Католицизм – західний напрям у християнстві

15

План

Вступ

1. Католицька церква, її походження, особливості віровчення та культу

2. Соціальна доктрина католицької церкви, ставлення до науки і культури

3. Другий Ватиканський вселенський собор. Модернізм сучасного католицизму

4. Організаційна структура та система управління католицької церкви

Висновок

Католицизм - це західний напрям у християнстві. чисельність його прихильників перевищує один мільярд чоловік. Найбільше католиків у країнах Латинської Америки, Європи, Африки, Азії. У країнах Східної Європи католицизм поширений у Чехії, Словаччині, Польщі, Білорусії, Литві, Україні. В органах державної влади зареєстровано близько 700 громад римо-католицької церкви.

Католицька церква виникла в 1054 р. внаслідок розколу в християнстві. Процес її формування тривав до 1204р. і відбувався в умовах гострої боротьби між феодальними державами за сфери впливу. Пізніше римська церква дістала змогу стати ідеологічним центром з об'єднання роздрібнених держав і князівств феодальної Європи в єдину політичну систему. це посилило вплив церкви на політичне життя, зміцнило її позиції, сприяло утвердженню зверхності влади папи римського над державною.

Характерними особливостями католицької церкви є:

· високий рівень централізації управління й організації духовного життя. Такий централізм застерігає католицьку церкву від сепаратизму, забезпечує конфесійну монолітність;

· концентрація вищої церковної влади в руках римського первосвященника, якому присвоєно титул папи, тобто батька християнської церкви, це абсолютизм католицької церкви;

· претензія на зверхність влади папи римського над державною владою (владою королів, імператорів, князів, президентів). Цим зумовлені намагання втручатися у внутрішні справи тих держав, де панує католицизм;

· право папи доповнювати основи християнського віровчення новими догматами, обрядами та іншими культовими елементами. Це зумовлює динамічність релігійного життя католицької церкви, дає можливість пристосувати її віровчення до конкретно історичних умов, істотно відрізняє від православ'я.

Католицизм формувався як ідеологія феодального суспільства. Вище католицьке духовенство мало привілеї нарівні з дворянами у феодальному суспільстві. Церква та монастирі були феодальними власниками. Лише після утвердження капіталізму в європейських країнах католицизм став різновидом ідеології буржуазного суспільства. Тепер католицька церква володіє величезною власністю, вартість якої становить десятки мільярдів доларів. Вона - великий підприємець, банкір-лихвар, монополіст засобів масової інформації тощо.

Католицькі богослови, на відміну від православних, вважають за необхідне до основ віровчення вводити нові догмати. Першим відступом від загальноприйнятих у християнстві догматів було рішення Толедського собору у 589р., який доповнив Символ віри тим, що благодать Господня надходить не лише від Бога-отця, а й від Бога-сина (філіокве). Це було зроблено для того, щоб посилити релігійну значущість Ісуса Христа й укріпити авторитет папи римського у християнстві. На третьому Вселенському соборі в 431р. був прийнятий догмат, що діва Марія є Богородиця. Його визнають усі християнські течії. Потім Папа Пій ІХ у 1854р. проголосив догмат про непорочне зачаття Богородиці. У 1950р. Папа Пій ХІІ ввів догмат про вознесіння діви Марії після смерті на небо. У 1964р. Папа Павло VI проголосив Богородицю «матір'ю церкви». Всі ці доповнення були введені папськими енцикліками. Нововведення римських пап до християнських догматів не поділяють православні і протестанти.

Одним із основних є догмат про главенство папи римського в християнстві. Цей католицький догмат обґрунтовується тим, що папа є спадкоємцем апостола Петра, а останній був призначений заступником Ісуса Христа на землі і названий засновником церкви. Важливе місце в католицизмі посідає догмат про право церкви забирати у святих «надлишок добрих справ», нагромаджувати їх у себе (скарбничка добрих справ) і продавати людям, у яких не вистачає для спасіння власних добродійних вчинків. Квитанції про факт продажу як гарантія законності вчиненої операції видавались як папські грамоти, що називались індульгенціями (від лат. Indulgentia - милість, прощення). Торгівля індульгенціями була поширена в епоху середньовіччя і нерідко набувала скандальних форм, що підривало авторитет церкви. Проте ця торгівля приносила їй казкові прибутки. Гостра критика з боку прогресивних діячів науки та культури змусила католицьку церкву відмовитися від продажу індульгенцій.

