Релігійна свідомість. Віра в надприродне

6

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Релігієзнавство” на тему

“Релігійна свідомість. Віра в надприродне”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття віри в надприродне і релігійної свідомості. Рівні релігійної свідомості

2. Особливості релігійної свідомості

Висновки

ВСТУП

Релігія є надто складним духовним утворенням, а тому її можна розглядати і як соціально-історичне явище, як і світоглядний феномен, і як культурну сферу, і як форму суспільної свідомості тощо. Але це аж ніяк не означає, що ця відносно самостійна сфера духовного життя є чимось на зразок мішанини. Навпаки, релігія виступає внутрішньо упорядкованим продуктом діяльності людського духу. У процесі свого розвитку вона диференціювалась, у ній виокремлювалися чітко визначені елементи, встановлювалися між ними відповідні зв'язки. Нині релігія є цілісною системою складових, що характерні для всіх віросповідань.

У релігієзнавстві побутують різні підходи щодо визначення основних елементів релігійної системи. Так, одні автори основними складниками релігії називають релігійні свідомість, діяльність, інститути й організації. Другі переконані, що до релігії передусім належать доктрина, міф, естетичні цінності, ритуали й інші форми культової практики. Треті, яких більшість, виокремлюють релігійну свідомість (релігійні погляди та уявлення), релігійний культ, релігійні організації. Такий поділ є найоптимальнішим. Кожен із названих складників релігії є динамічним і поліфункціональним, і, у свою чергу, структурується.

Метою реферативної роботи є дослідження релігійної свідомості як структурний елемент релігії та віри в надприродне як стрижня релігійної свідомості.

Завдання, поставлені для дослідження теми: ознайомлення з поняттями “віра в надприродне”, “релігійна свідомість”; висвітлення основних рівнів і особливостей релігійної свідомості.

Тема достатньо досліджена у літературних джерелах. Кожен підручник з релігієзнавства містить відомості про релігійну свідомість та віру в надприродне. В журналах, як правило, такої інформації немає, оскільки тема має суто теоретичний характер. Теоретичним підґрунтям стали підручники Чернія А.М., Кислюк К.В., Кучера О.М. та інших.

1. ПОНЯТТЯ ВІРИ В НАДПРИРОДНЕ І РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ. РІВНІ РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ

Стрижнем релігійної свідомості є віра у надприродне, точніше кажучи - надприродні істоти, якості, зв'язки та стосунки, які не підвладні закономірностям матеріального світу, а навпаки, перебувають в їх основі, панують над ними. У цьому розумінні надприродне відрізняється від усього незвичайного у художньому вимислі, численні приклади якого демонструють нам міфи, легенди й казки. Віра надає впевненості у реальності існування надприродного (на думку переважної більшості неупереджених дослідників-релігієзнавців, предмет віри існує лише у свідомості самого віруючого), тоді як художній образ тільки виглядає правдоподібним -- таким, що може бути, але може й не бути. Через це вона потребує певної конкретизації в релігійних образах, настроях і почуттях, й подальшої систематизації у догматах релігійного віровчення. Віра в надприродне є визначальним чинником релігійної свідомості більшості розвинутих релігій. Більшості, але не всіх, оскільки, наприклад, у буддизмі відсутня «віра у надприродне».

Інтегративною рисою й невід'ємною ознакою релігійної свідомості є релігійна віра, що бездоказово свідчить про істинність релігійного вчення. Релігійна віра надає життєдайної сили всьому релігійному комплексу. Вона зумовлює також своєрідність шляху до Бога, що властивий певному віровченню.

Віра в надприродне має такі особливості:

• вона передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надприродне, а й віру в реальне існування надприродного;

• релігійна віра обов'язково передбачає емоційне відношення до надприродного;

• віра в надприродне включає переконаність в існуванні особливих двобічних відносин між надприродними речами і людиною [1, 29].

Сукупність емоційно-чуттєвих і раціональних побудов складає те, що може бути назване релігійною свідомістю.

Релігійна свідомість -- система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра у надприродне [5, 33].

