Розвиток протестантизму

2

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна робота

на тему

Розвиток протестантизму

Рівне - 2009

План

1. Суспільно-історичні передумови виникнення протестантизму

2. Протестантизм, як різновид християнства Нового та Новітнього часу

3. Загальна характеристика ранніх християнських течій (лютеранство, кальвінізм, анабабтизм, англіканство)

Суспільно-історичні передумови виникнення протестантизму

Реформація

У Німеччині відбувалася так звана реформація (спроба змінити західну католицьку церкву). Все почалося з виступу у 1517 році професора Віттенбургського універститету Мартіна Лютера (1483-1546), який…

Ні, звичайно, все почалося значно раніше.

Ще мислителі епохи Відродження звали церкву змінити своє ставлення до людей та світу. А гуманісти пропонували осмислити і прийняти основні ідеї давніх греків та римлян (наприклад, ідею про те, що людина є хазяїном власної долі). Але саму церкву це мало цікавило - вона у цей час заробляла гроші. Втім, звинувачувати її не треба - час, як кажуть, був такий. Історія з колонізацією Америки та швидке збагачення Іспанії показали, що є й така можливість заробити. І почався “економічний бум”.

Ніколи раніше розбіжність між словами духовенства та їх діями не кидалося так у очі. Служителі церкви закликали нехтувати земними благами, і проповідували добровільні злидні. Тим часом, єпіскопи (вищі церковні керівники) та аббати (управителі монастирів) володіли величезними маєтками і вели праздне, розгульне життя. В Римі відкрито торгували посадами єпіскопів. Та й самі священики не відставали від своїх керівників. Вони вимагали у віруючих гроші та різноманітні піднесіння за хрещення дитини, похорони, весілля. Але головне - з'явилися так звані індульгенції - особливі грамоти, що скріплювалися печаткою самого папи римського.

З економічної точки зору, це було чудова комерційна акція (дія). Адже індульгенції давали прощення всім, хто був готовий за це заплатити (наівть якщо перед цим ця людина вбила іншу людину). До того ж, були індульгенції, які надавали прощення за вже звершені злочини, а були навіть й такі, які надавали прощення за злочини, які покупець тільки но збирався зробити.

Коштувало це зовсім не дорого, тому й не дивно, що до “продавців” індульгенцій йшли толпи народу. А були серед отих “продавців” й дійсно унікальні, які, як сказали б сьогодні, творчо підходили до своєї справи.

Таким був, наприклад, Іоанн Тецель, який продавав індульгенції за різними цінами, в залежності від їх категорій. Були в нього так звані “особисті” індульгенції - вони надавали право їх володарям викупити дев'яносто разів за рік злочини десяти чоловік за своїм вибором. Інші надавали можливість хазяїну індульгенції звільнити з чистилища таку кількість душ, яка дорівнювалася кількості відвідань церкви на протязі двадцяти чотирьох годин між першим та другим днями серпня. А ще за немалу суму Іоанн Тецель продавав індульгенції, які надавала право будь-якому християнину перед смерттю не тільки побачитися з богоматір'ю (матір'ю Ісуса), а й разом з нею полетіти на небо, до раю.

Саме продаж індульгенцій і була тією останньою краплею, що привела до реформації. В усякому разі, саме з цього приводу і виступив професор Вітенбергського універститету Мартін Лютер, який за звичаєм того часу висловив своє засудження у 95 тезисах (тобто ствердженнях), прибивши їх до дверей місцевого собору.

Мартін Лютер стверджував, що для “спасіння” душі зовсім не обов'язково платити гроші - головне, щоб людина вірила у бога.

І, як було сказано у одному з енциклопедичних словників, це була іскра, що запалила Німеччину.

Міські багатії не хотіли платити величезні податки, що ними обклала їх церква, князі бажали захопити землі, що займали тоді монастирі та церкви, бідняки також не хотіли віддавати останні гроші.

Лише не доставало останнього - людини, яка б першою почала діяти. І така людина з'явилася - це й був Мартін Лютер.

