Предмет, методологія та категорії релігієзнавства

Сутність та категорії релігієзнавства, характеристика його притичиного та позитивного аспектів. Найістотніші риси світогляду. Складові методології релігієзнавства. Місце науки про релігію у гуманізації освіти та формуванні духовної культури суспільства.

Рубрика Религия и мифология
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 07.04.2010
Размер файла 24,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

14

Предмет, методологія та категорії релігієзнавства

Вступ

Проблеми релігії завжди хвилювали людство на всіх етапах його розвитку. Внаслідок значних змін, що відбуваються в економічній, політичній і культурній сферах нашого суспільства, інтерес до релігії значно зріс. Це природно, оскільки в суспільстві існують проблеми, без вирішення яких не можна успішно розбудовувати Українську державу на засадах демократії, гуманізму, економічного та культурного розвою.

На оцінці релігійного чинника в духовному житті суспільства істотно позначається відсутність наукового розуміння релігії. Термін «релігія» досить часто зустрічається у побутовій мові, художній і науково-популярній літературі. Складається враження, що кожному зрозуміла сутність релігії. Насправді в понятті «релігія» зафіксовані лише зовнішні ознаки. Феномен релігії значно складніший і досить суперечливий. Він містить сукупність поглядів на навколишній світ, що ґрунтується на вірі в Бога. Тому релігію нерідко називають вірою. Складовими компонентами релігії є культ і сукупність обрядових дій, за допомогою яких релігійна людина виражає своє ставлення до надприродного і вступає з ним у спілкування через молитву, обряди, жертвоприношення тощо. Тому релігія часто розглядається як зв'язок людини з Богом. Окрім того, релігія містить сукупність моральних норм і правил, що визначають поведінку віруючих. Неухильне виконання моральних релігійних настанов розглядається як виконання божественних вимог, шлях до спасіння. Релігія включає також організаційно-структурний компонент. Вона сприяє об'єднанню віруючих у релігійні громади, церкву, чернечі ордени, особливі групи служителів культу Отже, релігія -- це складний соціально-культурний феномен, який властивий історії людства на всіх етапах її розвитку. Він потребує ґрунтовного вивчення У сучасних умовах потрібні фундаментальні дослідження в галузі вітчизняного релігієзнавства, в яких би з'ясовувалися місце та роль релігії в історії вітчизняної культури, її значення з духовному житті українського суспільства. Оволодіння науковими знаннями про релігію -- необхідна умова зростання освіченості та культури фахівця будь-якого профілю, який повинен мати уявлення не тільки про національну культуру, а й про загальнолюдські духовні цінності.

Предмет, категорії й аспекти релігієзнавства

Предмет релігієзнавства - вивчення історії і сутності як галузі гуманітарного знання релігії, критичний аналіз її теорій, поглядів на релігію , а також вивчення еволюції релігійності, процесів секуляризації духовного життя суспільства й утвердження наукового світогляду. Релігієзнавство вивчає сутність релігії, форм прояву релігійності, причини походження, закономірностей розвитку і функціонування релігії, місце та роль її в суспільстві.

Ці питання вивчаються також іншими науками, зокрема історією, філософією, юриспруденцією. На відміну від них релігієзнавство вивчає релігію в цілому, як форму суспільної свідомості. Подібно до інших наук, релігієзнавство може вивчати історію розвитку релігії, її міфи, віровчення, законодавчі положення. Проте лише релігієзнавство аналізує істинність релігійних переконань, віру у надприродне, справжню сутність релігійного світогляду. Результати наукового вивчення релігії, її взаємозв'язку з різними сферами культури виражаються у формулюванні універсальних понять, принципів і теорій, які характеризують об'єкт дослідження. Тому релігієзнавство виконує методологічну функцію щодо інших наук (літературознавства, правознавства. етнографії тощо), коли вони вдаються до аналізу релігії зі своєї точки зору. Справді наукове вивчення всіх аспектів релігії можливе лише у тому разі, якщо виходити з послідовних філософських позицій.

Необхідність включення методики і механізмів дослідження до предмета релігієзнавства диктується тим, що релігійний світогляд, релігія не лише тримається на системі певних орієнтирів, але і вкорінена в почуття віруючих, вплетена в їхню поведінку. Секуляризація духовного життя суспільства, еволюція релігійного та утвердження наукового світогляду вимагають знання особливостей і характеру цих процесів, їх впливу на розум, почуття й волю віруючих і невіруючих. Якщо об'єкт дослідження релігієзнавства -- релігія -- є відносно стійким, то його предмет збільшується в обсязі і дещо змінюється в часі.

