Релігійна ситуація в Україні в кінці ХХ ст.

План

1. Релігійна ситуація в Україні.

2. Поширення нетрадиційних релігійних культів.

3. Найвпливовіші нетрадиційні релігійні культи в Україні

Висновки.

Список використаної літератури.

1. Релігійна ситуація в Україні

Історичні зміни, що зараз відбуваються в нашому суспільстві, створюють сприятливі умови для регенерації релігійних конфесій, для посилення їх ролі в житті суспільства. Пов'язані з віросповіданнями питання завжди були одними з найважливіших для організації державного і суспільного життя. Віра часто відігравала провідну роль в духовному консолідуванні суспільства і формуванні його здатності до ідейного та організаційного оновлення. Враховуючи інтереси суспільства, церква підтримує також і його прагнення до державотворення. Але коли, як це часто буває, вона керується насамперед власними, а не суспільними потребами чи відбиває інтереси не стільки своєї, скільки іншої держави, тоді виникають загрози національній безпеці країни розташування цієї церкви. Дана ситуація має виявлення також у конфліктах між суспільством і церковними організаціями.

Протягом століть однією з найважливіших характерологічних ознак української нації була і залишається властива їй система вірувань. Сучасний етап українського державотворення вимагає грунтовного аналізу процесу відтворення релігійних цінностей, визначення етноконфесійної специфіки вірувань та практичного усвідомлення релігійної компоненти в загальній стратегії національної безпеки України.

Україна - багатоконфесійна держава. На її теренах діє майже 22 тис. тільки офіційно зареєстрованих релігійних громад, понад 80 конфесій, течій і напрямів. Особливістю релігійної ситуації є те, що її формування відбувається не лише за участю традиційних для України національних церков і конфесій, а й під цілеспрямованим впливом активної місіонерської діяльності закордонних релігійних організацій і центрів, місцевих представництв новітніх нетрадиційних для нашої країни напрямів і культів.

За відсутності загальноприйнятної консолідуючої ідеології український народ змушений був сам шукати духовно-ідеологічні засади власного життя, які для багатьох громадян втілені у релігії. За даними статистики, понад 50% мешканців України вважають себе віруючими. Серед молоді цей показник становить від 59,5% до 73%. Численні соціологічні дослідження свідчать, що українські громадяни серед суспільних інститутів найбільше довіряють церкві (50% опитаних - довіряють, ще 25% - настільки довіряють, наскільки не довіряють).

Прийняття Конституції України закріпило високі стандарти в галузі прав людини, що стосуються свободи совісті та віросповідань. Таким чином, норми Хартії прав людини стають невід'ємною частиною корпусу національного законодавства Української держави. І це має позитивне значення, оскільки гарантовані широкі права людини і громадянина в Україні забезпечують стабільний поступ української нації, інтегруючи її у європейську та світову спільноту.

Церковно-державні відносини мають багату історію в нашій державі, яка стала християнською понад тисячу років тому. Був час, коли церковне право значною мірою регулювало і цивільні правовідносини не лише вірних православної церкви, а й усіх громадян. Сьогодні також проблеми сім'ї, моралі, міжнародних і міжнаціональних шлюбів, прав дитини, військової та альтернативної служби тощо входять до компетенції як цивільного, так і церковного права.

Якщо церква враховує інтереси нації, то вона підтримує прагнення розбудови власної держави і розглядає її як цивілізований інструмент реалізації своїх життєвих інтересів. Та часто церква відображає не інтереси нації, на теренах якої вона функціонує, а лише власні чи іншої нації (представники або вихідці якої домінують у її духовному істеблішменті). Негативною специфікою України є те, що протягом тисячоліття релігійні центри, яким підпорядковувалися українські церкви, знаходилися поза її межами. Отже, весь могутній арсенал церкви, особливо протягом останніх століть, використовувався для асиміляції українців і навіть зміни їхніх глибинних ментальних структур. Тому таким значимим і водночас болісним для української нації є процес становлення її державності та невід'ємного атрибута суверенності - самостійної помісної церкви.

Сьогодні ті, хто вважає незалежну Українську державу тимчасовим явищем, намагаються маніпулювати громадською думкою та спекулювати невіглаством більшості у сфері конфесійно-церковного устрою, щоб інспірувати розбрат всередині українського народу. Наприклад, духовенство частини УПЦ Московського Патріархату та деякі політики намагаються протиставляти православних один одному, залякуючи, що нібито українське духовенство приведе їх до "розколу" або унії з поголовною і негайною українізацією церкви, заборонивши використання старослов'янської мови. Таке твердження є, звичайно, нісенітницею.