Через рік Мартін Лютер повністю розірвав з католицькою церквою. А у 1521 році він стояв перед Вормським сеймом (зібранням німецьких князів та представників міста), на якому, нагадавши, що й папа та “батьки” церкви також не раз помилялися, заявив: “На тому стою, я не можу інакше, хай допоможе мені бог!" Ці його слова були сприйняті всією країною як призов до дій, і вже через досить короткий час католицька церква була вигнана з Германії. Панування єпіскопів та пап закінчилося. А замість католицької церкви з'явилася нова, лютеранська, яка одержала назву, як ми вже зрозуміли, з імені Мартіна Лютера. А трохи пізніше її стали називати ще й інакше - протестанською церквою. Сталося це у 1526 році на з'їзді князів у місті Шпаєр. Коли князі-католики виступили з вимогою засудити лютеранську церкву, у відповідь п'ять князів, прихильники лютеранства, виступили з протестом. Саме з цього моменту і почали називати прихильників нової церкви протестантами, а саму церкву - протестанською.

Протестантизм, як різновид християнства Нового та Новітнього часу

Протестантизм

Тим часом протестантизм швидко поширювався Європою, внаслідок чого католицька церква втратила свій вплив у Англії, Германії та Швейцарії, де головною релігією став протестантизм. Деякі з правителів, щоправда, протестантами ставали з особистих причин. Так, англійському королю Генріху УІІІ, наприклад, потрібно було одержати дозвіл на розторгнення браку зі своєю дружиною Катериною Арагонською (до речі, дочкою Фердинанда Арагонського та Ізабели Кастильської). Він попросив у папи римського дозвіл на цей розвід, а коли той йому відмовив, Генріх УІІІ розірвав усілякі відношення з католицькою церквою. Сама ж церква спочатку не дуже серйозно віднеслася до всіх цих подій, але вже починаючи з середини 40-х років 16 століття вона перейшла у наступ.

Спочатку була реорганізована римська інквизиція, яка завзято почала діяти, спалюючи на вогнищах у Іспанії та Португалії всіх підозрюваних у протестантизмі. Але цього було замало - ідеї реформації все одно продовжувати завойовувати все нових і нових прихильників, тому у 1537 році за підтримкою папи було створено новий католицький орден - “Товариство Ісуса” (ієзуїти), головним завданням якого стали боротьба проти реформації, а також поширення католицької віри.

У ордені панувала жорстока дисципліна, яка передбачала повне підкорення членів ордену своїм керівникам.

Засновник його - іспанський дворянин Ігнатій Лойола - так характеризував відношення між членами ордену: “ієзуїт, - казав він - повинен коритися старшому, як труп, що його можна обертати в будь-якому напрямку”.

Досягти ж своєї цілі ієзуїти намагалися, поширюючи ідеї католіцизму (впливаючи, як кажуть, на душі та думки людей), використовуючи при цьому найрізноманітніші політичні інтриги.

Таким чином, у 1545 році у відповідь на реформацію римська католицька церква розгорнула і свій рух, що отримав у історії назву контрреформації. Крім того, були прийняті ще й деякі інші міри.

Так, розуміючи, що церковні багатства бажали б захопити королі та князі, які вважали себе реформаторами, папа римський добровільно віддав більшість своїх прибутків тим правителям, які залишилися вірними католицькій церкві. А також, за рішенням так званого Триденського собору, було прийнято рішення про припинення продажу індульгенцій та церковних посад. Розкол між католиками та протестантами привів до виникнення багаточисленних релігійних війн в Європі. Гоніння як на католиків, так і на протестантів іноді приймали такий жорстокий характер, що деякі протестанти почали шукати інші місця для проживання, де б можна було відкрито сповідувати свою віру (тобто вірувати і здійснювати релігійні обряді так, як вони вважали це необхідним робити).

Так їх погляди привернув нововідкритий материк Америка, куди вони й почали масово відправлятися.

Протестантизм в Україні

Поява протестантизму на українських землях. Антитринітарії та соцініани (кальвіністи) на Волині. Просвітницька діяльність протестантів. Переклади Біблії українською мовою. Братські школи протестантів. Протестантська академія в Кисиліні (Кислицях) та Рахові. Виселення та знищення українських протестантів польською владою та повсталими козаками. Юрій Чаплич. Вплив українських соцініан на просвітництво Західної Європи.

Кальвінізм (реформаторство) в Закарпатській Україні.

Південне-руський штундизм. П'ятидесятництво воронаєвського напрямку в Україні. Проникнення баптизму в Україну. Адвентизм в Україні. Церква євангельських християн-баптистів, її утворення та розпад.

Протестантизм в Україні - з'являється у 30-40 р. ХVІ ст. Йому передували різноманітні передреформаційні рухи єретичного характеру (богоміли, нестяжателі, жидовіли та інші), а також гусити.

