Релігія та церква в політичних процесах України
Особливі риси політизації релігії та церкви. Вплив релігії та церкви на політичний розвиток сучасної України. Міжконфесійні розходження, як проблеми державотворчого політичного процесу. Тенденції, які свідчать про небезпечність політизації релігії.
| Рубрика | Религия и мифология |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.05.2010 |
| Размер файла | 35,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
План
Вступ
1. Релігійний чинник в сучасному політичному процесі України
2. Особливі риси політизації релігії та церкви
3. Вплив релігії та церкви на політичний розвиток сучасної України
4. Міжконфесійні розходження, як проблеми державотворчого політичного процесу
5. Тенденції, які свідчать про небезпечність політизації релігії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У взаємодії політики, релігії, церкви простежуються дві основні тенденції: релігізація політики й політизація релігії.
Релігізація політики:
Ш врахування в політиці стану релігійності в суспільстві;
Ш використання релігійного фактору для досягнення політичних цілей;
Ш використання церквою державних ЗМІ для пропаганди віровчення;
Ш створення можливостей для релігійного виховання в недержавних навчальних та виховних закладах;
Ш розробка політики, яка забезпечує нормальні умови для віруючих.
Політизація релігії:
Ш участь у політичній діяльності служителів культу, релігійних організацій;
Ш функціонування політичних партій та рухів на релігійній основі;
Ш участь церкви у врегулюванні політичних та соціальних конфліктів.
Наявність взаємозв'язку між релігією і політикою очевидна. Релігія ніколи не означала тільки віру в Бога і в потойбічне життя, здійснення релігійних обрядів. Релігія по-своєму пояснює реально існуючий світ і регулює реальні відносини між людьми.
Якісно новим етапом у посиленні суспільно-політичної ролі релігії було виникнення церкви як релігійної організаційної структури. Розвивалася церква, а разом з нею посилювались її політичні функції. Соціальне вчення кожної церкви по-своєму формулює кінцеву "земну" ціль для мільйонів віруючих, рух до якої стає змістом їх повсякденного життя.
З трьох світових релігій найбільш чіткі соціально-політичні доктрини мають іслам і християнство. У буддизмі соціально-політична доктрина простежується слабо, у силу його особливих основних постулатів. Це вчення не ставить своєю метою перетворювати або покращувати суспільні відносини.
Здобуття Україною незалежності привело до формування різних підходів стосовно перспектив державно-церковних відносин, їх можна звести до трьох основних шляхів реформування: забезпечення рівності всім релігійним організаціям, надання державного статусу окремим християнським церквам, повне дотримання принципу свободи совісті.
Державно-релігійні відносини реалізовуються відповідно до Конституції України, Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"". Загальний зміст цих документів визначає Україну як світську державу, що не надає переваги жодній релігійній організації.
1. Релігійний чинник в сучасному політичному процесі України
Релігія та політика є тими духовно-соціальними явищами, які в історії людства завжди були надзвичайно тісно пов'язані. Їхнє відокремлення можливе лише у сфері виключно теоретичній. Кінець ХХ століття вже вкотре виявляє тенденції впливу релігійно-церковного фактора на політичне життя багатьох країн світу. Цей вплив характеризується напруженістю, дуже складною динамікою, посиленням “зворотньої реакції” - втручанням політичних структур у релігійні справи.
Ці процеси часто набувають взаємодетермінаційного характеру, нерідко приводять до порушення прав людини, чинного законодавства, що регулює державно-церковні взаємини тощо. Наслідком стурбованості європейського співтовариства таким станом справ у сфері взаємодії релігії та політики стало прийняття Парламентською Асамблеєю Ради Європи 27 січня 1999 р. документа під назвою “Рекомендація 1396 з релігії та демократії ”. У ньому, зокрема, із тривогою та застереженням зазначалося, що розв'язання релігійних проблем не є справою політиків ”, а релігії, в свою чергу, “не повинні посісти місце демократії або домагатися політичної влади ”[5, 24].
Саме така модель політико-церковних (релігійних) взаємин, на думку авторів документа, може запобігти використанню релігії для захисту інтересів світської влади, так само як і намаганню релігійних організацій контролювати політичну владу.
