Розвиток буддизму

1

Зміст

1.Походження буддизму, його віровчення та культ

2.Основні напрями в сучасному буддизмі

3.Соціальна сутність буддизму

Література

1. Походження буддизму, його віровчення та культ

Буддизм -- найдавніша світова релігія, що виникла в Індії у VI ст. до н. е . На початку І тис. н. е. буддизм поширився по всій території Азіатського материка, і наприкінці тисячоліття він уже розпросторився від Каспійського моря до Тихого океану, від Якутії до Індонезії. Далі буддизм поступово розчинявся у національних культурах, витіснявся ісламом і християнством. З XV ст. у степових народів складається буддистська церква -- ламаїзм. У XIX ст. європейські сходознавці «відкрили» існування буддистської літератури, після чого інтерес до буддизму почав швидко зростати, з'явилися численні буддологічні школи в країнах Європи, Росії та США.

Наприкінці XIX ст. починається піднесення національно-визвольного руху в країнах Азії, що привело до відродження традиційних східних релігій, у тому числі буддизму. Російський індолог І. П. Минаєв зазначав, що відродження буддизму розпочалося тоді, коли ченці довідалися про вивчення священних буддійських текстів у Європі, про інтерес європейської демократичної громадськості до вчення Будди. Це спонукало їх вступити в полеміку з християнськими місіонерами, а успіхи буддійських ченців у диспутах прискорили процес ідеологізації вчення Будди і політизації буддійської громади -- сангхи. До 60-х років XX ст. буддизм переживає своєрідний ренесанс здебільшого у країнах Азії, а буддійські громади, монастирі й центри виникли у багатьох країнах Європи, Америки та Австралії. Нині послідовників буддизму налічується близько 700 млн чоловік. Історичні джерела свідчать, що про буддизм людям нібито возвістив Шак'ямуні (пустельник з племені шак'їв) і відбулося це понад 2,5 тис. років тому в Індії. За переказами, після незліченних перероджень Будда (що означає на санскриті просвітлений вищим знанням, осінений істиною) з'явився на землю, щоб виконати свою рятівну місію, вказати людству шлях, який допоможе позбутися страждань. Для свого останнього переродження спаситель обрав подобу царевича Сиддхартхи, що належав до знатного роду Готама (звідси його родове ім'я Гаутама). Рід цей входив до племені шак'їв, яке жило за 500--600 років до н. е., у долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сиддхартхи -- дружина правителя Майя (або Махамайя) -- побачила одного разу уві сні, що в її бік увійшов білий слон, через певний час вона народила немовля, яке з'явилося на світ також незвичним шляхом (вийшло з боку матері), одразу зробило кілька кроків і подало клич, який почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Думбіні, розташованому нині на території Непалу, в 10 км на північ від індійського кордону. Цариця прямувала зі своєї столиці Капілавасту в батьківський дім. Боги піднесли новонародженому дарунки. Через сім днів після пологів мати померла. Довідавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого «прикмети величі», Асита розсміявся, а згодом заплакав. «Я сміюсь, -- сказав він, -- від радості, що спаситель з'явився на землю, і плачу від того, що мені не випаде щастя жити досить довго, щоб бачити звершення ним свого подвигу». Немовля назвали Сиддхартхою, що означає «той, що виконав своє покликання».Однак повелитель не хотів втрачати сина, що неминуче сталося б, коли б син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину розкішшю, ретельно приховуючи від неї всі непривабливі сторони життя. Ще підлітком Сиддхартха вражав усіх своїми незвичайними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши зрілості, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї було сповнене радощів, принад, щастя. Проїжджаючи колісницею під час прогулянки по місту в оточенні танцюючих і співаючих дівчат, Сиддхартха побачив вкритого виразками хворого чоловіка, згорбленого роками немічного діда, похоронну процесію і поглиненого в глибокі роздуми аскета. Ці «чотири зустрічі» все в ньому перевернули. Він довідався про властиві людині страждання. І тієї самої ночі крадькома залишив свій дім, щоб у пустельництві шукати шлях, який допоможе позбутися страждань. Через раптове осяяння внаслідок довгого, глибокого споглядання Гаутама відкрив шлях до спасіння. Це було на березі річки Напранджани в містечку Урувілья, в сучасній Бух Бодх-гайі. Сидячи під деревом, Сиддхартха пізнав «чотири благородні істини», тобто став Буддою. Прийнято вважати, що сутність буддизму, з'ясована Гаута-мою в день великого прозріння, була чітко викладена Буддою у першій виголошеній ним проповіді. В ній стисло подано вчення про «чотири благородні істини». Істини проголошують, що:

1) життя є страждання;

2) причина всіх страждань -- бажання;

3) страждання можна припинити позбавленням від бажань, «погашенням» останніх;

4) слід вести доброчинне життя за законами «правильної поведінки» і «правильного знання».

