Філософія релігії

Зміст

1. Які форми релігійного досвіду ви знаєте?

2. Які чотири Благородні істини узагальнено викладають буддійський погляд на людське життя?

3. Які головні елементи теософії?

1. Які форми релігійного досвіду ви знаєте?

Перш за все розглянемо теорії походження релігії, які акцентують на природних причинах і обставинах цього складного процесу. В їх розробці беруть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони містять чимало глибоких міркувань, їх можна об'єднати загальною назвою -- теологічні теорії тобто форми релігійного досвіду.

а)Традиціоналістичний: Ця точка зору на релігійного досвіду полягає в тому, що релігію відкрив першим людям сам Бог безпосередньо. В християнстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спілкування перших людей, Адама і Єви, в раю з Богом, а також надприродні контакти з Богом Мойсея та інших біблійських персонажів. Цей варіант традиціоналізму відкидає будь-які звернення до будь-якої аргументації, тим більше наукового характеру. Він ґрунтується лише на беззастережній вірі. Знаходимо ми традиціоналістичну концепцію і у стародавній філософії. Так, стародавній грецький мислитель Платон (428 чи 427--548 чи 547 рр. до н.е.) вважав, що релігія є наслідком споглядання людською душею в світі ідей єдиного, яке є особливою субстанцією всього світу, його основою і витоком, яке вище за буття, яке не має ні початку, ні кінця, ніяких ознак, ніяких причин, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а єдине -- незмінне. Єдине має всі характеристики Бога. Отже, людська душа, споглядаючи в світі ідей єдине -- Бога, згадує про нього в нашому матеріальному світі, і ця згадка і є релігія.

Традиціоналістичне розуміння релігії розробляли мислителі, яких церковна історія зве святими отцями церкви. У православ'ї це Афанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Назианзін, Іоан Златоуст та

Іоан Дамасин, у католиків -- Амвросій Медіоланський, Августин Блажений, Єроним. Слід також назвати Оригена і Тертуліана і особливо Фому Аквината (1225 чи 1226--1274), який в своїй головній праці «Сума теології» розмірковував таким чином: «Людина співвідноситься з богом як із своєю метою, але ця мета не може бути осягнута розумом».

Виходить, що людина для свого врятування мусить знати щось таке, чого розум осягнути не може. Але Бог дає людині це знання. Дає шляхом одкровення. На нього і треба спиратись, в ньому і порятунок. Надаючи безумовну перевагу одкровенню перед розумом, Фома Аквинат поглиблює що думку зауваженням: навіть те знання про бога, яке може бути здобуте розумом, має бути подане людині через божественне одкровення, бо істина про бога, відкрита людським розумом, була 6 доступна не багатьом. Від володарювання цією істиною цілком залежить врятування людини, яке вона може знайти лише в Богові. Ці міркування потрібні були Фомі для того, щоб ствердити перевагу теології, віри над наукою. Довести, що істини одкровення вищі, ніж істини науки. Але разом з тим, Фома Аквинат переспівує засади традиціоналізму: сам Бог відкрив людям всі релігійні істини, людський розум тут просто не потрібен.

Традиціоналістична теорія походження релігії легко сприймається, не потребує доведення, бо ґрунтується на вірі. Це обумовило іі значне поширення і багатовікове існування. Ця теорія у християнському богослов'ї має, так би мовити, внутрішній вжиток, бо стосується лише самого християнства. По відношенню до інших релігій християнство вживає будь-які інші пояснення. Але богослов'ю, що вдасться до теоретичних міркувань, цієї теорії мало, бо вона містить недооцінку творчих задумів Бога і зневагу до мислення людини, яка є вершиною творчості Бога.