Перша протестантська громада (анабаптистів) з'являється у Володимирі-Волинському у 1536 р. У 40-х рр. насамперед серед шляхти свою діяльність розпочинають лютерани, згодом кальвіністи та антитринітарії; у першій половині ХVІІ ст. розгортається діяльність соціан. У ХVІІ ст. протестантизм із Волині, Підляшшя, Холмщини і Галичини поширюється на Поділля, Київщину, Закарпаття.

Протестантські громади в Україні розгортають широку видавничу, просвітницьку діяльність. Видавалися книги Святого Письма національними мовами, збірки проповідей і повчань. Тоді ж з'являються нові протестантські течі: меннонітство, баптизм, методизм. У ХІХ ст. протестантизм охоплює насамперед нижчі прошарки суспільства та має пієтичний і соціально-утопічний характер. ХХ ст. принесло пізньопротестанстькі течії. Основним центром поширення протестантизму стала Волинь.

В радянський час більшість протестантських деномінацій переслідували, а тому вони не могли активно розвиватися. Від часу встановлення незалежності України вони отримали рівні з іншими конфесіями права на розвиток.

До найчисельніших протестантських конфесій належать лютерани, баптисти, п'ятидесятники, адвентисти, харизмати та інші.

Протестантизм в учасній Україні. Легалізація діяльності протестантських церквів і сект. Всесвітній з'їзд євговістів (1994). Розклад і помноження протестантських общин. Місійна діяльність закордонних протестантських центрів. Зріст чисельності віруючих протестантів

Загальна характеристика ранніх християнських течій (лютеранство, кальвінізм, анабабтизм, англіканство)

Кальвінізм

Кальвінізм - напрямок протестантизму - одержав свою назву від імені свого засновника, Жана Кальвіна (1509-1564). Жан Кальвін народився в сім'ї юриста. Він чудово знав латинську, давньогрецьку та давньоєврейську мови, читав Біблію в оригіналі. Навчаючись спочатку у Парижі, а потім у Орлеані, Жан одержав чудову освіту. Але у 1533 році, щоб уникнути церковних переслідувань, він переїхав у швейцарське місто Женеву, де через деякий час видав свою працю “Наставляння у християнській вірі”, яка зробила його ім'я відомим. Згодом, а саме у 1541 році, він став політичним лідером міста, під керівництвом якого Женева перетворилася на центр не лише швейцарської, а й європейської реформації. Жан Кальвін вважав, що кожна людина повинна сумлінно працювати, не відмовляючись від будь-якої можливості заробити гроші. Якщо ж вона цією можливістю не скористається, то це буде великим гріхом. Ці думки були дуже суттєвими для людей того часу, адже римська церква стверджувала зовсім протилежне - що головним гріхом людини є саме багатство (тим часом заробляючи величезні гроші на своїй пастві, тобто віруючих). Таким чином, Жан Кальвін розвивав ідеї першого “батька” протестантизму Мартіна Лютера, який стверджував, що головним боргом будь-якої людини є праця. Причому боргом не перед кимось, а перед самим богом. Адже ніхто інший, як саме бог зробив людей такими, які вони є, створивши когось ковалем, когось - солдатом, а когось - навіть і королем.

Але Жан Кальвін йшов ще далі. Кожна людина, - казав він - повинна сумлінно працювати. Тоді й бог почне їй допомагати. Адже саме для цього він і створив нас. А у нагороду за цю працю, - продовжував далі Кальвін - чекає цю людину-праведника винагорода - багатство. А пізніше (щоправда, вже після смерті) ще одна - рай. Так і народилася так звана “протестанська логіка”, як назвав пізніше це явище німецький економіст та соціолог 19-20 століття Макс Вебер, що привела до розвитку капіталізму, який почав розвиватися у першу чергу саме у протестантських країнах - Англії та Нідерландах. (Цікава подробиця: вже згадуваний Макс Вебер підмітив, що майже всі найбагатіші люди планети - протестанти).

Щодо ж цих ідей, то вони, як кажуть, “впали на благодатний грунт”, і у Жана Кальвіна з'явилося більше послідовників, аніж навіть у Мартіна Лютера. Жан Кальвін був жорстокою людиною, який відрізнявся величезною релігійною нетерпимістю. За будь-яку провину люди жорстоко каралися. Так, наприклад, за рішенням Кальвіна був страчений семирічний хлопчик, який вдарив свою матір. Кальвіністська церква, що була створена у Женеві, почала контролювала всі сфери життя. Були заборонені танці, святкування, пісні. Фактично це була диктатура (від латинського слова dictatura - необмежена влада) - тобто управління за допомогою насильства.

