Католицькі чернечі ордени

Міністерство освіти і науки України

Волинський технікум НУХТ

Реферат

На тему: Католицькі чернечі ордени

Підготувала:

Студентка 40 гр. «Фінанси

Хомюк Юлія

Луцьк - 2009»

План

1. Василіани

2. Йосифітки

3. Редемптористи

4. Салезіани

5. Сестри-Служебниці Пренепорочної Діви Марії

6. Студити

7. Студитки

1. Василіяни

Отці Василіяни -- Чин Святого Василія Великого (лат. Ordo Sancti Basilii Magni), Василіянський Чин святого Йосафата -- український католицький монаший орден східного обряду. Один з основних монаших чинів Української Греко-Католицької Церкви.

Традиційна назва Чину -- Чин святого Василія Великого. Офіційна, хоча менш відома і рідковживана, є назва, прийнята на одній з Генеральних Капітул Чину в 1931 році для підкреслення ролі святого священомученика Йосафата (Кунцевича) у формуванні сучасної моделі василіянського життя: Василіянський Чин святого Йосафата; назва ця фігурує в офіційних церковних документах.

У Східних Католицьких Церквах існує кілька чинів, які походять з традиції св. Василія Великого. Це: Василіяни з Ґроттаферати біля Риму в Італії (італогреки), Василіяни Найсвятішого Спасителя, Василіяни св. Івана Хрестителя (соарити), Василіяни-Алепінці -- ці три належать до Мелхітської Церкви. Існує також Згромадження св. Василія латинського обряду. В Україні відомим є тільки Василіянський Чин св. Йосафата.

Коротка історія Чину

Основоположником Чину вважається св. Василій Великий (329--379), один з найвизначніших Отців Східної Церкви. По сьогодні його Правила (Ширші і Коротші) разом з іншими аскетичними творами становлять основу Конституцій Чину, хоч в понад тисячолітній історії спосіб життя василіянських монахів підлягав певним змінам. До найбільш відомих реформаторів василіянського життя належать: св. Теодор Студит (760--826), св. Теодосій Печерський (†1074), св. Йосафат Кунцевич (1580--1623) разом з київським митрополитом Йосифом Велямином Рутським (1574--1637).

Монаше життя в Україні, в типовій для Сходу формі, своїм корінням сягає до часів князя Володимира Великого (980--1015), коли в печерах на околицях Києва поселилися перші монахи. Найбільший вплив на розвиток цього життя мали св. Антоній Печерський (†1073) і його послідовник -- св. Теодосій Печерський (†1074). Після татарських наїздів, що в середині ХІІІ століття знищили Київську Русь, монахи шукали собі місця на північних і західних теренах краю, закладаючи нові монастирі. Таким чином вони дісталися до Галицько-Волинського князівства, яке увійшло в границі Польського Королівства і Великого Князівства Литовського.

Велику роль у формуванні василіянського життя в Київській Митрополії, після відновлення єдності з Католицькою Церквою, відіграли Київський Митрополит Йосиф Велямин Рутський і св. Йосафат Кунцевич, що на початку XVII століття провели ґрунтовну реформу тогочасного монашого життя, надаючи йому структуру сучасних чинів, впроваджуючи централізацію монастирів. Таким чином з взаємно незалежних перед тим василіянських монастирів, підлеглих владі місцевого єпископа, створено Чин в сьогоднішньому розумінні даного слова. Тому Митрополита Рутського і св. Йосафата можна вважати справжніми засновниками сьогоднішнього Василіянського Чину.

Так сформований Чин Отців Василіян динамічно розвивався в XVII і XVIII століттях, про що свідчить хоча б той факт, що після заборони діяльності Ордену Єзуїтів в Польщі в другій половині XVIII ст. василіяни перебрали провід численних єзуїтських шкіл і гімназій.

Василіянський Чин значно потерпів після поділів Польщі. На російській території був цілковито і остаточно ліквідований, натомість, не без труднощів, перетривав в межах австрійських. Однак у другій половині XIX ст. стало необхідним його оновлення. Реформу провели Отці Єзуїти. Започатковано її в монастирі в Добромилі в 1882 році, звідти й її назва -- Добромильська реформа. Після реформи василіяни знову широко розвинули діяльність місійну і реколекційну, душпастирську і видавничу, а також наукову.