б)Теїстична теорія. Ця теорія релігійного досвіду з суті самого теїзму. Теїзм визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові кінчених речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями і існує попереду всього і є джерелом всього, отже і релігії. Існує рад варіантів теїстичної концепції, але всі вони єдині в основному -- релігія є наслідком божественного одкровення на певному етапі духовного розвитку людства. Цілком зрозуміло, що ця концепція виходить з беззастережного визнання Бога Назвемо, перш за все, Рене Декарта (1559--1650), що додержувався дуалістичної концепції співвідношення душі та тіла і концепції вроджених ідей Декарт висунув онтологічне доведення існування бога; уявлення про Бога як істоту найдосконалішу необхідно передбачати і таку якість, як існування: ми мислимо про Бога, отже він існує. Ми ж мислимо про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує в свідомості людини від народження і проявляється як пізнання Бога. Отже, релігія виявляється в ході пізнавальної діяльності людини як розгортання вродженої ідеї Бога.

Потім згадаємо Готфріда Вільгельма Лейбніца (1646--1716), засновника богословського раціоналізму: розгортання декартових вроджених ідей починається під впливом досвіду, емпіричних знань. Завдяки цьому людство і прийшло до одної із най поширених форм досвіду християнства, воно єдина релігія одкровення.

Особливе місце в розробці теїстичної теорії належить німецькому філософу, психологу і педагогу Йогану Фрідріху Гербарту (1776--1841). Головне в релігії, вчив Гербарт, в тому, що вона встановлює доцільність природи, і людина приходить до релігії через усвідомлення цієї думки. Доцільність в природі викликає релігійне естетичні почуття, примушує нас споглядати велич Бога, породжує релігійні концепції.

Іммануіл Герман Фіхте (1797--1879) заклав так званий умоглядний теїзм: релігія як відношення людини до Бога є комплексом певних почуттів, які є наслідком дії двох факторів: перший -- це чуття власної скінченності, обмеженості, яка потребує допомоги; другий -- чуття нашого буття, яке осягнуте нескінченним, якому ми підкорені. Значною фігурою серед прибічників теїстичної теорії є один з творців німецького класичного ідеалізму Фрідріх Шелінг (1775 -- 1854). Він вчив, що все існуюче с наслідком первинного акту ірраціональної волі, яка не може бути осягнута раціональним мисленням. Для цього можна застосовувати лише емпіричний досвід, який є в міфології та релігії. Там відбувається одкровення. Але пояснити походження релігії одним одкровенням, як це робили традиціоналісти, неможливо. Якщо допустити, що до одкровення люди не знали Бога, то це було б визнанням наявності атеїзму в початковий період існування людства. Такої честі надавати атеїзмові не можна. Людина з самого початку свого існування володіла споглядальним типом знання і намагалася з'ясувати кінцеві основи світу, тому вона дійшла до єдиного, всезагального Бога. Потім ця ідея була втрачена і відновлена лише іудаїзмом, християнством та ісламом. Точка зору Шелінга дістала назву спекулятивного теїзму, оскільки вона ґрунтується на спекулятивній філософії, що оперує споглядальним знанням при аналізі над почуттєвих принципів буття. Завершуючи огляд теїстичних концепцій походження релігії, слід звернути увагу на групу теорій, які для обґрунтування надприродного походження релігії вдаються до містичних міркувань, тому їх можна назвати містичними теоріями. Суть їх в тому, що виникнення релігії є наслідком одкровення, але не того, що було раз і назавжди дане першим людям чи вибраним особам безпосередньо Богом, а внаслідок постійного впливу Божества на дух людини, що діє і в сьогоденні. Яскрава фігура серед містиків -- Фрідріх Генріх Якобі (1743 -- 1819). Якобі вважав, що для пізнання Бога ні почуттів, ні мислення не досить: ні природа, ні розум знання про Бога не, дадуть. Природа не стільки відкриває скільки утаює Бога від нас, бо ми бачимо в ній збіг причин без початку і краю. Розум діє в світі обмеженому, і сам він обмежений і приводить до визнання обмеженості всього існуючого. Визнання Бога дають лише наші внутрішні почуття, вони є джерелом релігії. Ми споглядаємо Бога в нашому власному духові, але не тілесними, а духовними очима. Це споглядання не постійне, а епізодичне, воно виникає при певних, дуже специфічних умовах: воно не потребує розуму, а лише віри. Подібно тому, як наше око, озброєне телескопом, бачить в туманному Козацькому шлясі окремі зірки, так і наш розум, озброєний вірою, може бачити Бога. Це містичне богопізнання є провідним методом багатьох богословських систем. Воно має багатовікову історію, особливо яскраві сторінки якої написані на Сході, які і тепер активно обробляються неорелігіями східного походження як за кордоном, так і в нашій країні. Для богословів, які оперують логічними міркуваннями і активно звертаються до науки, містика не виступає впевненим спільником новітніх богословських побудувань. Ось тому теоретизуючи православні богослови стримано ставляться до містичних концепцій. в) Монотеїзм, політеїзм, генотеїзм. При розгляді форм походження релігійного досвіду виникає питання про те, в яких богів вірили на початку релігії люди? В залежності від характеру і складу ієрархічної побудови системи надприродних істот, якою оперує кожна релігія без винятку, в релігієзнавстві виділяють два типи релігій: монотеїстичні і політеїстичні. Монотеїстичні релігії -- це такі, які будуються на визнанні одного, єдиного Бога; інші надприродні істоти (ангели, святі, пророки тощо) -- це посередники між Богом і людьми. Політеїстичні релігії в своїй ієрархії мають певну, навіть значну кількість богів різних рангів і ваги, з своїм колом прав і обов'язків, сферою управління і діяльності.