Категорії релігієзнавства -- це система понять, які у релігієзнавстві умовно поділяють на три групи: загальнонаукові, конкретні і специфічно релігієзнавчі поняття.

До загальнонаукових належать філософські, соціально-філософські, історичні поняття: буття, свідомість, пізнання, фантазія, істина, помилка, культура, цивілізація, духовне виробництво, значення, совість, милосердя, страждання, система, структура, функція, закон тощо.

До конкретних належать поняття: епоха, право, віра, почуття, настрої, страждання, життя, смерть, ілюзія та Ін. Категорії з інших наук у релігієзнавстві наповнюються відповідним змістом.

До специфічно релігієзнавчих належать категорії: релігія, теологія, церква, конфесія, секта, деномінація, релігійний культ, обряд, молитва, ангели, рай, пекло, карма, деміфологізація, розцерковлення, секуляризація тощо.

Усі ці категорії розкривають сутність релігії, її особливості і характер змін, що відбуваються у релігійному комплексі в різні історичні епохи.

За формою викладу, змістом, своїми цілями релігієзнавство має два основні аспекти: притичини (заперечувальний) та позитивний (стверджувальний). Критичний і позитивний аспекти релігієзнавства визначаються метою філософського дослідження, формою його подачі та змістом. Проте аспекти релігієзнавства можуть окреслюватися залежно від аспектів вивчення і критики релігії, методів обґрунтування наукових положень. У цьому контексті розрізняють такі аспекти релігієзнавства: гносеологічний (теоретичний аналіз причин походження, еволюції та соціальної ролі релігії); соціально-історичний (дослідження соціальних функцій релігії, її місця, ролі у соціально-культурному розвитку); психологічний (аналіз психологічних аспектів релігії, її впливу на волю й почуття віруючих); соціологічний (вивчення особливостей соціальної детермінованості релігії, її структури та особливостей впливу на різноманітні сфери суспільного життя, аналіз еволюції релігійної свідомості); феноменологічний (аналіз і зіставлення релігійних ідей та уявлень з метою та мотивами практичної діяльності послідовників релігійних конфесій, які взаємодіють між собою; опис і порівняльний аналіз форм вияву релігійності). Всі названі аспекти становлять цілісну наукову систему дослідження релігії.

Релігія і вільнодумство як світогляди

Світогляд -- це система узагальнених уявлень (поглядів) людини на світ та її місце в ньому. Світогляд визначає духовний світ людини.

Саме у пізнанні світу полягає призначення людини. Ніщо інше і ніхто інший, крім людини, не може пізнати світ і того, що є в світі. Природа, як відомо, існує вічно, змінюється, переливається різними барвами. Але лише через людину та її світосприймання природа виступає як тепла і холодна, червона і зелена, добра і зла. Пізнання, знання та свідомість стали можливими для людини завдяки наявності в неї мозку, який, у свою чергу, є продуктом тривалого еволюційного розвитку природи. Пізнаючи навколишній світ, людина починає пізнавати і себе в ньому, де вона усвідомлює себе як істоту природну, суспільну, особистісну. Єдність узагальнених уявлень про світ і своє місце в світі формує світогляд.

Розглянемо найістотніші риси світогляду.

Світогляд поєднує, синтезує наші знання та уявлення про світ,- дає змогу освоїтись нам зі світом у цілому, почувати себе в ньому відносно комфортно, працювати і перетворювати його, відповідно, до цього бачення світу. У світогляді відображається не лише наше світорозуміння, а й світовідчуття і ставлення до світу, тобто виявляються в органічній єдності всі аспекти нашої психічної діяльності -- розум, почуття і воля. Крім того, що є у природі (відоме нам) і що може у ній бути (наші припущення), світогляд формує наші уявлення про світ. Лише через світогляд ми дістаємо відповідь на питання про сенс людського буття.