Після I світової війни більшість василіянських монастирів опинилися в межах тодішньої Польщі. В країнах соціалістичного блоку офіційна діяльність Чину була перервана. Всюди, за винятком Польщі, Чин змушений був зійти в підпілля. Протягом багатьох років василіяни виховувалися, молилися і діяли як світські люди. Багато ченців засуджено на заслання і до в'язниць. Багато василіян в Україні, в Чехословаччині, в Румунії і Угорщині загинули за свої релігійні переконання. У 2001 році п'ять Василіян були беатифіковані -- проголошені блаженними. Зараз проводиться беатифікаційний процес ще ряду василіян.

Мета діяльності Чину

Метою ЧСВВ, згідно з його Конституціями, є плекання спільнотного життя задля власного освячення через виконання обітів й заповідей любові та задля спасіння ближніх за посередництвом благовістування через проведення місій і реколекцій, наукову та видавничу діяльність, душпастирство і працю з молоддю.

Герб Чину

Герб Василіянського чину святого Йосафата складається з обрамленого дугою вогняного стовпа, що символізує полум'я любові, як постійний дороговказ у служінні Богові й ближнім; вогняний стовп також є символом св. Василія Великого; над вогняним стовпом зображено сонце -- символ самого Спасителя-Життєдавця; у сонці вміщена монограма Ісуса Христа, над якою є хрест, як знак слідування за Ним. Увесь герб оточує вінок з двох галузок: дубової і лаврової. Дубова галузка символізує постійність і міць у духовному рості і працях, а лаврова -- есхатологічну, вічну нагороду для переможців.

Структура Чину

Від 1617 року Василіянський Чин є централізованою організацією, на чолі якої стоїть Протоархимандрит. Монастир, який є осідком Протоархимандрита та чотирьох його дорадників, знаходиться в Римі. Протоархимандрита обирає Генеральна Капітула Чину терміном на 8 років. З липня 2004 року Протоархимандритом Василіянського Чину є о. Василій Ковбич.

Чин поділяється на Провінції, якими управляють Протоігумени. Провінції складаються з монастирів й резиденцій (резиденції -- це малі монастирі, які мають менше, ніж 6 ченців), на чолі яких стоять ігумени і настоятелі. Провінції, як правило, знаходяться в межах однієї держави. На 2006 рік існують такі Василіянські Провінції: Найсвятішого Спасителя в Україні (до якої з 1992 р. тимчасово долучена Закарпатська Провінція св. Миколая), яка включає 29 монастирів і резиденцій, Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в Аргентині (3 монастирі), св. Йосифа у Бразилії (15 монастирів), Пресвятого Серця Ісусового в Канаді (10 монастирів), св. Стефана в Угорщині (5 монастирів), Покрова Пресвятої Богородиці у Польщі (4 монастирів), св. апостолів Петра і Павла у Румунії (3 монастирі), св. Кирила і Методія у Словаччині (6 монастирів) та Успення Пресвятої Богородиці в США (7 монастирів).

З 19 липня 2007 року Протоігуменом української Провінції є о. Йоанікій Чверенчук.

Опис чернечого одягу василіянина

Згідно з Конституціями ЧСВВ, чернечий одяг василіянського ченця складається з ряси (габіта) чорного кольору, що має білий комірець (колорадку), а також пояс, мантію та каптур. У щоденному житті, де ченці св. Василія Великого виступають як спільнота, вживають рясу і пояс, а в урочистих богослужбових відправах, за прийнятим звичаєм, теж -- мантію і каптур.

Деякі статистичні дані про Василіянський Чин в Україні та у світі

На 2006 рік Чин нараховує приблизно 600 ченців, не враховуючи кандидатів. Деякі з них належать до інших (не Української) східних католицьких Церков свого права: Румунської, Угорської, Словацької та до Мукачівської єпархії.

Загальна чисельність монашої спільноти Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні -- 303, з них громадян України -- 297, включаючи тих, які знаходяться за кордоном -- 42; іноземців, що працюють в Україні -- 12, з них ? 6 членів Провінції.

Священиків -- 101, студентів -- 80, братів -- 79, новиків і кандидатів -- 43.

Освітній рівень монахів Провінції: з вищою освітою -- 125, з незакінченою вищою освітою -- 69, зі середньою -- 107, з неповно-середньою -- 2.