Представники певних політичних і релігійних сил всупереч національним інтересам України і здоровому глузду нав'язують греко-католикам думку, що найпершим їхнім суперником є УПЦ Київського Патріархату, а деякі уніатські діячі у свою чергу підбурюють своїх вірних і проти Московського (за їхньою оцінкою - імперського) і проти Київського (нібито зв'язаного з колишнім КДБ) патріархатів.

Конфлікт між віруючими православної та греко-католицької церков набуває в Україні особливого характеру. З об'єктивних союзників у змаганнях за легалізацію національних церков і становлення Української держави вони нерідко перетворюються на духовних і, на жаль, політичних суперників. Проглядаються три рівні протистояння: а) природний, тобто боротьба за сфери впливу; б) рівень політики Риму через РКЦ і УГКЦ; в) рівень політики Московського Патріархату (Росії) через УПЦ. Таким чином, при незмінності нинішньої ситуації продовжуватимуться маніпуляції єпископатом, який очолює митрополит Володимир (Сабодан), а також спроби поділу українських віруючих на прихильників Москви та Риму.

Але ще небезпечнішими є конфлікти між православними церквами і твердження, що нібито нинішня частина УПЦ, котра орієнтована на Московський Патріархат, є єдиною правонаступницею колишньої Київської митрополії. Щонайменше на це, окрім неї, можуть претендувати Польська Православна та Українська Греко-Католицька церкви, Українська Православна Церква в Америці, Українська Греко-Православна Церква в Канаді, інші церкви в діаспорі та найперш, звичайно, УПЦ, УПЦ-КП та УАПЦ в Україні. Позаяк діаспорні українські церкви мають канонічні території в інших державах, то все ж решті церков в Україні необхідно шукати компромісу, включаючи в орбіту своїх інтересів і діаспорні церкви. Такий процес започатковано, але найбільшою перешкодою його динамічному розвитку є позиція єпископату УПЦ московської орієнтації, частина якого виступає проти будь-якого діалогу.

Нині в Україні має бути пріоритетною консолідація всього суспільства з націленням його політичної волі на реалізацію національних інтересів та максимальним використанням духовно-інтелектуальних потенцій. Серед першочергових завдань консолідації нації - нейтралізація загроз сепаратистських тенденцій, підвищення життєвого рівня населення, модернізація управління державою і суспільством та зміцнення духовно-морального здоров'я народу. Поважну роль у цей складний і відповідальний період здатні відіграти виважена і водночас динамічна політика України в релігійній сфері та обстоювання власних національних інтересів. А про можливості українських церков свідчать соціологічні дослідження і статистичні дані. Понад 50 % громадян України вважають себе віруючими. Серед суспільних інститутів українські громадяни найбільше довіряють церкві. Хоча далеко й не всі сприймають глибину та значимість культурних і релігійних факторів, які, як правило, опосередковують і концентрують інші проблеми.

Динаміка релігійно-церковних процесів в Україні свідчить, що за короткий проміжок часу в її цивільно-правовому просторі з'явилося багато нових суб'єктів правовідносин. На жаль, не всі вони володіють належною правовою культурою, а тому їхні взаємини з площини юридичної часто переходять у площину політичну.

Нині в Україні розробляється Концепція державної політики щодо церкви та релігійних організацій, яка має враховувати особливості релігійно-церковного буття нашої держави, спираючись на її духовно-історичний досвід і традиції.

Чільне місце в цій роботі посідає орієнтація на Міжнародну Хартію прав людини та інші міжнародні документи, що запобігають порушенням прав людини.

Міжнародна Хартія прав людини (зокрема, Загальна декларація прав людини в галузі права на свободу совісті та релігії) ставить високі вимоги до гарантії прав особи і громадянина. Звичайно, основна частина законів України відповідає нормам міжнародного права. Відома, наприклад, оцінка верховного комісара ОБСЄ пана Ван дер Стула щодо українського законодавства в галузі забезпечення прав національних меншин, яке, на його думку, є зразком для багатьох країн Європи.