Перша з «чотирьох благородних істин» формулюється так: «У чому полягає благородна істина про страждання? Народження -- страждання, розлад здоров'я -- страждання, смерть -- страждання, скорбота -- стогнання, горе, нещастя і відчай -- страждання, союз з нелюбом -- страждання, розлука з коханим -- страждання, неотримання пристрасного жаданого -- страждання, коротко кажучи, п'ять категорій існування, в яких виявляється прив'язаність (до земного) -- страждання». Хоча страждання зумовлюються передусім чинниками біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (скорбота, відчай тощо), буддизм не обминає чинники іншого порядку. Будді, наприклад, приписують такі слова: «Государі, які правлять царствами, володіють скарбами і багатствами, з пожадливістю позирають один на одного, потураючи своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють так невтомно, пливучи в потоці непостійності, ваблені зажерливістю та плотським жаданням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?»Важливо зазначити, цю буддизм возводить страждання в абсолют, у провідну властивість суттєвого буття в усіх його виявах, робить страждання сутністю буття. Будь-яке життя, існування завжди, всюди, в будь-якому його прояві є обов'язково, безумовно і неминуче стражданням, злом. Такою постановкою питання буддизм відрізняється від більшості релігій, які передували йому й виникли після нього. Справді, в усіх релігіях світ земний та чуттєвий всіляко принижується, а протиставлений йому «світ небесний» підноситься, утверджується як «істинне надбуття». Отже, перебування у земному світі повинне бути використане для підготовки до «життя» в світі небесному. Природно, «вічне життя» дається як нагорода за перенесені страждання і біди під час земного існування. Взявши за вихідний пункт свого вчення тотожність будь-якого існування зі стражданням, буддизм не міг припустити можливість іншого існування, крім повного страждання. Сама смерть, як страждання, не приносить порятунку від мук. Після неї починається нове, сповнене страждань існування. Вчення брахманізму про переродження залишилось у буддизмі непохитним. Звідси неминучий висновок про необхідність примирення зі стражданням. Проте буддизм на цьому не зупиняється. Вимагаючи безпристрасного ставлення до всіх проявів чуттєвого буття (ця вимога становить найважливіший принцип буддійської моралі), а саму безпристрасність розглядаючи як головний чинник подолання страждань, буддизм не завершується безвихідним песимізмом. Він проголошує шлях до спасіння, до подолання страждань. Цей шлях полягає у повному припиненні будь-якого «існування, у виході з коловороту буття», у досягненні абсолютного кінця, небуття, «нірвани».Висновок про можливість спасіння сформульований у «третій благородній істині», яка проголошує: «Що ж є благородною істиною про припинення страждань? Це -- повне загасання і припинення усіх бажань і пристрастей, їх відкидання і відмова від них, визволення та відокремлення від них».

