Світові релігії

20

Світові релігії

• 1. Класифікація релігій 2
• 2. Фетишизм 4
• 3. На що спрямований основний зміст іудейської моралі? 7
• 4. У чому своєрідність буддизму як релігії? 12
• 5. Орієнталістські релігії 16
• Список використаної літератури 20
• 1. Класифікація релігій
• Під релігією, на думку вчених, розуміють духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування надприродного Начала, що є джерелом буття всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним, входження в його світ. Витоки релігії знаходять відмінне тлумачення у дослідників різних світоглядних орієнтацій. Однак релігія мала виразний прояв впродовж всієї історії суспільства. І в сучасну епоху вона посідає важливе місце у житті окремої людини й суспільства загалом.
• В ході історичного розвитку людства поступово формувалися світові - монотеїстичні - релігії, які подолали етнонаціональні межі й набули відкритості для всіх. Такими релігіями, поширеними серед кількох або багатьох народів, є християнство, іслам, буддизм. Часто вчені відносять до світових релігій також індуїзм.
• Релігійна карта 6-мільярдного населення Землі у 2002 році виглядала так:
• · 34% - християни;
• · 20% - мусульмани;
• · 14% - індуїсти;
• · 4% - послідовники етнічних релігій;
• · 6% - буддисти;
• · 2% - послідовники нових релігій;
• · 0,2% - іудеї;
• · 0,8% - послідовники інших релігій.
• При цьому невіруючих та атеїстів у світі нараховується близько 860 млн. осіб (13%).
• Провідними елементами усіх релігій є наступні чинники:
• · релігійна свідомість, яка включає віровчення, погляди, відчуття і переживання віруючих; · культова діяльність, яка включає різноманітні обряди, молитви, богослужіння, жертвоприношення, матеріальні елементи, які необхідні для її здійснення;
• · релігійні організації - групи, секти, громади, парафія, єпархія, метрополія, патріархат.
• В сучасному світі є дуже велике число окремих, цілком самостійних релігійних громад. Якщо враховувати ті, що збереглися в більшості країн Африки на південь від Сахари і у ряді інших регіонів світу родоплемінні культи, то загальне число релігійних громад досягне багатьох десятків тисяч. Одних тільки християнських деномінацій налічується близько 20 тис.
• Число конкретних релігій в сучасному світі вельми обмежено. Якщо не рахувати деякі нечисленні "екзотичні релігії" (наприклад, нещодавно "відновлену стародавню ісландську політеїстичну релігію" асатруарменн, яку зважилася прийняти лише сотня осіб, марійську язичницьку релігію ошмари-чимари, алтайський бурханизм і деякі інші), а також безліч обмежених племінними рамками культів Африки, ряду глибинних районів Південної Америки, Північної, Південної, Південно-східної і Східної Азії, Австралії і Океанії, то як основні релігії можуть бути виділений наступні: християнство, іслам, буддизм (ці три релігії через широту їх розповсюдження часто називають світовими), іудаїзм, маздеїзм, зороастризм, йезидизм, індуїзм, джайнізм, сикхизм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм. Можливо, до цього переліку слід ще додати корейський шаманізм.
• Втім, далеко не всі вони одностайно признаються религієведами релігійними утвореннями вищого ієрархічного рівня. Так, мандеїзм нерідко розглядається як ранньохристиянська секта або секта гностики іудаїзму, що відокремилася, йезидизм іноді вважається відгалуженням зороастризму або мусульманською сектою (останнє явно помилково), що сильно відхилилася, джайнізм - гілкою індуїзму або варіантом буддизму, сикхизм - сектою індуїзму. Окрім перерахованих релігій, що виникли сторіччя або навіть тисячоліття тому, виділяють ще так звані "нові релігії", що з'явилися в ХІХ або ХХ ст. і в своїй більшості синтезували в своїх віровченнях положення більш ранніх релігій. Однією з самих відомих і поширених "нових релігій" є, наприклад, бахаізм (понад 6 млн. послідовників), що склався в ісламському середовищі шиїтів в кінці 50-х - початку 60-х рр. ХХ ст. в Ірані і що ввібрав в себе окремі елементи християнства та деяких інших релігій.
• 2. Фетишизм
• Фетишизм (фр. fetichisme) -- одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи -- фетишам, які є нібито наділеними чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів тощо.
