Релігієзнавство як наука

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА

План

Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна. Предмет релігієзнавства

Основи релігієзнавчих концепції та їхня загальна характеристика

Сутність і походження релігії

Релігія як сфера духовної культури, її елементи і структура

Функції релігії та їхня роль у житті суспільства

Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна. Предмет релігієзнавства

Предмет курсу "Релігієзнавство". Релігія -- це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії.

У релігієзнавстві виділяються два важливі напрями, або розділи, -- теоретичний та історичний. Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне релігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому взаємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.

Таким чином, одним з предметів релігієзнавчої теорії виступають релігійні вчення -- складова частина релігійного комплексу.Релігієзнавство -- це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де теоретично обґрунтовуються релігійні цінності.

Ядром теоретичного релігієзнавства виступає „філософія релігії”. Під останньою розуміється філософське пояснення релігії. В сучасній філософській думці існують два напрямки обґрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія визначається як центральне суспільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів) і матеріалістичний (релігія є суспільно - історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку).

Другою, не менш важливою частиною релігієзнавства виступає „соціологія релігії”. Ґрунтуючись на загальних положеннях філософії релігії, соціологічний розділ релігієзнавства вивчає релігію як певну соціальну структуру, складову частину суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками.

Третьою частиною системи релігіознавства виступає така важлива дисципліна, як "психологія релігії''. Релігійні вірування -- це не тільки теоретичні погляди, організаційні форми діяльності віруючих. Релігійна віра -- ядро будь-якої релігійної системи -- є феноменом психічного життя з відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога (або інших аналогічних ідей) і похідних від неї істин.

Сучасне релігієзнавство включає в себе таке дисциплінарне відгалуження, як історія релігії. На відміну від теоретичного релігієзнавства, що розглядає релігію у статиці, історія релігії вивчає цей суспільно-історичний феномен в його динамічності, змінах і розвитку.

Історизм як методологічний принцип вивчення релігії дає можливість проаналізувати становлення, розвиток і еволюцію релігійного комплексу: від первісних форм релігійних уявлень до розвинутих релігійних систем світового масштабу, порівняльну історію церков, історію релігійних і антирелігійних рухів, церкви як соціального інституту, специфіку релігійного процесу в певних природних, історичних, культурних та етнічних умовах.

Відтак історія релігії має свою специфіку і тому постає важливим розділом релігієзнавства.

Основи релігієзнавчих концепції та їхня загальна характеристика

До найпоширеніших релігієзнавчих концепцій можна віднести матеріалістичну, об'єктивно - і суб'єктивно-ідеалістичні, а також натуралістичну і соціологічну.

Матеріалістична концепція релігії. Для того щоб зрозуміти внутрішню логіку матеріалістично-філософських поглядів на природу релігії, необхідно розглянути принципові методологічні положення цієї концепції.

Філософія як продукт суспільної свідомості людства формувалася поступово, в міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи і роду, усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, а й насамперед як соціальної істоти (соціалізованої особи). У сфері людського мислення поступово відбувався процес самоусвідомлення, самоаналізу, самопізнання, самовдосконалення свого внутрішнього "я" -- системи внутрішніх духовних цінностей. Процес самоусвідомлення себе як діючої істоти відображав риси внутрішнього інтелектуального світу людини, але він ґрунтувався на підкоренні людській волі сил природи, вивченні певного кола матеріальних явищ і предметів. На основі складних процесів самопізнання і залучення сил природи до сфери людської діяльності історично, спочатку в межах міфологічної, а пізніше релігійної свідомості, виникає особливий тип мислення -- рефлексія. Саме вона й становить тло філософствування. Рефлексія ґрунтується на самосвідомості, власне кажучи, виступає її найвищим інтелектуальним продуктом, реалізує в собі моменти абстрагування й узагальнення.