Середній вік Василіян в Україні -- 34 роки.

Святі і блаженні Василіянського Чину

Святий священномученик Йосафат Кунцевич -- беатифікований папою Урбаном VIII у 1643 році, канонізований папою Пієм IX у 1867 році. День вшанування -- 12/25 листопада.

Блаженний священномученик Йосафат Коциловський -- беатифікований папою Іваном Павлом II 27 червня 2001 року. День вшанування -- 27 червня.

Блаженний священномученик Павло Ґойдич -- беатифікований папою Іваном Павлом II 4 листопада 2001 року. День вшанування -- 17 липня.

Блаженний преподобномученик Віталій Байрак -- беатифікований папою Іваном Павлом II 27 червня 2001 року. День вшанування -- 27 червня.

Блаженний преподобномученик Северіян Бараник -- беатифікований папою Іваном Павлом II 27 червня 2001 року. День вшанування -- 27 червня.

Блаженний преподобномученик Яким Сеньківський -- беатифікований папою Іваном Павлом II 27 червня 2001 року. День вшанування -- 27 червня.

2.Йосифітки

Йосифнтки - Повна назва: Згромадження сестер св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії. Заснував о. Кирило Селецький в 1898 р. в с. Цеблів, Сокальського повіту в Україні. Мають свої осідки в Польщі, Канаді та Бразилії.

3.Редемптористи

Редемптористи -- монаший чин Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), заснований 1732 року учителем Церкви Альфонсом Ліґорієм у Неаполі для проповідницьких місій і духовних вправ, поширений з кінця XVIII століття поза Італією у різних країнах Європи, тепер по всьому світу (1973: 36 провінцій, 41 віце-провінція і місія з 7475 членами, 671 дім, 27 ієрархів, 1 кардинал, 4 апостольські префектури).

Українська гілка редемптористів постала заходами митрополита Андрея Шептицького, який 1911 року поселив членів ордену з Бельгії, які прийняли греко-католицький обряд, в Уневі біля Перемишлян, а потім у Збоїськах біля Львова (гімназія з інтернатом, новіціат). Найбільший центр українські редемптористи мали у Голоску біля Львова (дім філософсько-богословських студій), місійні доми існували у Станиславові, Ковелі на Волині (резиденція єпископа Миколи Чарнецького), у Львові (осідок протоігумена) і в Тернополі. Разом Галицька віце-провінція нараховувала на 1946 рік 96 членів. На Закарпатті редемптористи мали доми у Михайлівцях й у Хусті (24 членів).

У Канаді перший дім редемптористів засновано в Йорктоні заходами о. Ахілла Деляре (1913), згодом у Айтуні, Роблині (з гімназією), Торонто, Медововейлі (дім філософсько-богословських студій), Вінніпезі (осідок протоігуменату). У Йорктоні редемптористи видавали книжки релігійного змісту та місячник «Голос Спасителя» (двомовне англо-українське видання) і богословський квартальник «Логос». У США існують доми редемптористів у Ньюарку й Вашингтонi. Канадсько-Американська провінція українських редемптористів нараховувала свого часу понад 50 членів-отців і братів.

Визначними піонерами української гілки редемптористів були: А. Деляре, письменник Й. Схрейверс, Й. Девохт; місіонерами: Г. Шишкевич, С. Бахталовський, В. Дородько, З. Ковалик (замордований більшовиками у Львові 1941 року). Владики члени чину редемптористів: єп. Микола Чарнецький, митр. Максим Германюк у Вінніпезі, єп. Володимир Маланчук у Франції, єп. Василь Величковський у Львові, митр. Володимир Стернюк та епископ-помічник у Торонто -- Михайло Руснак (для словаків греко-католиків).

4.Салезіани

Салезіяни (лат. Socitetas Sancti Fracisci Salesii -- Товариство св. Франциска Салезького, скорочено Салезіянське товариство, скорочено -- СДБ (SDB)) -- монаше згромадження Папського права, активного способу життя, яке засноване 1859 року в Турині (Італія). 1874 -- Салезіянське товариство затверджене Римським Папою Пієм ІХ. Гасло Згромадження: «душі мені дай, все решта забирай» («da mihi animas coetera tolle»)

Засновник згромадження св. Іван Боско, який вибрав покровителем для Згромадження св. Франциска Салезького, через його доброту та відданість спасінню душ.