Догмат про чистилище був введений Флорентійським собором у 1439р. і підтверджений Тридентським собором у 1562р. Це місце, де перебувають душі грішників перед тим, як потрапити у потойбічний світ. цей догмат повинен стимулювати пожертвування на користь церкви з боку рідних і близьких померлого католика, вселяти надію, що часті пожертвування, наймання служб за упокій душі небіжчика прискорюють очищення від гріхів і допомагають їй швидше потрапити до царства божого. Православні не визнають цього догмату. Також католики зобов'язані вірити в непорочне зачаття Ісуса Христа і його матері діви Марії, так само в те, що Божа матір тілесно вознеслася на небо, царствує там зі своїм сином і Богом.

Особливе значення в католицизмі відіграє догмат про непогрішимість папи римського, коли він виступає з питань релігійної віри і моралі. Цей догмат був прийнятий першим Ватиканським собором у 1870р. Православні віруючі, протестанти цих католицьких догматів не визнають.

Багато специфічних особливостей має культ католицької церкви. Богослужінню притаманна пишна театралізованість. Вона відправляється переважно латинню і в супроводі музики. В інтер'єрах храмів домінують скульптури. Під час богослужіння католики в храмі сидять, коли стають на коліна, то підкладають подушечки. Вони хрестяться п'ятьма пальцями з лівого плеча на праве. Певні відмінності є і в обрядах католицької церкви. Обряд хрещення дітей проводять у два етапи. Спочатку дають ім'я новонародженому і кроплять його водою. Миропомазання, або конфірмація (прийняття релігійної віри), здійснюється у 10 - 14 років, обов'язково єпископом. Віруючих після сповіді причащають в основному прісним хлібом, а служителі культу причащаються хлібом і вином.

У католицизмі більше, ніж в інших релігіях, поширений культ діви Марії (Мадонни). Богородиці присвячено цикл релігійних свят, вона розглядається як заступниця жінок і зразкова мати, яку треба наслідувати. Екзальтоване поклоніння Богородиці задовільняє певні соціально-психологічні потреби віруючих католичок. Образ діви Марії як заступниці жінок і втілення любові до них історично витіснив попередні образи богинь у дохристиянських релігіях. Католицизм асимілював багато елементів християнських релігій, переосмисливши їх. Досить поширеними є культ святих реліквій, поклоніння «святим місцям», віра в чудеса тощо. Все це є виявом зв'язку католицизму з дохристиянськими релігіями. У святах католицької церкви використовуються різні елементи традиційних народних свят і карнавалів.

2. Соціальна доктрина католицької церкви, ставлення до науки і культури

Соціальне вчення католицької церкви - це сукупність ідейно-політичних, соціально-економічних та етичних концепцій, розроблених богословами і схвалених папою римським. Воно включає погляди на суспільство, державу, історію суспільства, революційні та національно-визвольні рухи, ставлення до науки і культури. В поглядах на суспільство та його історію католицька церква спирається на позиції провіденціалізму. Провіденціалізм - це релігійна концепція, згідно з якою будь-яке соціальне явище, вся суспільна історія відбуваються з волі Бога, згідно з наперед визначеними Богом планами і накресленою метою. Ідеї повіденціалізму розроблялись багатьма богословами. Але найбільш систематизованого викладу вони набули в працях релігійного філософа Августина, зокрема в його трактаті «Про град Господній». Історію світової цивілізації Августин змальовує як реалізацію божественного плану, спрямованого на досягнення людьми «царства Божого». Ці ідеї набули значного поширення в епоху середньовіччя, а тепер вони відроджуються у «християнській філософії історії» і досить поширені серед західних богословів.

У поглядах на державу католицька церква віддає перевагу теократії (від грец. «теос» - Бог, «кратос» - влада). Теократія - форма правління, за якої влада належить главі церкви і духовенству.Це по суті монархія. Така форма правління була властивою для рабовласницького і феодального суспільства. За сучасних умов найпоширенішою формою правління є демократія, з цим католицька церква змушена рахуватися. Проте Ватикан фактично є теократичною державою, де політична, економічна і духовна влада належить папі римському. Католицька церква і донині дотримується погляду, що церковна влада є найвищою формою державного правління, усі керівники держав повинні коритися папі римському, оскільки його влада, як зазначав Фома Аквінський, Богом дана, а церква є досконалішою формою державного устрою.