Як приклад можна навести закони України "Про громадянство України" або "Про мови в Україні". Стаття 23 Закону України "Про освіту" називає священнослужителів суб'єктами навчально-виховного процесу нарівні з діячами науки, культури, працівниками державних і громадських організацій. Відповідає високим світовим стандартам також Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації". Дія таких норм законів України повернула духовенство до лона національної інтелігенції, а певні пласти останньої - до вічних цінностей релігії. На жаль, деякі закони ще не позбавилені рудиментів комуністичного режиму. Одразу після Всенародного референдуму Верховна рада України 12 грудня 1991 р. прийняла Закон "Про альтернативну (невійськову) службу", що стало справжнім проривом радянських стереотипів щодо релігії. Але ворожість до сповідних переконань ще вплинула на нього. Стаття 6 цього Закону є завуальованою дискримінацією саме за релігійні переконання: адже її норма утверджує термін альтернативної служби у два рази триваліший, ніж дійсної строкової військової служби. А тому бажано, щоб Верховна Рада України внесла поправку до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу", яка б урівнювала терміни альтернативної і дійсної строкової військової служб.

2. Поширення нетрадиційних релігійних культів

За даними Державного комітету у справах релігій, за станом на кінець 2002 р. в Україні діє понад 550 новітніх релігій майже 30-ти віросповідних напрямів переважно закордонного походження. Вони представляють практично всі форми світової неорелігійності і можуть бути умовно поділені на:

1. Неохристиянські рухи на загальнохристиянській основі. До них належать привнесені з-за кордону різні пізньопротестантські течії, міжнародні християнські місії та новітні церкви - Свідки Єгови‚ харизмати‚ мормони тощо.

2. Релігії орієнталістського напряму. В Україні вони репрезентовані переважно неоіндуїзмом‚ буддизмом тощо.

3. Езотеричні об'єднання. Релігійні громади Реріхівського товариства, Асоціації «Живої етики», послідовників О. Блаватської, Д. Андреєва, О. Бердника та П. Іванова.

4. Об'єднання неоязичницьких релігій. Релігійні осередки РУНвіри, Рідної Віри, Собору Рідної Віри, Слов'янської релігійної громади тощо.

5. Об'єднання синтетичних неорелігій. Релігійні громади віри Багаї, Церква об'єднання (муністи), Велике Біле Братство, Церква Останнього Заповіту, релігійні громади Зоресвітнього християнства тощо.

6. Саєнтологічні рухи. Релігійна громада «Наука Розуму», Діанетика - фонд Хаббарда, АСТІКА, «Вогняна квітка», різні психотехніки.

Більшості поширених на території України неорелігій властивий ряд загальних рис. Це - універсалізм, синкретизм, орієнтація на спільний містичний досвід, відкритість для послідовників різних релігій і релігійно-філософських систем, орієнтування передусім на молодь та достатньо освічену частину суспільства, широке використання новітніх засобів пропаганди тощо.

Поява і становлення неорелігій у духовно-релігійному просторі України пояснюється не стільки послабленням впливу традиційної релігійності, що було б вірно, наприклад, для більшості розвинутих демократичних країн світу, скільки загальним релігійним відродженням після епохи тоталітарного атеїзму. Так, на Заході неорелігії стали певною духовною альтернативою наявним традиційним церквам, а в Україні - з'являлися як протест проти комуністичної ідеології, як своєрідна форма дисидентства. В інших країнах поповнення неорелігійних об'єднань відбувається за рахунок віруючих, які переосмислили офіційні церковні канони, релігійну символіку та раціоналізували їх або зневірилися у догматичних релігійних нормах. В Україні прихильниками неорелігій стають переважно невіруючі, а іноді - й колишні войовничі атеїсти, тобто ті, хто не був достатньо знайомий з релігійною традицією і не мав релігійного досвіду.

Темпи поширення та саме існування новітніх релігійних течій і культів в Україні значною мірою залежать від закордонних фінансових, матеріальних і людських «вливань». Останні здійснюються через найрізноманітніші іноземні місії, братства, культурно-просвітницькі заклади та окремих проповідників. Забезпечення діяльності неорелігійних рухів звичайно відбувається через посередників: не з батьківщини релігійного руху, а з інших країн, не від Вчителя, а від його учнів та послідовників. Поява майже всіх неорелігій в Україні пов'язана з вторинною, не «апостольською», діяльністю. Більшість новітніх вчень у релігійному та культурному аспектах важко сприймається широкою українською аудиторією як світоглядна позиція та різновид релігії. Здебільшого вони виступають нетрадиційним засобом розв'язання особистих проблем, універсальною формою фізичного та психічного оздоровлення (йога, медитація, екстрасенсорика тощо).

