Реферат з теми:

Релігія і міфологія

План

• 1. Поняття і класифікація міфів
• 2. Особливості «міфологічного мислення». Міф як система уявлень і засіб розуміння світу
• 3. Міфологія як складова і основа релігії
• 4. Відмінності міфологічного і релігійного світогляду
• Список використаної літератури

1. Поняття і класифікація міфів

Слово "міф" сьогодні часто вживається в науковій літературі, у публіцистичному, художньому і навіть в офіційному мовленні. Міф функціонує нині не тільки як термін, що номінує жанрову приналежність певного художнього продукту (витвору наївної віри).У сучасному розумінні "міф" - поняття багатогранне, іноді розпливчасте, і тому потребує термінологічної конкретизації, чіткого трактування кожного із існуючих визначень, окреслення сфери їх використання.

Сучасні інтерпретації поняття "міф" є доволі чисельними. Втім, кожна з них з певною долею умовності може бути віднесена або до числа тих, що звужують семантичне поле "міфу" межами жанру, або тих, які розглядають "міф" більш широко.

У вузькому розумінні міф - древня літературна форма, розповіді про богів, героїв. Перші міфи з'явилися внаслідок невиразного розуміння людиною свого зв'язку зі світом. Породжений певним станом свідомості, міф у вузькому розумінні, тобто як літературна форма і як форма знань, відійшов у минуле, давши назву феномену, який розглядається у цій статті. Міф у широкому розумінні постає як форма мислення, що продовжує жити і має вплив на людське суспільство, проявляючись по-різному залежно від конкретних історичних умов.

Класифікація міфів: етіологічні міфи; космогонічні: астральні, солярні, місячні міфи; антропогонічні міфи; теогонічні міфи; дуалістичні міфи; близнючні міфи; тотемічні міфи; календарні міфи; есхатологічні міфи; героїчні міфи.

2. Особливості «міфологічного мислення». Міф як система уявлень і засіб розуміння світу

В антропологічному вимірі світу міф посідає одне з перших місць в історії духовної культури. Визначено, що пізнання світу „засобом” міфу - це не просто відображення характеристик реальності, а її інтенційність, тобто побудова деякої моделі. Основним модусом світу в категоріальному розумінні є світ людини. Довкілля і людина виявляють свою взаємозалежність, яка й утворює поняття „світу” в екзистенціальному його розумінні. Міфологічне світорозуміння і світосприйняття наших предків, їх вірування, естетичні й етичні цінності, нелінійність мислення, осмислення ними розгортання простору і часу, уявлення про смерть і потойбічне життя, попри деяку мозаїчність, формують своєрідну цілісність - „модель світу”. Явища та процеси, які реалізують себе в цій моделі, відрізняючись засобами вираження, структурно утворюють певні прототипи та стереотипи мислення, світоглядні орієнтири та настанови. Вони й визначають міфологічно-світоглядну парадигму.

Міфи, що постають у своїй сукупності як система, формують підґрунтя національної традиції, виконуючи в житті первісного суспільства низку життєво-важливих функцій - етіологічну, естетичну, регулятивну, комунікативну та інтегративну. З плином часу функції міфу не втрачають свого значення, вони ускладнюються, поєднуються з функціями інших світоглядних форм, підтримуючи тим самим фундамент духовної культури народу, її специфіку та унікальність.

В архаїчному суспільстві міф був засобом осягнення таємниць буття. Він водночас давав змогу розуміти минуле та прогнозувати майбутнє. Світ людини (мікрокосм) та всесвіт (макрокосм) були для міфологічної свідомості ізоморфними. Самe відтворення сакрального міфологічного тексту не лише пояснювало уклад світу, а й у розумінні людини доби міфотвочості мало вплив на прийдешнє. Не тільки зміст оповіді, а й обрядові дії, що її супроводжували, мали сакральний характер. Міф складав нерозривну єдність з ритуалом. За міфологічною логікою, сутність явища виявлялася через те, як воно виникло, тому значна частина міфів і в своєму словесному тексті, і в обрядових діях відтворювала саме процес постання світу, людини, тварин та речей.