Релігійна свідомість існує на двох рівнях: теоретичному і побутово-життєвому (можна зустріти й інші назви: релігійна ідеологія та релігійна психологія, концептуальний і буденний рівні тощо).

Теоретичний рівень релігійної свідомості складається з:

Системи релігійних вірувань, центральне місце серед яких, безумовно, займає ідея надприродного. У світових релігіях, наприклад християнстві, ця ідея персоніфікується в образі могутньої істоти, що створила світ і людство, відтепер керує їхнім подальшим існуванням. Розробкою цього боку віровчення займається у християнстві теологія (богослов'я).

Богослов'я сформувало ортодоксальні доктрини, відхилення від яких суворо засуджується. В богослов'ї виділяється:

• догматика (основи віровчення);

• моральне богослов'я (моральні доктрини церков);

• екзегетика (тлумачення священних книг);

• літургіка (теорія богослужіння);

• каноніка (теорія церковного права) та ін. [4, 17]

Релігійних концепцій економіки, політики, права, суспільства, моралі, мистецтва тощо.

Релігійної філософії, яка переймається передусім проблемою буття світу, місця й ролі у цьому світі людини, її вищого призначення, безсмертя душі.

Визначальним чинником на першому рівні є систематизоване й кодифіковане віровчення (релігійні тексти), або Святе Письмо, наприклад Трипітака у буддистів, Авеста в зороастризмі, Тора в іудеїв, Біблія у християн, Коран у мусульман тощо. Названі книги мають ранг сакральних і створені (передані) або мислителями-мудрецями, або сакральними особами -- Гаутамою, Зоро-астром, Мойсеєм, Ісусом Христом, Мухаммедом. Святе Письмо є основою теоретичного рівня релігійної свідомості. Воно визначає зміст і сутність церковно-богословських доктрин, є невід'ємним компонентом свідомості віруючого.

Розробкою та поширенням конструкцій теоретичного рівня релігійної свідомості займається особлива група професіоналів -- теологи та релігійні філософи, викладачі духовних навчальних закладів, релігійні письменники й журналісти, видавці релігійної літератури, священнослужителі тощо. Взагалі, зберігання й одночасно поширення віровчення на теоретичному рівні релігійної свідомості є головним завданням релігійної організації, перш за все такої централізованої, як Церква.

Побутово-життєвий рівень релігійної свідомості охоплює сукупність понять, уявлень, стереотипів, настроїв, почуттів, звичок і традицій, пов'язаних із вірою в надприродне. Їх зміст безпосередньо відображає умови життя людей. Така свідомість не є чимось цільним, систематизованим. Вона має фрагментарний вигляд: є набором розрізнених елементів, що сформувалися не внаслідок проникнення в сутність об'єктів вірування, а як результат зовнішнього, поверхового, некритичного сприйняття дійсності. Попри наявність раціональних та вольових елементів, тут домінують усе ж емоції -- почуття, настрої, афекти тощо. Така свідомість здебільшого потребує наочно-образних форм [2, 24].

Релігійна свідомість не може існувати поза релігійними емоціями. Адже вже сама віра людини глибоко ірраціональна. Віруючий любить і радіє, благоговіє і сподівається, має надію і переживає страх, відчай, скорботу, заспокоєння, розлучення тощо. Найсильнішими серед релігійних почуттів є любов, милосердна любов, що не заздрить, не возвеличується, не прагне до гніву, не думає про лихе, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе переносить, сподівається всього, усе терпить. Переживання любові є ставленням не лише людини до Бога, а й Бога до людини, «бо від Бога любов... і хто перебуває в любові, перебуває той у Бозі, і в нім Бог перебуває» (Ів. 4:7, 16) [5, 34].

Припустимо, у християнстві переважна більшість віруючих уявляє собі Бога із зовнішністю та рисами характеру людини. Інші уявляють його одночасно і як особистість, і як абстрактний дух, і лише відносно невелика кількість має близьке до теологічного абстрактне уявлення про Бога як про безособовий дух. Наведений приклад, заснований на реальних наукових дослідженнях, засвідчує, що побутово-життєвому рівню релігійної свідомості притаманні не тільки емоційні та вольові, але також і раціональні компоненти. Хоча перші переважають, у свідомості кожного конкретного віруючого це співвідношення залежить від ступеня його впевненості у предметі його віри, який, у свою чергу, базується на його обізнаності з основними засадами релігійного віровчення завдяки читанню релігійної літератури, спілкуванню із священнослужителями та іншими віруючими [2, 25].