Існує ще (мне явище в ієрархічній оцінці богів: звичайно з великої кількості богів не виділявся жоден, але в міру потреби, коли віруючий звертавсь до якогось бога, він оцінювався на той час як головний. Це явище дістало назву генотеїзму.

2. Які чотири Благородні істини узагальнено викладають буддійський погляд на людське життя?

Одна з форм викладу Закону в тхераваде і Малій колісниці --учення про «чотири благородні істини» має таке тлумачення: 1). Існування, що полягає в народженні, старінні, хворобах, смерті, недосягненні бажаного і т.д. є страждання (духкха); 2). Причина страждання -- жадання плотської насолоди, існування і згубного переродження;

3). Страждання може бути припинене тільки викорінюванням цієї спраги, для чого пропонується;

4). Вісімковий шлях (він же Серединний), що включає як ступені споглядання Закону, роздум про нього, мову, поведінку, спосіб підтримки життя, застосування сил, пам'ять і зосередження.

Ці чотири істини різні їх аспекти (зазвичай називають 16) виступають як об'єкти поглиблених роздумів і медитацій, яким в буддизмі відводиться головна роль в пізнанні і духовному вдосконаленні. Стан абсолютного спокою, нірвана -- кінцева мета релігійного шляху, що припускає, за прикладом Будди, залишення всіх мирських турбот і обов'язків, забуття прив'язаностей і схильностей, розрив родинних зв'язків і постриження в ченці (у Малій колісниці тільки вони вважалися членами сангхи, общини).

Будда учив, що в світі немає вічної суті, безсмертних богів, нетлінних душ, взагалі відсутня яка б то не було постійність, а є лише безупинне чергування виникнення і розвитку, руйнування і загибелі, перебування в не проявленому стані і нового прояву. Цей оборотний процес сансари без початковий. За кожною з істот тягнеться важкий ланцюг карми як результат його діянь в незліченних переродженнях, в яких він вже побував і богом, і царем, і твариною, і тварюкою пекла Але найбільш сприятлива для вдосконалення і досягнення нірвани доля людини. На відміну від інших релігій Індії, буддизм заперечував існування вічного носія карми, тобто душі, атмана. Згідно школам хинаяни, лише самостійні етичні і духовні зусилля можуть сприятливо позначитися на долі індивіда, бо над законом карми не владні ні інші люди, ні боги, ні надприродні сили: «Чистота і нечистота пов'язані тільки з самим собою, одному іншого не очистити» (Дхаммапада, 165). Причинність карми розкривається у вченні про 12 ланок ланцюга взаємозалежного виникнення (пратитья-самутпада), що характеризує минуле, справжнє і майбутнє життя індивіда.