Світогляд -- вищий рівень духовного життя особи і суспільства. У ньому втілюються найвищі досягнення людського духу, він є адекватним вираженням досягнень усієї людської культури. За змістом і рівнем світогляду можна судити про зміст і рівень усього духовного життя особи і суспільства. Культура особи і суспільства зберігається і виявляється у світоглядних положеннях. Збагатити культуру людини -- означає збагатити її світогляд; сприйняти те чи інше явище культури -- означає сприйняти, засвоїти його світоглядний зміст.

Світогляд -- духовна основа людської особистості. Решта явищ духовного життя особи і суспільства виростає на грунті світогляду. Сама культура особи і суспільства входить коренями у світогляд, культивується на його основі і дає лише світоглядні результати. Культура людини і суспільства немовби ілюструє, розкриває зміст світогляду. Світогляд -- духовна основа мотивів людської діяльності. Оволодівши світоглядом людини, змінивши його, можна змінити поведінку людини. Ось чому боротьба за світогляд широких верств населення -- це головна ставка в ідеологічних боріннях сучасності. Всесвітньо-історичний досвід свідчить, що більшість громадян ідуть за тими, чий світогляд вони поділяють. Найважливіше завдання виховання особи -- формування наукового світогляду. Світогляд за своєю специфікою та обсягом є предметом вивчення філософії. Вивчаючи, пояснюючи світогляд, його проблеми, філософія постає перед нами як теоретична форма світогляду. Осягаючи світогляд, філософія встановила, що світогляд різнобічний, проте в аспекті окремої особи -- єдиний і неповторний. Неповторність, самобутність особи -- це неповторність її світогляду, особистого бачення світу. Водночас попри всю багатоманітність і неповторність світогляду його можна класифікувати, вивчати, виявляти в ньому спільні риси. Світогляд може бути науковим чи ненауковим, прогресивним або реакційним, оптимістичним чи песимістичним, цілісним або фрагментарним, нерелігійним чи релігійним.

У суспільній свідомості наших співвітчизників переважає науковий світогляд, який тією чи іншою мірою виражає не локальну, а загальну тенденцію, характерну для країн сучасної цивілізації. Ця тенденція полягає в неухильному процесі секуляризації всіх сфер суспільного життя, в тому числі індивідуальної та суспільної свідомості, Це складний та непрямолінійний процес; у ньому є свої позитивні й негативні сторони, навіть поворотні рухи, але загальна його спрямованість збігається з досягненнями наукових знань, прогресу і гуманізму. За останніх півстоліття науковий світогляд оволодів свідомістю майже третини населення земної кулі. Принципово, що цей світогляд поділяють переважно молоді, освічені, працездатні люди. Отже, світогляд, зокрема й вільнодумство, -- це світогляд більшості наших сучасників, він визначає специфіку і сучасне обличчя епохи. Без його знання не можна мати істинних уявлень про духовний світ особи, найсуттєвіші сторони культури сучасного людства, самому бути сучасним. Ось чому вивчення феномена релігії крокує поряд, у глибокому внутрішньому зв'язку з вивченням вільнодумства, його становлення, розвитку, багатства змісту і моральної цінності.

Методологія релігієзнавства

Методологія релігієзнавства ґрунтується на науковому дослідженні всіх складників, світоглядних насад і засобів впливу ранніх релігій. У процесі критичного аналізу релігії, обґрунтування наукового світогляду перед дослідниками постає ряд методологічних проблем. Наприклад, як досліджувати релігію і віру в Бога, якщо сам дослідник не вірить у Бога? Як розкрити сутність релігійних догм і доводити істинність тих чи інших висновків, положень наукового світогляду? Логіка міркувань, історичний досвід розвитку наукової думки свідчать, що для розгорнутого і результативного теоретичного аналізу релігії, утвердження наукового світогляду слід виконати низку обов'язкових вимог.. Для того, щоб дати іманентний аналіз релігії («іманентний» -- внутрішньо властивий) необхідно зрозуміти релігію «зсередини», подивитися на неї очима віруючого і крізь призму релігійного бачення показати внутрішню суперечливість релігійної картини світу, поглядів на природу, людину, історію суспільства тощо. Такий підхід передбачає ґрунтовне знання предмета, суто релігії, її вчення, соціальної природи, особливостей впливу на віруючих. Серед прихильників церкви набула поширення думка, що осягнення релігії, її розуміння доступні лише віруючим. Люди невіруючі, зауважують прихильники релігії, позбавлені релігійного почуття і не можуть відчувати, бачити, розуміти релігійні догмати так само, як позбавлена музичного слуху людина не чує, не розуміє музики, а сліпий не сприймає живопису, кольорів, світла. Це надумані звинувачення, софістика. Релігійна віра, релігійні почуття -- це звичайна людська віра, людські почуття. Будь-яка людина спроможна проникнути думкою у ці почуття, розібратися в емоційному світі віруючого, його переживаннях і настроях. Дати вивірені, наукові, переконливі відповіді на питання, що порушуються релігійним світоглядом. Релігія пропонує віруючому свої відповіді на проблеми буття. Вірою в існуючого Бога людина вирішує для себе світоглядні питання: звідки пішов світ: що буде з нею після смерті; що таке добро і зло; у чому сенс земного життя людини тощо. Іманентний аналіз релігії приводить віруючого до сумніву щодо істинності тих чи інших релігійних положень. Проте критичний аналіз релігійних вірувань на грунті релігії, на її власному матеріалі може виявлятися недостатнім, адже віруючий залишається з тими ж невирішеними проблемами світогляду: в чому сенс життя людини, що таке добро і зло тощо.