Жвавість побутово-життєвого рівня релігійної свідомості залежить від жвавості релігійних почуттів віруючих, на які помітно впливає ступінь регулярності відвідування ними культових споруд і виконання культових дій. Особливо сильно релігійні почуття віруючих підтримуються під час їхнього контакту (навіть опосередкованого) з різноманітними священними предметами (мощами, рештками святих людей у християнстві; Чорним Каменем, вмурованим у стіну головного святилища мусульман - Кааби у Мецці; Зуба Будди в одному з буддійських храмів о. Шрі-Ланка), оскільки, на їх переконання, саме таким чином божественне проявляє себе найвідкритіше. Через те, що релігійні почуття зазвичай супроводжуються ейфорійними відчуттями, поцейбічне щастя розцінюється віруючими як передування потойбічного «блаженства». Крім того, на думку християнських богословів, релігійне переживання навколишнього світу на побутово-життєвому рівні релігійної свідомості завжди наводить на думку про першопричину і Творця усього, що доповнює почуття віруючих острахом і благоговінням.

2. ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ СВІДОМОСТІ

Релігійній свідомості властиві деякі особливості. До їх числа відносять:

1) символізм;

2) алегоричність;

3) емоційність:

4) діалогічність:

5) консерватизм.

1. Символізм релігійної свідомості - наділення предметів, дій, слів і текстів особливими релігійними значеннями - пояснюється теологами (богословами) тим, що ніяка земна реальність не здатна висловити ідеальну божественну досконалість, отже, вимагає певного опосередкування.

Це опосередкування відбувається через унаочнення основних віронавчальних положень у чуттєвих образах - людиноподібних істот, тварин, рослин, матеріальних предметів, природних явищ. Релігієзнавці погоджуються з тим, що ці образи потрібні для того, щоб продемонструвати неосвіченій більшості віруючих складні, абстрактні релігійні ідеї. Уособлення релігійних ідей не треба розуміти спрощено. Уособленню підлягають не тільки надприродні істоти, а й надприродні якості, зв'язки, стосунки, які можуть виступати у вигляді Духа, сили, могутності, любові, не тільки особистісні людські ознаки - зовнішність, вдача, а й певні соціальні сили. Наприклад, відомий у середньовічному мистецтві образ Христа як правителя Царства Небесного - з короною на голові і на троні, був покликаний символізувати могутність влади монарха.

Символізм -- релігійні уявлення втілюються у знаки, символи, наприклад у предмети культу, ритуальні дії, релігійну лексику. Серед релігійних символів є ті, які репрезентують певну релігію: хрест -- символ християнства, чакра -- символ буддизму, півмісяць -- символ ісламу тощо. Існують також символи певних конфесій, общин, окремих персонажів та ін.

2. Алегоричність -- умовна форма висловлювання, вираження абстрактних понять у наочних образах, які потребують іншого, відмінного від буквального, розуміння. Наприклад, Христос іде по воді до своїх учнів, миттєво зцілює тяжко хвору жінку, п'ятьма хлібинами втамовує голод цілого народу тощо. Ці оповідання передають надію, що незгоди можна подолати навіть тоді, коли хиткий ґрунт утікає з-під ніг, що любов і людяність здолають будь-яке зло.

3. Емоційність -- чуттєве ставлення віруючих до сакральних речей, персон, місць, один до одного і до себе, до релігійно забарвлених явищ, світу тощо (наприклад, любов до Бога, почуття гріховності, послуху, покірності, радість богоспілкування, співчуття до ближнього, благоговіння перед красою й гармонією створеної природи, очікування чуда тощо).

4. Діалогічність -- можливість внутрішнього спілкування з Богом. Діалог реалізується під час молитви, богослужіння, медитації, за допомогою усної чи внутрішньої мови, яка створює ефект розмови «Я» з Богом, Бога з «Я». Прикладом є слова Господньої молитви у християнстві: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам на сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки» (Мт. 6:9--13).

