Право власності на літературну спадщину Пилипа Морачевського і видання Святійшим Синодом українського перекладу Четвероєвангелія

Андрій Стародуб

Право власності на літературну спадщину Пилипа Морачевського і видання Святійшим Синодом українського перекладу Четвероєвангелія

У червні 1905 року Св. Синод дозволив публікацію українського перекладу Євангелія, здійсненного ще на початку 1860-х рр. Пилипом Семеновичем Морачевським (1806- 1879). Вища церковна влада обумовила свою згоду двома вимогами:

Текст перекладу має бути переглянуто спеціальною комісією на чолі з єпископом Подільським і Брацлавським Парфенієм (Левицьким)

Друк має здійснюватися у Московській Синодальній Друкарні [2, с.28-31]

В основу видання був покладений примірник перекладу, переданий 1900 року Імператорській Академії Наук одним з онуків Морачевського. Оскільки в супровідних паперах було зазначено, що з боку останнього це був подарунок, то питання про винагороду для спадкоємців навіть не обговорювалось. Між тим, вже 28 грудня 1905 року, після інформації про появу в найближчі місяці у продажу Євангелія від Матфея (першого з виданих Євангелій), один з далеких родичів Морачевського звернувся до академіка П. Нікітіна з проханням навести довідки в архіві Академії про те, чи дійсно факт дарування був документально зафіксований. У листі підкреслювалося, що цей запит робиться за дорученням дочки перекладача, Анастасії Пилипівни Кобеляцької. До активних дій спадкоємців спонукала інформація про те, що “в настоящее время имеются уже издатели (в Малороссии), ходатайствующие о предоставлении им права напечатания этого труда немедленно по получению рукописи»[1, арк. 90].

У своїй відповіді (11 січня 1906 року) Нікітін підтвердив, що примірник, який було передано в розпорядження Св. Синоду, був подарований Академії 1900 року В. В. Морачевським, з умовою якомога скорішого опублікування, “но когда Академии не удалось получить разрешения на такое издание, В. В. Морачевский сообщил ей, что дара своего не берёт обратно»[1, арк. 91].

Коротко виклавши історію переговорів Академії Наук і Св. Синоду у цій справі, академік підтвердив, що на даний момент (початок 1906 року) Академія Наук не має безпосереднього стосунку до публікації, оскільки вона здійснюється під виключним контролем Синоду. Зважаючи на дану обставину він пропонував усі претензії щодо прав власності на переклад спрямовувати до Св. Синоду “не уполномоченного печатать этот труд ни Академией Наук, ни бывшим собственником рукописи, положенной в основание издания».

Відповідно оформлене клопотання до Св. Синоду від нащадків Морачевського було направлено вже після завершення видання всіх чотирьох Євангелій (15 жовтня 1914 року), хоча з його змісту випливає, що це питання приватним чином обговорювалося й раніше, у тому числі й з Обер-Прокурорами Оболенським та Лук'яновим. Таке зволікання було викликано, насамперед тим, що спадкоємці з'ясували неможливість видання перекладу поза Синодальними Друкарнями - Св. Синод мав ексклюзивні права на друк Св. Письма. Подав клопотання виконувач духівниці Анастасії Кобеляцької (померлої 1911 р.) і представник інтересів її спадкоємців (правнуків Пилипа Морачевського) Іларіон Бібіков. До тексту було додано копії декількох документів, які підтверджували, що сам Морачевський не поступався своїми авторськими правами на переклад, а навпаки, намагався їх продати 1874 року Академії Наук [1, арк.95]. Він просив також визнати Анастасію Кобеляцьку співавтором перекладу, посилаючись на інформації з щоденника перекладача, які, втім, не долучені до клопотання.

“Не подлежит, конечно, сомнению, что Святейший Синод» - писав Бібіков - «приняв на себя труд по печатанию и распространению Евангелия в переводе Морачевского, преследовал цели исключительно религиозные - дать возможность многомиллионному населению Малой России познать слово Божие на понятном для него наречии Великого русского языка, и никаких выгод лично для себя в виду не имел, тем не менее при продаже экземпляров Евангелия в кассу Московской типографии Святейшего Синода поступили значительные суммы». З огляду на небажаність для обох сторін публічного розголосу і, тим більше, судового процесу, предметом якого мали стати права на переклад Св. Письма, представник спадкоємців Морачевського просив «не отказать сделать зависящее распоряжение о приличном вознаграждении наследников, как правособственников на изданное Святейшим Синодом Евангелие в переводе Ф. С. Морачевского на Малороссийский язык, а равно о приведении в надлежащий приличествующий вид храма, построенного в селе Шпаковке, Нежинского уезда, Черниговской губернии, во имя Введения во Храм Пресвятыя Богородицы и об увековечении памяти переводчика Святого Писания Ф. С. Морачевского путём постановки скромного памятника на его могиле при той же церкви»[1, арк.86зв.-87]

Розгляд клопотання дещо затягнувся і був завершений лише 1916 року. Для підготовки відповіді на це клопотання Обер-Прокурор звернувся за довідками до юристконсульта Синоду та до керуючого Московською Синодальною Друкарнею.