В оцінці революційних і національно-визвольних рухів католицька церква керується принципами класового миру і дотримується реформістського методу у вирішенні соціальних проблем сучасного світу. Про це йдеться, наприклад, в енцикліці Папи Іоанна-Павла ІІ «Редемптор гомініс» («Спаситель людини»). У ній соціальний прогрес розглядається як моральний розвиток людства, усвідомлення кожною людиною своєї солідарності з ближнім, як розумний «діалог» і спільна відповідальність робітників і підприємців заради спільного блага та справедливості. Право приватної власності церква захищає, проте не оголошує її тепер священною і недоторканою. Припускається навіть усуспільнення приватної власності на основі релігійного корпоратизму в інтересах «суспільного блага». Класові суперечності, на думку католицьких богословів, можна вирішити на основі «гармонійного співробітництва між багатими і бідними», шляхом поступових реформ. Усі проблеми соціально-економічних, національних і класових суперечностей соціальна доктрина Ватикану розглядає крізь призму моральних норм. Соціальна доктрина католицької церки - це релігійно забарвлений реформізм, покликаний захистити та зміцнити існуючу систему суспільних відносин. Підтвердженням цього є поява у 80-х роках таких концепцій у католицизмі, як «Теологія праці», «Теологія культури», «Теологія політики», «Теологія й етика господарського життя», «Теологія визволення» тощо.

Ставлення римської курії до зазначених концепцій неоднозначне. Такі концепції, як «Теологія праці», «Теологія миру», підтримуються Ватиканом і дістають розвиток у папських енцикліках. Інші теорії, зокрема «Теологія визволення», «Теологія революції» засуджуються і відкидаються Ватиканом. Як з'ясувалося, ті соціально-політичні процеси, що відбуваються у країнах Латинської Америки, завдають Ватикану багато клопоту. У 80-х роках у цих країнах, як відомо, посилилася національно-визвольна боротьба, до якої залучилися широкі кола віруючих і католицьке духовенство. В зв'язку з цим у середовищі католицького духовенства склалася спеціальна концепція «Теологія визволення», яка обґрунтовувала право католиків брати участь у національно-визвольній боротьбі. Термін «визволення», на думку авторів концепції, означає ліквідацію засилля в економіці іноземних монополій, звільнення від колоніального гніту, експлуатації, а також гріха як причини несправедливості і зубожіння. Провина за соціальну несправедливість, за гріх покладається на багатих, на імперіалізм в цілому. Винагороду бідні можуть здобути на шляху соціальної революції, збройної боротьби. В цій справі, за авторами «Теології визволення», слід керуватися вченням К. Маркса, оскільки він найкраще зрозумів заповіді Ісуса Христа, вказав шлях втілення їх у життя, піклуючись про бідних і знедолених. З цих позицій класова боротьба виступає як необхідний засіб втілення у життя заповіді «любов до ближнього».

Ватикан різко засудив цю теорію, а її авторів назвав бунтівними священниками, віруючим країн Латинської Америки категорично заборонив брати участь у будь-яких формах політичної боротьби. Папа Іоанн-Павло ІІ видав спеціальну інструкцію «Про деякі аспекти теології визволення», де піддав різкій критиці так званих лівих католиків, які виступають на боці національно-визвольного руху, засудив «Теологію визволення», що суперечить святому вченню і підриває устої католицької церкви. Він наказав єпископам бути гідними пастирями, а віруючих закликав бути слухняними мирянами, не вдаватися до революцій, оскільки це страшна руйнівна сила. Лише реформа соціальних структур, на думку папи римського, зможе найповніше задовільнити законні вимоги трудящих.