5. Консерватизм релігійної свідомості також пояснюється на її теоретичному рівні вічним, незмінним характером божественного ладу, який треба наслідувати, й тому суспільному ладу, який склався на землі. Наприклад, праця великого польського астронома М. Коперника, в якій він виклав науковий погляд на устрій Сонячної системи, була «реабілітована» Римсько-Католицькою Церквою лише 1828 р., через 250 років після її виходу у світ [5, 34].

Насправді не всі елементи релігійної свідомості однаковою мірою консервативні на всіх її рівнях. На теоретичному рівні у багатьох розвинутих релігіях найусталеним є, безперечно, комплекс теологічних ідей, пов'язаних із Богом, та кодекс моральних приписів і настанов, наймобільнішим - соціальний компонент віровчення. Про це, скажімо, красномовно свідчать результати II Ватиканського собору (1962-1965), який санкціонував частковий перегляд не тільки соціально-політичної доктрини, а й культової практики й організаційних форм Римсько-Католицької Церкви й узяв курс на осучаснення Церкви. Хвилеподібне зростання нетрадиційних релігій також засвідчує формування «нової релігійної свідомості», яка розглядається дослідниками одночасно як протест проти кризових явищ у різних сферах життя західного суспільства, і як спроба пристосуватися до докорінних змін у ньому в останню чверть XX ст. Її основні риси:

еклектичність, суміш релігійних і парарелігійних ідей (магія, астрологія, чаклунство). Наприклад, заданими соціологів, сучасній людині так само легко повірити у чаклунство чи переселення душ, як і в потойбічне життя й воскресіння мертвих;

акцент не на колективній ритуальній практиці, а на особистісному суб'єктивному досвіді й містичному підході до здійснення кінцевої мети буття - єднання людини з Божественним Началом;

неінституалізований характер, який означає, що люди виявляють свою віру, формально не перебуваючи в тій чи іншій релігійній спільноті.

Ще більш радикальною виглядає сучасна християнська «постмодерністська теологія». Творіння не є миттєвим актом, виявом безмежної могутності Божої. Не тільки будь-яка людина, але й кожна річ у світі є співтворцем Бога, вони творять, крім себе, ще й увесь світ, приймаючи на себе одночасно відповідальність за нього. Втілення Бога в Ісуса Христа також відтворюється в кожній людині - тією мірою, якою вона є особливим мікрокосмом, маленьким самодостатнім світом. Бог вже не перебуває у небесній сфері і недоступний для спілкування. Він завжди присутній у земній сфері, не просто виражає себе у Священних текстах, а й чекає від людини як від свого співрозмовника відповіді у вигляді особистісного розуміння цих текстів. Християнство - це релігія соціокультурної меншини порівняно з людством, вона на побутово-життєвому рівні розглядається як одна з мов, поруч з наукою, мистецтвом, багатьма іншими віруваннями і культами, за допомогою яких людина може найповніше висловити усе внутрішнє багатоманіття власного «Я».

Серед релігійних компонентів побутово-життєвого рівня до найконсервативніших елементів відносяться традиції, до найдинамічніших - релігійні настрої.

Консерватизм релігійної свідомості забезпечує життєстійкість релігії, широкі можливості її пристосування до зовнішніх, суспільних умов її існування.

Теоретичний і побутово-життєвий рівні релігійної свідомості тісно пов'язані один з одним. Теологічні побудови набувають у свідомості віруючих вигляду конкретних образів. З другого боку, теоретичний рівень релігійної свідомості покликаний витлумачувати релігійні явища на побутово-життєвому рівні, узагальнювати їх, сприяючи тим самим їхнім змінам у тому чи іншому напрямі. З історії релігії відомо чимало прикладів, коли релігійні вчення, що створювалися штучно й не віддзеркалювали настроїв простих віруючих, не знаходили їхньої підтримки й забувались. Так було, скажімо, у середині 11 тисячоліття до н.е. у Давньому Єгипті. Тамтешній фараон Аменхотеп IV вирішив чи не вперше в історії релігії запровадити культ єдиного Бога Атона, тоді як і в самому Єгипті, і в сусідніх державах панувало багатобожжя. Але його спроба зазнала невдачі. Тому значного поширення набувають лише ті релігійні ідеї, в яких віруючі знаходять вираження своїх релігійних уявлень.