Серед найбільших представників хинаяни -- мислителі 5 в. Буддхагхоша і Васубандху. (2) Махаяна (Велика колісниця)

Най раніше тексти махаяни -- сутри Вдосконалення мудрості (Праджня-параміти, 1 в. до н.е. -- 1 в. н. э.; вже з другої половини 2 в. перекладалися китайською мовою). Згідно легенді, їх теж вимовив Будда Шакьямуні, але сенс їх не був зрозумілий людям, і тому ці сутри 500 років зберігали наги (змії-дракони) і боги, поки не прийшов Нагарджуна (історики датують його життя 2-3 вв.), якого махаянисти іменують Другим Буддою, і не сповістив їх знов, давши докладні коментарі. То ж відбулося і з махаянскими сутрами другого покоління, які були пояснені людям Майтрєєй (або Майтреянатхой) і Асангой в 4-5 вв. Тексти махаяни записувалися на санскриті; з 2 по 11 вв. вони активно перекладалися китайською мовою і були зібрані в єдину колосальну Тріпітаку; з 8 в. перекладалися мовою Тибету і в 14 в. були впорядковані в єдиному каноні, що складається з двох зборів: Ганджур (Слово Будди в 108 томах енциклопедичного формату) і Данджур (Тлумачення Закону індійськими майстрами в 225 томах). Китайський і Тибет канони не співпадають і включають також сутри хіаяни і тантри ваджраяни, оскільки махаяна визнає нескінченне різноманіття шляхів і способів звільнення. У центрі доктрини махаяні -- вчення про небесних і земних бодхисаттвах. Перші -- це істоти, що вже знайшли Прояснення (бодхи), але що дали обкрадає залишитися в крузі перероджень, щоб допомагати іншим істотам досягти цього стану і нірвани. Земні бодхисаттві -- це ченці і миряни махаяни, прагнучі до прояснення із співчуття до мук ближнього. Робити це потрібно з любов'ю, але без прихильності, чому можна навчитися за допомогою 10 (у ранній махаяне -- 6) видів вдосконалення: дару, моральності, терпимості, рішучості, зосередженого споглядання (медитації), проникливої мудрості, способу, молитви, сили і знання. Досконалість, що знаходиться, характеризується, зокрема, свехъестественними здібностями адепта: ясновидінням, яснослуханням, читанням чужих думок, пам'яттю про минулі переродження, чудовою силою. Бодхисаттва постійно в дорозі, накопичуючи чесноти і знання, осягаючи таїнство «порожнистості» (шуньята). Ця велика Порожнеча (шунья), яку можна споглядати, і єдина справжня реальність. У ній перебуває Будда -- абсолютна єдність сущого, невідмітне від Порожнечі і не охвачені думкою (ачинтья). Все інше, починаючи з сансари і нірвани, є Ілюзією (майя), обманом, грою свідомості. Позбавлення від Ілюзії -- це досягнення стану буддства, яке є завжди, скрізь і у всьому, зокрема в нас. Весь всесвіт можна уподібнити Тілу (кайя) Будди. Дхарма-кайя -- Тіло Закону, яке є Будда і Порожнеча. Головними школами махаяни стали школа срединников (мадхьяміка) і школа йоги свідомості (йогачара, виджнянавада), декілька підшкіл, що мали, в Індії, а що нині існують серед Тибету, китайців, японців і ін. буддистів махаяни.

3. Які головні елементи теософії?