Отже, соціально-економічні та політичні проблеми сучасного суспільства католицькі богослови переводять у русло релігійно-етичних проблем. Позиція релігійного реформізму дає можливість заявити верхівці католицької церкви, що церква не пов'язує себе з жодною соціально-політичною системою і тепер вона не займається політикою. У пастирській конституції «Радість і надія», прийнятій другим Ватиканським вселенським собором, зазначено, що церква не втручається в соціально-політичні та економічні справи, вона прагне євангелізувати сучасний світ і лікувати соціальні рани за допомогою віри. Водночас як знавець людської душі і поборник релігійної моралі церква має право втручатися у всі сфери суспільного життя і виступати як «безпристрасний арбітр», який викриває недоліки будь-якої соціально-політичної системи. Складається враження, що соціальна доктрина католицької церкви «деполітизована». Насправді проблема значно складніша. Більшість католиків у різних країнах світу мають власну думку з багатьох важливих питань, різні сторони суспільного життя оцінюють по-своєму. За всім цим Ватикан простежити не має змоги. Крім того, віруючі беруть участь у діяльності різних політичних партій і профспілкових рухів, національно-визвольній боротьбі, боротьбі за мир, чистоту навколишнього середовища тощо. Такими є внутрішній стан католицької церкви, особливості її політичного життя. Цей стан католицької церкви спричинив внутрішню кризу. В її середовищі виникли різні релігійно-політичні течії. Серед них найвпливовішими є реформатори і традиціоналісти. Розкол охопив не лише національні церкви, а й релігійні громади.

Реформатори прагнуть домогтися того, щоб церква відігравала більш активну роль у суспільно-політичному житті, вміла перехоплювати ініціативу в державних або політичних діячів і очолювала б суспільний розвиток. Головна увага при цьому зосереджується на оновленні віровчення та культу католицької церкви, посиленні її зв'язків із секулярним світом. Програму такого оновлення порушив швейцарський теолог Г.Кюнг. У ній центральне місце посідає нове розуміння ролі церкви у сучасному світі і церковного управління. Церква, зазначає він, - це не установа, а об'єднання народу божого, громада братів і сестер, які живуть в істинній вірі. Ніяка церква не може придушувати свободу віруючих, підмінювати благодать Господню пануванням людини над людиною. Церковне управління - це служіння божому народові, і тому, на думку Кюнга, християнська церква не потребує священників як посередників між Богом і людьми. Священство властиве для язичництва та іудаїзму. Г. Кюнг пропонує нове розуміння Бога, яке було б тотожне з сучасним природничим і філософським світосприйняттям. Нова модель богопізнання покликана позбавити теологію від догматизму, сприятиме зближенню істин релігійної віри і науки. Ідеї Кюнга не були прийняті Ватиканом, їх автор позбавлений права викладати теологію у Тюбінгенському університеті.

Традиціоналісти намагаються виключити католицьку церкву із суспільно-політичної гри, поставити її над політикою, сконцентрувавши увагу на зміцненні внутрішньо церковного життя, збереженні релігійних традицій. Вони чинять опір будь-якому оновленню віровчення і політики церкви, засуджують демократизацію релігійного культу. Таке віровчення активно підтримує французький архієпископ М. Лефевр. У своїх проповідях він розцінює будь-які відступи від католицької традиції як святотатство, загибель церкви і божого народу. Його прихильники вимагають відміни рішень другого Ватиканського вселенського собору про богослужіння національними мовами і включення в культову практику церкви національної музики. Вони категорично відкидають декрет про екуменізм, засуджують діалог католицької церкви з іншими релігіями. Все це, зауважують вони, принижує авторитет католицизму і свідчить про капітулянство католиків перед єретиками і язичниками.

У цій ситуації папа римський і курія кардиналів намагаються зайняти центристську позицію, щоправда, вони іноді роблять реверанси то в один, то в інший бік. Папа Іоанн-Павло ІІ був більш схильний до традиціоналістів, він вів лінію на відмову церкви від втручання у суспільно-політичне життя країн світу, хоча сам активно займався політикою. Він брав курс на зміцнення духовних основ життя суспільства на ґрунті релігії. Це завдання є суспільним, отже, і політичним. Такі парадокси суспільно-політичного життя католицької церкви свідчать про суперечливий характер сучасної соціальної доктрини Ватикану, більш витончену її політизацію.

Сучасне ставлення католицької церкви до науки полягає в намаганні поєднати наукові знання з релігійною вірою. Яскравим підтвердженням зазначеного є визнання Ватиканом факту, коли католицька церква припустилася прикрої помилки, притягнувши до суду інквізиції видатного вченого Галілео Галілея і його офіційна реабілітація. Щоправда, Ватикану знадобилося понад 400 років для такого визнання, однак цей крок, на думку богословів, у політичному плані був необхідним. Він мав підтвердити, що Ватикан тепер не зазіхає на автономію науки і свободу наукових досліджень. Водночас усі розмови про авторитет науки та наукових досліджень ведуться богословами з позицій визнання пріоритету божественного промислу і релігійної віри.