Метою Салезіян є опіка над дітьми і молоддю з убогих родин, її релігійне та професійне виховання, а також місіонерська діяльність. У різних країнах світу Салезіяни утримують школи та виховні заклади для молоді, незалежно від їх походження. Св. Іван Боско бажав, щоб його сини наслідували Христа, служачи молоді, особливо найбільш бідній та занедбаній (духовно та матеріально).

Засновані святим Іваном Боско у 1859 році, сьогодні Салезіян є 15 750 (станом на 2008 р.) в 128 країнах світу.

Українські Салезіяни

У Галичині Салезіяни діяли з 1890-их років.

Задум створення візантійсько-української вітки Салезіянського Згромадження народився в 1930 році, коли, за проханням Апостольського Нунція Польщі Преосв. Франческо Мармаджі, Святіший Отець та Генеральний Настоятель Салезіян о. Філіппо Рінальді погодилися на поширення Салезіян і на українські землі зі збереженням традиційного їм східного обряду католицької Церкви. В 1932 році за дорученням та з підтримкою Митрополита Андрея Шептицького та зокрема Блаженного Йосафата Коциловського, тоді Єпископа Перемишльського, на салезіянську формацію (вишкіл) до Італії відбула перша група українських юнаків, а згодом - інші три: в 1937, 1938, 1939.

Нажаль, з огляду на політичну ситуацію на Україні після Другої світової війни, жоден український салезіянин не зміг до неї повернутися з-за кордону. Не зважаючи на це, отці не зневірювалися - заснували Папську Малу семінарію в Римі для виховання українських хлопців з діаспори, таким чином могли підтримувати та розвивати у молоді з діаспори українське коріння, любов до України та до рідної Церкви.

Серед ректорів Малої семінарії особливої уваги заслуговує отець Степан Чміль, який був першим українським салезіянином, згодом отримав від Патріарха Йосифа Сліпого титул Архімандрита, не дочекавшись незалежності України, помер у 1979 році і похований у Соборі Св.Софії в Римі. Отець Стефан відзначався особливою добротою, ревністю та святістю життя, що спонукало у 2006 році почати збір фактів для проголошення його святим. Деякі з перших українських салезіян змогли повернутися на Батьківщину лише після 60-ти років перебування за кордоном, в 1991 році. Серед цих варто згадати Владику Андрія та о. Василя Сапеляків, о. Михайла Пришляка та ін.

На початку 1990-их років Салезіяни відновили свою діяльність в Україні.

5.Сестри-Служебниці Пренепорочної Діви Марії

Сестри-Служебниці Пренепорочної Діви Марії (С.), найчисленніше чернече жін. згромадження (понад 1 000 С.) Укр. Кат. Церкви, засноване в 1892р.о. Кирилом Селецьким та василіянином Є. Ломницьким для рел. виховання дітей і шкільної молоді та церк. -- харитативної, допомоги по парафіях (захоронки, сиротинці, школи, лікарні, притулки для похилих віком тощо).

Укладений для С. чернечий устав того ж року схвалив митр. С. Сембратович. Перший дім виник у с. Жужелі б. Сокаля завдяки допомозі місц. душпастиря К. Селецького, 1894 оформився гол. монастир у Кристинополі під проводом тамошніх Василіян. Під керівництвом першої С. Йосафати Гордашевської, співзасновниці згромадження, С. невдовзі поширилися в Галичині, поміж укр. еміграцією в Канаді (1902) і Бразілії (1911) та в Юґославії (1906), на Карп. Україні (1928) й у США (1938). 1934 С., підлеглі доти єпархіальній владі, були сцентралізовані під гол. зарядом з одним чернечим уставом, затвердженим остаточно Пієм XII 1956, і діяли у трьох чернечих провінціях: для Європи, Канади й США з Бразілією. 1938 С. мали в Європі 92 доми і 494 сестри та вели захоронки (76, бл. 5000 дітей), сиротинці (15 з 380 сиротами) та 3 нар. школи, економію у 4 духовних семінаріях та різноманітну церк.-харитативну працю по парафіях, гол. між жіноцтвом.