Чуттєвий світ у буддизмі називається саисара, слово запозичене буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих в Індії епохи формування буддизму в тому, що світ сповнений страждань, не було особливої потреби. Це стверджували пануючі релігійні філософські традиції, цього зазнавали прості трудівники на життєвому шляху, коли руйнували вікові суспільні устрої, коли раніше незнаний податковий прес вичавлював з людей усі життєві соки, коли на кожному кроці людину підстерігала жахлива перспектива розорення, злиденності, рабства. За цих умов традиційно релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного, щасливого життя тому, хто відродиться раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником завдяки дотриманню релігійних настанов, обітниць і принесення жертв, то буддійські проповідники повністю заперечували саму можливість існування життя поза злом, поза стражданнями. Демон зла, бог смерті Мара намагався залякати «Просвітленого» царевича страшними бурями. Він підсилав до царевича Раутами своїх дочок -- пристрасть, турботу і насолоду, з метою спокусити його й примусити відмовитися від провіщення людям шляху спасіння. Сім днів (за іншими версіями -- чотири тижні) міркував Будда і все ж подолав сумніви: неподалік Бенареса в «Оленячому парку» (сучасний Сарнатх) він проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями й двома оленями свою першу проповідь. У ній він коротко сформулював основні положення нової релігії, як зазначають буддисти, «привів до руху колесо дхарми». Згодом ці положення набули системного вигляду -- в канонічному збірнику буддизму «Трипітака» (санскр. «трипітака» -- три корзини або три частини цього збірника). Впродовж 40 років оточений учнями Будда ходив містами та селами долини Гангу, творячи чудеса й проповідуючи своє вчення. Спочатку це вчення мало назву дхарма, що в цьому разі слід розуміти як закон життя. Згідно з буддійським вченням, усе в світі є наслідком нескінченного руху дхарм, які бачаться у вигляді духовних нематеріальних частинок. Різні комбінації рухомих дхарм утворюють предмети, тварин, людину. Розпад такої комбінації дхарм призводить до смерті. Проте дхарми не зникають, а об'єднуються в нові комплекси, внаслідок чого відбувається переродження. Від позитивних і негативних діянь людини залежить краще чи гірше переродження. Форму нового переродження визначає карма, або закон, згідно з яким усі вчинки людини мають наслідки для її «майбутнього життя» після смерті. Якщо людина бідна, нещасна, хвора, то у попередніх переродженнях вона вела неправедний спосіб життя. При цьому людина може перевтілюватись у нещасливця, тварину, комаху, рослину. Завдяки хорошій кармі можна стати ангелом, багатою та щасливою людиною. Кінцевою метою доброчесного життя, згідно з буддизмом, є злиття з Буддою, тобто занурення у нірвану. Сам Будда помер за переказами у 80-річному віці в Кушина-гарі (як вважають, відповідає нинішній Каспі). Будда ліг під деревом у позі лева, звернувся до ченців і мирян, які зібралися довкола нього, з такою промовою: «Тепер, ченці, мені нічого більше сказати вам, окрім того, що все створене приречене на зруйнування! Прагніть усіма силами до спасіння». Відхід Будди від життя віруючі називають досягненням великої нірвани. Згідно канонами, Будда помер у день травневого повного місяця. Цю дату шанують так само, як дату народження і прозріння, тому її називають «тричі святим днем». Дотримання «четвертої благородної істини» має важливе значення у буденному житті кожного буддиста. «Правильна поведінка» означає життя відповідно до таких моральних принципів: не вбий і не чини нікому шкоди (принцип ахімси), не вкради, небреши, не чини перелюбу, не вживай алкогольних напоїв і наркотиків. Для чернецтва головним у поведінці повинен бути аскетизм, тому буддійським ченцям заборонено бути присутніми при розвагах, спати у зручному ліжку, користуватися натираннями, парфумами, мати золото та срібло, а також їсти після полудня. «Правильне знання» передбачає самозаглиблення й внутрішнє споглядання -- медитацію. «Правильна поведінка» і «правильне знання» дають змогу людині поступово вирватися з безкінечного ланцюга перероджень, досягти нірвани. Етичне вчення буддизму вимагає від його прихильників цнотливості, поваги до чужої власності, чистоти в думках і справах, щедрості й благодійництва, воно забороняє вбивати живі істоти. Спасіння людини релігія буддизму шукає у внутрішньому вдосконаленні.

Ідеал абсолютної відчуженості від навколишнього світу приводить прихильників цієї релігії до відмови від необхідності такого вдосконалення. Важливо зазначити, що більшість груп буддистів не залишається осторонь гострих проблем сучасності та бере активну участь у суспільно-політичному житті своїх країн. Особливості культу буддизму легко зрозуміти, аналізуючи за їх вченням світобудову. В космічному тілі час від часу матеріалізуються Будди, кожний з яких створює свій простір, у просторі конкретного Будди виникає буддійська громада -- сангха, що іменується «незрівнянним полем заслуги в цьому світі». У свою чергу, поле сангхи складається з безлічі локальних буддійських громад, які перебувають найчастіше в монастирях. Отже, зазначені світоглядні уявлення нібито розподіляються на інформативні блоки, символічно уречевлені в культових об'єктах. Наприклад, космологічні блоки інформації у ступах й аман-далах; космографічні -- в плануванні монастирів і храмових комплексів; медитативні -- в діаграмах та янтрах, в статуях і зображеннях Будд, Бодхісагв, міфічних істот. Сукупність таких об'єктів формує культову систему буддизму. Буддійському культові не властиві жертвопринесення та інші релігійні вимоги. Культ відправляється ченцями; миряни в організації богослужіння участі не беруть.

