2

Контрольна робота з курсу «Релігієзнавство»

1. Релігія в сучасній Україні

2. Релігія і церква в сучасному світі

3.Моральний зміст атеїзму

Список використаної літератури

1. Релігія в сучасній Україні

Багату духовність українського народу складає також релігійний світогляд. Без перебільшення можна сказати, що населення нашої землі в усі часи особливу увагу приділяло релігійним питанням і наділене було духовними прагненнями пошуку істини. Географічне розташування України у точці зустрічі Азії та Європи, призвело до зустрічі мусульманського Сходу і християнського Заходу, східного православ'я та західного католицизму. Крім того, в силу історичних причин, а саме панування чужих народів (урядів, політичних сил) протягом сотень років над українськими землями та українським народом, призвело до виникнення великої кількості релігій на теренах України, оскільки кожен народ намагався насадити свої вірування або спричиняв переселення на Україну представників інших народів, які зі собою привозили і свою релігію. Україна -- багатонаціональна держава, а відповідно -- полірелігійна.

Найбільша релігійна активність припадає на західні області України, зокрема Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку. Тут зареєстрована найбільша кількість релігійних організацій. Досить активними є Волинська, Рівненська, Хмельницька, Київська, Вінницька області, і найменш активними є Дніпропетровська, Полтавська та Харківська області. У всіх решта проявляється помірна активність.

Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту майже порівну поділяють католики та протестанти. До категорії “традиційних” (за неофіційною термінологією) Церков належать православні церкви, Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви, вірменські громади, такими можна вважати деякі протестантські конфесії - лютеран, баптистів, п'ятидесятників.

Православні церкви:

· Українська Православна Церква (в юрисдикції Московського Патріархату) - УПЦ (МП) (найбільша кількість її віруючих проживає в Чернігівській, Сумській, Полтавській і Хмельницькій областях).

· Українська Православна Церква Київського Патріархату - УПЦ КП (Івано-Франківська, Рівненська і Київська області);

· Українська Автокефальна Православна Церква - УАПЦ (Львівська і Тернопільська обл.)

Сьогодні в Україні існують три конфесії Католицької Церкви:

· Українська Греко-Католицька Церква - УГКЦ (Львівська, Івано-Франківська обл.)

· Римо-Католицька Церква в Україні - РКЦ (Житомирська, Хмельницька, Вінницька з центром у Житомері і Кам'янець-Подільському)

· Вірменська Католицька Церква - ВКЦ

В Україні представлена також одна з “дохалкедонських” Церков - Вірменська Апостольська Церква - ВАЦ. Частина вірних-християн належить до протестантських Церков. В Україні проживають також представники юдейства та мусульманства. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. в Україні з'являються неоязичницькі громади. Динамічно зростає кількість спільнот інших релігійних та релігійно-філософських течій (буддизм), зокрема нетрадиційних та новітніх релігійних рухів, деструктивних сект.

Найвпливовішою складовою релігійного життя залишається православ'я. Загалом воно об'єднує близько 11,5 тис. громад, що становить 54 % загальної кількості релігійних об'єднань.

Українська православна церква є домінуючою в українському православ'ї. На сьогодні вона нараховує 35 єпархій, де діють 8000 громад віруючих, налічує 105 монастирів, 14 духовних навчальних закладів, 37 періодичних видань, 2108 недільних шкіл та 16 братств. Церковну службу здійснюють біля 6,5 тис. священиків. У 1991 р. церква отримала від Московської патріархії самостійність в управлінні, але канонічно підпорядкована патріарху Московському і всієї Русі -- Алексію II (нар. 1929 p.). Управління церквою здійснює Синод УПЦ на чолі з предстоятелем митрополитом Володимиром. Найбільш питома вага громад УПЦ у Вінницькій (69,6 %), Хмельницькій (64,4 %), Луганській (60,8 %), Волинській (59,3 %) та Полтавській (58,1 %) областях.

