Синтоїзм: виникнення і сутність релігії. Синтоїзм і сучасність

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

На тему:

«Синтоїзм: виникнення і сутність релігії. Синтоїзм і сучасність»

Запоріжжя, 2008

1 Виникнення і сутність релігії

Синтоїзм - релігія населення Японії, що виникла у процесі розвитку і культурного синтезу місцевих родоплемінних вірувань. Вона сформувалась в VI-VII ст. Релігія синтоїзму надає рис божественності силам природи, тваринам та імператорській династії. У центрі культу -- Аматерасу, сонячна богиня, ім'я якої означає «та, що освітлює небо», від неї починали свій родовід японські імператори. Важливою особливістю синтоїзму є специфічний культ предків (камі), яких треба вшановувати не тільки з поваги та вдячності, а й через побоювання, щоб вони не наробили лиха нащадкам.

Такі вірування були притаманні людині, що не знала об'єктивних законів природи, яка стояла на такому щаблі суспільного розвитку, коли відбувалося одухотворення всього існуючого в світі, обожнення явищ природи тощо. Все, що мало незвичайну силу, що не могло бути зрозумілим людським розумом, розглядалося як щось надприроднє і божественне, являлося предметом поклоніння і позначалося як "камі" або "мікото" -- "божество".

Камі було не злічити. Стверджують, що синтоїстських божеств вісім мільйонів. За світоглядом японців, вони жили повсюди -- в небесах, на землі і у морі. У кожної місцевості був свій камі - "хазяїн". Кожна скеля, водоспад або багатолітнє дерево також називалося "камі". Божествами вважалися деякі тварини. Від богів, за уявленнями японців, багато в чому залежало існування кожного індивідуума, і через те вони і поважалися. З часом окремі розрізнені уявлення і створені на їх основі культи -- культ природи і культ предків, віра в різного роду магічні сили і забобони, багато первісних шаманських і чаклунських обрядів -- оформилися в міфи, об'єднані однією сюжетною лінією, де з відносною послідовністю пояснювалося, яким чином виникло все існуюче в світі. Вони і склали офіційну синтоїстську ідеологію, на якій базується національна релігія японців, що не має чітко вираженого і зафіксованого зведення догм. Основні міфи синто донесли до нашого часу дві пам'ятки давнини, твори VIII ст. -- "Кодзікі" ("Записки про справи давності", 712 р.) і "Ніхонгі", або "Ніхонські" ("Аннали Японії", 720 р. ).

Міфи, що є загальними для синто, зібрані в книзі «Кодзикі» («Записи про давні події»), що виникла на основі усних переказів та легенд на початку VIII століття. У ній містяться основні ідеї націоналізму, що були піднесені до рангу державної релігії: про перевагу японської нації, про божественне походження імператорської династії, від заснування японської держави. Вона містить міфи про створення світу, виникнення держави і народу тощо. Давньояпонські міфи повідомляють, що історія Японії, походження її національних божеств і населення пов'язані зі списом, який опустив в воду і потім вийняв бог Ідзанагі, що спустився з неба разом зі своєю дружиною Ідзанамі. Рідина, що впала з вістря спису, загусла, і утворилася суша -- острів Оногоро, тобто "самозагустілий", на який ступили божества і створили інші острови, що склали Японський архіпелаг. Створивши Японію, божества Ідзанагі та Ідзанамі почали інші діяння. На землі з'явилися гори і ліси, моря і озера, а також ряд божеств (камі). Боги, яких створили на світ Ідзанагі та Ідзанамі, стали "володарями" морів і рік, місцевостей і явищ природи. Після смерті Ідзанамі, що загинула при народженні божественного вогню, засмучений Ідзанагі рушив за дружиною до країни мертвих, але втік звідти, злякавшись скверни. Щоб позбавитися її, він здійснив обряд очищення, в ході якого народив велику кількість богів. Коли Ідзанагі обмив лице, то з очей і носа народилося три боги: сонця, місяця і вітру. З лівого ока з'явилася богиня сонця Аматерасу, нащадкам якої судилося стати імператорами Японії, тобто "Велика богиня, що сяє на небі" і стала покровителькою синтоїстського пантеону. Звідси походить культ імператорів.

