення (тюрк, “курбан-байрам”) і “ід аль-фітра” - мале свято розговіння (тюрк, “ураза-байрам”). Перше відзначається у час завершення поломництва до святих місць. Друге - це триденне свято, що знаменує закінчення місячного посту. Відзначаються також мавллюд (день народження Мухаммеда) та мірадж (вознесіння Мухаммеда на небо). Священним днем також є п'ятниця (день спільної молитви).

Дуже швидко в ісламі виникають ідейні розходження, які призвели до того, що вже у середині YIII ст. в ісламі утворилось кілька основних релігійно-політичних угрупувань, серед яких достатньо відомими є хариджіти, шиїти, мурджити, ібадити, азракити і сунніти. Кожне з угрупувань відстоювало своє вчення як єдино вірне, звинувачуючи своїх супротивників у відході від істинної віри. У наш час найвпливовішими релігійними течіями в мусульманстві є сунізм та шиїзм.

Сунізм - найвпливовіший на нинішній день з напрямів ісламу 90% мусульман у світі належать до сунізму. Його послідовники називають себе ахль ас-суна (люди суни), тобто це ті, хто визнає крім Корану істинність другого священного джерела ісламу - Суни. Формально сунітом вважається той, хто признає перших чотирьох правовірних халіфів і священний характер Суни. Послідовники сунізму визнають законність влади перших чотирьох халіфів, а шиїти вважають єдиним законним главою мусульман четвертого халіфа Алі - двоюрідного брата і зятя Мухаммеда. Головна теологічна відмінність сунізму від шиїзму полягає в тому, що він заперечує можливість нових посередників між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда, відкидає ідею про особливу природу мухамедового зятя Алі і право його нащадків на імамат - управління громадою.

Шиїзм (ар. “шіа” - прихильники, партія; по-іншому “Шіат-Алі” - партія Алі) - другий за кількістю послідовників напрям в ісламі. Виник у др. пол. YII ст. в Іраку. Його засновниками вважається група прихильників Алі, яка доводила його виняткове право на верховну владу - імамат - і домоглася обрання Алі халіфом. Шиїти визнають 12 імамів з числа прямих нащадків Алі. Сталося так, що дванадцятий законний імам Мухаммед бен аль-Хасан в 874 р. таємно зник (є підстави вважати, що він був підступно вбитий), однак шиїти вважають, що він продовжує існувати як прихованний імам. Вони вірять, що перед кінцем світу він має ще раз з'явитися у ролі спасителя (як Махді - “Обраний”) для встановлення рівності і справедливості. Шиїти, як і суніти, визнають Коран “божественним одкровенням”, але вважають, що в османовій його редакції відсутні аяти, які мають відношення до Алі. Тому в шиїзмі Коран доповнюється ахбаром - Святим Переказом. В Суні шиїти визнають лише ті хадиси, авторами яких є четвертий халіф Алі і його послідовники.

Основна відмінність між шиїтами і сунітами полягає у різному тлумаченні поняття “імамат” та функцій імаму - керівника спільної молитви в мечеті. В той час, як для сунітів імам є головою світської і духовної влади, яка обирається й призначається людьми, з позиції шиїтів імамом може бути лише та людина, яка призначена для того за походженням завдяки таємничій еманації (виливання) “божої благодаті”, що через рід Мухаммеда переходить від одного імама до іншого. Вважають, що в тілах імамів втілюється пророча душа Мухаммеда. На відміну від суннітського ісламу, в шиїтів широко розповсюджений культ мучеників. Існує свято “ашура”, яке відоме і як “шахсей-вахсей”; у цей день був убитий син халіфа Алі імам Хусайн (шах Хусайн). Місцями паломництва в шиїтів крім Мекки є Неджеф, Кербела (Ірак), Кум і Мешхед (Іран). Найбільш впливовими духовными особами в шиїтів вважаються великі мулли (муджтахіды). Серед муллів найавторитетніші і шановані вчені-теологи удостоюються звання аятолла (“божественнее знамення”), а вищим рангом у шиїтській гілці ісламу вважається “великий аятолла” (“відображення Аллаха”). Найбільше поширення шиїзм має в Іраці, Ірані, Ємені, Лівані, Бахрейні.