Юристконсульт М. Гордєєв 17 лютого 1916 року повідомив, що, на його думку, для встановлення чи мають право спадкоємці Морачевського на винагороду, потрібно з'ясувати:

а) чи був насправді здійснений акт дарування Академії Наук

б) чи Св. Синодом було опубліковано саме той текст, який складений перекладачем

в) чи від продажу цього видання Московська Синодальна Друкарня дійсно отримала і в подальшому може отримувати прибутки.

Особливо юрист підкреслював, що Синоду слід потурбуватися про отримання від Академії Наук і В. В. Морачевського “удостоверения о неимении с их стороны никаких претензий на означенный перевод»[1, арк.83].

Лист від керуючого Московською Синодальною Друкарнею А. Орлова (27 червня 1916 року) містив детальний звіт про кількість опублікованих та проданих примірників Євангелія за період з 1905 по 1915 рік. Чистий прибуток, який отримала друкарня, він оцінив сумою 4638 рублів 78 копійок. Однак, на думку керуючого, питання про виплату спадкоємцям Морачевського винагороди з цих грошей не могло бути швидко залагоджене, оскільки редактор перекладу, архієпископ Парфеній, повідомив Друкарню, що комісія під його керівництвом “кроме рукописного перевода Ф. С. Морачевского, пользовалась другим рукописным переводом Лободовского, а также существующими печатными переводами, изданными в прошлом столетии в Галиции. Из каждого перевода Комиссия брала то, что признавала более правильным, а во многих местах устанавливала свой текст». Владика написав, що «не может утверждать, что напечатаный в Московской Синодальной Типографии малорусский перевод Четвероевангелия есть перевод Ф. С. Морачевского, хотя, может быть, из него взято более, чем из других авторов»[1, арк.77].

Нам не вдалося відшукати текст відповіді на клопотання Іларіона Бібікова, однак, оскільки її було складено на підставі вищезазначених доповідних записок (архиєпископа Парфенія, керуючого Московською Синодальною Друкарнею і виконуючого обов'язки юристконсульта Синоду), спадкоємці, швидше за все, не отримали винагороди. Сума, на яку вони могли б претендувати, не спонукала до перенесення спору до суду й, найвірогідніше, родина Троцьких-Сенютовичів (правнуки Морачевького) більше не нагадувала про свої претензії. Слід відзначити, що після згаданої передачі 1900 р. Академії Наук примірника перекладу (дві книги - чистовий і чорновий варіант Четвероєвангелія, зошит з виправленнями і уточненнями до тексту, а також Псалтир) [3, с.29-30] у нащадків Морачевського більше не залишилося його рукописів з перекладами Святого Письма. У випадку висунення претензій це також ускладнило і затягнуло б б судовий розгляд. Але навіть без формального з'ясування правомірності претензій спадкоємців, сам по собі перебіг даної справи проливає певне світло на два важливі моменти, пов'язані з виданням Євангелія українською мовою, а саме:

1) Переклад, що його було опубліковано у 1905 - 1912 рр. не можна вважати виданням перекладу Морачевського. Хоча його працю взято за основу, однак до тексту внесено настільки багато змін, у тому числі й запозичених з перекладів М. Лободовського та П. Куліша й І. Пулюя, що цілком слушним виглядає зауваження висловлене 1906 року Оленою Пчілкою: “Здається нам, що у всякім разі, текст перекладу Морачевського, наскільки він нам звісний, поніс велику зміну - і трудно було б тепер сказать, хто властиво єсть автором того українського Євангелія, що оце вийшло з-під редакції Преосвященного Парфенія”[4, с.6]. Слід зазначити, що прізвище Морачевського не зазначалось на виданні з самого початку, ще до отримання клопотань від його спадкоємців, а отже це робилось не з міркувань уникнення виплати авторських винагород.

2) Довідки, що були подані Обер-Прокурору у зв'язку з цією справою дозволяють реально оцінити наскільки прибутковим було видання. Чутки про величезні прибутки, отримані від продажу українських Євангелій, які й спонукали спадкоємців згадати про авторські права, виявилися перебільшенням. Навіть через чотири роки після завершення видання на складах Московської Синодальної Друкарні залишалося декілька тисяч примірників нерозпроданих Євангелій, а чистий прибуток оцінювався відносно невеликою сумою (менш ніж 5000 рублів).

Використані джерела та література

1. Російський Державний Історичний Архів (РДІА). Ф.796, оп.186, спр.5780. «По вопросу о разрешении Академии Наук напечатать Евангелие на украинском языке»

2. Комаров. П.Морачевський та його переклад Св. Євангелія на українську мову. Одеса, 1913.

3. Описание Рукописного Отделения Библиотеки Императорской Академии Наук. Рукописи. Т.1. / Сост. В. Срезневский и Ф. Покровский. Спб., 1910; Копії перекладів Одкровення Св. Іоанна Богослова та Діянь Святих Апостолів, зроблені П. Морачевським, збереглися у фондах Інституту рукописів Національної Бібліотеки ім В. Вернадського. Див.: НБУВ. ІР. Ф. 160, спр.1721; Ф.30, спр.11. Залишається нез'ясованим, чи збереглися його переклади Послань Св. Апостолів.

4. Пчілка Олена. Євангеліє - українською мовою (в новому тексті) // Рідний край.1906. №41.