Оскільки в основі системи розуміння лежать структури практичної діяльності, а головним елементом останньої є жива людська діяльність, то світ розумівся антропоморфно за аналогією з самою людською дією. Весь світ оживляється, і сама людина виступає як споріднена світі істота. В цілому, в міфологічному мисленні представлене єдність людини і світу, причому, через компенсаторну сформованість міфу, ця єдність не просто існує в свідомості а переживається з усією повнотою відчуття її реальності. Зауважимо, що цей момент міфологічного світосприйняття стає одним з провідних мотивів містичного досвіду і сприймається як найвище одкровення, недоступне в умовах звичайного людського існування.

Такі міфологічні уявлення про світ мають пряме відношення до феноменів містичного досвіду.

Період панування первісних уявлень можна визначити як космологічний, або міфопоетичний, оскільки основний зміст текстів в семіотичному плані полягає в боротьбі космічного впорядковуючого начала з хаотичним деструктивним началом, в описанні етапів послідовного створення світу, а основний спосіб розуміння світу і розв'язання протиріччя забезпечується міфом, міфологією, яка розуміється не тільки як система міфів, а й як особливий тип мислення хронологічно і по суті протилежний історичному і природознавчому типам мислення.

Космологічна схема найбільшою мірою визначає первісні уявлення про світ. Відповідні тексти часто складаються з двох частин. Перша присвячена тому, що було «до початку» (тобто до акту творення): опису Хаосу, який характеризується звичайно серією загальнонегативних суджень типу «тоді не було ні неба, ні землі; ні дня, ні ночі; ні жит тя, ні смерті...», або «земля ж була безвидна і пуста, і темрява над безоднею...». Інша частина схеми, навпаки складається з серії позитивних суджень про послідовне створення елементів Всесвіту в напрямку від загального космічного до більш часткового і людського. Це можна прослідкувати в таких послідовностях: відокремлення Хаосу від Космосу, неба від землі, вод від землі; виникнення Сонця і Місяця, світил, вітрів; з'являються основні елементи ландшафту, каміння, рослини, тварини; виникнення людини («першолюдини», першого культурного героя, засновника традиції), соціальної ієрархії, структура якої зумовлюється різними функціями соціальних інституцій, культурної традиції.

Міфологічна свідомість, яка була панівною протягом тривалого періоду, не втратила актуальності і сьогодні - її відгомін можна спостерегти не лише у різноманітних фольклорних явищах, але й в обрядах, у віруваннях та забобонах сучасників.

І хоч усні традиції багатьох народів (в тому числі й українського) не зберегли міфологію як систему оповідальних текстів та особливу форму світопізнання, рефлекси міфологічних уявлень все ж донині представлені у традиційних текстах різної жанрової належності, у обрядовій, ігровій та ін. практиці. Тому міф “як система уявлень про світ, як особливий тип мислення, що передує історичному, відновлюється на підставі даних етнографії, археології, лінгвістики, психології та інших наук. Для реконструкції міфологічної картини світу особливо істотними є несвідомі вияви архаїчних уявлень у мові, у принципах соціальної організації, в художній творчості”

3. Міфологія як складова і основа релігії

Говорячи про формування релігійних уявлень, релігійної ідеології, варто розглянути питання про міфи (з грецьк. "оповіді"). Це теж фантастичне відображення дійсності в первісній свідомості, втілене в характерній для давнього світу усній народній творчості. Міфи - це оповіді, які виникли на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами узагальнити і пояснити різні явища природи і суспільства. В міфах відбилися також моральні погляди і естетичне відношення людини до дійсності. Оскільки в міфології міститься уявлення про надприродне, вона має в собі елементи релігії. Записаний догматизований міф далі стає складовою частиною "священних книг" національних релігій, які виникають разом з державою.

В релігії наявний і є для неї визначальним елемент містичний - уявлення про надприродне, віра в його реальне існування і в можливість взаємостосунків з ним. Для сучасних релігій - християнства, іудаїзму, ісламу, буддизму - дуже істотним є елемент моральний, який надає їм особливу значущість у людському духовно-практичному житті. Цей елемент включає безсумнівні загальнолюдські цінності, які досить близькі в різних релігіях і зберігають силу й значення також і поза релігійною системою.