2. Основні напрями в сучасному буддизмі

У сучасному буддизмі існують три напрями, які значною мірою різняться і за доктринальними положеннями, і за характером культової практики. Це хінаяна («вузький шлях спасіння»), або індо-південний і південно-східний буддизм; махаяна («широкий шлях спасіння»), або дао-буддизм (далекосхідний буддизм); ваджраяна, або тантраяна (центральноазіатський буддизм).

Перший напрям -- хінаяна -- тісно взаємопов'язаний з раннім буддизмом. Він визнає Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Головним у ньому є особисте спасіння, що вважається досяжним лише через відхід від світу, тобто прийняття чернецтва. За межами Індії хінаяна поширилася лише там, куди проникли індійські поселенці (Південна та Південно-Східна Азія). У країнах цих регіонів -- М'янмі, Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Індонезії, Шрі-Ланці -- буддизм сприймається як високорозвинена індійська культура, спроможна задовольнити всі верстви населення.

Другий напрям -- махаяна -- визнає можливість спасіння не лише для ченців, а й для мирян. Увага зосереджується на необхідності рятувати інших, на активній проповідницькій діяльності та проникненні у різні галузі суспільного та державного життя. Подолавши аскетичні крайності хінаяни, махаяна легше адаптувалася до нових умов і вийшла далеко за межі Індії (на Далекий Схід). Другий напрям буддизму -- основа багатьох місцевих тлумачень і течій буддизму.

У махаяні склалися численні автономні общини, які, виступаючи частиною суспільства, мають специфічне віровчення і культ, здатні виконувати допоміжні функції як в інших релігіях, так і в суспільній ідеології. Тому буддизм махаяни став інтегральною частиною релігійної свідомості населення далекосхідного регіону поряд з конфуціанством, даосизмом, синтоїзмом та іншими релігіями. У кожній країні існує своя національна специфіка буддизму. Наприклад, у Японії зареєстровано 160 буддійських сект, що належать шести школам: Тендай, Сикгон, Дзьодо, Нітіран, Нара, Дзен.

Сьогодні буддійська секта дзен (чань) набула популярності й серед молоді західноєвропейських країн, а також США. Особливості дзен-буддизму, заснованого ще VI ст. у Китаї індійським ченцем Бодхідхармою, полягають у передачі («від серця до серця») вчення, вірі в можливість безпосереднього контакту з всеосяжною істинною мудрістю Будди, у відмові від писемності як засобу передачі вчення Будди, переконаності у здатності осягнення його зверненням до внутрішнього світу людини. Важливе зна-чення буддійська секта дзен надає практиці самодисципліни та психічному тренуванню.

Дзен приваблює молодь сучасних цивілізованих країн живою практикою істини, відкритою для всіх, незалежно від раси, кольору шкіри, релігійної належності. Молоді люди намагаються знайти в ній спільні риси з культурою та світоглядом країн Західної Європи. Дзен притягує молодь і своїм загальним нігілістичним духом, який заперечує будь-які авторитети, навіть самого Будду. Це особливо імпонує американській молоді, яка визнає «битницький» дзен, де немає дисципліни, виснажливих тренувань, штатного вчителя. Один із напрямів останнього часу -- так звані «наркотики для просвітлення». Його послідовники вважають, що за допомогою наркотиків без традиційних тренувань можна досягти психологічного ефекту, подібного до практики дзен. Секта обіцяє своїм прибічникам повне визволення -- моральне, духовне, інтелектуальне, душевну рівновагу, справжню свободу і незалежність від суспільства.

Прихильники східних культів (у тому числі дзен-буддизму) на Заході мало цікавляться сутністю релігійної теорії. Вони віддають перевагу практиці медитації, розглядаючи її як розумову акцію, спрямовану на приведення психіки у стан споглядальної зосередженості, вільної від негативних переживань. Створюються центри «трансцендентної медитації», метою яких є досягнення «духовного оновлення» людей, прилучення їх до так званої космічної енергії, блокування негативних емоцій та інтелектуальних стереотипів. У США медитативні прийоми засвоюють у школах; у ФРН поміж студентства налічується понад ЗО тис. послідовників «трансцендентальної медитації»; у Швеції функціонує «Інститут Махаріші за творчий розум», який постачає школярів посібниками з трансмедитації. Медитативний центр у Сан-Франциско має назву «Спілка буддійської практики».