Конклав (кардинальська колегія) обирає папу з числа кардиналів таємним голосуванням. У засіданні конклаву беруть участь 120 кардиналів. Для обрання папи необхідно дві третини голосів плюс один голос. Конклав збирається через 18 днів після смерті папи. Він відбувається у Сікстинській капелі, вхідні двері якої замикаються і відкриваються лише тоді, коли над дахом з'явиться білий дим. Це означає, що новий папа обраний. Такий порядок виборів був запроваджений ще у ХІІІ ст. Папою Григорієм Х і дещо коригувався іншими папами. За всю історію католицької церкви на вищий пост обиралось 265 пап. У період з 1523 по 1973рр. папський престол посідали тільки італійці. У 1978р. папою римським було обрано краківського архієпископа Кароля Войтилу, який прийняв ім'я Іоанн Павло ІІ. У 2005р. папою римським було обрано німецького архієпископа Бенедикта XVI.

Енцикліка, тобто послання папи римського до всіх національних церков і віруючих - основний документ римських пап, що має директивне значення. У них викладається позиція католицької церкви із соціально-економічних, суспільно-політичних, моральних, релігійних питань. Ця позиція не підлягає обговоренню, є обов'язковою для виконання. Енцикліки можуть бути адресовані не лише католицькій церкві, а й іншим церквам, так само і невіруючим. Їх пишуть в основному латиною і вони прибирають назву перших двох слів тексту. Напиклад, опублікована 1981р. енцикліка Папи Іоанна-Павла ІІ називається «Лаборем екзерценс» («Про людську працю»). Вона присвячена теологічному аналізу різних аспектів трудової діяльності в сучасних умовах. У 1985р. папою була обнародувана енцикліка «Славорум апостоли» («Апостоли словя'н»), в якій зазначається, що в 988р. була хрещена Русь-Україна, вона прийняла християнство в католицькому варіанті, важливу роль у цьому нібито відіграли болгарські ченці Кирило та Мефодій. У 1991р. обнародувана енцикліка «Центезімус аннус» («Сотий рік»), присвячена сторіччю енцикліки папи Льва ХІІІ «Рерум новарум» («Шлях до нового»). Папа Іоанн-Павло ІІ дав оцінку енцикліці свого попередника, соціально-політичному і культурному життю сучасного світу, сформулював соціально-політичну позицію католицької церкви в сучасних умовах.

Інквізиція - особливий трибунал у структурі католицької церкви діяв з ХІІІ ст. для переслідування єретиків: в основному прогресивних учених і мислителів, інакодумців і маронітів (вихрещених євреїв). Інквізиція заарештовувала непокірних або підозрілих, вимагала зречення від власних поглядів, накладала штрафи, піддавала людей тілесним покаранням, ув'язнювала та засуджувала до страти через публічне спалення. Зазначені методи застосовували і до жінок, дітей, людей похилого віку. Майно покараних конфісковували, покарання «винних» поширювали на їхніх родичів і нащадків аж до третього покоління. Загальна кількість жертв інквізиції - сотні тисяч страчених, мільйони перебували під слідством. Серед жертв інквізиції були видатні вчені Джордано Бруно, Галілео Галілей та ін. Крім того, інквізиція широко практикувала відлучення від церкви і анафему (прокляття), включення «шкідливих», з погляду католицької церкви, творів до індексу заборонених книг. До індексу потрапили твори Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, Лесі України та ін. Інквізиція неодноразово зазнавала реформ. У 1965р. вона була перетворена в Конгрегацію у справах релігійної віри, але її функції не змінилися. Нині вона широко використовує методи релігійного впливу, тобто анафему та відлучення від церкви католиків.