Шиїзм та сунізм в свою чергу, мають ряд відгалужень. Шиїтські секти: імаміти, зейдіти, ісмаїліти, кармати, хаттабіти, аліди, кадаріти, мутазіміти, рафрдіти, друзи, асасіни, ГБрати чистотиД, бектами, хуруфіти, бабіти, бехаїти, махдісти, Алі-іллахи, харіджити, сіфріти, ібадіти, азрахіти та ін. Секти суннітського напрямку: нізалія, сенусіти, саодія, сухардія, тіджамія, чіштія, захіріти, мавламі, малікіти, марідисти, накшбандія, ашаріти, ваххабісти, ансари, ханбаліти, мухаджири, вайсовці, муримди, судизми, ясавія, шафіїти, ахль-аль-хадіє, ахмадія, асхаби, мутазиліти та ін.

3. Основи віровчення ісламу

Вчення ісламу грунтується на визнанні наступних основних догматів, які проголошуються незаперечними істинами, неухильне дотримання яких є обов'язковим для мусульман. У сунітському варіанті, який сформувався в VII- VIII ст., їх сім:

1. Віра в єдиного бога - Аллаха. В ісламі принцип монотеїзму проводиться послідовніше, ніж в інших релігіях. На відміну від християнського вчення про божественну Трійцю іслам стверджує, що Бог єдиний і йому покірні всі явища природи, люди, ангели і демони. Аллах є вищим, всемогутнім, всевідаючим, усюдисущим, абсолютним творцем і владикою світу, верховним і милосердним суддею. Ім'я Аллах є лише одним з 99 імен Бога, істинного ж його імені не знає ніхто. Всі Його імена “прекрасні”, через них Бог віщає людям свої властивості. Однак людський розум може лише частково осягнути божественну іпостась, але не саму божественну сутність, яка залишається для людини абсолютною таємницею. Вірити в цю сокровенну таємницю - обов'язок мусульманина. Кожний розділ Корану (крім 9-го) починається с його прославляння: “В ім'я Аллаха, милостивого, милосердного...” Проявом благочестя вважається в мусульман якнайчастіше згадувати Бога і Його імена. Найвищим благочестям для мусульманина є покірність перед Богом.

2. Віра в ангелів і демонів. В уявленнях мусульман - це безтілесні істоти, що виконують волю Аллаха. До них відносяться Джабраїл, Микаїл, Асрафіл, Азраїл. Мусульмани також вірять в існування ангелів смерті - Накіра і Мункара, охоронця раю - Рідвана, охоронця пекла - Маліка. Кожен мусульманин має двох ангелів, які фіксують його добрі і погані справи, ввід чого залежить його загробне життя (рай чи пекло). Окрім віри в Аллаха та ангелів мусульмани вірять в існування диявола - Ібліса (або Шайтана), котрій відмовився виконати наказ Аллаха вклонитися новоствореним людським істотам. З ревнощів він став ворогом усіх людей, бо ж вирішив відвести їх серце і розум від Господа. За Кораном Ібліс є головою демонів - надфізичних істот, що можуть бути і добрими, і злими, бо мають, як і люди, свободу волі. Вони живуть у нечистих місцях і можуть лякати людей, несподівано з'являючись перед ними. Час від часу вони намагаються заволодіти тілами людей, тому доводиться їх виганяти.

3. Віра у святість Корану. Він вважається словом божим, яке є вічним, і шляхом божественного одкровення, передавалося Аллахом у формі видінь Мухаммеду протягом 22 років до кінця його життя. Тому в мусульманському богослов'ї прийнятий догмат про передвічність і нествореність Корану. В Крані не можна змінювати жодного фрагменту тексту, бо він наданий Аллахом. Ревні мусульмани також вважають, що Коран не можна перекладати іншими мовами, бо переклад ніколи не буває повністю адекватним початковому тексту.