Таким чином в давній міфології описана поява основних божеств синтоїстської релігії.

Через відсутність власного етичного вчення, що передбачає певні моральні заповіді, норми правильної поведінки або попередження гріха, синто не можна назвати релігією в тому значенні, в якому ми звикли говорити про християнство, іслам чи буддизм.

Примітивний синто був народжений обожненням природи і саме він виховав в японцях увагу до природи, вміння насолоджуватися її безмежною мінливістю, радіти її багатогранній красі.

Синто не вимагає від віруючих щоденних молитв -- досить лише присутності на храмових святах і приношень за виконання обрядів. В побуті віруючі синто виявляють себе лише релігійним ставленням до чистоти. Оскільки бруд в них ототожнюється зі злом, очищення є основою всіх обрядів.

Синто не має церковних канонічних книг. В кожному храмі є свої міфи та обрядові приписи, що можуть бути невідомими у інших храмах.

Об'єктом публічного культу синтоїзму служать вищезгадані Камі - багато численні духи та божества, місцеві і всенародні. Цих божеств і духів існує дуже багато: в текстах кажуть про 8 мільйонів Камі: число «8» - святе у японців. Найбільше шанують з них: Аматерасу (богиня сонця), Суса-но-во (бог бурі), Інарі («рисова людина», покровитель землеробства). Значне місце у синтоїстському пантеоні займають славетні імператори та інші видатні постаті давнини. Вшановуються також священні місця, особливо гори; серед них на першому місці - Фудзіяма. Збереглись сліди древнього культу тварин, особливо лисиці, мавпи, черепахи, змії, оленя.

Пантеон синтоїзму

Дивовижне різноманіття богів і богинь у ранньому синтоїзмі, унікальне у світовій історії. Кожна гора, річка, явище природи, навіть дерева і трави мали своїх Камі.

Хоч Аматерасу й найбільш шанується японцями, вважається, що синтоїзм не має верховного Бога, а небо, всупереч китайським віруванням, є не божеством, а обителлю Камі. Світ людини не відділяється від світу Камі, людина в деякому розумінні також Камі, і для нього пошук спасіння у потойбічному світі не є метою. Спасіння - у подяці Камі і своїм пращурам та життю в гармонії з природою, у постійному духовному зв'язку з божеством.

Міфологічна традиція, що викладена у перших письмових пам'ятках Японії («Кодзикі», «Ніхоп секі» та ін.), відобразила складний шлях формування системи синтоїстських культів. До неї увійшли як божества племен Північного Кюсю, що прийшли до центральної Японії, так і боги аборигенного населення, що мешкали тут. Місцеві боги втратили своє пріоритетне становище, верховним божеством стала богиня Аматерасу (Ама-тарасу-о-мікамі), «що створила» японський архіпелаг та «божественну» імператорську династію.

На відміну від буддизму з його складною релігійно - філософською догматикою, синтоїзм до сих пір зберіг риси глибоко архаїчного культу.

2 Обряди синтоїзму

Синтоїзм глибоко націоналістичний. Боги породили тільки японців. Люди іншої національності не можуть сповідувати цю релігію. Своєрідним є і сам культ синтоїзму. Метою життя в синтоїзмі проголошується справдження ідеалів предків: «спасіння» досягається в цьому, а не у потойбічному світі, шляхом духовного злиття з божеством за допомогою молитов й обрядів, що проводяться в храмі чи у домашнього вогнища. Для синтоїзму характерні пишні свята зі священними танцями та процесіями. Синтоїстська служба складається з чотирьох елементів: очищення (хараі), жертвоприношення (синсей), короткої молитви (норіто) и злиття (наораи).