Ордени - чернечі об'єднання із власним статутом відігравали значну роль у католицькій церкві. Нині існує близько 140 чернечих орденів, які об'єднують 150 тисяч ченців і понад 900 тисяч черниць. Наймогутнішим та найвпливовішим є орден єзуїтів, заснований в 1540р. Єзуїти мають великий вплив у Ватикані, вони керують засобами масової інформації, навчальними закладами, виступають консультантами папи, експертами і радниками з питань соціальної політики Ватикану. Досить впливовими є ордени домініканців, францисканців, селезіанців тощо. Крім того, Ватикан має багато світських організацій, що перебувають під впливом церкви та об'єднані в систему так званої Католицької дії. Серед них велику роль відіграє нині релігійно-політична організація «Опус деї» («Божа справа»). Вона об'єднує інтелігенцію, творчу молодь, справляє істотний вплив на засоби масової інформації, веде активну пропаганду релігії серед бізнесменів, провідних учених, робітників і молоді. Українська католицька церква має релігійні ордени василіан, Серця Ісусового, «Українська молодь - Ісусові Христові» тощо.

Католицька церква має профспілки, різні молодіжні та жіночі організації. Наприклад, християнські профспілки діють в Італії, Франції, Австрії, Бельгії та Іспанії. Для молоді в деяких країнах створені різні спортивні і туристичні товариства. У своїй діяльності Ватикан спирається на християнсько-політичні партії, передусім ті, що перебувають при владі. Серед них - Християнсько-демократична партія в Італії, Християнсько-демократична спілка і Християнсько-соціальна спілка в Німеччині тощо.

У багатьох країнах світу Ватикан має широку мережу католицьких навчальних закладів. Серед цих закладів - загальноосвітні і спеціалізовані школи, коледжі, інститути, університети. У Ватикані існує Папська академія наук, до складу якої входить багато інститутів, у тому числі і Інститут атеїзму.

Католицька церква проводить велику пропагандистську діяльність, вона видає багато газет, журналів, книг, величезну кількість періодичної літератури - майже 4700 різних назв загальним тиражем 2 млрд. примірників. Випускаються та продаються для демонстрації кінофільми на релігійні сюжети. Крім радіо Ватикану, працюють спеціалізовані радіостанції, які розташовані в різних країнах світу. Все це розраховано на активну пропаганду релігії, утримання під впливом католицької церкви широкого кола населення.

Католицька церква володіє величезними фінансовими коштами. У Ватикані діє «Банк святого духу», що має свої філії у багатьох країнах світу. Він контролює 51% капіталу Римського банку, інвестує підприємства Франції, Швейцарії, Португалії, Іспанії, Аргентини, Бразилії та інших країн. Прибутки банку від капіталів, вкладених у промисловість США, становлять 1 млрд доларів щорічно. Основна сума капіталів Ватикану зберігається у таємниці. Джерела доходів різні. Вони надходять за рахунок прибутків від вкладених капіталів, пожертвувань, плати за обрядові послуги, присвоєння різних звань, продажу релігійної літератури і предметів культу, квитків на екскурсії по Ватикану тощо. Близько 30 млн доларів надходить з єпархій як щорічний внесок на потреби Ватикану. Ватикан вважається великою фінансовою державою, річний бюджет якого становить понад 200 млн доларів. Отже, католицька церква є досить впливовою інституцією сучасного світу.

Висновок

На закінчення хочеться погодитися з католицьким теологом Карлом Ранером: «Сьогодні від церкви можна чути багато заяв від імені «духу» ІІ Ватиканського собору, які не мають нічого спільного з цим духом. У сучасній церкві панує надто великий Консерватизм. Церковні власті Риму, здається, більш схильні до повернення у старі добрі часи, ніж до реального розуміння ситуації сучасного світу і людства. Ми не досягли ще синтезу між істинною духовністю і реальною відповідальністю перед світом, якому загрожує катастрофа. На порозі третього тисячоліття серед католиків постійно зростає прагнення до створення найширшої платформи для об'єднання всіх людей доброї волі на основі загальнолюдських цінностей для врятування і збагачення духовної культури людства». Нажаль, це ж відноситься і до інших представників християнства.

Список використаної літератури

1. Дулуман Є.К., Закович М.М., Рибачук М.Ф. та ін. Релігієзнавство: Підручник/ за ред. М.М.Заковича. - К.:Вища школа., 2000. - 350с.

2. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 696с.

3. Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева О.О Географія релігій: Навчальний посібник для студентів географічних і філософських факультетів вищих навчальних закладів. - К.: «АртЕк», 1999. - 504с.: іл.

4. Рибалко В.С. Релігієзнавство: Навчальний посібник. - К.: ІПК ДСЗУ, 2006 - 124с.