Рефлексія як особливий тип мислення оперує тими знаннями, які на певний час уже нагромадилися. За допомогою рефлексивного методу: а) вивчається внутрішня побудова знань, духовних цінностей та, в цілому, всіх елементів світогляду, якими людина володіє в результаті пізнання певних явищ, практичної діяльності, спілкування з іншими людьми; б) досліджується наявність розбіжностей і суперечностей між різними елементами знань і цінностей, з яких виводиться певна проблема (актуальне питання) щодо необхідності вивчення якогось явища і внесення відповідних змін у внутрішній світогляд людини; в) обґрунтовується шлях вирішення такої проблеми та вдосконалення в необхідному напрямі системи духовних цінностей.

Внутрішній механізм рефлексії мислення над продуктами власної інтелектуальної діяльності сприяє пізнавальній активності людини, критичному переосмисленню світогляду і духовних цінностей в напрямі, що відповідає новим умовам суспільної практики.

Філософія використовує міфологічно-релігійний матеріал і спочатку за своєю зовнішньою формою виступає як міфотворчість. Однак вже перші універсальні філософські ідеї щодо сутності буття і природи людини починають руйнувати міфологічну і релігійну свідомість. Філософські вчення поступово відокремлюються у відносно самостійну галузь. Від поперед філософії (міфотворчості) філософська свідомість приходить до свого власного предмета -- світогляду і проблеми людини.

З наведених положень випливають такі висновки: і філософія, і релігія є продуктами суспільної свідомості. Між ними існують внутрішні взаємозв'язки. Наприклад, є філософські системи, що у своїй основі базуються на різних міфах: так звана міфологізована філософія А, Шопенгауера (1788--1860 рр.), Ф. Ніцше (1844--1900 рр.). Але необхідно акцентувати увагу й на тому, що філософські і релігійні вчення -- це протилежні системи духовних цінностей, вони спираються на різні типи рефлексивного мислення.

Філософська рефлексія має раціоналізований характер, релігійна рефлексія -- в теоретичному плані -- дещо менш розвинута і взагалі орієнтується на певні містифікації, природу яких достеменно вивчити важко.

Релігія була головною формою суспільної свідомості понад два тисячоліття. Проте поруч із нею, а іноді й у її лоні, побутували й інші форми світосприйняття. З часом вони в міру свого розвитку звужували сферу релігії. Лише у XVII--XVIII ст. філософія, наука й етика почали складати ідеологічну конкуренцію релігії. Згодом набрав сили й атеїзм -- вчення, спрямоване на безоглядне заперечення релігійних поглядів. Атеїзм як форма вільнодумства протиставляється релігії та відображається у філософсько-матеріалістичних концепціях.

Марксистська релігіознавча концепція -- це певний ступінь в розвитку матеріалістичних поглядів. Домарксистські філософи стверджували, що релігійні поняття є «помилковими» і намагалися їх подолати просвітницькими заходами, розкриттям помилковості релігійного світогляду.

Марксизм підійшов до аналізу сутності релігії не тільки з боку дослідження її внутрішніх закономірностей. Релігія вивчається ним у широкому контексті дослідження суспільства як складного соціального організму» що розвивається.

Ф. Енгельс (1820--1893 рр.) так визначав специфіку релігії: "...усяка релігія є не що інше, як фантастичне відображення у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними у їх повсякденному житті, -- відображення, у якому земні сили приймають форму неземних".

Релігія відображає той аспект соціального буття, де присутній момент залежності людей від умов їхнього життя, момент несвободи. Марксизм доводить, що неістинне відображення світу в релігійних віруваннях -- це не лише незнання законів природи, а й відображення певних соціальних умов життєдіяльності людей. Реальні сили, які панують над ними, відображаються в релігійній свідомості у деформованому вигляді і виступають як сили неземні, понад природні. Цей момент у марксизмі складає поняття -- "соціальні корені релігії".

Отже, марксистська релігієзнавча концепція фіксує соціальний, пізнавальний і психологічний аспекти розуміння релігії. Вона стверджує історичний характер існування релігії, яка виникає в нерозвинутих умовах первісного суспільства і зникає з оволодінням людиною силами природи й подоланням антагоністичних (непримиренних) суперечностей у стосунках між людьми в соціально-економічній та політичних сферах суспільства.