Окрім звичайних служб у храмах, різноманітних обрядових церемоній, широко святкуються місцеві синтоїстські свята та буддистські свята. Найбільш важливі обряди почав проводити імператор, в VII ст. він став верховним жерцем синтоїзму. Тільки найбільш значних місцевих свят нараховують близько 170-и (новий рік, поминання померлих, день хлопчиків, день дівчат і т. ін.). Усі ці свята супроводжуються релігійними обрядами в храмах. Правлячі кола усіляко заохочують їх проведення, прагнучи зробити ці свята засобом пропаганди виключно японської нації.

Система культової обрядності розроблена доволі скрупульозно. Вона включає обряд одиничної молитви людини, її участь в колективних храмових дійствах - очищення (хараи), жертвоприношення (синсэн), молитви (норито), злиття (наораи) і складні ритуали храмових свят мацури.

Молитовний обряд, що проводиться віруючими в храмі, дуже простий. У дерев'яний ящик, що стоїть перед олтарем, кидають монету, потім, стоячи перед олтарем, «привертають увагу» божества декількома оплесками в долоні і промовляють молитву.

Обряд хараї полягає в омовінні водою рота і рук. Крім того, існує процедура масового омовіння, що полягає у тому, що віруючих бризкають солоною водою та обсипають сіллю. Обряд синсеп - це підношення храму риса, чистої води, рисових коржі («моті»), різноманітних дарів. Обряд наораї зазвичай полягає у спільній трапезі прихожан, що з'їдають та випивають частину їстівних жертвоприношень і таким чином ніби торкаються трапези Камі.

Ритуальні молитви - норіто читаються жерцем, який ніби виступає посередником між людиною і камі.

Особливою частиною синтоїстського культу являються свята - мацурі. Вони влаштовуються раз чи два на рік і зазвичай пов'язані чи з історією святилища, чи з міфологією, що освящає події, що привели до його створення. У підготовці і проведенні мацурі участь беруть багато людей. Для того, щоб організувати пишне свято, збирають пожертвування, звертаються до підтримки інших храмів і широко використовують допомогу молодих учасників. Храм прибирають і прикрашають гілочками дерева «сакаки». У великих храмах певна частина часу відводиться для виконання священних танців “ка-гура”.

Центральним моментом святкування є винос «о-мікосі», паланкіна, що представляє собою зменшене зображення синтоїстського святилища. У прикрашеній позолоченої різьбою «о-мікосі» міститься якийсь символічний предмет. Вважається, що в процесі переносу паланкіна у нього переселяється Камі й освящає всіх учасників церемонії і тих, хто прийшов на святкування.

Синтоїзм передбачає багато численні паломництва, частіше в гори, де згідно з переказами та легендами, знаходяться Камі. Мораль синтоїзму дуже проста, вона полягає в тому, що слід уникати значних гріхів: брехні, убивства і т. ін.

3 Історичний розвиток синтоїзму

До першого контакту Японії з китайською цивілізацією, до V ст. до н. е., синтоїзм був лише комплексом вірувань, міфів та обрядів. Це був різновид політеїстичного анімізму, що за великою кількістю божеств нагадує як деякі античні релігії, так і анімізм чорної Африки.

В цю епоху Японія практично не знала ні писемності, ні живопису, ні скульптури, чим може пояснюватися відсутність ідолів.

Китай, сприяв введенню буддизму в Японії у 522 р. І викликав подвійний ефект: з одного боку, виникла амальгама синтоїстських та буддистських обрядів, а з іншого боку, виникла захисна реакція синтоїзму з відтінком націоналізму. Релігія синтоїзму сформувалась до VIII ст., міфи об'єднались, і Камі - покровителі різних племен або селищ - були піднесені до національного рангу.

Цей рух, що мав закріпити імперський уряд, супроводжувався намірами записати стародавні традиції і скласти міфологію, заснувати корпус служителів культу та “офіційні” ритуали. Збільшувалась також кількість храмів.