Проблема симфонічності (гармонійності) у співіснуванні релігійно-церковних та політичних структур, їх взаємовпливу, адекватності існуючим правовим нормам та церковним канонам залишається особливо актуальною для України. Ця актуальність не в останню чергу зумовлюється фактом заповнення релігією ідеологічного вакууму, що утворився внаслідок кризи комуністичної ідеології. Слід також брати до уваги історично сформовані в Україні традиції взаємозв'язку політичного та конфесійного. В історії нашої держави релігійний чинник неодноразово виконував етноформуючу, націозберігаючу, політико-консолідуючу (рівно як і етнодиференціюючу та політико-дезінтегруючу) роль [7, 28].
Таким чином, релігія поступово ставала одним із суспільних феноменів, який у масовій свідомості українства набирав не лише надреальних, але і політико-соціальних рис, асоціювався із політичною інфраструктурою. Відтак сьогодні можемо стверджувати, що релігія (у формі християнства з усіма його конфесійними різновидами) поступово набула рис явища, яке має політично утилітарне значення.
2. Особливі риси політизації релігії та церкви
Релігія в Україні стає переважаючою формою суспільної свідомості, політизується і, відтак, посилює свій вплив на політичний процес ще й з огляду на неможливість в окремих випадках раціонального пояснення його проявів. З'являється своєрідна ірраціональна містифікація політико-соціальної нестабільності, особливого звучання набувають заклики зосередитися на вічних релігійних моральних вартостях. Соціально-економічні негаразди завжди есхатологізують суспільну ідеологію, надаючи тим самим релігії можливість більш ефективного впливу на суспільство загалом та політичні процеси зокрема. У цій ситуації релігія часто виступає як морально-психологічний компенсуючий фактор, а також як та моральна потуга, що покликана “облагородити”, гуманізувати політичний процес, перевести його дію з площини абстрактно-соціальної у індивідуально-особистісну. Таким чином, релігія виконує щодо політичного процесу морально-коректуючу функцію, забезпечує створення у країні нового морального клімату, формує підвалини суспільної та трудової етики.
Політизації релігії, поширенню її впливу на процеси суспільного та політичного розвитку, трактуванню її в окремих випадках як альтернативи політичним силам сприяє і те, що сьогодні в Україні політичний процес починає існувати самодостатньо, стає самоціллю, остаточно втрачає гуманістичну орієнтованість [3, 48]. Відтак прерогатива у гуманізації суспільства залишається за релігією, яка більшою мірою є орієнтована на окремо взяту людину з її проблемами, ніж абстрактна держава, що маргіналізує особистісні інтереси індивіда, ставлячи над ними свої власні.
Всі вищенаведені чинники, впливаючи на політизацію релігії, її трансформацію в суспільну ідеологію, сприяють опосередкованому, а не прямому її впливу на політичні процеси. Таким чином, релігія та церква за останні роки набули в українському суспільстві нового статусу, суттєво посилили свою вагу в суспільній інфраструктурі. Рейтинг довіри народу до церкви залишається високим (хоча в 1998 р. порівняно із 1995 р. знизився на 5,4%) і в окремих випадках значно перевищує показники довіри владі та політикам загалом [6, 51 ].
Рівень довіри церкві, духовенству, безперечно, не є адекватним їхнім політичним можливостям. Він жодною мірою не означає, що релігія та церква в Україні володіють важелями ефективного впливу на політичну ситуацію і є машиною для мобілізації голосів виборців. Їхній вплив на політичний процес в ідеальному варіанті може бути оптимальним лише за умови дієвого пропагування системи моральних вартостей, постійного переведення їх в площину суспільного буття, розробки та реалізації положень церковної соціальної доктрини, наголошення на існуючих суспільних недосконалостях, політичних недоречностях, які йдуть у розріз із релігійно-моральною аксіологією.
Зазначимо, що той масив проблем соціального плану, який стоїть перед сучасним посткомуністичним українським суспільством є явно неспівмірним із релігійно-церковним потенціалом. А тому ефективність функціонування релігії та церкви як важливих чинників суспільного розвитку повинна забезпечуватися синхронним зустрічним рухом церковних організацій, політико-державних чинників, суспільства загалом. Тільки в такому випадку соціальне служіння церкви набуде якісно нового змісту і допоможе їй уникнути виразної гравітації у бік будь-якої політичної сили, відверто прагматичного ангажування у політичний процес.