Активна участь служителів культу у виборчій кампанії на всіх рівнях, чітко визначена «узгодженість дій» місцевих органів влади і регіональних церковних осередків, вихід релігійного життя за межі державних кордонів - це далеко не повний перелік позицій, за якими релігійний чинник набуває дедалі більшого впливу на національну безпеку України. Зважаючи на це, можливість загострення міжетнічних і міжцерковних конфліктів має розглядатися як загроза національній безпеці України в цілому, що породжує інші загрози у важливих сферах життєдіяльності країни, ускладнюючи розв'язання гострих проблем як на державному, так і на регіональному рівнях..

3. Найвпливовіші нетрадиційні релігійні культи в Україні

Найчисленніші осередки закордонних і місцевих представництв новітніх нетрадиційних для України релігійних напрямів і культів є громади Релігійної організації Свідків Єгови, Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів (мормонів), харизматів, східних культів, неоязичницьких та синтетичних релігій.

1. За даними Держкомітету у справах релігій, у 1999 р. в Україні діяло 515 громад Релігійної організації Свідків Єгови (РОСЄ) загальною чисельністю близько 70 тис. віруючих. Віровчення Свідків Єгови має апокаліптичну і мілленаристську спрямованість. Всесвітня історія подається ним як боротьба між Богом Єговою і сатаною за панування над світом. Вирішення проблеми «всесвітнього суверенітету», знищення «існуючої злої системи речей», виправдання імені Єгови, зневаженого сатаною, має відбутися під час Армагеддону - всесвітньої божественної війни ще за життя нинішнього покоління. Одним із головних своїх завдань Свідки Єгови проголосили боротьбу з Православ'ям, як різновидом сатанізму. Адепти секти називають себе єдиними істинними християнами, звинувачуючи у відступництві решту християнських течій і закликаючи їх послідовників виходити із своїх церков. Для Свідків Єгови Хрест Ісуса Христа - символ зла.

Розуміючи важливість людських відносин для більшості людей, Свідки Єгови декларативно підкреслюють значущість сім'ї, любові, дружби, моральності, расової терпимості, замовчуючи про жорстку дисципліну всередині секти, численні випадки розвалу сімей, відмови від навчання та роботи. Секта навчає ненависті до тих, хто пішов з неї, проголошуючи їх «огидними, паскудними, брудними».

Адепти церкви за своїми релігійними переконаннями не беруть участі у політичному житті‚ виборах, уникають як військової, так і альтернативної служби, відкидають будь-які форми політичної активності. Часто приналежність до Свідків Єгови має вкрай небезпечні наслідки для життя і здоров'я людей. Так, кожний сектант має при собі спеціальне посвідчення особи з відмовою від переливання крові. Зареєстровані непоодинокі випадки, коли тяжко хворі адепти секти відмовлялись від того, щоб їм переливали кров. Особливу небезпеку подібні дії становлять для породілей.

З огляду на антилюдський характер ідеологічних настанов секти‚ її експансіоністська діяльність викликає серйозну занепокоєність у широкої міжнародної громадськості та органів державної влади. Функціонування РОСЄ повністю заборонено або значно обмежено у 35 країнах світу .

В Україні Свідки Єгови з'явилися у 20-х роках XX ст., коли до її західних областей почали повертатися із США та Канади українські емігранти. Вони і започаткували на українській землі перші осередки цього віровчення. У той період організаційні структури єговістів в Україні підпорядковувалися крайовому Бюро в Лодзі (Польща). Після заборони, переслідувань і нелегальної діяльності протягом кінця 30-80-х років Свідки Єгови з 1991 р. в Україні є офіційно зареєстрованою і вільно діючою релігійною організацією, громади якої підпорядковані керівникам краю зі штаб-квартирою у Львові. На території української держави нині функціонує близько 60 недільних єговістських шкіл. Проблемами віруючих РОСЄ в Україні опікується близько тисячі священнослужителів, не всі з яких є українськими громадянами. Найбільша кількість єговістських об'єднань припадає на Закарпаття (136), Львівську (88), Донецьку (35), Запорізьку (25), Івано-Франківську (22) області та АР Крим (24).

2. Другою серед неорелігій в Україні за рівнем поширеності і кількістю послідовників є Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), головний центр якої знаходиться у м. Солт-Лейк-Сіті (штат Юта, США). За власною статистикою мормонів, кількість їх послідовників - близько 10 млн чол. у 160 країнах світу.