Теософія - ( від грецького THEOS - бог і SOPHIA - мудрість) - Богомудріє - в широкому сенсі - всяке містичне учення, що претендує на розкриття особливих божественних таємниць.) Теософія є джерелом всіх релігій.

Теософське Суспільство задавалося власне трьома основними цілями:

утворити ядро Всесвітнього Братерства без відмінності походження і віросповідання, раси і кольору шкіри, підлоги. Члени його зобов'язуються постійно прагнути до самовдосконалення етичного і до посильної допомоги своїм ближнім, - допомоги духовної, а при нагоді і матеріальної;

заохочувати вивчення світових Релігій і Наук, тобто сприяти розповсюдженню арійських і інших східних мов, наук і знань;

досліджувати сокровенні закони природи у всіх її аспектах, психічні і духовні сили людини.

З трьох цих цілей лише перша обов'язкова для всіх; друга і третя надаються на добру волю членів Суспільства.

Теософське Суспільство має ту перевагу перед існуючими релігіями, що воно не робить відмінності між язичниками, євреями або християнами. Теософське Суспільство інтернаціонально, оскільки членами його можуть бути люди всіх рас, всіх сповідань і всіх світоглядів, що працюють спільно для однієї і тієї ж мети - удосконалення людства; але як Суспільство виключає з своїх інтересів політику, воно не бере ніякої участі в якій би то не було національній або партійній політиці. Члени Теософського Суспільства як окремі особи цілком вільні в своїх політичних напрямах.) Теософія є безбережним океаном уселенської Істини, Любові і Мудрості, що відображає своє світло на землі. Теософське Суспільство було створено для того, щоб допомогти людям в пізнанні Божественної Мудрості і щоб допомогти їм піднятися до її висоти шляхом вивчення і засвоєння її вічних істин. У Теософії немає своєї особливої мудрості, вона є лише сховищем всіх істин, вимовлених великими Ясновидцями, Пророками і Вчителями всіх історичних і доісторичних століть. Вступають в Теософське Суспільство в надії придбати ту силу, яка виникає завдяки правильно організованим, одночасно здійснюваним зусиллям; більш абсолютно послужити людству, беручи участь в боротьбі з його неуцтвом і в зусиллях, шляхом розповсюдження світла Божественної Мудрості, зменшити його страждання, а також в надії скористатися сприятливими умовами, які виникають від взаємної допомоги. Існує велика різниця між встановленими релігіями і Теософією. Релігії спираються на довіру і марновірство, є вірою в авторитет; Теософія ж спирається на переконання і інтуїцію, є вірою в свою духовну інтуїцію. Теософія не дотримується ніякої релігії і ніякої філософії зокрема.

“Єдиний декрет карми, вічний і незмінний декрет, це - така ж абсолютна Гармонія в світі Матерії, яка вона в світі Духу. З цього виходить, що не карма нагороджує або карає нас, але що ми самі нагороджуємо або караємо себе залежно від того, чи працюємо ми разом і у згоді з Природою, перебуваючи в гармонії з її законами чи ж порушуючи їх”. Таємна Доктрина, тому 1 .

“Цивілізація всіх часів розвивала фізичне і інтелектуальне в збиток психічному і духовному. Здатність направляти свою власну психічну природу і владу над нею, здатність і влада, які сліпі люди нашого часу сполучають з надприродним, були на зорі людства природженими і приходили до людини так само природно, як здатність пересування або мислення”. Таємна Доктрина, тому 1.

“Карма не створює нічого і нічого не зумовлює. Сама людина будує плани і створює причини, а закон, карми, лише приладнує наслідки, яке приведення в лад не є дія, а уселенська гармонія, прагнуча зберігати непорушним своє початкове положення, подібно гілки, яка, зігнута із зайвою силою, випрямляється з відповідною енергією, Якщо результатом буде вивихнута рука, яка прагнула вивести вітку з природного положення, - хіба ми станемо звинувачувати вітку замість того, щоб визнати нерозуміння того, хто викликав для себе цю біду?” Таємна Доктрина, тому 2.