• В історії релігійних вірувань різних племен і народів, у тому числі й праслов'ян, можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне - “чуттєво-надчуттєвий”, демоністичний і теїстичний. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії. Для них характерними були уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу на довкілля та притаманність йому орудної функції (здатності не творити, а лише орудувати готовим).
• Одним з розповсюджених вірувань первісної людини є фетишизм (від португальського fetico -- чарівний, чудодійний), що полягає у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями.
• Поняття фетишизму як форми релігії оплутане значною неясністю, оскільки різні дослідники надають цьому терміну різних значень. Дійсно, у той час як одні дослідники (Шульце) називають фетишизмом шанування будь-яких матеріальних предметів (включаючи небесні тіла, людей і тварин), інші (Штернберг, Той) схильні обмежувати обсяг цього поняття, включаючи в нього тільки шанування неживих і притім земних предметів. Одні автори при цьому називають фетишем матеріальний предмет, якому віддається шанування (де Бросс), інші відносять цю назву не до самого предмета, а до духа, що перебуває в ньому (Тайлор, Спенсер, Шурц), в той час як треті вважають характерною рисою фетишизму саме невіддільність предмета від духа, що живе у ньому (Вайц, Харузін, Зеленін). Мало того, хоча більшість авторів називають фетишем матеріальний об'єкт культу, є дослідники, схильні настільки розширювати це поняття, що в нього включаються не тільки об'єкти, але і матеріальні приналежності культу (наприклад, церковне начиння, одяг), що самі по собі не є предметом шанування (Францев). Нарешті, для інших дослідників терміни “фетиш”, “фетишизм” означають не який-небудь визначений вид шанованих предметів, а певне ставлення людини до надприродного світу, саме те ставлення, при якому людина вірить у свою здатність примусити надприродні істоти служити собі.
  Вперше феномен фетишизації докладно описав французький дослідник Шарль де Брюс у книзі “Культ богів-фетишів”. Він вважав, що фетиші -- це предмети неживої природи, що привертали увагу людини якимись особливими рисами. Справді, фетишистські уявлення пов'язувалися не з усіма, а лише з особливими предметами та явищами. Для людини ранньородового суспільства, наприклад, не кожний камінець міг бути фетишем, а лише той, який вражає уяву особливостями форми чи обставинами, за яких його знайшли.
• Але неправильним було б за прикладом де Брюса та деяких інших дослідників, вважати фетишизм за віру в надприродні властивості мертвих предметів. Таке тлумачення фетишизму суперечить самій його сутності як уособленню неживої природи. Фетиші -- не просто предмети, а, за уявою людини, що їх вшановує, -- істоти, наділені власним життям і здатні саме завдяки якимось таємничим, надприродним, надчуттєвим властивостям певним чином діяти на людину та її довкілля, тобто цим предметам приписувалися не притаманні їм властивості (здатність зцілювати, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні і т.ін.). Якщо після звертання до предмета людині вдавалося досягти успіху в практичній діяльності, вона вважала, що в цьому їй допоміг фетиш, і залишала його собі. Якщо ж людина зазнала якої-небудь невдачі, то фетиш викидали чи заміняли іншим. Поводження первісних людей з фетишами говорить про те, що вони не завжди ставилися з належною повагою до обраного предмета: за зроблену допомогу йому дякували, за безпорадність “карали”. З цієї точки зору є цікавим африканський звичай катування фетишів, причому не тільки для їхнього покарання, але і для спонукання до дії. Наприклад, просячи про що-небудь фетиш, африканці вбивали в нього залізні цвяхи, думаючи, що після цього фетиш краще запам'ятає звернені до нього прохання й обов'язково виконає їх.
• Особлива, прихована сила фетишів, талісманів, амулетів -- це так звана мана. Термін “мана” європейські антропологи XIX в. запозичили в аборигенів Полінезії і Меланезії, які називали так силу, що керує природними процесами. Реальний зміст поняття “мана” не зводиться ні до “імперсональної сили”, ні до “надприродного”. Найбільш придатне значення слова -- “вища сила”. Людина володіє маною, коли вона щаслива, таланлива і демонструє якісь екстраординарні досягнення, наприклад, як хлібороб, воїн чи вождь.