4. Віра в пророків та в послаництво Мухаммеда. У Корані зустрічається імена пророків. При тому пророками мусульмани вважають тих осіб, про яких йдеться у священній історії, викладеній в Торі та Біблії. Найвидатнішими вважаються шість пророків: Адам, Ной (Нух), Ібрахім (Авраам), Муса (Мойсей), Іса (Ісус), Мухаммед. У цих “подвійних” іменах немає нічого дивного, оскільки іслам відноситься до так званих авраамічних релігій, які сягають своїми кореннями іудейської релігії Авраама. Тому мусульмани поряд з іудеями і християнами вшановують одних і тих же старозавітних пророків, у тому числі Ісуса Христа. Правда, іслам не визнає божественної природи Ісуса, розглядаючи його тільки як пророка і посланця божого. Однак, на відміну від інших пророків він наділений винятковим, статусом (непорочне зачаття, здатність творити чудеса, вознесіння живим на небо). Проте серед усіх пророків перевага надається “посланцю Аллаха”, Мухаммеду, який є головним і останнім пророком. У зв'язку із певною подібністю текстів Тори, Біблії та Корану в ісламі спостерігається дещо схильне відношення до іудеїв та християн (воно не поширюється на інших “невірних”): їх називають “людьми Книги” (або тексту). Через це мусульманин, наприклад, має право одружитись із християнкою або іудейкою, не вимагаючи від неї зміни віросповідання.

5. Віра в рай і пекло. Мусульманам, що неухильно виконують усі релігійні вимоги, іслам обіцяє вічне блаженство в раю, а невірним і тим, що відхилилися від принципів віровчення муки в пеклі. Мусульмани уявляли рай у вигляді чудесного місця, де всього в досталь: прекрасна їжа, чиста прохолодна вода, зелені сади з прекрасними гуріями, ріки з молоком, медом і вином, усілякі насолоди і т.д. У пеклі - нескінченні страждання і муки.

6.Віра в божественне наперед визначення. Це один з найважливіших догматів, згідно з яким Аллах з самого початку визначив долю кожного мусульманина і нема нічого в світі незалежного від його волі. Тому те, що наперед визначено Аллахом обов'язково здійсниться. Звідси випливає також не боязнь смерті мусульман, які беруть участь у джіхаді (священній війні з невірними).

7. Віра в безсмертя душі, що залишає тіло в момент смерті, і воскресіння мертвих у день Страшного суду.

Шиїтська система віровчення сформувалася у XII- XIII ст. і визнає тільки п'ять догматів:

1. Таухид - єдинобожжя.

2. Адль - справедливість.

3. Нубуваат - пророцтво.

4. Імамат - влада імамів.

5. Киямат - воскресіння.

Іслам спирається на п'ять “стовпів віри” (аркан ад-дін), які визначають головні обов'язки мусульманина. На відміну від догматів, що формулюють положення, в які слід вірити, “п'ять стовпів віри” формулюють вимоги відносно того, що повинен робити кожний мусульманин. Якщо наявність віри у людини побачити і проконтролювати неможливо, то виконання обов'язків піддається контролю з боку членів мусульманської громади або її керівників. До неодмінних обов'язків мусульман належать наступні.

1. Сповідання віри. Головний догмат ісламу - єдинобожжя - виражений простою формулою сповідування віри: “Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед посланець Аллаха”. Ця форма називається шахада, або та-ухід, що означає “свідчення”. Промовляючи вголос ці слова, записанні у 1-му вірші Корану, мусульманин ніби засвідчує визнання основного принципу ісламу. Кожен мусульманин повинен знати, розуміти і щиро вірити в істинність шахади. Вона входить до багатьох молитов. Є елементом намазу - молитви, здійснюваної п'ять разів на день. Потрійне проголошення шахади перед духовною особою є ритуалом навернення до ісламу.

2. Щоденна п'ятикратна молитва (перс, “намаз”, ар. “салят”). Мусульманин повинен п'ять разів на добу читати молитву: на світанку, ополудні, в другій половині дня, після заходу сонця та на початку ночі. Намаз здійснюють у тому місці, де застав віруючого азан (заклик до молитви). Ритм сучасного життя змусив скоротити кількість намазів у багатьох країнах до двох - ранкового та вечірнього. Суворо його дотримуються тільки у тих країнах, де іслам -державна релігія. Полуденну молитву в п'ятницю, яка є святковим днем (яум ал-джума), необхідно здійснювати колективно у мечеті. Їй передує проповідь - (хут-ба). Намаз складається з 11 частин, порядок яких строго регламентований. Перед кожним намазом мусульманин повинен зробити ритуальне обмивання і стати лицем до Мекки. Намаз зіграв важливу роль у затвердженні ісламу у свідомості людей - чим частіше мусульманин виконував цю вимогу, тим глибше ставала його релігійність.