“Людство - принаймні його більшість - ненавидить мислити самостійно. Воно дивиться, як на образу, на найскромніше запрошення хоч би на короткий час покинути стару пробиту колію і, слідуючи своїй власній думці, вступити на новий шлях, в іншому напрямі.” Таємна Доктрина, тому 3 .

“Дітям потрібно упроваджувати понад усе упевненість в собі, любовне відношення до всіх, альтруїзм, взаємну поблажливість і особливо звичку думати і міркувати самим. Слід обмежити чисто механічну роботу пам'яті до можливого мінімуму і присвятити велику частину часу розвитку і вихованню внутрішніх відчуттів, здібностей і прихованих сил. Ми повинні прагнути створювати вільних людей, вільних розумово, вільних морально, вільних від всякого роду забобонів і особливо вільних від егоїзму.” Ключ до Теософії. “ Бо розум подібний дзеркалу: відображаючи, він припадає пилом, Він потребує душевної мудрості, ніжні подихи якої в змозі змести з нього пил наших ілюзій. Прагни, про Початківець, поєднувати свій розум і свою душу воєдино” Голос Безмовності.

ТЕОСОФІЯ для кожного з вищезазначених світоглядів існує ряд питань, що допомагають нам розкрити їх суть. Бог або матерія? Два мири або один? Християнське говорить нам: «Бог є». А що є бог? Бог є любов, любов нескінченна, любов до людей, до світу, до всього в цілому. Бог є творець, творець всесвіту,тобто саме того, що нас всіх оточує, того що ми щодня бачимо і відчуваємо. Підсвідомо ми відчуваємо, що якась сила є. Що це? Таємниця. Християнське учення говорить, що Бог - ето нескінченна могутність, але матеріалісти затверджують абсолютно зворотне. Для них Бога немає, як немає і якоїсь могутньої духовної сили, яка очолює у всесвіті, а існує лише матерія. Я не дотримуюся жодного з цих світоглядів окремо, але більше схиляюся до матеріалістичного. Я вважаю, що прихильник кожного з них, та і подаруй будь-який, хто переконаний в чомусь одному, а будь-яке інше заперечує, є фанатиком, ким я не є жодною мірою. У моєму розумінні мир матеріальний але все-таки є якась сила, за межами мого розуміння. Можна назвати це «вищим розумом». Я не згоден з теософською точкою зору, що немає ні бога, ні матерії, а є лише якийсь духовний початок оскільки не вважаю «вищий розум» якимсь духовним початком. Він може бути матеріальний, а може і не бути, але він вище за нас по своїй суті. Матеріалізм за своєю суттю дуже переконливий, оскільки ґрунтується на експерименті. Що не доведено, то не є фактом. Але те, що матерія існувала вічно і нескінченно і почала немає факт вельми спірний. Їх нове переконання, що мир виник в результаті «Великого вибуху» теж не дуже-то переконливо. Адже точно також можна сказати, що бог створив мир з самого себе і немає нічого начальне почала, тобто бога.

Оскільки ж влаштований всесвіт? Для християн це два мири - видимий і невидимий. Видимий - це те, де ми живемо, що ми, так би мовити, бачимо навколо себе, а невидимий - це царство Господнє: рай і пекло. Для матеріалістів - це матеріальний світ, що складається з найдрібніших частинок, мир пізнаваний наукою і лише нею. Матеріалісти визнають і духовний світ, але він породжений силою розуму. Теософія стверджує, що мир це - якась духоматерия, що він складається з рівнів суті.