У сучасній ідеалістичній філософії та релігієзнавстві виокремлюються три основні концепції, що пояснюють сутність і природу релігії: а) об'єктивно-ідеалістична; б) суб'єктивно-ідеалістична; в) натуралістична (біологізаторська).

Домінуючою є об'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Вихідним її принципом при поясненні релігії стало визнання наявності надістотного джерела: Бога, "абсолюта", "трансцендентного", "світового духу". Цей постулат поєднує теологів усіх основних християнських конфесій: католицизму, протестантизму, православ'я і філософів-ідеалістів, які формально знаходяться поза конфесійними межами. Якщо християнські теологи надістотним джерелом релігійної віри вважають християнського Бога, сутність якого визнається у відповідності з "символом віри", то філософи-ідеалісти під таким джерелом розуміють якийсь об'єктивний духовний початок, що у кожній об'єктивно-ідеалістичній історико-філософській системі має власну назву. Таким чином, сутність релігії виводиться з поняття (ідеї) Бога. Людина -- це "творіння Боже", яке прагне до злиття з "абсолютом" (Богом). Отже, на ґрунті визнання надістотного і надприродного джерела теологи й ідеалісти зводять питання про існування і сутність релігії до питання про існування і сутність Бога. Обґрунтування релігії з цих позицій переходить в обґрунтування буття Бога.

У християнській теології й ідеалістичній філософії в обґрунтуванні буття Бога існують дві тенденції -- раціоналістична й ірраціоналістична.

До першої належить неотомізм. Це найбільш впливовий напрям сучасної релігійної філософії. Назва походить від імені середньовічного богослова Фо-ми (Tomas) Аквінського (1225--1274 рр.) і набула поширення у країнах католицького віросповідання. Вчення Ф. Аквінського акцентує увагу на наявності у християнському одкровенні двох істин, якими можна оволодіти за допомогою людського розуму і які за своєю природою є "надрозумними", тобто виходять за межі пізнавальних можливостей людини. Відносно останніх фундатор томізму додавав, що вони "надрозумні", але не "протирозумні". Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реальних речей і явищ, що оточують людину. Другі пізнаються лише через одкровення Бога за допомогою церкви.

Ф. Аквінський, використовуючи вчення Аристотеля (384--322 рр. до н. е.), розробив систему п'яти доказів буття Бога засобами людського розуму на основі вивчення природних явищ.

У світі все рухається, тому повинен існувати "першодвигун", яким і є Бог.

Одна природна річ обумовлює іншу; у світі існує загальна причинна обумовленість. Такою "першопричиною" є Бог.

Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі по собі, вони повинні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.

Різні речі містять у собі й різні "ступені вдосконаленості". Про них можна говорити лише у порівнянні з чимось більш досконалим. Такою абсолютною досконалістю є Бог.

Розвиток світу підпорядкований якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрям розвитку світу до означеної мети. Таким початком є Бог.

Перелічені "докази" ґрунтуються на обмеженій метафізичній інтерпретації загальнофілософських проблем, що є характерним для епохи середньовіччя.

Сучасний неотомізм на об'єктивно-ідеалістичному філософсько-доктринальному рівні прагне синтезувати у цілісну гармонійну систему такі принципи -- віру і розум, релігію і науку. Неотомізм трактує світ як "реальне створіння Бога", який необхідно прийняти відповідно до його внутрішніх законів. Наука--це нижчий вид знання, релігія -- вищий. Наука, філософія та релігія вивчають одну й ту саму проблему, тільки на різних рівнях: розум, наука охоплюють лише сферу зовнішнього досвіду, а релігія володіє абсолютною істиною.

Ірраціоналістичне "обґрунтування" віри у Бога є важливою тенденцією у сучасній теології і релігійній філософії, її представлено протестантською "неоортодоксальною" школою, що нерідко називають "діалектичною теологією" і "теологією кризи". Значним представником цієї школи був К. Варт (1886-- 1968 рр.).