Тому дуже скоро Кальвіна почали називати “женевським папою”, а саму Женеву - “протестантським Римом”. Жан Кальвін бажав зробити з Женеви “град Божий”, цитадель протестантизму. Тому він, зокрема, закликав строго стежити за чистотою і порядком у Женеві - вона повинна була стати ще й найчистішим містом у світі. …Люди, які побували у сьогоднішній Женеві, розповідають, що вулиці там миють шампунем. Цікаво, може, це вже ознака “Божого града”? Чи просто показник високого економічного рівня Швейцарії - країни, столицею якої є Женева?..

Лютеранство

Лютеранство - одна з традиційних протестантських течій в Україні, відоме зі середини XVІ ст. - на Волині, Галичині, Київщині, Поділлі, Побужжі. До цієї течії належали деякі представники української шляхти (Радзивіли). Обговорювалася можливість унії лютеран із православними. Проте внаслідок історичних процесів та діяльності чернечих католицьких орденів, зокрема, єзуїтів, дійшло до майже повного зникнення українських лютеранських громад. Сьогодні в Україні лютеранство представлене трьома основними конфесіями: Українською Лютеранською Церквою, Німецькою Євангелічно-Лютеранською Церквою і Шведською Лютеранською Церквою.

Українська Лютеранська Церква організаційно виникла в Україні 1926 р. (Українська Євангельська Церква Аугзбурзького Віросповідання) і діяла в Західній Україні до 1939 р. На той час вона налічувала 25 громад, чимало місій. Очолював УЛЦ пастир Іларіон Шебець. У Станіславові (суч. Івано-Франківськ) діяла семінарія і видавництво з друкарнею; виходив часописи “Стяг”, “Прозри”, “Новий світ”. До УЛЦ належало за різними даними від 10 до 20 тисяч вірних. Як зазначають лютерани, вони не вживали в богослужіннях лютеранський переогляд латинської меси, але натомість, використовували лютеранський переогляд Божественної Літургії Святого Івана Золотоустого, що відображало їхню спадщину візантійського обряду. У радянський період УЛЦ зазнала переслідувань, церковні будівлі і майно було націоналізоване. Багато вірних і пастирів були репресовані, декому довелось вимушено емігрувати. 1979 р. пастир Ярослав Шепелявець (невдовзі єпископ УЛЦ) розпочав діяльність за відродження лютеранства в Україні; з цією метою засновано місію “Думки про віру”. Після проголошення Незалежності України громади УЛЦ засновуються в Києві, Тернополі, Кременці, Запоріжжі, Севастополі, Сімферополі та інших населених пунктах. Керівним органом УЛЦ є Собор, який скликається, як правило, раз на рік. У період між Соборами діють Синоди. На місцях діють громади або місійні станиці. Основним навчальним закладом, який готує магістрів богослов'я, є Українська Лютеранська Богословська Семінарія Святої Софії, яка діє в м. Тернополі. УЛЦ видає газету “Стяг”, журнали “Добра вістка”. Церква провадить активну місіонерську діяльність широкого спектру робіт: допомогає навчальним і медичним закладам, роздає потребуючим гуманітарну допомогу, співпрацює з міжнародними допомоговими організаціями. На Соборі в Києві 25-27 серпня 2000 р. головою єпископату УЛЦ обраний єпископ В'ячеслав Горпинчук.

Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква в Україні веде свою історію від домашніх лютеранських громад німецьких поселенців середини XVIII ст. 1765 р. до Києва як вчитель для сім'ї німця-аптекаря прибув пастир Христофер Лебрехт Грааль, котрий почав правити Богослужіння в такій домашній парафії, до якої долучилися численні німці-лютерани зі всього Києва. В останній чверті XVIII ст. розпочалась активна колонізація Північного Причорномор'я іноземними поселенцями, серед яких значну частину становили німці-лютерани. На середину ХІХ ст. їх нараховувалося близько 500 тис. осіб. Перші релігійні громади не могли розвиватися через брак священнослужителів. Щойно 1803 р. за указом імператора Олександра І першу повноцінну німецьку лютеранську громаду організував пастор Йоган Генріх Пферцдорф, який спеціально прибув з Тюрингії. 1819 р. міністр духовних справ і народної освіти князь А.Н. Голіцин запропонував затвердити євангелічно-лютеранську консисторію і посаду єпископа, що дало початки до організаційного і структурного оформлення громад у Церкву. 1832 р. цар Микола І затвердив консисторіальний статут Євангелічно-Лютеранської Церкви в Російській імперії та уніфікував підготовку пастирів у духовних закладах м. Тарту (Естонія) і Німеччини. Підпорядкованість НЄЛЦ державі практично не відбилась на житті поодиноких громад. Після 1917 р. від НЄЛЦ Росії відокремилися балтійські консисторії, тому 1924 р. перший Синод НЄЛЦ в Москві прийняв новий статут Церкви. Проте внаслідок репресій 30-х рр. НЄЛЦ фактично припинила свою діяльність: громади були закриті, храми понівечені або знищені, а більшість пастирів заарештовано і ліквідовано. Під час ІІ світової війни і після її завершення німців Європейської частини СРСР було майже повністю виселено до Казахстану і Сибіру. 1957-1958 рр. їм дозволено реєструвати релігійні братерські громади на засланні, але надалі заборонено відновлювати структуру Церкви. Відродження НЄЛЦ розпочалося на хвилі святкування 1000-ліття хрещення Руси у 1988 р. Об'єднані лютеранські громади німців Казахстану запропонували пастору Гарольду Калніню з Риги очолити НЄЛЦ СРСР; 13 листопада 1988 р. відбулось його висвячення на єпископа НЄЛЦ. В той же час німці Казахстану і Сибіру отримали можливість переїхати до Німеччини, що привело до фактичної ліквідації Церкви на цій території. Натомість, в Росії та Україні виникають нові німецькі лютеранські громади. Основою для створення перших громад в Україні стали національно-культурні товариства німців у Львові, Одесі та інших містах. 16 жовтня 1990 р. в Одесі була офіційно зареєстрована перша лютеранська німецька громада в Україні. 31 січня - 2 лютого 1992 р. у Києві відбувся І (Установчий) Синод НЄЛЦ України за участю представників громад з 6-ти міст України (Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва, Львова, Одеси і Харкова), а також делегацій із Росії, Німеччини та Румунії. Синод проголосив створення НЄЛЦ України, обрав її керівні органи на чолі з президентом Синоду Юрієм Шеффером із Одеси і суперінтендантом пастором Віктором Грефенштайном. Єпископ Гарольд Калнінем на урочистому Богослужінні в київській кірсі св. Катерини увів у служіння Президіум Синоду. Центром єпархії НЄЛЦ стала Одеса, а центральним собором Української єпархії - кірха св. Павла. 1993 р. НЄЛЦ отримала реєстрацію державної влади України. 12-14 вересня 2000 р. відбувся черговий Синод НЄЛЦУ, на якому затверджено новий статут Церкви. Новим президентом обрано пастора Володимира Лісного з Феодосії, єпископом - пастора Едмунда Ратца, а його заступником - пастора Миколу Бендуса зі Львова. З 1993 р. в Одесі діє Духовна семінарія НЄЛЦУ. У НЄЛЦУ прийняте персональне фіксоване членство із членськими внесками на користь Церкви. Сьогодні громади НЄЛЦ діють практично у всіх регіонах України.