3. Дотримання посту (перс. "ураза", ар. "саум") у дев'ятий місяць мусульманського календаря рамазан чи рамадан. Згідно з віровченням у ніч з 26 на 27 рамадана Мухаммед отримав перше коранічне одкровення. Цю ніч мусульмани відзначають колективною нічною молитвою. 30 днів від світанку до настання темряви правовірні не мають права ні їсти, ні пити, ні курити, не можна навіть нюхати запах їжі. Заборонено також приймати ліки. Піст буде порушено, якщо навіть злизнути хоча б краплину дощу, що випадково впала на губи, або зануривши голову у воду, рятуючись від перегрівання. Статеве збудження чи дотик до жінки теж роблять піст недійсним. З вечору до світанку піст тимчасово припиняється. Шаріат звільняє від посту хворих, старих, неповнолітніх, вагітних жінок, матерів-годувальниць, подорожуючих, учасників бойових дій. Усі, хто не постив або порушив піст, за винятком дітей, старих та невиліковно хворих, зобов'язані відбути його, коли відпадуть поважні причини. Піст можна компенсувати, сплативши певну суму грошей або роздаванням милостині жебракам.

4. Закят ( арабською мовою - очищення) - обов'язкова сплата податку на користь бідних, стягування якого запропоноване в Корані, а розміри обкладання розроблені в шаріаті. Первісний закят був добровільною милостинею в ім'я Аллаха, потім перетворився в обов'язок для очищення від гріхів. Вважається, що у такий спосіб заможний очищується перед Аллахом за володіння надмірним багатством. Розміри закята - 1/40 частина річного доходу. Існує ще добровільне пожертвування - садак на користь бідних.

5. Хаджж - це паломництво в Мекку, якщо дозволяє фізична і матеріальна можливість. Воно відбувається у 12-й місяць мусульманского календаря, який має назву “у-ль-хаджжа”. Хаджж складається з відвідин Мекки, насамперед Каабы, головної святині ісламу, гробниці Мухаммеда в Медині, а також інших священних місць й у виконанні певних обрядів. Після того він отримує право на поважний титул “хаджі”, відзнакою якого є зелена чалма та біла туніка. Перебування в Мецці триває 10 діб. Історія цього звичаю започаткована 631 р., коли Мухаммед відвідав це місто після 10 років перебування у Медині, започаткувавши ритуал поклоніння Каабі. У час хаджжу одягають особливий одяг, що не має швів. Заборонено голитися, стригти нігті, користуватися парфумами. Разом з чоловіками хаджж можуть здійснювати їх дружини. Прочани обходять сім разів довкола Кааби, намагаючись поцілувати Чорний камінь чи хоча б доторкнутися до нього рукою, що гарантує здійснення бажань. На дев'ятий день прочани йдуть у долину Арафат, де відбувається головний обряд хаджжу - перебування біля скелі Арафат, де стояв пророк під час останніх відвідин Мекки. Цього дня прочани повинні поститись. На світанку десятого дня пілігрими відвідують долину Міна, де у давнину знаходились язичницькі ідоли, кидають каміння у місця, де вони стояли. Після цього святковим різанням жертовних тварин починається найбільше мусульманське свято - жертвопринесення (курбан-байрам). Чим більше жертв принесе мусульманин за життя, тим простіше йому буде потрапити до раю. Після його закінчення прочани підстригають волосся та нігті.

Деякі мусульманські богослови вважають шостим “стовпом” віри боротьбу проти “невірних” - джихад, або газават (війна за віру). Тим, хто гине у боротьбі завіру під час джихаду, обіцяно райське життя. Однак, починаючи з IX-Х ст., з'явилися уявлення про “великий” джихад - боротьба за внутрішнє духовне самовдосконалення на шляху пізнання Аллаха.

4. Іслам в сучасному світі і в сучасній Україні.