Протиставивши своє вчення томізму, К. Варт доводив, що існування Бога не можна виявити за допомогою розуму. Варт також заперечував можливість "природного одкровення", тобто "одкровення" Бога у природі та суспільстві. Відповідно заперечувалась і можливість "природної теології", "християнської філософії". "...Бог християнства, -- заявляв К„ Варт, -- може бути присутнім у будь-якій можливій концепції світу".

Раціоналізму Варт протиставив сліпу віру: в акті віри народжується пізнання. Віра -- не суб'єктивний стан людини, а те, що йде від Бога і надається людині через "одкровення".

Точка зору К. Варта розвивається іншими представниками християнсько-протестантської неоортодоксії -- існування Бога не може бути досліджено за допомогою розуму. Тому наука протиставляється вірі. Протестантська теологія, наприклад, вважає, що віру можна зрозуміти лише через "одкровення". Раціональне мислення можна інтерпретувати, лише виходячи з його засад у людському розумі.

Аналогічні ірраціоналістичні тенденції присутні й у сучасному православ'ї. Віра характеризується як внутрішній психологічний акт. По відношенню до неї аргументація буття Бога є щось зовнішнє, від чого сама віра не залежить. Тому віра -- це засіб ірраціоналістичного, містичного "прилучення до Бога". Віра відмежовується від знання про Бога. Бог недоступний людському розуму. Проте православні ідеологи, на відміну від протестантських, не обмежуються різницею між Богом і світом, Богом і людиною, навпаки, вони прагнуть побудувати антропологію, тобто вчення про людину як частину християнської філософії,,

Спроби ірраціоналістичного обгрунтування надістотного джерела релігії властиві сучасній західній ідеалістичній філософії, яка тісно поєднана з теологією. Прикладом такого синтезу є праця німецького теолога і релігієзнавця Р. Отто (1869--1937 рр.) "Святе", що має певний вплив на сучасне західне релігієзнавство.

Р. Отто прагне поєднати психологізм і суб'єктивізм з теологією. Він наводить такі принципові положення власної концепції:

реально існують об'єкти релігійного поклоніння -- "святе", "трансцендентне", "зовсім інше". Вони не мають нічого спільного з реальними об'єктами,, що оточують людину;

релігія -- це зустріч людини зі "святим", що породжує у психіці особливі відчуття і переживання, головні з яких -- страх і захоплення. Таким чином, на ґрунті психологічного аналізу релігійних емоцій Отто намагається побудувати концепцію сутності релігії.

Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Початок суб'єктивістської традиції у теології пов'язується з вченням Ф. Шлейєрмахера (1768--1834 рр.). Він не заперечував існування надприродного джерела релігії. Однак центр релігійної проблеми переніс у сферу окремого індивіда і передусім у галузь його почуттів. Шлейєрмахер започаткував вивчення релігії як індивідуально-психологічного феномена, як певного стану людської свідомості та людських переживань. Найбільш послідовно ця суб'єктивістська й ірраціоналістична лінія провадилася американським філософом-прагматистом У. Джемсом (1842--1910 рр.). Він доводив, що релігія є істиною по відношенню до індивіда, оскільки вона є "корисною" для нього. Корисність релігії У. Джемс вбачав у тому, що вона нейтралізує психологічні конфлікти, перетворює негативні емоції у позитивні. На цій підставі релігійний досвід індивіда ототожнювався з науковим досвідом. Кожний індивід, виходячи з власних почуттів, вибирає той чи інший світогляд. Тому світогляд людини визначається його емоційним світом. Таким чином, Джеме дійшов висновку, що основою релігії є почуття, а релігію необхідно визначати як породження людської свідомості, результат суб'єктивних переживань людини.

Сучасний американський психолог Г. Олпорт абсолютизує суб'єктивні особливості релігійних переживань, притаманних окремій людині. Він твердить: "З самого початку і до кінця шлях релігійних пошуків є ізольованим". Концепція Олпорта доводить суб'єктивізм у розумінні релігії до крайності, її сенс полягає в тому, що кожний віруючий має власну релігію. Отже, релігій стільки, скільки віруючих.