• Щоб змістовніше уявити “механізм” утворення фетишистських уявлень, візьмемо до уваги умови їхньої появи. На основі багатовікового досвіду людина ранньородового суспільства вже виробила уявлення про те, що будь-яка її дія певним чином пов'язана з її власною вольовою діяльністю, її бажаннями, метою. Але, обмежена в знаннях про навколишній світ і про саму себе, людина ще не могла дати розумного пояснення ні природи цього зв'язку, ні причини змін, що відбуваються навколо неї. Абстрагуючи різні прояви власної мислительної і вольової діяльності, люди за аналогією з собою дійшли до думки, що й предмети та явища природи є живими істотами, наділеними розумовими та вольовими якостями, завдяки яким вони є чуттєво-надчуттєвими і можуть вступати в стосунки з людиною і між собою. Таке винесення власних смислів на інші “значення”, власних розумових і вольових якостей на природу вело свідомість людини до уяви про здатність речей цілеспрямовано змінювати свої дії щодо людини, подібно до того, як вона сама змінює спрямованість своїх дій щодо навколишнього світу.
• Елементи фетишизму збереглися в релігійному уявленні людей і по сьогодні. Досить оглянути навіть загальним поглядом історію релігій усіх народів, щоб переконатися в тім, що фетишистські уявлення становлять невід'ємну частину будь-якої релігії. Навряд чи є хоч одна з них, у якій фетишистські вірування не займали б більш-менш помітного місця. Фетишизм складає один з найбільш постійних елементів усякої релігії. Це -- універсальне явище історії релігійних вірувань.
• 3. На що спрямований основний зміст іудейської моралі?
• Іудаїзм (грец. ?????????, євр. йдгеъ, «єврейська релігія»; від імені Іуди, сина біблійського патріарха Іакова) -- одна з найстародавніших етнічних релігій, релігія давніх іудеїв, що проживали на території Палестини та віруючих сучасних євреїв, заснована, відповідно до Старого Заповіту, на заповітах Бога Аврааму близько 2000 до Р.Х. і поновлена заповітами Мойсея близько 1200 до Р.Х. Базується на концепті всюдисущого вічного бога, чия воля та особливе ставлення до єврейського народу відбиті в Торі.
• Старий заповіт - частина Біблії, комплект іудейських священних книг. Ветхий заповіт іудейські богослови називають Танахом. В ньому зібрані різні релігійні твори, створені протягом 13-2 ст. до н.е. і який є священним письмом, надихнутим Ягве. Старий заповіт складається з трьох відділів: 1. П'ятикнижжя (п'ять книг Мойсея або Тора): Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повторення закону; 2) Пророки (Ісус Навин, книга Судей, 1 і 2 книги Самуїла, 1 і 2 книги Царів, Ісайя, Єремія, Єзекііль і 12 «малих пророків»; 3) Писання: Псалми, Притчи Соломона, книга Іова, Піснь пісень, Руфь, Плач Єремії, Екклезіаст, Есфір, Даниїл, Езра, Неємія, 1 і 2 книга Хронік. Старий завіт, який обіймає 4/5 усього тексту Біблії відомий у 2-х варіантах: Масоретський текст (Танах) написаний давньоєврейською мовою складається з 39 книг. Мова йдеться в них про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама і Єви, всесвітній потоп, та десять заповідей, даних людям Богом.
• Археологічні розкопки у 19 та 20 ст. в Месопотамії та інших країнах Близького Сходу засвідчили, що чимало старозавітних текстів співпадають з найдавнішими ассиро-вавілонськими, єгипетськими і хетськими текстами. Наприклад, при порівнянні текстів законів Хаммурапі - шостого царя т.зв. Вавилонської династії із законами Мойсея спостерігаємо чимало загальних рис. Про близькість книги Вихід з літературою народів Давнього Сходу зазначав дослідник шумерської писемності С. Крамер. У міфі про Інанну мова йдеться про богиню, яка бажаючи помститися людині, яка образила її, перетворила всю воду країни в кров. Ця тема «кровавого моря», підкреслює Крамер, не зустрічається ніде, крім Біблії, у книгі Вихід. У тексті шумерійських табличок, в яких розповідається про героя епосу Гільгамеша, зустрічається історія потопу. Новий матеріал для вивчення Старого заповіту надали знахідки на березі Мертвого моря у середині 20 ст. У печерах Ваді-Кумран було знайдено численні рукописні твори, написані давньоєврейською мовою, які представляли фрагменти майже 600 книг.