Науковий погляд дає у кожному конкретному випадку вичерпну відповідь на запити світогляду віруючого. Спростовуючи релігійні тлумачення тих або інших проблем, наука має дати власні переконливі відповіді на запитання віруючого, завдяки поширенню серед віруючих наукових досягнень, безпосередньо наукових знань, освіти та культури.

Давні мислителі не мали змоги ретельно і глибоко розкрити джерела походження релігії. Серед них називали неуцтво, темноту і обман. Лише порівняно недавно, в XIX ст., філософська думка з'ясувала гносеологічні, психологічні й соціальні детермінанти релігії. Було визнано, що релігія є «енциклопедичним компендіумом», загальною теорією, крізь призму якої віруючий дивиться на світ й оцінює його, вона зумовлена соціальними причинами походження та існування. Без розуміння цього науковий аналіз релігії є незавершеним і непереконливим.

Без з'ясування глибинної сутності релігії, будь-якого її елемента може виявитися позбавленим змісту сам аналітичний підхід до неї. Чому ми критично аналізуємо релігію? Через те, що вона поширює міфи або її концепції позбавлені наукового значення? Звичайно, ні, У народних казках є міфи та недоречності, проте їх ніхто не розвінчує, навпаки, народна пам'ять зберігає і передає їх з покоління в покоління. Релігія містить безліч позитивних цінностей. Якби релігія була помилкою, самооманою, вона б не викликала такої підвищеної уваги людства до себе впродовж історичного періоду. Релігійні міфи про Прометея, наприклад, які були невід'ємною складовою частиною давньогрецької релігії, набули високого громадянського звучання, стали надбанням літератури і мистецтва, всієї цивілізації.

Центром релігійного світорозуміння є проблема людини, їі місця у навколишньому світі та сенсу її буття. Релігія виконує в суспільстві соціальні функції, через систему своїх цінностей впливає на світогляд і життєві орієнтири мільйонів людей, на державні й суспільні інститути, школу, виховання. У сутності релігії закладені прагнення впливати на інтелектуальний, духовний і моральний світ людини, ствердження незаперечності досконалості та вічності її істин. За своєю сутністю, вагомістю у житті суспільства релігія не може бути нейтральною до об'єктивної істини науки, людського розуму, суверенності особи. Вона не може не входити в суперечність із загальним прогресом думки, культури та освіти, перебуваючи у постійній неадекватності із загальними досягненнями цього прогресу.

Таким чином, релігієзнавство розвивалось у рамках різних філософських шкіл як органічна частина філософії. У межах філософії складалась і розвивалася методологія наукового дослідження. Маючи власні методологічні завдання, релігієзнавство зверталося для їх вирішення до філософії. Релігієзнавство будь-якої конкретно-історичної школи завжди користувалося методологією того філософського напряму, в лоні якого воно розвивалося. Іншими словами, методологія певної філософської школи завжди була власною методологією відповідної форми релігієзнавства. Оскільки методологія має вирішальний вплив на розвиток кожної науки, релігієзнавство не позбавлене як позитивних рис, так і недоліків різних філософських шкіл. Спираючись на філософську основу, сучасне релігієзнавство спромоглося здійснити об'єктивний і всебічний аналіз релігії як соціального явища, послідовно викласти свої світоглядні проблеми. Завдяки науковій методології релігієзнавство вперше в історії змогло вирішити свої завдання, без чого немає і не може бути теоретичного розуміння та критичного аналізу релігії.