Така надто широка форма суб'єктивізму, з точки зору теології, має чимало істотних недоліків. По-перше, релігія розглядається як породження людської свідомості, а не як продукт Божого одкровення. По-надприродне джерело релігії або відсовується на задній план і має риси "філософського", а не християнського Бога (Шлейєрмахер), або зовсім ігнорується. По-друге, абсолютизація ролі почуттів як основи релігії веде до розгляду догматики як чогось вторинного. Таким чином, руйнується концепція "істинної" церкви, належність до неї віруючого перестає бути обов'язковою.

Дальший розвиток суб'єктивізму фактично призводить до руйнування релігійної ідеології. Тому сучасна західна філософія релігії прагне подолати крайнощі суб'єктивізму, а саме -- прагне обґрунтувати єдність суб'єктивного ідеалізму з теологією. Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії розглядає людську свідомість як особливу духовну сутність, що сама виробляє релігійні ідеї та уявлення, але не дає відповіді на головне питання: звідки виникає зміст індивідуальної свідомості.

Натуралістична концепція релігії. Згідно з цією концепцією, релігія породжується внутрішніми потребами людського організму, його фізіологічними процесами. У такій інтерпретації релігія стає атрибутом біологічної природи людини. Коротко розглянемо дві концепції.

1. Вчення З. Фрейда (1856--1939 рр.). Фрейдизм створив один з варіантів натуралістичного пояснення релігії. З. Фрейд у праці "Тотем і табу. Психологія первісної культури та релігії" намагався застосувати власний психологічний метод, щоб пояснити виникнення тотемізму -- найдавнішої форми релігії. Всі соціальні явища, культура розглядаються як система забобонів, за допомогою яких суспільство стримує ворожі йому сексуальні потяги людини ("лібідо"). Завдяки культурним нормам поведінки природжені інстинкти і потяги людини або зміщуються у сферу без-свідомого, або "сублімізуються", тобто перетворюються на форми соціальної творчості, до яких Фрейд відносив і релігію. Тайну виникнення тотемізму він вбачав у перенесенні первісною людиною свого двоякого ставлення до батька, обумовленого так званим едиповим комплексом, на "замісника" батька--на тотем.

У праці "Майбутнє однієї ілюзії" Фрейд розширює свої погляди щодо релігії у сучасному суспільстві. Релігійні уявлення -- це ілюзії, що випливають ч. бажань людини. Релігія визначається як загальнолюдський "нав'язливий невроз". Якщо першим "замісником" батька був тотем, то у сучасному суспільстві таким "замісником" стає Бог. Таким чином, Фрейд прагне пояснити релігію на рівні окремої людини з її імпульсами і нахилами. Невроз як стан окремої людини переноситься на все суспільство.

2. Вчення Е. Фромма. Е. Фромм (1900--1980 рр.) -- представник сучасного неофрейдизму, в основу якого покладено синтез соціологічного підходу з психоаналітичним. У праці "Психоаналіз і релігія" Фромм пояснює потребу людини у релігії "екзистенціальним" конфліктом між душею і тілом. Тіло є часткою природи, а розум підіймається над природою. Людина постійно прагне вирішити проблему розколу між тілом і душею, але ніколи не зможе її вирішити. На цьому грунті у людини виникає потреба у вірі та релігії. Фромм пропагує релігію без Бога, у центрі якої людина. З його точки зору, "немає жодної людини, у якої не було б потреби у релігії", тобто, обґрунтовується існування релігії у будь-якому суспільстві.

Соціологічна концепція релігії. Засновником концепції вважається М. Вебер (1864--1920рр.). Теоретичними передумовами вивчення релігії були його положення про "ідеальні типи соціальної дії". Вебер заперечував об'єктивні чинники розвитку суспільства і відносно релігії стверджував, що вона має власні, релігійні джерела. А тому соціологія релігії повинна обмежуватися лише вивченням мотивації релігійних уявлень, котрі історично сприяли контролю над поведінкою та триманням індивідів у покорі. Згідно з цими положеннями, Вебер, на основі залучення значного історичного матеріалу, вмотивовує думку про вирішальну роль протестантської етики у формуванні 4 розвитку капіталізму.

