Прадавні вірування слов’ян

Релігія класичних цивілізацій стародавнього світу: релігія греків

Говорячи про формування релігійних уявлень, релігійної ідеології, варто розглянути питання про міфи (з грецьк. "оповіді"). Це теж фантастичне відображення дійсності в первісній свідомості, втілене в характерній для давнього світу усній народній творчості. Міфи -- це оповіді, які виникли на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами узагальнити і пояснити різні явища природи і суспільства. В міфах відбилися також моральні погляди і естетичне відношення людини до дійсності. Оскільки в міфології міститься уявлення про надприродне, вона має в собі елементи релігії. Записаний догматизований міф далі стає складовою частиною "священних книг" національних релігій, які виникають разом з державою.

Міфологія досить сильно впливала на становлення релігійної думки в Древній Греції. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: хтонічний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний.

Головні риси релігії древніх греків

Для релігії Стародавньої Греції характерним є політеїзм, з широкорозвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями світу, а захопили його у готовому вигляді, під час боротьби з титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія поділяється на доолімпійську і класичну олімпійську.

Пантеон давньогрецьких класичних богів очолює Зевс. В результаті боротьби з різного роду чудовиськами, перемоги над титанами, циклопами, гігантами і ув'язнення їх до Тартару, Зевс стає головним, верховним богом. Він народився на о. Кріт, де його мати, богиня Рея, врятувала від власного чоловіка Кроноса. Здобувши Олімп, Зевс формує власне оточення. До нього входять богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символ вічної юності -- Геба, Ганімед, мойри тощо. Родина Зевса складалася з його дружини Гери, покровительки шлюбів, сім'ї і дітей; Аполлона -- бога сонця і музики; Артеміди -- богині полювання; Афродіти -- богині краси і кохання; Афіни -- богині мудрості; Гермеса -- бога торгівлі. Крім них, до родини Зевса входили його брати: Посейдон -- бог моря і Аїд -- бог підземного царства.

Ієрархія олімпійців доповнюється богами, які не перебувають на Олімпі. Це покровитель ковалів -- Гефест, богиня землеробства Деметра, бог виноробства та рослинності Діоніс, бог пастухів Пан тощо. Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої -- Прометей і Геракл. Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Оскільки під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до життя, ніж тварини, Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесла, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу.

Подвиги Геракла відомі як перемоги смертної людини над природою. Син Зевса і земної жінки, переможець над різними чудовиськами (немейським левом, лернейською гідрою, керінейською ланню, еріманфським вепром, стимфалійськими птахами, марафонським биком, кіньми Діомеда і стадами Геріона). Йому також притаманні надлюдські якості, завдяки яким він вичистив авгієві конюшні, здобув пояс амазонок, яблука, що дарують молодість, і вивів Кербера на поверхню.

Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у релігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і тверезий характер обожнювання оточуючого світу. Давньогрецька релігія не приділяє особливої уваги моральним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існує. Перебування у царстві Аїда жалюгідне.

Для давньогрецького релігійного культу є характерним полісний культ. Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, він був обов'язковим для усіх громадян. Виконавцями культу були як жреці, так і офіційні державні особи. Великого значення набули оракули. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християнства релігія стародавніх греків остаточно відкидається.

Православ'я: загальна характеристика огранізаційної структури.

Православ'я, на відміну від католицизму, не має єдиного управлінського центру. У світі в наш час налічується 15 автокефальних національних церков. Вони діють автономно в організації внутрішньо-церковного життя. Їх очолюють патріархи, архієпископи чи митрополити, обрані довічно помісними соборами. При главах церков діють синоди, колегіальні органи управління.

Кожен єпископ має територію (єпархію), якою він керує. Його головне завдання -- слідкувати за збереженням традицій і обрядів Церкви неушкодженими. Єпископи рівні за владою і не мають права втручатися у непідвладні їм території (інші єпархії).

Адміністративно єпископи та їхні території організовані у різні самоврядні групи -- синоди (собори) єпископів. Синоди збираються зазвичай двічі на рік, щоб обговорити стан справ у підвладних їм територіях. Хоча єпископи та їхні самоврядні синоди мають можливість в окремих випадках надавати загальні рекомендації, їхні дії зазвичай не мають впливу на всю Церкву. Ці самоврядні синоди єпископів з підвладною їм територією, як правило, звуться помісними Православними Церквами. У вузькому розумінні це лише автокефальні Церкви, у більш широкому також автономні та з іншими типами самоврядності ("напівавтономні", "самокеровані", "з правами автономії" тощо). У зовсім широкому сенсі помісною Церквою є будь-яка єпархія на чолі з єпископом (у цьому значенні слово вживалось у Новому Заповіті).

Найбільш численною і впливовою була Руська православна церква (РПЦ) на території колишнього СРСР. До складу РПЦ входить Українська православна церква (УПЦ). Третього жовтня 1990 р. їй надано статус автономії, тобто самостійності та незалежності в управлінні, проте канонічно вона підпорядкована Московському патріархату. Її синод обирає єпископів, призначає їх на посади, розпоряджається коштами церкви. Українська православна церква визнає верховенство патріарха Московського і всія Русі.