Вся історія релігії Японії з тих пір - тенденції, що змінюють одна одну то у бік буддизму, то у бік синтоїзму .Не зважаючи на стійкий процес синкретичного змішування цих двох релігій, можна відзначити зростання захисної реакції синтоїзму в XIII і у XVIII ст. В цей останній період буддизм був державною релігією, і синтоїзм виступав в деякому роді “фрондою” проти центральної влади.

В епоху Мейджи, в 1868 р., коли Японія була відкрита для Західної цивілізації, уряд прийняв рішення про розділення синтоїзму та буддизму. Буддистським служителям культу було заборонено проводити богослужіння в синтоїстських храмах.

Синтоїзм в цей період має чотири форми:

u Синтоїзм імператорського палацу, включаючи ритуал поклоніння Аматерасу - богині Сонця. Цей культ, що був колись публічним, в наші часи вважається виключно особистим;

u Храмовий синтоїзм. Це ритуали, що проводяться в тисячах японських храмів. Храмовий синтоїзм був до кінця Другої Світової війни державною релігією Японії. Головний його стрижень - догмат про божественність імператорської влади. Імператор - нащадок богині Аматерасу. Кожний японець зобов'язаний абсолютно підкорятись його священній волі. Палац імператора - святилище. Гробниці померлих імператорів також є святилищами. Найважливіші державні та релігійні свята були пов'язані з днями пам'яті видатних імператорів, починаючи з легендарного Дзимму-тенно.

Ці дві форми синтоїзму створюють те, що називається “державний синтоїзм”. Вони остаточно оформилися на початку правління Мейджи і проіснували до кінця Другої світової війни. Це була інституція, що мала укріпити національну самосвідомість японців і їх відданість імператору;

u Сектантський синтоїзм. Це рух, зародився в XIX ст. Найбільш відомі серед них - тенкіріо - було засновано жінкою в 1838 р. і нараховує більше трьох мільйонів послідовників;

Синтоїстські секти дуже багато численні - нараховують багато десятків. Більшість з них недавнього походження, з'явилися не раніше XIX ст. За своїм віроученням вони сильно відрізняються між собою. В одних ясно видні пережитки примітивних культів. Такими, наприклад, є «гірські» секти - дзикко-кьо, фусо-кьо, митаке-кьо: кьо означає співдружність , секта, з їх підкресленим культом гірських вершин як “помешкання” богів. В інших помітним є вплив буддизму, конфуціанства.

u Народний синтоїзм. Це поширені народні вірування, що іноді супроводжуються магічними обрядами.

Чотири форми синтоїзму змішуються і складають основу системи духовних цінностей держави. Ось чому синтоїзм став сферою японського націоналізму. Тільки синтоїзм міг сприяти наданню рис бога імператорові, що допомагало реалізації намірів японського імперіалізму.

Поразка Японії в 1945 р. призвела до послаблення впливу цього інструменту синтоїзму, що діяв з часу Мейджи. Імператор Хірохіто погодився обмежити синтоїзм роллю такої самої релігійної організації, як і інші. Він стверджував, що відданість своєму народу не залежить від віри підданих в його божественність і скасував дотації, що надавалися урядом синтоїстським храмам. Відданість синтоїстів імператорові від цього не зменшилась, а храми процвітають і зараз.

З 1946 року синто в Японії відокремлено від держави. Формально був відкинутий культ імператора, хоч покійні імператори продовжують вшановуватися як “боги” і на їх честь в країні споруджено багато храмів. Існуючий нині в Японії храмовий синтоїзм організаційно розділений між окремими храмами та їх асоціаціями. Центром релігійного життя синто є храм Ясукуні в Токіо, присвячений божествам жертв війни.