Їх вчення виходить з того‚ що, оскільки людина створена за зразком Бога, то отже він, як і людина, має матеріальне тіло. За твердженням мормонів, існує не один Бог - є й багато інших. Тому у людини є можливість стати Богом. Мормони вважають, що протягом століть до отримання одкровення засновником секти Смітом світ знаходився у темряві, й ніхто не мав можливості врятуватися. Тому вони ввели практику хрещення померлих заднім числом, коли людина, яка приймає хрещення, «переводить благодать» на свого давно померлого прадіда, надаючи йому можливість спасіння (шлях перевтілення у Бога). Ця прихована від непосвячених робота супроводжується широкомасштабною діяльністю мормонів зі створення єдиного «Всесвітнього Центру Генеалогії», який контролюється організацією «Святих останніх днів». Активно працюючи з 1992 р. з архівними управліннями Росії, Білорусі, України, Грузії, Вірменії з метою копіювання (мікрофільмування) документів, мормони успішно перетворюють отримані з архівів копії метричних документів на досить суттєве джерело одержання прибутку від новонавернених на просторах СНД.

Релігійні канони зобов'язують мормонів дотримуватися суворої дієти, вести аскетичний спосіб життя, не вживати алкоголь, каву, чорний чай, наркотики, не палити, виступати проти користолюбства, брехні та егоїзму. В наш час, коли боротьба за здоровий спосіб життя стає загальносвітовою проблемою, мормонський аскетизм широко підтримується серед різних верств населення планети і є однією з причин швидкого зростання чисельності цієї церкви.

Мормони - дуже багата релігійна організація. Її рухоме і нерухоме майно оцінюється у 30 млрд дол. США. Основним джерелом надходжень «мормонської економіки» є насамперед обов'язкова церковна десятина (кожен адепт зобов'язаний жертвувати організації десяту частину свого загального прибутку). Щорічний прибуток імперії мормонів оцінюється у 3 млн дол. США. Понад 40 тис. її місіонерів працюють в усьому світі та щороку хрестять майже 300 тис. нових послідовників. Гроші вкладаються мормонською верхівкою в розташовані в різних країнах підприємства церкви, що працюють у галузях страхування, банківської діяльності, нерухомості та сільського господарства. При цьому мормони мають досить «пристойне» теологічне обгрунтування виправдання власної комерційної діяльності у словах одного із своїх пророків, який свого часу наголосив: «Царство Боже не наступить доти, доки ми не навчимося виробляти все, що нам необхідно, самі».

Одним з найбільш скандальних положень мормонського вчення є дозвіл багатоженства. Але більш фундаментальним у їхній доктрині є постулат про те, що закони Бога мормонів більш важливі, ніж закони людського суспільства, і що уряд будь-якої держави є продажним за своєю суттю і буде знешкоджений.

Мормонська церква усіляко поширює свій політичний вплив передусім через своїх адептів, які перебувають на відповідальних посадах у державних структурах розвинутих країн світу. Так, у США значна кількість мормонів працює у місцевих адміністраціях і федеральному уряді, в тому числі на дипломатичній службі, у ЦРУ, ФБР і збройних силах. А за часів президентства Дж. Буша генерал Брент Скоукрофт, що також є мормоном, обіймав посаду помічника Президента з національної безпеки.

В Україні сьогодні налічується 48 громад мормонів. З них офіційно діє одна місія в Києві, яка підпорядкована Президентству Центральної і Східної Європейської Території, розташованому у Франції. Церква має 214 священнослужителів, значна частина яких є іноземцями (72), причому більшість з них - це молодь віком від 19 до 23 років.

Діяльність мормонських місіонерів, які прибувають в Україну з-за кордону (переважно із США), неоднозначно оцінюється у суспільстві. Зокрема, негативну реакцію викликають практика жорсткого прозелітизму і спроби нав'язати українцям американські стандарти способу життя. Чимало проблем виникає через порушення місіонерами правового статусу, пов'язаного з перебуванням іноземців на території України.

3. Останнім часом відчувається помітний вплив на релігійне середовище України з боку харизматичних церков, об'єднанню яких сприяли антиінституційні настрої, невдоволеність жорсткістю організаційної структури та духовного клімату традиційних баптистських та п'ятидесятницьких громад. Спостерігається певне дистанціювання останніх від харизматичного руху, так званого «нового протестантизму». Церкви харизматів орієнтуються переважно на російськомовне населення і створюються здебільшого у великих містах Південного Сходу України, спрямовуючи водночас свою увагу і на західні її області.