• Священною книгою іудаїзму є Талмуд (давньоєвр. - «вивчення) -багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, етичних і побутових уявлень, які сформувалися протягом багатьох віків: з 4 ст. до н.е. до 5 ст. н.е. Століттями зміст Талмуду передавався поколіннями в усній формі тому його називають усним законом. У письмовому вигляді він сформувався у 5 ст. н.е. Основою Талмуду була Біблія, зокрема П'ятикнижжя Мойсея, закон Мойсея або Тора. Структурними складовими Талмуда є Мішна і Гемара.
• Іудаїзм виник на території Палестини на зламі 1-2 тис. до н.е. Таку назву ця релігія отримала від назви єврейського племені Іуда - найбільш численного з 12 єврейських племен і яке стало в кінці 9 ст. до н.е. панівним племенем. Витоки іудаїзму сягають задовго до часів вторгнення кочових семітських племен на територію Палестини. В їхній середі були розповсюджені анімістичні, тотемістичні, фетишистські й магічні обряди. Формування монотеїстичної релігії зайняло чималий час і мало перехідну форму -генотеїзм, що передбачало існування єдиного Бога. У єврейського народу ним став бог Ягве. Корені культу Бога Ягве - центральної постаті релігії іудаїзму уходять у допалестинську епоху. Будучи одним із божеств іудейського пантеону, культ Ягве став виходити на перше місце. Цьому могли сприяти реформи фараона Ехнатона в Єгипті. Згідно біблійній традиції, єврейський народ опинився у єгипетському полоні і з народженням Мойсея (Мойсей належав до Левитського племені) набув свого вождя, який вступив у контакт з Богом і слідуючи його настановам вивів євреїв з єгипетського полону до країни обетованної - Палестини. Роль Ягве як племінного бога особливо підвищується тоді, коли кочові єврейські племена почали наступ на землеробські області Ханаану (Палестини). Ягве виступає в цю епоху як войовничий загально ізраїльський або загально єврейський національний Бог, який знаходиться на чолі свого народу у його боротьбі проти ворогів.
• Завоювання євреями Палестини змінило їхній образ життя. Вони поступово перейшли від кочового образу життя до постійного. Ці зміни торкнулися й релігії, що виявилося у поклонінні місцевим божкам - ваалам.
• У 10 ст. до н.е. цар Соломон побудував в Єрусалимі розкішний храм Ягве, який в подальшому став центром культової діяльності іудаїзму. Але на початку централізації культу Ягве ще не було. Від місцевого палестинського населення євреї засвоїли ряд релігійних свят: маццот (свято весни), шеббуот (свято збирання пшениці), суккот (свято кущів). У період, який називається «після полону» значне місце зайняла реформа царя Іосії, в основу якої було покладено п'яту книгу Мойсея - «Повторення закону». Ця книга суворо регламентувала і правову й обрядове життя євреїв, а головне вводила суворий принцип поклоніння Богу Ягве. Було розпочато справжню війну з ідолами, божками, чаклунами, заклинателями. З часом Ягве перетворився на єдиного Бога - творця світу і можновладця. Таким чином в іудаїзмі вперше в історії релігії було проголошено послідовний і принциповий монотеїзм. Тенденції до монотеїзму існували й в єгипетській, вавилонській, іранській релігіях, але ця тенденція була лише відображенням політичної централізації, влади царів.
• В єврейській релігії відсутнє вчення про загробне воздаяння. Замість цього в іудаїзмі розвинулося вчення про боговибраність. Якщо євреї страждають, то в цьому вони винні самі; за порушення заповідей Бога їх чекають неприємності. В цей час відбувається сувора ізоляція євреїв від інших народів, забороняються шлюби, стосунки і т.ін.
• За повелінням Ягве Мойсей накреслив на скрижалях 10 заповідей і став першим єврейським законодавцем.
• 1. Не буде в тебе інших богів;
• 2. Не роби собі кумира;
• 3. Не виголошуй даремно імені Бога;
• 4. Пам'ятай день суботній;
• 5. Поважай батька і матір;
• 6. Не вбивай;
• 7. Не перелюбствуй;
• 8. Не кради;
• 9. Не говори неправди;
• 10. Не бажай будинку ближнього твого, ні раба його, ні віслюка.
• За допомогою різних чудес Мойсей зумів врятувати свій народ від загибелі ось чому він вважається батьком іудейської релігії (англ. «мозаїзм»).