3. Вплив релігії та церкви на політичний розвиток сучасної України
Нагадаємо також, що безпосередній вплив релігії на політичний процес в Україні обмежується діючим законодавством, яке забороняє релігійним організаціям брати участь у діяльності та фінансуванні політичних партій, проводити політичну передвиборчу агітацію, “спонсорувати” передвиборчі кампанії [2, 31]. Але попри це і релігія, і церква як її інституйований вияв, структурна складова, залишаються активними дійовими особами на сцені української політики. Реалізувати функцію представництва і захисту духовних, соціальних інтересів великої кількості людей, яких церква об'єднує, вона може лише через співпрацю з існуючими державно-громадськими структурами, невід'ємними від політики. Це робить конечним опосередковану інтеграцію церкви у політичний процес, зумовлює необхідність критики нею тих чи інших моментів політико-соціального буття.
Пошуки церквою свого місця у суспільно-політичних процесах є доволі складними. В умовах творення громадянського суспільства, при адекватній позиції політико-державних чинників, вона може і повинна перевести свою участь у суспільно-політичному процесі із площини орієнтації на окремі політичні сили та проекти у площину творення та реалізації потужної соціальної програми, яка сприятиме забезпеченню громадянського миру, моральному оздоровленню суспільства, його стабільному соціальному та політичному розвитку.
Аналізуючи вплив релігії та церкви на політичні процеси в Україні, слід брати до уваги чинник конфесійної гетерогенності українського суспільства. Переважною частиною політичного істеблішменту, деякими церковними ієрархами релігійна множинність у державі трактується не як об'єктивна даність, а як послаблюючий суспільство деструктивний фактор політичного характеру. Політико-церковний рух за єдину помісну православну церкву, з одного боку, є свідченням вагомості проблеми у політичному житті суспільства. Але з іншого боку, його можна назвати спланованою політичною акцією, яка покликана мінімізувати, або ж повністю ліквідувати міжконфесійне протистояння, забезпечити конфесійно-ідеологічну однорідність українського суспільства, перепідпорядкувати залежність церкви від “чужоземних патріархатів та центрів” до української “незалежної” церковно-ієрархічної структури [9, 48].
4. Міжконфесійні розходження, як проблеми державотворчого політичного процесу
Проблема створення єдиної національної церкви є фактично проблемою державотворчого політичного процесу ще з часів здобуття Україною незалежності. Вона загострюється в міру загострення міжконфесійних протиріч. За умови існування трьох православних центрів жоден із них не може розраховувати на виключне протегування з боку держави, тим більше, на якийсь особливий політичний статус. Творення державної церкви, яка повинна стати духовно-ідеологічним монополістом у багатоконфесійній державі, поза всяким сумнівом, порушує принцип збалансованості і узгодження протиріч у відкритому громадянському суспільстві, виводить український політикум і все суспільство на унітарні, одновимірні координати.
Ідея уніфікації релігійно-церковного середовища знайшла певне відображення не лише у політичних, але і в науково-академічних колах. Українськими релігієзнавцями активно розроблялася ідея “громадянської релігії” - своєрідного квазірелігійного утворення дуже схожого на “позитивну релігію” О.Конта. Вона мала виконувати безпосередню функцію впливу на політичні та державотворчі процеси, утверджувати авторитет «держави як святині», відповідати за «легітимізацію вищих політичних авторитетів». Світоглядною основою нової релігійної системи мала б стати віра в особливу місію українського народу як носія свободи, справедливості та глибокої релігійності [3, 52]. Автори концепції наголошують, що громадянська релігія повністю корелюється з основами того громадянського суспільства, яке утверджується в сучасній Україні, а її встановлення трактується як фактор політико-конфесійної стабілізації.
Ряд дослідників піддають критиці пропоновану релігійно-ідеологічну модель, вбачають у ній спробу тоталітаризації суспільства, небезпеку деіндивідуалізації та дегуманізації християнських традицій в Україні [2, 47]. Такий рівень етатизації релігії може привести до її перетворення на ідеологічний символ, слухняне знаряддя в руках політиків, звести її функції виключно до сакралізації влади, освячення політичного процесу. А Україна в цьому випадку має всі шанси із відкритого громадянського суспільства, про творення якого заявляється на всіх рівнях, трансформуватися у суспільство закрите та моноідеологічне.
Сьогоднішня активна участь високих державних чинників у справі об'єднання православ'я, будемо вірити, продиктована не якимись вузькополітичними інтересами, а щирим намаганням подолати явно штучний, заполітизований церковний розкол. Останнім часом ідея створення помісної православної церкви із рівня локальних політичних ініціатив вийшла на більш масштабний офіційний рівень. [7, 30].