П`ятидесятники

П'ятидесятництво - (назва походить від особливого пошанування П'ятидесятниці - зіслання Святого Духа) протестантська релігійна течія, яка виникла наприкінці ХІХ ст. На початку ХХ ст. п'ятидесятництво потрапляє на територію Російської імперії, а звідси і в Україну. Їх попередниками були спільноти молокан і духоборів, які підготували ґрунт для поширення п'ятидесятництва. На Західну Україну воно потрапило через емігрантів, які повернулися зі США. 1920 р. на Волині виникають перші організовані громади, а 1924 р. у Кременці проведено перший з'їзд християн Святої П'ятидесятниці, на якому сформовано союз п'ятидесятницьких громад на чолі з Іваном Герасевичем. 1929 р. українські, білоруські, польські та німецькі п'ятидесятницькі громади, які діяли на території Польщі, об'єдналися у Всепольський союз християн віри євангельської-п'ятидесятників. На 1939 р. Союз нараховував понад 300 громад. Виходило декілька періодичних видань, існував Біблійний інститут у Данцінгу. 1928 року розпочався п'ятидесятницький рух на Буковині. 1921 р. була організована перша п'ятидесятницька громада на радянській Україні, в м. Одесі; на 1924 р. понад 50 громад організували Обласний союз християн євангельської віри з центром в Одесі. 3 вересня 1925 року утворився Всеукраїнський союз ХВЄ. На час розгрому Союзу у 1930 р. в ньому нараховувалося понад 500 громад і 25 тисяч вірних. Незмінним головою Союзу був Іван Воронаєв, який свого часу змушений був втікати з царської Росії за релігійні переконання. Після ліквідації Союзу його керівництво потрапило до концтаборів, де і загинуло. Гонінь зазнали й західноукраїнські п'ятидесятники після 1939 р. Під час радянсько-німецької війни на території України діяли Союз християн віри євангельської з центром на Берестейщині і Союз християн євангельської віри на Східній Україні. 1945 р. радянська влада під загрозою нових репресій керівникам п'ятидесятників запропонувала увійти у Союз разом із Євангельськими християнами баптистами (серпнева угода 1945 р.). Багато церковних громад п'ятидесятників, особливо у західних областях увійшли до цього об'єднання і перебували в ньому до 1989 р. Більшість громад не погодились увійти, а незабаром новим об'єднанням були невдоволена і частина з тих, хто до нього увійшла. 1948 року у Дніпродзержинську відбувся нелегальний з'їзд за участю делегатів всіх п'ятидесятницьких об'єднань. Прийнято звернення до уряду та керівництва Всесоюзного об'єднання ЄХБ, в якому говориться про важкосумісні особливості системи віровчення п'ятидесятництва і баптизму, а тому неможливість спільного об'єднання. П'ятидесятники просили від радянського уряду дозволу створити власний Союз церков. В результаті всі учасники цього з'їзду були заарештовані і засуджені. 1956 р. після виходу на свободу лідери ХВЄ(п), користуючись періодом “відлиги”, зібрали ще один нелегальний з'їзд у Харкові та звернулися до радянського керівництва з аналогічним проханням. Цього разу вони отримали позитивну відповідь і подали на реєстрацію до Ради у справах релігій необхідні документи з даними про місцеві громади. В результаті за цими списками розпочалися арешти і судові процеси над активними членами і керівництвом церков. Це підірвало останню довіру до властей, а тому до розвалу СРСР п'ятидесятники не йшли на будь-який діалог із владою. В цей час не існувало єдиного центру ХВЄ(п). 1968 р. дозволено реєстрацію громад поза ВО ЄХБ і на 1989 р. було зареєстровано 200 автономних церков, діяльність яких скеровувала рада пресвітерів; крім того діяли численні незареєстровані громади. 25-26 травня 1990 р. у Коростені відбувся з'їзд, на якому відроджено Всеукраїнський союз християн віри євангельської-п'ятидесятники, до якого увійшли п'ятидесятницькі громади з ВО ЄХБ, автономно зареєстровані і незареєстровані церкви, місії. Головою Союзу обрано Миколу Мельника; 1998 р. його замінив Михайло Паночко. Офіційними органами Союзу Церков ХВЄ є журнали “Благовісник”, “Євангельський голос”, “Євангелист”. Окремі громади видають свою періодику. П'ятидесятники відомі своїми радіо та телепрограмами. Місії “Голос надії” (Луцьк), “Возможность” (Маріуполь) і “Добрий самарянин” (Рівне) провадять активну місіонерську діяльність на території Російської Федерації. Підготовка кадрів Союзу здійснюється у майже 20 біблійних семінаріях, інститутах та школах. Також діють різноманітні біблійні курси і школи при громадах. Поряд з тим існує Союз незалежних громад християн віри євангельської-п'ятидесятників та окремі автономні п'ятидесятницькі громади

Баптизм

Баптизм (назва походить від традиції хрещення в зрілому віці) - належить до найпоширеніших протестантських конфесій в Україні. У ХVI ст. на Україні існували анабаптисти - попередники баптистів.

Перше баптистське хрещення в Україні відбулось 1864 р. на р. Інгул на Єлизаветградщині (тепер - Кіровоградщина) в німецькому поселенні. У цій же місцевості 1867 р. організовані перші баптистські громади. Звідси ця течія поширилася на південь України, а потім і в інші регіони. Після 1905 р., коли в Російській імперії проходила лібералізація релігійного законодавства, відбувається їх легалізація. 1907 р. в Києві зареєстровано одну з перших громад, а вже 1908 р. тут проходить I Всеросійський з'їзд баптистів, а у м. Катеринославі (сьогодні - Дніпропетровськ) створено Всеросійський союз баптистів.