• Згідно Біблії, Бог Ягве через пророка Мойсея запропонував народу Ізраїля союз - «завіт», який мав два ключових положення: 1) Євреї повинні визнати Яхве єдиним Богом, творцем всього; 2) Будучи вибраним Богом, єврейський народ буде знаходитися під його особливою опікою. Ці два положення є центральними у релігійно-культовій системі іудаїзму. Орієнтуючи єврейський народ на етнічну замкненість, іудаїзм протиставляв євреїв іншим народам. Але завоювання О.Македонським Палестини, іудейська війна у 1 ст. н.е. антиримське повстання приводить до розселення євреїв по всьому світу. Ця епоха в історії іудейської релігії отримала назву епохи «діаспори». В діаспорі виникла синагогальна організація єврейських громад. Синагога (гр. «зібрання) - молитовний дім, центр суспільного життя, орган громадського самоврядування. Тут читали і тлумачили священне письмо, молилися, але не приносили жертви. У 3-2 ст. до н.е. всі книги Біблії було перекладено на грецьку мову на пропозицію єгипетського царя Птоломея 11. Не виключено, що це було зроблено для єврейського населення діаспори, яке вже не розуміло єврейської мови. В цей час виникають також секти саддукеїв (дотримання релігійних традицій), фарисеїв (демонстративна набожність), евсеїв (аскети). В ідейному змісті іудаїзму з'явилося багато нових рис, зокрема віра в прихід месії - національного вождя, який звільнить народ від пригноблювачів. У більш ранній період месіями (помазаниками) називали реальних царів. З вченням про месію була пов'язана ідея про есхатологічне вчення (вчення про кінець світу). З'являються ідеї про кінець світу, воскресіння з мертвих, загробне життя.
• У 19 ст. почалася модернізація іудаїзму з метою його пристосування до нових соціально-економічних та політичних умов. Це призвело до утворення трьох різновидів іудаїзму: реформованого, консервативного та реконструктивістського. Р. іудаїзм набув поширення у 20-х рр. 20 ст. у США і є панівним серед населення Ізраїлю. Ортодокси шанують правила Талмуду, суботній день, вживають лише кошерну їжу. Поширеним в іудаїзмі є хасидизм (благочестя), що виник у 18 ст. серед євреїв Польщі та України. Крім Бога нічого не існує, слід служити Богу дотриманням релігійних заповідей, молитвами і благочестивою поведінкою. Хасидизм поширений на теренах України. На початку 1990-х рр. іудаїзм сповідували 17 млн. 400 тис. віруючих у світі; в Україні - 480 тис.
• 4. У чому своєрідність буддизму як релігії?
• Найдавнішою з трьох світових релігій є буддизм, який виник в Індії у 6 cт. до н.е. Її послідовники нараховують близько 700 млн. віруючих, які проживають у країнах Південної. Південно-східної та Східної Азії (Індія, Непал, Бутан, В'єтнам, Японія). Будучи релігійно-філософським вченням, буддизм створив унікальну та різноманітну літературу та релігійні інститути. В залежності від точки зору буддизм можна розглядати як релігію, філософію, ідеологію, культуру, образ життя. Спочатку він був реформаторською течією в індуїзмі. Незадоволені цією релігією, яка визнавала другорядними та неповноправними всіх не брахманів, прагнули створити свою альтернативну релігію, яка б протистояла брахманізму. Першими прихильниками буддизму стали царі, сучасники Будди. Потім послідовники Будди утворювали мікрогромади. Відмовляючись від власності, вони голили голову і вдягалися у грубий одяг жовтого кольору. Весь свій час вони проводили у мандрах, бесідах, самопізнанні та медитаціях. На місці поховань відомих буддистів будували куполоподібні будівлі, склепи - ступи. Біля стін будувалися різні споруди, так виникали монастирі.
• За легендою, після перероджень Будда (санскр. «просвітлений вищими знаннями») з'явився на Землю, щоб виконати рятівну місію і показати людству шлях до спасіння. Для останнього переродження він обрав ім'я царевича Сіддхартхи («той, що виконує своє призначення») Гаутами з племені шакіїв. Після народження його оточили піклуванням і розкошами, не дозволяючи зустрічатися з похмурими сторонами життя. Чотири зустрічі в його житті стали вирішальними і примусили подивитися на світ іншими очима: зустріч з хворою людиною, літньою людиною, померлою людиною та аскетом. Шлях до порятунку відкрився йому під деревом Бодні, де йому відкрилася істина і він став Буддою.