Я вважаю, що мир матеріальний, але для мене деякі явища незрозумілі і поки я в них до кінця не розберуся, навряд чи зможу відповісти на це питання на всі сто. Біблія, як книга, яку написали люди із слів Божих, говорить, що життя без Бога неможливе. Вона розповідає про божественне походження життя. Християнство розвиває доспілу в іудаїзмі ідею єдиного Бога, володаря абсолютної добрості, абсолютного знання і абсолютної могутності. Всі істоти і предмети є його творіннями, все створено вільним актом божественної волі. Два центральні догмати християнства говорять про триєдність Бога і: Боговоплощенії. Згідно першому, внутрішнє життя божества є відношення трьох "іпостасей", або осіб: Батька (безвладної першооснови), Сина, або Логосу (смислового і оформляючого принципу), і святого Духу (животворящого принципу). Син "народжується" від Батька, святий Дух "виходить" від Батька. При цьому і "народження" і "вихід" мають місце не в часі, оскільки всі особи християнської Трійці існували завжди - "предвічні" - і рівні по гідності - "рівночестні".

Людина, згідно християнському ученню, створена як носій "образу і подібності" Бога. Проте гріхопадіння, здійснене першими людьми, зруйнувало богоподібну людину, наклавши на нього пляму первородного гріха. Христос, прийнявши хресні муки і смерть, "спокутував" людей, постраждавши за весь рід людської. Тому християнство підкреслює очисну роль страждання, будь-якого обмеження людиною своїх бажань і пристрастей: »приймаючи свій хрест", людина може перемагати зло в собі самому і в навколишньому світі. Тим самим людина не просто виконує Божі заповіді, але і сам перетворюється і здійснює сходження до Бога, стає до нього ближче. У цьому і є призначення християнина, його виправдання жертовної смерті Христа. З цим поглядом на людину зв'язано характерне тільки для християнства поняття "таїнства" - особливої культової дії, покликаної реально ввести божественне в життя людини. Це перш за все - хрещення, дієприкметник, сповідь (покаяння), брак, соборування. Але даний факт вельми сумнівний, оскільки ґрунтується на особистому досвіді творців, не підтвердженому реальними експериментами

Матеріалістичний же світогляд добре у всьому і вельми переконливо, якщо не рахувати їх переконання, що життя виникло випадково. Адже, як відомо, ніщо нікуди не йде безслідно і нізвідки просто так не з'являється. Теософи рахують інопланетне виникнення життя найбільш прийнятним для себе. Якщо вже задуматися, то теософська точка зору з питання виникнення життя, є менш прийнятнішою. Адже те, що є інопланетне життя ми так дотепер і не знаємо. Так навіть Бог може мати деяке відношення до інопланетян. Все, що людина не може пояснити, він намагається пояснити ніж те незвичайним, надприродним.

Так в чому ж сенс життя? Це питання, мабуть, люди ставлять перед собою завжди. Будь вони матеріалісти або християни, теософи або люди інших переконань. Це питання не стоїть лише перед тими, хто живе вдень сьогоднішнім. Християни вважають, що людина живе для того, щоб з'єднатися з богом. Матеріалісти переслідують наукові, матеріальні інтереси, покращують свій добробут з покоління в покоління. Теософи прагнуть з'єднатися з «вищою» енергією. Всі вони прагнуть до чогось вищого. Хоча для кожного з них це абсолютно різні речі. У чому для мене сенс життя я поки точно не знаю. І чи є сенс життя взагалі? Пізнати непізнане - в цьому напевно, і є сенс життя. Знайти самого себе в цьому суєтному світі. Побачити щось таке, що іншим недоступно і не втратити себе як особу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Блаватськая Е.П. Ключ до Теософії. М., 1996.

2. Митрохин Л.Н. Філософія релігія М.,1993

3. Судзуки Т.Д. Християнський та Буддійський містицизм.

4. Релігієзнавство. Лубський В.І. Підручник- К.:Вілбор, 1997.

5. Релігієзнавство. Калінін Ю.А., Є.А. Харьковченко. Підручник. -Київ, 1995.