Негативну реакцію традиційних церков і широкої української громадськості викликає культова практика харизматів, яка побудована на відомих психофізичних методах управління натовпом і супроводжується сумнівними духовними посиланнями, що подаються через критику ортодоксального християнства і характеризуються претензіями на роль місіанського руху в ім'я спасіння Христової віри. Все це загалом негативно впливає на міжконфесійні відносини в Україні.

Незважаючи на відокремлення церкви від держави, харизмати брали активну участь в останній виборчій кампанії до Верховної Ради України і одержали депутатські мандати. Церква «Слово віри» С. Аделаджі чітко орієнтувала своїх послідовників щодо того, за кого їм віддавати свій голос. У м. Мелітополі Запорізької області харизматична громада церкви «Нове покоління» проводила розширені богослужіння, де одночасно відбувалися зустрічі новонавернутих харизматів з кандидатом у народні депутати сумновідомим екс-прем'єром П. Лазаренком. Останній, як кажуть, стояв на колінах і клявся у відданості харизматизму, обіцяючи вірно служити новій вірі.

До релігійних організацій східної орієнтації (75 громад), що діють сьогодні в Україні, належать громади індуїстів, буддистів, тантристів та ін. - тобто різноманітних напрямів і течій переважно модернізованих форм.

4. Найчисленнішими з них (34) є кришнаїти. Вони підпорядковані Всеукраїнському центру громад Свідомості Крішни і входять до Міжнародного Товариства Свідомості Крішни (Руху «Харе Крішна»). Разом з тим, прихильників цієї релігії в самій Індії порівняно небагато - менше, ніж індійських католиків. Крім того, серед традиційних індусів досить поширена думка про те, що Міжнародне Товариство Свідомості Крішни є своєрідною християнською сектою, покликаною насамперед зруйнувати традиційний індуїзм.

Офіційно ця міжнародна організація розпочала свою діяльність у нашій країні з 1990 р., а в 1995 р. зареєстровано її всеукраїнський центр. Рух «Харе Крішна» є модернізованим варіантом однієї з гілок вішнуїзму - релігії чайтанітів. Підгрунтям кришнаїтської релігійної догматики виступає віра в Крішну як Верховну Особу Господа і проповідь необхідності відданого служіння йому. Ідеологи кришнаїзму стверджують, що їхня релігія є універсальною системою релігійно-культурного світосприйняття, мета якої - пропаганда ведичного знання (космологічних, антропологічних, соціальних та медичних концепцій) та поширення Свідомості Крішни (тобто уявлень про всевишнього Бога та способи відданого служіння йому - так звана бхакті-йога).

Разом з тим, культова доктрина Міжнародного Товариства Свідомості Крішни цілком однозначно закликає до залишення (руйнування) сім'ї та розриву всіх соціальних зв'язків. Керівники «ашрамів» (монастирів) самовільно, не враховуючи ні симпатій віруючих (навіть всупереч їм), ані їхнього віку, формують шлюбні пари серед адептів. Наступне спілкування чоловіка з жінкою можливе лише з дозволу і під контролем «гуру». Усі, хто не вірить у Крішну, проголошуються демонами або подібними до тварин.

Найбільше громад Свідомості Крішни припадає в Україні на АР Крим (6), Київ (3), Донецьку, Івано-Франківську, Одеську, Сумську та Харківську області (по 2 громади у кожній). Кришнаїти організували 6 недільних шкіл, видають 2 періодичних видання, мають свій розташований у м. Києві духовний навчальний заклад на 40 слухачів. Проблемами віруючих руху «Харе Крішна» опікується в Україні 33 священнослужителя.

5. До діючих на території української держави східних культів належать також 32 релігійні громади буддистів, розташовані переважно у Донецькій (5), Луганській (5), Харківській (4), Одеській (3) областях та у м. Києві (3). Буддистські організації в Україні мають 28 священнослужителів, 3 функціонуючі недільні школи.

Нині у світі налічується близько 400 млн буддистів та майже 1 млн ченців, які проповідують буддизм на всіх континентах. Серед культових практик провідне місце посідає традиційний буддистський обряд, проте значна увага приділяється також медитаціям.

У засобах масової інформації неодноразово наводилися факти щодо особливої соціальної небезпеки буддистської секти «Білий лотос», якою керує «вчитель-проповідник» Скубаєв В.І. (монастир у м. Черкаси). Громади цього віровчення активно функціонують у Ялті, Севастополі, Херсоні, Полтаві, Луганську та інших містах України. Під прикриттям вивчення бойових мистецтв (Кунг-фу школи Шат-Фут-Фань) керівництво секти активно займається комерційною діяльністю, зокрема, охоронним бізнесом і вантажними перевезеннями. «Білий лотос» являє собою типове комерційне угруповання з кримінальним ухилом, яке активно використовує для підготовки своїх бойовиків елементи буддизму, а точніше - псевдобуддизму.

