Світові, локальні релігії. Релігійні конфесії в Україні

СВІТОВІ, ЛОКАЛЬНІ РЕЛІГІЇ. РЕЛІГІЙНІ КОНФЕСІЇ В УКРАЇНІ

ПЛАН

Родоплемінні культи

Ранні національні релігії

Світові.релігії: буддизм, християнство (православ'я, католицизм, протестантизм), іслам

Особливості сучасної ситуації в Україні

Родоплемінні культи

Родоплемінні культи є складним конгломератом місцевих традицій, обрядів, ритуалів, якими позначаються різні етапи людського життя (надання імені, похорон та ін.), уособлення небесних і атмосферних явищ, релігійно-міфологічні уявлення. Родоплемінним релігіям властиві: 1) поклоніння духам (природи, предків), яким спочатку надавали зооморфних, а пізніше -- антропоморфних рис; 2) відсутність професійних служителів культу; 3) відправлення культу в формі особливого для кожного племені святкування, що супроводжується магічними обрядами (танцями, іграми) в честь духів.

До ранніх форм релігії належать: магія, тотемізм, фетишизм і анімізм, котрі виникли в період формування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому).

Магія (від грецьк. maheia -- чаклунство) -- віра в існування надприродних засобів впливу на природу.

Магія поділяється (за метою, яка ставиться перед чаклунством) на такі основні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою була магія виробнича, яка, в свою чергу, мала ряд "розгалужень": мисливська, рибальська, будівельна тощо. У ході розвитку суспільства з'являються все нові різновиди виробничої магії: землеробна, скотарська, гончарна, ковальська, навчальна, спортивна.

Фетишизм (від португ. fetico -- зачарована річ) -- це віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей. Фетишами називають матеріальні предмети, що їм віруючі приписують надприродні властивості.

Анімізм (від лат. anima -- душа) -- це віра в існування у матеріальних об'єктів і процесів надприродних двійників. Анімізм починається з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. У подальшому своєму розвиткові анімізм включив у себе уявлення про двійників матеріальних процесів (хвороби, війни, ковальська справа та ін.).

У слов'ян для визначення ілюзійних двійників застосовувались два терміни: менш могутніх називали "душами", більш могутніх -- "духами". Тому можна сказати, що анімізм є вірою в існування душ і духів.

Магія, фетишизм і анімізм відобразили й виразили безсилля первісної примітивної людини. У всіх випадках, коли люди, не маючи достатніх знань, були або хоч відчували себе безсилими, вони шукали "допомоги" в магії, фетишах або надприродних двійниках. Ранні форми релігії, виникнувши ще в період формування родового ладу, збереглися й надалі як у родоплемінному суспільстві, так і в класовому. Проте вони були тут відсунуті на другорядні позиції тими релігіями, які повніше відображали конкретні особливості суспільного розвитку.

Тотемізм (мовою індіанців оджибве (журавля) тотем означає -- його рід) є віра у надприродну спорідненість людських колективів з певними видами тварин.

Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Усі вважалися братами й сестрами людей, і му свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північноамериканські індіанці з племені оджибве у XVII ст. мали п'ять родових колективів, які носили назву: журавля, сома, гагари, ведмедя тощо. А в Австралії наприкінці XVIII -- початку XIX ст. європейців дуже дивувало, що на запитання: "Хто ти такий?" абориген відповідав: "Я -- цими відповідями австралійці підтримували свій кровний зв'язок з даними тотемами.

Землеробські культи -- це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на врожай Типовий приклад -- релігійні погляди індіанців-ірокезів. Вони жили раніше на території, на якій тепер розташовані канадські міста Квебек і Монреаль. Ще у XIX ст. ірокези шанували чотирьох головних духів: духа землі, духа бобів, духа кукурудзи і духа гарбуза. Всі ці чотири духи, за їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Поряд з духами-жінками шанувалися також, але на другорядних ролях, духи-чоловіки -- дух сонця, дух дощу і дух вітру. За яких історичних умов виник землеробський культ?

Шаманізм (евенкійською мовою "шаман" означає несамовитий) -- це віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів).