Після Жовтневого більшовицького перевороту 1917 р. євангельсько-баптистський рух активізувався. За благословення I Всеукраїнського з'їзду баптистів у жовтні 1918 р. розпочалася активна місіонерсько-євангелізаційна робота. 1921 р. на II з'їзді в Єлизаветграді створено Всеукраїнський союз баптистів.

З кінця 20-х рр. євангельські християни і баптисти були заборонені в радянській Україні, як і в цілому СРСР. До певної міри відродження розпочалося підчас і після ІІ світової війни; 1944 р. відбулось об'єднання баптистів та євангельських християн в Церкву Євангельських християн баптистів. Пізніше до них приєднались інші дрібніші баптистські та євангельські течії. Наприкінці 50-х рр. в Україні проживало 75% віруючих Всесоюзної Ради ЄХБ.

На початку 60-х рр. під час великої антирелігійної кампанії в СРСР в ВР ЄХБ стався розкол, в результаті якого виникла паралельна структура - Всесоюзна Рада Церков ЄХБ, більш опозиційно налаштована до комуністичної влади.

З 70-х рр. розпочалось чергове піднесення. Сьогодні євангельські християни баптисти належать до найбільш активних християнських конфесій в Україні та світі.

Майже 90% баптистів в Україні об'єднані у Всеукраїнський союз об'єднань Євангельських християн баптистів, створений на ХХІІ з'їзді ЄХБ України у 1994 р. Сьогодні Союз нараховує 3 духовні семінарії, 2 університети та 15 біблійних коледжів. Займається видавничою діяльністю та має розгорнуту сітку мас-медіа. Керівництво ВСО ЄХБ здійснює Рада, до якої входять старші пресвітери (єпископи) обласних об'єднань на чолі з Президентом Ради Григорієм Комендантом. Налагоджена тісна співпраця з українськими баптистами в діаспорі. ВСО ЄХБ входить до Європейської Баптистської Федерації та Всесвітнього Союзу Баптистів.

Крім того, в Україні також існують інші об'єднання баптистів та євангельських християн, окремі громади, місії.

Із 1993 р. в Україні діє Корейська баптистська церква - автономне національно-релігійне об'єднання, зорієнтоване на корейську діаспору в Україні. Проповідують - американці корейського походження.

Адвентизм

Адвентизм - одна з найчисельніших протестантських конфесій в Україні. Адвентизм виник у 30-40-х рр. ХІХ ст. у США у середовищі баптистів, методистів та інших. В основі доктрини адвентизму - очікування кінця світу і другого пришестя Ісуса Христа. Засновник адвентизму Вілліям Міллер пророкував кінець світу у 1843-1844 рр. Після цього прорахунку послідовники вчення В. Міллера відмовилися від такого вгадування конкретної дати кінця світу. Адвентисти відрізняються від інших протестантських конфесій ще й пошануванням суботи (звідси назва Адвентисти Сьомого Дня і народна форма “суботники”), забороною на деякі продукти і напої (“санітарна реформа”), запереченням безсмертя душі, вченням про 144 тисячі обраних, визнанням інших віровчень недостатніми для спасіння тощо. Через це тривалий час адвентистів не вважали християнською конфесією, а псевдохристиянською сектою. Велику роль в організації і догматичному оформленні Церкви АСД відіграла Елен Гасмон Вайт; її авторству належить 45 томів, в яких викладені її видіння і пророцтва. Саме Е. Вайт заклала фундамент чіткої доктринальної системи, соціального служіння АСД. Вона ввела “санітарну реформу” (задля збереження тіла для майбутнього воскресіння і проживання в тисячолітньому небесному царстві), правила поведінки віруючих. Сьогодні адвентизм нараховує у світі декілька течій - серед них найчисельніша Церква Адвентистів Сьомого Дня. У час Першої світової війни виник “рух за реформи” в адвентизмі - реформісти ввели закон про повну “санітарну реформу” (цілковиту відмову від м'яса тощо). Існують також інші, малочисельні течії адвентизму. В Україні адвентизм з'явився у 1847 р. в Чернівцях, де проповідував М.Чеховський. 1876 р. на Рівненщині виникла перша невелика група віруючих. 1886 р. пастор Луї Конрад хрестив в Криму групу людей, які створили першу громаду АСД. 1898 р. Л.Конрад очолив Європейську Уніонну Конференцію. 1906 р. громади АСД офіційно визнані в Російській імперії. 1931 р. організацію АСД було ліквідовано радянською владою. Під час перебудови АСД відновлює свою діяльність. Сьогодні в Україні діє Українська Уніонна Конференція, яка складається з 8 регіональних конференцій. З 1998 р. на чолі УНК АСД Володимир Крупський. В Києві діє Духовна семінарія АСД. Видаються 2 газети та 4 журнали, центральний з яких журнал “Ознаки часу”. Церква АСД особливу увагу приділяє медичним та профілактичним програмам; вкладаються численні кошти на розбудову по всьому світу мережі медичних центрів, навчальних закладів, санаторіїв тощо. У США діє потужний центр, який займається генетичною медициною. Адвентистська медична асоціація України об'єднує близько 700 кваліфікованих медичних працівників; в Києві діє міжнародний медичний центр, а його філії у Полтаві, Ковелі, та Львові, санаторій у Миколаєві. В Україні з 1985 р. діє заснована Церквою АСД Адвентистська організація допомоги та розвитку, яка займається соціальним служінням, зокрема надає допомогу потерпілим від стихійних лих, жертвам аварії на Чорнобильській АЕС. Крім УКК АСД в Україні діють громади адвентистів-реформістів, адвентистська християнська церква, церква Бога (сьомого дня) та інші. Реформовані адвентисти з'явилися в Україні у 20-х рр. ХХ ст. У радянську епоху їхні громади діяли в підпіллі. Сьогодні АСД-реформовані отримали в Україні рівні з іншими конфесіями можливості для розвитку.