Нарешті різноманітність, "різнобарвність" релігій зумовлені тим їх елементом, який можна назвати цивілізаційним кожна конкретна релігія несе відбиток тієї національної або регіональної цивілізації, в якій вона сформувалася, відбиток традицій цієї цивілізації, що склалися історично, її особливого менталітету. Досить, скажімо, порівняти іудео-християнсько-ісламську традицію (яка сама включає істотні відмінності між цими "авраамічними" релігіями) з індо-буддійською, щоби побачити специфічні риси відповідних соціокультурних утворень і ментальностей. Так, у першій з названих традицій чітко виражені особистісне і активістське начало, ідеї Бога-Творця і безсмертя індивідуальної душі, яка зберігає самосвідомість і, отже, самототожність. У другій традиції особа не уявляється як така. Що володарює самостійно. Уявлення про реінкарнацію (перевтілення) важко сумістити із збереженням ідентичності, ідеї Бога-творця в класичному буддизмі немає, переважає не активістська, а квінтистська установка: відмова від бажань і їх згасання, перехід у нірвану.

Властива первісній свідомості спрямованість на антропоморфне пояснення світу привела до того, що в рамках міфології виникло уявлення про існування другого плану існуючого світу (душі світу). Слід зазначити, що в рамках міфологічного мислення не існувало протиставлення природного і надприродного, тому душа розумілася натуралістично. При цьому зміни, які відбувалися в дійсному світі, розумілися як дії певних суб'єктів.

Відповідно виникла ідея про те, що для зміни умов людського існування необхідно звертатися безпосередньо до духів. Але людина у своїй тілесній формі неспроможна сягнути за межі видимого світу і здійснити мандрівку до духів. Отже, необхідно було звільнити людську душу від тіла і в такому стані відправити її в мандри. Така інтерпретація була тим більш ймовірною, що перші уявлення про душу виникали завдяки спостереженням за процесами засипання, вмирання. Але звичайний сон для цього не підходив, тому що в ньому людина не владарює над своєю душею. Виникла необхідність в існуванні особливого соціального інституту-шаманства, який складався б із людей, здатних досягати сноподібного стану і «подорожувати» у cвіт духів.

Шамани були носіями тієї ж ідеології, що і суспільний організм в цілому. Їх бачення світу ґрунтується на тих уявленнях, категоріях мислення, що і у їх одноплемінників Це приводило до того, що шаманський досвід органічно вписувався у структуру міфологічного світорозуміння і служив у подальшому джерелом розвитку первісної міфології як, у сфері загальної «масової» культури, так і у сфері «спеціалізованої» шаманської діяльності.

4. Відмінності міфологічного і релігійного світогляду

Міфологія - історично перший тип світогляду чи спосіб оформлення світоглядних уявлень.

Виникає він на етапі становлення суспільства. Цей світогляд властивий первісному ладу і ранньокласовому суспільству. Міфологія - це така форма світогляду, у якій через художні образи відображається залежність людського існування від природних явищ, стихій, а також колективного буття у межах родоплемінних відносин.

Характерними рисами міфологічного світогляду є антропоморфізм і анімізм, що виявляються в одухотворенні явищ природи, перенесенні на них душевних і навіть тілесних властивостей людини. Сонце, Земля, Вода, інші стихії сприймалися як живі й одухотворені.

У міфологічному світогляді не проводилась межа між чуттєвим образом дійсності і самою реальністю, з другого боку, між божеством (як духовним началом і сутністю) і тими явищами природи, з якими воно асоціювалося.

Міфологія давала фантастичне віддзеркалення дійсності. Вона пояснювала світопорядок як родову єдність людини з природою, космосом.

Міфологія створювала цілісну й завершену картину світу людського буття в усіх світоглядних аспектах. У доступній художній формі, яскравих чуттєвих образах розкривалися будова космосу, доля людини, природа добра і зла, потворного і т. д.

Реальність міфологічного взаємозв'язку людини і природи, можливість людини безпосередньо впливати на події, що відбуваються, виявлялися у феномені магії, тобто у діях, спрямованих на об'єкт міфологічних уявлень з метою впливу на нього (наприклад, втихомирити шторм, викликати дощ, домогтися прихильності того чи іншого бога).

Міфологічний світогляд ґрунтувався на вірі - вірі релігійного характеру, отже, на некритичному ставленні до дійсності і змісту міфологічних уявлень.