6. Останнім часом в Україні набули поширення так звані тантричні секти. Тантризм - це напрям індуїстської релігії, у рамках якого на основі широкого використання методів йоги розроблено специфічну систему езотеричної (від грецьк. esoterikos - таємний, внутрішній - феномен культури різних епох, що включає, з одного боку, віру в існування надприродного світу та містичні уявлення про нього, а з другого - магічні засоби спілкування з ним та підкорення його своїм інтересам. Іноді езотеризм розглядається як надзвичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від «непосвячених») практики. Він виникає на початку нашої ери на півдні Індії як синтез індуїзму та старовинних шаманських культів, чорної магії, людського жертвоприношення і сексуальної оргії. Базу тантристської релігійно-філософської концепції становлять ідея людини-мікрокосмосу та уявлення про жіночу (інь) і чоловічу (янь) статеву енергетику (шакті), трансформація якої і призводить до розширення свідомості та просвітлення. В основі тантризму лежить вчення про різноманітні енергії Всесвіту, а також спроби керування й оперування ними. Тантристське віровчення є досить складним і базується передусім на тантрах - відповідних священних релігійних текстах, які вшановуються як прояв богоодкровення.

Останнім часом на теренах України значно активізувалася діяльність китайських, південнокорейських і в'єтнамських релігійних груп, культова практика яких здебільшого перебуває під покровом таємничості і ніким не відслідковується. Достовірно відомо, що усі ці секти можна віднести до чань-буддійських (дзен-буддійських) або даоських конфесій, і що в багатьох із них культивуються східні системи єдиноборств (різні стилі у-шу, тхай-кван-до тощо) та пов'язані з ними медитативні й оздоровчі комплекси. Застосовуючи різноманітні сумнівні з медичної точки зору медитативні практики, пропонуючи їх новачкам без серйозної попередньої підготовки, що часто-густо призводить до психічних і фізичних травм людей, ці секти становлять реальну загрозу для духовного, морального і фізичного здоров'я своїх адептів.

7. Під безпосереднім впливом закордонної місіонерської діяльності на території української держави поширюються конгрегації, які називають себе «Церквою Христа». Першим засновником осередку «Церкви Христа» в Україні став пастор організації «Міжнародна Церква Христа - бостонський рух» громадянин США Шон Лі Вунд (1968 р. народження). У 1994 р. він прибув до Києва з Москви у складі десяти віруючих російських громадян. Грубо зневажаючи вимоги чинного законодавства щодо перебування іноземних громадян в Україні, цей функціонер за досить короткий час заснував у ряді міст, зокрема у Києві, «Церкву Христа» із значною кількістю прозелітів. Після заборони перебування в Україні Вунд повернувся до Москви. Але, користуючись «прозорістю» українсько-російського державного кордону і здобутим впливом над новонавернутою паствою, він залишив за собою фактичне керівництво сектою.

Єдиною віроповчальною літературою представники «Церкви Христа» визнають Новий Заповіт‚ який тлумачиться ними з позицій фундаменталістської нетерпимості та релігійного ізоляціонізму. Усі інші християнські віровчення вважаються «вигаданими і штучно створеними ділками від релігії». Метою діяльності «Церкви Христа» проголошено відродження основ християнства за Євангелієм і його проповідь. Згідно з церковною аксіологією, євангелізація усього світу цим релігійним об'єднанням є вищою метою, наказом Ісуса Христа і має бути проведена до 2013 р. Організаційну структуру церкви характеризує жорсткий прозелітизм, беззастережне підкорення адептів «духовним наставникам та сувора внутрішньогрупова дисципліна».

8. Найбільш дикими та криміногенними навіть на фоні інших діючих сьогодні в Україні тоталітарних культів є сатанинські секти. Перші прояви організованих сатанинських структур в СРСР мали місце ще на початку 70-х років у Москві, Ленінграді та Одесі. Поступово культ Сатани розповсюдився на всі великі міста колишнього Радянського Союзу. Вже на початку 80-х років тут почали функціонувати досить численні сатанинські угруповання. Особливий сплеск моди на сатанізм збігся з початком «горбачовської перебудови», коли до неформального молодіжного середовища хлинув потік західної субкультури, культ жорсткої сили, hard та rock музики.