• Суть відкриття, зробленого Буддою викладена у першій проповіді, у вченні про чотири благородні або святі істини:
• 1. Життя є страждання;
• 2. Причиною страждань є бажання;
• 3. Для звільнення від страждань треба позбавитися від бажань;
• 4. Шлях позбавлення від бажань - дотримання вчення Будди.
• Четверта благородна істина полягає у вказуванні благородного серединного восьмирічного шляху, що складається з восьми сходинок.
• Монастир був і залишається основною формою організації буддистів. Монастирі також стали центрами буддизму, від яких йшло його поширення. На час утворення імперії Маур'їв (4 ст. до н.е.) буддизм уже мав чимало прихильників в Індії. Ідеї рівності людей, терпимість, культ етики - все це сприяло успіху нового вчення і підтримки його правителями. У 250 р. до н.е. буддизм став державною релігією в Індії. Проте в буддизмі існували й протиріччя між його прибічниками, які загострилися після проведення буддійських соборів і досягли критичного стану на 4 соборі. На цьому соборі остаточно відбувся розкол між послідовниками різних напрямів, зокрема між напрямом махаяни і хінаяни.
• Суть віровчення буддизму - це становлення людини на шлях пошуку внутрішньої свободи, повного звільнення від усього того, що має в собі людське життя. Звільнення від пут життя і смерті досягається завдяки нірвані (санскр. «затухання», «зникнення»). Це є метою для кожного буддиста. На шляху до просвітлення людям допомагають Будда і бодхісатви. Бодхісатва - істота, яка намагається вийти з коло сансари і досягнути стану Будди. Культова система буддизму зводилася спочатку до медитацій та гігієнічних ритуалів.
• Буддистське святе письмо - Трипітака складається з 3-х частин: Віная-пітака (правила); Сутта-пітака (бесіди Будди з учнями); Абідарма-пітака (тлумачення догматів буддизму).
• Хінаяна («мала колісниця») сповідує вузький шлях спасіння. Відповідно до цього вчення, нірвани може досягти лише вузьке коло осіб - ченці. Хінаяна рішуче відмовляється від усього мирського, а Будда виступає як великий вчитель, який показує людям шлях до спасіння. Ідеалом для хінаяни є «архат» - істота, яка досягла звільнення (нірвани) від ланцюга перетворень (сансари). Поширення буддизму форми хінаяни (тхеравади) розпочалося з царя Ашоки. У часи його правління було відряджено чимало місіонерів до Таїланду, Цейлону, Камбоджи. Історично хінаяна поділяється на ряд шкіл. Тхеравада - рання школа, яка утворилася після смерті Будди. Її представники вважають Будду земною істотою, яка досягла перетворення завдяки своїм виключним можливостям через 550 перероджень.
• Махаяна («велика колісниця») виникла у 4 ст. до н.е., а на початку 1 ст. н.е. перетворилася у самостійний напрям. Засновником махаони є буддистський філософ проповідник Нагараджуна. Махаяна вказує широкий шлях спасіння. Досягти нірвани може не тільки ченець, але й мирянин. Послідовник махаони повинен дбати не про своє спасіння, а про спасіння інших. У цьому вченні Будда вже не людина, а Бог. Замість одного Будди з'являється декілька Будд (Гаутама, Шак'ямуні, Амітаба, Майтрейя). Великою пошаною користуються бодхісатви - особи, які заслужили перехід до нірвани, але вирішили залишитись на землі заради спасіння інших людей. У махаяні є судження про рай і пекло, які відсутні в ранньому буддизмі. Культова система більш складна; характерне поклоніння багатьом буддам і бодхісатвам. Буддизм у цій формі розповсюдився у Непалі (3 ст. до н.е.), Китаї на зламі 1 ст. до н.е. і 1 ст. н.е. У 6 ст. буддизм став у Китаї пануючою релігією. Але тут він набув своєрідної форми - чань-буддизм. Вчення цієї секти закликає її послідовників відмовлятися від зовнішнього світу, концентрувати свої думки і почуття, зосереджуватися у глибини таємничого та існуючого. Метою чань-буддизму є досягнення трансу у процесі медитації. Вважалося, що саме у стані трансу людина може дійти до прихованих глибин і знайти прозріння, істину як і Будда. Чань-буддизм мав великий вплив на літературу і мистецтво пізнього середньовіччя Китаю.
• Тільки за допомогою медитації можна досягти істини, яка є сутністю Будди. Основною метою є досягнення єдності людини з божеством. Просвітлення згідно з ученням відбувається миттєво.