Перехід від міфологічного світогляду до релігійного історично досить тривалий. Крім цього, релігійні погляди містять у зміненій формі багато міфологічних уявлень та образів.

За своєю природою релігійний світогляд є антропоморфічним і теїстичним, тобто Бог сприймається як істота, що має людську подобу та людські властивості. Основою релігії та релігійного світогляду є ідея креаціонізму - створення Богом світу з нічого.

На відміну від міфологічного, релігійний світогляд виходить із принципу монізму, а не плюралізму. Першоосновою і першопричиною світу, як правило, визнається першопочаток, який створює природу й людину, встановлює характер взаємовідносин між ними, а також між природою та людиною, з одного боку, і Богом - з другого.

Релігії, особливо світові (буддизм, християнство, іслам), виникають на новому етапі розвитку суспільства, коли людина, її існування більшою мірою залежать не від сил природи, а від соціального середовища. У класовому суспільстві людина залежить від людини, тому і Бог, як вища сила, асоціюється вже не з явищами природи, а безпосередньо з людиною.

Специфікою релігійного світогляду, як і міфологічного, є фаталізм - визнання наперед визначеності кимось життя людини, її долі. По суті, релігійний світогляд заперечує свободу в бутті людини. Тією чи іншою мірою це властиво всім релігіям, а найбільше-іудаїзму й мусульманству.

Релігія і релігійний світогляд ґрунтуються на вірі - вірі у надприродне. Надприродне (Бог, ангели, диявол) - особлива духовна сутність, яка існує сама по собі. Вона протилежна і нерідко протистоїть матеріальному світові (природі) й не підкоряється його законам.

Поділ світу на земний і божественний, тобто розділяння і протиставлення природного й надприродного проглядається вже у міфології. В релігії цей поділ завершується. Надприродне (Бог) визнається вищою, надсвітовою реально творчою силою. На відміну від космоцентризму міфологічного світогляду, релігійний світогляд - геоцентричний. Бог - центр світобудови, буття світу й людини.

Віра - це і соціально-психологічний механізм, і спосіб передачі досвіду від людини до людини, від покоління до покоління. Причому такого соціального й духовного досвіду, який з тих чи інших причин людині важко або неможливо перевірити у своєму житті, оскільки це пов'язано з певними наслідками для її існування. Цю особливість віри можна вважати однією з причин догматичності релігійного та міфологічного світогляду, які, як правило, не допускають сумнівів у правильності світоглядної настанови.

Релігійний світогляд догматичний ще й тому, що він, канонічний. Дані Богом ідеї, моральні цінності, норми поведінки та спілкування визнаються абсолютними, тобто всезагальними, істинними, історично незмінними.

Релігійний світогляд багато в чому не може бути основою переконань, оскільки переконання - це усвідомлена віра, яка пройшла процес самоусвідомлення, критичного осмислення вільною людиною змісту свого буття, його цілей, цінностей, способів їх реалізації.

Оскільки предмет релігійної віри - надприродне, те, що перебуває за межами земного, поза дією законів природи та історії, то до віри неможливо підійти із звичними критеріями наукової і дослідної достовірності. Через це віра нерідко протиставлялася розуму. На відміну від наукового світогляду, релігійний і міфологічний світогляди засновані на чуттєво-емоційному ставленні до дійсності і до самого себе. Людина пізнає Бога, його творіння, сенс буття не розумом, а почуттями («божественним одкровенням», «переживанням», «інтуїцією віри» і т. д.).

Список використаної літератури

1. Андріанов В.М., Бублик С.А., Ібрагімов М.М., Чміль Б.Ф. Релігієзнавство. - К. , 2000. - 496с.

2. Гудима А.М. Релігієзнавство. - Т., 2002. - 262с.

3. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії. - Харків, 2003. - 352 с.

4. Дулуман Є.К., Закович М.М. Релігієзнавство. - К., 2000. - 349с.

5. Калінін Ю.А., Лубський В.І. Релігієзнавство. - К., 1997. - 455с.

6. Лубський В.І. Релігієзнавство. - К., 2002. - 432 с.

7. Щерба С.П., Тофтул М.Г. Філософія. - К., 2003. - 352 с.