Українська православна церква -- Київський патріархат, керована патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, нараховує 28 єпархій, 2,3 тис. громад, має 17 монастирів, 1745 служителів культу, 13 духовних навчальних закладів, 19 періодичних видань та 507 недільних шкіл. Ця церковна організація виникла у червні 1992 р. в результаті об'єднання частини релігійних громад та духовенства УПЦ і УАПЦ. Управління церквою здійснює Вища церковна Рада на чолі з патріархом. Найбільш питома вага громад УПЦ-КП в Київській (24,1 %), Івано-Франківській (21,2 %), Рівненській (21,1 %), Миколаївській (17,5 %) областях.

Українська автокефальна православна церква нараховує біля 1000 парафій, 83,4 % яких знаходяться у Львівській області. Церковну службу здійснюють 543 священики. Структурне оформлення цієї релігійної організації було здійснене у 1990 p., коли на помісному соборі обрали першого в Україні патріарха (Мстислава). 1992 р. частина єпископату УАПЦ об'єдналася з окремими представниками УПЦ, утворивши УПЦ-КП. Противники цього об'єднання на чолі з патріархом Мстиславом не визнали здійсненого акту і невдовзі після смерті патріарха (вересень 1993 р.) провели свій помісний собор, обравши на ньому патріарха УАПЦ Димитрія.

Досить активно відбувається відродження Української греко-католицької церкви. За кількістю громад (3212) вона практично вийшла на довоєнний рівень (3237) і займає на сьогодні друге місце в Україні. Переважна більшість парафій знаходиться у Львівській (1333), Тернопільській (721), Івано-Франківській (629) та Закарпатській (280) областях. Останнім часом помітне поширення греко-католицизму в інших регіонах України. Нині громади УГКЦ діють в Донецькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях та в Республіці Крим. З моменту легалізації (1989 р.) УГКЦ відновила свою структуру, створила 15 єпархій, 73 монастирі, 10 духовних навчальних закладів, 27 періодичних видань. До цієї церкви належать також 19 греко-католицьких єпархій, що діють серед української діаспори в Австралії, Аргентині, Бразилії, Великобританії, Канаді, Німеччині, Польщі, Франції, Хорватії та США. Очолює церкву Верховний архієпископ Мирослав Іван кардинал Любачівський.

2. Релігія і церква в сучасному світі

Релігія в сучасному світі відіграє роль невід'ємного та активного компоненту більшості соціально-політичних подій, тому майже всі соціально-політичні загострення та конфлікти на своєму ґрунті мають різні віросповідання та витікаючи з них релігійні непорозуміння. Адже переважна більшість населення земної кулі - віруючі, наприклад, у світі тільки мусульман нараховується майже 850 млн. чоловік, і тому не рахуватися з релігією просто неможливо. Для з'ясування місця цього явища необхідний систематизований, комплексний підхід до його вивчення, який враховував би зовнішні фактори мікрооточення, внутрішні суб'єктивні настанови віруючого.

Нині у світі існує кілька десятків оригінальних, самостійних великих релігій. Головними з них є християнство, іслам, іудаїзм, буддизм, даосизм, індуїзм. Кожна з цих релігій в різних формах і під різними найменуваннями присвячена служінню єдиному всемогутньому і всюдисущому Богу. Внутрішні розбіжності у межах тієї чи іншої релігії визначають їх напрями, або течії. Християнство має три основні течії: православ'я, католицизм та протестантизм. В ісламі, наприклад, існують два головних напрями -- сунізм і шиїзм; у буддизмі -- хінаяна і махаяна. Крім головних, існує багато внутрішніх течій. Так, християнами вважають себе і католики, і православні, і лютерани, і баптисти, і мормони, й інокентіївці та ін.

Церкви -- це течії, які більшою чи меншою мірою виокремились у самостійні релігії і спираються на певну історичну основу. У християнстві основними церквами є католицька, православна, лютеранська, англіканська, кальвіністська. В іноземній літературі їх називають ще деномінаціями (віросповіданнями). До них, крім церков, відносять і релігійні конфесії, що склались порівняно недавно: адвентизм, баптизм, п'ятидесятництво тощо.