За даними правоохоронних органів, сьогодні на території України діють різноманітні сатанинські угруповання, серед яких найчисленнішими є «Присвячений Сатані лицарський орден чорної меси», «Орден чорного кола», «Black Metal Mаfia», «Зірка смерті», «Орден SA», «Партія сатаністів», «Церква Сатани», «Чорне братство», «Язичницький слов'янський рух», «Чорний орден» та «Легіон темряви». Точну кількість сатанинських об'єднань встановити досить важко, але з певним ступенем вірогідності можна стверджувати, що їх значно більше сотні (можливо і двох), а загальна кількість адептів - від 800 до 1800 чол. Тільки у Києві, наприклад, зафіксовано ознаки діяльності близько десяти угруповань сатаністів загальною чисельністю 250-300 осіб.

Висновки

Прагнучи побудувати демократичне суспільство, Україна проголосила одним із своїх державотворчих принципів забезпечення права кожного громадянина на свободу світогляду і віросповідання. Держава взяла на себе зобов'язання сприяти здійсненню цього права, а також охороняти та захищати зазначені особистісні свободи. Для реалізації такої державно-церковної політики, що базуватиметься виключно на ідеології миру, зміцненні національної єдності та захисті національних інтересів, слід вжити заходів щодо вдосконалення правової бази взаємовідносин держави і церкви, юридичного оформлення функціонування релігійних організацій в Україні.

Водночас у зв'язку із поширенням неорелігій перед державою постає питання про те, наскільки далеко демократичне суспільство може йти шляхом послідовної реалізації фундаментального принципу свободи совісті? Нами було показано, що нічим не обмежене розповсюдження неорелігійних культів значною мірою ставить під загрозу як безпеку людини, так і національні інтереси України. В багатьох країнах, демократичність устрою яких не викликає сумнівів, діяльність ряду культів заборонена або обмежена законами. Певні кроки в цьому напрямі здійснюються й у нашій країні, наприклад, у зв'язку із сумновідомим «Великим Білим Братством». Але щоб державна політика не «пасла задніх», потрібно мати чітко розроблену концепцію національної безпеки держави в релігійно-духовній сфері, де би принцип свободи совісті органічно поєднувався із засадами безпечного існування людини.

Новітні нетрадиційні для нашої країни релігійні культи й секти вже вийшли з площини суто міжконфесійних відносин і теологічних дискусій, дедалі більше впливаючи через свою постійно зростаючу паству на загальну соціально-політичну ситуацію в Україні, формування електоральної поведінки населення та на громадську думку.

Список використаної літератури

1. Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь / Под общ. ред. М.Ф. Альбедиль и А.М. Дубянского. - М.: Республика, 1996. - 576 с.

2. Кривельская Н.В. Секта: угроза и поиск защиты. - М., 1999. - 268 с.

3. Конституція України. - К.: Право, 1996. - Розділ І. - Ст. 35. - С. 23-24.

4. Національна безпека України, 1994-1996 рр. / Ред. кол.: О.Ф. Бєлов (голова), І.Ф. Бінько, С.І. Пирожков та ін. - К.: НІСД, 1997. - С. 67-68.

5. Новые религиозные организации России деструктивного и оккультного характера: Справочник / Миссионерский отдел Московского Патриархата РПЦ. Информационно-аналитический вестник №1. - Изд. 2-е, перераб. и дополн. - Белгород, 1996. - 459 с.

6. Петренко В. Перевернуте розп'яття. // Людина і світ. - 1998. - липень. - С. 50-52.

7. Регион. - 1997. - № 46 (122). - 27 дек.

8. Факты. - 1998. - 13 янв.

9. Хвыля-Олинтер А.И., Лукьянов С.А. Опасные тоталитарные формы религиозных сект. - М., 1966. - 83 с.

10. Христианство: Энцикл. слов.: В 3 т. / Ред. кол.: С.С. Аверинцев (гл. ред.) и др. - М.: Большая Рос. Энцикл., 1995. - Т. 2: Л-С. - С. 179-182.

11. Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. Економічна безпека України: сутність і напрями забезпечення: Монографія. - К.: НІСД, 1997. - 144 с. - (Сер. «Національна безпека»; Вип. 2).

12. Див.: Arnold M. Ludwig, «Altered States of Consciousness», Charles Tart, ed., - p. 16.

13. Див.: «Journal of the American Medical Association». - 1995. - May 10.

14. Tanner G., Tanner S. The Changing World of Mormonism. - Chicago: Moody Press, 1980