Становище ісламу в сучасному світі суттєво відрізняється від того, яким воно було, наприклад, ще сто років тому. Завдяки бурхливим політичним процесам ХХ ст., посиленій міграції населення, розвиткові засобів масової інформації, глобалізації економічних та культурних процесів відбувається вихід ісламу за межі регіону його традиційного розповсюдження (Азія та Африка, Балканський півострів в Європі) та посилення його впливу на інші культури. З іншої сторони, іслам навчився використовувати досягнення західної цивілізації як для потреб свого культу, так і для потреб життєдіяльності країн, де він панує. Наприклад, в наш час прочани можуть відправляти хаджж, користуючись літаками; у культовій практиці широко використовуються радіотехнічні засоби і т. ін. Якщо для європейців ХІХ ст. іслам був скоріше екзотикою, то в наш час діти мусульманських сімей можуть навчатись у європейських школах разом із європейцями, а на сусідній вулиці може розташуватись мечеть. Через це загальне ставлення представників західної культури до ісламу із абстрактно-теоретичного перетворюється на життєво-практичне. Мусульманська думка з того чи іншого приводу, мусульманська позиція все частіше фігурують в світових процесах як важливі, необхідні, правомочні. Наприклад, багато мусульман постає проти поширення впливів американської масової культури на весь світ, проти еротичних сцен в кіно, на телебаченні або в живописі, проти проявів європоцентризму (позиція, згідно якої європейська культура та європейський стиль життя постає взірцевим для будь-якої людини). В наш час існує Ісламська рада Європи із центром у Лондоні - міжнародна ісламська організація, що координує діяльність більше 30 мусульманських центрів, організацій та громад країн Західної Європи, яка проводить міжнародні конференції політичного та культурного спрямування, має свої періодичні видання.

Велика кількість ісламських країн прагне використати в політичній сфері певні традиційні релігійні ідеї, правила та настанови, що дозволили би запроваджувати у життя особливий “ісламський шлях” соціального розвитку. В 70-х роках ХХ ст. було створено концепцію “ісламської держави”, в якій: 1) всі її громадяни повинні сповідувати іслам; 2) правила державного та суспільного життя повинні регламентуватись не стільки правовими, скільки релігійними нормами; 3) державна влада повинна обиратись та організовуватись за законами ісламу. В той же час постулюється, що такого роду ісламська держава є вільною і справедливою організацією суспільного життя, який не притаманні корінні недоліки капіталізму (гонитва за прибутками) та соціалізму (державний атеїзм та заперечення приватної власності). Ідеологічною підставою вчення про ісламську державу є твердження про те, що Аллах є єдиним джерелом державної влади. В той же час положення Корану стосовно питань влади, порядку її наслідування, покарань, тощо, різними напрямками ісламу тлумачаться настільки різноманітно, що це відкриває дуже широкі можливості для прийняття конкретних політичних рішень - від визнання необхідності так званого народного лідера, що радиться із членами суспільства з усіх важливих питань, до диктатури лідера, визнаного найближчим до Аллаха (згідно мусульманської традиції, правителем повинна бути наймудріша людина, а такою може бути лише духовна особа).

В ХХ ст. була також вироблена й поширена концепція “ісламської економіки”, яку також спирали на принципи Корану та шаріату. При тому проголошувалось дотримання принципів соціальної справедливості із посиланням на те, що Коран надає великого значення в галузі регулювання економічного життя державі як найвищому авторитету в суспільстві. Згідно принципів ісламу засуджується накопичення великих багатств, забороняється лихварство (позика грошей під проценти), підкреслюється значення сплати закяту та садки (добровільної пожертви для бідних), підкреслюється необхідність дотримання норм шаріату щодо успадкування власності, володіння нею, її оподаткування, торгівлі та фінансових справ. Як реально традиційні положення ісламу застосовуються до вирішення проблем економічного життя можна побачити на прикладі принципів функціонування ісламських банків. Це є кредитно-фінансові заклади, які в мусулманських країнах формально діють на безпроцентній основі. Проте вони використовують принцип “мушарака”, згідно якого кожна комерційна угода підтверджується договором, в якому записують, що банк надає клієнтові безпроцентний кредит, проте останній бере на себе зобов'язання відраховувати банку певну частку доходів свого підприємства. Фактично банк стає партнером клієнта у його підприємницькій діяльності та регулярно отримує від неї прибутки (як правило, 4 - 6 % річних).

В сучасному світі важливе значення також мають ідея “ісламської солідарності” та політичні рухи, що запроваджують її в життя. Суть ідеї полягає в проголошенні необхідності виділення ісламського світу в самостійне політичне угрупування із метою протистояти неісламському світові. Теоретичним підрунтям ісламської солідарності постає твердження про те, що всі віруючи в Аллаха є братами й сестрами, об'єднаними навколо єдиної святині - Кааби у м. Мекка, єдиного віровчення - Корану та єдиним правилом життя - шаріатом. На засадах ідей ісламської солідарності у 1926 р. було створено першу міжнародну мусульманську організацію “Всесвітній ісламський конгрес”, у 1962 р. - “Лігу ісламського світу”, у 1969 р. - “Організацію ісламської конференції”.