Сов. влада скасувала С. в Галичині (1940 -- 41 і гол. по війні) і чимало з них вивезла до концентраційних таборів; така сама доля зустріла С. під ком. режимом у Чехо-Словаччині 1950, тільки у деякій мірі воїни можуть існувати в Польщі (13 осідків) і в Юґославії (7). Тепер гол. дім верховної управи є в Римі, по 2 доми у Франції, Англії та Німеччині; за океаном -- у Бразілії (43 доми), Канаді (23), США (20) і (з 1965) в Аргентині (4). С. далі працюють насамперед у парафіяльному шкільництві, мають власні вищі ш.коли для дівчат та дають місійно-катехитичну допомогу , свящ. по далекорозкинених колоніях.

6.Студити

Студити -- монахи Східної Церкви, які живуть за правилом святого Теодора, ігумена монастиря, заснованого в V столітті патрицієм Студіос у Константинополі.

Студитський устав-правило ввів у Києво-Печерському монастирі близько 1070 св. Теодосій Печерський, звідки він поширився по інших монастирях. У кінці 19 ст. в Галичині розпочався рух за віднову первісного чернечого життя. Врешті, в 1898 на Сокальщині (нині -- Львівська область) було засновано першу монашу спільноту. Молодих юнаків підтримав майбутній митрополит Андрей Шептицький з метою відродження форми монашого життя, питомої для слов'ян Сходу.

Перших студитів А. Шептицький поселив у с. Вульці, в 1904 у Скнилові, за так званим Скнилівським типіконом його укладу (1906). 1919 році студити переїхали до Унева (Перемишлянського повіт), у якому сформували монастир (йому підлягали інші обителі). Студити займалися рільництвом, вели домашнє господарство, ремісничі робітні, сиротинці і бурси (в Уневі і на Личакові у Львові), бібліотеку «Студіон» у Львові, малярську школу і палітурню в Уневі тощо.

З 1935 року студити почали видавати місячник «Ясна Путь» (для внутрішнього вжитку) і «Промінчик Сонця Любови» для народу. У 1939 році в студитів було 8 монастирів і 3 місійні станиці (на Підляшші -- Заболотів і Шістка та на Поліссі). Головним настоятелем студитів був митрополит А. Шептицький з титулом архимандрита, по його смерті -- брат митрополита Климентій Шептицький. 1939 року усіх студитів було 225 (у тому числі 22 ієромонахи). З приходом більшовиків 1944 чимало студитів загинуло, а у Свято-Успенській Лаврі в Уневі влаштовано концентраційний табір для духовенства, яке не визнало російське православія.

Невелику частину студитів унаслідок воєнних дій вивезено з України. Після війни вони за старанням єромонаха Івана Петерса заклали дім у м. Буке в Німеччині, звідки переїхали до Шевтонь у Бельгії, а 1951 остаточно поселилися в Вудстоку (Канада). 1965 Верховний архієпископ Йосип Сліпий заснував Студіон у Кастельґандольфо біля Риму; 1974 відкрито станицю в Парагваї. Зараз поза межами України живе 15 студитів.

Виступають за збереження в УГКЦ всіх давніх православних традицій.

7.Студитки

Студитки, черниці Студитського Уставу, осідком яких був монастир з новіціатом у Яхторові, Перемишлянського пов. (Галичина); вони мали ще доми у Гаях б. Тернополя, у Львові (Личаків) і в Підгайцях. С. займалися рільництвом, шиттям, виробом церк. речей, обслуговували дитячі ясла, садки і сиротинці. Гол. настоятелькою була сестра Йосифа, яку в 1946 більшовики засудили на 30 pp. ув'язнення. До другої світової війни С. нараховувано 72; всі вони залишилися в Україні. Тепер С. мають монастирі в Німеччині в Крефельді (Вестфалія) та Буке, а також відновлено обитель у Львові, що має назву монастир Святої Покрови Сестер Студиток, в приміщенні колишнього монастиря бенедикток (пл. Вічева). При монастирі діє храм Всіх Святих.

Список використаних джерел

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/ Чернечі ордени Греко-Католицької Церкви

2. Конституції Чину святого Василія Великого, Рим 2002.

3. Монастирі Української Греко-Католицької Церкви, Львів 2006.

4. Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. -- Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954--1989.(укр.)

5. Каталог Згромадження СС. Служебниць. Л. 1938. Рим 1955, 1965, 1972

6. Великий А. Нарис історії Згромадження СС. Служебниць. Рим 1968