На думку іншого визначного прихильника цієї концепції -- Е. Дюркгейма (1858--1917 рр.), розуміння людської природи принципово неможливе без вивчення суспільства, у якому діє людина. Інтегруючою основою суспільства він визначає суспільну свідомість -- загальні вірування, почуття, цінності, норми. За Дюркгеймом, послаблення згаданих вірувань і почуттів призводить до послаблення соціальних зв'язків між людьми і у перспективі загрожує дезінтеграцією суспільства, його розпадом.

Релігія у Дюркгейма -- це соціальне явище. Однак релігія ототожнюється з суспільною свідомістю взагалі. Для Дюркгейма релігійними є всі колективні, суспільні уявлення і вірування, якщо вони мають обов'язковий для всіх членів суспільства характер і підкоряють собі діяльність індивіда.

У даній концепції в релігійних уявленнях та ритуалах персоніфікуються і символізуються всі соціальні я вища. Для Дюркгейма релігійної віри, як головної ознаки релігії, не існує. Він фактично ототожнює форми релігійної і нерелігійної свідомості, а з іншого боку, релігійна свідомість ототожнюється з суспільною свідомістю взагалі. Дюркгейм доходить висновку, що існування релігії має вічний статус, вона є необхідним елементом в кожному суспільстві.

Таким чином, розглянувши обидва питання теми, можна пересвідчитися у важливості релігієзнавчої проблематики і констатувати той факт, що в умовах демократизації суспільного життя значно зростає інтерес до релігії та її культури, знімаються ті штучні перепони, що відокремлювали віруючу особу від релігійних цінностей).

Сутність і походження релігії

Висвітлення першого питання доцільно розпочати з визначення поняття "релігія". Слово походить від латинського "religio" і означає "зв'язок". У тлумаченні богословів релігія -- це все те, що зв'язує, з'єднує людину з божественністю ("Святе Письмо", культ тощо). Отже, богословське визначення релігії виходить з віри в існування Бога. Але воно, так би мовити, конфесійне, однобічне.

Зазначимо, що релігія -- явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот -- ангелів, чортів тощо).

Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості -- однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.

Отже, релігія є однією з форм суспільної свідомості, яка відображає дійсність в образах і міфах та утверджує віру в їхню реальність.

Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме -- як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їхньої повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і найпоширеніших сфер духовної культури людства.

Отже, істотна особливість релігії полягає в тому, що вона є фантастичною формою відображення дійсності. Однак з фантазією ми зустрічаємося також у науці й мистецтві. Виникає питання: що ж таке фантазія, у чому полягає специфіка її прояву в науковому, художньому, релігійному відображенні світу?

Художня фантазія -- це невід'ємна властивість людського творчого мислення. Як засіб творчості, вона водночас виступає необхідною передумовою і наслідком трудової діяльності. В образній формі вона дає можливість моделювати не тільки світ речей, а й відношення людини до плоду своєї уяви.

Наукова фантазія пробуджує творчу уяву людини, дає поштовх абстрактному мисленню, за її допомогою людина здатна випереджати час, силою своєї уяви моделювати світ речей і відносин, які природа, суспільне буття не дають у готовому вигляді. Така фантазія спонукає людину до пошуку істини, до дії.

Релігійна фантазія також моделює світ речей і відносин, вимагає емоційного відношення людини до плоду власної уяви. Натомість мистецтво, наприклад, не вимагає визнавати його твори за дійсність, тоді як релігійний образ видається за реально існуючий об'єкт, з яким треба рахуватися.

Головною ознакою будь-якої релігії є віра у надприродне. До віри у надприродне слід віднести уявлення про потойбічні сили у вигляді божества, ангелів, чортів тощо.