Захоплення необуддизмом наших сучасників у далекому та ближньому зарубіжжі, а частково й в Україні, набуло переважно утилітарного характеру. Буддійське вчення про любов до всього живого (у філософії -- сантана) й сувору підпорядкованість людського існування велінням розуму, про знання, які повинні служити благочестивому життю та необхідні, аби позбутися страждань, відіграє у соціальне-психологічному розумінні роль заспокійливого засобу для віруючого, бодай тимчасового відсторонення його від кривд і прикрощів недосконалого людського суспільства. Тут, власне, йдеться про компенсаційну функцію релігії.

Зауважимо, що жодна із зазначених буддійських сект не успадковує практики й вчення раннього буддизму, оскільки кожна школа підкреслює пріоритет духу вчення перед канонічністю текстів. Центральними постатями в школах японського буддизму,наприклад, є «видатні особи» (вчителі), які ведуть своїх послідовників до «істинної мети». Дехто з прибічників стають ченцями, однак чернець не має будь-яких особливих духовних переваг перед мирянами, як в хінаяні.

Японський буддизм -- це релігія передусім для мирян. У країні існують численні буддійські організації: при сектах, великих монастирях, у школах і вузах, приватних фірмах і державних закладах. Особливо багато організацій, що належать новим релігіям, яких близько 150, з них дві третини становлять буддійські товариства (кай) і братства (кводан). Найбільшими є Сокагаккай (15 млн чоловік), Риссьо косейкай (5 млн) і Рейюкай (4 млн). Більшість необуддійських організацій підтримують ліберально-демократичну партію. Сокагаккай має власну політичну партію, яка є третьою за числом місць у парламенті.

Третій напрям -- ваджраяна, або тантраяна, сформувався на початку II тис. н.е. Він практикує шлях йоги під керівництвом духовного наставника -- гуру. Кожний гуру має свою методику використання системи йоги для очищення думок. У ламаїзмі, що виник на основі вчення Цзоихави (1357--1419), такі духовні наставники називаються переродженцями, або живими богами.

Ламаїзм -- це ієрархічна церковна система, що дублює світську державну ієрархію, встановлену Чингісханом.

Цей різновид буддизму складається з двох частин. Зовнішня культова практика ламаїзму орієнтована на накопичення заслуг, подібно до хінаяни; внутрішня, духовна серцевина вчення, або вчення ваджраяни, спрямована на злиття розуму людини з космічним тілом Будди. Духовна серцевина має чотиричленну структуру, ототожнювану з ваджрою -- символом вічності, сталості і непорушності. Це формула типу чотирьох істин: Лама -- Будда -- Дхарма -- Сангха; посудина -- таємниця -- мудрість -- велике єднання та ін. Згідно з тибетською традицією, тіло лами є Сангхою, його мова -- Дхармою, його думка -- Буддою. Вчення лами як живого Бога містить чотири екзотичних посвячення, які стосуються посудини, таємниці, мудрості, великого єднання.

Послідовники буддизму існують так само на території колишнього Радянського Союзу, зокрема в Бурятській, Калмицькій і Тувинській автономних республіках Росії. Буддійська церква зазначених регіонів очолюється Духовним управлінням буддистів (ДУБ). Центр церкви та резиденція голови управління перебувають в Іволгінському дацані (дацан -- монастир) в 40 км від Улан-Уде. На одному з чергових з'їздів представників буддійського духовенства і мирян був прийнятий діючий нині статут ДУБ, який регламентує діяльність управління з керівництва ламством і взаємини останнього з мирянами. Голова ДУБ обирається з лам і має почесний титул бандидо-хамбо-лама. Головним завданням ДУБ згідно зі статутом є забезпечення релігійних потреб віруючих і сприяння єднанню, солідарності та братству буддистів усіх країн.

Кожний дацан відповідно до статуту розробляє й приймає свої правила внутрішнього розпорядку, що визначають поведінку лам, зміст і порядок богослужіння. Серед ламаїстських обрядів на перше місце сьогодні висунуті відвідання дацану під час великих святкових богослужінь і колективний обряд триденного «маакі», метою якого є забезпечення добробуту даного населеного пункту. Лами зобов'язані жити в монастирі й дотримуватися певних правил. Згідно зі статутом, лами -- вірослужителі, які поклялися слідувати вченню Будди та прийняли священні заповіти.