Релігійно-церковні діячі сьогодні добре усвідомлюють небезпеку використання політичних чинників, влади у міжконфесійних непорозуміннях, втручання у політичний процес для задоволення вузькоконфесійних інтересів. Неприпустимість таких дій була підкреслена у прийнятому 21 липня 1997 р. главами ряду українських церков та релігійних організацій “Меморандумі про неприйняття силових дій у міжконфесійних взаємовідносинах ” [8, 4 ].
Присутність релігійного чинника у політичному процесі України визначається зростаючою тенденцією використання релігійно-церковної інфраструктури для досягнення певних політичних цілей. Релігія є тим універсальним феноменом, який в умовах традиційно релігійного українського суспільства дуже часто надто прагматично використовується політиками для завоювання симпатій народу. Сьогодні, час від часу, чуємо заяви ідеологів всього політичного спектру про те, що теоретико-ідеологічні конструкції саме їхніх партій є чи не найбільш відповідними релігійним (християнським) засадам. У програмах переважної більшості політичних партій в Україні так чи інакше окреслено ставлення до духовності, відтак до релігії та церкви, релігійних моральних вартостей, викладено бачення моделі державно-церковних взаємин, ставлення до членства у партійних лавах віруючих людей, визначено роль релігійного чинника у досягненні партією своїх стратегічних цілей. Не звернувши уваги на окреслені проблеми, партії важко розраховувати на оптимальне самодостатнє існування в українському політичному полі.
Тим часом цілком очевидно, що два зустрічні процеси, які відбуваються в сучасному політичному житті України - політизації релігії - з одного боку, та намагання політичних сил використати, в окремих випадках надто відверто та цинічно, релігійний чинник у своїх цілях - з іншого. Ці два взаємозв'язані процеси і забезпечують сьогодні стійкий вплив релігійного чинника на політичне життя у нашій державі. Однак, попри його візуальну дієвість, дуже проблематичною залишається інтенсивність та результативність, нарешті корисність для церкви та суспільства такого впливу.
5. Тенденції, які свідчать про небезпечність політизації релігії
Аналіз релігійної ситуації свідчить, що при наявності доброї воле церков i політичної волі державної влади негативні тенденції церковно-релiгiйних процесів можуть бути усунені й Церква в Україні зможе вiдiгравати властиву їй роль могутньої інституції громадянського суспільства та його політичної системи.
Участь релігії в суспільно-політичних процесах в незалежній Україні визначається за такими напрямками:
1. активізація діяльності в державотворчому процесі (апеляція до ідеалів демократії, справедливості, гуманізму, виховання поваги до культури, мови українського народу);
2. орієнтація на вирішення актуальних проблем національного рівня (регламентація духовних i матеріальних запитів людини, рух за екологію, питання милосердя);
3. активізація зусиль у розв'язання мiжконфесiйних i мiжцерковних конфліктів, що мають неабиякий вплив на політичний клiмат України [9, 56].
Більш плідному функціонуванню релігії в українському суспiльствi буде сприяти:
· визнання альтернативності різних конкретних засобів вирішення основних політичних та соціально-економічних проблем;
· свобода думки й совісті, гарантом якої може бути лише вiдсутнiсть державної релігії та церкви;
· рівність усіх церков перед законом, відокремлення церкви вiд держави та школи вiд церкви;
· реалізація принципів церковного плюралізму, з яким погоджуються релiгiйнi лідери та який проповідували прогресивні світські й церковні дiячi минулого;
· втiлення лояльного ставлення церков до української державності, української громадськості;
· сприяння релiгiйним органiзацiям у виконанні їхнiх статутних завдань (йдеться, зокрема, по змiцнення моральних пiдвалин суспiльства, розвиток доброчинної діяльності);
· відокремлення церкви вiд будь-якої політичної влади та соціальної суспільної системи;
· подолання дестабiлiзуючих впливiв церкви на суспiльство, деполiтизацiя релiгiйного середовища; йдеться в тому числi й про те, щоб блокувати спроби партiй, рухiв та iнших полiтичних формувань використовувати релiгiйно-iнституцiйнi структури пiд час виборчих кампанiй тощо;
· вiдмова церкви вiд державних привiлеїв та використання у власних цiлях державної влади [9, 57-58].
Зростаюча полiтична активнiсть релiгiї та її iнститутiв за вiдсутностi стримуючих важелiв з боку держави може призвести до серйозних ексцесiв, оскiльки релiгiйнi почуття надiленi великою вибухонебезпечною силою, особливо якщо ця сила спрямовується в русло протистояння та конфронтацiї.