Релігійна віра у надприродне характеризується певними особливостями. По-перше, вона передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надприродне, а віру в реальне існування надприродного. По-друге, релігійна віра обов'язково передбачає емоційне відношення до надприродного. По-третє, віра в надприродне включає переконаність в існуванні особливих двобічних відносин між ним і людиною. Віруючий переконаний в тому, що надприродне не тільки існує, а й може вплинути на його життя, долю, і що за допомогою певних дій людина, в свою чергу, може впливати на надприродне, задобрити його, вимолити прощення, викликати доброзичливе ставлення тощо. Релігія виникла в свідомості людей під впливом умов суспільного буття, труднощів пізнавального процесу, потреби виходу із, здавалося б, безвиході, а також емоційного відношення людини до дійсності. Ця сукупність причин і умов, які створюють необхідність і можливість виникнення та відтворення релігійного відображення дійсності, і складає джерело та корені релігії.

На світанку зародження суспільства людина відображала дійсність у міфах -- оповіданнях про богів, героїв, демонів, духів тощо. В цих творах, які передавалися з покоління у покоління, відбивалися фантастичні уявлення людей докласового і ранньокласового суспільства про світ, природу, буття. Міфи, фольклор, загальновизнані звичаї та норми поведінки людей стали головними джерелами, з яких почалася релігія.

Важливим є питання: коли і як виникла релігія?

Богослови стверджують, що релігія має надприродне, божественне походження, існує споконвічне і що історія суспільства зобов'язана релігії.

Сучасною наукою доведено, що становлення людини і суспільства охоплює величезний історичний період, який тривав понад 2,5 млн. років (за новими даними -- 3,5 млн. років). Деякі археологи та антропологи засвідчують, що в історії людства існував тривалий безрелігійний період, а перші релігійні уявлення в сучасному розумінні склалися у верхньому палеоліті приблизно 40--20 тис. років до н. е., коли жили люди сучасного антропологічного типу (кроманьйонці).

До ранніх форм релігії належать: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм.

У період переходу до класового суспільства формуються племінні релігії, головну роль в яких відіграють культ племінного вождя та культ духів предків. Виникає політеїзм (багатобожжя) як ідеологічне відображення створення родоплемінних союзів. Складається інститут жерців -- професійних священнослужителів.

Необхідно зауважити, що жреці монополізували знання, духовну культуру взагалі і використовували її в інтересах своєї касти. Проте завдяки жрецям до нас дійшло чимало давніх історичних пам'яток у формі "священних книг", де відображаються життя та ідеологія минулих епох.

Говорячи про формування релігійних уявлень, релігійної ідеології, варто розглянути питання про міфи (з грецьк. "оповіді"). Це теж фантастичне відображення дійсності в первісній свідомості, втілене в характерній для давнього світу усній народній творчості. Міфи -- це оповіді, які виникли на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами узагальнити і пояснити різні явища природи і суспільства. В міфах відбилися також моральні погляди і естетичне відношення людини до дійсності. Оскільки в міфології міститься уявлення про надприродне, вона має в собі елементи релігії. Записаний догматизований міф далі стає складовою частиною "священних книг" національних релігій, які виникають разом з державою.

У політеїстичних національно-державних релігіях виникає пантеон богів, уособлюючи різноманітні явища природи і види людської діяльності, різні сторони суспільного, духовного й особистого життя людей. Класичним взірцем багатобожжя є давньогрецька релігія.

Монотеїзм - релігія єдинобожжя. Виник він внаслідок утворення централізованих рабовласницьких держав. Держава з єдиним царем потребувала і релігії з єдиним Богом, який уособлював би та підтверджував би дії єдиного правителя.

Поворотним пунктом в історії релігії стало виникнення світових релігій: буддизму, християнства та ісламу. Головною особливістю світових релігій, що дозволило їм подолати національні і державні кордони, є їхній космополітизм. Світові релігії звернеш до всіх народів незалежно від національності. Вони спростили культ, відмовилися від специфічної національної обрядовості, пропагуючи загальну рівність перед Богом, і переносять на небо здійснення соціальної справедливості. Космополітичний характер буддизму, християнства та ісламу сприяв їхньому поширенню по всій Земній кулі.