Приміром, у якутів аж до поч. XX ст. вважалося, що коли людина захворіла, то її ніхто не може вилікувати, крім шамана. Шаман "лікував" за плату. В процедуру "лікування" входило виконання сукупності релігійних дійств: заклинання, пісні, танці, звернення до духів за допомогою розмови з духом. Якщо після релігійного "лікування" організм перемагав хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирав -- винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого.

Ранні національні релігії

Ранні національні релігії -- це такі релігійні вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій відносять усі релігії, які в літературі позначають за допомогою префіксів "старо", "давньо-": староегипетську, староіндійську, старогрецьку, староперсидську, староримську та інші.

історичним підґрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені шари суспільства (рабів) у покорі завдяки лише грубому насильству. Зазначимо такі основні риси ранніх національних релігій.

Відсторонення від офіційного культу низів суспільства. У всіх цих релігіях до культових відправлень не допускалися раби, а в окремих випадках -- і частина сільської бідноти. Таке відсторонення низів від офіційного культу в староіндійській релігії, наприклад, наочно ілюструвалося термінами "різно-народжені" і "двічінароджені". Раби і сільська біднота, які належали до нижчих шарів (каст), вважалися "різнонародженими". їх породила мати. "Двічінарод-женими" вважалися ті люди, яких, по-перше, народила мати, а по-друге, вони пройшли через обряд посвячення богам, тобто "друге народження".

Порівняна маложивучість. Мається на увазі та обставина, що давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Як тільки рабовласницьке суспільство вичерпувало себе, на зміну їм приходили або пізні національні, або світові релігії.

Суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (від грецьк. poly -- багато, theos -- бог), тобто багатобожні.

Серед багатьох богів, як правило, виділялася невелика група головних, а серед них -- верховний бог. Останнього шанували як царя богів і людей, установника і охоронника законів. Інші головні боги вважалися його помічниками, які відповідали за окремі ділянки земного і "потойбічного" життя.

Обов'язковість і складність жертвоприношень. В жертву богам приносили: пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак, коней.

Чимало національних релігій знали і людські жертвоприношення. За повідомленням Плутарха (46-- 125 рр.), жителі Карфагена, які були прихильниками давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили, наприклад, не тільки військовополонених, а й власних дітей-первістків.

Є також відомості про людські жертвоприношення у давньовавилонській, давньоєгипетській, давньогрецькій, давньомексиканській та ряді інших ранніх національних релігій.

Пізні національні релігії. Ранні національні релігії не збереглися до наших часів, але багато ідей і їх обрядів увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії виступають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом всі соціальні шари населення у межах однієї національності До цієї релігійної форми належать багато релігій нашого часу -- індуїзм, сикхізм, дхайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороастризм (Іран) та ін.

Історичним ґрунтом виникнення пізніх національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі засобів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. В більшості випадків суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилась у тому, що вона рано втратила свою національну державність і на тривалий час потрапила до чужоземців-завойовників. За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для ранніх національних релігій функцію, ідеологічного протистояння верхів низам.

Які ж риси пізніх національних релігій є основними?

Перша риса -- великі масштаби впливу. 6 даному разі релігія відіграє роль засобу утиску всіх пригнічених соціальних шарів тієї чи іншої національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізму, ліквідував поділ індусів на "одно народжених" і "двічі народжених".

Друга риса -- довга живучість. Багато пізніх національних релігій, як зазначалося, існують і до цього часу.

Третя риса -- єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але є серед них і монотеїстичні (від грецьк. monos -- один, theos -- бог -- єдинобожжя). До останніх належать іудаїзм і сикхізм.

Четверта риса -- спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.

Світові.релігії: буддизм, християнство (православ'я, католицизм, протестантизм), іслам

Складнішим і своєрідним явищем в історії релігії було виникнення наднаціональних, або світових релігій.

До них належать: буддизм (виник у VI ст. до н. е., нараховує до 400 млн. віруючих), християнство (виникло у І ст. н. е., нараховує близько 1,7 млрд. віруючих), іслам (виник у VII ст. .н.е., нараховує 935 млн. віруючих). Кількість віруючих світових релігій наведена за даними Fischer Welt Almanach.. початку 90-х років і може бути розглядатись як приблизна.