Висновки

Протестантизм -- найбільш гнучка й витончена форма християнства. Особливості ідеології та орієнтації сучасного протестантизму зумовлені історією його виникнення і подальшого розвитку.

Християнство ніколи не було однорідним, у ньому постійно виникали ворожі одна одній церкви, групи. Відбувалося це тому, що християнські ідеї неоднаково проникали в різні соціальні верстви, виступаючи як ідеологічне оформлення їх класових та політичних позицій. Починаючи з XVI ст,, дрібні прояви опозиції католицькій церкві злилися в могутній потік, який охопив Європу, що зумовило появу нового напряму християнства -- протестантизму.

Це було у XVI ст. -- епоху Реформації, епоху, коли на арену боротьби виходив новий клас буржуазії, для якого рамки феодального ладу стали надто тісними. В той час римсько-католицька церква була великим центром феодальної системи, догмати якої відігравали роль священного запинала феодалізму, феодальних виробничих відносин. Католицька церква була і найзаможнішим землевласником, їй належало не менше трьох частин усіх земельних володінь в католицьких країнах. Буржуазія, піднімаючись на боротьбу проти феодалізму, неминуче повинна була виступити й проти католицької церкви. Перший акт буржуазної революції було розіграно у формі релігійної війни, оскільки почуття і свідомість мас були в цілому вигодовані духовною їжею, яку їм пропонувала церква. І тому історичний рух, змістом якого був перехід від феодалізму до капіталізму, повинен був набути релігійного забарвлення. Саме в цей період розвинулася «протестантська єресь» на противагу феодальному католицизму.

Виступаючи проти церкви як невід'ємного інституту феодалізму, ідеологи протестантизму заперечували богослужбову практику католицької церкви, ті догматичні положення, на яких вона грунтувалася. Свої ж реформи протестанти обгрунтували «дійсним прочитанням священного писання» (Біблії), яке вони оголосили єдиним авторитетом у питаннях віри.

Людина для протестантизму -- уже не є ланкою в ланцюзі надособистісної спільності. Індивідуалізація, характерна для буржуазної епохи, є перебудовою релігійних уявлень, в якій людина зі своєю індивідуальною своєрідністю змогла б включитись у ситуацію релігійного переживання.

Зазнала змін у протестантизмі і сама ідея Бога. З погляду протестантської ідеології, Бог існує тому, що він потрібен людині, котра в нього вірить. «У що віриш, те й маєш» -- ось формула протестантів. Найбільш значними напрямами у протестан-тизмі, що виникли в XVI ст., були лютеранство і кальвінізм.

Список використаної літератури

1. Народна В.І. “Протестантизм”.- М., 1977;

2. Калінін Ю.А., Лубський В.І. Релігієзнавство підручник.- К., 1996;

3. Релігієзнавчий словник.- К., 1996;

4. Русин П.В. “Основи релігієзнавства”.- Рівне, УДАВГ, 1996;

5. Християнство, словарь.- М., 1994;

6. Чалишев А.Н. “Протестантизм”.- М., 1997.