Кожний дацан скеровується своєю радою, головою якої е настоятель. Лами особистого господарства не мають. Живуть вони в будинках, що є власністю дацану. Всі прибутки вносяться до загальної каси монастиря, з якої кожен лама отримує тверду щомісячну плату відповідно до встановленої для нього ставки.

Головне джерело прибутків дацану -- пожертвування віруючих, приношення паломників. Значні пожертвування надходять від сплати замовлюваних віруючими молебнів, треб, читань священних текстів. Багато елементів культур, які раніше виконувалися в улусах (населених пунктах), перемістилися нині в дацани. Серед віруючих переважають люди літнього віку, вони їздять до дацану, щоб там відправити молитву, обряди, отримати пораду лами. Останнім часом, в умовах зростання національної самосвідомості, відродження традиційних буддійських цінностей, інтерпретованих як етноспецифічні, все більше уваги приділяється молоді. У школах при дацанах навчають національних тибетських мов, знайомлять з історією буддизму, з основами тибетської медицини.

3. Соціальна сутність буддизму

Соціальні буддійські ідеї дуже різноманітні та багатоваріантні: це концепції буддійського способу життя, стосунків між членами сангхи, ченцями і мирянами, між керівниками та підлеглими; ієрархічні моделі типів особистостей, соціальних груп, професій; моделі буддійської держави, уряду, економічного розвитку, системи освіти тощо; моделі відносин держави з селянством; моделі, пов'язані з фінансами, проблемами сільського господарства, промисловості, засобами масової інформації, сучасної науки, тобто будь-які ідеї суспільного розвитку розглядаються крізь призму буддійського вчення, світогляду і світовідчуття.

Для більшості прихильників буддизму характерною є миролюбність, яка відіграє у сучасному світі свою роль у боротьбі проти загрози нової надруйнівної війни. Шлях до миру, за буддизмом, пролягає значною мірою через внутрішнє моральне самовдосконалення особистості, тобто через зречення від усіх земних почуттів і пристрастей.

Будь-яка однозначна характеристика буддизму як релігії буде неповною, оскільки буддизм -- це водночас індивідуальна та колективна релігія; релігія, яка поширюється лише за підтримки державної влади і при цьому незалежна від неї; релігія раціональна й містична, чернецька і світська, релігія, яка вбирає будь-які ідеї та вірування, здатна звільнятися від них. Буддизм то спалахує, то згасає у суспільному житті тієї чи іншої країни, спонукає людей і на хибні вчинки, і на акти милосердя.

Пригнічує буддизм розум чи ні? Відповіддю на це запитання можуть бути мільйони віруючих-буддистів, за якими 2500-річна безперервна традиція передачі вчення зафіксована в десятках тисяч канонічних текстів. Саме в цій канонічній літературі прихований феномен буддизму, сутність якого полягає в тому, що розум заглиблений у вивчення самого себе. Перші 500 років по смерті Будди, коли його вчення передавали усно за допомогою особливого коду мнемотехніки, буддизм пізнавався переважно на практиці. У І ст. до н.е. усно трансльоване вчення і дисциплінарні правила поведінки членів сангхи починають записувати спочатку на місцевих мовах, потім на палі та санскриті. Виникають різноманітні версії вчення Будди, в яких описується досвід медитації та практики простування серединним шляхом. Створюється абхидхармічна література, а згодом література праджня-параміт.

З V ст. виникають космологічні ідеї, що дають змогу переводити уявлення про структуру буття й механізм його функціонування на рівень індивідуального мікрокосму. Ці ідеї постійно розробляються та ускладнюються, вбираючи в себе розум і трансформуючи свідомість того, хто став на шлях Будди, оскільки обсяг літератури, яка вимагає прочитання та осмислення, постійно зростає. І виникає енергія високого інтелектуального та емоційного освоєння створеної за тисячі років ідейної спадщини.

Що спонукає ченців на духовний подвиг? Швейцарський психолог Ж. Піаже вважає, що тільки-но структура свідомості достатньо заповнюється матеріалом канонічних текстів або настановами гуру, виникає почуття необхідності. Такий стан духовної інтелектуальної напруженості і є джерелом віри, моральності та естетики. Природа цього стану інша, ніж у християнстві та ісламі, хоча його функції -- утвердження віри, моральності, естетики -- схожі з подібними функціями інших релігій.