В сучасному ісламі ставлення до подій сучасного суспільного розвитку, новацій та технічних цивілізаційних досягнень є різним. Як і в деяких інших релігіях тут простежується існування двох провідних тенденцій - модернізму та традиціоналізму. Прихильники модернізму вважають, що іслам повинен позбавлятися явно архаїчних рис та певним чином змінюватись відповідно новим тенденціям сучасності. Ці зміни повинні стосуватись в першу чергу елементів щоденного життя, зокрема - побуту (від чоловіків не варто вимагати обов'язкового носіння бороди, від жінок - носіння чадри та ін.). Певні зміни припускаються і в інших важливих сферах суспільного життя: мусульмани мають право працювати в науково-дослідних закладах, вільно спілкуватись із людьми іншої віри, жінки мусульманського віросповідування не повинні обмежувати своє життя лише домашніми турботами, й мати право на участь у громадському житті, дівчата - право навчатись разом із хлопцями. Враховуючи те, що за сучасних умов особливого значення набуває розвиток науки, прибічники модернізму наголошують на тому, що в Корані стверджується важливість знань для людини, а тому мусульмани повинні прагнути розширяти та розвивати свої знання, хоча при цьому й не проводиться відмінність між науковим та ненауковим знанням.

Течія традиціоналізму, прихильники якої вважають за необхідне дотримуватись основних положень середньовічного ісламу у його недоторканому вигляді, закликають не відходити від давньої обрядовості, способу життя та звичних тлумачень положень Корану. Окремим напрямом постає ісламський фундаменталізм, який намагається відродити інститути та норми раннього ісламу. З однієї сторони, фундаменталісти вважають, що ретельне відтворення раннього ісламу та мусульманського способу життя покращить соціальне становище у мусульманському суспільстві, бо встановить рівність і братство усіх мусульман, а, з іншої сторони, оскільки в ранньому ісламі досить активно культивувався джихад - боротьба із невірними, фундаменталізм закликає до насильницької боротьби із людьми інших вір, аж до застосування терору. При тому до “невірних” інколи зараховують і мусульман, які дотримуються поглядів, відмінних від фундаменталізму. До фундаменталістів належать: ліве крило організації братів-мусульман, вахабітів, хубуллахів. Гасла фундаменталізму інколи використовують на державному рівні, коли прагнуть запровадити повну ісламізацію держави (наприклад, уряд талібів в Афганістані до проведення там урядом США антитерористичної операції).

В Україні іслам відомий давно. Перші контакти русичів з мусульманами сягають ще VIII-IX ст. Давня Русь довідалася про світ ісламу від хазар, половців і булгар. Існують підстави вважати, що вже на початку VIII ст. на Русі було відомо про арабів. На це вказують численні скарби арабських срібних монет у районі Дніпра та свідчення раннього мусульманського географа перса Ібн Хардадбеха про слов'янських купців. Певне поширення мусульманства в Україні пов'язане з нашестям монголо-татар, частина яких осіла в Криму. На поч. XV ст. кримський улус відокремлюється від Золотої Орди; в Криму створюється самостійне ханство. Але у 1475 р. його захопила Туреччина. Під впливом турецького панування у Криму набув поширення сунізм ханафітського напрямку, який був державною релігією Османської імперії.

На чолі мусульманського духовенства Кримського ханства стояв муфтій. Як вища духовна особа, він був другим після халіфа, тобто турецького султана. Всім життям релігійної громади Криму керував імам. У ХVIII ст. тільки в Бахчисараї було 32 мечеті. Відкривались мектеби (школа початкової освіти) і медресе (щось на зразок гімназій). У 60-х рр. ХІХ ст. в Криму було 23 медресе і 131 мектеб. У 1774 р., після війни Росії з Туреччиною, Кримське ханство отримало самостійність, але у 1783 р. Крим був приєднаний до Російської імперії, яка утискала татар, що сповідували іслам, не лише економічно, а й духовно. У другій половині ХІХ ст. Крим залишило 161 тис. татар. У 1917 р. татари становили лише 36,6 % сільського і 11,3 % міського населення Криму. Зазнавало утисків татарське населення Криму і за часів Радянського Союзу. У травні 1944 р. з Криму примусово було виселено 188626 татар. Нині йде процес їх повернення до Криму, відродження мусульманських релігійних громад.