Релігія як сфера духовної культури, її елементи і структура

З'ясуємо суть зв'язку релігії та духовної культури. Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробництва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймовірно, саме продукти духовного виробництва в широкому розумінні й складають елементи духовної культури.

Як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру. В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна свідомість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації.

Релігійна свідомість включає два взаємопов'язаних і водночас відносно самостійних рівні: релігійні психологію та ідеологію.

Релігійна психологія -- це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов'язаних із певною системою релігійних ідей.

Релігійна ідеологія -- це більш чи менш струнка система ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу.

Специфіка релігійних почуттів, згідно з наукою, полягає в тому, що вони спрямовані не на реальні, а на вигадані, ілюзорні об'єкти, на надприродне.

Невід'ємною частиною будь-якої релігії, її реалізації у сфері повсякденної практичної діяльності є культ -- сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючий намагається вплинути на надприродні об'єкти.

Релігія матеріалізується також у релігійних організаціях -- об'єднаннях послідовників тієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів (церква, секта, деномінація).

Функції релігії та її роль у житті суспільства

Розкриваючи функції релігії та її роль у житті суспільства, підкреслимо, що одним з важливих питань є вивчення її соціального змісту. Наукова характеристика ролі релігії в людському суспільстві можлива

лише в тому випадку, якщо вона враховує форми суспільної свідомості -- одного з суттєвих компонентів духовної культури. При цьому необхідно мати на увазі, релігія є творенням людського суспільства, особливою формою пізнання ним себе самого і оточуючого світу. Ми не повинні трактувати релігію спрощено -- як хибну свідомість, спотворену картину світу і т. п. Це дешевий прийом, і від нього краще відмовитися. Необхідно мати на увазі, що богословська мова є особливою знаковою системою, за якою приховуються реальні людські інтереси, її не так просто зрозуміти.

Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого -- насамперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.

Гасло, що релігія є "опіумом народу", автори ряду праць із філософії розглядали як головний аргумент на користь заперечення релігії. Проте в сучасному суспільстві існує потреба втіхи, зняття психологічної напруги, викликаної умовами повсякденного буття. Знищення цієї -- хай ілюзорної -- компенсації було б актом жорстокості. І можна погодитися з тим, що мова може йти не про знищення релігії, а про заміщення її іншими компенсаторами, які мають гуманістичний зміст. Однак необхідно враховувати й інше.

По-перше, головна ідея кожної релігії -- ідея Бога як відображення абстрактної людини -- не позбавлена гуманізму.

По-друге, глобальний гуманізм не заперечує всіх існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, світорозумінь, що склалися, та ін., більше того, він їх передбачає і на них ґрунтується.

Тому, говорячи про перспективи релігії, мова може йти лише про її еволюцію.

Однією з важливих функцій релігії є функція світоглядна, Вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, -- власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства.

Релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких полягає насамперед у збереженні й закріпленні віри у

надприродне.

За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи.

Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому жилі, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.

В умовах сучасного суспільства релігія виконує, головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію, яка задовольняє тільки особисті почуття віруючих.

Зазначимо, що, не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняє тільки особисті почуття віруючих.

Щодо світоглядної, регуляторної та комунікативної функції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштаби визначаються особливостями конфесійних течій і категоріями віруючих, на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність.

На рівні суспільства зникає інтеграційна функція релігії: вона об'єднує лише віруючих певної конфесії, громади і втрачає роль провідного ідейного фактора, що покликаний систему.

Література:

„Мифы народов мира”. Енциклопедія. - М., 1988. Т. 1-2

Біблія. - К., 1992. - 1220с.

Бутинова М.С. „Как возникла религия”. - М., 1977

Дулуман Є.К. „Релігія як соціально-історичний феномен”. - К., 1974

Косуха П.І. „Наука про походження релігії”. - К., 1976

Угринович Д.М. „Введение в религиеведение”. - М., 1985