Теоретичний і побутово-життєвий рівень релігійної свідомості також співвідносяться історично: релігійні погляди на ранніх стадіях еволюції релігії виникають і тривалий час функціонують на побутово-життєвому рівні, лише значно пізніше зростаючи до теоретичного рівня.

Утілення релігійної свідомості в мисленні і практичних діях кожного окремо взятого індивіда є його релігійністю, показником ступеня його прилучення до релігії. Загалом розрізняються:

Релігійні люди з домінантною орієнтацією, умовно кажучи, «активні віруючі». Вірять в усі положення віровчення, належать до релігійної спільноти, регулярно виконують культові дії, поширюють релігійні погляди серед інших людей.

Релігійні люди з підпорядкованою орієнтацією, або «пасивні віруючі». Визнають основні положення віровчення, культові дії виконують нерегулярно, їхнє членство у релігійних організаціях є суто формальним, у поширенні своєї релігії активної участі не беруть.

* Ті, хто вагається між вірою та невір'ям. Мають сумніви в основних положеннях віровчення, зрідка виконують тільки найважливіші обряди; зв'язки з релігійними організаціями є епізодичними.

Індиферентні, або невіруючі. Не мають релігійної віри, не відносять себе до релігійної спільноти, однак терпимі щодо релігії та віруючих. Можливі поодинокі випадки виконання релігійних обрядів за нерелігійними мотивами.

Атеїсти. Не вірять в існування надприродних сил і аж ніяк не пов'язані з релігійними практиками у своєму повсякденному житті [2, 27-28].

Отже, релігійна свідомість має такі особливості, як символізм, алегоричність, емоційність, діалогічність, консерватизм. Розрізняють різні види релігійності, що відображають ставлення людей до релігії взагалі, релігійних обрядів тощо.

ВИСНОВКИ

Стрижнем релігійної свідомості, у свою чергу, є віра у надприродне, точніше кажучи - надприродні істоти, якості, зв'язки та стосунки, які не підвладні закономірностям матеріального світу, а навпаки, перебувають в їх основі, панують над ними. У цьому розумінні надприродне відрізняється від усього незвичайного у художньому вимислі, численні приклади якого демонструють нам міфи, легенди й казки. Віра надає впевненості у реальності існування надприродного (на думку переважної більшості неупереджених дослідників-релігієзнавців, предмет віри існує лише у свідомості самого віруючого), тоді як художній образ тільки виглядає правдоподібним -- таким, що може бути, але може й не бути. Через це вона потребує певної конкретизації в релігійних образах, настроях і почуттях, й подальшої систематизації у догматах релігійного віровчення. Віра в надприродне є визначальним чинником релігійної свідомості більшості розвинутих релігій. Більшості, але не всіх, оскільки, наприклад, у буддизмі відсутня «віра у надприродне».

Релігійна свідомість -- система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра у надприродне.

Релігійна свідомість існує на двох рівнях: теоретичному і побутово-життєвому (можна зустріти й інші назви: релігійна ідеологія та релігійна психологія, концептуальний і буденний рівні тощо).

Релігійній свідомості властиві деякі особливості. До їх числа відносять:

1) символізм;

2) алегоричність;

3) емоційність:

4) діалогічність:

5) консерватизм.

Утілення релігійної свідомості в мисленні і практичних діях кожного окремо взятого індивіда є його релігійністю, показником ступеня його прилучення до релігії.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. - К.: Наукова думка, 2000. - 352 с.

2. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство / Народ. укр. акад. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Кондор, 2004. - 646 с.

3. Релігієзнавство. / За ред. проф. В.Д. Титова. - Харків: Право, 2004. - 272 с.

4. Ходькова Л.П. Релігієзнавство. - Львів: Афіша, 2000. - 312 с.

5. Черній А.М. Релігієзнавство. - К.: “Академвидав”, 2005. - 352 с.