Буддизм є найдавнішою з світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із запитанням про те, як виникла релігія, котру він сповідує, то відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак'ямуні (пустельник з племені шак'їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії.

За легендою, після численних перероджень Будда (що означає на санскриті "освітлений вищими знаннями") прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого останнього переродження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманітних тварин, Будда обрав царевича Сіддхартху (563--483 рр. до н. е.), який належав до знатного роду (родове ім'я -- Гаутама).

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати "Просвітленого" страшними бурями. Щоб спокусити його радощами життя і змусити відмовитись від вказування людям шляху порятунку, він посилав до нього своїх гарних дочок. Сім днів (згідно з іншими твердженнями -- чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бенареса (нині Сарнат) Будда проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, "привів у рух колесо дхарми". Протягом 40 років, оточений учнями, ходив він горами й долинами поблизу Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалося дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника -- буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Кушинагарі (що, як твердять, відповідає сучасній Каспі). Будда, що лежав під деревом у позі лева, звернувся до ченців і мирян з такими словами: "Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх зусиль!" Смерть Будди буддисти називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повнолуння. Цю дату шанують, як дату народження та прозріння, тому її називають "тричі святим днем".

Буддійська релігійна література нараховує багато тисяч творів. Канонічною вважається Трипітака, що включає в себе 3 частини: віная-пітака (міфи про Будду та його повчання); сугта-пітака (притчі й бесіди Будди та його послідовників), абхідхарма-пітака (філософія буддизму).

Християнство. При вивченні цієї другої зі хронологією виникнення світової релігії необхідно зазначити, що за змістом вона тісно пов'язана з іудаїзмом. Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.

Православ'я (308 млн віруючих). У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков -- Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехії та Словаччини, Американська. На середину 90-х років у вселенському православ'ї існували ще й 5 автономних церков: Синайська, Фінляндська, Японська, Критська і Естонська.

Основу православного віровчення складає Біблія ("Святе Письмо"), Святий переказ, Символ віри, затверджений на перших двох Соборах 325 і 381 рр.

Для православних віруючих є дуже важливим відвідання храмів, виконання постів, таїнств, у яких "під видимим образом передається невидима Благодать Божа". Православна церква визнає сім таїнств: хрещення, причастя, священство, сповідь, миропомазання, шлюб і єлеосвячення.

Католицизм -- один з трьох основних напрямів християнства, що має ряд особливостей у віровченні, відправленні культу та організації. Сучасний католицизм поширений у країнах Європи, Північної та Південної Америки, а також Африки, Азії і нараховує 1 млрд 17 млн 580 тис. віруючих.

Головним богослужінням у католицькій церкві є меса (літургія), яка до нещодавнього часу проводилася латинською мовою. Для посилення впливу на парафіян тепер дозволено користуватися національними мовами і вводити у літургію національні мелодії. Деякі відмінності є у формі проведення таїнств: хрещення проводиться не зануренням немовляти у купіль, а обливанням; на відміну від православних, католики причащаються тільки хлібом, випеченим з прісного тіста; миропомазання (конфірмація) здійснюється не над немовлям, а у 7--8-річному віці; сповідь здійснюється перед особливою сповідальницею, де священик відгороджений від того, хто сповідається.

Очолює католицьку церкву папа римський, який діє за допомогою особливої системи установ (її називають "римською курією"). Усі ці установи (секретаріати, конгрегації, трибунали, комісії) є за своєю сутністю особливого роду міністерствами, які керують різними галузями церковного життя (монастирі, релігійна освіта, церковні кадри, контроль за обрядами тощо). Усі найважливіші центральні органи управління церквою очолюють вищі католицькі ієрархи -- кардинали.

Протестантизм (380 млн) являє собою різновид християнства, що виник у XVI ст. і започаткував собою епоху Реформації. Оскільки віджилий феодальний устрій захищала католицька церква, то Реформація насамперед була спрямована проти католицької ієрархії. В результаті від папства відмежувалися деякі країни Західної та Північно-Західної Європи, де й виникли у XVI ст. незалежні від римської курії так звані протестантські церкви: лютеранська, реформатська, меннонітська, анабаптистська (в континентальній Європі), англіканська, пуританська, пресвітеріанська, конгрегаціоналістська (в Англії). Строкатість протестантизму віддзеркалювала інтереси соціальних і національних сил, які брали участь у буржуазних революціях.