Мета курсу релігієзнавства, його завдання багатомірні та водночас цілком визначені. Засвоєння курсу релігієзнавства сприяє гуманізації освіти, оволодінню досягнень світової та вітчизняної культури, вільному самовизначенню студентської молоді у світоглядних позиціях, виборі духовних цінностей. Релігієзнавство вносить вагомий внесок у професійну і загальноосвітню підготовку студентів, розвиває вміння вести педагогічну і науково-дослідну роботу відповідно до вимог сучасної науки. При вивченні дисципліни постає мета оволодіти багатством змісту релігії та вільнодумства, його духовними цінностями, виробленими цивілізацією впродовж століть найвидатнішими мислителями; глибше усвідомити зростаюче значення і багатоманітність функцій вільнодумства в сучасних умовах. Для повноти цих знань істотне значення має розуміння таких положень.

І. Релігієзнавство -- вагомий світоглядний елемент духовної культури, що дає наукові знання про релігію. Без знання релігії та ідей вільнодумства не можна осягнути зміст минулої і сучасної культури, зрозуміти їхню актуальність нині.

II. Релігієзнавство -- один з найважливіших способів наукового сприйняття культури минулого, збагачення духовного світу особи досягненнями всієї попередньої культури.

Остання створювалась, як відомо, в умовах неподільного панування релігійного світогляду, часто на його грунті. Нерідко історію минулого не можна зрозуміти поза зв'язком з релігією. Релігієзнавство запозичує свій матеріал з історії релігій, історії культури, етнографії, соціології тощо. Саме порівняння різних релігій в контексті культури дає можливість віднайти їх спільну основу, з'ясувати історію і тенденції розвитку, розкрити сутність і соціальні функції релігії. Релігієзнавство впливає на розвиток історичної пам'яті народу.

Таким чином, релігієзнавство -- засіб виховання людини, її свідомого ставлення до релігії, вільного вибору світоглядної орієнтації між вірою і невір'ям, формування наукового світорозуміння. Релігієзнавство не лише розглядає історію релігії, а й аналізує суттєві світоглядні питання в контексті релігії та вільнодумства і пропонує відповідні варіанти відповідей. Зазначена дисципліна допомагає людині зробити власний світоглядний вибір, обрати той чи інший варіант орієнтації на духовні цінності. Вивчаючи релігієзнавство, студент оволодіває навиками ведення світоглядного діалогу, вмінням слухати та розуміти інших людей, світогляд і релігійна орієнтація яких відрізняються від його поглядів. Це навчає його діалектичне мислити. З одного боку, допомагає уникнути догматизму і авторитаризму, з іншого -- нігілізму й релятивізму. Релігієзнавство, розкриваючи поняття свободи совісті, сутність правових державних конституційних і міжнародних правових норм, тлумачить водночас становлення громадянських прав особи, дає орієнтацію в тих соціально-політичних і релігійних процесах, виявляє загальне та особливе в політиці різних партій і громадських рухів щодо релігії, церкви. Наукове розуміння принципу свободи совісті, знання тих процесів, що відбуваються в ций час у релігійному середовищі, вміння їх аналізувати та оцінювати, сприяє зростанню політичної культури людей. Вагома роль курсу релігієзнавства в утвердженні гуманістичних загальнонародних духовних цінностей, забезпеченні громадянської і міжконфесійної злагоди та взаєморозуміння, гармонізації міжнаціональних і міжконфесійних відносин. Засвоєння теоретичних принципів і положень релігієзнавства вказує напрям до пошуку шляхів збереження цивілізації і виживання людства в ядерну епоху, формування нового ставлення до природи в умовах наростання екологічної кризи. Викладені в курсі релігієзнавства ідеї закликають до милосердя, участі у благодійницькій діяльності. Вони спрямовані проти бездушності, жорстокості і насильства, спонукають до спільних дій у соціальному оздоровленні суспільства, його моральному і духовному відродженні.