• Ламаїзм - регіональна форма північного буддизму.. У 5 ст. з'являється особливий напрям у махаяні - ваджраяна («алмазна колісниця») або тантричний буддизм. Ваджраяна отримала в Центральній Азії на Тибеті назву ламаїзму. Формування ламаїзму відноситься до 7 ст. - час проникнення буддизму до Тибету. В цьому напрямі представлені основні концепції буддизму (сансара, нірвана, життя як форма страждання, практика медитації). Але у виборі правильного шляху може допомогти тільки наставник (учитель), який за допомогою тренувань за певною програмою має допомогти досягти просвітлення. Саме в ламаїзмі існує інститут «живих богів» - концепція переродження і втілення богів в тіла реальних земних людей. Титул духовного і політичного володаря Тибету - далай-лама («учитель, чиї знання безкінечні») - земне втілення бодхисатви Авалокітешвари, який ототожнюється із стражданням. Після його смерті починається пошук нового далай-лами.
• Всіх буддистів об'єднує ідея спасіння, але шляхів їхнього досягнення може бути декілька.
• На сучасному етапі розвитку буддизму найбільш класичну та історично збережену ієрархічну та адміністративно-територіальну структуру має таїландська сангха. Буддизм сповідують: 95% населення Таїланду; 93% населення Камбоджи; 90% населення Лаосу; 85% населення М'янми,
• 75% населення Бутану; 70% населення Шрі-Ланки; 27% - Сінгапур; 19% - Південна Корея. Переважна частина населення Монголії сповідує ламаїстську форму буддизму. Парадокс Японії: 75% населення вважають себе буддистами і синтоїстами.
• Останніми роками в Україні з'явилися окремі громади буддистів, в тому числі монастир у Черкасах.
• 5. Орієнталістські релігії
• Орієнталістські релігії належать до новітніх релігійних рухів релігійних течій, чиї віровчення та організаційні структури виникли у другій половині ХІХ-ХХ ст.
• Справжній вибух новітніх релігійних рухів спостерігався у другій половині ХХ ст. Єдиної точки зору щодо того, який релігійний рух називати новітнім немає. Одні дослідники пропонують вважати новітніми релігійними рухами ті рухи, які зародилися у 1960-1970-ті рр., другі - у 1940-1950-ті рр. Нарешті, треті наполягають віднести до неорелігій течії, які з'явилися за останні 150-200 років. Це дозволить, на їхню думку, занести до новітніх релігійних рухів Свідків Єгови і мормонів.
• Зростанню новітніх релігійних рухів сприяє загальна орієнтаційна криза західної цивілізації, криза традиційних інститутів, синтез західних і східних духовних традицій, втома від раціональності й утилітаризму, незадоволеність відповідями на животрепетні питання, отриманими у традиційних суспільних рамках.
• Новітні релігійні рухи поширені по світу неоднаково. Деякі з них не виходять за межі ареалу їх виникнення, як, наприклад, різні незалежні, месіанські, хіліастичні, синкретичні церкви й секти тубільців Тропічної і Південної Африки, Латинської Америки, Океанії. Більшість з них називає себе християнськими. Хоча через те, що у їх віровченні й обрядах багато запозичених елементів з тубільних культів, вони радше належать до традиційних вірувань, ніж до християнства. Інші новітні релігійні рухи не визнають державних кордонів і поширюють свої віровчення по всім континентам і відтак перетворюються на новітні світові релігії.
• Існують різні види класифікації новітніх релігійних рухів. Найбільш поширеним є поділ новітніх релігійних рухів на: -- неохристиянство; - орієнталістські релігійні рухи; - синкретичні релігійні рухи; - неоязичництво. До новітніх релігійних рухів можна також додати сайєнтологічні (Церква сайєнтології Л. Рон Хаббарда); психотерапевтичні та психо-спирітуальні рухи (різні практики йоги, послідовники Порфирія Іванова).
• До орієнталістського (від лат. - східний) напряму належать нові індуські та буддистські рухи, які виникли у рамках релігійних систем Сходу. Для цих течій характерно запозичення положень з різних релігій. Буддистське або індуське вчення поєднується з елементами даосизму, конфуціанства, синтоїзму, тощо.