Методисти (26 млн). Ця секта виникла на ґрунті англіканства, яке за своїм змістом е компромісом між католицизмом і протестантизмом. Повністю порвавши з Римом, усунувши католицьке "чистилище53 і заборонивши продаж індульгенцій, знищивши ікони та мощі, а також прийнявши протестантський принцип спасіння особистою вірою, методисти не прийняли другий принцип -- священство всіх віруючих. Тут збережено ієрархічний устрій, підпорядкованість парафіян. З обрядів практикуються хрещення і причастя.

Лютерани (43,5 млн). Назва цієї течії протестантизму походить від прізвища його основоположника М. Лютера (1483--1546 рр.). Виникла 1517 р. в Німеччині. Основи віровчення викладеш в "Книзі угоди" (1580 р.). З Біблії лютерани особливу увагу приділяють Новому Заповіту, а в ньому -- Євангелію від Іоанна і посланням Павла.

Баптисти -- найпоширеніший різновид протестантизму, який нараховує понад 35 млн послідовників у всьому світі. В Україні баптисти складають 80 % від загальної кількості членів протестантських церков. Баптизм виник 1609 р., коли керівник амстердамської групи конгрегаціоналістів Дж. Сміт (1550--1612 рр.) хрестився вдруге сам (обливанням) і хрестив вдруге своїх прихильників. Звідси й назва "баптисти" (з грецьк. baptizio -- "хрестити водою").

Адвептизм (7,2 млн) виник у середині XIX ст. в США, коли баптистський проповідник Уільям Міллер виступив з пророцтвом про друге пришестя Христа (з лат. аdventus - пришестя). Він «вирахував», що ця подія станеться між 21 березня 1843р. і 21 березня 1844р. Коли ж пророцтво не підтвердилося, прихильники У. Міллера не розгубилися і заявили, що "пришестя" відбулося, але невидимо, в "небесному храмі". Щодо пришестя Христа на землю, то, мовляв, воно буде скоро, але точних строків назвати неможливо.

П'ятидесятники вийшли з баптизму наприкінці XIX ст. у США (16 млн). Назва секти походить від християнського свята П'ятидесятниці -- на відзначення євангельської оповіді про зшестя Святого Духа на апостолів Ісуса Христа на п'ятидесятий день після його воскресіння.

Свідки Єгови (4,4 млн). Секта виникла наприкінці XIX ст. Засновник -- Ч. Рассел (1852--1916 рр.), який 1872 р. створив гурток "дослідників Біблії". В 1884 р. зареєстрував "Біблійне і трактатне товариство вартової вежі". Вчення Рассела доповнив Д. Рутерфорд (1869-1942 рр.).

Всі вищерозглянуті течії християнства своїм Святим Письмом вважають Біблію. Вона складається з двох основних частин -- Старого та Нового Заповітів. Перша, давня частина Біблії -- Старий Заповіт, як зазначалося визнається також іудаїзмом.

Старозаповітна частина Біблії займає 4/5 усього тексту Біблії і відома у двох варіантах. Масоретський текст (Танах), прийнятий в іудаїзмі, написаний давньоєврейською. Він складається з трьох книг: 1) П'ятикнижжя; 2) Пророки і 3) Писання. Головним є П'ятикнижжя (Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повторення Закону). Тут йдеться про створення Богом світу і людини, про гріхопадіння Адама та Єви, всесвітній потоп, про заповіт, який заповідав Бог людям, та регламентацію життєдіяльності людини, що викладена у відомих десяти заповідях. Старий Заповіт, перекладений на грецьку мову (Септуагінта), містить 50 книг. До них ставлення християн різне: протестанти визнають 39 книг православні -- 11 книг вважають неканонічними, а католики -- визнають їх друго-канонічними.

Загалом історія створення старозаповітної частини Біблії обіймає період у кілька століть (з IX ст. до н. е. -- по 60-ті роки II ст. до н. е.).