Трансформація українського суспільства на загально цивілізаційних засадах покликала до життя чимало плідних ідей, зокрема обгрунтований критичних суджень. Вони несуть у собі творче начало, є своєрідним імпульсом для поглиблення наукових пошуків, вільних від догматизму та спрощених підходів. Водночас суспільні дискусії не обійшлись без легковажних ставлень до фундаментальних оцінок релігії і вільнодумства, виявились і спроби утвердити однозначну інтерпретацію їх історії.

Релігієзнавство конкретизує суспільно-політичні і гуманітарні знання щодо аналізу релігії. Воно передбачає напружену працю над вивченням літературних джерел, набуття ґрунтовних знань, оволодіння мистецтвом аналізу вічноплинного життя у його діалектичних суперечностях.

Література

1. Релігієзнавство: Підручник / Є.К. Дулуман, М.М. Зако¬вич, М.Ф. Рибачук та ін.; За ред. М.М. Заковича. -- К.: Вища шк„ 2000. -- 350 с.

  • 2. Религиоведение: Учебное пособие / Под редакцией профессора Лобазова П.К. -- X.: ООО «Одиссей», 2005.-- 480 с. 60
  • 3. Релігієзнавство: Навч. посібник / За ред. СА Бублика - К: Юрінком Інтер, 2001. - 496 с.

Подобные документы

  • Предмет релігієзнавства. Релігієзнавство як галузь соціогуманітарного знання. Особливості богословського і наукового феномену релігії. Структура релігієзнавства. Новий етап розвитку релігійних конфесій. Відсутність досліджень з проблем історії і теорії д

    контрольная работа [23,8 K], добавлен 15.12.2004

  • Релігія як суттєвий елемент духовного життя суспільства. Усні міфи та священні книги релігійних віровчень. Зв'язок між релігійною ідеологією (раціональною стороною релігії) та релігійною психологією. Функції релігійних культів, результати культових дій.

    контрольная работа [25,9 K], добавлен 20.06.2010

  • Предмет релігієзнавства та його знання. Вища розумна сила. Історія, філософія та осмислення релігії. Теологія. Різноманіття вірувань. Інтерпретація релігії у філософії релігії. Соціологія, психологія, феноменологія та географічні аспекти вивчення.

    реферат [16,0 K], добавлен 09.08.2008

  • Сутність релігії як культурного явища, історія її походження та місце в сучасному житті, передумови появи та визначення необхідності. Теологічні концепції розуміння духовної культури в філософії. Структура та елементи релігії. Ознаки релігійного культу.

    контрольная работа [16,7 K], добавлен 06.08.2010

  • Життєпис великого китайського філософа Конфуція, сутність його віровчень. Історія освіти та розвитку течії конфуціанства. Походження, релігійна концепція та духовні джерела. Сутність теорій походження моральної природи людини, суспільства і держави.

    реферат [1,4 M], добавлен 19.12.2008

  • Характеристика святості з погляду православної теології. Символічне пояснення Святої Трійці, божественної краси - джерела гарного, прекрасного у світі й людині. Трактування чуда, благодаті, світла - онтологічної категорії, видимого прояву, явища святості.

    реферат [25,0 K], добавлен 20.01.2010

  • Українська демонологія як розвинена сфера духовної культури, її визначення, мотиви, характерні риси, зв'язок з християнством та використання в літературі. Структура та загальна характеристика українського пандемоніуму як ознаки української демонології.

    реферат [31,0 K], добавлен 28.09.2009

  • Аналіз особливостей організації духовної освіти та просвітницької діяльності Харківського єпархіального управління Української Соборно-Єпископської Церкви у період 1941-1943 рр. Причини непослідовності організаційної діяльності єпархіального управління.

    статья [19,4 K], добавлен 19.09.2017

  • Релігія як суспільне явище. Підходи до з’ясування феномену релігії в науковому релігієзнавстві, його предмет та об'єкт. Теологічні та наукові теорії походження релігії. Сутність теологічного та наукового підходів до релігії. Релігійне життя України.

    реферат [21,8 K], добавлен 20.11.2009

  • Світоглядні основи християнства на перших етапах існування, його відображення у художній практиці. Порівняння східної та західної моделі християнства у добу Середньовіччя на прикладі мистецьких зразків духовної культури Візантії та країн Західної Європи.

    дипломная работа [103,1 K], добавлен 14.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.