Як же утворюється і підтримується духовний стрижень буддизму та як він впливає на соціальне оточення? Релігійні космологічні карти буття в буддизмі (як і в будь-якій іншій релігії) не слід сприймати як дану реальність. Це модель векторів і рівнів процесу розмірковування (аналіз, синтез, узагальнення), яка формує свідомість віруючого, тобто освічений віруючий осмислює відому йому інформацію через блоки релігійної картини світу.

Специфіка буддизму полягає в наявності величезної за обсягом канонічної літератури, засвоєнню змісту якої приділяється 20--ЗО років життя, тому на цей подвиг мало хто зважується. У християнстві та ісламі самоствердження релігійної свідомості відбувається через віру в свідоцтва «божественних» явищ і розмірковування про їхнє призначення. У буддизмі ж обов'язковим є послідовне засвоєння спочатку дисциплінарних правил, згодом змісту проповідей і висловлювань Будди та його провідних послідовників, потім усвідомлення абхидхармічних текстів і трактатів. Іншими словами, процес мислення йде шляхом ускладнення етапів: від простих фактів до системного мислення.

Буддолог Л. Мялль так характеризує зміст вищого ступеня буддійського пізнання: «Дхарма -- це текст, який породжує при його прочитанні нові тексти». На вищому ступені пізнання індивідуум усвідомлює себе носієм Дхарми (вчення істини), стає «світло-носцем».

Відчуття себе носієм Дхарми і є осяянням, тобто впевненістю в оволодінні істиною, у цьому випадку абсолютною. Дослідники зазначають, що осяяння породжує почуття абсолютної впевненості у правильності зробленого відкриття. Проте для вченого, як писав великий математик Ж.А. Пуанкаре, осяяння -- це лише відправні пункти для творчої роботи, що вимагає дисципліни, уваги та волі. В буддизмі найчастіше це кінцева мета, лише одиниці намагаються виразити такий стан у тексті, який в основному потім канонізується.

Ця абсолютна впевненість у володінні істиною приваблює людей, сповнює їх піднесеною вірою в «світлоносця». Цей «світло-носець», який іменується Бодхисатвою, Буддою, або буддійська сангха виступають суб'єктом культу в сучасному буддизмі.

Ідеальною моделлю сангхи вважають громаду, що складається з чотирьох пар, кожна з яких немовби осягає благородні істини, причому один проникає в цю істину, а інший реалізує її на практиці й передає мирянам. Передання заслуги (луньня) для поліпшення карми є найважливішим атрибутом культової практики буддизму.

Віруючий отримує релігійні заслуги численними способами, дотримуючись або віддаючи данину не лише святим місцям, статуям та іконам Будд і Бодхисатв, культовим спорудам, буддійським символам. Особливо багато заслуг він отримує, спілкуючись і допомагаючи членам буддійської громади.

Вважають, що релігійна заслуга може поліпшити карму людини, сім'ї, роду, нації, громадської та державної організації, навіть армії, держави, якщо вони дбають про сангху і створюють умови для розквіту буддизму. Коли релігійні почуття набувають фанатичності, матеріальні багатства починають «перекачуватись» у монастирі, що нерідко призводить до зубожіння держави. Як правило, держава намагається регламентувати кількість пожертвувань сангсі, особливо землі та будівель.

Незалежно від матеріального становища сангхи її духовний стрижень залишається «річчю в собі», що розкриває таємниці самопізнання лише в релігійних текстах. Буддійські тексти й трактати, які аналізують різні стани психіки, здійснюють вплив на суспільну думку народів Центральної, Південно-Східної та Східної Азії. Цим пояснюється широка популярність буддизму не тільки в азіатській частині земної кулі, айв ареалі поширення християнської культури.

Література:

1. Академічне релігієзнавство: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Анатолій М. Колодний (наук.ред.). -- К. : Світ Знань, 2000. -- 862с.

2. Гудима Арсен Миколайович. Релігієзнавство: Підруч. для студ. вищ. мед. закл. освіти I-II рівнів акредитації. -- Т. : Укрмедкнига, 2002. -- 262с.

3. Лубський В.І., Бурлак С.М., Вороновська Л. Г., Горбаченко Т. Г., Козленко В. М. Релігієзнавство: Підручник. -- К. : Видавничий центр "Академія", 2000. -- 408с.

4. Лубський Володимир Іонович, Теремко Василь Іванович, Лубська Марія Володимирівна. Релігієзнавство: Підручник. -- К. : Академвидав, 2002. -- 432с.