Очолює УПЦ митрополит Київський і всієї України, управління єпархіями здійснюють єпархіальні архієреї. Єпархії поділяються на церковні округи. В УПЦ, як і в інших православних церквах, послідовно здійснюється ієрархічний принцип, за яким нижче духовенство підпорядковується вищому.

Українська православна церква має 35 єпархій, в яких діють понад вісім тисяч громад віруючих, налічує 105 жіночих і чоловічих монастирів. Серед них найвідоміші Києво-Печерська та Почаївська лаври. Діють 12 духовних навчальних закладів. Духовні семінарії існують у Києві, Одесі й Луцьку. Тут навчаються понад дві тисячі слухачів, єпархіальні школи готують псаломщиків і регентів. У Києві відкрито духовну академію, яка готує кадри вищого рівня. На рівні релігійних громад створено 16 братств, діють понад 1550 недільних релігійних шкіл, де Закон Божий вивчають діти віруючих.

УПЦ має 27 періодичних видань, серед яких чільне місце посідають газети, журнали та релігійні календарі. Церковну службу здійснюють понад п'ять тисяч священиків. Найбільші релігійні громади УПЦ сконцентровані у східних областях України, проте чимало релігійних громад і православних храмів діють у західних областях нашої держави.

Крім УПЦ, в Україні діє Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП). Виникла ця церква у 1992 р. на основі об'єднання частини релігійних громад і духовенства Української православної церкви та Української автокефальної православної церкви. За догматикою і культовою практикою вона нічим не відрізняється від інших православних церков.

Особливість полягає в тому, що ця церква ні від кого незалежна в управлінні, має свого патріарха, який обирається помісним собором, вважає себе спадкоємницею православ'я, запровадженого в Київській Русі. Керує церквою Вища церковна рада на чолі з патріархом, який має титул «Патріарх Київський і всієї Руси-У країни». Ієрархи церкви зазначають, що УПЦ КП є національною церквою і претендує на статус державної.

УПЦ КП нині має 20 єпархій, понад півтори тисячі релігійних громад, 30 монастирів. Відкрито вісім духовних навчальних закладів, де навчаються понад 1000 слухачів. Церква має вісім періодичних видань. У парафіях створено понад 360 недільних релігійних шкіл, в яких навчаються діти віруючих. Церковні служби відправляють понад 1200 священиків. Найбільше релігійних громад УПЦ КП має в західних областях України, зокрема в Тернопільській області налічується понад 400 громад, Івано-Франківській -- 300, Львівській -- 190. На Київщині діє близько 180 громад УПЦ КП. Серед православних 15 % віруючих вважають себе приналежними до цієї церкви.

На теренах України діє Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Вона була відновлена у 1990 р. На її помісному соборі обрано патріархом Мстислава (Скрипника). У 1992 р. частина єпископату УАПЦ об'єдналася з окремими єпископами УПЦ й утворила Українську православну церкву Київського патріархату. Супротивники цього об'єднання на чолі з патріархом не визнали здійсненого акту. Після смерті патріарха Мстислава вони провели черговий помісний собор (вересень 1993 р.) і обрали на ньому патріарха Димитрія (Ярему), який помер у 2000 р. УАПЦ має понад 1000 релігійних громад і 530 священиків. В наш час УАПЦ переживає глибоку кризу.

Помісні православні церкви

Існуючий порядок старшинства честі (офіційна черговість у диптисі) виник після відпадіння Римської кафедри у 1054 році, внаслідок чого, перше місце, яке належало по честі місце (primus inter pares) перейшло престолу Патріархів Константинопольських. У другому тисячоріччі н.е. виник ряд нових автокефальних Церков, що йдуть у диптихах по Ієрусалимському Патріархату. З кінця XX століття існує 14 загальновизнаних помісних церков:

Константинопольська Православна Церква. Предстоятель ? Його Божественне Всесвятійшество Архієпископ Константинополя -- Нового Риму і Вселенський Патріарх ? Варфоломій І.

Олександрійська Православна Церква. Предстоятель ? Його Блаженство Папа і Патріарх Великого Града Олександрії, Лівії, Пентаполя, Эфіопії, всього Єгипту і всієї Африки, Отець Отців, Пастир Пастирів, Тринадцятий Апостол і Суддя Всесвіту ? Феодор II.

Антіохійска Православна Церква. Предстоятель ? Його Блаженство Патріарх Великої Антіохії, Сірії, Кілікії, Іверії, Месопотамії і всього Сходу. ? Ігнамтій IV.

Єрусалимська Православна Церква. Предстоятель ? Його Блаженство Всесвятійший Кир Патріарх Святого града Єрусалима і всієї Палестини, Сирії, Аравії, обох берегів Йордану, Кани Галилейської і святого Сіону. ? Феофіл IІI

Руська Православна Церква (Московський Патріархат). Предстоятель - До 05 грудня 2008 року був Його Блаженство Святійший Патріарх Московський і всієї Руси. ? Алексій ІІ.

Грузинська Апостольська Автокефальна Православна Церква. Предстоятель ? Його Блаженство Святійший Католікос-Патріарх всієї Грузії, Архієпископ Мцхетський і Тбіліський. ? Ілля ІІ.