Секти, або розколи -- це нові утворення всередині церкви, які виникли внаслідок відокремлення від основної церкви. До сект належать баптисти, єговісти, п'ятидесятники та ін.; до розколів -- старокатолики, старообрядницькі розколи, ставропольська церква та ін.

Усередині кожної церкви і віросповідання можуть існувати ще відмінні одна від одної школи, які церковна ортодоксія визнає як припустимі. Наприклад, в ісламі існують чотири школи тлумачення його віровчення: ханбалістська, ханфітська, маликітська та мафіїтська.

У межах певної церкви можуть існувати спеціальні ордени для виконання окремих цільових завдань тієї чи іншої релігії. Такими орденами в католицькій церкві є єзуїти, августіанці, домінікани, василіани та ін., в ісламі -- ахмадія, синусія та ін.

В історії релігієзнавства відомо чимало спроб здійснити класифікацію релігійних вірувань, охопити єдиною схемою всі існуючі релігії. На наш погляд, доцільно класифікувати всі відомі в світі релігії за етнічною (від грец. «етнос» -- народ тієї чи іншої місцевості) ознакою та рівнем розвитку.
За етнічною ознакою релігії поділяються на:

I. Родоплемінні. Дійшли до нашого часу з епохи первісного ладу, існують серед народів, які донині зберігають елементи родового й племінного способу життя. Поширені переважно серед аборигенів Африки (анімізм, фетишизм, магія, культ предків -- звичайно в політичній літературі об'єднуються під загальною назвою анімізм (явище), анімісти (віруючі); аборигенів Америки і Австралії (тотемізм); серед народів Півночі (шаманство).

II. Національні. Це релігії, замкнені національною ознакою, існують лише серед певного народу. До національних релігій належать іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, сикхізм, даосизм, парсизм.

III. Світові. Поширені серед різних народів і націй сучасності. В наш час їх існує три -- християнство, іслам, буддизм.

За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:

I. Ранні форми релігії. Релігії, породжені первісним ладом: анімізм, фетишизм, магія, тотемізм, культ предків.

II. Політеїстичні. До них належать майже всі національні релігії (за винятком іудаїзму та сикхізму) і світова релігія -- буддизм.

III. Монотеїстичні. Таких релігій нині чотири. Дві з них християнство, іслам -- світові релігії, дві -- іудаїзм і сикхізм - національні релігії.

До окремої групи належать синкретичні форми релігії, що утворилися внаслідок зрощення, злиття різних етнічних і світових релігій. Серед них: афрохристиянські релігії (церква херувімів і серафимів та ін.); ісламо-християнські секти (алавіти, деякі відгалуження ісмаїлітів); буддо-китайські секти (дзен-буддизм, хао-хао тощо); іудео-християнські релігії (мормони).

Сьогодні, в період глибокої кризи релігії у глобальному масштабі, на руїнах старих церков і сект виникають нові, нетрадиційні, форми релігії. їх дуже багато, серед них є одноденки і такі, що вже усталилися. До нетрадиційних форм релігії можна віднести церкву Муна (мунізм), церкву Антихриста, церкву Сатани, церкву свідомості Кришни, йогізм, синтоїзм з культом карате і дзюдо. Прихильники цих течій є і в нашому суспільстві серед певних груп і прошарків молоді, а також інтелігенції, переважно технічної.

3.Моральний зміст атеїзму

Атеїзм (грец. a -- заперечення і theos -- Бог; буквально -- безбожництво) -- філолофсько-матеріалістичне вчення.

Атеїзм, з одного боку, постулює неспроможність усякої релігії як фантастичного, перекрученого відображення дійсності, відкидає віру в реальність існування всього надприродного, богів, духів, потойбічного світу, воскресіння з мертвих, безсмертя душі, її переселення з одних істот до інших, заперечує можливість створення світу і всього сущого з нічого, а з іншої визнає вічність і нестворимість матеріального світу, розвиток природи і суспільства за своїми власними законами і за допомогою заперечення надприродних сил стверджує самоцінність буття світу і людини, цінність земного життя як єдино можливого і сприяє формуванню в людей матеріалістичного світогляду.