В Україні на початок 2000 року діяло 337 мусульманських громад, 228 з яких об'єднує кримських татар. Мусульманські громади України діють в структурі трьох самостійних центрів: в Києві є Духовне управління мусульман України (ДУМУ), в Донецьку - Духовний центр мусульман України (ДЦМУ), в Сімферополі ж Духовне управління мусульман Криму (ДУМК). Вищим органом релігійної влади в Криму є Курултай (з'їзд) мусульман Криму. Він обирає муфтія, який в свою чергу призначає імамів регіональних мечетей і муедзинів. На сьогодні в Криму налічується більше ста молитовних будинків, частина з яких не є мечетями. Ці будівлі або приміщення пристосовані під мечеті. У 1994 р. засновано Київський ісламський університет, який має п'ять факультетів, де навчаються студенти різних національностей.

Висновки

Іслам в сучасному світі постає як потужна та розгалужена соціальна сила та культурно-історичне явище. Виникнувши на грунті попередніх культурних традицій, способу життя арабських етносів, подвижницької діяльності визнаного в ісламі єдиного пророка Мухаммеда, іслам увібрав в свій зміст багатющий духовний досвід певного цивілізаційного регіону та змістові елементи деяких релігій та релігійних вірувань (в т.ч. - іудаїзму та християнства). За своєю структурою іслам відрізняється чіткою низкою чітко виписаних стовпів віри, культових дій та обов'язків мусульман, а за змістом досить радикальним наполяганням на безумовній відданості віруючих Аллаху, послідовно проведеним монотеїзмом та докладним регулюванням різних сфер людського життя. В сучасному суспільстві іслам займає дещо суперечливе становище, оскільки є неоднорідним як за тлумаченням провідних тез Корану, так і за соціальною та політичною спрямованістю. У відношенні до традицій ісламу серед його послідовників виділяються реформатори та традиціоналісти. На ситуацію перебування ісламу в сучасному світі суттєво впливають різного роду міжнародні організації та об'єднання мусульманських країн.

Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Виникнення ісламу та історія оформлення його в світову релігію.

2. Коран - священне письмо мусульман: особливості будови, змістові наголоси.

3. Основи віровчення ісламу.

4. Становище ісламу в сучасному світі і в Україні.

5. Питання і завдання для самоконтролю.

6. Назвіть основні стовпи віровчення ісламу.

7. Назвіть основні святині ісламу і його священні реліквії.

8. Назвіть основні складові мусульманського релігійного культу.

9. Перерахуйте основні життєві обов'язки мусульманина.

10. В чому полягає сутність мусульманського вчення про передвизначення людської долі?

11. Що таке Суна та Шаріат і яке місце вони посідають в мусульманському віровченні та праві?

12. Окресліть позиції мусульманського реформаторства та традиціоналізму.

13. Наведіть приклади деяких особливостей відношення ісламу до економіки.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

1. Коран - “священне писання” ісламу: особливості виникнення, структури та змістових наголосів.

2. Життя та пророча діяльність Мухаммеда: реальне та міфологічне.

3. Іслам і культура.

4. Проблеми моралі в ісламі.

5. Іслам і політика.

6. Відношення ісламу до економіки.

7. Іслам і наука.

8. Становище жінки в мусульманстві.

9. Мусульманство в Україні.

10. Основні святині та священні реліквії ісламу.

11. Іслам і сучасне взаємини Заходу і Сходу.

 ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Васильев П. История религий Востока. - М., 1999.

2. Еремеев Д.Е. Ислам: образ жизни и стиль мышления. -М.,1990.

3. Ислам: Энциклопедический словарь. Отв. секр. С.М.Прозоров. М.: Наука. ГРВЛ, 1991.

4. Історія релігії в Україні. Навчальний посібник. - К.: Т-во "Знання" ,1999

5. Климович Л. Книга о Коране. - М. 1986

6. Массэ А. Ислам. Очерки истории. Пер. с франц. Изд. 3-е. - М.: Наука. ГРВЛ, 1982.

7. Панова В.Ф., Бахтин Ю.Б. Жизнь Мухаммеда. - М.: Политиздат, 1990.

8. Хрестоматия по Исламу. Пер. с арабского, введ. и примеч. Составитель и отв.ред. С.М.Прозоров. - М.: Вост. лит-ра. 1994.