4 Синтоїзм і сучасність

У наш час практика синтоїзму не потребує жодного особливого вірування. Сучасні японці дуже мало вірять в Камі і не шукають якогось раціонального пояснення ритуалів. Однак для них синтоїзм - це вираження їх єдності з національною общиною; та участь в церемоніях, що проводяться у храмах їх селища чи кварталу, виражає їх бажання підтримувати гармонію життя нації. Японці використовують ритуал синтоїзму для святкування значних подій в житті людей, общини, нації. Йдеться про мацурі - святах, на яких люди радіють своєму існуванню, прагнуть бути щирими, виказують подяку за усе добре, що є в світі, і бажають, щоб щастя збереглося.

Сучасне життя ще більш вивільнила синтоїзм від його надприродного, однак він є фундаментальною силою, що забезпечує єдність японської нації.

5 Типологізація Синто

Дослідники поділяють Синто на декілька типів для полегшеного розуміння цієї релігійно-філософської системи.

- Синто святилищ -- найстаріший і найбільш поширений тип синтоїзму у стародавній і сучасній Японії, який акцентує увагу на вшановуванні богів-камі конкретних місцевостей у конкрентних місцях для поклоніння (святилищах дзіндзя).

- Синто сектантське -- різновид синтоїзму, який об'єднує близько тринадцяти релігійних громад, що утворилися у 19 столітті. Ритуали цих громад проводяться не у традиційних святилищах, а залах, на зразок протестантських церков.

Синто даного типу включає секти поклонників гір, секти зцілювачів, конфуціанські секти та секти «Рідного синто» або «Відродження віри». Також, до цього типу синтоїзму часто відносять такі віровчення як Конко-кьо, Тенрі-кьо та Куродзумі-кьо, хоча їх представники дистанціюють себе від Синто.

- Синто народне -- тип синтоїзму, який складається з чисельних, але фрагментарних і не систематизованих вірувань у богів-камі, духів, привидів і чудовиськ. Релігійна практика зводиться до ворожби, зцілювань, шаманських обрядів. Більшість з них -- це, переважно, запозичення з китайського даосизму та буддизму, однак є суто японські традиційні техніки.
- Синто державне -- одна з форм синтоїзму, який виконував функції державної релігії. Була панівною від реставрації Мейдзі (1868) до кінця другої світової війни. Характериними рисами цього Синто є відособленість від інших релігійних систем (буддизму чи конфуціанства) та верховенство імператора Японії, «живого бога» та первосвященика, над вірними.

6 "Кредо" Синто

Хоча у синтоїзмі немає абсолютних положень і догм віри, існує декілька головних правил, які скеровані на те, щоб синтоїст «жив просто і гармонійно у природі та суспільстві». Цими правилами є:

Шанування родини і традицій (Родина є місцем накопичення, створення і передання цих традицій. Головними святкуваннями для родини є народження і шлюб);

Любов до природи (Пошана до богів-камі виражається, насамперед, у дбайливому ставленні до природи, яка є місцем їх проживання. Будь який природній об'єкт -- чи то тварина, чи то дерово, чи то камінь -- є іманаціями всесвітньої животворящої енергії мусубі);

Дотримання чистоти (Чистоти тіла і духу є необхідними умовами існування і підримання здорового і, відповідно, правильного способу життя синтоїста);

Проведення мацурі (Для розваги і вмиротворення богів-камі обов'язковим є влаштування свят хоча б раз на рік для одного божества).

Література

1. Онищенко В.А. Особливості функціонування буддизму і сінтоїзму в Японії VI - IX ст. // Cходознавство: Збірка. -- К.,1997. -- N 1. -- с. 110- 121.

2. Миронов А.В., Бабинов Ю.А. Основы религиоведения: Рабочая книга преподавателя и студента. Учеб. пособие. - М.: НОУ, 1998. - 328 с.

3. Релігієзнавство: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / В. Х. Арутюнов, В. М. Мішин, Н. Ю. Бортникова та ін. -- К.: КНЕУ. -- 2001. -- 201 с.

4. Светлов Г.Е. Путь богов: синто в истории Японии. -- М.: Мысль, 1985. --240 с.