Атеїзм вивчає історію атеїстичної думки, форми, методи і засоби формування матеріалістичного світогляду. В атеїзмі простежуються дві взаємозалежні сторони: критична, завдання якої полягає в аргументованій критиці релігії, і творча, що прагне на матеріалістичних підставах ствердити буття людини, його справжні цінності й ідеали, інтелектуальний і творчий потенціал як особистості. Тому неправомірно зводити атеїзм лише до етимології цього слова (безбожництву), до його критичної сторони, лише до голого заперечення релігії, тому, що в противному випадку він сам перетворюється у свого роду релігію. У структуру критичної складової атеїзму входять філософська критика релігії (ґрунтується на логіко-аналітичному спростуванні доказів буття божого), природничо-наукова критика релігії (є природничо-наукове спростування релігійної картини світу) і історична критика релігії (знаходиться навколо проблеми ролі церкви в соціальному процесі). Конкретний зміст атеїзму в історії обумовлювався рівнем розвитку філософії.

Виник атеїзм у давнині як антипод релігії і носив історично минущий характер. Формування атеїзму йшло паралельно з формуванням релігійних уявлень. Зачатки атеїстичних поглядів з'явилися за сотні років до н. е. У класичному творі давньоєгипетської літератури «Пісні арфіста» (XXII--XXI ст. до н. е.) заперечувалося існування загробного царства. У Древній Індії представники школи локаята в III ст. до н. е. визнавали матеріальність світу і заперечували реальність існування Бога, безсмертя душі, потойбічного життя, божественного одкровення і провидіння. Давньогрецький філософ і поет Ксенофан (580--480 до н. е.) доводив, що не боги створили людину, а, навпаки, люди створювали богів по своєму образу і подобі. Найвищого розвитку античний Атеїзм досяг у працях Епікура (341--270 до н. е.), що відкрито засуджував релігію і став основоположником атеїстичних поглядів римлян. Лукрецій Кар (99-55 до н. е.), виклавши в поемі «Про природу речей» основні напрями атеїзму, стверджував, що оскільки «… релігія більше і нечестивих сама і злочинних діянь народжувала», остільки потрібно звільнитися з-під її гніта для досягнення справжньої людської волі і щастя. Навіть в епоху середньовіччя, коли релігія займала пануюче становище і жорстоко переслідувала усяке вільнодумство, мали місце атеїстичні погляди, представники яких критикували церковний авторитаризм, релігійний догматизм, папство, чернецтво. Слідом за Аверроесом Р. Бекон, Іоанн Дунс Скот, Оккам спробували обґрунтувати незалежність наукового знання від богослов'я, розмежувати віру і розум. За повне розмежування науки і релігії виступив Галілей. В епоху Відродження атеїстична думка проявилася у формі пантеїзму (Бруно, Л. Ваніні), деїзму (Ф. Бекон, Гоббс, І. Ньютон, Вольтер).

Більш послідовні атеїстичні погляди властиві французьким матеріалістам XVIII ст., що вважали релігію головною перешкодою на шляху прогресу. Однак, зводячи основні причини існування релігії до обмани й неуцтва, французькі матеріалісти бачили шлях звільнення від неї лише в освіті. У багатьох країнах (наприклад, в СРСР) Атеїзм виступав офіційною державною доктриною. Пізніше позиції атеїзму в посткомуністичних суспільствах, що трансформуються, виявилися істотно ослабленими. Це стало результатом його пов'язаності з антигуманною діяльністю тоталітарного радянського режиму. Через це значна частина не віруючих людей у цих країнах воліють називати себе агностиками.

Право дотримуватися атеїстичних поглядів є сферою особистого вибору людини тією ж мірою, як і право на релігійні переконання.

Список використаної літератури

1. Калінін Ю.А., Лубський В.І. Релігієзнавство підручник. - К., 1996;

2. Релігієзнавчий словник. - К., 1996;

3. Русин П.В. “Основи релігієзнавства”.- Рівне, УДАВГ, 1996;

4. Християнство, словарь. - М., 1994.