У Новий Заповіт, що сформувався протягом І-- II ст. н. е., богослови відібрали 27 книг, текст яких є єдиним для усіх християн. Він складається з чотирьох Євангелій - від Матвія, Марка, Луки та Іоанна, в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, в Одкровенні Іоанна Богослова (Апокаліпсис)) описується життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, даються пророцтва про страшний суд та кінець світу. Канонізація Нового Заповіту відбувалася у складній боротьбі.

Іслам або мусульманство -- наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги, 1990 р. в різних країнах налічувалося понад 900 млн. послідовників ісламу.

Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу, В 35 країнах вони становлять 95--99 % населення, в 13 державах -- впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія та ін.).

Іслам виник на початку VII ст. в південно-західній частині Аравійського півострова в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної держави. Одним з засновників цієї релігії є Мухаммед (570--632 рр.), який 610 р. оголосив себе посланцем єдиного Бога.

Термін "іслам" у перекладі з арабської означає "покірність", а того, хто прийняв цю релігію, називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси -- друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще "магометанство" (від зміненого імені Мухаммед -- Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипет, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоширенішими з яких є суннітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і обрядами. Основні визначення ісламу викладено у "святій" книзі мусульман -- Корані (у перекладі з араб, означає "читання"). Написаний він у VII ст., але протягом тривалого часу в нього вносилися доповнення й зміни.

Другим після Корану джерелом віри мусульман-суннітів є Сунна (араб.: поведінка, приклад). У Корані й Сунні поряд з релігійними догматами і переказами про всесилля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладено принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Сунни покладено в основу феодального мусульманського права - шаріату, в якому чітко виявлено суть ісламу.

Особливості сучасної ситуації в Україні

Сучасне релігійне життя в Україні окреслюється як суперечливе. Значною мірою ця суперечливість зумовлена історичними чинниками, внаслідок яких в Україні співіснує велика кількість напрямів релігійності, а також досить багато конфесій та сект. Сучасні соціологічні дослідження, що здійснюються як вітчизняними і іноземними агенціями, дають приблизно таку картину стану релігійності в Україні на другу половину 90-х років XIX ст.

Приблизно 60% всіх опитуваних вважають себе православними, серед яких своєю чергою біля 70% віруючих належать до Української православної церкви в єдності із Московським патріархатом (УПЦ). Біля 20% - до Української православної церкви Київського Патріархату (УПЦ КП).

Біля 8% - до Української автокефальної церкви. За межами православ'я статистика виглядає так: Біля 7% опитуваних відносять себе до греко-католиків, біля 1% -належать до послідовників ісламу, біля 2% складають римо-католики, біля 1% - протестанти, в тих же межах перебуває і кількість іудеїв.

За часів Київської Русі християнська митрополія була підпорядкована Константинопольському патріархату, який і призначав Київських митрополитів. Спроби Київських князів ввести автокефалію (самовладна церква) не були успішними, а татарська навала взагалі принесла на українські землі розвал церковно-релігійного життя: місцеперебуванням київських митрополитів у XIV ст. Москва.

Наприкінці XIV ст. На території Русі було запроваджено патріаршество , але релігійне життя України в цей час ускладнилось : у 1596 р. була укладена так звана Берестейська унія, що запроваджувала на більшості території України греко-католицьку церкву.

Введення унії поставило православних України на територіях, зайнятих Польщею, поза законом. Лише у 1620р. єрусалимський патріарх за допомогою православних українських братств та запорізького козацтва відловив православну ієрархію, яка суттєво зміцнила своє становище за часів митрополита Петра Могили.

Після здобуття Україною незалежності кількості релігійних громад різко зросла, але в деяких регіонах це привело до протистоянь певних релігійних громад і навіть до міжконфесійних конфліктів : справа у тому, що дуже болючими постали питання про визначення релігійної орієнтації, яка деякими людьми майже ототожнювалась із національною та патріотичною орієнтацією.

Література:

„Мифы народов мира”. Енциклопедія. - М., 1988. Т. 1-2

Біблія. - К., 1992. - 1220с.

Бутинова М.С. „Как возникла религия”. - М., 1977

Дулуман Є.К. „Релігія як соціально-історичний феномен”. - К., 1974

Косуха П.І. „Наука про походження релігії”. - К., 1976

Угринович Д.М. „Введение в религиеведение”. - М., 1985