Можемо виділити найважливiшi тенденції, які свiдчать про небезпечність політизації релігії:
· цей процес веде до порушення чинного законодавства про релігію та церкву, зокрема таких його основоположних принципів, як відокремлення церкви від держави, рівність релігій перед законом, невтручання релiгiйних організацій у вибори на боці тих чи інших політичних сил;
· зазначений процес небезпечний своєю здатністю посилювати соціальну напругу та протистояння в суспiльствi як на політичному, так i на релігійному грунтi, живити мiжцерковнi конфлікти, якими ще й Досі охоплено в Україні чимало населених пунктів;
· надмірна політизація релігії може сприяти перенесенню партійно-політичної та релігійної конфронтації на етнонацiональний ґрунт, виникненню етнонацiональних конфліктів, що, як свідчить досвід деяких країн, є затяжними й небезпечними за своїми наслідками;
· політизація конфесійних відносин та оцерковлення політики здатні спричиняти й посилювати процес регiоналiзацiї України, що загрожує її територiальнiй цілісності;
· вiдсутнiсть злагоди між політичним та релiгiйними лідерами дає можливість урядам i церквам інших країн втручатися у внутрішні справи України й у справи окремих віруючих з максимальною вигодою для себе [9, 59].
Таким чином, специфіку сучасних взаємовідносин релігії та політики в Україні визначають дві взаємопов'язані тенденції: глибока політизація церковного життя, яка обумовлена головним чином зростаючим рівнем політичної активності всього населення та не менш глибока релiгiзацiя політичного процесу.
Тобто зв'язок політики з релігією в умовах сучасних суспільно-політичних та конфесійних реалій в Україні, з одного боку, веде до посилення політичного й мiжцерковного протистояння та зводить нанівець iнтеграцiйнi можливості релігії в суспiльствi. З іншого боку, політизація релігії дає можливість вируючим та духівництву різних конфесій прилучатися до розбудови Української держави, відродження духовності та моральності. В умовах полiконфесiйностi релігія намагається вiдiгравати консолідуючу роль шляхом екуменізму, тобто єднання зусиль усіх конфесій в Україні для досягнення певних суспільних i політичних цілей.
Висновки
Взаємодія релігії та політики є об'єктивним процесом, адже ці форми суспільної свiдомостi мають практично одних i тих же носіїв.
Політика являє собою сферу спілкування різних соціальних груп та індивідів з приводу використання інститутів публічної влади для реалізації своїх суспільно значимих інтересів i потреб. Політика не може нехтувати релiгiйними відносинами, оскільки їх носіями можуть бути цiлi народи, етноси. i тут немає нічого випадкового.
З часу здобуття Україною незалежності релігія почала вiдiгравати помітну роль у житті нашого суспільства та держави. Сьогодні, коли попередня державна ідеологія зазнала краху, а нові ідеології не завоювали довари людей, великого значення на шляху духовного відродження України набуває релігія як форма суспільної свiдомостi та важливий інститут громадянського суспільства. Крах комуністичної ідеології, системи виховання спричинив своєрідний вакуум свiтоглядно-виховних цінностей. Людина залишилася віч-на-віч ЗТ своїм новим для неї суспільним середовищем. Україну захопила хвиля конфесійної політизації, зневаги до традицій i авторитету, сторичних i культурних надбань. За цих умов зросло значення релігії, церкви. Тому не випадково, що найбільшою довірою в суспiльствi користується Церква. Безумовно, Церква не є політичним інститутом, але, як свідчать сторичний досвід i сучасність, справляє досить відчутно впливає на політичне життя суспільства.
У сучасний Україні можемо виділити основна напрямки впливу релігії на політику: по-перше, вплив релігії як певної ідеологічної системи, яка активно втручається в політичне життя шляхом впливу на політичні погляди віруючих. Таке втручання може мати різноманітний політичний характер, усе залежить від позицій, симпатій чи антипатій діячів церкви, від соціально-політичної обстановки.
Другий напрямок: сама політичні дiячi використовують релігію, її організації у своїх власних цілях, для того щоб надати масовим соціально-політичним рухам вiдповiдного характеру (тут можуть використовуватися рiзнi засоби, як матерiальнi, так й ідеологічні).
Третій напрямок: у силу конкретних роздумів віруючі беруть участь у масових соціальних рухах, звертаються до релігії для ідеологічного оформлення своїх інтересів.