Сербська Православна Церква. Предстоятель ? Його блаженство Архієпископ Пецький, митрополит Белградсько-Карловацький, патріарх Сербський. - Павел.

Румунська Православна Церква. Предстоятель ? Його блаженство Архієпископ Бухареста, митрополит Мунтенії і Добруджі, намістник Кесарії Кападокійської, Патріарх Румунський. - Даниїл.

Болгарська Православна Церква. Предстоятель ? Його блаженство Святійший Патріарх Болгарський, Митрополит Софійський. - Максим.

Кіпрська Православна Церква. Предстоятель ? Блаженнійший Архієпископ Новоїі Юстиніани і всього Кіпру. ? Хризостом II.

Грецька Православна Церква. Предстоятель ? Блаженнійший Архієпископ Афінський і всієї Греції. ? Ієронім II.

Албанська автокефальна Православна Церква. Предстоятель ? Блаженнійший архієпископ Тіранський і всієї Албанії, Митрополит Тірано - Дурресько - Эльбасанський. - Анастасій.

Польська Автокефальна Православна Церква. Предстоятель ? Блаженнійший митрополит Варшавський і всієї Польщі. - Сава.

Православна Церква Чеських земель і Словаччини. Предстоятель ? Блаженніший архієпископ Празький, митрополит Чеських земель і Словаччини. - Христофор.

Православна Церква в Америці. Предстоятель ? Блаженнійший Архієпископ Вашингтонський і Нью-Йоркський, Митрополит всієї Америки і Канади - Герман.

Дохристиянські вірування українців

Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.

Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун - бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від нечистої сили. Не менш сильними і грізними були Сварог - бог вогню; Стрибог - бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог - бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс - бог сонця (іноді місяця); Симаргл - бог підземного світу, як він здебільшого трактується. Уявляли його в образі крилатого пса та інш.
У пантеоні східнослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) - бога багатства, худоби і торгівлі, Мокош (Мокошу) - богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву. а також Дану - богиню річок (згадка про неї є у багатьох піснях) та різні берегині.

Відмітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні зображення божеств виконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю. Унікальним пам'ятником культової скульптури є так званий Збручський ідол. Вчені досі сперечаються, кого ж саме він зображає. Одні вважають, що це ідол Святовита - чотириликого божества. Український філософ М.Попович доводить, що таке пояснення суперечить суті язичницького багатобожжя. На його думку, це чотири різних божества.

Ідоли богів встановлювалися не в храмах, а в гаях, на берегах річок і т.д., такі місця називалися капищами. “Такі … погані мольбища їх: ліс, і каміння, і ріки, і болота, джерела, і гори, і горби, сонце і місяць, і зірки, і озера. І, простіше кажучи, всьому існуючому поклонялися вони яко Богу, і шанували, і жертви приносили”, - осудливо писав пізніше один з церковників про прихильників народної релігії.

Культи божеств - прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, слова молитов - відомі дуже мало. Шкоду, марноту, негативні властивості втілювали в дохристиянських народних віруваннях злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки, полуденниця - дух літньої полуденної спеки, крикси - духи крику і плачу тощо. Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон.

Світогляд східних слов'ян формувався відповідно до загальноєвропейських тенденцій розвитку уявлень про світ. Як і інші народи, вони вірили у пекло, небесну твердь, центр світу ("світове дерево"), вирій (місце на небі, куди відлітають душі померлих праведників). Життя людини підлегле долі - "суду Божому". Правда, доля у східних слов'ян не була, очевидно, такою ж невідворотною, як фатум у древніх греків, але головні події людського життя вважалися визначеними наперед. Недаремно майже кожне календарне свято включало обряди ворожби про майбутнє життя людини.

Релігія східних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності неминуче повинні були зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні процеси в Київській Русі відбулися вже після прийняття християнства.

Список використаної літератури

1. Гловацька К. Міфи Давньої Греції /Наук. керівник вид. та автор передм. А.Білецький; Худож. оформ. Р.Масаутова. ? К.: Веселка, 1991. ? 263 с.;

2. Головащенко С.І. Історія християнства: Курс лекцій: Навч. посібник. К.: Либідь 1999. 352с.;

3. Історія релігії в Україні: У 10т./ Редкол.: А. Колодний (голова) та ін. - К.: Український центр духовної культури, 1996 - 1998;

4. Кенель А. Древние греки /Пер. с фр. Л.Птицыной; Ил. Ж.Тортона. ? Париж; М.: Ашетт: Диалог, 1995. ? 48 с.;

5. Кун М. Легенди і міфи Стародавньої Греції. ? М., 1996. ? С.20-99;

6. Ліндсей Д. Коротка історія культури від доісторичних часів до доби відродження: В 2 Т. ? К., 1995. ? Т.2. ? С.8-10;

7. Міфи стародавніх українців, греків, римлян. ? О.: Маяк; Ріно, 1995.- 46 с.;

8. Дивосвіт прадавніх слов'ян: Науково-попул. нарис. К.: Рад. письменник, 1991.--171с.