• У суспільній свідомості українців протягом останніх десятиріч відбувається переворот, формується нове світобачення, смисловим центром якого є людина, а основними принципами - свобода, гуманізм, демократія. Важливо відзначити, що сучасний світогляд тісно пов'язаний з наявністю в ньому фактора релігійності. Свідченням цього є створюваний позивний імідж релігії і церкви; декларування і сприйняття значною частиною соціуму релігійності й духовності як понять-синонімів; масове захоплення різними релігійними вченнями: від стародавніх (язичництво) до найсучасніших (нові релігійні течії, навіть створення власних - Велике біле братство); зростання кількості зареєстрованих релігійних організацій, течій, спільнот як традиційного спрямування, так і новітніх, нехристиянської, східної орієнтації; більше половини українців, які вважають себе віруючими тощо. Сьогодні є підстави говорити про появу нового сучасного типу релігійності.
• Зрозуміло, що релігія - феномен дуже консервативний і традиції в ньому мають досить вагоме значення. Проте, якщо релігія лишається незмінною, у той час коли життя суспільства і сама людина, її досвід стають іншими, відбувається відчуження релігії від того, чим живуть люди, від їхніх реальних інтересів і заборон.
• Щоб подолати відчуження, в релігії повинні відбуватися певні компромісні зміни й корективи у доктринах, формах організації, методах діяльності тощо. Для позначення явищ такого порядку вживаються два поняття - секуляризація (зміни у взаємовідносинах релігії з суспільством) і модернізація (зміни в самій релігійній доктрині, покликані заохотити церкву "йти у ногу з часом"). Ці поняття тісно пов'язані й доповнюють одне одного.
• Серед учених немає одностайності щодо розуміння причин секуляризації, її наслідків і перспектив релігії на майбутнє. Одні вважають секуляризацію органічним процесом, що веде до зменшення сфери впливу релігії та її подальшого зникнення. Інші сприймають секуляризацію як видозміну релігії, обстоюють тезу, що на зміну віджилим формам релігії приходять нові, але релігія продовжує існувати, а секуляризація є нормальним, здоровим процесом, здатним посилити вплив релігії в її оновлених формах. Сучасний розвиток релігійної сфери й затребуваність релігійних ідей і цінностей на рівні суспільної й індивідуальної свідомості свідчить про більшу обґрунтованість позицій останніх.
• Т. Лукман був одним із перших соціологів релігії, хто дійшов висновку, що під тиском соціальних змін, які відбуваються в суспільстві, змінюються лише форми прояву релігійності, в сучасному секуляризованому суспільстві людина створює свою власну "приватну" релігію, модернізуючи традиційне християнство, синкретично поєднуючи його з іншими релігійними традиціями. А при занепаді "церковно орієнтованої релігії" позацерковна релігійність може зберігатися і навіть зростати.
• Згідно з теоріями Т. Лукмана, Т. Парсонса, Р. Белла, секуляризація не тотожна розриву з релігією (за Т. Парсонсом, "зниження церковної релігійності веде до виникнення нових форм релігії, що відповідає потребам людини, яка живе у сучасному суспільстві, до нових проявів релігійності"; за Р. Беллою, оскільки людина продовжує шукати сенс свого існування з новими поглядами на світ і з новим світовідчуттям, коли вона бере на себе відповідальність за вирішення проблем, успіхи і невдачі, "процес секуляризації спричинює не ліквідацію самої релігії, а зміну її структури і ролі").
• Можемо дійти висновку, що секулярні процеси у суспільстві знижують рівень церковної (інституалізованої) релігійності і сприяють її перетворенню на індивідуальну, персоніфіковану. І, можливо, те, що видається секуляризацією масової свідомості, є релігійною переорієнтацією, або тим, що класик американської соціології Т. Парсонс визначив як "нову реформацію".
• Вище були наведені детермінанти нового типу релігійності, виражені через умови її творення, які є об'єктивними, тобто такими, що рівною мірою стосуються трансформації релігійності внаслідок соціокультурних змін на мегарівні - у світі й в Україні як його частині.
• Список використаної літератури
• 1. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство. - К., 2002
• 2. Радуги А.А. Введение в религиоведение: Теория, история и современные религии. - М., 1996
• 3. Релігієзнавчий словник. - К., 1996
• 4. Архипович Д. Глобалізація як явище: позитивні та негативні риси // Незалежний культурологічний часопис "Ї". - 2001
• 5. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. - К., 1999
• 6. Религия и современность / Под ред. Ш.М. Мунчаева. - М., 1998
• 7. Кулик В.С. Исторические структуры религии. Херсон, 1997
• 8. Павлов С.В., Мезенцев К.В. Географія релігій. К., 1998