Список використаної літератури
1. Закон про свободу совісті та релігійні організації (ст.5) // За вільну Україну. - 1991. - 6 червня. - С.2-3.
2. Єленський В. Релiгiя, демократизація та суспільний розвиток в Україні // Релiгiя i суспiльство в Україні: фактори змін. - К.Б.И., 1998. - С. 31-47.
3. Паращевін М. Церква в суспільстві: масштаби впливу // ЛіС. - 2000. - №5. - С.48 - 52.
4. Плохій С, Державна церква в Україні: ідеї, моделі, реалії // Сучасність 1995.-№7.
5. Рекомендація 1396 (1999) з релігії та демократії // Людина і світ (далі - ЛіС). - 1999. - №8. - С.24-32.
6. Рибачук М., Фещенко П. Релігія і політика: проблема взаємодії - Наук. записки: 36.-К.: ІНВіП, 1997.- Вип. 1.
7. Українська держава і церква: співпраця на новому етапі // ЛіС. - 1998. - №7. - С.27-31.
8. Чи церковна то справа - політика // День. - 1998. - 17 грудня. - С.4.
9. Шведов В. Религия и политика // Международная жизнь. - 1992. - № 5. - С. 48-59.
10. Ярош Б.О., ЯрошО.Б. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. "Політологія" вищ. навч. закладів. - Луцьк
Подобные документы
Поняття соціального інституту. Релігія згідно теорії Маркса та її суспільна функція. Світові релігії та їх вплив на хід історії згідно Веберу. Структурний план релігії. Поява релігійних вірувань. Становлення християнської церкви як соціальної організації.
реферат [25,2 K], добавлен 04.10.2009Релігія як суспільне явище. Підходи до з’ясування феномену релігії в науковому релігієзнавстві, його предмет та об'єкт. Теологічні та наукові теорії походження релігії. Сутність теологічного та наукового підходів до релігії. Релігійне життя України.
реферат [21,8 K], добавлен 20.11.2009Прояви сакралізації та секуляризації як тенденції розвитку суспільства. Функціонування та формування різних соціальних систем, періодична зміна їх з однієї на іншу. Аналіз структури і функцій релігії та науки. Проблема об'єктивної оцінки ролі церкви.
контрольная работа [23,1 K], добавлен 01.05.2011Особливості релігії Стародавнього Єгипту: космологія, покарання людей за гріхи, культ померлих, посвячення. Характеристика релігії Стародавньої Греції: грецька міфологія походження світу і богів, грецький культ. Відмінні риси релігії стародавніх слов’ян.
контрольная работа [29,3 K], добавлен 02.09.2010Світоглядна функція релігії. Мета релігійного світогляду. Компенсаційно-терапевтична та комунікативно-об’єднуючі функції релігії. Релігійне протистояння. Легітимізуючі та регулятивні функції релігії. Гуманістична місія релігії. Релігійні норми, мораль.
реферат [13,9 K], добавлен 09.08.2008Сутність та походження релігії. Релігія - феномен духовного життя людства. Основні світові релігії: буддизм, християнство, іслам. Біблія - першоджерело мистецтва. Фантастичні образи релігії. Одна з форм суспільної свідомості. Духовний Всесвіт.
реферат [25,9 K], добавлен 12.12.2006Предмет психології релігії, її структура та методи. Різноманітні підходи до осмислення специфіки дисципліни. Напрями дослідження релігійної свідомості. Тенденції психології релігії в контексті української релігієзнавчої думки, відродження духовності.
курсовая работа [32,9 K], добавлен 30.09.2010Сучасна релігійна ситуація в Україні. Актуальні проблеми української релігії. Міжцерковні конфлікти України. Зростання загальної кількості релігійно віруючих людей в Україні після проголошення державної незалежності. Церковно-державні відносини.
реферат [593,4 K], добавлен 21.08.2013Поняття сублімація та теорії лібідо у вивченні культури Фрейдом. Фрейдівське розуміння релігії. Співвідношення моральності та релігійності. Аналіз Фрейдом релігійних уявлень. Суть релігії та релігійного виховання. Функції і роль релігії в суспільстві.
реферат [42,6 K], добавлен 04.10.2009Загальне уявлення релігії Вед. Розгляд головних аспектів життя суспільства ведичної доби в Індії. Вплив цієї релігії на стародавнє суспільство. Ведична релігія і брахманізм. Основа ведичної філософії - наука про душу. Філософія і релігія водночас.
реферат [20,2 K], добавлен 31.01.2008
